CC BY
48
УДК 141.7+130.2(043.3)
О. М. Кузь, доктор фшософських наук, професор;
О. М. Сахань, кандидат сощолопчних наук, доцент
ПОСТСУЧАСНА ТЕОРЕТИЗАЦ1Я СОЦ1АЛЬНО1
РЕАЛЬНОСТ1
Стаття присвячена постсучаснт концептуал^зацИсощальногреальност1. Ана-л1зуеться поширення патогенних для соц1альност1 форм ¡ндив1дуал1зму, агресивно дев1антш та в1дверто егоцентричм форми якого, розростаючись 7 лег1тимуючись на тл1 деформацп 7 занепаду традицтних форм сощального буття - ам'г, стльно-ти, етносу, нацп тощо, - становлять загрозу десоц^ал^зацИлюдини. Проблемати-зуеться дегуманизация соц1альност1 як в1дчуження в1д людини об'ективних форм гг сощального життя 7 деградащя суб'ектност1 людини, тдсилення влади над нею зовншшх соцгальних сил - економ1чних, полгтичних, духовних. Зроблено висновок про те, що розгортання теоретичного дискурсу сощального здатне виступити свое-р1дним проектом конструювання соц1альност1, адже дискурсивт утворення завдя-ки своему символ1чному потенциалу сам1 певною м1рою перетворюються на дгй-стсть.
Ключовi слова: постсучасмсть, социальность, социальна реальность, суб'ект, суб'ектмсть.
Актуальтсть проблеми. Незважаючи на весь свш засадничий статус i поширешсть, поняття «сощальна реальшсть» i «суб'ектшсть» не набули у сощально-гумаштарному тзнанш належного теоретичного опрацювання, смислово'1' i катеroрiальноi визначеносп. Але завдання теоретичного прояс-нення смислово'1' наповненосп базових понять не може бути виршене силами окремих наук унаслщок 1'х неминучо'1' схильносп до фрагментацп дшсносп вщповщно до специфiки власного предмета. Тут потрiбен фiлософський ана-лiз. Саме фiлософiя вiднаходить те, що е власне нормативним осередком за-гального дискурсу: загальнозначущi поняття i судження [1, с. 33]. Саме фшо-софське мислення е квштесенщею гуманiтаристики, адже воно, виходячи за межi здорового глузду та звичних вiрувань, здатне запропонувати безлiч можливостей для збiльшення нашого знання щодо того, чим речi можуть бути [2, с. 104].
Оскшьки сощальна реальшсть частково чи повнютю входить до предмета дослщження майже вах соцiально-гуманiтарних дисциплiн, усi сощальш теоретики певною мiрою центруються навколо ще'1' категорп. Фiлософiя, ма-ючи справу з поняттями, що е штегративними для соцiально-гуманiтарного
© Кузь О. М., Сахань О. М., 2016 95
тзнання, не може ^норувати здобутки конкретних наук i здшснювати сво! концептуальнi пошуки поза межами мiждисциплiнарного синтезу. I хоча сам такий синтез е ще далеко невирiшеним теоретичним завданням, дискурсивш передумови для нього вже склалися.
Аналiз останнгх джерел i публЫацш засвiдчив, що теоретичним пщгрун-тям для вивчення ще! проблеми стали найбшьш значущi напрацювання таких сощолопв-теоретиюв, як З. Бауман, П. Бергер, П. Бурдье, Е. Пденс, Т. Лукман,
H. Луман, А. Турен та ш., а також метатеоретичш дослщження полiтичного (К. Байме, Ж. Баландье, Ю. Габермас, О. Гьоффе, С. Жижек та ш.). Близьки-ми до теми дослщження стали розробки проблем полггично! та правово! ре-альностi, що представлеш в роботах укра!нських фiлософiв Н. А. Бусово!, С. I. Максимова, С. В. Пролеева, О. В. Стовби, О. Ф. Терешкун; рефлекая постсучасного стану сустльства представлена в працях Т. С. Воропай,
B. В. Гусаченка, I. Д. Денисенко, А. М. Срмоленка, I. В. Карпенка, В. М. Ко-рабльово!, Н. С. Корабльово!, М. Д. Култаево!, О. О. Мамалуя, О. В. Садохи та ш. Варто вщзначити фшософсько-антрополопчш ще! Т. О. Андреево!,
C. I. Андроса, С. К. Бистрицького, I. В. Бичка, Л. М. Газнюк, Б. А. Головка, В. П. Загороднюка, В. П. Панова, А. М. Лоя, В. А. Малахова, М. В. Поповича,
I. В. Степаненко, В. Г. Табачковського, Г. П. Чмшь, що виявилися евристично плщними для розгляду суб'ектносп людини в !! ушверсальних i постсучасних проявах.
Ус цi напрацювання вказують на теоретичну необхiднiсть i доцiльнiсть мiждисциплiнарних сиш^в i в межах само! фшософп при дослiдженнi со-цiальностi як результату розгортання сощально! реальностi. Насамперед за-требуваним стае становлення такого теоретичного дискурсу сощальносп, що долае дисциплшарш меж сощально! фшософп i фшософсько! антропологи, iнтегруючи при цьому !'хш здобутки. Соцiальна фiлософiя дозволяе розгля-нути соцiальнiсть як сутшсну характеристику людини i способу !! буття у свь тi не як абстракт, властивий окремому шдивщов^ а в об'ективованiй дшснос-т вае! сукупностi 11 суспiльних вщносин, у 11 конкретно-iсторичних формах, на чому наполягав ще К. Маркс. Водночас такий сощально-фшософський пщхщ, не врiвноважений фiлософсько-антропологiчною рефлексiею, може призвести до того, до чого вш i призвiв у пiзньому марксизмi та його радян-ськiй рецепцп - надмiрного соцiологiзму та економiзму в розумiннi сощаль-ностi. Вихщне конститутивне та iнтегративне значення фшософсько-антро-полопчно! рефлексп для практично! фшософп i сощально! гуманiтаристики в цшому зумовлене повсюдною присутнiстю у сощальному та шдивщуаль-ному життi людсько! дп в !! рiзних модальностях, формах, результатах. При-значення i спроможнiсть фшософсько! антропологи забезпечувати мiждисцип-
лшарш синтези як усередиш само! фшософп, так i за !! межами були пвдтвер-дженi антрополопчним поворотом, що вiдбувся у фшософп i сощаль-но-гуманiтарному пiзнаннi наприкшщ ХХ ст. Усе зазначене вище i визначае затребуванiсть дослiдження саме фшософсько-антрополопчного вимiру со-цiальностi.
Однак (пост)сучасш контексти вносять суттевi корективи в наше сприйнят-тя сощальносп та суб'ектностi й вимагають урахування нових реалiй i нових способiв теоретизацiй. Склалася парадоксальна ситуацiя: з одного боку, сощ-альна фiлософiя активно тематизуе постсучаснiсть, постулюючи десоцiалiзацiю свiту [3], i тим самим виносить за рамки питання про сутнють сощально! реальности з другого - сощогумаштарш галузi прикладного характеру (наприклад, соцiологiя чи пол^олопя) активно вживають поняття «сощальна реальшсть», розглядаючи його здебiльшого ситуативно та операщонально, виносячи пост-сучаснiсть за меж дослiдницького iнтересу цих дисциплш.
Зараз активно дебатуються питання поспсторп, постгуманiзму, постсу-часностi тощо, що примушуе думати про появу певного «постсв^», котрий може бути розглянутий як криза людсько! буттевостi, адже вш грунтуеться на свiтоглядi нескшченного становлення, котрий, у свою чергу, можна назвати «постлюдським». Отямившись вщ постмодернiстського шоку деконструкцп соцiальностi, котра фактично тддала ашгшяцп соцiологiю як пусту дисцип-лiну, позбавлену свого об'екта, та безмежно звузила сощальну фшософп як пiдвалину соцiогуманiтарного знання, сощальш теоретики уможливили «реванш сощальносп» в межах так званого тсляпостмодершзму. Наразi очевидно, що сощальна реальнiсть, досить успiшно деконструйована у вiртуальнiй реальностi теоретичних рефлексш, на рiвнi повсякденностi продовжуе ефек-тивно функцiонувати.
Отже, переконфiгурацiя та перевизначення сощально'! реальностi в умовах постсучасносп стае вельми актуальною проблемою, оскшьки, з одного боку, сощальна реальшсть е нарiжним поняттям сощально! фшософп, розпливчас-тiсть якого призводить до термшолопчно! плутанини у сощогумаштарнш царинi в цiлому, з другого - незважаючи на вельми суттевi напрацювання з означено! тематики, (пост)сучасш контексти вносять суттевi корективи в наше сприйняття соцiальностi й вимагають урахування нових реалш i тео-ретизацiй. Метою цiеi статтi е окреслення проблемно-тематичного поля, у межах якого можлива постсучасна теоретизащя сощально! реальность Об'ектом дослщження постае постсучасний (постмодерний) дискурс сощально! реальность
Виклад основного матерiалу. Постмодершзм, розпочатий як «бунт проти примусу сощально! машини» [4], перетворив людину на перекотиполе, по-
збавивши 11 вкоршеносп. Постсучасне суспшьство - уже не еднють, а това-риства волоцюг (З. Бауман), абсолютно не залучених до життя один одного. Нескшченно перформативне «Я» налаштоване вже не на «зростання» з пев-ними масками (що вважалося патологieю в контекст модерного суспiльства), а на процес постшно! змiни масок i3 повною зневагою до 1хньо'1 конф^урацп. Як зазначае Ж. Ф. Лютар, «об'екти та змiсти стають байдужими. Сдине пи-тання - чи е вони "щкавими"» [5, с. 33]. Гультяй (вщ англ. flaneur - той, хто прогулюеться без мети, нероба) як ключовий персонаж постсучасного сус-пшьства - це незнайомець серед незнайомщв, схильний «бути в натовт, але не бути натовпом», бачити в оточуючих «поверхнi» так, щоб те, «що вш ба-чить», вичерпувало те, «чим вони е». Будь-яка зус^ч - це псевдозустрiч, адже за нею шчого не слiдуе: гультяй пов'язуе фрагменти життя шших, влов-ленi мимохiть, за власним бажанням, для нього це псевдоактори, яю грають у псевдодрамi [6, с. 132-133].
Евристичним для опису постсучасно! культури е слово «нiби»: усе «шби» вiдбуваеться, ми е «шби» тими-то й тими-то, «шби» залучеш до «шби» сто-сункiв. I дуже симптоматично, що саме «шби» е наразi найпоширешшим словом-паразитом, красномовним проривом шдсвщомого осягнення постсу-часного стану. Причому це унiверсальний термш, поширений у рiзних мовах. Так, наприклад, в англомовному свт подiбне смислове та функцiональне наповнення мае висшв «sort of» - «начебто, «як би», «щось на зразок» (теж надзвичайно поширений у сьогоденш).
У постсучасностi «бути» поступилося мюцем «видаватися», поверхня за-мiнила глибину. Люди перетворилися на картинки, юнування замшило сут-нiсть i саме поступилося Ыюзп. Постмодершзацшш процеси посилюються вiртуалiзацiею культури. Звiльнення людини вщ соцiального примусу, по-множене на позбавлення фiзичноi тiлесностi, довершило перетворення iнди-вiда на зображення. «Гору взяв образ» [7]. У вiртуальностi зникае людське фiзiологiчне (бiологiчне) тшо та з'являеться тiло вiртуальне, яке людина надi-ляе довiльними ознаками, швелюючи природну передзаданiсть статi, раси, нащональносп, зовнiшностi тощо.
Функцiонуючи у вiртуальному режимi, вiртуальному просторi, шдивщ приписуе собi будь-якi фiзичнi й сощальш ознаки. 1ншими словами, зникають сощальш ознаки репрезентацii як стшю формалiзованi структури, вiдходить на другий план вiртуального буття соцiальнiсть, редукована до зовшшшх вiд-носно шдиввдв, оречевлених структур, руйнуються соцiальнi шститути [8, с. 118]. З'являеться homo virtualis - Людина Вiртуальна [9], яка е наслщком в1дчуження людини eid власног т1лесност1. Подiбне «розречевлення» людсько! сутностi свiдчить про нову топологiю розколу: межа прокладаеться вже не
мiж шдивщом i зовнiшнiм св^ом, а всередит особистостi. Неподiльне, але й незлиянне ствюнування двох тостасей - фiзичноi та духовно! - в людськш особi опиняеться тд питанням, що сприяе шизо!защ! особистосп. Темпо-ральна шизофренiя (нездатнiсть синхрошзувати «реальний» i вiртуальний час) [8, с. 127] може обернутися шизофрешею кшшчною - неспроможнiстю психiки сформувати й утримувати цшсний образ власного «Я», яке дивним чином перемшуеться в головi людини з «воно», те ж саме вiдбуваеться iз свiдомiстю та пiдсвiдомiстю, що i призводить до втрати людиною цшсносп свое! особистостi. Така особа не несе вщповщальносп за сво! вчинки i стае небезпечною для оточуючих. А якщо вона мае владу, !! деструктивний вплив на свщомють та поведшку пiдлеглих, пiдсилений у сучасному свт масовою культурою та медiа-пропагандою, викликае сплеск радикалiзацii в сощумь Як сталося в сучаснш Росп, де вiдбулася чергова сакралiзацiя росiйського «вождя». Культ особи Путша став частиною образу сучасно! Росп. А сам «на-цiональний лщер» за роки мiфологiзацii свое! постат увiрував у свою «Богом дану юторичну мiсiю» та вiдповiдно перетворився на «посланця вищих сил» (про що свщчить аналiз поведiнки та вистутв Путiна), «втратив зв'язок з ре-альнiстю та живе в шшому свiтi» [10].
В умовах сощально! реальностi сучасну Росiю охопила епiдемiя покло-нiння господарю Кремля. Тих, хто не оствуе Путша, - меншють. Так, чверть роаян пiдтримуе введення росiйських вiйськ на твдень i схiд Укра!ни для «припинення» тривалого конфлiкту на територп сусiдньоi держави. За опи-туванням соцiологiв, значна частина росiян позитивно ставиться до сепара-тистiв на сходi Укра!ни та вважае, що переважна бшьшють терористiв - «мю-цеве повстале населення» [11]. Крiм того, бiльшiсть населення росiйськоi держави тдтримуе дii влади, тому що вважае, що шяко! вiйни з Укра!ною немае, або ж вважають дп уряду вимушеними, наприклад, тсля теракту. «Не-гiдна» поведiнка украшщв, якi свого часу проголосили незалежшсть кра!ни, розглядаеться як загроза юнуванню росiйськоi державностi та нацiональнiй щентичносп, викликае подив i нерозумiння росшсько! правлячо! елiти, яка також тдтримуе агресивш настро! суспiльства. Але часто щ агресивнi 20% самi ш в чому брати участi не хочуть. Тому що, з одного боку, це молодь, серед яко! рiвень аналiзу дiйсностi один iз найнижчих. А з другого боку, це найбшьш забезпеченi люди, яю самi-то воювати не пiдуть i дiтей не пустять, але можуть дозволити собi бути агресивними [12]. Пупшзм у Росii вже охрес-тили добровiльним божевiллям, бо авантюрна пол^ика очiльника держави призвела не просто до рецидиву тотал^аризму, а й до формування чогось на кшталт росшського нацизму, патологiчноi ненависп до украiнцiв та всiх вшь-них людей свiту. Росiйськi громадяни готовi терпiти будь-яке свавiлля з боку
свое! влади, аби лиш вона дiяла вщповщно до колективних мiфiв i мрш [13, с. 60], нею ж створених.
Шсля розпаду СРСР та проголошення Украшою незалежностi вщбуваеть-ся криза сощально! iдентичностi населення щойно утворених самостiйних держав, зумовлена попередшм iсторичним розвитком. У росiйському штелек-туальному просторi зберiгаеться iдеологiя великодержавность Сустльна свiдомiсть росiян нагадуе втечу вщ реальностi до зручних для пщтримання власно! значущостi колективних мiфiв, у тому числi про «великий руський народ», «руський шлях», «нову росшську мету» та iн. Зважаючи на понад 20-рiчну хворобливу драматизащю вiдокремлення Украши вiд Росп, час вщ часу спостерiгаеться посилення у московського керiвництва неоiмперських амбiцiй, прагнення контролювати втраченi територп, вживляння у свщомють сучасних росiян св^оглядно! настанови у виглядi державно! щеологп роздь лено'1 нацп чи «Руського миру», яю треба спасати за будь-яку щну, що тiльки ускладнили адаптащю власно'1 ментальностi до нових св^ових реалiй. Ни-нiшнiй президент Росп успiшно користуеться i радянськими, й iмперськими мiфами. Саме тому ще тривалий час його абсолютну владу шхто не посмiе пiддавати сумшву.
Отже, масовий психоз в Росп утворився пщ впливом сощально! реальности яка висунула на поверхню нерозвиненiсть росiйського суспiльства, в якому за кiлька столiть iмперського правлшня були сформованi ментальнi стерео-типи «тдлеглосп», тодi як засади свщомого громадянства не набули належ-ного розвитку. Зовшшня експансiя стала рушшною силою всiх дiянь Росiй-сько! Федерацii, змiстом i формою вах державних процесiв i одночасно кш-цевою метою, позбавивши росiйський народ самодостатносп, вiдвернула вiд власних проблем i зосередила на проблемах Придшстров'я, ГрузГ!, Укра!ни, Сербii, США, 1раку. Вище росiйське керiвництво не залишило середньоста-тистичному росiянину жодних шанав залишитися психiчно здоровою люди-ною, перекривши всi альтернативнi джерела шформацп. Якщо для iндивiда роздвоення особи е симптомом тяжкого псиачного захворювання, то наслщ-ки «роздвоення душЬ> для цiлого народу складно передбачити.
Перетин вищезазначених тенденцiй проблематизуеться як вiртуалiзацiя повсякденностi, коли «реальне» повсякденне життя поза електронними при-строями вибудовуеться на кшталт вiртуального, «шби» немае жодних прив'язок до «натури». Симптоматично, що сучасна сощолопя (задумана як наука про структури над людьми) переорiентовуеться на мiкрорiвень, центруючись дов-кола моза!чного iндивiда iз довiльним репертуаром ролей. Так, I. Гофман наголошуе на тому, що в постсучаснш культурi виробництво матерiальних товарiв поступаеться мiсцем не сферi послуг, а виробництву вражень, уна-
слщок чого вщбуваеться виробництво сощального об'екта - людини. При цьому кожна людина мае множиннi «Я» - низку сощальних подоб, ситуатив-них образiв i характеристик, що не вкладаються в цiлiсну картину Самосп. За А. Шюцом, у соцiумi взаемодiють не особистостi, а типажг, що е продуктами сощально! тип(олог^зацп. При цьому основною комушкативною стра-тегiею та найпоширешшим механiзмом свiтоставлення соцiального персонажа е iронiя [14].
За висловом Ф. Фукуями, «люди за своею природою е статусними твари-нами, яю, як i 1'хш родичьпримати, з раннього вiку прагнуть зоргашзуватися у напрочуд широкий спектр iерархiй пiдлеглостi» [15, с. 96]. Тож типолопза-цiя е нарiжним сощальним прийомом, утiм суттева ознака постсощальносп полягае в пролiферацii ролей - нескшченному множеннi множинностi сощ-альних репертуарiв. Нинi жмут соцiальних ролей не складае шдивща, це мозшка, за якою не проглядаеться цшсний образ, картинка, за якою не при-ховуеться сутнiсть. Актори без амплуа, ролi без сюжету, iронiя без авторитету традицп - доба яскравих вражень, що вщкидае сутшсть. Деонтологiзацiя свiту призвела до деантрополог1заци сустльства, драматургия вiдкидае лю-дину як сутнiсну iстоту, залишаючи тшьки персонажi й образи. Як зазначае В. П. Загороднюк, змша епохи Модерну реалiями постмодерну супроводжу-еться низкою поворотiв у фшософп. Власне, суть цього повороту одна, але залежно вщ ракурсу дослщження до поля зору потрапляють рiзнi його аспек-ти. На змшу гносеологп як домiнанти модерного фшософського дослiдження приходить онтологiя. Ця переорiентацiя зумовлена тим, що у фокус досль дження потрапляе людина, п буття у свiтi. Зрозумiло, що аналiзу гносеоло-гiчного суб'ект-об'ектного вщношення для розкриття всього багатства св^ людини не досить. Тому цей поворот до онтологи буття людини у свт на-зивають ще антрополопчним поворотом у фiлософii. Якщо врахувати, що для одного з фундаторiв онтологiчного повороту у фшософп М. Гайдеггера до-мiвкою буття людини е мова, то його концепщю, поряд iз концепцiею тзньо-го Л. Вiтгенштайна, можна вважати первюною версiею лiнгвiстичного повороту у фшософп. А оскшьки постмодерне дослщження мови акцентуеться не на лопчному синтаксисi або семантицi, а насамперед на прагматищ, де мова не вщокремлена вiд П ноая - людини, то можна говорити i про прагма-тичний поворот у сучаснш фiлософii [16, с. 149-150].
У теоретичнш площинi сощальш процеси сучасностi фрагментарно ося-гаються як «смерть суб'екта» (М. Фуко), «кшець соцiальностi» (Ж. Бодрiйяр), «футурошок» (О. Тоффлер), «кiнець iсторii» (Ф. Фукуяма), «з^кнення цивi-лiзацiй» (С. Хантшгтон), «криза демократii» (М. Крозье) тощо. Особлива увага дослщниюв зосереджуеться на виявленнi проблемностi в поясненнях
сутност тих метаморфоз, що вщбуваються в засадах аксюлопчно! свщомос-т «порубiжного» суспшьства захiдного зразка («вiйни цiнностей» - Е. Тоф-флер), суперечностi процесу переосмислення аксiорегуляторiв соцiального буття. Увага зосереджуеться навколо можливостей теоретичного обгрунту-вання подолання загрозливих руйнiвних тенденцш людсько! поведiнки, апологетики «безмежного цiннiсного плюралiзму», дифузп «всезагального ци-нiзму» (П. Слотердайк), «вертикального вторгнення варварства» (Й. Гейзш-га) [див.: 17-19].
Нерегульований розвиток високих (постлюдських) технологш веде до експансп шформацшно-комушкативного середовища, витiснення гуманiзму трансгуманiзмом. Маргiналiзацiя свiдомостi, !! редукцiя до техшчного мис-лення е внутрiшнiм змютом, свого роду антропологiчною реалiзацiею «При-смерка Свропи» О. Шпенглера, «Кшця юторп» Ф. Фукуями, «Занепаду Заходу» Дж. Б'юкенена. Це i е виникнення «останньо! людини», постлюдини, перетворення культури на цивiлiзацiю, а цившзацп на «технос», який вони передбачали i яким лякали.
У соцюлопчнш теорп актуальнi соцiальнi процеси / сощальна реальнiсть метафорично описуються Е. Пдденсом як «нищiвна сила сучасносп»: «не-стримна машина величезно! сили, якою люди певною мiрою спроможнi ко-лективно керувати, проте яка також загрожуе вирватися з-пщ нашого контролю й може розколотися на частини. Нищiвна сила лшвщуе тих, хто !й опираеться, i незважаючи на те, що iнколи здаеться, що вона рухаеться незмшним шляхом, трапляеться, що вона жахливим чином змшюе напрям на зовам непередба-чуваний. _доки iснують шститути сучасностi, ми нiколи не зможемо повшс-тю контролювати напрям чи темп цього руху. У свою чергу, ми школи не вщчуватимемо себе у повнiй безпецi, оскшьки мiсцевiсть, якою стелиться цей шлях, приховуе у собi досить суш^ ризики» [20, с. 487].
Означеш тенденцii задають i певний тип сучасного фiлософування, на який вказуе В. О. Кутирьов, зазначаючи, що антибуттевi пасажi тлумачаться як першооснова всього сущого, а положення про вiчнiсть i самообгрунтованiсть буття постае все бшьш сумнiвним. Фiлософiя, що заперечуе буття, усе по-ширюеться i погрожуе ввiйти в моду. Тому В. О. Кутирьов занепокоений «шкчемшстю» людського роду, який бездумно трансформуе iдею нескiнчен-ного буття на безцшьне становлення i тим самим тдкорюеться логiцi прий-дешнього «само-з-нищ-ення», закликае до «екологii буття» [21, с. 30-32].
Однак «складшсть захисту буття» полягае в тому, що поняття, за допо-могою яких намагаються описати, пояснити й зрозум^и сощальну реальнiсть, зростають iз нашого вiдчуття iндивiдуального й колективного буття, тому вони найбшьш яскраво виражають зв'язок сощально! теорп, методологи та
практики. Коли вони стають неадекватними цьому буттю, вони починають нести йому реальну загрозу, оскiльки з них «складаються» численнi теоре-тичш конструкцп сощально'1' реальностi, що обумовлюють як методологи сучасного соцiального тзнання, так i алгоритми практично'1' дiяльностi, у цьому випадку - руйшвно'1'. Захопленi великою технологiчною револющею люди створюють свiт, що не вщповщае ïx власнiй природi. Настае епоха трансмодерну. Смерть людини не вщбулася, але вона стала традищею [22]. У фшосо-фи це виражаеться в змiнi абсолюту мислення: замють Буття - Ищо. У куль-турi - вiртуалiзм, конструктивiзм, вiдмова вiд природи й антропоморфного вимiрювання реальностi.
У Джеймс, обгрунтовуючи свое Прагматичне Правило, наголошував на тому, що кожний концепт, о^м змютовно'1', образно'1' та функщонально'1' щн-ностi, мае власну щншсть. Ця цiннiсть може надати реальносп «бшьшо'1 яскравостi абсолютно незалежно вщ змiн, викликаних вживанням цього концепту в шших ïï галузях...», i «питання про цiннiсть i застосування .. .понять е набагато важлившим за проблему 1'хнього походження» [23, с. 40-41]. Ка-тегорiальний ряд сощально-гумаштарного знання, як i знання в цшому, про-довжуе збер^ати iнерцiю дисциплiнарниx структур, що склалися в добу ш-дустрiалiзму, у той час як сама сощальна реальшсть стала багато в чому ш-шою. У такiй ситуацп виникае небезпека для науки «зробити помилку "a nescire ad non esse" - вщ незнання до не юнування» [24, с. 16]: вщ незнання, що таке сощальна реальшсть (хоча як перцепт шдивщного буття вона е пере-конливою достовiрнiстю) до не iснування само'1 соцiальностi, коли питання про саме буття ставити буде вже шкому.
Сощальна реальшсть е складно структурованим буттям, що мае рiзнi рiв-нi взаемопроникно'1 елементарно'1 та структурно'1 оргашзацп. Так, П. Бурдье, вщзначаючи потенцiйну множиннiсть можливого структурування сощально-го свiту, констатуе, що цей св^ «постае як складно структурована реальнiсть» [25, с. 195]. Усе це суттево ускладнюе теоретичний аналiз сощально'1' реаль-ностi в цшому та ïï окремих структурних елементсв з урахуванням зазначених характеристик постсощальносп. Справа в тiм, що коли йдеться про структуру сощально'1' реальности, котру в сощологл часто ототожнюють з конкретним суспшьством, вона вбачаеться по^зному. Однi вченi вирiзняють такi елемен-ти, як шдивщи, групи та спiльноти; другi - людей, 1'хш зв'язки, взаемодп та вщносини; третi - власне сощальш системи, серед елементiв яких видшяють окрiм людей рiзнi iдеальнi ^рування, уявлення тощо) й випадковi елементи [26, с. 14-39; 27]. Таким чином, можна констатувати як змшення рiвнiв ана-лiзу (коли поняття «соцiальна реальнiсть», «соцiальна система» та «суспшь-ство» ототожнюються), так i неопрацьовашсть застосування системного
пвдходу як ушверсального методу аналiзу сощально! реальности оскшьки мае сенс вирiзняти структуры елементи лише у зв'язку iз системним аналiзом.
Менш проблематичним виглядае питання буттевих рiвнiв сощально! реальности на яких вiдбуваеться !! теоретичне осмислення. Традицiйний пiдхiд вирiзняе три таких рiвнi: мiкро-, мезо- та макрорiвень. За цим «сто!ть» уш-версальна фiлософська трiада загального, особливого та одиничного, що вщо-бражае специфiчнi, якiсно рiзнi рiвнi протiкання соцiальних процесiв. Однак i сьогоднi проблема !х органiчного синтезу вважаеться нерозв'язаною - «усе-загальне» не знаходить свого буттевого тдгрунтя. Неможливiсть пояснення протiкання макропроцесiв через аналiз мiкрорiвня (та навпаки) примусила Р. Мертона у другш половиш ХХ ст. звернути увагу на розробку теорш серед-нього рiвня. Наразi вони оформилися у самостшний шар соцiального знання, в якому фiксуеться знання про буття таких фрагменпв сощально! реальностi, як сощальш iнститути, оргашзацп тощо. Послiдовний рух вщ мiкро- до мак-рорiвня сощально! реальностi передбачае наявнiсть таких ланок: шдивщи та !х взаемодп, соцiальнi групи, соцiальнi iнститути та оргашзацп, типи сус-пiльств, типи цившзацш.
Процесуальний пiдхiд до аналiзу рiвнiв сощально! реальностi часто допов-нюеться гносеологiчною дихотомiею «об'ективне - суб'ективне», що задае !! онтолопчне бачення, котре як розумовий процес саме е суб'ективним: так вирiзняють об'ективний i суб'ективний рiвнi сощально! реальность За уста-леною традищею до «суб'ективного», а отже, й до суб'ективного рiвня сощально! реальностi вiдносять усе те, що не мае речового юнування. Воно пов'язане з розумовими процесами, сощальними нормами й настановами, щнностями й щншсними орiентацiями, усiм тим, що вщбуваеться «виключно у сферi уявлень» [20, с. 576]. Проте оскшьки один суб'ект з уама сво!ми якостями (у тому числi й ментальними) для контрагента у процеа формуван-ня соцiальностi е об'ективним (якщо лишень вш не е оманою), остшьки гно-сеологiчна дихотомiя «об'ективне - суб'ективне» щодо онтолопчного рiвня, тим бiльше - щодо пол^ично!, вiртуальноi реальностi, завжди е амбiвалент-ною та конкретною.
На думку А. Г. Здравомислова, визнання теоретичного плюралiзму, зо-крема у соцюлопчнш цариш, е наслiдком визнання «багатошаровосп» со-цiальноi реальностi. Кожна з класичних соцiологiчних макротеорiй розглядае свш зрiз дiйсностi [28, с. 9]. Головш джерела плюралiзму в соцюлопчнш теорп вш убачае, по-перше, в об'ективнш багатошаровостi соцiальноi реальности важливим наслiдком яко! постае !! мозаiчнiсть: вичленовування в !! складi та конструкцii власного смислу кожною дiею суб'екта. Соцiальнiсть навантажена смислами, суб'ект сприймае як тдстави дii. Унаслiдок
цього сама дiя постае сощальною реальшстю. По-друге, це наявнiсть соцю-логiчних традицiй у самому теоретичному мисленш, що наразi доповнюють одна одну. По-трете, своерщшсть зв'язкiв тих чи шших соцiологiчних теорiй i напрямiв з комплексами гуманiтарного мислення та своерiднiсть входження соцюлогп в усталений «розподш працi» у сучасному суспшьствознавсга в усьому багатоманiттi його шкш i напрямiв. По-четверте, цей теоретичний плюралiзм випливае з розмаИття iнтересiв, що стимулюють соцiологiчний пошук, у тому чист й з розмаггтя «партiйних» точок зору [28, с. 9-10].
Сьогодш соцiальну реальшсть описують багатьма фундаментальними й особливими, окремими моделями. До перших зазвичай вщносять натуралю-тичну, дiяльнiсну, щеалютичну й феноменологiчну теоретичнi моделi, а також штегровану методологiчну модель Дж. Рiтцера, що враховуе взаемодiю чотирьох рiвнiв (макро/мiкро, об'ективного/суб'ективного) [20]. 1х прийнято вважати у свiтлi юнуючого методологiчного плюралiзму комплементарними. Але оскшь-ки вони претендують на розкриття природи й сутностi соцiальностi, 1х також iнколи розглядають як онтолопчш. Однак через гносеологiчний i методолопч-ний ухил фшософп ХУ11-ХХ ст. залишилися неопрацьованими численш онто-лопчш аспекти соцiальностi, тому, на наш погляд, справжня онтологiчна модель соцiальноi реальностi знаходиться у стади активного становлення.
М. П. Зав'ялова вирiзняе в ютори захiдноi фшософп друго половини XIX -XX ст. двi основнi стратеги побудови онтологш, що розкривають нарiжнi шари реальность У першому наближеннi вона позначае 1'х як «суб'ектоцентристську», що грунтуеться на фiлософськiй програмi екзистенцiалiзацii, i «культуроцен-тристську». Внесок у розробку останньох зробили К. Маркс, З. Фройд, Г. Мар-кузе, Е. Фромм, Р. Барт, Ж. Деррща, М. Фуко, Ж. Бодршяр та ш. Слушно вважаючи, що гносеолопчний аспект е лише окремим випадком бшьш гли-бокого - онтолопчного - пiдходу, вона пише: «Онтолопчний "поворот" тра-дицiйноi гносеологiчноi проблематики, що вщбувся, багато в чому став можливим завдяки наполегливим пошукам фундуючих тдгрунть системи соцюгумаштарного знання. У процеа цих пошукiв було висунуто низку моделей обгрунтування, кожнiй з яких вiдповiдае певна онтолопчна конструкцiя, що по-своему розкривае початю^ шари реальностi, котрi задають фундамен-тальний характер наукового знання» [29, с. 7]. Створення унiверсальноi кон-цепцii буття авторка пов'язуе зi сполученням досягнень низки попередшх шкiл i вважае створення такох онтологii «iстотним кроком у вщнайденш единох фундуючо!' пiдвалини для всiеi системи наук - соцiогуманiтарних i при-родничих» [29, с. 10]. Якщо «людина е тим буттям, через яке нiщо приходить у свт» (Ж.-П. Сартр), можна сказати, що постсощальшсть робить всю онто-логiю соцiальною.
1з того часу, як прийшло розумшня специфши «наук про природу» i «наук про дух», а в межах суспшьствознавства означилося розрiзнення сощального й гумаштарного знання, онтолопя неминуче отримуе новий змiст i нову проблематику. У минулому столiттi онтолопя почала вщроджуватися у процесi вщдалення вiд неокантiанства й повороту до метафiзики як «критична», «фундаментальна», «феноменолопчна», «нова» у Г. Якобi й М. Гартмана, М. Гайдеггера й К. Ясперса, М. Мерло-Понп й Ж.-П. Сартра. Нова онтолопя задля створення адекватно! моделi сощально! реальносп, на наш погляд, повинна розпочатися з прояснення смислу понять «сощальне» та «реальшсть»: для того щоб присво!ти реальностi статус сощально!, потрiбно мати певне уявлення про саму сощальшсть, оскiльки специфiка ще! соцiальностi задае вiдповiдну характеристику структурним елементам ще! реальностi. Однак i розумiння реальностi соцiального пов'язане з певним уявленням про саму реальшсть. Якщо i соцiальнiсть, i реальшсть ми сприймаемо першопочатково i перш за все перцептивно, достовiрнiсть сощальносп й реальностi не тд-даеться цшеспрямованш рефлексп. Це продовжуе суттево впливати на фор-мування сучасних понять «сощальшсть» i «реальнiсть», тому онтолопчний поворот у ньому е досить цшним.
Завдяки цьому поворотовi насамперед вiдбулася вiдмова вiд речового та похщних вiд нього трактувань реальностi, що надае змогу ввести в онтолопчний контекст ментальш, iррацiональнi утворення. Якщо «стара» онтолопя обмежувала сферу реального лише матерiально-речовим i розглядала свiт у його вщношенш до людини, то «нова» онтолопя випрацювала надзвичайно широке розумшня реальносп, надавши повно! реальностi духовi й намагаю-чись iз ще! позицп визначити його автономне буття та актившсть вiдносно автономного буття решти свпу. Оскiльки витоки сощальносп у спiвбуттi, в обумовленостi Я-буття iнобуттям, остiльки статус реального повинне мати все, що спроможне впливати на Я-буття, що актуально чи потенщально мае мюце у сощальному просторi й часi. Набагато складшша ситуацiя iз поняттям «соцiальне». На думку Е. О. Леонтьево!, «сучасна соцiальна наука бiльше цiкавиться проявом сощального, а не його дашстю». Проте якщо «аналiз со-щальних явищ здiйснюеться в контекстi, котрий задаеться категорiею "соцi-альне", експлшащя цього поняття повинна логiчно передувати аналiзовi конкретних явищ» [30, с. 42]. Авторка вважае, що соцюлопею й сощальною фiлософiею накопичена вже достатня кшьюсть емпiричного матерiалу, щоб зайнятися пропрацюванням висхщних понять, i пропонуе «перевести всю соцiальну проблематику в поле онтологп та з'ясувати способи онтолопчно! вкорiненостi соцiального взагалЬ» [30, с. 42].
Такий стан речей примушуе звернутися насамперед до сощально-фшософ-ського пiзнання. Це пов'язано з тим, що саме сощальна фiлософiя перш за все
намагаеться помислити й визначити сощальну реальшсть як онтолопчну цшс-шсть, тобто як той об'ект, що обумовлюе предметш областi сощально-гумань тарних наук. Багато в чому завдяки сощальнш фшософп вирiшуеться завдання випрацювання адекватних об'екту категорiальних структур, що повинш бути передумовою й умовою тзнання та розумiння нових титв об'ектiв. Тому необ-хiдно вщродити в межах соцiального знання методолопчний статус соцiальноi фшософп, здебiльшого втрачений сьогоднi. Так, В. С. Кемеров пише: «Якщо у XIX ст. сощальна фiлософiя була периферiйною дисциплшою та цiлковито залежала вiд загальнофшософських визначень свiтобудови, то наприкiнцi XX ст. вона вимушена "взяти на себе головний тягар" соцiально-iсторичних визначень людського буття, розглянути 1'х у ракурс сучасних проблем i перспектив i вже пiд цим кутом зору трактувати такi унiверсальнi й, здавалося б, незмшш по-няття, як iсторiя, культура, суспiльство, наука» [31, с. 8]. Ключова роль выводиться сощальнш фшософп тому, що представники сощально-фшософського пiдходу завжди були переконанi в тому, що сощальний свiт необхiдно розгля-дати в цшсносп та взаемозв'язку його сторш. Соцiально-фiлософський пiдхiд до аналiзу iснування й розвитку соцiального св^ вiдрiзняеться надзвичайно широкою постановкою проблем. Це дозволяе подолати «вузькють» та одно-бiчнiсть конкретно-наукових пiдходiв, пов'язаних iз дослiдженням окремих фрагментiв чи сторш сощального життя людей.
Однак, на наш погляд, у ситуацп, що склалася, слщ пiдняти й методолопчний статус сощологп вщносно решти соцiогуманiтарних наук (у тому чист й вiдносно фiлософii!). Здатшсть соцiологii елiмiнувати з реальностi дшсшсть i дослiджувати останню за наявносп вiдповiдного iнструментарiю може вiдiгравати величезну позитивну роль: соцюлопя дослiджуе по суп дiйсне буття соцiальноi реальности, тому що вона, як жодна з шших наук, за-нурена у сощальну практику й може «працювати» на п потреби, а соцiологiч-не мислення здатне стати силою вшьно!' людини [32, с. 6].
Таким чином, створення онтолопчно! парадигми соцiальноi реальностi можливе при знятп альтернативи «фiлософське пiзнання / соцюлопчне пi-знання». Цей синтез можливий у межах феномену «бшарного» фшософсько-соцiологiчного пiзнання суспiльства. Саме такий синтез уможливить подо-лання гносеологiчних перешкод з метою створення штегративного знання про соцiальну реальшсть i обгрунтування граничних пiдвалин сощального буття. Саме тодi соцiально-гуманiтарне знання матиме реальну можливють теоретичного, методолопчного й практичного занурення в сощальну реальшсть задля и адекватного описання, пояснення й розумiння.
Соцiальна практика сучасностi, що не вмщуеться у прокрустове ложе на-явних парадигм, обумовлюе пошук нових методолопчних пiдходiв до П до-
сшдження. У той же час вщсутшсть штегративного знання про сощум, без якого неможливi прогнозування й ефективне управлшня сощальними про-цесами, знижуе в остаточному тдсумку iнструментальну цiннiсть i самих сощально-гумаштарних наук. Лише розумiння взаемообумовленосп може реально пiдняти статус сощально' теорп, котра, природно, повинна звшьни-тися вiд сво'х очевидних недолшв. У такiй ситуацп методологiчне положен-ня, висунуте Чарльзом Мiлсом, - «Нехай кожний буде сам ^6i методолог i сам собi теоретик» - варто вважати единим прийнятним ршенням наявних фун-даментальних проблем сощогумаштарного знання, виходом з онтолопчних i гносеологiчних тупикiв пiзнання сощуму.
Висновок. Саме постсучаснi контексти, динамiзм соцiальностi в сього-деннi висувае на перший план сощальну фшософш за умови, що вона буде постшно спiввiдносити сво'1 теоретичнi постулати iз соцiальною конкретикою i тим типом суб'ектностi, що визначае i визначаеться цiею соцiальнiстю. Водночас у теоретичному дискурс соцiальностi затребуваним стае не тшь-ки врахування специфши постсучасних контекстiв виявлення сутносп сощально'' суб'ектностi, а й пошук аргументiв на користь унiверсалiзму ще' сутностi суб'екта незалежно вщ особливостей конкретно'' культури i сощальносп [33]. Ця iдея суб'ектносп як тако'' е предметом фшософсько'' антропологи, що дослiджуе необхщш умови iснування суб'ектних форм со-цiокультурного життя. Звернення до антрополопчних констант дозволяе зберегти вкорiненiсть людини в трансцендентальному i залучити випадкове, ситуативне та з урахуванням теоретико-методолопчно'' специфiки дати ак-туальне цшсне визначення сощально' суб'ектностi, яким послуговувати-муться прикладнi науки.
Постсучаснi конотацп соцiальностi iнспiрують не тiльки мiждисциплiнар-нi, а й мiжпарадигмальнi синтези. Сам префшс «пост» вказуе на надзвичайний динамiзм сучасностi, що знаходить прояв у прискореному оновленш i виник-неннi нових форм сощальносп, а отже, i нових об'екпв пiзнання. 1снуе реальна загроза того, що парадигмальний шлях, навт плюралютичний, заведе соцiогуманiтарне знання у глухий кут, тож базовi фшософсью концепти по-требують нагального перегляду поза традищями окремих парадигм i наукових шкiл.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гьофе О. Демокрапя в епоху глобал1зацп : [пос1б. з фшос. дисц.] / О. Гьофе ; [пер.
з шм. Л. Ситшченко та О. Лозшсько']. - К. : ППС, 2002. - 436 с. -
(«Сучасна гумаштарна б1блютека»).
2. Рассел Б. Проблемы философии : [пер. с англ.] / Б. Рассел. - Новосибирск : Наука, 2001. - 110 с.
3. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального : [пер. с фр.] / Ж. Бодрийяр. - Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2000. - 106 с.
4. Делез Ж. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения / Ж. Делез, Ф. Гваттари ; [пер. с фр. и послесл. Д. Кралечкина] ; науч. ред. В. Кузнецов. - Екатеринбург : У-Фактория, 2007. - 672 с.
5. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар ; [пер. с фр. Н. А. Шмат-ко]. - М. : Ин-т эксперимент. социологии ; СПб. : Алетейя, 1998. - 160 с.
6. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества / З. Бауман ; [пер. с англ. М. Л. Коробочкиной]. - М. : Весь Мир, 2004. - 188 с.
7. Бодрийяр Ж. Злой демон образов / Ж. Бодрийяр ; пер. с англ. Н. Цыркун // Искусство кино. - 1992. - № 10. - С. 64-70.
8. Корабльова В. М. Поколшня в пол1 культури: множиннють репрезентацш : [мо-нограф1я] / В. М. Корабльова. - Х. : ХНУ ¡м. В. Н. Каразша, 2009. - 180 с.
9. Бек У. Что такое глобализация? / У. Бек ; [пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника ; общ. ред. и послесл. А. Филлипова]. - М. : Прогресс-Традиция, 2001. -304 с.
10. Торш С. Чи псих1чно здоровий Путш? Криза середнього вшу чи шизофрешя [Електронний ресурс] / Свген Торш // Время. - 2014. - 25 марта. - Режим доступу: http://vremya.eu/stati/ponticheskie-stati/chi-psih-chno-zdorovii-put-n-kriza-serednogo-v-ku-chi-shizofren-ja-277422414.html.
11. Чверть рос1ян хочуть вшни з Украшою [Електронний ресурс] // Факти. - 2014. -31 лип. - Режим доступу: http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1522789.
12. Соцюлог: Рос1яни хочут жити, як у Сврош, але не слщувати ïï нормам [Електронний ресурс] // newsme. - 2016. - 6 лют. - Режим доступу: http://newsme.com.ua/ ua/world/3213302/.
13. Чернов А. Роздуми практичного психолога стосовно окупацп частини украш-сько1' держави. Публщистика / А. Чернов // Рщний край. - 2014. - № 1 (30). -С.58-60.
14. Шюц А. О множественных реальностях / А. Шюц // Избранное: Мир, светящийся смислом : [пер. с нем. и англ.]. - М. : РОССПЭН, 2004. - С. 401-455. - (Серия «Книга света»).
15. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции : [пер. з англ.] / Ф. Фукуяма . - М. : ACT : ЛЮКС, 2004. - 349 с.
16. Загороднюк В. П. Антрополопчш параметри тзнання / В. П. Загороднюк // Ви-значальш вим1ри сучасного фшософсько-антрополопчного знання // Фшософ-сько-антрополопчш студп ' 2013 : зб. наук. пр. - К. : Стилос, 2013. - С. 149-159.
17. Цшнюш ор1ентацп сучасного шформацшного суспшьства / В. С. Пазенок, В. В. Лях, О. М. Соболь та ш. - К. : 1н-т фшософп ¡м. Г. С. Сковороди НАН Укра-ши, 2013. - 406 с.
18. Кузь О. М. Репрезентацп суб'ектносл в постсучасносл : [монограф1я] / О. М. Кузь. - Х. : ФОП Л1буркша Л. М. : 1НЖЕК, 2010. - 312 с.
19. Чешко В. Ф. High Hume (Биовласть и биополитика в обществе риска) : [монография] / В. Ф. Чешко, В. И. Глазко. - М. : РГАУ-МСХА им. К. А. Тимирязева, 2009. - 545 с.
20. Ритцер Дж. Современные социологические теории : [пер. с англ.] / Дж. Ритцер. -[5-е изд.]. - СПб. : Питер, 2002. - 688 с.
21. Кутырев В. А. Оправдание бытия (явление нигитологии и его критика) / В. А. Кутырев // Вопр. философии. - 2000. - № 5. - С. 5-32.
22. Кутырев В. А. Последнее целование. Человек как традиция / В. А. Кутырев. -СПб. : Алетейя, 2015. - 311 с.
23. Джеймс У. Введение в философию; Рассел Б. Проблемы философии / У. Джеймс, Б. Рассел ; [пер. с англ.; общ. ред., послесл. и примеч. А. Ф. Грязнова]. - М. : Республика, 2000. - 315 с.
24. Лобанов С. Д. Бытие и реальность : [монография] / С. Д. Лобанов. - М. : Наука, 1999. - 156 с.
25. Бурдьё П. Начала. Choses dites / П. Бурдьё ; [пер. с фр. Н. А. Шматко]. - М. : Socio-Logos, 1994. - 288 с.
26. Смелзер Н. Социология : [пер. с англ.] / Н. Смелзер. - М. : Феникс, 1994. -687 с.
27. Парсонс Т. О социальных системах : [пер. с англ.] / Т. Парсонс ; под ред. В. Ф. Чес-ноковой и С. А. Белановского. - М. : Акад. проект, 2002. - 832 с.
28. Здравомыслов А. Г. Теории социальной реальности в российской социологии / А. Г. Здравомыслов // Мир России: Социология, этнология. - 1999. - Т. VIII, № 1-2.- С. 3-20.
29. Завьялова М. П. Основные направления фундаментализации социогуманитар-ного знания / М. П. Завьялова // Социальное знание в поисках идентичности: фундаментальные стратегии социогуманитарных знаний в контексте развития современной науки и философии : сб. науч. ст. по материалам Всерос. науч. конф., г. Томск, 25-26 мая 1999 г. / Том. гос. ун-т, Рос. фонд фундамент. исслед. ; ред. М. П. Завьялова, В. Н. Сыров. - Томск : Водолей, 1999. - С. 6-10.
30. Леонтьева Э. О. Основные способы экспликации социального в истории социально-философских учений / Э. О. Леонтьева // Социальное знание в поисках идентичности: стратегии социогуманитарных знаний в контексте развития современной науки и философии : сб. науч. ст. по материалам Всерос. науч. конф. (Томск, 25-26 мая 1999 г.) / Том. гос. ун-т, Рос. фонд фундамент. исслед. ; [ред. М. П. Завьялова, В. Н. Сыров.]. - Томск : Водолей, 1999. - С. 42-49.
31. Кемеров В. Е. Введение в социальную философию : [учеб. для вузов] / В. Е. Ке-меров. - М. : Аспект Пресс, 1996. - 215 с.
32. Бауман З. Мыслить социологически : [пер. с англ.] / З. Бауман. - М. : Аспект Пресс, 1996. - 254 с.
33. Декомб В. Дополнение к субъекту: Исследование феномена действия от первого лица / В. Декомб ; [пер. с фр. М. Голованивской]. - М. : Нов. лит. обозрение, 2011. - 576 с.
ПОСТСОВРЕМЕННАЯ ТЕОРЕТИЗАЦИЯ СОЦИАЛЬНОЙ
РЕАЛЬНОСТИ
Кузь О. Н., Сахань Е. Н.
Статья посвящена постсовременной концептуализации социальной реальности. Анализируется распространение патогенных для социальности форм индивидуализма, агрессивно девиантные и откровенно эгоцентричные формы которого, разрастаясь и легитимизируясь на фоне деформации и упадка традиционных форм социального бытия - семьи, сообщества, этноса, нации и т. д., - представляют угрозу десоциализации человека. Проблематизируется дегуманизация социальности как отчуждение от человека объективных форм его социальной жизни и деградация субъектности человека, усиление власти над ним внешних социальных сил - экономических, политических, духовных. Сделан вывод о том, что развертывание теоретического дискурса социального способно выступить своеобразным проектом конструирования социальности, ведь дискурсивные образования благодаря своему символическому потенциалу сами в определенной степени становятся действительностью.
Ключевые слова: постсовременность, социальность, социальная реальность, субъект, субъектность.
POSTMODERN THEORIZATION OF SOCIAL REALITY
Kuz О. М., Sakhan О. М.
The article analyses postmodern connotations of concepts «social reality», «sociality», «subject», «subjectivity», studies the problem of social ontology. The conclusion is made that sociality is originated not by society, but by the interacting subjects in the process of existential communication or interpretation of institutional communication.
The establishment and development of postindustrial society led to pivotal transformations of traditional social basis, forms and ways of person's social life and mechanisms of his/her socialization. These radical changes have dual effects for sociality. On the one hand, the degree of individualization growth in the process of civilisational development leads to pathogenic for sociality propagation of the forms of individualism whose aggressively deviant and openly egocentric forms, while growing and getting legitimate against the background ofdeformation and decline of traditional forms ofsocial existence which are family, community, ethnos, nation, etc, threatens with person's desocialization. On the other hand, growing institutionalization of sociality, complication ofsocial practices and their dynamic updating, arising and spread ofnew means andforms of communication as well as manipulation by human conscience make a threat of dehumanization of sociality: alienation of objective forms of a man's social life and degradation of his/her subjectivity, increasing the power of outer social forces over him -
economic, political, cultural, informative. In this situation the development of theoretical discourse of social is able to become a peculiar project of constructing sociality, after all, discursive formations themselves, thanks to their symbolic potential, to a certain extent, are becoming a reality.
Against the background ofdiagnosis «death of the subject» which is now widely spread for social and humanitarian cognition on the whole, awareness of theoretical insolvency and practical danger of «desubjecivity» of sociality intensifies the search for theoretic -methodological instruments that are able to give sociality its anthropological measurement back. Basic concepts in this theoretical context are «social reality» and «subjectivity». The first one allows anthropological measurement reconstructing in ontology of sociality and overcoming alienation, stressing the impossibility of continuous objectification, and the second one allows articulating that measurement of a man, which is substantially making him/her a social subject, is able to protect him/her from social order domination.
Key words: postmodernity, sociality, social reality, subject, subjectivity.
