CC BY
465. МангеймК. Диагноз нашего времени. — М.: Юрист, 1994. — 700 с.
6. РикерП. История и истина / Пер. с фр. И. С. Вдовина, А. И. Мачуль-ская.—СПб.: Издательство «АЛЕТЕЙЯ», 2002.—399 с.
7. Шалагнов Б.Б. «Фауст» Й.В. Гете: мгсгеря, мiф, утопя до проблеми духовноТ сутност людини в ымецьш лiтературi на рубеж1 18-19 ст.: моно-графiя. — К.: Вежа, 2002. — 279 с.
8. Шведов Ю.Ф. Вильям Шекспир. Исследования. Под ред. Я.Н. За-сурского. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. — 394 с.
9. Шекс^рВ. 1сторичн хронки: Пер. з англ. / Передмова i примiтки Н. М. Торкут.—Харюв: Фолю, 2004. — 509 с.
10. Booker M. Keith. A practical introduction to literary theory and criticism. — White Plains, N.Y.: Longman, 1996. — 495 p.
11. Kernan B. Alvin. Shakespeare, the king's playwright :theater in the Stuart court, 1603-1613. — New Haven: Yale University Press, 1995. — 230 р.
12. Levi Peter. The life and times of William Shakespeare. — New York: H. Holt, 1989. — 392 p.
13. Wilson R. Rawdon. Shakespearean narrative. — Newark: University of Delaware Press; London; Cranbury, NJ: Associated University Presses, 1995. — 313 p.
УДК 82.09
Копистянська Н. Х.,
доктор фтолопчних наук, професор кафедри свтовоТ' лтератури Львшського нацюнального университету
¡м. I. Франка
ПРИРОДА ЯК ОСОБЛИВА ПОЛ1ФУНКЦ1ОНАЛЬНА I ПОЛ1ЕСТЕТИЧНА СТОР1НКА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ
Проспр, зокрема природа, широко використовуються для передачi людських почутпв. На цьому побудован паралел^ контрасти, алегорiя, символка, вся пейзажна, фтософська, любовна, сугестивна лiрика, лiричнi вщступи в романах. Наприклад, останым акордом у створеннi лiричного образу маленького Поля ("Домбi i син" Дiккенса) е е, що хлопчик перед смертю чуе шум рiчки, що принесе сво'Г води в море.
Людська ютота стае людиною, людина стае особистютю, коли в не' е вщчуття краси i потреба краси. I тим, в кого воно е, даруе красу природа, а вони знову своею творчютю, своею працею, талантом, душевною енерпею вщдають все це i людям, i назад природi. Бальзак
писав: лтература - це "мистецтво, яке ставить перед собою мету вщтво-рити природу за допомогою думки..."1. А у Льва Толстого л^ературний образ трактуеться як художнiй вираз зв'язкiв у природа суспiльствi, якi усвiдомлюe автор безпосередньо або через сво'Гх персонаж1в.
Прямий зв'язок людини й природи i переносне використання явищ природи для передачi почуттiв, психiчних сташв людини - це те, що споконвiчно властиве фольклору i лп"ератур^ але форми i функци цьо-го дуже рiзнi в рiзнi епохи, в рiзних лiтературних напрямах, у рiзних народiв. Слов'янськi поети, зокрема К.Г. Маха, А. Мщкевич, Я. Кол-лар, висловлювали думку, що у слов'ян бтьша, шж в iнших народiв, потреба узгоджувати сво'' дм з природою i мучитись у випадку 'х не-вiдповiдностi. Це, безперечно, пов'язане з бтьшою i тривалiшою роллю фольклору. В кожному напрямi згiдно з його естетикою i свтосприй-манням вщбуваеться свiй особливий вiдбiр природних явищ i особ-ливе до них ставлення.
Мабуть внесок романтимв у зв'язок людина-природа особливо вагомий як i в художнiх творах, так i в фшософп, в естетиц^ в л^ера-турознавствi, у зв'язку з шшими видами мистецтв. Для романтиш характерне визнання природи як джерела життя не ттьки фiзичного, а й духовного. Ставлення до природи i до мистецтва е для них визна-чальним i в оцiнцi людини. Характерним е сприйняття свiту не у ста-тицi, а у становленш, в якому не все е ясним i видимим, у вiчному оновленнi i в дисгармонп, у поеднанн контрастiв, у боротьбi добра i зла. Звiдси й пщвищена емоцiйнiсть творiв, метод антитез. Зображу-ючи надзвичайно сильнi людськi почуття i пристрастi, романтики шукали вщповщних паралелей i порiвнянь у виявах природних стихш, як, наприклад, Байрон у поемi "Гяур" зютавив зiткнення гiрських вод-них стихш, бурхливих вод i опис заслтлених лютою злобою, ненави-стю, прагненням помсти воропв. Такого типу уривки е максимально емоцшно насиченими.
Пейзаж у живопиа, пейзажна лiрика юнували, звичайно, i до романтизму. Почуття кохання, страждання душi людсько'', фiлософськi думки виражалися через звернення до символки дерев, квiтiв, рос-лин, рiзних земних природних явищ i небесних свiтил. Однак, такого зображення природи у всш и красi, багатствi кольорiв, звукiв, запахiв у поеднаннi земного, надземного, пщземного i небесного лiтература ще не знала. Причому це виявляеться абсолютно в уах жанрах. З географiчним, етнографiчним, iсторичним розширенням простору, з вщкритютю для перемiщення i тзнання, у тому числi екзотичних кра'н,
1 Собрание сочинений. - М., 1955. - Т.15. - 435с.
поеднуеться топографiчна точнiсть зображення, створення колориту мюця i часу. Набуття простором локально нацюнального характеру стае матерiалiзацiею патрiотичних почуттiв. Захоплений вигук героя трагедп К.Г. Махи "Брати": "I jak krasna jsi, ty vlast3, та!" е наскрiзним мотивом не тiльки всiх творiв Махи, а й уаеТ' чеськоТ i ширше - всiх слов'янських л^ератур цiеТ доби. Поети виступають живописцями i спiвцями (музиками) у вщбитп своеТ любовi до рщноТ землi, до кожного деревця, яке на нш росте, пташини, рiчки, озерця.
В усiх жанрах зображення романтиками природи не е описовим, статичним, одноплановим. Поети вщкривають багатолику мшливють: самоТ природи, в якш постiйно вiдбуваеться зародження, розвиток, вмирання; мшливють сташв природи i Тх проявiв залежно вiд осв^-лення, пори року, доби, погоди i т. iн.; змiну душевних станiв, емоцiй, почуттiв i вщчутпв людини у сприйняттi природи - i "плиннiсть" характеру самоТ людини - "об'ективу" у твор^ нарештi - мiнливiсть авторсь-кого задуму, настрою. Кожен статичний момент несе печать свого мшливого становлення. Застиглють скель, як i замш на них, -по-зiрна, тому що вони е наслщком процесу творення i в них проходить явний чи прихований процес руйнування.
Вщомий польський теоретик I. Опацький, тонко проаналiзувавши сонети А. Мщкевича, зокрема "Акерманськ степи", приходить до вис-новку, що в романтичному зображенн весь час iде переплетення стану i процесу, i це виявляеться в поеднаннi опису i оповiдi. "Опис "домагаеться" перетворення в оповщь"2. Спираючись на дослiдження М. Мохнацького, I. Опацький вважае, що сприйняття всього у процесi творення i змiн було настiльки органiчним навiть у лiрицi романтиюв, що ^о-ризм мислення "став окулярами, через яю романтик споглядае св^, окулярами, якi кожну рiч бачать через призму процесу, як ТТ iсторiю. Окуляри дiахронiзують дiйснiсть, навiть ту застиглу, у вже завершена формi"3.
Поет визнае природу самоцшною, незалежною, постшно творчою субстанцiею i вважае, що людина творить з природою едине пере-дусiм через дух, а по™ - через матерiю. Тому i природне середови-ще сприймаеться передуам як перетин матерiального i духовного, дочасного i вiчного, кшцевого i безмежного, зовнiшнього i внутрш нього. Зображення природи подаеться в дус концепцiТ Ф. Шеллiнга: юнування всього в поеднаннi смертноТ оболонки i безсмертноТ щеТ. Окрема штка зiв'яне, iдея квiтки безсмертна. Наука вивчае оболон-ку, фiлософiя - щею, а мистецтво поеднуе одне та шше, тому може
2 Орасй Ireneusz Mickiewiczowskie "czucie czasu". - Ksiкga. W 170 rocznice wydania "Ballad i romansуw" Adama Mickiewicza. - Wrociaw, 1993. - S. 244.
3 Там само.
глибше проникати в саму сутнють. Зображення простору видимого поповнюеться створенням вiдчуття простору невидимого, таемного, алегоричного, мiфiчного. Природа завжди присутня у двох вимн рах. У кожному мiкросвiтi поет може вщчути всесвiт. Найменше, найпростiше може крити в собi таемницю буття, як зозуля в одной-менному вiршi В. Вордсворта, яку поет чуе, але не може побачи-ти, символiзуе iлюзорнiсть пiзнання свiту.
Новалю, проживши всього 28 рокiв, зумiв розкрити сво'м сучас-никам i послiдовникам, наприклад, поетам-символiстам, М. Метерлш-ку у творi "Синiй птах", велик таемницi природи. Все одухотворене, все мае душу. Все здатне страждати i спiвпереживати з людиною або, навпаки, карати п. Звщси зображення рiзного роду метаморфоз, втьний полiт фантази, розробка естетики загадковосп.
У час романтизму переосмислюеться щея просвiтителiв про спо-конвiчну гармошю мiж природою i людиною. Для виразу людських почуттiв, стосункiв мiж людьми, трагедiй проводяться паралелi з при-родними стихiями, однак вважаеться, що гармошя пануе тiльки у при-родi i за контрастом вщтшюе трагiзм людсько''' долi. Здатнють людини прилучитись до таемниць природи - у вщчутп безмежностi в кожнш пiщинцi, вiчностi в кожнш миттевосп; це здатнiсть до самозаглиблен-ня, до самопiзнання через природу себе, а через себе - всесв^у.
Для поета-романтика, особливо ымецького романтика, життя природи уявляеться свтом краси. Як зазначила професор А.Б. Ботшко-ва, в казц Л. Тiка "Ельфи"(1811) : "вщчуття гармони знiмае почуття часу. Ттьки один день провела маленька Марiя у царствi ельфiв, а за земним пщрахунком пройшло цiлих ам рош"4. Фактично, Л.Тiк знач-но рашше, нiж це питання вщносносп плину часу поставили фiзики, не ттьки його вщкрив, але й по-своему, по романтичному пояснив особливост цього феномену. Тк вiдкривае суб'ективну вартiсть часу мри, вiдчуття гармони, чистоти, краси i контраст з часом реально'' бу-денщини, бездуховность Поки людина зберiгае в собi цю дитячу "душу, вiдкриту чуду" природа вщповщае и почуттям i все живе. Злиття з природою дае вщчуття щастя i продовжуе час життя. Ельфи у творi Тiка дивуються, що люди так посшшають стати дорослими, бо так чатуе старють духа i приходить смерть.
Природа е дiяльним жанротворчим фактором. Цкаво, що крiм загальновщомо''' ролi природи у формуваннi фольклорних i л^ератур-них жанрiв, природа е важливим компонентом окремих жанрiв, рiзно-видiв, модифiкацiй, напрямiв i жанрових систем. У час романтизму
4 А.Б.Ботникова. Неметкий романтизм:дiалог художественныхформ. Воронеж, 2004.- С.101.
вiдбуваeться перетворення з "давыми" жанрами, якi залишаються в новш жанровiй системi романтизму, хоча втрачають у нiй свое попе-редне чiльне мiсце. Прикладом може бути жанр оди. Мшяеться тематика, щейне спрямування, настанова (за термшом Ю. Тинянова5), характер емоцшносп, пафосу. В ХVII-ХVШ вiках ода твердо вважа-лась ораторським риторичним жанром, вимагала красномовства. У романтиш вона функцюнально змiнюеться. Ода залишаеться воз-величенням, але не окремоТ' людини i военних подвигiв, а просто життя i просто природи, стае глибшим вираженням естетичних, фтософсь-ких, моральних, суспiльних позицiй поета, iнодi набувае характеру манiфесту. Безперечним шедевром е тут "Ода до молодостГ А. Мщке-вича. З'являються дуже смiливi сполучення жанрiв, функцюнально прямо протилежних: ода-прославлення, ода-памфлет (у Байрона)*.
Здавалосья б, ода чужа як жанр постулатам романтиш, ТТ вщтюни-ли лiро-епiчна поема, балада. Ода не входить як домшантний жанр у жанрову систему романтизму. Однак саме природа дала нове життя жанру оди, пщмшюючи поняття високого i низького, розширюючи зовышнш простiр природного i заглиблюючись асо^ативними зв'яз-ками у свiй внутршнш простiр душевних переживань. Цiкаво, що пись-менники самi окреслюють жанр сво'Тх творiв як ода, безперечно розу-мiючи, що вони створюють щось iнше, анiж Т'х попередники. Англмськш романтик Джон Кiтс, який не дожив нав^ь до 26 рош (1795-1821), завдяки сво'Тй високш поетичнiй духовностi створив поруч iз сонетами, баладами, двома поемами особливий, зовам шший вiд традицш-них од, тип цього жанру. Це ш^ь од, кожна з них орипнально iнша, насичена Ышими почуттями, але оспiвування природи, возвеличення природи (а ода збер^ае цю домiнанту - возвеличування), е в кожнш з них.
Вс оди Д. Кiтса рiзнi, але вс вони мають подвiйне чи потршне спрямування до складного переплетшня земного життя природи i сташв душi, навiяних мистецтвом ("Ода ПахеТ", "Ода грецькiй вазi"). В них присутня тема радост вiд краси природи, в якш криеться тема печали меланхоли ("Ода до меланхоли"). Автор оригiнально оспiвуе красу природи в уах своТх творах, говорячи про життя i про смерть, про денне св^ло i жч, яка даруе темряву i спокш, i про мiсяць, який даруе деревам, травам i квiтам живi аромати.
В "Одi солов'ю" соловей не символ, не алегсря, не метафора. Це жива
5 Тынянов Ю.Н. Ода как ораторський жанр // Поэтика История литературы Кино.-М.1977.-С.227-252.
* Поеднуючи Тх та iронiчно переосмислюючи форму оди, Дж. Байрон надав особливоТ гостроти викриттю, пркому засудженню лордiв, що схвалили кару смерт для лудитiв за нищення машин.
^ота зi сво'Тм голосом, до яко'Г задушевно, як до близькоТ, автор звертаеть-ся i слухае ТТ пiсню, яка переходить в реквiем, яка пiдноситься вгору на прський хребет, де б'е життедайний ключ, а потiм падае в траву.
Природа - особлива стсрнка простору: полiфункцiональна в житт i пол-iесrетична в мистецтвк В житп, у розвитку цив^заци, частково в матерн альнiй кулыум в его'Тстичному покращеннi свого побуту i умов працi, люди в основному безжалюно i бездумно нищать природу. Як сказав А. Платонов, в якого природа надтена не просто життям, а й вщчуттям життя, "це ж дуже печально: людина живе i народжуе бiля себе пустелю"6.
Цю небезпеку знищення природи людиною як можливють велико' трагеди свп"у одним з перших так глибоко усвщомив i вiдчув сер-цем Ф. Купер. Вш ТТ розкрив, але вш одночасно своТ'ми творами, своТ'м зображенням ПРИРОДИ зберiг Т'Т, як збер^ають в заповiдниках i в червонiй книзi те, що втрачено. Купер повернув сучасникам i тзышим поколiнням внутрiшне вiдчуття потреби в природк
Те, що так глибоко вщчув i зобразив Ф. Купер у своему цикл про Нетт Бампо, було великим вщкриттям в зображеннi природи в романнш прозi. Фенiмор Купер не тшьки познайомив цiлий свiт, передусiм бвропу з пре-красними, вiльними, великими, ще не засвоеними просторами Америки, як вш зображував, описував з романтичним захопленням, як, наприклад, широку прозоро чисту гладiнь озера Отсего, обрамленого густими лiсами i пагорбами. Але одночасно в такому опиа була i докладнiсть, i точнють реалiста-науковця. Нiхrо ранiше не вмiв так поеднати в собi це романтичне вичуття краси з потребою точного географiчного, бiологiчного та коричного зображення, а потiм вщ твору до твору, до циклу розкривати ТТ мiнливiсrь, змiни, яю вiдбулися, коли вторглися сюди бл колонiзатори. Тут природа не тло, на якому розгортаеться дiя, навпаки, це природа спрямовуе дю Стосунок людина - природа розкривае головне в со^ально-юторично-му чаа, бурхливо змiнному, напруженому i трагiчному.
Описи природи i Т'х роль мають декiлька нашарувань. Цикл з п'яти ромашв дае таку можливiсть, Купер писав Т'х майже 20 рош ("Пюнери" - 1823, "Останнш з могiкан" -1826, "Прерiя" -1827, "Слiдопит" - 1840, '^робш" - 1841), правда, у той час пишучи й iншi твори. А що особливо цкаво, Купер задумав цикл, пишучи його з кшця його хронолопчно'Т дм. Першi твори - це трагедiя старостi смiливого слщопита, а останнiй -це роман '^робш", в якому Наттi Бампо, молодий, повний сил, зразок мужност i благородства. А докладний опис озера Отсего, яке вражае мисливця при першому поглядi на цю неймовiрну красу, гармонiю i ве-лич, поступово наповнюеться iншими емо^ями, тривогою, необхщш-
6 Платонов А. Усомнившийся Макар //Повести, рассказы, пьесы, сказки, автобиографическое. - М., 1989. - С.192.
стю захисту, оборони, а по™ почуттям неможливостi пристосуватися до заведених бтими колонiзаторами порядкiв i переживання нового хижацького знищення природи. Озеро постае як певна матрица, за якою пiзнаються суспiльнi змши i ставлення до тако'' людини, як Наттi Бампо, завдяки якш маси прибулих i змогли здобути сво'' становища i багатства. I кожний раз, коли в роман циклу мова знову йде про озеро Отсего, то це вже шше озеро, зовсiм iнше життя, iншi правила i мораль.
Велика роль Купера у вихованн декшькох поколiнь дiтей. Тi дiти, яю читали самi чи яким старшi прочитали Купера, вiдтворювали в сво'х iграх не просто напруженi ситуацп про iндiйськi племена, про прихд бтоТ людини - мисливця Нагл Бампо в незайману, пишну, багату i дику природу, але саме ця природа i ставлення до не'' ставала для них Ыстинктивно прийнятим зразком поведiнки. В роман "Звiробiй" протиставляеться вiдношення до природи жорстоких користолюб^в i мисливця, який i галузку обережно вiдхилить, а не зламае, i звiра даремно не вб'е, i в птажв не буде стрiляти. Вiн бере вщ природи тiльки необхiдне i з лицарським благородством вiн ставиться до Ыдм^в, корiнних мешканцiв цих земель.
Щастя людське неможливе без дару природи i тому мiсiю рятування щасливо'' людини очолило мистецтво. Це розумiв Бальзак говорячи: "Ве-лич Купера - це вщбиття величi описано'' ним природи"7.
Видатний л^ературознавець Л.Н. Будагова дуже влучно назвала свою статтю "Природа як словник почутпв"8 i розкрила рiзнi нюанси того, як у сферi духовнiй, до яко'' належить мистецтво, зокрема лiри-ка рiзних епох i напрямiв, оволодiння натурою не ттьки не шкодить природа а "вiдвойовуе для не'' почесне мюце в iерархií| життевих цшно-стей i загострюе радiсть спткування людей з природою"9. Саме "мистецтво пщшмае природу на п'едестал всезагального поклоншня, вiдпокутуючи вину людства перед нею"10.
Мистецтво вчить людину помiчати ту красу, вщчувати ту ыжнють до навколишнього, яку вона не зауважуе у своему повсякденнк I потрiбно людин подивитись на картину художника, наприклад, увiйти в ауру ычноТ картини К.Д. Фр^ха "Двое, що споглядають мюяць", поринути в "Золоту осшь" I. Левiтана чи "Поле маюв" К. Моне, прочитати чи прослухати хоч би такий "простенький" вiрш як "Садок вишневий бтя хати" Т.Шев-ченка i стати шшою, духовно багатшою людиною й шшими очима подивитись на тремтшня листочка на берiзцi, що росте поруч.
7 Бальзак об искусстве. М.- Л.,1941, С.90. Цит. по: История зарубежной л^е-ратуры Х IX века Под ред.. Я.Н.Засурского и С.В.Тураева, М.1982 С.154.
8 Будагова Л.Н. Природа как словарь чувств (Об одной из функции природы и поэзии) // Природа и культура .Славянский мир.- М., 1997.- С.97-109.
9 Там само: С.97.
10Там само: С.99.
А може вщреагувати так, як реагувала Емма Боварк Живучи в сел^ в природному оточены, Емма його не зауважувала, до нього звикла, не бачила в ньому краси. I ттьки звернувшись до л^ерату-ри, вона знайшла для себе цю вимрiяну красу. Так, вона "з головою поринула в ламартинвськ химери, стала вчувати звуки арф над озерними плесами"11, а чуттева повють Бернардена де Сен-П'ера розкрила Тй принаднiсть iдилiчного кохання на лонi трошчноТ' приро-ди; пiд впливом "ремствувань" романтично!' меланхолГТ, яка звучить вама вiдгуками землi i вiчностi "Духу християнства" Рене де Шатоб-рiана, "море вона любила ттьки в бурю, а зелень лише серед рун..., вона прагнула хвилюючого, а не мальовничого"12, читаючи Вальтера Скотта, "марила парапетами, вежами, менестрелями. йхотлось жити в якомусь вкодавньому замку"13. Вказуючи, що Емма читае з лп"ератури, Флобер веде адресну полемку, називаючи вщомих i ма-ловщомих авторiв i акцентуючи на тому, що вони заводили у св^ мрiй, екзотичноТ природи, у вiддалене в просторi i часi, викликали чуттевiсть, дарували емоцп, але не знання реальност i не збагачу-вали духовно. 1рошя Флобера, дошкульна i влучна, вказуе на те, що не завжди мистецтво рятуе природу.
У кожного виду мистецтв е своя специфка, своТ можливосп, своТ обмеження i своя синестезiя, тобто не реащя на щось одне, а ви-никнення одночасних вiдчуттiв у рiзних органах, енергетичних хви-лях, емо^ях. Коли людина дивиться на картину, вона переживае не ттьки зорове вщчуття. Коли слухае музику, вона може переключити-ся в абсолютно далекий вщ звуку шструменту план вщчутпв, те саме, коли звучить слово, яке торкаеться струн душк У цьому уш-версальна дiя мистецтва i в цьому також вщкриваються для мис-тецтвознавця можливост власноТ штерпретаци.
У своТй статтi влучно говорить Л. Будагова не лише про природу як словник почутпв, а й як про прекрасш, незаймаш, багатi природы заповедники, маючи на увазi поезш, лiрику. "Це тя сфера духовного буття, де мiж людиною i природою постають особливо тiснi i довiр-ливi стосунки"14. Це звичайно стосуеться i прози, й шших видiв словесного мистецтва. Стосуеться i тих можливостей, як, завдяки мате-рiальним умовам, дозволяють людин насолоджуватись блакиттю неба, зеленню дерев з вкна, блискучим сшгом, будучи в теплiй кiмнатi, тобто вщчувати природу як морально-естетичну цшнють,
11 Флобер Г. Мадам Боварк Побут провшцп Переклад Миколи Лукаша К. 1955 С. 39
12 Там само: С.36-37
13 Там само: С.37.
14 Будагова Л. Н. Природа как словарь чувств- С.99.
користаючи одночасно з благ матерiальноТ культури i посередниц-тва духовних цшностей.
У рiзнi епохи, в рiзних напрямах, у рiзних жанрах i рiзних мистец-твах природа не ттьки допомагала людин розкрити себе, свое бага-тогранне "я", але й виражала саму себе, давала можливють шзнати себе через людину.
Вченi, якi вщкривали часопросторову проблематику, замислюю-чись над функ^ями простору природи, додавали щось свое. Наприк-лад, С. Скварчинська одна з перших вживае термш "закритий" i "вщкритий" простiр, який стане предметом детального дослщження у Д. Лихачова15 i Ю. Лотмана16. У зв'язку з цими термшами, С. Скварчинська робить цкаве спостереження, розрiзняючи поняття "краевид" для вщкритого простору i "пейзаж"для простору, обмеженого в пев-них умовах рамками бачення.
О.В. Чичерш увiв таке поняття як пам'ять природи. На рiзному матерiалi О.В. Чичерiн ставить питання про "живу пам'ять" природи, як мюток до вiчного, безконечного, таемного. 1нтерпретуючи замн-чення роману "Отцы и дети", вш пише:«невинные"глаза цветов, они видят, они "говорят нам" о том, о чем вовсе не думали герои романа, - "о вечном примирении и о жизни бесконечной". Природа в романе Тургенева знает о былом, о сущем и о будущем она знает, автор постоянно переговаривается с нею, и им одним известно, что она подсказала ему, что о н ей"17.
У творi А. Зегерс "Прогулянка мертвих дiвчат" головним лейтмотивом е саме пам'ять рщноТ' природи, пам'ять квтв, запаху трав, хвиль рки i заходу сонця.
Сприйняття й вщтворення часу i простору рiзне в рiзних епохах. Якщо романтики любили вщдалене у час i простора незайману природу, реалюти, навпаки, головне вбачають в сучасност i в цив^зо-ваних осередках, у великих мютах i тому в Тх творах велике мiсце займають мюьм пейзажi зi своТм особливим колоритом. У реалю^в та натуралiстiв еднють людини i середовища е оргашчною i часто далекою вiд естетичноТ краси. Реалiзм, натуралiзм можна вивчати в плат побудови адекватних чи близьких до натури рядiв i розгляду тих функцiй, деталей простору, як вони мають в реальности в життi людини i сусптьства.
15 Лихачов Д.С. Поэтика древнерусской литературы. - Изд.3-е. - М., 1979. -С.335-351.
16 Лотман Ю.М. Проблема художественного пространства. Структура художественного текста. - М., 1970. - С. 265-279.
17 Чичерин А.В. Ритм образа. - М., 1980. - С. 32.
Для виявлення естетики напряму важливим е не тiльки те, що е у творi, але i те, чого нема, наприклад, у Кафки нема краси природи, приемних запахiв, звукв i шумiв природи. Хоча сам Кафка дуже любив природу i перебування на природi, багато ходив, мандрував, на-солоджувався баченим, вiдчутим, але його героТ були позбавленi цих почутпв. Дослiдникам може варто замислитись над питанням, звщки така рiзниця мiж автором i героями його ромашв. може варто замислитись над питанням, звщки така рiзниця мiж автором i героями його ромашв.
I дос неперевершеним е те, що художникичмпресюнюти вщкри-ли в природi i чим вони збагатили iншi види мистецтва, в тому чи^ i лiтературу. Вони вщкривають мiнливiсть, багатобарвнiсть природних явищ i людини, вносять нове в зображення пейзажу природного, пейзажу мюького. Функцiональним стае iмла, туман, хвил^ курява, вiтер, тремтiння листочкв, миготiння снiгу, сонячний промiнь, вуличний рух, танець. Проспр постае не як стале, а в мшливому освптенш непов-торностi з орiентацiею на колоритну цiлiснiсть та емоцшний настрой. Змiни в зображеннi локального простору тут же вщбиваються i на створеннi внутрiшнього простору людини, його символiзацiТ та емб-лематичносп. Саме завдяки iмпресiонiстам втратив категоричнють i вагу подiл мистецтв на просторовi i часовi.
Висновок:: взаемозалежнють мистецтва i природи органiчна. Але не ттьки це, бо i лiтературознавство, i мистецтвознавство допомагае самозбереженню природи i людськоТ духовностi.
Лггература
1.Бальзак об искусстве. М.- Л.,1941.- С.90. История зарубежной литературы Х Х века.Под ред. Я.Н.Засурского и С.В.Тураева, М.,1982.-С.154.
2. Бальзак О.Собрание сочинений. - М., 1955. - Т.15. - 435с.
3. Ботникова А.Б. Немецкий романтизм: диалог художественных форм.
- Воронеж, 2004. - С.101.
4. БудаговаЛ.Н. Природа как словарь чувств (Об одной из функции природы и поэзии) // Природа и культура. Славянский мир.- М., 1997.-С.97-109.
5. ЛихачовД.С. Поэтика древнерусской литературы. - Изд.3-е. - М., 1979.
- С. 335-351.
6. Лотман Ю.М. Проблема художественного пространства. Структура художественного текста. - М., 1970. Мислиел ымецького романтизму / Упор. Леонщ Рудницький та Олег Фешовець. - 1вано-Франювськ: Вид-во «Лтея-НВ», 2003. - С. 93.
7. Opacki Ireneusz Mickiewiczowskie «czucie czasu». - Księ ;ga. W 170 rocznice wydania «Ballad i romans243;w» Adama Mickiewicza. -Wroc322;aw, 1993. - S. 244.
8. Платонов А. Усомнившийся Макар // Повести, рассказы, пьесы. сказки, автобиографическое. - М., 1989. - С.192.
9. Тынянов Ю.Н. Ода как ораторський жанр // Поэтика История литературы Кино.-М.,1977.-С.227-252.
10. Флобер Г. Мадам Боварк Побут провшцп Переклад Миколи Лука-ша.- К., 1955.- С. 39.
11. Чичерин А. В. Ритм образа. - М., 1980. - С. 32.
УДК 821.14'02-821.111
Левченко А. В.,
преподаватель кафедры зарубежной литературы факультета украинской и иностранной филологии и искусствоведения Днепропетровского национального университета
Скуратовская Л. И.,
профессор кафедры зарубежной литературы факультета украинской и иностранной филологии и искусствоведения Днепропетровского национального университета
СЛЕД «ОДИССЕИ» В ЛИТЕРАТУРЕ: ПАРАДИГМЫ «ОДИССЕЙ», «МОРЕ», «ДОМ», «ПОИСК» В АНГЛИЙСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ
I. От Улисса к «Улиссам»1
Название данной работы нуждается в некотором объяснении. Речь идет не о мифопоэтическом маршруте Одиссея и его сегодняшней географической реконструкции (такие исследования делались). Семиотическое содержание концепта «след» (Ж. Деррида, Ю. Кристе-ва) и его последующие разработки (Н.С. Автономова, И.П. Ильин, А.А. Грицаев) имеют к данному анализу косвенное отношение. Для современной семиотики знак является «следом» обозначенного им явления, а письмо - «следом» знака, «двусмысленным присутствием-отсутствием следа» [1, 163]; «...мы должны понять психический механизм письма как след его разговора с самим собой (с другим)., как форму авторского самодистанцирования.» [2, 481]. Ю. Кристе-ва, ссылаясь на Деррида, говорит о следе как «фигуре инаковости», которая противостоит «самодостаточности» логоса, ставя под сомне-
1 Часть первая данной работы написана Л. И. Скуратовской
