CC BY
124
Отже, сьогодш як школи актуалiзуються питання забезпечення еконо-мiчноi безпеки Украши, що е гарантом державно! незалежностi краши, умовою Г! розвитку та зростання добробуту громадян.
О. М. Кузь, доктор фшософських наук, професор 1СТОР1Я У ПРОСТОР1 СВЯТА
1мпери гинуть. 1мпери падуть.
А УкраГна — в1чна.
В. А. Ющенко
Минулого року «соборшсть усiх наших земель перетворилася на справ-жню нацiональну щею». Вона оволодiла умами практично вах без винятку громадян Украши та зробилася найголовшшою цiннiстю в уах ГГ областях. Перефразовуючи слова, сказан в 1919 р. одним iз полiтичних дiячiв того часу Левом Бачинським: ми стали народом не лише з «одшею кров'ю» та «одним серцем», але й з одшею думкою. Естетично довершенi фрази-гасла потребують, утiм, верифшацп з боку сощально-гумаштарних наук. Питання етнокультурноГ iдентичностi набули на теренах УкраГни надлишкового полiтичного присмаку. Гасло чаав Рисорджименто «Iталiю ми створили, тепер слщ створювати iталiйця» супроводжуе нас ус часи незалежностi. То чи постане «украГнець»?
Якщо погодитись iз конструктивiстами, то вiдповiдь буде ствердною, за наявносп низки успiшно виконаних технолопчних проектiв: «злагода», «толерантнiсть», «велике минуле», «блискуче майбутне», «добробут» тощо. Утiм етнополiтична еднiсть потребуе не тшьки ангажованого рацюнально-го поличного дискурсу, але й не меншою мiрою сакралiзованих мiфiв, для (вщ)творення яких значення полiтичних свят складно переощнити.
Полiтичне свято е складним шструментом штерюризацп найважливiших елементiв культури (щнносп, символи, пам'ять, минуле i т. iн.), гармошзацп ставлення до минулого, узаконення юторп i, вщповщно, лептимацп юную-чого режиму, засобом моделювання пол^ичноТ реальностi, якщо викорис-товувати термiнологiю Ш. Ейзенштадта, побудови моделi «трансцендентального свiтопорядку». Воно не лише конструюе миттевий образ, а бере участь у створенш культурного досвщу, за допомогою естетизацп i символiзацii актуалiзуе колективну пам'ять як найважливший елемент пол^ично'].' культури.
Перед святом сто'1'ть завдання пояснювати картину сьогодення, лепти-мiзувати 11 в дискурсi пам'ятi. Пол^ична реальнiсть у зв'язку з цим про-
вокуе проблему суб'екта Ыщацп. Поль Piкер у своему дослщженш «Iсторiя, пам'ять, забуття» зауважуе: «Питання в тому, як i хто буде визначати по-лiтику пам'ятс, якщо старi цензури, селекцп, коментування та штерпретацп будуть вщкинуп» [1, с. 289]. Сучасний пол^ичний абсенте'зм пояснюеться в тому числi й втратою iдентичностi. Iсторiя самозаперечуеться, на тш цьо-го самоактуалiзуеться повсякденшсть, а пам'ять замiнюеться уявою. Ршер писав про те, що якщо уява не пов'язана з певним загальним уявленням на бiльш глибокому рiвнi свiдомостi, то «пригадування» стае актом маншуля-цп, тобто зводиться до уявного образу, замщуеться ним. I в даному зв'язку пол^ичне свято здатне працювати з минулим саме в щншсному ракурсi, тобто покладати сенс. I тут свято стае св^-проектом, пролонгованим iз минулого в майбутне. Св^-проект передбачае побудову в святковому свт особливо'' темпорально'' схеми, що пояснюе логiчний хiд юторп. За цшшс-ного маркера подiй свято, минуле вщтворюеться в сьогоденнi i, таким чином, стае його лептимною передумовою: «Крути — це не лише геро'чна сторш-ка нашо'' юторп. Це — приклад для живих. Це — перемога для майбутньо-го. Перемога сьогодення — це збереження нашого духу, щентичносп, нашо'1' нащонально' сутi»1.
Поль Piкер, спираючись на Е. Гуссерля, зауважуе: «Iсторiя — це процес осмислення, тому традищя твориться не в минулому, а в сьогоденш, тобто бачиться в минулому завдяки сучасносп» [1, с. 345]. Що стосуеться поль тичного свята як замкнутого на собi св^у сенсу, то тут це явище доцiльно розглядати як мехашзм суб'ективацп, оскiльки сенс народжуеться в про-цесi прочитання якогось послання, в процес комушкацп та згоди, як тд-грунтя пол^ичного свята. Тож полiтичне свято, з одного боку, виступае як явище культури, а з другого — як когштивна схема, включена в культурний контекст.
Для стльно! штерпретацп минулого необхщна безперервна робота в сьогоденш щодо штерпретацп юторп в щншсному вимiрi. В шшому ви-падку суперечносп пам'ятi складатимуть лакуну в картиш сприйняття сьогодення. Полiтично свято у сво'й когнiтивнiй схемi здатне презентувати едине розумшня юторп. Американський дослщник Метью Деннiс констатуе: «Пол^ичне свято — це i е звершення юторп. Поза своею актуалiзацiею ю-торп не iснуе» [2, с. 21]. Цшавим видаеться судження П'ера Бурдье про те, що юнують деякi види мистецтва (сфери сустльного життя), де культурнi продукти надшеш аурою лептимацп, що сталася — музика, скульптура, л^ература, театр.
Потреба в лептимацп минулого виявляе себе в необхщносп самощен-тифшацп. Той самий Метью Деннiс висловився з приводу сут полiтичних
1 Слово Президента Украши Вжтора Ющенка у день подвигу Герогв Крут 29 счня 2009 р.
свят украй афористично: «Таю громадсью святкування е кульмшацшними точками icropii, вони стають единою мютичною зоною щодо усвiдомлення суспшьством себе. У тaкi моменти громадяни перетворюють iсторiю, тобто вони «узаконюють» свое мiсце в колективному нацюнальному минулому» [2, с. 56]. Людина сьогоднi отримуе право, зaкрiплене емоцшно на священ-них пiдмосткaх свята, бути в конкретному (такому, що штерпретуеться конкретним чином) минулому. Адже «колошзащя» минулого за допомогою свята вбачаеться досить ефективною завдяки можливосп святкового явища «перевiдкривaти простори минулого», складати темпоральний каркас по-всякденносп, пояснювати i легiтимiзувaти полiтичний режим шляхом штер-претацп юторп i роботи пaм'ятi. Етнокультурна i цившзацшна гетероген-нiсть украГнського суспiльствa, втсм повертае нас до «староьново!» тези про безлiч нaрaтивiв юторп, а отже, св^-проекпв, що вкрай ускладнюе сакра-лiзaцiю украГнських полiтичних свят.
Л1ТЕРАТУРА
1. Рикер П. Память, история, забвение / Поль Рикер : пер. с фр. - М. : Изд-во гуманитар. лит., 2004. - 728 с. - (Французская философия XX века).
2. Dennis M. Red, White, and Blue Letter Day: An Амегюап Calendar / М. Dennis. -Ithaca; N. Y. : Cornell University Press, 2002. - 338 p.
С. В. Куцепал, доктор фшософських наук, професор
1НФОРМАЦ1Я ЯК ЗАС1Б ЗД1ЙСНЕННЯ Г1БРИДНО1 В1ЙНИ
Бурхливий науково-техшчний прогрес, характерний для ХХ-ХХ1 ст., досягнення у розвитку шформацшних технологш впливу на свщомють, волю i почуття людей породили новi форми та засоби протистояння, вщ-кривши особливе поле боротьби — юберпроспр, де шформацшна вшна стае найбшьш жорсткою формою конфронтацп.
Актуaлiзуеться проблема кiбербезпеки, тобто стану захищеносп житте-во важливих штереав особи, суспiльствa та держави в юберпростор^ свое-часне виявлення, запоб^ання i нейтрaлiзaцiя реальних i потенцшних загроз нaцiонaльним iнтересaм у сферi функцiонувaння шформацшно-телекому-нiкaцiйних систем. Юбербезпека — це також i система державних зaходiв, якi гарантують едшсть iнформaцiйних ресурсiв (електронних комп'ютерних даних або сукупшсть технологiй), забезпечення недоторканносп та можли-востi !х обмшу та перетворення, вiдповiдно, забезпечення належного функ-
цюнування шформацшного простору держави та захист вщ небажаного втручання. Суттевою ознакою кiбербезпеки е вимога розробки та впрова-дження нацюнальних стандартiв i технiчних регламентiв застосування ш-формацiйно-комунiкацiйних технологiй, гармонiзованих iз вiдповiдними европейськими стандартами.
Будь-яке протистояння, окрiм збройно' складово'', спираеться на емоцш-но-психолопчш чинники, у цьому сенсi технологи шформацшно' вiйни е особливо привабливими та задiяними, доступними та ефективними, тому штенсивно використовуються всiма сторонами конфлшту, якi активно впли-вають на шформацшну сферу супротивника за допомогою програмно-тех-нiчних, радiоелектронних та шформацшно-психолопчних засобiв, котрi у сучасному полполопчному лексиконi позначаються поняттям «юбер-зброя».
Можна навести декiлька дефiнiцiй поняття «шберзброя»: сукупнiсть iнформацiйно-телекомунiкацiйних технологiй, яю деструктивно впливають на стани масово'' свiдомостi, полiтичну й економiчну ситуащю в локальному (окремi кра'ни) та глобальному масштабах; безлiч спецiалiзованих ме-тодiв i засобiв, яю забезпечують тимчасове або безповоротне пошкодження шформацшно' iнфраструктури супротивника в цшому або окремих п еле-менпв. До рiзновидiв юберзбро' вiдносять засоби розвщки, отримання ш-формацii з шформацшних i телекомунiкацiйних систем; пол^ично мотиво-ванi атаки на веб-сайти та сервери електронно'' пошти; створення вiрусних програм; вербальна (семантична) шформащя, яка здiйснюе вплив на психь ку людини; засоби несанкцiонованого збору шформацп.
Iнформацiйний вплив здiйснюеться не лише юбернетичними методами, широко використовуються власне психолопчш методи (переконання, навь ювання, iнформування, заохочення, примус, кара, метод прикладу); аналiз вiйськовоi складово'' конфлiкту пiд кутами зору рiзних засобiв масово'' iн-формацii, детальне висвплення системи торгових i фшансових санкцiй, спрямованих на економiчний тдрив потенцiйного супротивника. 1нформа-цiя впливае безпосередньо на психшу, оминаючи свщомють, це заважае приймати зваженi, лопчно обгрунтованi рiшення, «обезволюе» людину шляхом поширення полiтичних мiфiв i стереотитв. Недаремно Г. Лассуелл, характеризуючи вплив шформацп на людину, використовував метафору ш'екцп: засоби масово'' комунiкацii «вводять» кожному соцiальному iнди-вiду вщповщну «дозу» iнформацiйного впливу.
Ситуацiя в укра'нському iнформацiйному просторi ускладнюеться на-явнiстю внутрiшньополiтичних iнформацiйних протистоянь, проявом яких е шформацшш вiйни мiж олiгархами та владою, мiж владою й опозищею, мiж схiдною та захщною частинами Укра'ни, iнсценованi протистоянням
рiзних сегмешив влади, тому шформацшна вшна здшснюеться одночасно на двох рiвнях: зовнiшньому та внутршньому, причому останнiй вимагае навпь бiльше зусиль та майстерностi. Важливо також усвщомлювати, що у пбриднш вiйнi, складовою яко'' е вшна шформацшна, арсенал впливу гнучкий, вибагливий, непередбачуваний, тому важко або й неможливо спрогнозувати напрям i засоби наступного удару.
В. Я. Малиновський, доктор пол^ичних наук, професор УКРА1НА I ВИКЛИКИ ХХ1 СТОЛ1ТТЯ
Зважаючи на суспiльно-полiтичний процес останшх рокiв та аналiзуючи попереднш бiльш як двадцятирiчнiй досвiд так звано'' «розбудови держави», виникають певш сумнiви щодо спроможностi нашо'' держави пдно вщпо-вiдати на виклики i загрози ХХ1 ст., що вимагае не просто вщповщних ре-акцiй, а гри на випередження. Склалося враження, що укра'нська пол^ична елiта свiдомо iгноруе фундаментальнi змши, якi вiдбуваються на зовнiшнiй та внутршнш полiтичних аренах.
У результат безпорадностi керiвництва Укра'ни у 90-х рр. ми втратили власшсть i активи Радянського Союзу, ядерну зброю та флот, натомiсть отримали джерело напруги й сепаратизму у Севастополi та неврегульова-нiсть державних кордошв iз Росiею, Румунiею, Бiлоруссю. Мiжнародне спiвтовариство не виконало сво'х компенсацшних зобов'язань перед нашою кра'ною, у результат чого гаранта щодо Чорнобиля лягли на плечi практично само'' Украши. А чого варт гаранта ядерно'' безпеки вiд США, Велико'' Британп, Францп, Росшсько'' Федерацп, ми наочно побачили тд час окупацп Криму та вшни на Донбасi.
Однак окрiм зовшшньопол^ичних проблем, Укра'на так i не спромогла-ся вирiшити цiлу низку внутршньопол^ичних питань, серед яких особливе мюце займае формування оптимально'' моделi полiтико-територiального устрою, який би забезпечив гармоншний розвиток територiй та регюшв i при цьому не спричиняв сепаратистських трендiв. Адже iснуюча центра-лiзована держава стала не лише гальмом сустльного поступу, але й причиною вщцентрових (сепаратистських) тенденцш, що з особливою силою проявилися тсля Революцп гiдностi в окремих регюнах Пiвдня i Сходу.
У цьому контекст перед нашою державою сто'ть складне завдання щодо кардинального перегляду юнуючих пiдходiв полiтико-територiального об-лаштування держави. Розробленi вiтчизняними полпиками проекти адмь нiстративно-територiального реформування зводилися фактично до ревiзii
окремих положень чинно"1 Конституцп, за вiдсутностi розроблено1 та за-тверджено1, а головне — зрозумшо"1 для полiтикiв i громадян концепцп трансформацп територiальноï оргашзацп публiчноï влади. Подальша бездь яльнiсть у цьому питанш, зволiкання з реформами спричинятимуть не лише новi прояви сепаратизму, а й реальш загрози розпаду держави.
Зважаючи на критичну ситуащю, перед Украшою постае складне за-вдання — побудова ефективного мехашзму взаемин центру i регiонiв, адже в нових суспшьно-пол^ичних умовах юнуюча централiзована система державного управлiння довела свою повну неспроможшсть i значною мiрою спровокувала подп в Криму та Донбасс У державотворчiй практищ регу-лювання цих взаемин здшснюеться за допомогою балансу централiзованих i децентралiзованих засобiв. Ураховуючи мiжнародну практику, процес пол^ично!' децентралiзацiï у межах нацюнального полiтико-територiально-го простору може здшснюватися у двох формах: регiоналiзацiï влади та федералiзацiï. На нашу думку, ураховуючи нетривалий перюд юнування як самостшно1 держави, неконсолiдованiсть украшського народу, Украша не готова до запровадження федеративно1 форми державного устрою. Крiм того, не iснуе необхщних об'ективних причин для запровадження федера-лiзму, котрий автоматично не призводить до децентралiзацiï, оскiльки фе-дерацп можуть бути як централiзованими, так i децентралiзованими. Приклад Росп, котра, будучи де-юре федерацiею, де-факто цшеспрямовано перетворюеться на унiтарну державу, це наочно показуе.
На нашу думку, забезпечення принципу територiальноï цшсносп по-лягае у гарантiях уштарно"1 полiтико-територiальноï оргашзацп Украши та збалансованосп соцiально-економiчного розвитку регiонiв, урахування ïx iсторичниx, економiчниx, соцiальниx, екологiчниx, географiчниx й демо-графiчниx особливостей, етшчних i культурних традицiй. При цьому сут-теве застереження, зважаючи на сумний досвщ Автономно1 Республiки Крим: неприйнятною е автономiзацiя окремих регюшв, чого так настiйливо домагаеться Москва.
Дiевою альтернативою федералiзацiï е децентралiзацiя, яка мае бути проведена не лише на рiвнi регiону чи навт субрегiону (району), а дшти до базового рiвня — села, селища, де зосереджено найбшьше проблем. Вщ-повiдно визначальним елементом децентралiзованоï системи публiчноï адмшютрацп мае стати територiальна громада — основний надавач адмшь стративних послуг громадянам. Саме на рiвнi громади мае бути зосередже-на й бiльшiсть мюцевих справ. Для цього вона мае отримати суттевi ресур-си розвитку у виглядi юрисдикцп на прилей землi та iстотниx власних надходжень вщ мiсцевиx податкiв i зборiв до власних бюджетiв. Без цього краша не спроможна подолати внутрiшню кризу, призупинити глибоку
руйнащю вшами сформованого сшьського способу життя, втрату духовних i культурних надбань, якими здавна славилося укра'нське село та мютечко. Це також сприятиме активiзацii мюцевих громад, адже люди вiдчують, що здатш реально впливати на ситуащю, брати активну участь в управлшш та контролювати мiсцеву владу. Саме так формуеться громадянське суспшь-ство, посилюються права i свободи людини та громадянина, 'х практична реалiзацiя.
Для вирiшення цих завдань Укра'ш потрiбно запровадити принципово нову державну регюнальну полiтику, яка б поеднала суттеве розширення повноважень мiсцевого самоврядування, i чiткi, збалансованi механiзми контролю за дiяльнiстю iнститутiв мунщипально'' влади з боку держави у частиш дотримання ними законносп та забезпечення життедiяльностi територiальних громад у випадках недiездатностi органiв мiсцевого само-врядування.
Пщсумовуючи, зазначимо: якщо вдасться вирiшити це головне внутрш-ньополiтичне завдання, то спровокувати сепаратизм у межах великих тери-торш стане неможливим.
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор СОЦ1АЛЬНА В1ДПОВ1ДАЛЬН1СТЬ СУБ'СКТА ПРАВА
Пщгрунтям розумiння категорп вiдповiдальностi е фшософське вчення про соцiальну зумовленiсть поведшки iндивiда, '"' зв'язок iз свободою та необхщшстю.
Соцiальна вiдповiдальнiсть — найважливший елемент взаемозв'язку людини та суспшьства, адже вона регулюе поведшку iндивiда таким чином, щоб вона вщповщала вимогам суспiльства. З розвитком суспшьства вщпо-вiдальнiсть почала ввдгравати провiдну роль у полiтичних, економiчних та духовних вiдносинах.
Проблема сощально'' вiдповiдальностi особистостi е предметом аналiзу вчених рiзних галузей науки. Основи вщповщальносп як соцiального яви-ща спостер^аються вже в Античностi (Платон, Арютотель). Сучаснi до-слiдники проблеми сощально'' вщповщальносп базуються на широкому тлумаченш категор^' соцiальноi вiдповiдальностi.
Як зазначае А. Андрющенко, «сощальну вщповщальшсть особистостi можна визначати як системну сощальну яюсть, у якiй вщдзеркалюеться i реалiзуеться рiвень '"' сощальносп, тобто глибина i повнота зв'язюв осо-бистостi з соцiумом, мiра прийняття соцiально значущих потреб суспшьства
як особисто цшних, визнання ïx пpiоpитeтностi пepeд гpyповими, кланови-ми, pозyмiння своeï особисто'1 вщповщальност за соцiaльнi нaслiдки своeï дiяльностi i поведшки».
1нший сyчaсний дослщник А. Шaбypов pозглядae соцiaльнy вщповщаль-нiсть як вольове соцiaльно зyмовлeнe ставлення сyб'eктa до пaнiвниx y сус-пiльствi ноpм i цшностей, що виpaжaються в обpaннi суспшьно значущого вapiaнтa повeдiнки i його активно'1 peaлiзaцiï.
Виходячи з цих пiдxодiв можна ствepджyвaти, що сощальна вщповщаль-нiсть e нaйвaжливiшим елементом взaeмозв'язкy особи та сyспiльствa, вона здiйснюe фyнкцiю peгyляцiï повeдiнки шдивща вiдповiдно до вимог сус-пшьства. Соцiaльнa вiдповiдaльнiсть — це додepжaння сyб'eктaми суспшь-них вiдносин вимог сощальних ноpм, a y paзi безвщповщально'1 повeдiнки чи поpyшeння сустльних поpядкiв вони зобов'язaнi нести додатково й обов'язок особистого чи майнового xapaктepy.
Що стосyeться сощально'1 вщповщальносп сyб'eктa пpaвa, то, на наш погляд, вона e бшьш вузьким поняттям. Юpидичнa вiдповiдaльнiсть може pозглядaтися як частина сощально'1 вiдповiдaльностi суб^кта дiяльностi. Нaпpиклaд, вiдповiдaльнiсть за поpyшeння вимог соцiaльно-пpaвовиx ноpм ознaчae обов'язок суб^кта вiдповiдaльностi взяти на себе негативш наслщ-ки невиконання або неналежного виконання вимог соцiaльно-пpaвовоï ноpми, тобто стати об'eктом осуду, об^ктом застосування зaxодiв ви^ав-ного впливу (зазнати ïx з боку суспшьства, дepжaви, колективу, соцiaльноï гpyпи тощо) i сво'1'ми дiями вiдшкодyвaти, компенсувати спpичинeнy шкоду (Д. I. Бepнштeйн). Kpiм того, на нашу думку, y сощальнш вiдповiдaльностi сyб'eктa пpaвa пpисyтнi тaкi аспекти взaeмодiï сощальних суб^к^в, як: xapaктep виконання суб^ктом пpaвa законодавчих aктiв дiючиx y суспшь-ствi; соцiaльно-пpaвовi санкц^', що застосовуються сyспiльством до сyб'eктa ^ава за соцiaльно-пpaвовi нaслiдки дiяльностi або бeздiяльностi.
Отже, соцiaльнa вiдповiдaльнiсть суб^кта пpaвa на особистому piвнi стикaeться з пpaвом. Вона e ^авовою та дepжaвно-yпpaвлiнською катего-pieю, що вiдобpaжae цiннiсно-пpaвовий аспект соцiaльниx вщносин. Kpiм того, якщо pозглядaти пpaвовi аспекти вiдповiдaльностi сyб'eктa пpaвa, то можна ствepджyвaти, що така вщповщальшсть e yнiвepсaльним поняттям для вах видiв дiяльностi соцiaльного сyб'eктa. Водночас залежно вщ об-ставин мотиви вщповщально'1 дiяльностi можуть бути piзними. Нaпpиклaд, для когось важливим e те, за що вш вiдповiдae; для когось — пepeд ким вш вiдповiдae; для одних важливо, що 1'м зaгpожye за поpyшeння; для iншиx — це усвщомлення сyспiльноï нeобxiдностi певних дiй; хтось бaжae уникнути лише негативного оцшювання сво'1'х дiй, а хтось на пepший план ставить peзyльтaти своeï pоботи.
Отже, сощальна вщповщальшсть суб'екта права завжди пов'язана з не-обхщшстю додержання правових припиав, встановлених у суспшьства i виникае тодi, коли дп iндивiда мають суспшьне значення i регулюються сощально-правовими нормами.
Таким чином, на наш погляд, сощальну вщповщальшсть суб'екта права можна визначити як вид вщповщальносп, який пов'язаний iз виконанням сощально-правових норм, встановлених у суспiльствi, готовшсть до вико-нання прав i обов'язкiв у процесi дiяльностi з метою ненанесення шкоди як суспшьству, так i окремим iндивiдам.
Сощальна вщповщальшсть суб'екта права мае бути невщ'емним атрибутом сучасного розвитку суспшьства. Так, у сучаснш Укра'ш, коли панують економiчнi, полiтичнi, сощальш i територiальнi проблеми, коли держава не в змозi вирiшувати i половину цих проблем, покращити суспшьне життя, велика вщповщальшсть в цих умовах покладаеться на суб'екпв права. Вони повинш дiяти згiдно iз соцiально-правовими нормами i сприяти укршленню морально-правових основ суспiльства. Бiльш того, оскшьки закони не можуть охопити вс випадки життя, суб'екти права повинш виходити iз вщповщаль-но'' поведiнки, щоб пiдтримати суспiльство, сприяти його розвитку у бш зазначених у Конституцп Укра'ни напрямiв: «Стаття 1. Укра'на е суверенна i незалежна, демократична, соцiальна, правова держава».
А. А. Моренчук, кандидат юторичних наук, доцент
ЛЮФТ У РЕАЛВАЦП ДЕМОКРАТИЧНО! МОДЕЛ1 ЯК ОДНА 1З КЛЮЧОВИХ ПРОБЛЕМ ТРАНСФОРМАЦ11 УКРА1НСЬКО1 ПОЛ1ТИЧНО1 СИСТЕМИ
Полiтична криза та проблеми соцiально-економiчного розвитку виразно окреслили необхщшсть проведення комплексу реформ в Укра'ш. Водночас, незважаючи на численш декларацп i спроби внести змiни до юнуючо" сис-теми, простежуються прорахунки, недостатня глибина i непослiдовнiсть. Одна з причин цього явища — вщсутшсть системносп у здiйсненнi транс-формацiйних процесiв. Курс, обраний укра'нською владою, не вписуеться в базовi демократичнi моделi. Слiд пам'ятати, що демокрапя бувае рiзною. Можна видшити соцiальну, лiберальну, консервативну. Звичайно, у сучас-них умовах вiдбуваеться взаемовплив рiзних полiтичних концепцiй, однак це не заважае видшити декшька ключових установок, притаманних кожнш iз моделей.
Сощальною узагальнено можна назвати модель, притаманну захщно-европейським державам. ГГ суть — держава бере на себе значш зобов'язання в сощальнш сферь Вона реалiзуе широк соцiальнi програми, направленi на допомогу i пiдтримку малозабезпеченим, непрацездатним, безробiтним, багатодiтним тощо. Водночас для реалiзацii таких проектiв Гй потрiбнi знач-нi кошти. Вона Гх бере за рахунок високих податюв, насамперед iз надпри-буткiв. У державах сощальноГ демократа функцiонуе прогресивна податко-ва система. Тобто така, що базуеться на схемг чим бiльшi прибутки, тим бiльшi податки сплачуеш. Таким чином вирiвнюеться загальний показник доходiв населення. Тут практично немае бщних, але водночас, дуже важко стати надбагатим.
Як приклад лiберальноi демократа, хоча iз застереженнями, можна роз-глядати США. Основна щея лiбералiзму — забезпечення максимуму шди-вiдуальних свобод при м^мальному державному втручаннi. Тут також юнують соцiальнi програми, але вони нацшеш на забезпечення мшмальних потреб. Основним своГм завданням держава бачить забезпечення однаково справедливих умов для реалiзацii свого потенщалу кожного. А вже як кожен цими умовами скористаеться, — це його вибiр. Порiвняно з краГнами сощальноГ демократа, тут ставки податюв меншь У такiй краГш порiвняно легко розбагатiти, але так само легко залишитись бiдним. Цiною свободи е доволi значна майнова диференщащя.
Розбудовуючи консервативну демократiю, держава може закладати в по-лiтичну систему шструменти, направленi на збереження деяких преферен-цiй для певних сощальних груп, збереження традищйних iнститутiв тощо. Забезпечення сощальноГ рiвностi не е прюритетом полiтики. Прикладом може служити досвщ Латвii, де з метою захисту проевропейського курсу було прийнято доволi складну процедуру надання громадянства, яка практично унеможливила його отримання росшськомовним населенням.
Тобто юнують ч^ю шдикатори того, яким шляхом розвиваеться держава. На жаль, змши, ям здiйснюються нинi в Укра'Гш, не вiдповiдають нi сощальнш, ш лiберальнiй моделi. У нас збер^аеться сформована при Л. Куч-мi олiгархiчно орiентована держава. Податки тут збираються надвисою, але таким чином, що основний Гх тягар лягае не на найбагатших, а на переачних укра'Гнщв, яким впору самим уже надавати сощальну допомогу. Значний масив кош^в поглинаеться громiздкою бюрократичною системою i коруп-щею.
Негативною тенденцiею е збереження практики посилатися на «передо-вий захщний досвiд», а по сутi маншулювати цифрами. Так, можна говори-ти, що максимальна ставка податюв у Сврот вища, нiж в Укра'Гш, але слщ
вказувати, на яю прибутки вона нараховуеться. Можна стверджувати, що тижневе навантаження на вчителiв на заходi часто перевищуе украшську норму, але слщ показати, яким чином воно вираховуеться там, а яким у нас. Тобто якщо у нас лежать в основi так зваш «горловЬ», то там враховуються вс види робiт — консультацп, перевiрка зошитiв, складання теспв тощо. Таким чином, порушуеться один Ï3 базових принципiв демократа — прозо-рiсть i вiдкритiсть влади. Це, очевидно, е одним iз ключових викликiв ни-шшньо'1" системи.
Паралельно уряд декларуе лiбералiзацiю, дерегулящю, децентралiзацiю i загальне збiльшення свобод. Однак на практищ «лiбералiзащя» зачшае саме тi напрями, за яю саме держава мала би вщповщати, але якi е непри-бутковими — медицина, освпа, сфера сощально'1' опiки тощо. Мотивацiя — необхщшсть прилаштовуватись до ринкових умов. Натомють там, де можна отримати прибуток, держава «вщпускати» не стшить. Система податкiв, пiдприемницька дiяльнiсть, мита та збори, фшансування органiв мюцевого самоврядування лiбералiзацiï не вiдчувають.
Проблема надвисоких податюв, мит та шших зборiв актуалiзуеться ще тим, що залишаеться вiдкритим питання: на що йдуть таю колосальш кошти, якщо держава не справляеться навпь зi сво'1'ми базовими функцiями. Лозунг лiбералiв Х1Х ст. лунав: «держава — шчний сторож». Тобто основне, що мае робити держава, — це забезпечувати безпеку, внутршню (полщя) i зо-внiшню (армiя). Чiткою тенденщею, яка спостерiгаеться протягом остан-нього часу, е замша державних структур громадськими, волонтерськими, яю при цьому показують значно вищий рiвень ефективносп.
Kонтент-аналiз виступiв i прес-релiзiв представниюв влади вказують на те, що вони не вщшшли вiд стереотипу «людина мае iснувати для держави» на користь уявлення, що «держава мае юнувати для людей».
Таким чином, лшвщащя тоталпарно'1' держави, або перемога над диктатором, ще не гарантують утвердження демократа.
Щодо прюритепв, то, звичайно, бшьшють украшщв, очевидно, пристала б до сощал-демократп. Це зумовлюеться високими сощальними стандартами, захистом i тдтримкою з боку держави. Значною мiрою тяжiння до тако'1' моделi зумовлюеться й радянським минулим. Однак у сучасних умовах сощал-демокрапя для украшського суспшьства, швидше за все, не тдь йде. Значною мiрою вона сприятиме збереженню громiздкого бюрократичного апарату i заважатиме формуванню активного середнього класу. Водночас слщ пам'ятати, що саме демокрапя служить гаранпею ефектив-ного використання суспшьного потенцiалу i виробленню ефективних меха-нiзмiв розв'язання нагальних проблем.
М. I. Панов, доктор юридичних наук, професор, академш НАПрН УкраГни, Почесний президент ХарювськоГ асощацл пол^олопв
РОЛЬ ДЕЦЕНТРАЛ1ЗАЦП ДЕРЖАВНО1 ВЛАДИ У ПОДОЛАНН1 ВНУТР1ШН1Х ВИКЛИК1В УКРА1НИ
У сучасному свiтi пiд децентралiзацiею влади розумiються формування i дiяльнiсть органiв, якi керують територiальними частинами держави, не-залежно вiд центру; передбачаеться певна самостшшсть територiальних оргашв з огляду на Гхш повноваження. Виходячи з цього формами децен-тралiзацii слiд вважати мiсцеве самоврядування i територiальну автономiю. Досвiд мушципальноГ влади захiдних краГн безумовно становить штерес для УкраГни, тому що сьогодш в нашiй державi розпочато процес реформу -вання мiсцевого самоврядування.
Мюцеве самоврядування iснуе в бшьшосп краГн свiту, маючи рiзнома-штш форми, але е i загальш принципи: законно встановлена компетенцiя; наявшсть власноГ матерiальноi бази (мушципальноГ власносп та бюджету); формування представницького виборного органу, що мае свш виконавчий апарат; вщсутшсть прямоГ (вертикально!) тдпорядкованосп представниць-ких органiв нижчого рiвня вищим. Воно е найважливiшою основою демократичного сустльства, адже стимулюе пол^ичну участь громадян у керу-ваннi суспiльними справами. Повноваження м^цевого самоврядування обмежуються здебiльшого цивiльною й адмшютративною сферою; законо-давчих повноважень вони не мають i д^ть на основi законiв, прийнятих вищими органами.
Конститущя УкраГни у ст. 149 закршлюе стан мiсцевого самоврядування, розкривае його змют, повноваження, матерiальну i фiнансову основу; а Закон УкраГни «Про мюцеве самоврядування» 1997 р. закршив систему i гарантii мюцевого самоврядування вiдповiдно до Конституцii. Крiм того, в 1996 р. УкраГна пiдписала Свропейську хартiю мiсцевого самоврядування (СХМС), яку Верховна Рада ратифкувала 15.07.1997 р. Згiдно з СХМС, що е обов'язковою для вах держав — членiв Ради Свропи, в Украiнi закрiпле-нi конституцшш основи мiсцевого самоврядування. Його визначення в ст. 3 наголошуе — це право I реальна здатшсть оргашв м1сцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ; керувати тери-тор1ею, д1ючи в рамках закону, тд особисту вгдповгдальтсть I в Iнтересах мгсцевого населення. Свропейська хар^я закршлюе положення, що органи мюцевого самоврядування в межах закону мають повну свободу дш для
здшснення власних шщатив з будь-яких питань, не виключених з 1'хньо'1' компетенцп.
Але у взаемовщносинах центрально'1' влади Украши та оргашв мюцево-го самоврядування залишаеться чимало складних проблем, якi стають причинами державно-правових конфлшпв, передуам через значну залежнiсть дiяльностi оргашв мюцевого самоврядування вiд Центру. Так, залишають-ся невирiшеними такi проблеми децентралiзацiï влади, як передача прав органам мюцевого самоврядування самим виршувати мiсцевi задачi, що не вимагають втручання центру, розпоряджатися бшьшою частиною надхо-джень до бюджету, формувати мiсцевi бюджети, прийняття закону про комунальну власшсть тощо.
Центральна влада, у свою чергу, мае важелi впливу на мiсцевi органи управлшня. По-перше, це пряме регулювання дiяльностi мiсцевих органiв влади шляхом прийняття закошв; по-друге, iснуе контроль за роботою му-нiципальних органiв; по-трете, вплив через фшансову залежнiсть мюцевих органiв вiд центрально'1 влади, бо вс вони одержують визначенi субвенцп. У випадку конфлiкту чи непокори мюцевих органiв центральнiй владi остан-ня може застосовувати санкцп (право розпуску мюцевого органу влади, примусова вщставка мунiципальних радникiв, передача повноважень не-ефективного органу мiсцевого самоврядування урядовому представнику, скасування субсидш тощо).
Проте безперечно децентралiзацiя державно! влади та ефективне мюце-ве самоврядування щонайкраще можуть виршувати соцiально-територiаль-ш проблеми й сприяти розвитку демократичного ладу. Багато соцюеконо-мiчних i приватних проблем, пов'язаних iз бiзнесом, забезпеченням гiдного життевого рiвня громадян, еколопею, соцiокультурним розвитком регiонiв, мют i сiл, стосуються безпосередньо мюцевих громад; саме тут i мають бути створеш необхiднi умови реалiзацiï гарантованих Kонституцiею прав i свобод людини. Виршення цих проблем е прямою компетенщею мiсцевого самоврядування, до якоï належать головним чином функцюнування i роз-виток соцiальноï сфери — освiти, охорони здоров'я, транспорту, дорщ со-цiального забезпечення тощо. Тому реформа мiсцевоï влади в УкраНш на принципах децентралiзацiï влади потребуе перегляду рiвня ïï фiнансовоï автономiï й максимального наближення до людини як одного з головних виклиюв украïнськоï сучасностi.
Конститущя Украïни надае мiсцевому самоврядуванню право самостш-но вирiшувати питання регюнального значення, для виконання цих функцш воно повинно мати необхiдну матерiальну й фiнансову базу, в тому чи^ пiдтримку держави у формуванш доходiв мiсцевих бюджетiв. Однак у сфе-рi самоврядноï дiяльностi та у взаеминах iз центральною державною владою
залишаеться чимало проблем, не врегульованих законодавчо; особливо це стосуеться законодавства у бюджетнш i податковш сферах, вщ чого прямо залежить фшансова ефектившсть мiсцевого самоврядування, що вимагае реформацшного вдосконалення. Представники ж вищих оргашв державноГ влади УкраГни до останнього часу перешкоджали процесу децентралiзацii влади i деконцентрацп ресурсiв, зберiгаючи у своему розпорядженнi най-важливiшi об'екти власностi. Держава мае гарантувати органам мюцевого самоврядування таку базу доходiв, що забезпечуе населення на рiвнi мшь мальних потреб. Однак останшми роками частка мюцевих податкiв i зборiв у доходах мюцевих бюджетiв по УкраГш складала не бшьш як 4%, тому щ бюджети лишалися дотацiйними. Св^овий досвiд свiдчить, що в рядi краГн мiсцевi бюджети дотацiйнi, але не у такш пропорцп: так, у Японп за рахунок мюцевих податкiв i зборiв формуеться 35% доходу бюджету мюцевого самоврядування, у Великш Британп — 37%, у Имеччиш 46%, у США — 66%.
Процес подальшоГ децентралiзацii влади у межах конституцшноГ рефор-ми в УкраГш та розвитку мюцевого самоврядування потребуе розв'язання ще таких значних проблем, як формування цшсноГ законодавчоГ бази з ре-гламентацii мiсцевого самоврядування; бiльш ч^кого розмежування сфер впливу i функцш органiв державноГ влади i мюцевоГ самоврядноГ; нагальне вдосконалення адмiнiстративно-територiального устрою краГни, за умов анексii Криму та вшськовоГ агресii на Донбасс оперативноГ взаемодii всiх рiвнiв влади з актуальних поточних проблем тощо.
Т. В. Панченко, доктор пол^ичних наук, доцент
МОЖЛИВОСТ1 ВПРОВАДЖЕННЯ «ОСОБЛИВОГО СТАТУСУ» ДЛЯ ТЕРИТОР1Й ДОНБАСУ
Категорiя «територii з особливим статусом» е маловивченою в сучаснш полiтичнiй наущ. Цей феномен е переважно об'ектом уваги мiжнародних органiзацiй, зокрема Ради Свропи, яка з 1999 р. розробляе рекомендацп з даного питання. Одшею з останшх е Резолющя Конгресу регiональних та мiсцевих влад «Регюни i територii з особливим статусом у Сврот» вiд 30.10.2013 [1], де акцентуеться увага на Гхшх можливостях як противазi сепаратизму.
Оскшьки iз впровадженням «територii з особливим статусом» пов'я-зуються перспективи виршення конфлiкту на частинi територп ЛуганськоГ i ДонецькоГ областей, ця проблематика заслуговуе уваги. Восени 2014 р. вщповщний закон було прийнято i скасовано, однак дебати про особливий
статус цих територш тривають. Зокрема, прийняття закошв про особливий статус окремих райошв Донбасу було одним iз питань переговорiв у Мшську у лютому 2015 р.
Слщ звернути увагу, що категорiя «територп з особливим статусом» вживаеться для характеристики доволi рiзних суб'екпв. Наприклад, згщно з даним World Atlas станом на 2009 р. у свт юнувало 14 територш з особливим статусом (special status territories), ïx сукупне населення складало 18 млн чоловш, територiя — 600 тис. кв. км [1]. Цей ресурс розрiзняе статус цих територш: «у сецессп» — 9 територш, «автономiя» — 3, «територп збройного конфлшту» — 2. Ус цi територп (включаючи ri, якi названi авто-номiями) втратили контроль з боку «материнських» держав, але ще не на-були реального суверенiтету, а також е зонами чинних або «заморожених» конфлшпв (frozed conflicts). Останнiй термш застосовуеться переважно стосовно колишнix територп СРСР — Придшстров'я, Нагорного Карабаху, Абхазп та Пiвденноï Осетп.
Зпдно з документами Ради Свропи територп з особливим статусом е територiями у складi держав, чия полпична, адмiнiстративна та фiнансова автономiя визначаеться двостороншм нормативно-правовим документом (тобто документом, що утверджений населенням або представницьким органом цiеï територп та центральними органами влади держави) та вщ-рiзняеться вщ решти територп краши. Вони створюються з метою задово-лення конкретних потреб окремих територш, що пов'язаш з ïx iсторичною спадщиною, географiчним положенням, культурою або лiнгвiстичними особливостями [1].
Асиметричний розподш повноважень е ключовою властивютю держав, якi мають у своему складi вiдповiднi територп. Надання особливого статусу передбачае процедуру утвердження статуту або регiональноï конституцп, яка узгоджуеться державою. Нетдконтрольш державi колишш територiï, що перебувають у сташ чинного або замороженого конфлiкту (фактично ва територiï, згадуванi у World Atlas), зпдно з резолющями Ради Свропи не е територiями зi спецiальним статусом.
Документи Ради Свропи не мютять перелiку територiй з особливим статусом, однак окремi регюни згадуються в ïx текстах: Аландсью острови у Фiнляндiï, Гренландiя в Данiï, Пiвденний Тiроль в 1талп, Больцано, Валле-д'Аоста, Азорсью островви i Мадейра в 1спанп, Гагаузiя в Молдовi, Наxi-чевань в Азербайджаш та iн. Вони е або ареалами проживання вiдмiнноï вщ титульноï нацiï етнiчноï групи, або вiдокремленi вiд «материнськоï» держави природними бар'ерами. И перше, ш друге невластиве для Донбасу. Однак не можна заперечувати, що окремi територп Донбасу мають особливi потреби, що частково пов'язаш з ïx юторичною спадщиною, географiчним
положенням та лшгвютичними особливостями. Бшьшою мiрою вони зумов-леш подiями новiтньоï юторп й особливостями масово"1 свiдомостi, що формувалась як наслiдок ïx сприйняття. Утiм це е перешкодою для утвер-дження особливого статусу: «немае й не може бути едино" моделi територш з особливим статусом, оскiльки в кожному випадку ïx поява спрямована на вирiшення своерiдниx потреб» [1].
Головним фактором у виршенш питання про утвердження особливо статусу для окремих територш Донбасу е пол^ична воля учасниюв кон-флiкту, 1хня готовнiсть до компромiсу. На жаль, серед них, так само як i в зонах «заморожених» конфлш^в, з'явилися сили, защкавлеш у збере-женнi статус-кво.
Данi соцiологiчниx дослщжень кiнця 2014 — початку 2015 р. демонстру-ють, що щею надання особливого статусу Донбасу потенцшно готова сприйняти значна частина населення УкраГни й переважна бшьшють на-селення пiдконтрольниx УкраГш територiй Донбасу (даш про настроï решти населення Донбасу, на жаль, вщсутш). Однак затягування конфлшту спри-чиняе збшьшення кiлькостi тих, хто прагне вщокремлення Донбасу (усере-динi регiону i поза його межами).
Ршення про особливий статус окремих територш Донбасу може бути прийнято лише тсля досягнення перемир'я за умови тдтримки мюцевим населенням. Це питання потребуе публiчного обговорення на територп всiеï краТни, пiд час якого варто запоб^ати категорiï «федералiзацiя», ви-користовуючи поняття «особливого статусу». Вщповщне ршення може бути лише двостороннiм ршенням населення регiону та вищих оргашв влади Украши.
Саме поняття «особливий статус» потребуе ч^кого визначення сфер полiтичноï, адмiнiстративноï та фiнансовоï автономп регiону, а також роз'яснення можливих приводiв для втручання центральноï влади, яю мають бути визначенi з урахуванням принцитв субсидiарностi та пропорцшносп. Усi положення, що характеризують особливий статус територп, потребують закршлення у вщповщному нормативно-правовому актi — регюнальнш конституцiï або статутi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Regions and territories with special status in Europe: Resolution 261 Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe / 25th SESSION / 29 October 2013 / Bruno Marziano. -https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=2107887&Site=COE #P128_6478.
2. World Atlas - Special Status Territories in the world. -http://www.euratlas.net/geog-raphy/world/special_status/index.html.
В. Л. Погр1бна, доктор сощолопчних наук, професор
ПОЛ1ТИЧНА КОРУПЦ1Я У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕС1
Боротьба з корупщею — це завжди тонко. Боротьба з подлинною корупщею — ще тонше. Але найтонше — це боротьба з по-лггичною корупщею у виборчому процесс
Назар Бойко, кергвник монторингово-анал1тично1 групи «ЦИФРА»
Полпичну корупцiю у виборчому процес в гiршому випадку ^норують, у кращому — неохоче виправдовують «вщсутшстю альтернативи». До не-давнього часу говорити про це явище було non comme ilfaut. Для полпиюв ця тема е табуйованою, експерти волiють обережно ii оминати через брак емшричних даних.
Монiторингово-аналiтична група «ЦИФРА» разом з американським про-фесором Ершом Херроном (West Virginia University) виршила дослщити це явище за допомогою сощологп.
На минулих парламентських виборах разом iз КМ1С ними було прове-дене опитування керiвного складу окружних виборчих комiсiй (ОВК) i чле-нiв дiльничних виборчих комiсiй (ДВК). Помiж iншим у них запитували, чи знають вони члешв комюп, якi одержують матерiальну винагороду вщ суб'ектiв виборчого процесу. 19% керiвникiв ОВК i 25% члешв ДВК дали стверду вщповщь. Дослщники також цiкавилися, наскiльки така матерiаль-на винагорода е важливою для члешв комiсiй особисто. Вона е важливою для 28% керiвникiв ОВК i для 49,5% членiв ДВК.
Наведеш показники свiдчать, що оплата прац членгв виборчкомгв парнями й кандидатами е масштабним феноменом i важливим для значно'1' частини члешв виборчих комiсiй, особливо ДВК.
Результати дослщження провокують такi запитання:
1) з яких джерел партп й кандидати одержують фшансовий ресурс для покриття ще'1' статтi витрат у бюджет виборчо'1' кампанп;
2) якою сумою вимiрюються цi витрати;
3) яким чином юридично оформлюеться оплата пращ члешв комiсiй суб'ектами виборчого процесу?
Зрозумшо, що вщповвд на щ запитання можуть бути лише приблизними, оскшьки у поствиборчих консолщованих звiтах про надходження й вико-ристання коштiв полiтичнi партп не подають витрат щодо оплати пращ члешв виборчкомiв. Така стаття навпь не передбачена формою звпу. Тому
беззаперечним е лише той факт, що Bei щ кошти й розрахунки лежать поза правовим полем, яке регулюе органiзацiю й проведення виборчого процесу.
Проблема тшьово'1 оплати пращ члешв виборчих комюш тiсно пов'язана ще з одним феноменом втизняних виборiв — техшчними партiями, основ-ним завданням яких у виборчому процес е не конкурентна боротьба за владу, а «супровщ» шших полiтичних гравцiв. Квоти цих партш викорис-товуються претендентами на перемогу для посилення свое'' присутносп у виборчкомах. Така присутшсть дозволяе здiйснювати значний вплив на порядок денний роботи комiсiй, приймати ршення на користь потрiбноï пол^ично'' сили у спiрних ситуацiях, полегшуе можливостi манiпуляцiй iз результатами голосування тощо. Формально техшчш партп не пов'язаш з тими, на кого працюють, що, у свою чергу, ускладнюе доведення взаемо-залежностi перших вщ останнiх, зокрема, у питанш оплати працi членiв виборчкомiв вщ технiчних партiй.
Картина буде неповною ще без одше'' важливо'' деталь Для бшьшосп членiв виборчих комiсiй проблема отримання матерiальноï винагороди вщ партiй i кандидатiв сто'ть поза етичною площиною, а питання представни-цтва технiчних партiй — поза площиною конфлшту iнтересiв.
Отже, зменшення масштабiв корупщйно' складово'' у виборчому про-цесi в Укра'ш потребуе комплексного пщходу, який передбачае таю кроки.
По-перше, слiд переосмислити роль та мюце полiтичних партiй у пол^ич-нiй системi кра'ни й у виборчому процеа. Практично це може конвертуватись у новий, жорстюший набiр вимог при реестрацп пол^ичних партiй. Напри-клад, у Фшляндп дiе норма, за якою пол^ична партiя автоматично втрачае реестрацiю в раз^ якщо на двох парламентських виборах поспшь 'й не вда-еться здобути хоча б один представницький мандат. В укра'нських умовах така норма не тшьки сприяла б очищенню партшно'' системи вщ технiчних партiй, але й створила передумови для наповнення ïï реальним змютом.
По-друге, перегляду потребуе модель формування виборчих комiсiй. Як продемонстрував досвщ позачергових президентських виборiв, суб'екти виборчого процесу не завжди можуть забезпечити навт мшмально необ-хщну кiлькiсть членiв виборчкомiв. Досвiд кра'н Схщно' Свропи свiдчить на користь бшьш диверсифiкованих моделей, коли участь у формуванш виборчих комiсiй разом iз партiями беруть виборчi комюп вищого рiвня, органи мiсцевого самоврядування, профшьш мiнiстерства, громадськi оргашзацп. Такий пiдхiд гарантуе кращу загальну штегровашсть виборчого процесу загалом i виборчо'' адмшютрацп зокрема.
По-трете, единим «роботодавцем» для членiв виборчих комiсiй, який оплачуе 'хню працю, мае стати держава. Це дозволить позбавитись двох негативних явищ одночасно: а) члени виборчих комiсiй будуть виведеш
з конфлшту штереав мiж нормами виборчого закону й пол^ично доцшь-шстю, якою часто керуються партп; б) пол^ичш партп позбавляться необ-хiдностi залучати неофщшш кошти для оплати працi члешв комiсiй i, як результат, приховувати Гх у виборчш звiтностi.
По-четверте, важливим е зменшення кшьюсного складу комiсiй. Не лише у краГнах СхщноГ Свропи, але й у деяких краГнах пострадянського простору нав^ь на великих (бiльш як 3000 виборщв) дiльницях кiлькiсть членiв ко-мiсiй не перевищуе 11-13 оаб. Це дасть можливiсть державi краще опла-чувати роботу членiв комiсiй за рахунок вивiльнених коштiв, а також пере-глянути функцiональне навантаження на члешв виборчкомiв.
I, нарешт^ останне. Найважливiшим елементом, вiд якого залежатиме дiевiсть усiх перелiчених вище, е система контролю. Створення безпечних i комфортних умов для роботи членам виборчих комiсiй мае супроводжу-ватися нетерпимiстю стосовно будь-яких спроб персональних або колек-тивних маншуляцш у виборчому процесi або фальсифшацш результатiв голосування.
Наведений перелiк крокiв, спрямованих на зменшення масштабiв коруп-цшноГ складовоГ у виборчому процесi в УкраГш, безумовно, не е вичерпним, проте, на наш погляд, реалiзацiя Гх навт у такому виглядi може привести до позитивних результат.
I. О. Полщук, доктор пол^ичних наук, професор В. К. Лур'е, студентка мiжнародно-правового факультету
1НФОРМАЦ1ЙНИЙ АСПЕКТ Г1БРИДНО1 В1ЙНИ В УКРА1Н1
Специфша збройного протистояння, а також мюце i роль вiйськового аргументу в полчищ закономiрно визначаються рiвнем розвитку суспшьства та технологiй.
Iнформацiйне сустльство породжуе властивi лише йому форми протистояння, i воно необов'язково мае бути збройним чи вщкритим. Розвиток iнформацiйного суспiльства формуе новий контекст протистояння, в тому чист збройного, УкраГни та РФ. В шформацшну епоху вшськова конкурен-тоспроможшсть пов'язана з можливостями обробляти шформащю та iнте-грувати ГГ у вiйськовi операцii, таким чином забезпечуючи Гх устшшсть.
«Гiбридна» вiйна — вшна iз поеднанням принципово рiзних типiв i спо-собiв ведення вшни, якi скоординовано застосовуються задля досягнення спшьних цiлей. Типовими компонентами «пбридноГ» вiйни е використання:
класичних прийомiв ведення вшни ^з вiйськовослужбовцями в унiформаx, вшськовою теxнiкою та iн.); нерегулярних збройних формувань (повстанщв, терористiв, партизанiв та ш.) i таких типiв вшни i прийомiв, як шформацш-на i юбервшна. При цьому краша-агресор залишаеться публiчно непричет-ною до розв'язаного конфлшту.
Яскравим прикладом «гiбридноï» вiйни та застосування пiд час неï саме iнформацiйноï форми е дп РФ упродовж 2014 р., унаслщок чого було дефор-мовано систему глобальноï та регiональноï безпеки, а також чинну систему мiжнародного права. Майже вс мiжнароднi гаранта безпеки для Украши (зокрема, в межах Будапештського меморандуму 1994 р.) виявилися недiе-здатними в умовах, коли агресором виступив один iз гарантв — Росшська Федерацiя. Проти Украши було застосовано шформацшно-вшськову методику, яка багато в чому е ушкальною зi структурно-функцiонального по-гляду: за формою вона «пбридна», а за змiстом — «асиметрична». Найчп-кiше характер нового типу вшни продемонстрували спочатку анексiя РФ навесш 2014 р. територп Автономноï Республiки Крим, а потiм — тдтрим-ка мiсцевиx радикальних елементв та повномасштабне вторгнення росш-ських тдроздшв до сxiдниx областей Украши. Хоча кожен конкретний елемент ща «гiбридноï вiйни» не новий по сут i використовувався майже в уах вiйнаx минулого, однак ушкальними е узгодженiсть i взаемозв'язок цих елементв, динамiчнiсть та гнучкiсть ïx застосування, а також зростання ваги шформацшного чинника. Причому шформацшний чинник в окремих випадках стае самостшним складником i виявляеться не менш важливим, шж вшськовий.
Про масштаби iнформацiйноï вiйни, розгорнутi Росiею проти Украши, найточшше сказав Головнокомандувач об'еднаних Збройних сил НАТО в Сврот Ф. Брщлав: «Це найбiльш дивовижний шформацшний блшкриг, який ми коли-небудь бачили в юторп iнформацiйниx воен». Iнформацiйний фронт «гiбридноï» вiйни розгортаеться одразу на кшькох напрямах. Пере-дусiм: 1) серед населення в зош конфлiкту; 2) серед населення краши, проти якоï здшснюеться агресiя, однак територiя якоï не охоплена конфлштом; 3) серед громадян краши-агресора i 4) серед мiжнародного спiвтовариства.
Iнформацiйний складник справдi став нас^зною темою «гiбридноï» вiйни, хоча вш i не виконуе самостшну, а лише допомiжну роль, бшьшою мiрою супроводжуючи вiйськову фазу операцп. Однак в украïнському ви-падку маемо справу не просто з ворожою пропагандою, а з тим, що фаxiвцi-шформацшники слушно характеризують як «вшну смиотв/сенав». Для ретрансляцп цих смислiв задiяно всю множину каналiв донесення iнфор-мацiï. Основним структурним елементом у цш вшш стають симулякри —
образи того, чого в реальносп не юнуе. Прикладами таких симуля^в е: «фашисти в КиевЬ», «звiрства каральних батальйошв», використання Укра-Гною заборонених озброень. Вщповщно, чи не перше, що зробили рiзно-манiтнi «ополченцi» та «зелеш чоловiчки» на окупованих територiях, — це выключили украГнсью телеканали i масовано включили росiйськi. Формування единого й повшстю контрольованого шформацшного простору — очевидна стратегiя розгортання шформацшного складника конфлшту з боку агресора.
Таким чином, у нишшнш час використання шформацшного аспекту при веденш «пбридноГ» вiйни е дуже ефективним засобом задля дестабшзацп ситуацп та проведення активноГ кампанп у ходi ведення «пбридноГ» вiйни, оскiльки подолати шформацшну експансiю можна лише контрзаходами шформацшного характеру.
О. I. Романюк, доктор пол^ичних наук, доцент
РОСШСЬКО-УКРАШСЬКИЙ ВОСННО-ПОЛ1ТИЧНИЙ КОНФЛ1КТ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ
Провiдною проблемою сучасного етапу св^ового розвитку е подолання росшсько-украГнського военно-полiтичного конфлiкту, що мiстить небез-пеку ТретьоГ св^овоГ вiйни [1, с. 299-305]. Пошук шляхiв подолання не-можливий без аналiзу причин його виникнення. Головною причиною кон-флшту стала агресiя Росй, яку спричинили таю чинники.
По-перше, «амперський синдром». Захоплення Криму та вшна на Дон-басi стали черговим етапом реалiзацii амбiтних планiв росшського керiвни-цтва з вiдновлення РосшськоГ iмперii. Одним з аргументiв виправдання агресп е захист етнiчних роаян та взагалi росiйськомовного населення. Претензп щодо порушення прав цих категорш населення висуваються також до краГн Балтп та Молдови. Коло росшських зазiхань поширилося на тери-торп iнших держав, включаюи навiть штат США — Аляску.
По-друге, тотал^аризащя пол^ичного режиму в Росii тсля приходу до влади В. Путша [2]. Тоталiтарним режимам iманентно притаманний екс-пансiонiзм [3, с. 49], який починаеться з iредентизму, а по^м охоплюе й територii, яю нi етнiчно, нi iсторично школи не належали цiй державi.
По-трете, побоювання режиму Путша, що украГнська «Револющя гiд-ностi» пошириться на Росш. Можливiсть «кольоровоГ революцii» в Росп
давно обговорюеться не тшьки в росшських ЗМ1, але й у наукових видан-нях [4]. Пвд час украïнськоï революцп росшська опозицiя почала викорис-товувати ïï гасла: «Банду — геть!», «Героям — слава!». Военною агреаею, «поверненням» Криму до Росп та утворенням проросшських сепаратних квазiдержав на Донбас (ДНР та ЛНР) режим Путша збив наростання про-тестних настроïв у росiйському суспiльствi та консолщував його на rрунтi великодержавного шовЫзму. Вiдповiдно до соцiологiчниx опитувань, 88% громадян Росп пiдтримують такi дп влади й тiльки 8 % сприймають ïx як агресш [5].
По-четверте, военною агреаею Росiя намагаеться дезштегрувати пост-революцiйну владу в Украш й створити умови для розвитку контрреволю-
Агресiя почалася тод^ коли ще не було створено уряду, парламентська бшьшють була ситуативною й дуже крихкою, правоохоронш органи та армiя перебували в деморалiзованому станi. Мета агресп полягала у вщ-новленнi в Украш проросiйського режиму, а коли це не вдасться, то вста-новленш росiйського контролю над Сxiдною та Швденною Украшою, для чого використовуються сепаратистськ рухи, агентура росiйськиx спецслужб, колишш очiльники попереднього режиму, яю знайшли притулок у Росп.
1з будь-якого военно-полiтичного конфлiкту е два основних шляхи ви-ходу: вгйськовий та дипломатичний. Проте в цариш розв'язання росшсько-украшського конфлiкту виникла патова ситуация. Вшськове розв'язання конфлiкту е неможливим з обох сторш. З боку Украши його унеможливлюе те, що за вама кшькюними показниками ïï збройш сили iстотно поступа-ються росшським. За людським складом — у 5 разiв, за танками — в 4, за лпаками — в 7,5. Чорноморський флот Росп складають 2 739 бойових ко-раблiв проти 27 вшськово-морських сил Украши. До того ж Роая мае 8,5 тис. одиниць ядерноï зброï [6]. Масштабнiй вiйнi Росп проти Украши запоб^ають три чинники: 1) це призведе до великих втрат росшських збройних сил; 2) навпь у разi перемоги у Росп виникнуть велию проблеми з оку-пащею територiï понад 600 тис. кв. км, на якш мешкае населення, що тшьки втричi поступаеться населенню Росп, до того ж значна його частина чинитиме супротив окупантам; 3) навряд чи захщш демократп спокшно спостер^атимуть за тим, як Роая захоплюе Украшу. Швидше за все, НАТО втрутиться в конфлшт, що унеможливить перемогу Росп. Загроза застосування ядерноï зброï, до чого перюдично вдаються росiйськi полiтики та пропагандисти, е бшьше засобом залякування Украши, Заходу та мiжнарод-ноï спiльноти, оскiльки росiйськi полiтична, бiзнесова та вiйськова елiти не можуть не розумпи катастрофiчнi наслiдки такого сценарш.
Дипломатичне розв'язання конфлшту також поки не уявляеться можли-вим унаслщок протилежних позицш сторш Роая хоче залишити co6i анек-сований Крим та надати окупованим територiям Донбасу статусу, за якого украГнська влада Гх не зможе контролювати. УкраГна вимагае повернення до свого складу Криму та окупованих територш Донбасу, встановлення свого надшного контролю на всш довжиш укра'Гнсько-росшського кордону.
У такiй ситуацп найiмовiрнiшим здаеться замороження конфлтту, що своГм наслiдком матиме перетворення окупованоГ частини Донбасу на друге Придшстров'я. На цш територп iснуватимуть самопроголошеш держави (ДНР та ЛНР або за вказiвкою з Москви Гх буде об'еднано в одну), яю не визнаватиме жодна держава св^у, навт офiцiйно Pосiя. Проте Роая пов-нiстю Гх контролюватиме. Тривалють такого стану зумовлюватимуть два взаемопов'язаних чинники: 1) готовшсть захiдних демократш продовжува-ти та посилювати економiчнi i правовi санкцп проти Росп; 2) сощально-економiчна ситуацiя в Росп. За прогнозами вщомих анал^июв, у разi про-довження та посилення санкцш через два роки економ^а Росп зазнае повного краху, що зумовить два основних сценарп пол^ичного розвитку, якi сприятимуть поверненню УкраГною Криму та деокупацп Донбасу:
1) урядову владу в Росп посяде прагматична ел^а, яка задля порятунку, вщмовившись вщ iмперських амбшш, вiдновить нормальнi стосунки iз Заходом;
2) Роая дезiнтегруеться на низку суверенних держав унаслщок прагнен-ня регюнальних елiт розпоряджатися своГми ресурсами самостшно.
Л1ТЕРАТУРА
1. Фельштинский Ю. Третья мировая: битва за Украину / Ю. Фельштинский, М. Станчев. - Киев : Наш формат, 2015. - 456 с.
2. Романюк О. I. Про характер сучасного пол1тичного режиму Росп / О. I. Романюк // Вюн. Нац. ун-ту «Юрид. акад. УкраГни ¡м. Ярослава Мудрого». Сер1я : фшо-соф1я, фшософ1я права, полгголопя, соцюлопя. - Х., 2014. - № 4. - С. 152-159.
3. Природа тоталитарной власти // Социс. - 1989. - № 5. - С. 42-52.
4. Сивков К. В. «Цветной» сценарий для России / К. В. Сивков // Социс. - 2013. -№ 8. - С. 136-143.
5. Соцопрос : 88% россиян поддерживают присоединение Крыма к РФ [Елект-ронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.20khvylyn.com/news/society/ news_8041.html.
6. The 35 Most Powerful Militaries In The World [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.businessinsider.com/35-most-powerful-mintaries-in-the-world-2014-7.
