CC BY
25Микитин I. Я,
асглрантка кафедри CBiTOBOi лтератури Прикарпатського нацiонального унiверситету iMeHi Василя Стефаника, 1нститут фiлологií
ДО ПИТАННЯ ПРО СВОеР!ДН!СТЬ ОБРАЗОТВОРЕННЯ У ПРОЗ! КАСТАНА АБГАРОВИЧА НА ГУЦУЛЬСЬКУ ТЕМАТИКУ
Гуцульщина здавна вважалася краем пограниччя культур. Мирне ствюнування нацш, взаемна в1дпов1дальн1сть i толерантн1сть творили ушкальний мiф кресiв як своерщного кордону культури, цивiлiзацií, релirii. Марпнальний простiр уособлював екзотичну картину «втраче-ного раю», «королiвства Природи», «школи мужностi i лицарства», «метапростору пригод», «проекцií минулого» [13,16]. Прський край iлюстрував глибокий зв'язок природи i людини як неповторноТ гармонií макрокосму i мiкрокосму - штегрального модусу екзистенцií гуцульсь-кого етносу.
Вщношення «людина-природа» займае центральне мюце у творчому моделюваннi художньо'|' дiйсностi. Гуцульська екзотика виступае своерщним вiддзеркаленням внутрiшнього свiту персонаж1в, адже пейзаж щодо суб'ективного змалювання реальносп «пов'язуемо з вираженням стану автора чи лiричного героя, який часто в лп~ератур-ному творi стае екстрактом життя, з'еднувальним субстратом мiж свтом людини i трансценденцiею, profanum i sacrum, вiдображае момент причетносл до вiчностi, полегшуе подолання меж людського пiзнання, нiвелюе почуття часу, допомагае читачевi зрозумiти не ттьки настрой i емоцií автора чи лiричного героя, а й наблизитися до свп"у власноí душi» [10,125].
Гуцульський край став л^ературною знахщкою для Каетана Абгаровича - польського письменника вiрменського походження, що писав пщ оригiнальним псевдонiмом - Абгар-Солтан. Митця знають перш за все як автора численних творiв про життя польськоГ шляхти на ПодтлГ, проте кiлька оповiдань Каетана Абгаровича тюструють глибоку зацiкавленiсть польського письменника образом прського простору Карпат i буттям горян. Твори Абгара-Солтана на гуцульську
1 Каетан Абгарович - автор повютей „Клуб кажашв" (1892), „Полюбовна угода" (1894), «Неа» (1901), збiрки новел «Русини» (1893), „З сiльського двору" (1895), л^ературно-критичного нарису «Осип-Юрiй Федькович - руський народний поет на Буковиж» (1891) та ш.
тематику, зокрема оповщання «1лько Швабюк»2 i «При мисливському вогнищЬ3 е свщченням неповторноТ мистецькоТ bí3íi екзотичноТ Гуцульщини i ТТ гостинних мешканцiв.
Карпати Каетана Абгаровича - земля мальовничих прських уще-лин, квiтучих полонин, бурхливих рiчок, що несуть у ^6i загадку нестримноТ таемничоТ душi горянина. Гуцульський етнос i природа rip наспльки пов'язанi мiж собою, що виступають фрагментами единого цтого. Абгар-Солтан в оповiданнi «При мисливському вогнищЬ створюе iдилiю сшвюнування сувороТ гipськоТ природи i вшьноТ людини, що уособлена в обpазi орла як повновладного володаря небесного простору: «Poza strumieniem zielone lasy bukowe, pomiedzy niemi polany, a na nich rzadkie chaty huculskie, jakby gniazda orle do skaly przylepione»4 [12,216]. Польський письменник акцентуе увагу на оргашчносп буття горян у прському пpостоpi, поpiвнюючи хатини гуцулiв з орлиними гнiздами. 1^фологема дому як орлиного гнiзда стввщноситься з символом космосу - впорядкованого простору, який ототожнюеться зi збереженням родовоТ мудpостi людства, традицп.
Каетан Абгарович пщкреслюе iснування свгглоТ благословенно'' природи, проте сверджуе, що поряд з дивовижною картиною буяння краси юнуе таемничий нерозгаданий свiт демошчного походження: «Powyzej jodlowe i swierkowe bory, czarne i straszne, jakies martwe, zlowieszcze. A po nad niemi smaragdowe hale, pelne owiec, pasterzy, pelne zycia poetyczna legenda ludowa owianego, ciagnely sie az do stop szarych, skalistych szczytow Popa Iwana i Smotreza, ktore ozlocone jarkiemi, slonecznymi promieniami, zdawaly sie mienic kameleonowymi barwy»5 [12,216]. Краса rip, на думку автора, вщтшяеться обрисами лiсiв, якi виступають символом страху перед невщомим, нетзнаним, адже образ лiсу уособлюе «жшоче начало як iпостась Велико''' матери» [7,446]. Лю як несвiдоме постае простором небезпеки i навпъ смерти своеpiдноТ межi перед незвiданим.
Абгар-Солтан ставить акцент на модус дикосп, що е одним з цент-ральних кодiв буття гipського простору i його мешкан^в. Польський
2 Abgar-Soltan. Ilko Szwabiuk. // Abgar-Soltan. Ilko Szwabiuk. Dobra nauczka. -Lwow: Jakubowski & Zadurowicz, 1896. - S. 1-141
3 Abgar-Soltan. Przy ognisku mysliwskiem. // Abgar-Soltan. Rusini. Szkice i obrazki. - Krakow: Nakladem Ksiegarni Spolki Wydawniczej Polskiej, 1893. - S. 213-280.
4 Поза потоком зелен буковi люи, по1^ж ними галявини, а на них поодинои гуцульськ хатини, якби орлин гызда, до скали прилтлеж. (Переклад наш - M.I.)
5 Вище ялиновi i смеpековi бори, чоpнi i стpашнi, якюь меpтвi, зловiщi. А понад ними смаpагдовi луки, повнi овець, пастухiв, повнi життя, поетичною народною легендою овiянi, тягнулися аж до стт сipих, скалистих вершин Попа 1вана i Смотрежа, якi, позолоченi яскравими сонячними променями, переливалися хамелеоновими барвами. (Переклад наш. - M. I.)
письменник називае гуцулiв «натвдикими дiтьми пр», «синами пущЬ, пiдкpеслюючи глибокий духовний зв'язок горян з рщним краем. Лп"ератор акцентуе увагу на екзотичност КарпатськоТ природи i втьноТ людини, буття яких не обмежене законами цив^заци'. Своepiднiсть простору пiдкpеслюeться в образах «дп"ей гip» i навколишнм дiйсностi. Так, пiд час походу на полювання навiть шум здавався диким: «... gwar mowy ludzkiej, rzenie koni, szczekanie i skowyt psi zlewaly sie razem w dziwny jakis, troche dziki dzwiek, ktory setnem echem rozlegal sie po cichej zazwyczaj puszczy»6 [12,216]. Mодус дикостi горян визначаеться як близькють до природи, безпосеpеднiсть, що прита-маннi гуцульському етносу. Каетан Абгарович як представник шшоТ культури змальовуе ушкальну картину Гуцульщини через проекцш на себе. Польський письменник в оповщанш «При мисливському вогнищЬ вiдтвоpюe свое бачення екзотично!' природи i прськоТ людини з перспективи освiченого шляхтича, життя у горах для якого здавалось диким i водночас чудовим.
Своерщнють характеру мешкан^в Карпат сшввщноситься з суворими умовами юнування, де панують жоpстокi закони виживання. Каетан Абгарович вкладае в уста героя - гуцула Mиколи - тверджен-ня, згiдно якого життя у горах потребуе неабияко!' сили волк Персонаж переконаний у непристосованост людей iз низин до прського життя: «Wy panowie z dolin nie wiecie co to gory [...] Dusze macie z siarki, mysla tobyscie jak orly latali, jak dzikie kozy skakali, niedzwiedzia byscie palcami zdusili, a jak przyjdzie do dziela, to sily was opuszczaja i robicie sie jak male dzieci»7 [12,217]. В оповщанш «При мисливському вогнищЬ спостер^аемо своерщне протиставлення образу оповщача i головного героя. На противагу наратору, що не звик до життя у Карпатах, виступае вже не молодий гуцул Mикола, який «[...] szedl obok, oddychajac tak swobodnie, jakby sie pzechadzal po miejskich bulwa-rach»8 [12,217]. Чоловiк е спpавжнiм горянином, сила волi якого граничить iз впеpтiстю. В особi Mиколи Каетан Абгарович пiдкpеслюe справжню сутнiсть «дiтей гi р», що зумовлюеться надзвичайною фiзич-ною i моральною витримкою. Горяни, ствюнуючи з суворою вимогли-вою природою, е вщдзеркаленням карпатського простору, адже виступають невщдтьним фрагментом гipського буття.
6 Гомш людськоТ мови, ipжання коней, гавкiт i скавулiння собак зливалися разом у дивний якийсь, трохи дикий звук, який сотою луною розлягався по тихм зазвичай пущк (Переклад наш. - M. I.)
7 Ви, панове з низин, не знаете, що це гори... Душу маете з арки, думкою як орли б летали, як дии кози скакали, ведмедя пальцями задушили, а як прийде до дта, то сили вас опускають i стаете, як малi дiти. (Переклад наш. - M. I.)
8 Йшов збоку, дихаючи так втьно, якби прогулювався по мюьких бульварах. (Переклад наш. - M. I.)
Навколишне життя творить «дитину rip», пщпорядковуе законам пpадавнiх 4aciB, коли незрозум^ pe4i, зокрема явища природи, пояснювалися виявом могутностi божественних сил. Яскравим прикладом мiфологiчноТ свiдомостi горян е вipа у надприродне начало, що мае мюце у побутi гуцулiв. Так, старий Микола переконаний в ic-нуваннi неземних сил, могутнють яких виявляеться пiд час грози у горах. Герой розповщае подорожуючим про бурю, що е святом для дп"ей мандаторки9-вщьми - чудовиськ в образах ведмедя i собаки демоычного походження: «Oto Milnerowe swieto! Poganskie, czartow-skie jej (мандаторки - М. I.) dzieciska hulaja - szeptal mi w ucho przestraszonym glosem Mykola. - To dla nich swieto! Dyabelskie nasienie cieszy sie teraz!...»10 [12,223]. Гуцул насттьки впевнений у своТ'й правоту що i гроза сприймаеться ним як вияв руйывноТ диявольськоТ' сили. Каетан Абгарович змальовуе пекельну картину негоди у горах, коли блискавки набувають обриав вогнистих вужiв, гримить, як iз пiдземелля, пануе морок: «Naraz na czarnem tle zarysowalo sie sto... tysac wezow ognistych, caly potop ognia z chmury splanel na ziemie, huk stal sie tak straszny, ze gory drzaly w swych postawach i zdawalo sie, ze szczyty chwieja sie i kolysza jak male drzewiny. Rownoczesnie z hukiem tym powial od chmury wiatr szalony [...] w borach dolem zatrzeszczalo, ziemia w jednej chwili zmienila sie w pieklo straszliwe»11 [12,222]. Цкаво, що художня iнтеpпpетацiя мотиву грози у твоpi Каетана Абгаровича е неповторною, адже iлюcтpуе орипнальне бачен-ня Гуцульщини як метафiзичного простору cпiвicнування добра i зла. Буря у горах, на думку Абгара-Солтана, мае шфернальне походження, адже виступае «пеклом на землЬ. Така штерпрета^я мотиву негоди в оповщаны польського письменника суперечить загально-прийня-тому для Гуцульщини розумшню грози, що у мiфологiчнiй свщомосп горян е незвичайним явищем, адже бог грому - святий 1лля «бореться з чортом i намагаеться блискавкою вбити його» [5,134]. Невщ-повiднicть позицiй пояснюеться пpиналежнicтю Каетана Абгаровича до шшоТ культури, адже письменник штерпретуе вipування гуцулiв з
9 Мандаторка - дружина мандатора. Мандатор - чиновник, голова адмУстра-тивно-теpитоpiальноТ одиниц^ що входила до складу пов^у.
10 Оце Мтьнерове свято! Нечиcтi, диявольcькi ТТ дiти гуляють - шепотiв менi на вухо перестрашеним голосом Микола. - Це для них свято! Диявольське наання тшиться зараз!... (Переклад наш. - М. I.)
11 Раптом на чорному mi намалювалося сто... тисячу вогнистих вужiв, цтий потоп вогню з хмари зiйшов на землю, гурит став такий страшний, що гори задрижали у своТх поставах i здавалося, що вершини гойдаються i колишуться, як малi деревця. Одночасно з цим громом повiяв з хмари шалений втер... бором внизу затрщало, земля вмить змЫилася у страшне пекло. (Переклад наш. - М. I.)
висоти особистого досвщу, творячи орипнальний образ «польсь-кого» горянина.12
Синтез християнства i язичництва - складова внутршнього свiту гуцулiв. Свiтогляд горянина вщзначаеться фаталiстичнiстю i невпорядкованiстю вiрувань. В оповщанш «1лько Шваб'юк» Абгар-Солтан стверджуе: «Te nawpol dzikie dzieci gor nie maja jasnego pojecia
0 Bogu: na pozor powierzchownie sa chrzescianami, chodza do swiatyn chrzescianskich i duchowienstwu skladaja dziesieciny; w duszy ich jednak panuje chaos wierzen i pojec; dawne wspomnienia poganskie i obrzedy chrzescianskie zlaly sie w jakas dziwna fatalistyczna religie, ktora dzis nie znalazla godnego siebie badacza»13 [11,27]. Нелад духовного життя гуцулiв може пояснюватися тонким порогом чутливосп, глибоким вiдчуттям штущп, одержимiстю шстинктами, адже хаос у мiфологiчнiй свщомосп ототожнювався з несвiдомим, а також являвся початковою стадiею свiтотворення, «первинною субстанцiею», що уособлювала душу свггу i е присутньою там, де юнуе невпорядковане змiшання протилежних сил» [7,457]. Нелад властивий як внутршньому св^у горянина, так i природi навколо, що визначаеться автором як «дивний хаос»: «Oparlszy sie na lufie strzelby, skierowalem wzrok w dol, lecz zrazu nic nie zdolalem zobaczyc, oddychalem tylko pospiesznie, gwaltownie [...] dostrzegane przedmioty mienily mi sie w oczach, splataly w jakis chaos dziwny, nieokreslony»14 [12,215]. Край Карпатських гiр
12 Цкавим у планi компаративного зютавлення е змалювання образу Гуцульщини у творi «На високiй полонинi» С. Вшценза [1] i оповiданнi «При мисливському вогнищЬ> Каетана Абгаровича. Гуцульський край Вшценза постае благословенною, божественною землею, що уособлюе неперебутшсть первоздано!' природи i добро в образах горян. Каетан Абгарович пропонуе свш варiант змалювання Гуцульщини як метафизичного простору боротьби добра i зла з четким подтом влади над природою i гуцулами, що виявляеться в опозицп' «день-жч». Таке бачення образу Карпатського краю польськими письменниками пояснюеться рiзними умовами становлення свтогляду мищв. На вiдмiну вiд С. Вшценза, який увiбрав гуцульську культуру з «молока матерЬ», Абгар-Солтан був вихований на щеалах польського шляхетства, що не сприяло досконалому розумшню культури гуцулiв як власно!'. Звщси - iнтерпретацiя Гуцульщини як дикого краю, буття у якому визначаеться фатальною силою i своерщним кодексом чест^ якi сприймаються Абгаром-Солтаном як «втрачений рай».
13Цi напiвдикi дiти гiр не мають ясного поняття про Бога: на вигляд поверхово е християнами, ходять до християнських святинь i складають десятини духовенству; в дупл Тх однак пануе хаос вiрувань i понять; давн погансьи спомини
1 християнськi обряди злилися в якусь дивну фаталютичну релИю, котра до сьогоднi не знайшла пдного собi дослiдника. (Переклад наш. - М. I.)
14 Спершись на дуло рушниц^ я поглянув вниз, але зразу жчого не зм^ побачити, дихав ттьки постшно, квапливо. Побаченi предмети переливалися меж в очах, зливалися в якийсь дивний нерозгаданий хаос. (Переклад наш. -М. I.)
виступае первозданним, тому не випадково вщчуття оповщача коре-люють 3i свгтом природи. Гуцульщина - сакральний проспр, що протя-гом вiкiв збер^ав у серцях своТх мешканцiв первюний образ картини свiту та його осмислення прийдешшми поколiннями.
Карпатський край змальований Абгаром-Солтаном як дивовижна земля, де юнування пiдпорядковане законам не обмеженого цив^за-цiею простору. Волелюбнють i гонор гуцулiв уособлюеться в образi розбурханого Черемошу: «U stop naszych gdzies tam tysiac metrow pod nami, wila sie blekitna wstega Czeremoszu; strumien gorski, polamany w zygzaki, przydzieral sie pomiedzy zlomy gor, podmywal waskie goralskie ogrody, weiskal sie prawie az do progow huculskich chat. Niewola ta gniewala go widocznie, bo az do moich uszu dochodzil przyciszony, ale gniewny, zgryzliwy szum rzecznej fali; burzyla sie tam rzeka - skarzyla na przymus»15 [12,216]. Образ вшьноТ гшвноТ рiчки спiввiдноситься з душею гуцула, адже виступае символом пщ-свiдомого (кореля^я з нижнiм ярусом свiтобудови) i ламшального (рiка як «медiатор, що опосередковуе зв'язок мiж свiтами» [8,108]).
Гуцульщина Каетана Абгаровича - первозданна земля, створена божественними силами. Не випадково прський проспр у мiфологiчнiй свщомосп являеться своерщною моделлю Всесв^у, праобразом свiту, адже гора «находится в центре мира, вокруг нее, как вокруг мировой оси, строится мироздание, от ее вершины дорога идет к небесам, а нижняя часть горы указывает на вход в подземный мир» [4,108]. Метафiзичний проспр Карпатських пр виступае як початок божественного свтотворення. Абгар-Солтан змальовуе природу як щеал: «Otworzyl sie przed mojemi oczami potezny widok, niby jakis ocean zmrozony szalonym podmuchem holnocnego wichru. Szczyty i szczyty w dal, w nieskonczonosc, jedne za drugiemi ciagnace sie i opadajace coraz nizej... az ku rowninom dalekim, nieprzystepnym dla oka. A cale to morze gor, skal, borow i wod owiane mgla jakas tajemnicza, poetyczna, zblekitniale od cienia rzuconego przez wyzsze pasma, wydawalo sie powazne i uroczyste»16 [12,218]. Образ моря, океану, присутнш в опиа
15 У наших din десь тисячу метрiв глд нами, вилася блакитна CTpiHra Черемошу; прський пош, поламаний на зигзаги, продирався помiж зломи пр, пщмивав вузьи горянсьи сади, досягав майже до поропв гуцульських хатин. Ця неволя, мабуть, гжвила його, бо аж до моТх вух долинав притишений, але гжвний, бридливий шум рiчноТ хвил^ хвилювалася там рка - скаржилася на примус. (Переклад наш. - М. I.)
16 Вщкрився перед моТми очима розюшний краевид, нiби якийсь океан, заморожений шаленим подихом твжчного вiтру. Вершини i вершини в далину, в безкшечжсть, одж за другими, що тягнуться i опадають щораз нижче, аж до далеких рiвнин, недоступних для ока. А цiле це море гiр, скал, борiв i вод овiяне якимсь таемничим поетичним туманом, посижле вiд тiнi, киненоТ через вищi пасма, видовалося незвичайним i урочистим. (Переклад наш. - М. I.)
прськоТ природи, мае мiфологiчне прочитання, адже «... води символ^ зують вселенський 36ip потокiв потенцiйних можливостей, fons et erigo (джерело i походження), що передуе вам формам i всьому творшню. Занурення у воду означае повернення до преформального стану, який мае з одше'Т сторони смисл смерт i знищення, а з шшоТ - вщ-родження i вщновлення, осктьки занурення укртлюе життеву силу» [6,116]. Зважаючи на наявнють у текстi мiфологем води, темряви, туману як визначниюв трансцеденцп, образ гiрського простору дивним чином стввщноситься з актом божественного творення св^у: «Напочатку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, и темрява була над безоднею, i Дух Божий ширяв над поверхнею води» [9,1]. Поняття безкшечносп, таемничосл пов'язане з божественним, що мае вияв у прекраснш картин природи Карпат, адже «океан», «море пр» виступають символами вiчностi i непере-бутносл як фрагменти первюноТ матери свпютворення.
Абгар-Солтан пiдкреслюе сутнiсть неземного походження гуцульського краю у вiдчуттi «wielkiego podziwy dla wspanialego obrazu przyrody, dla cudownego dziela Stworcy»17 [12,215]. Прський простiр як модель свп"у е виявом надприродних сил, адже вершина свтовоТ гори являеться не ттьки найвищою точкою землi, але також точкою, де творення мае свш початок, своерщним «пупом» [3,24]. Каетан Абгарович пщкреслюе виняткове ставлення гуцулiв до процесу твор-чосл. Старий гуцул Микола, хоча й недолюблюе молодого художника, проте схиляеться перед моментом мистецького натхнення: «I jego -to na wpol dzikie dziecie puszczy - uderzyla zmiana zaszla w rysach i wyrazie twarzy malarza; i on dziwnym instynktem czlowieka zyjacego w ciaglem obcowaniu z przyroda odczul cala powage chwili artystycznego natchnienia»18 [12,224]. Незвичайна увага горянина до творчого процесу може пояснюватися справжньою сутнютю мистецтва як при-родноТ квштесенци буття, що е близьким у вщношенн до ества прськоТ людини. Творчiсть i мить творення е незвичайною сутнютю духовного осмислення св^у, адже «врятовуе вiд загибелi прояв божества в людинi» [2,145]. Художне моделювання прського простору i розумш-ня горянами мистецтва як священного розкривають глибоку спо-рщненють творчого мислення Каетана Абгаровича з тради^ями слов'янського фольклору.
17 Великого подиву для урочистого образу природи, для чудового витвору Всевишнього. (Переклад наш. - М. I.)
18 I його - це натвдике дитя пущщ - вразила змЫа, що зайшла в рисах i виразi обличчя художника; i вЫ дивним Ыстинктом людини, що живе у тюному спткуваны з природою, вщчув цiлковиту повагу митi мистецького натхнення. (Переклад наш. - М. I.)
Абгар-Солтан пщымае фтософську проблему вiдносностi краси. Модус прекрасного як визначник вщношення «свое-чуже» знайдемо в образi Мтьнерово!' - дружини мандатора, що виступае уособленням тiлесноï вроди, але вттенням зла, духовного падiння i розпусти. Головний герой Микола розповщае подорожуючим дивну iсторiю про свою молодють i кохання до нiмкенi: «Byla sluszna, gibka i wyniosla niby jodla mloda na polnocnym stoku Czarnochory; rece, nogi male, toczone; w stanie cienka, ze ja mozna bylo dlonia objac; wlos miala dlugi, czarny, jak krucze piura; usta koralowe ledwie ze czasem zakrywaly do polowy biale, do perel podobne zeby. Cala byla gadina sliczna, cudna, a juz najwieksza sile to nieczysty zlozyl w jej oczach. Oczami temi modremi, niby ton jeziorek gorskich, przejrzystemi a niezglebionemi umiala ona czarowac»19 [12,227]. Молодий Микола намагаеться знайти частину себе i свого краю у зовышньому образi красуы, порiвнюючи жiнку до молодо!' ялини на Чорногор^ ïï очi - до гiрських озер, того прекрасного, благословенного свгту карпатського простору. Персонаж в юност захоплюеться красою мандаторки, поклоняеться жмкеж, проте виявляе свою слабость перед ï'ï вродою. Хлопець стае пщ-владним облудно!' краси ж1нки. Поясненням поведiнки гуцула, на нашу думку, е генетична спорщнежсть <«фтей гiр» з прекрасним, зов-нiшньою подобою, що мислиться як ютинна суть духовного св^у горян. «Siedziala ona tam w jedwabnym sarafanie taka cudna, ze jak czlowiek popatrzyl na nia, tak musial pomyslec: aniol to jest boski... heruwym nebesnyj... a to tymczasem byla satana sprawiedliwa... Czart...czart...czart!»20 - так сприймае кохану юний Микола, зрозумiв-ши ïï вiдьомську сутнiсть, проте не робить зусиль звтьнитися з-пiд влади облудного чару зовжшньо'Г краси [12,242]. Каетан Абгарович шджмае питання вiдношення «свого-чужого» саме в iнтерпретацiï образу Мтьнерово!', де стикаються меж1 двох свтв - чужоземного, незрозумiлого i свого - рщного, благословенного.
Абгар-Солтан утверджуе мiф казково!' Гуцульщини як екзотичного краю гармони i краси, що е фрагментом трансцендентного свто-творення. Прський проспр виступае метафiзичним пограниччям
19 Була правильна, гнучка i висока, жби молода ялина на твжчнш сторож Чорногори; руки, ноги мал^ точеж; в станi тонка, що IT можна було долонею обняти; волосся мала довге, чорне, як тр'я крука; кораловi уста ледве що часом закривали до половини бл схожi до перлин зуби. Вся була, гадина, вродлива, дивовижна, а вже найбтьшу силу нечистий вклав у ÏÏ очк Цими мудрими очима, нiби тон прських озерець, блискучими i незглибимими вона вмта чарувати. (Переклад наш. - М. I.)
20 Сидта вона там у шовковому сарафаж, така дивовижна, що якщо людина поглянула на не!', повинна була подумати: це е ангел божий... херувим небесний, а це тим часом була сатана справедлива... Чорт... чорт... чорт... (Переклад наш. - М. I.)
цив^зацп i природи, минулого i майбутнього, свщомого й несвiдомого, божественного i демошчного, profanum i sacrum, що вщображае ду-ховну cyTHiCTb гуцульського етносу як справжшх <«фтей rip» - сишв i дочок дивовижно'Т землi «втраченого раю».
Лiтература
1. Вшценз Станiслав. На високш полонинi (Правда стаpовiку). -Львiв: Червона калина, 1994. - 451 с.
2. Дьяконова Н. Я. Английский романтизм: Проблемы естетики. -М.: Наука, 1978. - 208 с.
3. Елiаде Мipча. Священне i мирське. - К.: Основи, 2001. - 591с.
4. Энциклопедия символов, знаков, емблем. / Автор-составитель К. Ковалев. - М.: Эксмо; Спб: Мидгард, 2006. - С. 108.
5. Кайндль Раймунд Фр^^х. Гуцули. - Чершвцк Молодий буковинець, 2000. - 208 с.
6. Керлот Э. Х. Словарь символов. - М.: «REFL-book», 1994. -608 с.
7. Кирло Хуан. Словарь символов. 1000 статей о важнейших понятиях религии, литературы, архитектуры, истории. - М.: ЗАО Центрполиграф, 2007. - 525 с.
8. Юсь О. Дiвчина-pусалка: зваба безодн ^мплщитний код) // THANATOS: Студи з штегрально'Т культурологи. Спецвипуск «Народознавчих зоши^в» №1, Львiв, 1995. - С. 105-112.
9. Перша книга Мойсеева: Буття. // Бiблiя. - К.: Полiгpафкнига, 1992. - С. 1-56.
10. Петрухша Л. Пейзаж у контекст теори лп"ератури (на матеpiалi слов'янсько'Т поези) // Проблеми словянознавства. - 2002. - Вип. 52. -С. 125-135.
11. Abgar-Soltan. Ilko Szwabiuk. // Abgar-Soltan. Ilko Szwabiuk. Dobra nauczka. Lwow: Jakubowski & Zadurowicz, 1896. - S. 1-141.
12. Abgar-Soltan. Przy ognisku mysliwskiem. // Abgar-Soltan. Rusini. Szkice i obrazki. - Krakow: Nakladem Ksiegarni Spolki Wydawniczej Polskiej, 1893. - S. 213-280.
13. Czaplejewicz E. Czym jest literatura kresowa? // Kresy w literaturze: Tworcy dwudziestowieczni / Pod red. E. Czaplejewicza i E. Kasperskiego. - Warszawa: Wiedza powszechna, 1996. - S. 7-72.
