CC BY
37
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослвджень. 2012. Вип. 2. УДК 17.024.4:304.44
Лаута О. Д., Нащональний ушверситет бюресурав i природокористування
Укра'ни (Ки'в)
ПРОБЛЕМА ДОСВ1ДУ В ПОСТМОДЕРН1СТСЬК1Й Ф1ЛОСОФ11
Стаття присвячена досл1дженню фшософськог проблематики щодо формування до-ceidy в епоху постмодерну. Проанал1зован1 структурал1стськ1 стратеги експлтаци до-св1ду, як1 спрямовам на викриття настанов логоцентризму та виявлення антроnологiч-ного характеру природи доcвiдy.
Ключовi слова: постмодерн, доcвiд, трансгреЫя, логоцентризм.
Лаута Е. Д., Национальный университет биоресурсов и природопользования
Украины (Киев)
ПРОБЛЕМА ОПЫТА В ПОСТМОДЕРНИСТСКОЙ ФИЛОСОФИИ
Статья посвящена исследованию философской проблематики формирования опыта в эпоху постмодерна. Проанализированы структуралистские стратегии экспликации опыта, которые направлены на раскрытие наставлений логоцентризма и виявление антропологического характера природы опыта.
Ключевые слова: постмодерн, опыт, трансгрестя, логоцентризм.
О. Lauta, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Kiev) PROBLEM OF EXPERIENCE IN POSTMODERN PHILOSOPHY
The article is devoted research of a philosophical problematics of formation of experience during a postmodern epoch. It is analyzed structuralist strategy of an explication of experience which are directed on disclosing of manuals logocentrism and revealing anthropological character of the nature of experience.
Keywords: postmodern, experience, transgression, logocentrism
Структуралiзм найбшьш наочно демон-струе перетворення модершстського фшо-софського дискурсу у постмодершстський, а вщповщно трансформащя класичного щеалу ращональносп набувае нових моди-фшацщ. Структуралiзм формуе критичну позищю не лише щодо класичного щеалу ращональносп, але й до його некласичних конотацш, зокрема щодо феномено-лопчного концепту. В структуралютських стратегиях експлшацп досвщу поняття «до-свщ» стае концептоутворюючим у межах трансцендентального емтризму. Структу-
ралютсью та постструктуралютсью стратеги визначення досвщу закршлюють його зв'язок з пщвалинами некласичного дискурсу, демонструють постмодершстсью пер-спективи його розумшня.
Фундатор постструктуралiзму М. Фуко е одним i3 най6iльш вiдомих представниюв французького постструктуралiзму, який ви-являе неадекватшсть класичних культурних орiентацiй в постсучаснш ситуацп. Вiн вважае, що «феноменологiя скiльки завгод-но могла вводити в сферу аналiзу тшо, сек-суальнiсть, смерть, сприйманий св^ i т.д., -
ISSN 2227-7242. Антpoпoлoгiчнi b^ipM фiлocoфcьких дocлiджень. 2012. Вип. 2.
cogito ^и цьoмy як i pанiше пpoдoвжyвалo займати центpальне пoлoження. Hi наyкoва pацioнальнicть, нi cвoepiднicть наyк ^o життя не здатнi 6ули гохитнути йoгo ooto-вне значення» [б, с. 234]. Ця ycтанoвка o6'-eднye дocлiдницькy пoзицiю з шнцептами таких пocтмoдеpнicтiв, як Ж. Дельoз, Ж. Деppiда, Ф. Лioтаp, Ж. Бoдpiйяp. Задача цьoгo дocлiдження пoлягаe y виявленнi ш-вoгo змюту пoняття «дocвiд» y cвiтлi су-чаcнoï pефлекciï ф^^фи.
В нoвoeвpoпейcькiй тpадицiï ф^^фу-вання пoчаткoвий змют пoняття «дocвiд» кopелюe з даними вщчутпв (Ф. Бекoн, Т. to66c), а oтже, cпoчаткy визнаeтьcя poль безпocеpедньoï чyттeвocтi в cтанoвленнi людсь^го дocвiдy. Але pацioналicтична cпpямoванicть ф^^фи Hoвoгo чаcy, з oд-шго бoкy, задаe гнocеoлoгiчнy пеpcпективy експшкацп дocвiдy, а, з iншoгo 6o^, e не пpocтo абcтpактним oтoтoжненням цих те-pмiнiв (пеpцептивнocтi i дocвiдy), але й го-cтyпoвicтю yтoчнення ïx взаeмoзв'язкy, а pазoм з тим, i yтoчненням ïx дефшщш.
Гнocеoлoгiзацiя пpoблеми poзyмiння дocвiдy пpизвoдить дo ïï пcиxoлoгiзацiï -аналiзy пiзнавальниx здiбнocтей i в емпipи-чних cтpатегiяx йoгo дocлiдження, i в pацi-oналicтичниx. ^чатшва ycтанoвка культу poзyмy замикаeтьcя в антит^ натypалiзмy та пcиxoлoгiзмy.
Для некласичшго стилю фiлocoфyван-ня дocвiд cтаe тieю тoчкoю життя, яка б мoжливo була ближчoю дo тoгo, щo не мo-жна пеpежити. Тoмy напpyга дocлiдження говинна бути cпpямoвана на те, щoб poзве-pтати вci мoжливocтi дocлiджyванoгo пoля дocвiдy. Фyнкцieю цьoгo дocвiдy cтаe мoж-ливicть cмеpтi суб^кта, тoбтo змiна йoгo дocвiдy дo такoгo ступеня, щoб вiн бшьше не був самим coбoю, абo щoб вiн був абш-лютш iншим, нiж вiн e, абo щoб вiн був пpиведений дo cвoгo знищення абo дo cвoгo вибуху, дo cвoeï диcoцiацiï.
В пocтcтpyктypалicтcькoмy poзyмiннi
дocвiдy ключoвy poль вiдiгpаe пoняття «тpанcгpеciя». Фyкo poзyмie йoгo як «жест, щo звеpнений на межу». Кoнцепцiя тpанc-гресп pадикальнo пopиваe iз пpезyмпцieю лiнiйнo зpoзyмiлoï наcтyпнocтi, вщ^иваю-чи (пopяд iз тpадицiйними мoжливocтями запеpечення й твеpдження в лoгiцi «так» i «ш») - мoжливicть так званoгo «непoзитив-нoгo твеpдження»: як пише Фyкo, фактичнo «йдеться пpo якесь загальне запеpечення, йдеться пpo твеpдження, щo нiчoгo не стве-pджye, пoвнicтю пopиваючи з пеpеxiднic-тю» [5, с. 98]. Hoвий o6pí^ щo вiдкpиваeть-ся тpанcгpеcивним пpopивoм, e наcпpавдi нoвим у тому poзyмiннi, щo cтocoвнo пoпе-pедньoгo стану не e лiнiйним з oчевидним i eдиним наcлiдкoм, - навпаки, швизна в цьoмy випадку надiляeтьcя cтocoвнo вcьoгo пoпеpедньoгo cтатycoм i енеpгieю запеpе-чення. Вщ^итий в такoмy актi тpанcгpеciï o6p№ визначаeтьcя iншим пocтмoдеpнicт-ським фiлocoфoм М. Бланшo як «мoжли-вють, щo з'являeтьcя пicля здiйcнення вах мoжливиx мoжливocтей, щo cкидаe все пo-пеpеднe абo тиxo йoгo ycyваe» [2, с. 54]. У цш cиcтемi вiдлiкy Ж. Батай називаe цей фенoмен «кpаeм мoжливoгo», «медитаць eю», «пекучим дocвiдoм», щo «не надаe значення вcтанoвленим ззoвнi межам», а М. Бланшo - «дocвiдoм-межею».
За Бланшo: «Ми пpипycкаeмo, щo лю-дина за cвoeю суттю e вдoвoленoю; 'й, цш yнiвеpcальнiй людинi, немаe чoгo бшьше po6mtc, вoна пoзбавлена пoтpеб, i навт якщo в iндивiдyальнoмy плаш вoна ще вмиpаe, тo, избавлена пoчаткy, кiнця, вoна пеpебyваe в oto^'í в пpoцеci cтанoвлення cвoeï застигго' цiлicнocтi. Дocвiд-межа - це дocвiд, щo пiдcтеpiгаe ocтанню людину, здатну в ocтатoчнoмy пiдcyмкy не зупиня-тися на cвoïй дocтатнocтi; цей дocвiд e ба-жанням людини, пoзбавленoï бажань, неза-дoвoленicтю задoвoленoгo «вciм». [1, с. 47] Дocвiд-межа e дocвiдoм тoгo, щo icнye пoза цiлим, кoли цше виключаe все icнyюче пoза
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вим1ри фшософських дослвджень. 2012. Вип. 2.
ним, досвщ того, чого ще потрi6но досягти, коли вже все досягнуто, того, що ще потрь бно тзнати, коли все пiзнано - навт не-доступне, навiть непiзнане.
Внутршнш досвiд, за Бланшо, свiдчить про щось прямо протилежне тому, що нам здаеться в його свщченш: про рух, що са-моспростовуе, але походячи вщ суб'екта, його ж i спустошуе, тому що корениться насамперед у стввщношенш з iншим, рiв-нозначним всьому спiвтовариству, що було б шчим, якби не вiдкривало того, що пщдае себе нескiнченному вiдчуженню, i в той же час не приршало його на невблаганну коне-чнiсть [2, с. 23].
Жорж Батай завжди вважав, що внут-рiшнiй досвiд був би неможливий, якби вш обмежувався тiльки одшею людиною, здат-ною нести його значимють, його переваги й збитки: досвщ вщбуваеться, продовжуючи наполягати на сво'й недосконалостi, лише тодi, коли ним можна подшитися, i в цьому подiлi виявляе сво'' меж1, виявляеться в цих межах, яю йому слiд перебороти й за допо-могою цього подолання виявити шюзор-нiсть або реальнiсть абсолютносп закону, що вислизае вiд уах, хто хотiв би подши-тися ним наодинщ. Усе зводиться до единого прояву досвщу, до його единого змю-ту: здатност передачi того, що в такий спо-сi6 поповнюеться, тому що слщ передавати тiльки непередаване. Пщ внутрiшнiм досвь дом Батай розумiв те, що звичайно назива-ють мiстичним досвiдом: стан екстазу, за-милування, щонайменше, уявного хвилю-вання. Але йому марився не стшьки досвщ, якого змушеш були дотримуватися доте-пер, скiльки досвщ чистий, вшьний вiд уся-ких прихильностей, вщ натяку на будь-яке сповщання.
Оприявнення внутрiшнього досвiду повинно якимось чином вщповщати його по-риву, воно не може бути сухим, упорядко-ваним словесним викладом. Принцип: «внутршнш досвiд сам собi авторитет» був
зруйнований свiдомiстю. Наважившись ру-банути згарячу, людина заново опановуе область можливого, причому це не колиш-ня можливiсть. Нео6меженiсть - ось край можливого. Варто жити досвщом, пщсту-питись до нього нелегко, бшьше того, якщо пщшти до нього ззовнi, за допомогою свi-домостi, не можна не побачити в ньому суму рiзних операцiй - однi з них будуть ес-тетичними, iншi моральними, i тодi завдан-ня досвiду повинно вирiшуватися заново. Лише зсередини, коли досвщ переживаеть-ся аж до несамовитосп, можна поеднати те, що мисляча думка роздшяе. Але досвщ з'еднуе не тшьки цi форми - естетичнi, ро-зумовi, моральнi, - вiн сплавляе воедино рь знi змiсти колишшх досвiдiв (начебто Бога й страждань Господшх), залишаючи зовнi мiркування як таке, завдяки якому всi щ об'екти були роз'еднанi (у виглядi вiдповi-дей на важкi запитання морал^.
Зрештою, у досвiдi досягаеться сплав-лення об'екта й суб'екта, оскшьки сам вiн -як незнання - буде суб'ектом, а як невщо-мють - об'ектом. У досввд не може бути обмеженого юнування. У досвiдi людина шчим не вiдрiзняеться вiд шших людей: у нiй губиться те, що вируе в шших. Але на-стшьки простий припис «Стань цим океаном», будучи пов'язаним iз крайшстю, обе-ртае людину й на велику кшьюсть людей, i на пустелю [1, с. 18].
Ж.-П. Сартр не врахував, що французь-ке слово «experience» пщводить письмен-ника, не передаючи всього змюту досвiду -саме в цьому французькому словi просвiчу-еться таемна спрямованiсть думки Батая. Нагадаемо, слщом за Ф. Лаку-Лабартом, що французький iменник «experience» походить вщ латинського дiеслова «experire» (пробувати, випробовувати), у якому про-свiчуеться корiнь iменника «periculum» (небезпека, ризик, загибель), - звщки й французьке «peril» (загибель), що надае досвщу («experience») Батая згубного, трапч-
2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослвджень. 2012. Вип. 2.
ного авантюрного забарвлення.
«Досвщ» не стшьки передав нам щось пережите, скшьки кличе роздшити необач-нють, його неможливостей, яю вщкрива-ються тшьки з1 смертю [1, с. 35]. Правда, тут необхщне ще одне уточнення: йдеться не про горезвюне буття обличчям до смерти до якого закликав знаменитий пасаж з «Феноменологи духу», справа за бшьшим, а саме: про буття в смерт1, тобто таке буття, у якому смерть, перестаючи бути поза межами, що прикувала до себе погляди молодого Гегеля, а слщом за ним 1 вс1х екзисте-нщал1спв, займае належне мюце в самому юнуванш, надшяючи його творчою могут-нютю.
Глибоке розходження м1ж феномено-лопчним поглядом на смерть 1 станом смерти у св1тогляд1 Батая й близьких йому письменниюв було схоплене М. Фуко: «По сут1, досвщ феноменологи зводиться до пе-вно'1 манери рефлексивно поглянути на якийсь об'ект 1з пережитого, на якусь ми-нущу форму повсякденносп - щоб уловити !хш значення. Для Нщше, Батая, Бланшо, навпаки, досвщ виливаеться в спробу дося-гти тако'1 точки зору, що була б якнайближ-че до непережитого. Для чого потр1бен максимум напруги й, у той же час - максимум неможливосп» [1, с. 36]. Таке визначення завдань досвщу - опинитися якнайближче до непережитого - мае на уваз1 два репстри творчосп: життевий репстр, що зобов'язуе письменника якщо й не шукати, то, при-наймш, не уникати вщомих «межових си-туацш», у яких життя стикаеться з1 смертю, 1 репстр власне мовний, котрий не те щоб «задшм числом» передае пережите - скорее, як уже говорилося, веде письмо туди, де для життя не залишаеться мюця.
Категор1я «досвщу» грае у творчосп Батая провщну роль: його «досвщ» розгор-таеться на межах мови й безмовносп, теори й практики, дискурсу й влади, суб'екта й об'екта, нормального й патолопчного. До-
свщ - це з1ткнення думки з немислимим, життя - з нежиттевим [1, с. 65]. 1накше ка-жучи, досвщу в чистому вигляд1 не юнуе; потр1бно ще мати у своему розпорядженш умови, без яких вш неможливий (нав1ть у самш свош неможливосп) - для чого й необхщне ствтовариство.
Окр1м того, постмодершзм однозначно зв'язуе акт трансгресивного переходу з фь гурою «схрещування» р1зних версш еволю-ци, що може бути ощнене як аналог б1фур-кацшного розгалуження. Наприклад, Фуко ф1ксуе трансгресивний досвщ як «вибагли-ве схрещення ф1гур буття, яю поза ним не знають юнування» [6, с. 165]. Настшьки ж очевидна аналопя м1ж синергетичною ще-ею випадково'1 флуктуаци й постмодершст-ською щеею фундованосп трансгреси ви-ключно 1гровим («кидання косп») мехашз-мом: як пише Деррща, саме в ход1 досль дження трансгресивно'1 фшософи «вдалося затвердити правила гри або, скор1ше, гру як правило» [4, с. 72]
Постмодершзм постулюе, що в момент трансгресивного переходу «на найтоншому злам1 лши миготить вщблиск й походжен-ня, можливо, також вс тотальносп й траекторий нав1ть саме й джерело» [7, с. 69]. Трансгреая е ютинний досвщ не буття, але становлення: даний поворот (говорячи словами I. Пригожина: «Вщ юнуючого до того, що виникае») ф1ксуеться фшософ1ею пост-модершзму абсолютно експлщитно. Як пише Фуко: «Фшософ1я трансгреси витягае назовш вщношення кшечносп до буття, цей момент меж1, який антрополопчна думка 1з часу Канта позначала лише здалеку, ззовш - мовою д1алектики» [6, с. 145]. Ру-хаючись у площиш категорш можливосп й дшсносп, концепщя трансгреси вводить для фшсацл свого предмета поняття «неможливосп», штерпретовано! - на вщм1ну вщ класичного фшософування - як онтоло-пчна модальшсть буття. Пов'язашсть досвщу трансгреси з «неможливим» взагал1
ISSN 2227-7242. Aнтpoпoлoгiчнi bni^n фiлoсoфськиx дoслiджень. 2012. Вип. 2.
не дoзвoляe, за oцiнкoю Ж. Деppiди, irn^p-пpетyвати йoгo як дoсвiд стошв^ дo дшс-нoстi: «Те, щo намiчаeтся як внyтpiшнiй дo-свщ, не е дoсвiдoм, oскiльки не вiдпoвiдаe нiякiй пpисyтнoстi, нiякoмy вишнанню, а вiдпoвiдаe лише немoжливoмy, кoтpе «ви-пpoбoвyeться» ним y муках» [4, с. 147]. Спpoба пoмислити тpансгpесивний пеpеxiд ввoдить свiдoмiсть «в oбласть невipoгiднo-стi pаз y pаз ламких дoстoвipнoстей, де думка вiдpазy губиться, намагаючись ïx сxo-пити» [5, с. 124]. Очевиднo, щo в цьoмy ви-падку фактичнo йдеться пpo те, щo сфop-мoванi (лiнiйнi) матpицi oсягнення свiтy виявляються неспpoмoжними, i тд час вщ-сyтнoстi адекватнoï (нелiнiйнoï) паpадигми мислення суб'ект не здатний oсмислити си-тyацiю мoментнoгo пеpеxoдy свoгo буття в pадикальнo нoвий й пpинципoвo непеpед-бачений стан шакше, нiж як «незнання».
Пpавoмipнiсть такoгo тpактyвання мo-жна аpгyментyвати фактoм, щo Бланшo в експлщитнш фopмi пopyшye питання ^o статус фенoменy «незнання» у шгштивних системах, пpoтиставляючи тpадицiйнiй гнoсеoлoгiï нoвy веpсiю poзyмiння «незнання» як oнтoлoгiчнo зyмoвленoгo «mo-дусу юнування людини». В oстанньoмy важкo не пoмiтити аналoгiï з пoстyльoва-шю в синеpгетицi пpезyмпцieю пpинципo-вoï немoжливoстi неймoвipнiснo-гo ^orao-зу щoдo пеpспектив евoлюцiйнoï динамiки в точках бiфypкацiй. Aналoгiчнy ситyацiю тpансгpесiя ствopюe й стoсoвнo мoви: o^i-льки наявш мoвнi засoби не мoжyть бути адекватними для виpаження тpансгpесив-нoгo дoсвiдy, oстiльки неминуче те, щo Ба-тай називае «замшуванням слoва», а Фyкo - «непpитoмнiстю мoвця». На думку Фyкo, «тpансгpесивне ще пpoстo мае знайти мo-ву». Намiчаючи кoнтypи стpатегiï ствopен-ня та^ мoви, вiн думае, щo oстання мoж-лива лише як pезyльтат внyтpiшньoмoвнoï тpансгpесiï. Тpансгpесiя самoï мoви за вла-сш меж1, щo дoсi мислилися в я^сл непе-
pебopнoстi: «чи не дoxoдить дo нас мoжли-вють та^ думки саме тieю мoвoю, щo пpиxoвye ïï як думку, щo дoвoдить ïï дo са-мoï немoжливoстi мoви? Дo т1е'1 межi, де ставиться пiд питання буття мoви?».
Таким чинoм, неoбxiднo «намагатися гoвopити пpo цей дoсвiд (дoсвiд тpансгpе-с^'), змусити шю гoвopити - у самiй пopo-жнинi знемoги йoгo мoви». Власне, на думку Фуш, некласична лiтеpатypа типу poма-нiв де Сада й Батая й мoделюe ту сфеpy, де «мoва вщ^ивае свoe буття в пoдoланнi свoïx меж». Пpи цьoмy Фyкo пеpекoнливo пiдкpеслюe, щo пoстмoдеpнiстська кoнцеп-щя тpансгpесiï не е екстpавагантнoю абст-pактнoю кoн-стpyкцieю, але виpажаe гли-бинний меxанiзм евoлюцiйнoгo пpoцесy, дoсi не фiксoваний тpадицiйним мислен-ням. Вiн думае, щo «мoжливo, наступить день, i дoсвiд тpансгpесiï виявиться настi-льки ж виpiшальним для нашoï кyльтypи, настiльки ж yкopiненим у ïï rpyнтi, як це бyлo в дiалектичнiй дyмцi з дoсвiдoм пpo-тиpiччя» [б, с. 147].
Вiдпoвiднo дo кoнцепцiï тpансгpесiï, свiт - наявнiсть данoгo, oкpеслюючи сфеpy вiдoмoгo людинi мoжливoгo, замикае ïï у свoïx межах, ^ипиняючи для неï будь-яку пеpспективy швизни. Звичний вiдpiзoк iс-тopiï лише пpoдoвжye i мнoжить уже вiдo-ме; у цьoмy кoнтекстi тpансгpесiя - це не-мoжливий ^^o залишатися в данiй систе-мi вiдлiкy) виxiд за йoгo меж^ пpopив тoгo, xтo належить наявнoмy, зoвнi йoгo. Однак «yнiвеpсальна людина, вiчна, увесь час вдoскoналювана й увесь час дoскoнала», не мoже зупинитися на цьoмy pyбежi (Блан-шс). Власне, Бланшo й визначае тpансгpе-сивний кpoк саме як «^шення», щo «виpа-жае немoжливiсть людини зупинитися -пpoнизye св^, завеpшyючи себе в пoтoйбi-чшму, де людина дoвipяe себе яшму-небудь абсoлютy (Бoгoвi, Буттю, Благу, Вь чнoстi), - у всяшму pазi, зpаджyючи сoбi» [2, с. 65], тобто пpoтиставленням звичним
!88М 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослвджень. 2012. Вип. 2.
реал1ям повсякденного юнування. Тради-цшно дослщжуваний мютичним богослов' ям феномен одкровення як перетину в принцит непрох1дно'1 граш м1ж прським 1 долинним виступае очевидною екзем-пшфкащею феномена трансгресп, що постмодершзм м1г би почерпнути з культурно'' традицп. У цьому плаш Батай зверта-еться до анал1зу феномена релшй-ного ек-стазу (трансгресивного виходу суб'екта за меж повсякденно' псих1чно'1 «норми») як феноменолопчного прояву трансгресивного трансцензусу до Абсолюту.
Пщсумком дослщження е те, що анал1з становлення поняття «досвщ» в трансфор-мащях класично' фшософп демонструе ю-торичну обумовлешсть змюту дослщжува-ного термшу. Динам1ка етстем у Фуко ви-являе законом1рносп цього генезису. Якщо в класичному рацюнал1зм1 гранична гносе-олопзащя розумшня досвщу, як результат ушфковано' репрезентацп ошв 1 речей за допомогою мислення (крайня форма цього процесу формуеться в установщ трансцен-дешашзму), призводить, з одного боку, до натурал1зацп його змюту, як даних перцеп-цИ, а, з шшого, - до психолопзаци способу зв'язку досвщчених даних, оскшьки вона можлива тшьки як послщовшсть вщтво-рення матер1алу зовшшнього св1ту в тзна-вальних зд1бностях суб'екта. В сучаснш си-туаци складшший зв'язок опосередкування дискурсивних 1 недискурсивних практик призводить до деконструкцп бшарно! опо-
зицп суб'екта 1 об'екта. В результат поняття досвщу знаходить свш контекстуальний змют 1 значення «межЬ> як способу децент-раци суб'екта. Постструктуралют-ська фь лософ1я поривае з лшшно! схемою спадко-емност фшософського знання, формулюе методолопчну настанову плюрал1зму, яка не маючи претензш мета-наратив1в, припу-скае можливють р1зновекторност1 розвитку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1 Батай, Ж. Внутренний опыт / Жорж Батай; [пер. с франц. С. Л. Фокин]. - СПб. : Аксиома, 1997.
- 336 с.
2. Бланшо, М. Внутренний опыт / Морис Бла-ншо // Ступени. Философский журнал. - СПб., 1994.
- № 2. - С. 142-208.
3. Бланшо, М. Опыт-предел / М. Бланшо // Та-натография Эроса: Жорж Батай и французская мысль середины ХХ века : [антология / сост. Е. Сухов, В. Комарницкий]. - СПб. : МИФРИЛ, 1994. -С. 52-81.
4. Деррида, Ж. Голос и феномен и другие работы по теории знака Гуссерля / Ж. Деррида; [пер. с фр. С. Калининой и Н. Суслова]. - СПб. : Алетейя, 1999. - 208 с.
5. Фуко, М. Жизнь: опыт и наука / Фуко М. // Вопросы философии. - 1993. - № 5. - С. 43-54.
6. Фуко, М. Слова и вещи / М. Фуко; [пер. с фр. В. Визгина, Н. Автономовой. Вступ. статья Н. Автономовой]. - СПб. : А-са4 1994. - 406 с.
7. Фурс, В. Н. Парадигма критической теории в современной философии: попытка экспликации / В. Н. Фурс // Логос. - 2001. - № 2. - С. 46-75.
НадШшла доредколегИ 15.05.2012 Прийнята до друку 03.09.2012
