CC BY
14
УДК 347.135.224(477) Н. Б. Жукровська
1нститут тслядипломно! осв^и та заочного навчання, KypciB спецiалiзацп та пiдвищення квалiфiкацп Львiвського державного унiверситету внутрiшнiх справ, викл. циклу тактико-спещально! пiдготовки
ПРАВО ОСОБИ НА В1ДШКОДУВАННЯ МАЙНОВО1 ШКОДИ В УКРА1НСЬК1Й РСР: 1СТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
© Жукровська Н. Б., 2014
Проаналiзовано пращ радянських вчених-юрисив та ix погляди на формування шституту вiдшкодування майновоi■ шкоди в Укра'шськш РСР у 20-30 роки ХХ ст.
Ключовi слова: майнова шкода, цившьна вiдповiдальнiсть, делiктнi зобов'язання, цившьне право, вiдшкодування шкоди.
Н. Б. Жукровская
ПРАВО ЛИЧНОСТИ НА ВОЗМЕЩЕНИЕ МАТЕРИАЛЬНОГО УЩЕРБА В УКРАИНСКОЙ ССР: ИСТОРИКО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ
Проанализированы труды советских учёных-юристов и их взгляды на формирование института возмещения материального ущерба в Украинской ССР в 20-30 - х гг. ХХ ст.
Ключевые слова: материальный ущерб, гражданская ответственность, деликтные обязательства, гражданское право, возмещение ущерба.
N. В. Zhukrovskaya
INDIVIDUAL'S RIGHT TO COMPENSATION FOR PROPERTY DAMAGE IN THE SOVIET UKRAINE: HISTORICAL AND LEGAL ASPECTS
The article analyzes the work of the Soviet legal scholars and their views on the formation of the institution of property damage in the Soviet period (20-30 years of the twentieth century.) Key words: property damage, civil liability, tort liability, civil law, damages.
Постановка проблеми. Формування та розвиток шституту вщшкодування майново! шкоди залежно вщ рiзних кторичних перiодiв мае багато особливостей та спшьних ознак. Аналiз доктринальних mдходiв до вивчення цього комплексного шституту, зокрема, через призму радянського перюду дасть змогу осмислити та виробити комплексне наукове бачення в кторико-правовому аспекта сутност майново! шкоди.
Мета дослщження - виявити особливост вщшкодування майново! шкоди в Украшськш РСР у 20-30 роках ХХ ст. За допомогою ж^вняльно-правового, кторико - ретроспективного, дiалектичного, лопчного та шших метсдав провести аналiз законодавчих та доктринальних позицш у сферi формування та розвитку цього правового шституту.
Стан дослщження. Дослвдження проблемних питань вiдшкодування майново! шкоди розгля-дали у сво!х працях М. М. Агарков, С. Н. Ландкоф, Х. Й. Шварц, Б. С. Антимонов, С. А. Флейшиц, Н. Семенова, К. К. Яiчко, Н. С. Мале!н, Г. К. Матвеев, А. Л. Жуковська, Л. Г. Могилянський, В. Т. Смирнов, А. А. Собчак, О. С. 1оффе, В. П. Маслов, Ю. С. Червоний, Я. М. Шевченко, М. Я. Шимонова та ш.
125
Виклад основних положень. 1з здобуттям незалежност де-юре Украша почала розбудову демократичжи правовоï держави, формування громадянського суспшьства, в центрi уваги якого -людина, захист ïï законних тереЫв та задоволення рiзноманiтних потреб. Проголошено: всебiчне забезпечення прав i свобод людини е вищою цiннiстю суспшьства i держави, що було закршлено у Конституцiï Украïни вiд 28 червня 1996 р. Вiдтак вперше в iсторiï украïнського конституцiоналiзму було закршлено право особи на ввдшкодування шкоди за рахунок держави чи оргашв мiсцевого самоврядування. Йдеться про шкоду, завдану незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державноï влади, оргашв мкцевого самоврядування, ïх посадових i службових осiб при здшсненш ними своïх повноважень (ст. 56 Конституцл Украïни).
Це положення е надзвичайно важливим, оскiльки норми Конституцп е нормами прямоï дiï, що дае можливють у разi порушення прав i свобод людини звернутися до суду по захист та ввдшкодування заподшжи майновоï та моральжи шкоди. Зазначимо, що сьогоднi ми послуговуемося Конституцию Украïни в редакцп вiд 8 грудня 2004 р.
У перюд iснування радянського режиму взагат не передбачалась можливiсть подання позовш громадян до держави: вважалося, що за радянського соцiалiзму принципово неможливе порушення прав людини органами "народжа влади''. З метою уникнення вiдповiдальностi за неправомiрнi д11 посадових оЫб специально створювалися законодавчi конструкци, в1дпов1дно до яких не держава загалом, а в1дпов1дн1 органи мали безпосередньо вступати у правовi вщносини з громадянами. У 1962 р. у русл! певних демократичних змш вперше у практищ законодавства СРСР було закршлене Положення про вщповщальтсть конкретних державних установ (а не держави) за шкоду, заподшну громадянам неправомiрними д1ями посадових ос16 оргашв д1зшння, попереднього (тобто досудового - Н.Ж.) стдства, прокуратури i суду у випадках i в межах, передбачених спещальним законом.
У перюд формування шституту вiдшкодування майновоï шкоди, а саме у 20-30-т1 рр. ХХ ст., значно пожвавилися шуков1 дискусп, пов'язанi з порядком ввдшкодування шкоди, передусiм заподiяноï державними органами.
Першими дослвдниками 1нституту вiдшкодування шкоди в радянськш цив1л1стиц1, в межах я^ довгий час розвивалося й цившьне право Украïнськоï РСР, були М. М. Агарков, С. Н. Ландкоф, Х. Й. Шварц, Б. С. Антимонов, С. А. Флейшиц, Н. Семенова та ш. ïхнi шуков1 працi i сьогодн1 е певним п1дГрунтям для вчених i практиюв п1д час вирiшення питань, пов'язаних з 1нститутом делiктних зобов'язань, що виникають внаслiдок заподiяння шкоди. Так, Х. Й. Шварц чимало уваги придшив дослiдженню питань провини у зобов'язаннях 1з запод1яння шкоди, зокрема вш сформулював теоретичнi основи делштного права, обгрунтував погляд на вину як принцип цивiльно-правовоï вадповадальноста. У працях ученого комплексно розглянуто 1нститут зобов'язань 1з заподiяння шкоди, його mrni, питання про подальший розвиток i удосконалення цього шституту в майбутньому [1]. С. С. Антимонов [2], О. А. Красавчиков [3] займалися дослщженнями проблем ввдшкодування шкоди, завданоï джерелом пiдвищеноï небезпеки, визначенням поняття такого джерела, умов ввдшкодування заподiяноï ним шкоди, а також вивченням значення вини потертлого у зобов'язаннях 1з заподiяння шкоди.
Окр1м того, питанню визначення системи зобов'язань 1з заподiяння шкоди у радянському правi присвятив значну кшьмсть своïх наукових праць К. К. Я1чко [4]. Згодом дослiдження цього шституту здшснювали Н. С. Малеш, Г. К. Матвеев, А. Л. Жуковська, Л. Г. Могилянський, В. Т. Смирнов, А. А. Собчак, О. С. 1оффе, В. П. Маслов, Ю. С. Червоний, Я. М. Шевченко, М. Я. Шимонова та ш.
Зокрема, Н. С. Малеш своï шуков1 доробки з цiеï тематики присвятив аналiзу питань ввдшкодування шкоди, заподiяноï осо6истост1. Вш розглянув широке коло питань, пов'язаних з конкретним визначенням збитку, що виникае при ушкодженнi здоров'я особи i заждаянш смертi, в т.ч. вщшкодуванням шкоди при втратi здатноста до професiйноï i хатньоï роботи, втрата заробiтку, прид1лив увагу визначенню розм1ру вiдшкодування шкоди тощо [5].
Серед дослвджень, виконаних в Украш у 80-х - на початку 90-х рр. минулого стор1ччя, на окрему увагу заслуговують працi Д. В. Бобровоï [6], С. Н. Приступи [7], де грунтовний аналiз делiктних зобов'язань був спецiальним предметом дослвдження.
126
Проблема ввдшкодування шкоди i сьогоднi е актуальною, а отже, i далi привертае увагу багатьох дослiдникiв. У цьому зв'язку слвд вiдзначити пращ А. М. Беляковой, С. Е. Донцова, В. В. Глянцева, Г. В. Еременко та ш. Вважаемо, що питання ввдшкодування шкоди, зокрема заподшно! посадовими особами державних оргашв, у вiтчизнянiй цивiльно-правовiй наущ достатньо розробленi. До того ж зазначет проблеми розглядають пращ Б. Т. Безлепюна, А. Я. Волкова, В. О. Кройтора, Т. М. Медведевой, В. Т. Нора, I. С. Шжшской, I. Б. Протас, А. М. Савицько! [8], Е. А. Флейшщ [9], С. Д. Русу та ш.
Серед дослщжень такого роду насамперед треба згадати працю В.Т. Нора, що мктить Грунтовний аналiз питань майново! вiдповiдальностi посадових осiб та !х неправомiрних дш. У роботi аналiзуються теоретичнi проблеми та практичт можливостi вiдповiдальностi вищих адмiнiстративно-господарських органiв за протиправне запод!яння шкоди пiдпорядкованим пiдприемствам та шшим органiзацiям. Значна увага придiлена питаниям майново! вщповщальноста органiв д!знашя, попереднього (досудового) слщства, прокуратури i суду за шкоду, запод!яну неправомiрними дiями !х посадових осiб. До того ж зазначена праця, незважаючи на !! Грунтовтсть, не мiстить аналiзу питань вщшкодувашя шкоди iншими суб'ектами публiчно! влади. Це пояснюеться тим, що !! метою було визначення i подання загально! характеристики майново! вщповщальноста за неправомiрнi дi! саме посадових оЫб [10].
Варто наголосити, що у радянському цившьному правi вина, як i цившьно-правова вщповщальшсть загалом, часто дослiджувалася з методолопчних позицiй, що визначалися насамперед настановами щеолопчного (класового) характеру. Такий шдхвд призвiв до виникнення численних внутршшх суперечностей у вченнi про вину i зумовив зарахувашя !! до найпроб-лемнiших i найдискусiйних питань цившьного права.
Питання про те, що лежить в основi цившьно-правово! вiдповiдальностi: принцип вини чи принцип заждяння, - виникло в процеа розробки Цивiльного кодексу (ЦК) УРСР 1922 р. i ще з бшьшою гостротою - iз його прийняттям i реалiзацiею на практик. У ст. 118 цього ЦК йшлося про звiльнення боржника вщ вiдповiдальностi за невиконання зобов'язання, якщо вiн доведе, що неможливiсть виконання зумовлена обставиною, якш вiн не мк запобпти, або остання виникла виаслiдок умислу або необережностi кредитора [11]. 1ншими словами, зазначена стаття сформулювала положення про вiдповiдальиiсть за допомогою негативно! конструкщ! i започаткувала численш дискусi! у спещальнш литератур! Окремi аргументи на захист принципу провини переважно стосувалися вiдповiдальностi за заждяння шкоди, але школи вони наводилися i на користь догов!рно! вiдповiдальностi. Таю позищ! обстоювали прихильники принципу заждяння, яю вважали, що для вщповщальносп не вимагаеться т намiру, ш необережностi, i сформулювалася вона у вигляд санкци "за об'ективний зв'язок шкоди з д1яльшстю заподговача шкоди". На думку прихильниюв принципу запод1яння, така побудова вщповщальносп "бшьше вiдповiдае духу радянського права, всюди замiияе суб'ективш моменти об'ективними", а в сферi компенсаци збитку враховуе також, що, "за загальним правилом, кожен повинен нести ризик свое! господарсько! д1яльносп i свое! поведшки".
Необхiдно також згадати про спроби, як! здшснювали деяю тогочаст автори - вщмовитися одночасно як вщ принципу провини, так i вщ принципу "голого" запод1яння, i встановити единим об'ективним критерiем вщповщальносп шш категорi!, зокрема, категорi! сощально-небезпечних i сопiально-шкiдливих дай. Ц спроби пояснюються характерною для радянських тоталтгарних час1в загальною тенденцию ршучо! вщмови вщ "буржуазних пережитк1в" у прав!, яка проявлялася, зокрема, у терм!нолопчних нововведеннях. Загалом же майже до кшця 30-х рр. ХХ ст. вина зараховувалася до розряду суто буржуазних, а не загальнолюдських, цившзацшних правових щей, однак свого часу усе ж запозичених радянськими цившьними кодексами окремих респубтк. Проте вже наприкшщ 30-х роюв ХХ ст. ситуацш змшилася докоршно. У подручнику з цившьного права 1938 р. позицш ст. 118 ЦК Росшсько! Радянсько! Федеративно! Сощалютично! Респубтки (РРФСР) щодо догов!рно! вщповщальносп тлумачилася в тому аспект!, що вщповщальтсть виключаеться, "якщо порушення догов!рного зобов'язання викликано обставиною, яка лежить поза волею ! можливютю боржника (тобто, якщо порушення догов!рного зобов'язання сталося не з вини боржника)". Анал1зуючи детктну вщповь дальтсть, у тому ж тдручнику критикуеться теор1я запод1яння, !з зазначенням тако! тези, що "...екожмчт наслщки винних дш повинш лягати на винного. Але якщо заподговач д1яв безвинно, то покладати на нього щ иаслiдки було б недоцшьно. Людина була б пригшчена наслщками таких дш, щодо
127
яких 11 не можна звинувачувати навпъ з необережностi. У результатi почалося б зниження людсько! активности послаблення почуття вiдповiдалъностi за сво1 до".
Щкаво, що у 1939 р. Х.Й. Шварц у сво1й пращ, що розглядала значения провини у делжтних зобов'язаннях, спираючисъ на спадщину класикiв марксизму, назвав "основним принципом регулювання цившьно! вiдповiдалъностi у радянсъкому правi принцип вини", соцiалъна значущють якого обгрунтовувалася тим, що, "ставлячи кому-небудъ в провину його дiяння, ми висловлюемо наше негативне судження про його поведiнку". I якщо вiдшкодувания шкоди "мае на мета реагувати на правопорушення у виглядi певного втручання в сферу прав правопорушника i здiйснення виховного впливу на iнших членiв суспiлъства, стимулюючи 1х до правилъно1 поведiнки, то зввдси зрозумiло, що ця ввдповвдальшсть ... може спиратися тiлъки на принцип вини, тобто на оцшку правильной поведiнки заподiювача" [1].
Отже, вже в 20-х роках ХХ ст. в наущ радянського цившьного права сформувалися рiзнi точки зору щодо принципiв, на яких мае будуватися цившьно-правова вiдповiдалънiстъ. Панiвиi позицп у тодiшнiй дискусп поступово зайняли представники "концепцп заподiяиня", суть яко1 полягала у тому, що сам факт заждаяння шкоди був достатшм для того, щоб могла настати цившьно-правова ввдповвдальшсть. Однак з плином часу, пiсля тривалих дискусiй серед науковщв почали переважати погляди на ввдповвдальшсть, як на засiб покарання за вчинення правопорушення. Вiдтак в наущ ( на практицi) стала пашвною концепцiя застосування цившьно-правово! (майново1) вiдповiдалъностi за провину.
Переконат, що такому стану наукових дискусш значною мiрою сприяла позищя тогочасно! судово! практики, яка не сприймала докази на користь застосування "принципу заждяння" як засади цившьно-правово! вiдповiдалъностi за запод1яння шкоди. З того часу питання вiдповiдалъностi аналзувалося тд рiзиими кутами зору: дослщжувалися санкци за порушення окремих вид1в зобов'язань, форми i способи захисту порушених прав, тдстави звiлънеиня ввд вiдповiдалъностi тощо. У резулътатi наукових дослщжень у цившстичтй наущ сформувалася думка про те, що цившьно-правова вщповвдальтсть е певним засобом державного примусу, застосовуеться до винно! у вчиненш правопорушення особи, з дотриманням прописано! у закоиi процедури.
Висновки. Отже, доктринальне сприйняття сутностi iнституту вiдшкодувания майново! шкоди в Украшськш РСР зводилось до питань провини в зобов'язаннях iз заподiяния шкоди; ввдшкодування шкоди, завдано! джерелом тдвищено! небезпеки; визначення понятая такого джерела, умов вщшкодування зажадяно! ним шкоди, а також щодо дослвдження значення вини потерпiлого у зобов'язаннях iз заподiяния шкоди. Окрема увага придшялась вiдшкодуванию шкоди, заждаяно! особистостi посадовими особами, котрi вчинили неправомiрнi ди. Водночас розвиток iнституту вiдшкодувания майново! шкоди супроводжувався переважно пiдходами i настановами компартiйного, тобто iдеологiчного (класового) характеру.
1. Шварц Х. Й. Значение вины в обязательствах по причинению вреда /Х. Й. Шварц. — М.: Юрид. издательство НКЮ СССР, 1939. — 64 с. 2. Антимонов С. С. Гражданская ответственность за ущерб, причиненный источником повышенной опасности / С. С. Антимонов. — М.: Госюриздат, 1952. — 288 с. 3. Красавчиков О. А. Возмещение ущерба, причинённого источником повышенной опасности / О. А. Красавчиков. — М.: Издательство "Юридическая литература", 1966. — 199 с. 4. Яичко К. К. Система обязательств по причинению вреда в советском праве // Вопросы гражданского права. — М.: Издательство МГУ, 1957. — С. 17—20. 5. Малеин Н. С. Возмещение ущерба, причинённого личности / Н. С. Малеин. — М.: Издательство "Юридическая литература", 1965. — 229 с. 6. Боброва Д. В. Права граждан на возмещение ущерба /Д. В. Боброва. — К., 1990. —120 с. 7. Приступа С. Н. Возмещение ущерба, причинённого в результате столкновения транспортных средств: автореф. дис ... канд. юрид. наук. — Харьков, 1983. — 19 с. 8. Савицька А. М. Майнова вiдповiдальнiсть державних оргатв за шкоду, заподiяну ¡х службовими особами / А. М. Савицька. — Львiв, 1959. — 132 с. 9. Флейшиц Е. А. Ответственность государства за ущерб, причинённый служебными лицами // Труды научной сессии Всесоюзного института юридических наук. 1 — 6 июля 1946 р. — М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. — С. 172 — 183. 10. Нор В. Т. Майнова вiдповiдальнiсть за неправильт дн посадових оЫб/В. Т. Нор. — Львiв: Вища шк., 1974. — 216 с. 11. Гражданский кодекс УССР 1922р.: Официальный текст с изменениями на 1 июля 1950. —135 с.
128
