УДК 616.379-008.64:616-008.9 Тихонова Т.М.
ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З СТАНУ ВУГЛЕВОДНОГО ОБМ1НУ ТА Р1ВНЯ С-ПЕПТИДУ У ХВОРИХ НА ПОВ1ЛЬНО ПРОГРЕСУЮЧИЙ АУТО1МУННИЙ Д1АБЕТ ДОРОСЛИХ
ДУ «1нститут проблем ендокринно!' патологи iм. В.Я. Данилевського НАМН Украши», м. Харкiв
Обстежено 262 хворих на цукровий д'абет (ЦД), в тому числi 121 хворих на повльно прогресуючий ауто'шунний дабет дорослих (ППАДД), 60 хворих на ЦД 1 типу, 81 хворих на ЦД 2 типу з тривал-стю захворювання до 6 рок'т. Незважаючи на манiфестацiю ППАДД за ознаками ЦД 2 типу, р'тень глiкемií при встановленнi д'агнозу визначався вiрогiдно вищим за такий у хворих на ЦД 2 типу. Отриманий результат може бути використаний як диференц1'йно-д1'агностичний критерiй на ета-п встановлення д'агнозу. У хворих на ППАДД визначено неефективнсть пероральноУ цукрознижу-ючо'У терапи в середньому через 2-3 рок'т в'д появи перших дiабетичних скарг, що обфунтовуе доц-льнсть призначення '¡нсул'ну. Не виявлено достов'рно'У рiзницi в рвн С-пептиду у хворих на ППАДД та на ЦД 1 типу: На тлi '¡нсул'тотерапИ у хворих на ППАДД спостергалося вiрогiдно бльш стаб'!-льний перебiг захворювання, н/'ж такий за умов класичного вар'анту ЦД 1 типу. Ключовi слова: повтьно прогресуючий аутамунний д1абет дорослих, вуглеводний обмш, С-пептид.
Дана робота виконана в рамках НДР «Розробка алгоритму дiагностики повтьно прогресуючого аутоiмунного дiабету дорослих на пiдr'рунтi визначення клiнiко-iмунологiчних особливостей перебiгу та генетичних маркерiв», реестра^йний номер 0111и000178. Органiзацiею, яка фiнансуе до^дження, е НАМН УкраГни
За сучасними уявленнями цукровий дiабет (ЦД) являе собою гетерогенну патолопю, та, на думку Tuomi T. та спiвавторiв, визначення двох основних тишв цього захворювання не вщбивае вс можливi варiанти «фабетичних розладiв» [1]. Проведена в останн роки систематиза^я основних варiантiв переб^у даноТ ендокринноТ патологи сприяла встановленню та видтенню в яко-ст пщтипу ЦД 1 типу особливоТ його форми, а саме - повтьно прогресуючого аутамунного дн абету дорослих (ППАДД, Latent autoimmune diabetes of the adults - LADA) [2, 3].
До клшко^агностичних ознак ППАДД вщне-сено початок захворювання у вiцi понад 35 роюв з торпщною маыфеста^ею, наявнють антитт до антигешв пщшлунковоТ залози, знижена або нормальна маса тта хворих, знижений базальний та стимульований рiвень С-пептиду, раннш вщ 6 мюя^в до 3-5 рош розвиток шсулшозалежносп [4]. Поступовий розвиток за вщсутносп виразно-ст специфiчних дiабетичних скарг у дебют захворювання, можливють досягнення короткоча-сноТ компенсаци на перших порах за рахунок призначення дiети та пероральних цукрознижу-ючих препаратв зумовлено значно бтьш торш-дною, у порiвняннi iз класичною формою ЦД 1 типу, деструк^ею ß-кттин пiдшлунковоТ залози та бтьш тривалим збереженням Тх секреторноТ активностi [5]. Останне визначае схожють ППАДД iз манiфестацiею ЦД 2 типу [6].
Проте, натепер певн клшко^агностичш кри-терiТ розцшюються неоднозначно, та дослщни-ками висловлюються досить суперечливi точки зору.
Актуальним залишаеться питання щодо рiвня С-пептиду та оцшки функцiТ ß-клiтин пiдшлунко-воТ залози у хворих на ППАДД. При ЦД 1 типу найважлившу роль вiдiграе секреторна актив-нють ß-клiтин, саме зниження секрецiТ шсулшу призводить до його абсолютного дефщиту. Мiж
тим, визначення вмiсту шсулшу в периферичнш кровi достеменно не вщображае його ендогенну секрецiю. 1нсулш i С-пептид продукуються в ек-вiмолярних кiлькостях, але 50% або бтьше ш-сулiну розщеплюеться при першому ж прохо-дженнi через печшку. Саме тому в бтьшосп до-слiджень про секрецiю шсулшу судять за конце-нтрацiею С-пептиду, вимiряноТ натще та / або в динамiцi навантажувальних проб [7].
Разом з позитивним титром антитт до струк-турних компонент ß-кл^ин пiдшлунковоТ залози знижений рiвень базального С-пептиду вщно-сять до дiагностичних критерiТв ППАДД [8]. Об-фунтовувалася навiть доцiльнiсть визначення вмiсту С-пептиду в якост скринiнгового маркера ППАДД на етапi встановлення дiагнозу [9]. До-стовiрне зниження як базального, так i постпра-ндiального рiвня С-пептиду в дебютi захворювання у хворих на ППАДД пщтверджуеться пев-ними дослiдниками [10]. Аргументом проти дано-го положення е вщсутнють розвитку шсулшоза-лежностi у хворих на ППАДД при маыфестаци ЦД, та можливють досягнення на перших порах короткочасноТ компенсаци на ™i застосування пероральноТ цукрознижуючоТ терапи протягом до 3-6 рош [5]. Також результати аналiзу рiвня С-пептиду на етапi манiфестацiТ захворювання свщчать про достовiрне перевищення даного показника у хворих на ППАДД у порiвняннi з таким у хворих на ЦД 1 типу. При цьому рiвень С-пептиду у хворих на ППаДд спостер^ався в межах норми [7]. З розвитком захворювання в ди-намiцi прогресування аутоiмунноТ деструкци ß-клiтин пiдшлунковоТ залози знижуеться Тх секреторна функцiя, що визначае в подальшому осо-бливост метаболiчних порушень у хворих ППАДД. Даш про стан вуглеводного обмшу при ППАДД також досить суперечливк Результатами проведеного популяцшного дослiдження було пщтверджено вiдсутнiсть значимих вiдмiнностей
Актуальш проблеми сучасноТ медицини
в piBHi глкемп натще в дебютi захворювання у хворих на ЦД 2 типу та ППАДД [11]. Зазначеним результатам повнютю суперечать дат проведе-ного аналiзу особливостей дебюту ППАДД. Отриман при цьому показники дозволили дослн дникам рекомендувати рiвень гткемп натщесе-рце >15 ммоль/л та/або HbAlc >10% як клiнiчно значимi ознаки машфестацп ППАДД [12]. Водно-час Andersen C.D. et.al., котрi виявили однаковий ступiнь декомпенсацп вуглеводного обмшу на момент постановки дiагнозу у хворих на Цд 2 типу i ППАДД, на ™i шсулшотерапп встановили вiдсутнiсть досягнення метаболiчного контролю у значимо бiльшого вщсотка хворих на ППАДД порiвняно з ЦД 2 типу (67,8% проти 53 , 0%; p <0,001) [13].
Таким чином, питання щодо рiвня С-пептиду та стану вуглеводного обмшу у хворих на ППАДД не е остаточно виршеними та потребу-ють уточнення.
Мета дослщження
Проведення порiвняльного аналiзу стану вуглеводного обмшу та рiвня С-пептиду у хворих на повтьно прогресуючий автоiмунний дiабет до-рослих та у па^ен^в на класичнi варiанти пере-б^у цукрового дiабету 1 та 2 титв.
Матерiали та методи
В дослщження було включено 262 хворих на ЦД, що знаходились на обстеженн та лкуванш в ктыц ДУ «1нститут проблем ендокринноТ патологи iм. В. Я. Данилевського НАМН УкраТни». Всi пацiенти були розподтеы на три групи. До пер-шоТ (основноТ) групи було вщнесено 121 хворих (52 чоловтв та 69 жiнок, середнiй вк (48,64 ± 10,03) рокiв), яким за даними анамнезу, а саме повтьна маыфеста^я захворювання та розви-ток iнсулiнозалежностi в строки вщ 0,5 до 6 рокiв вщ дiагностування ЦД, був встановлений попе-реднiй дiагноз ППАДД. Другу групу па^етчв складали 60 хворих (35 чоловiкiв та 25 ж1нок, се-реднiй вiк (34,38 ± 10,88) рош) на ЦД 1 типу iз класичною гострою манiфестацiею захворювання, у певноТ кiлькостi випадюв - iз розвитком пре- або коматозних сташв. До третьоТ групи було вщнесено 81 па^етчв (36 чоловшв та 45 жн нок, середнiй вiк (52,45 ± 7,42 рокiв) iз дiагнозом ЦД 2 типу, у яких на ™i призначення перораль-ноТ цукрознижуючоТ терапiТ спостерiгалася три-вала стабтьна компенсацiТ вуглеводного обмiну. Переважно вам хворим був встановлений пере-б^ захворювання середньоТ тяжкостi. Дiабетич-ний анамнез у вах хворих груп дослщження ко-ливався вiд 0,5 до 6,5 рош. Верифiкацiя ППАДД здшснювалася шляхом визначення антитiл до цитоплазматичного антигену кл^ин острiвцiв Лангерганса (1СА ab) за допомогою набору Qualitative ELISA Test for the Detection of Circulating Autoantibodies Against Islet Cell Antigens, антитт до декарбоксилази глютамшово'Т кислоти (GAD ab) за допомогою Qualitative ELISA Test for
the Detection of Circulating Autoantibodies Against GAD antigens, антитт до тирозинфосфатази (IA-2A ab) за допомогою Qualitative ELISA Test for the Detection of Circulating Autoantibodies Against IA-2A. Для побудування калiбрувального графка використовували метод параметричноТ апрок-симацп, де тангенс кута визначався за штерсеп-тою. Титр антитт розцшювався як позитивний при перевищеннi оптичноТ щiльностi дослщжу-ваноТ сироватки оптичноТ щiльностi контролю. Контрольну групу становили репрезентативн за статтю та вком здоровi особи з необтяженою спадковютю по ЦД. Вмют глюкози в плазмi кровi (глiкемiю натще та постпрандiальну) визначали глюкозооксидазним методом за допомогою ана-лiзатора глюкози "Biosen C-line"(Нiмеччина), нормалью референтнi значення для якого становили 4,4 - 6,1 ммоль/л. Середньодобову глке-мш розраховували як середнш показник глiкемiТ протягом доби, середню ампл^уду коливань mi-кемiТ визначали як середнiй показник коливань гткемп у динамiцi глiкемiчних профiлей протягом перiоду спостереження за хворим (10-12 дiб). Глкозильований гемоглобiн (HbA1c) визначали методом <«^абет-тест» за допомогою фотометра КФК-3 (Росiя). Концентрацiю С-пептиду дослщжували з використанням iмуноферментно-го набору для ктькюного визначення останнього в сироватц кровi (C-peptide ELISA EIA-1293 DRG Instruments GmbH, Нiмеччина) Дiапазон рефе-рентних значень для даного набору становив (0,5-3,2) нг/мл. Зразки венозноТ кровi забирали пiсля 12-годинного голодування.
Дослiдження статистично значущих вщмшно-стей проводилось за допомогою критерш Ст'юдента з поправкою Бонферронi з визначен-ням середнього значення та стандартного вщ-хилення. В зв'язку з вщмшним вiд нормального розподту показникiв С-пептиду використовував-ся непараметричний критерш Крускала-Уоллiса.
Результати та 1х обговорення
За результатами аналiзу анамнестичних да-них визначено, що, незважаючи на повтьну ма-нiфестацiю ППАДД, рiвень глiкемiТ при виявленнi захворювання у хворих з верифкованим дiагно-зом ППАДД був достовiрно вищим за такий у хворих на ЦД 2 типу. Водночас серед хворих на ППАДД в дебютi захворювання виявлено значнi (вщ 6,5 ммоль/л до 28,0 ммоль/л) коливання по-казникiв цукру кровг Слiд також зазначити, що серед па^етчв даноТ групи спостереження в од-нiеТ особи ЦД дiагностовано на етапi порушення толерантностi до глюкози, а у 8 хворих при встановленн дiагнозу показники глiкемiТ до 11 ммоль/л були виявлен за умов випадкового об-стеження. Ацетонурiя у хворих на ППАДД на стади маыфестаци визначалася у 28 оаб (23,33 %). Можливiсть виявлення ацетонурп за ППАДД споконвiчно спростовувалася, проте на-далi низкою авторiв пщтверджено наявнiсть ацетонурiТ у певного вщсотка па^етчв даноТ
форми ЦД [5]. На вщмшу вщ ЦД 1 типу, за роз-витку ППАДД, незважаючи на наявнють ацето-нурп як на етап машфестацп захворювання, так i на тлi застосування пероральноТ цукрознижуючоТ терапи, жодного випадку розвитку гострого кетоацидотичного стану нами визначено не бу-ло. Маыфеста^я ППаДд з клiнiчними ознаками, що притаманн ЦД 2 типу, призводить до дiагно-стичних помилок i, як слщство, до призначення пероральноТ цукрознижувальноТ терапiТ. Застосування зазначеного лкування хворим на ППАДД, як правило, супроводжуеться коротко-часною (вiд 0,5 до 5 рош) суб- або компенсацн ею вуглеводного обмiну [4, 6]. Мiж тим, вщсут-нють стiйкого задовiльного метаболiчного контролю на ™ прийому таблетованих препара^в пiдтверджуе аналiз динамiки маси тта пацiентiв як одного з критерпв компенсацiТ вуглеводного обмiну. Виявлено, що пщ час застосування пе-роральних цукрознижуючих засобiв, попри вщ-носно задовтьы показники глiкемiТ, 96 хворих (80,0 %) вказували на зниження маси тта. Лише у 23 па^ен^в даний показник залишався стабн льним, та один хворий збтьшив масу тiла.
Обфунтуванням доцiльностi призначення ш-сулiнотерапiТ хворим на ППАДД став розвиток стабтьноТ декомпенсацiТ вуглеводного обмшу в строки в середньому 2,61 ± 1,60 роки вщ появи перших дiабетичних скарг. Показники глкеми на тлi прийому цукрознижуючих препара^в колива-лись вiд 10,0 до 25,0 ммоль/л (в середньому 13,63 ± 2,78 ммоль/л). При цьому у 32 хворих прийом пероральноТ цукрознижуючоТ терапи су-
Характеристика стану вугле
проводжувався розвитком кетоацидозу. У па^е-нтiв з встановленим дiагнозом ЦД 2 типу такоТ ж тривалостi захворювання середнiй рiвень глке-мп на тлi застосування порiвнянноТ пероральноТ терапiТ був достовiрно нижче (7,39 ± 1,38 ммоль/л).
Призначення шсулшотерапи хворим на ППАДД призвело до ймовiрного зниженням рiв-ня глiкемiТ. За глiкемiею натщесерце на тлi застосування шсулшотерапи хворi на ППАДД до-стеменно вiдрiзнялися вiд пацiентiв груп порiв-няння. Даний показник у них спостер^ався до-стеменно нижчим за такий у хворих на ЦД 1 типу, та водночас значно перевищував рiвень глн кеми натще у хворих на ЦД 2 типу. Не визначено вiрогiдноТ рiзницi в показниках постпрандiальноТ гткемп у хворих на ППАДД порiвняно з хворими ЦД 2 типу.
З урахуванням того, що ППАДД визначаеться як особлива форма ЦД 1 типу [4, 5, 7], було до-слщжено коливання рiвня цукру кровi у динамiцi дослiдження глiкемiчних профтей за визначен-ням середньодобовоТ ампл^уди коливань рiвня глiкемiТ. Отриманi результати свщчать про бiльш стабiльнi показники глкемп у хворих на ППАДД на ™ iнсулiнотерапiТ порiвняно з такими у хворих на ЦД 1 типу. Мiж тим, за НЬА1с зазначенi групи не в^знялися.
Результати порiвняльного аналiзу показниш стану вуглеводного обмiну у хворих на ППАДД з такими, що встановлен у хворих на ЦД 1 та 2 типу, пщсумовано в таблицк
Таблиця.
1го обмну у хворих на ППАДД, ЦД 1типу та 2 типу, (х ~ тх)
Показник ППАДД 1 група (п = 120) ЦД 1 типу 1 група (п =60 ) ЦД 2 типу 3 група (п = 60) Статистичний показник
Показники вуглеводного обмшу за даними анамнезу
Глiкемiя при встановленш дiагнозу, ммоль/л 14,12 ± 4,57 18,50 ± 5,02 9,33 ± 2,33 t1-2=6,601; р 1-2 < 0,05 t1-з=8,073; р 1-3 < 0,05
Глiкемiя на ™ прийому перораль- ноТ цукрознижуючоТ терапп, ммоль/л 13,63 ± 2,78 - 7,39 ± 1,38 ^-3=18,538 р1-3 = 0,000
Показники вуглеводного обмшу за результатами даного дослщження
Глiкемiя натще, ммоль/л 8,55 ± 1,93 10,02 ± 2,51 7,61 ± 1,38 t1-2=4,772 р 1-2 < 0,05 t1-з=3,327; р 1-3 < 0,05
Глiкемiя постпрандiальна, ммоль/л 8,79 ± 2,20 9,99 ± 2,38 8,12 ± 2,04 ^-2=3,441 р 1-2 < 0,05 t1-з=2,095; р 1-3 > 0,05
Середня амплпуда добових коливань рiвня цукру кровi, ммоль/ л 5,68 ± 1,96 7,79 ± 2,87 3,36 ± 1,13 ^-2=6,573 р 1-2 < 0,05 t1-з=7,851; р 1-3 < 0,05
Середньодобова глiкемiя, ммоль/ л 7,96 ±1,44 8,66 ± 1,96 7,05 ± 1,37 ^-2=2,831 р 1-2 < 0,05 t1-з=4,013; р 1-3 < 0,05
НЬА1С (%) 7,84 ±1,71 7,67± 1,92 6,94±1,18 ^-2=0,659 р 1-2 > 0,05 t1-з=3,762; р 1-з < 0,05
Актуальш проблеми сучасно'1 медицини
Оцiнка стану шсулшпродукуючоТ функцiï ß-клiтин пщшлунковоТ залози проводилася шляхом визначення рiвня базального С-пептиду. З використанням критерш Крускала-Уоллюа вста-новлено вщмшносп в рiвнi С-пептиду мiж трупами спостереження (Н=56,17; р=0,000). Медiана даного показника у хворих на ППАДД, ЦД 1 типу та ЦД 2 типу складала - 1,55 нг/мл, 1,15 нг/мл та 3,13 нг/мл - вщповщно. При цьому рiвень С-пептиду у хворих на ЦД 2 типу був вiрогiдно ви-щий за такий у хворих на ППАДД та ЦД 1 типу (рппадд-цд 2 <0,0001 ; рцд 1-цд 2 <0,0001,). У хворих на ППАДД та ЦД 1 типу вщмшностей в рiвнi даного показника не отримано (р=0,64). Зазначен данi пiдтверджують доцтьнють призначення ш-сулiнотерапiï за розвитку ППАДД .
Висновки
1. Незважаючи на машфестацш повiльно прогресуючого аутамунного дiабету дорослих за ознаками цукрового дiабету 2 типу, рiвень глке-мiï при встановленнi дiагнозу визначався вiрогi-дно вищим за такий у хворих на цукровий дiабет 2 типу. Отриманий результат може бути викори-станий як диференцшно^агностичний критерш на етапi встановлення дiагнозу.
2. Встановлено неефективнiсть пероральноУ цукрознижуючоТ терапiï у хворих на повтьно прогресуючий аутамунний дiабет дорослих в середньому через 2-3 роки вщ появи перших дь абетичних скарг, що обфунтовуе доцiльнiсть призначення шсулшотерапп.
3. Не виявлено достовiрноï рiзницi в рiвнi С-пептиду у хворих на повтьно прогресуючий ау-тамунний дiабет дорослих та на цукровий дiа-бет 1 типу:
4. На ™i iнсулiнотерапiï у хворих на повтьно прогресуючий аутамунний дiабет дорослих ви-значено вiрогiдно бiльш стабiльний перебiг за-
хворювання, жж такий за умов класичного варн анту цукрового дiaбету 1 типу.
Лтература
1. Tuomi T. The many faces of diabetes: a disease with increasing heterogeneity / T Tuomi, N. Santoro, S. Caprio [et al.] // Lancet. -2014. - V. 383, Issue 9922. - P. 1084-1094.
2. Diagnosis and Classification of Diabetes Mellitus // American Diabetes Association. Diabetes Care. - 2013. - V. 36, Suppl 1. -P. S67-S74.
3. Паньюв В.1. Цукровий д1абет: визначення, класифка^я, eni-демюлопя, фактори ризику / В.1. Паньюв // МКжнародний ендо-кринолопчний журнал. - 2013. - № 7. - С. 95-104.
4. Naik R.G. Latent Autoimmune Diabetes in Adults / R.G. Naik, B.M. Brooks-Worrell, J.P. Palmer // J Clin. Endocrinol. Metab. -2009. - V. 94, № 12. - Р. 4635-4644.
5. Seok H. Latent Autoimmune Diabetes in Adults: Autoimmune Diabetes in Adults with Slowly Progressive p-cell Failure / H. Seok, B.W. Lee // Diabetes. Metab. J. - 2012. - V. 36, № 2. - Р. 116-119.
6. Nambam B. Latent autoimmune diabetes in adults: A distinct but heterogeneous clinical entity [Text] / B. Nambam, S. Aggarwal, A. Jain // Wld. J. Diabetes. - 2010. - Vol. 1, № 4. - P. 111-115.
7. Никонова, Т. В. Сахарный диабет 1 типа и патентный аутоиммунный диабет взрослых (LADA): клинические, иммуно-генетические и гормонально-метаболические аспекты : авто-реф. дис. на соискание ученой степени д-ра мед. наук : спец. 14.01.02 «Эндокринология» / Т.В. Никонова. - М., 2011. - 38 с.
8. Desai M. Latent autoimmune diabetes in adults: lessons from UKPDS / M. Desai, A. Clark // Diabet. Med. - 2008. - V. 25, Suppl. 2. - P. 30-34.
9. Bell D.S. The Role of C-Peptide Levels in Screening for Latent Autoimmune Diabetes in Adults / D.S. Bell, F. Ovalle // Am. J. Ther. - 2004. - V. 11, № 4. - P. 308-311.
10. Li X. Variation of C peptide decay rate in diabetic patients with positive glutamic acid decarboxylase antibody: better discrimination with initial fasting C peptide / X. Li, G. Huang, J. Lin [et al.] [Electronic resource] // BMC Endocr. Disord. - 2013. - V.1, № 13. - Published online Mar 1, 2013. - Access mode : http://www.biomedcentral.com/1472-6823/13/10
11. Rosario P.W. Latent autoimmune diabetes in adults (LADA): usefulness of anti-GAD antibody titers and benefit of early insulinization / P.W. Rosario, J.S. Reis, T.A. Fagundes [et al.] // Arq. Bras. Endocrinol. Metabol. - 2007. - V. 51, № 1. - Р. 52-58.
12. Lutgens M.W. Easily obtainable clinical features increase the diagnostic accuracy for latent autoimmune diabetes in adults: an evidence-based report / M.W. Lutgens, M. Meijer, B. Peeters [et al.] // Prim. Care Diabetes. - 2008. - V. 2, № 4. - P. 207-211.
13. Andersen C.D. Worse glycaemic control in LADA patients than in those with type 2 diabetes, despite a longer time on insulin therapy / C.D. Andersen, L. Bennet, L. Nystrom [et al.] // Diabetologia. - 2013. - V. 56, № 2. - P. 252-258.
Реферат
СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ СОСТОЯНИЯ УГЛЕВОДНОГО ОБМЕНА И УРОВНЯ С-ПЕПТИДА У БОЛЬНЫХ МЕДЛЕННО ПРОГРЕССИРУЮЩИМ АУТОИММУННЫМ ДИАБЕТОМ ВЗРОСЛЫХ. Тихонова Т.М.
Ключевые слова: медленно прогрессирующий аутоиммунный диабет взрослых, углеводный обмен, С-пептид.
Обследовано 262 больных сахарным диабетом (СД), в том числе 121 больных медленно прогрессирующим аутоиммунным диабетом взрослых (МПАДВ), 60 больных СД 1 типа, 81 больных СД 2 типа с длительностью заболевания до 6 лет. Несмотря на манифестацию МПАДВ, характерную для СД 2 типа, уровень гликемии при установлении диагноза определялся достоверно выше, чем у больных Сд 2 типа. Полученный результат может быть использован как дифференциально-диагностический критерий на этапе установления диагноза. У больных МПАДВ определена неэффективность перораль-ной сахароснижающей терапии в среднем через 2-3 года от появления первых диабетических жалоб, что обосновывает целесообразность назначения инсулина. Не выявлено достоверной разницы в уровне С-пептида у больных МПАДВ и СД 1 типа. На фоне инсулинотерапии у больных МПАДВ наблюдалось достоверно более стабильное течение заболевания, чем при классическом варианте Сд 1 типа.
Summary
COMPARATIVE ANALYSIS OF CARBOHYDRATE METABOLISM AND LEVEL C-PEPTIDE IN ADULT PATIENTS WITH SLOWLY PROGRESSING AUTOIMMUNE DIABETES. Tikhonova T.M.
Keywords: slowly progressive autoimmune diabetes of adults, carbohydrate metabolism, C-peptide.
The study involved 262 patients with diabetes mellitus (DM), including 121 patients with slowly progressing autoimmune diabetes of adults (SPADA), 60 patients with type I diabetes, 81 patients with type II diabe-
tes lasting up to 6 years. Despite the SPADA manifestation typical for type II diabetes, blood glucose levels at diagnosis was determined to be significantly higher than in the patients with type II DM. The result obtained can be used as a differential diagnostic criterion when establishing a diagnosis. The patients with SPADA have shown the ineffectiveness of oral hypoglycaemic therapy after an average of 2-3 years from the onset of diabetic complaints that justifies the appropriateness of insulin prescription. There is no significant difference in the level of C-peptide in patients SPADA and type I diabetes. Against the background of insulin therapy the patients with SPADa were observed to demonstrate significantly more stable course of the disease compared with conventional course of type I diabetes.
УДК: 616.995.1-06:616.2:616.15-074]-053.2 Усачова О.В., Дралова О.А.
ДЕЯК1 ОСОБЛИВОСТ1 ЛАБОРАТОРНИХ ПОКАЗНИК1В КРОВ1 Д1ТЕЙ З УРАЖЕННЯМ ДИХАЛЬНО1 СИСТЕМИ НА ТЛ1 ТОКСОКАРОЗНО11НВАЗП
3anopi3bK^ державний медичний уыверситет
Токсокароз - паразитарне захворювання, яке спричиняе мiграцiя в органiзмi людини личинок гельмi-нт'т собак - Toxocara canis. Ураження дихальноУ системи е одним з поширених прояв/'в всцерального токсокарозу (20-50% хворих) у дтей. Проте цей паразитоз залишаеться не досить вивченим. В л'тератур'! зустр'чаються суперчливi дан р/зних автор'т щодо зрушень при лабораторному об-стеженнi кровi дтей з токсокарозом. Мета досл'дження: анал/з особливостей деяких лаборатор-них показник'т кровi дтей з ураженням дихальноУ системи на тлi токсокарозно'У ¡нвазн. Матерiали та методи. Нами було обстежено 70 дтей з ураженням та без ураження дихальноУ системи, якi за результатами визначених антитл до токсокар в сироватц кровi методом iмуноферментного анал'зу, розпод'тено на три групи: 1-а - 20 д/'тей, з ураженням дихальноУ системи та нфкованих T. canis, 30 серонегативних пацiентiв з ураженням (2-а група) та 20 - без ураження дихальноУ системи (3-а група). Вам дтям проводилось визначення р'тня iнтерлейкiнiв 1ß, 5, 6 (1Л 1ß, 5, 6) методом 1ФА. Результати досл'дження. У дтей з ураженням дихальноУ системи, нфкованих T.canis, в'дм'чались «запальн» зрушення з боку периферично'У кровi, а саме: достов 'рно вищ!' р'тш лейкоцитiв, приско-рення ШОЕ, н!ж у ненфкованих д/'тей, (р<0,05). Також у дтей 1-У групи в/'дм/'чався достов'рно ниж-чий р'тень гемоглобiну, н!ж у дтей двох контрольних груп (р<0,05). У пацiентiв першо'У групи в'дмi-чались найнижчi р'тш Л 5 порiвняно з хворими без токсокарозу; р<0,05, також була виявлена тен-ден^я до пдвищення рiвня прозапального 1Л 6, в'дносно дтей без токсокарозу, проте ц змни не були достов 'рними через значн коливання показника у окремих хворих (p<0,25). Висновки. У дтей з ураженням дихальноУ системи на тлi токсокарозно'У iнваз'УУ мають мюце достов 'рно вищ!' «запальш» показники, а саме: лейкоцитоз та прискорення ШОЕ периферично'У кровi i тенден^я до зростання р'тня прозапального 1Л 6. Водночас у в'дпов'дних пацiентiв вiдсутнi значущi лабораторн зсуви «алерг'чного характеру»: еозинофiлiя та накопичення Л 5.
Ключов1 слова: токсокарозна шваз1я, д1ти, ураження дихальноТ системи, лабораторн особливостк
Зв'язок публжаци з науково-дослiдними роботами: робота виконана в рамках iнiцiативноi'плановоiнауково-дослiдноi'роботи кафедри iнфекцiйних хвороб i дитячих нфещшних хвороб ЗДМУ "Оптимiзацiя дiагностики та патогенетичного лкування хворих на найбльш поширенi iнфекцiйнi захворювання" (2011-2016 р.р.), № держреестрацп 1Н 14.01.13.11.
За розповсюдженням паразитарн хвороби займають трете мюце в свт. Високий показник захворюваносп на паразитози в УкраТ'ш посту-паеться лише грипу та ГРВ1, що свщчить про значну поширенють паразитарних захворювань серед населення [3, 7]. Особливий штерес серед тканинних гельмiнтозiв представляе токсокароз - паразитарне захворювання, що спричиняеться мiграцiею личинок аскарид собак (Toxocara canis) в рiзних органах i тканинах, що характеризуемся тривалим рецидивуючим переб^ом i по-люрганними ураженнями алерпчноТ' природи [3, 5].
На сьогодн вивчення захворюваност на токсокароз серед д^ей рiзного вку та мехашзми ураження оргашв i тканин при токсокарознш ш-вазп е актуальною проблемою шфектологи' [1, 5, 11].
Ураження дихальноТ' системи е одним з час-тих проявiв вюцерального токсокарозу (реестру-
еться у 20-50% хворих). Виразнють цього ураження може бути вщ легких катаральних явищ до тяжких проявiв бронхообструкцп та пневмонп. Особливо тяжк прояви ураження дихальноТ системи мають мюце у д^ей раннього вку [1, 2, 6].
Тяжкють та рiзновид кл^чних проявiв токсокарозу визначаються штенсивнютю швази, роз-подтом личинок в органах та тканинах, частотою решвазп та особливостями iмунноТ вщповд людини [3, 7, 10]. Найбтьш характерним лабо-раторним показником являеться пщвищений вмют еозиноф^в у периферичнш кровк Вщнос-ний рiвень еозинофти може коливатися у широких межах, досягаючи iнодi 70-80% та бтьше. Збтьшуеться вмют лейкоци^в (вщ 20Ч109 до 30Ч109 на 1 л). При дослщжены пунктату кютко-вого мозку виявляеться гiперплазiя зртих еози-ноф^в. У д^ей нерщко виявляеться помiрна анемiя. Деяк вчен в^^чають пряму кореляцш мiж тяжкютю кл^чних проявiв швази та рiвнем