CC BY
24
О. М. ДРАШКО
ПОДГОТОВКА ВЧИТЕЛ1В ПРАЦ1 ДО ВИКОРИСТАННЯ ХУДОЖН1Х РЕМЕСЕЛ: 1СТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
У cmammi в кторичному acneKmi розглянуто деят питання тдготовки euumenie прац до використання художшх ремесел. Особливо увага придтяеться до^дженню вiдродження таких ремесел як вишивка, ткацтво, виготовлення нащонального одягу.
Ключовi слова: тдготовка вчителiв, художт ремесла, профеЫйна тдготовка.
Э. Н. ДРАШКО
ПОДГОТОВКА УЧИТЕЛЕЙ ТРУДА К ИСПОЛЬЗОВАНИЮ ХУДОЖЕСТВЕННЫХ РЕМЕСЕЛ: ИСТОРИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
В статье в историческом аспекте рассмотрены некоторые вопросы подготовки учителей труда к использованию художественных ремесел. Особенное внимание определено возрождению таких ремесел как: вышивка, ткачество, использование национальной одежды.
Ключевые слова: подготовка учителей, художественные ремесла, профессиональная подготовка.
E. N. DRASHKO
TRAINING LABOUR TEACHERS TO USE WORK OF ART AND CRAFTS:
HISTORICAL PERSPECTIVE
In the article is shown of pre-condition (in the historical foreshortening) of preparation of teachers of attendant labours. Attention is accented on the revival of artistic handicrafts, such as: embroidery, weaving, making of national clothes.
Keywords: preparation of teachers, artistic handicrafts, professional preparation.
Дослщження сутшсних характеристик i полiфункцiональноl осв^ньо-виховно! ролi художшх ремесел, утверджуе думку про важливють !х використання в освиньо-виховнш практищ формування особистост! Культуролопчна сутшсть дослвджуваних художшх ремесел розкривае 1хнш реальний вплив на внутршнш сви людини. Водночас базисним компонентом формування особистосп засобами художшх ремесел е li трудова дiяльнiсть.
Мета статп - дослщження етапiв розвитку художнiх ремесел як досввду, що можна використовувати в практищ тдготовки сучасного вчителя технологи.
У лопщ нашого до^дження актуалiзуеться проблема професiйностi використання художшх ремесел в системi трудового навчання i виховання. У сучаснiй практищ трудово! та професшно! пiдготовки молодi цей аспект включае трудове навчання та виховання учшв загальноосвиньо! школи, професiйну пiдготовку робiтникiв i майстрiв народних ремесел, пiдготовку вчителiв пращ, зокрема вчителiв обслуговуючо! працi. При цьому пiдготовка останнiх мае включати не тiльки оволодiння художнiми ремеслами, але й тдготовку до максимально ефективного використання всiх освiтньо-виховних функцш художнiх ремесел у професiйнiй дiяльностi. Оцiнити як1сть ввдповвдно! пiдготовки вчителiв обслуговуючо! працi, на нашу думку, об'ективно можливо, проаналiзувавши соцiально-педагогiчнi передумови тако! пiдготовки.
Аналiзуючи iсторичний досвiд учншства з народного мистецтва, ми бачимо що оргашзащя навчання художнього ремесла в Укрш'ш в минулому мала свою лопчну послiдовнiсть: учнiвство в майстра (за угодою 3-5 рок1в), робота шдмайстром (4 роки), стажування в шших майстрiв, де «об'еднання ремюникш мало свiй статут. В ньому було записано, що майстер може мати пiдмайстрiв i учшв» [7, с. 18].
Специфшу навчання професшним ремеслам розкрила у своему дисертацшному дослiдженнi С. Нiкiтчина. На основi узагальнення результатiв вивчення ще1 проблеми вона зробила так1 висновки:
1) найчастше термiн навчання. що зумовлювався угодою, становив 3-5 рок1в (м^ бути й тривалiшим);
2) курс тдготовки учнi проходили свiдомо, осшльки готувалися до серйозно! професшно1 даяльностц
3) пiсля завершення термiну навчання учш ставали пiдмайстрами (вважалося, що шхто не може бути майстром, доки не побувае в шдмайстрах не менше 3 рок1в);
4) шдмайстер, який успiшно пройшов навчання та своервдне «стажування», одержував ввд майстра атестат про поведiнку учня. Як свiдчать архiвнi документи, в цих атестатах передуам характеризувались поведшка i стараннiсть учня;
5) Наступний етап професшно! пiдготовки з художнього ремесла передбачав навчання в шших майстрiв (додаткове навчання), що повинно було тдтвердити набуп знання, професшш умiння й навички, пiсля чого ремюник одержував свiдоцтво (як правило, навчання в шших майстрiв здшснювалося в рiзних мiстах);
6) тсля повернення додому кандидат у майстри повинен був виготовити художнiй вирiб («штуку»), що свiдчив би про набуту високу квалiфiкацiю;
7) свою справу з художнього ремесла вш мав право ввдкрити за наявносп вказаних вище докуменпв;
8) у сввдоцтш, виданому майстру, повинно було бути зазначено, що вш «повшстю пдний» бути самостiйним майстром [6, с. 8].
До^джуючи проблему навчання ремеслам, Н. Х. Вессель зауважував: «Для навчання ремеслам учш та учениц ввддаються господарям майстерень та ремюничих закладiв. Тiльки в дшчий майстернi можуть навчатись хорошi майстри» [4, с. 83].
1сторичний погляд на систему навчання художшм ремеслам показуе корпоративне управлiння нею. Кожна корпорацiя мала свiй статут, яким визначались, яю саме й сюльки виробiв буде вироблено; гхш розмiри, форми, колiр тощо; к1льк1сть майстрiв i пiдмайстрiв, 1хш права; суму внесюв майстрiв до спшьно1 каси; юльюсть робiтникiв та учнiв, яких мав право тримати майстер, термш учнiвства; розмiр заробино1 плати шдмайстрам та учням; правила прийому нових члешв у цехи; к1льк1сть сировини, iнструментiв i матерiалiв; тривалiсть робочого дня, штрафи щодо порушення статупв та iн. [2, с. 20].
У статутах ткацьких цехiв виняткова увага (крiм органiзацil працi, правових стосунк1в, повинностей «молодших супроти старших») зверталася на виробничо-фаховi питання: що i як майстер повинен вмии ткати, яю знаряддя працi опанувати, як i де купувати сировину й iн. Визначались висок1 вимоги стосовно техшчних навичок. Своерiдним юпитом вступу до цеху були визначеш практичнi роботи. Так, наприклад, за статутом львiвських ткачiв 1535 р. майстер повинен був виткати складною техшкою вiзерункового переплетення «у рожЬ> i «волiчковi смуги» скатертину з бшо1 вовни довжиною 5 лшт1в, а також два рушники [2, с. 108].
Крiм цехового, в украшських мiстах iснувало позацехове ткацьке ремесло. Значну частину ткачiв-ремiсникiв не приймали до цехiв у зв'язку iз браком коштiв або тому, що вони не були громадянами даного мюта, або ж через нацюнально-релтйну дискримiнацiю.
З поглибленням сустльного подiлу працi, збiльшенням кiлькостi ремiсникiв-ткачiв та lхнiх професiй загострюються суперечносп мiж купецько-лихварською верхiвкою i цеховими майстрами, з одного боку, шдмайстрами, учнями й iншою бiднотою - з другого. Цеховi протирiччя в стосунках, замкнешсть цехiв гальмували розвиток виробництва тканини, тодi як попит на них зростав. В цих умовах продовжувало розвиватись домашне ткацтво. Столiттями воно зберiгало стiйкi традицшш форми, вмiння простими засобами створювати високохудожш твори [2, с. 108-109].
Паралельно розвивались домашне виготовлення вишивок i виробництво вишивальних виробiв у спецiалiзованих цехах, майстернях. Вiдомо, що в 1086 р. при Андривському монастирi у Киевi було перше жшоче училище в Gвропi, яке очолювала дочка Анна - великого ки!вського князя Всеволода Ярославича, сестра Володимира Мономаха: «Анка собравши же молодих девиц, обучала ... ремеслам» [9, с. 9].
Значного розповсюдження набуло вишивання, в тому чи^ гаптування, в ХУ1-ХУ11 ст. у Киев^ Чернiговi, Корцi та шших мiстах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львова Для опанування ремеслом i отримання знання майстра учень пiсля 5-рiчного навчання повинен був два роки мандрувати i виконувати iспитову роботу. На рубеж! ХУШ-Х1Х ст. вишиванням активно займалися в помщицьких та монастирських майстернях.
Тим же шляхом розвивалась i творча дiяльнiсть, зокрема ж1нок, з виготовлення нащонального одягу. З уим сво!м розма!ттям функцiонального призначення, сощально-статусним характером та регiональними особливостями цей напрям розвитку народно! творчосп поеднував майстернiсть оволодiння такими художшми ремеслами як ткацтво i вишивка.
Проблема оволодiння художньо-декоративним мистецтвом ткацтва, вишивки, виготовлення нацiонального одягу пов'язана з проблемою розвитку жшочо! освии та виховання, як1 у сво!й реалiзацi! зазнали вагомого впливу козацько! системи виховання. Н. Сiнкевич визнае: «Характерною особливютю цього виховання, аналопв яко! не мае в усьому свiтi, було забезпечення iде! козацько! духовносп, народно! педагогiки християнсько! мораль У козацьких сiм'ях панував культ Батька i Матерi, Бабусi i Дiдуся, Роду i Народу... Мати формувала в доньки вмiння бути господинею оселг Великий виховний вплив на дiвчат мали рiзноманiтнi види нащонального мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо), що були пройняп волелюбним козацьким духом» [8, с. 60].
Взагалi ж про характер жшочо! осв^и та виховання свiдчать лише частковi та несистематизованi пам'ятки.
У дослiдженнi iсторичного розвитку художшх ремесел в системi трудового виховання можна виокремити два головш напрямки, за якими здiйснювався процес оволодшня цими ремеслами: 1) офiцiйний шлях - школи, училища, вищi навчальш заклади; 2) етнопедагогiчний - родина, народш майстри, самодiяльнi умiльцi.
I хоча, здавалось би, поеднання имейного i школьного виховання повинно було покращити процес використання художнiх ремесел, тдняти !хню традицiйнiсть, вплинувши на формування особиспсно! самосвiдомостi, в реальност процес розвитку цих ремесел був тривалим i складним. Рiзноманiтнi геополиичш чинники, передусiм вiдсутнiсть укра!нсько! державност негативно позначалися на розвитку та використанш освiтньо-виховного потенцiалу укра!нського народного мистецтва. Так, статистика 1891 р. сввдчить про незначну к1льк1сть фахових шкш, а тому значна частина молодi навчалася в майстрiв на виробнищш або вдома. Така освта виявила тенденцiю до зниження спадкоемносп у розвитку художнiх ремесел.
Водночас передова частина освиян-укра!нщв скеровувала сво! зусилля на усталення традицiй народних проми^в у педагогiчному процесi усiх форм i закладiв навчання. Так, наприклад, у вiдозвi 1884 р. Руське товариство педагопчне у Львовi склало першу програму побудови нацiонально!' школи, важливим елементом яко! було вивчення народного мистецтва, промислiв. Галицькими педагогами фiзична праця розглядалася не лише як заиб пiдготовки до вибору мюця в майбутньому життi, i як незмiнний засiб загального розвитку особистосп дитини. Ремiсничi товариства, як дiяли в Галичинi, вiдкривали ремiсничо-виробничi школи, органiзували у Львовi Промисловий музей, жертвували кошти на навчання молодi та iн.
Мережа фахових шкш у Галичинi значно розширилась на початку ХХ ст. У цих школах вдосконалювався змiст освии, збiльшились термiни навчання учнiв. Навчання в багатьох школах було безкоштовним. Учш бвдш, але стараннi до навчання, тсля зак1нчення першого курсу отримували стипендiю i допомогу з об^ового фонду школи, а шогородш забезпечувалися безкоштовним помешканням у шильному гуртожитку («бурсЬ>). Учнi отримували безкоштовш пiдручники для навчання, прилади для малювання, креслення i
безкоштовну медичну допомогу. Контингент учшв шк1л зростав, але вони не могли задовольнити потреб тдприемств у робиниках.
Н. Кузан свiдчить, що активну участь в оргатзаци фахових шкш та курсiв, брали товариства «Жшоча доля», «Просвиа», Союз укра!нок та iн. Серед багатьох суспшьно значущих завдань представники товариств виокремлювали важливiсть збереження традицiйних народних ремесел [5, с. 7-8].
Бшьша частина жшочих фахових шк1л в Схвднш Укра!ш у кiнцi XIX - на початку ХХ ст. готували майстрiв з окремих видiв прикладного ремесла (вишивальниць, капелюшниць, модисток). Щ установи не мали единих навчальних плашв та програм. За своею оргашзащею ремiсничi заклади належали до нижчих i середнiх. За виявленими даними, до нижчих установ з навчання прикладним ремеслам належали: професшш ремiсничi школи, училища i класи з загальноосвiтнiм курсом: Полтавська професшна школа О. Вахншо! (з 1906 р.), кшвсьш жiночi ремiсничi класи А. Гогоцько!, Чернiгiвське та Черкаське жiночi училища; професiйнi школи та курси без загальноосвiтнiх предметiв: рукодшьш класи пошиття i крою одягу. Лонткевич у Житомирi (з 1907 р.), курси крою та шиття С. Капустша в Марiуполi, мюьш рукодiльнi класи в Одесi; професшш школи без теоретично! шдготовки (навчальш майстернi): Дегтярiвська ткацька майстерня в Прилуцькому повiтi (з 1898 р.), Шишацька кравецько-рукодшьна майстерня в Миргородському повiтi (з 1908 р.) та ш. Курс навчання тривав три роки (на курсах - один рш). До цих навчальних закладiв приймали давчат пiсля зак1нчення початкових училищ, вшом не молодше 12 рокш. Переважна частина названих вище шк1л створювалась окремими приватними особами або товариствами.
До нижчих закладiв названого типу належали i фаховi професiйнi курси, класи та майстерш при загальноосвiтнiх i професiйних навчальних закладах, церковно-парафiальних школах, ж1ночих монастирях (золотошвейнi та рукодiльнi майстернi при Введенському монастирi у Нiжинi, Глухiвському, Макошинському, Покровському дiвочих монастирях та ш.), дитячих притулках (класи ручно! працi при дитячих притулках С. i М. Дегтярьових у Киев!).
Середню «рукодiльну» освiту дiвчата здобували у ввдповвдних фахових училищах та на курсах професшних знань. Вивчення архiвних документiв показало, що в 9 губершях Укра!ни станом на 1910 р. дiяли 80 установ, де здшснювалось навчання дiвчат рiзноманiтним видам рукодшля [10, арк. 84-87].
За твердженнями О. Анiщенко, у кшщ XIX - на початку XX ст. в Укра!ш за шщативою приватних осiб дуже активно створювались жiночi професiйнi навчальнi заклади [1, с. 80].
Рух за створення мереж! навчальних закладiв прикладного профiлю розпочався на Галичинi з 1891 р. У львов! працювала школа промислова з вiддiленням живопису, вишивки, мережива, скульптури, ручних роби з трир!чним курсом навчання. У фаховш приватнiй жшочш школ! сестер-василiанок забезпечували середнiй фаховий рiвень кравчиш. У 1901 р. у львов! було засновано кооператив «Труд» для дшчат, де вони вчилися шиттю, крою, куховарства та деяких предмелв загально! освии. Под!бт школи створювались i в шших мiстах краю. Фаховi школи i кооперативи для жшок засновували окремi греко-католицьк1 парафи [3, с. 97-98].
Навчальними програмами художшх ремюницьких шк1л передбачалося: навчання грамоти, основ ремесла, прийом!в академiчного малюнка, вивчення юторп i мистецтв з навичками ститзацл. Викладачами були вщом майстри, як1 демонстрували прийоми роботи з матерiалом, а також спещалюти-художники, котр! розкривали закони композицшних схем, основт риси художнього стилю, закони гармони кольорш, законом!рност1 лшшного ритму тощо.
На початку XX ст. народжувався новий напрям у виготовленш художшх вироб!в: набували розвитку художш промисли, на баз! яких створювались ремюнич! школи. На основ! анал!зу навчальних плашв цих заклад!в зроблено висновок, що загальнохудожш дисципл!ни (малюнок ! живопис) викладалися в них на академ!чному р!вш без урахування техшк нащонального художнього ремесла. Виявлено також, що методика викладання загальнохудожшх дисциплш (малюнка, живопису, скульптури ) ввдставала внаслвдок перебшьшення рол! натурального малюнка.
Враховуючи специф!ку розвитку художшх ремесел, зокрема народно! вишивки, дослвдники завжди цей процес пов'язують не тшьки з формуванням спещальних професшних
умшь (спритнiсть руки, уважнiсть тощо), а й з розвитком художшх здiбностей y4HiB. Саме тому особливого значення надавалось рyчнiй працi та спещальним вправам для рук. Зв'язок процесу навчання з народним художшм ремеслом з досконалою ручною працею i розвитком творчих здiбностей особистосп вiдзначали Н. Котряхов, Л. Федотова, Ю. Цiрюль, К. Ушинський та iншi педагоги.
У радянський перiод у рiзних регiонах Украши на базi ремiсничих шкiл були створенi промисловi училища i технiкyми, зокрема: Коивський технiкyм народних хyдожнiх промислiв, Львiвське, Вижницьке та Ужгорожське училища прикладного мистецтва, Решетилiвське, Грицiвське, 1вано-Франк1вське художш училища. Однак кращi досягнення в галyзi навчання та виховання учшв засобами нацiонального мистецтва не були використаш в практицi радянсько! загальноосвиньо! школи аж до 90-х роив ХХ ст.
1сторичний екскурс в освиньо-виховну практику оволодiння дослiджyваними художшми ремеслами дозволяе стверджувати, що:
- розвиток художнього ремесла зумовлено сощальним запитом;
- шляхи оволодiння художшм ремеслом динамiчно змiнювалися вiдповiдно до змш в освiтньо-виховнiй системi;
- в оволодшш хyдожнiм ремесло лею чи iншою мiрою дослiджyвали художньо-yтилiтарна практика, творчогеннi психологiчнi важел^ освiтньо-виховнi технологiï, вiдповiднi до часу та навчально-виховноï системи;
- розвиток загальноосвинього характеру оволодiння хyдожнiми ремеслами посилюе тенденщю педагогiзацiï цього процесу. Це, з одного боку, розширило можливосп використання yсiх освiтньо-виховних функцш хyдожнiх ремесел, а з шшого - знизилась мистецтвознавча, а ввдповвдно i психологiчна складова процесу оволодшня хyдожнiм ремеслом, - значною мiрою ефективнiсть процесу стала залежати ввд компетентностi вчителя;
- динамiчнi змши в освiтньо-виховнiй практицi щодо оволодшня до^джуваними хyдожнiми ремеслами створили сощально-педагопчш передумови пiдготовки вчителя фахiвця.
Л1ТЕРАТУРА
1. Анiщенко О. В. Особливост професiйного навчання жiнок на Кшвських рyкодiльних курсах Ольги i Серафими Курдюмових (1897-1915 рр.) / О. В. Анщенко // Професiйно-хyдожня освгга Украïни: зб. наук. праць. - К.; Черкаси: Черкаський ЦНТЕ1, 2002. - 208 с.
2. Антонович Е. А. Декоративно-прикладне мистецтво / С. А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. С. Станкевич. - Л^в: Свгт, 1993. - 272 с.
3. Богачевська-Хом'як М. Бшим по бшому: Жшки в громадському життi Украïни (1884-1939 рр.) / М. Богачевська-Хом'як. - К.: Либвдь, 1995. - 422 с.
4. Вессель Н. Х. Профессиональные школы и обучение ремеслам / Н. Х. Вессель. - СПб.: Тип. Мин-ва путей сообщения «Бенке», 1881. - 86 с.
5. Кузан Н. I. Виховання шдлггюв на традищях народного декоративно-прикладного мистецтва Захiдноï Украши: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Надiя 1вашвна Кузан - Луганськ, 1998. - 18 с.
6. Нттчина С. О. Моральне виховання учшв ПТУ на народних трудових традищях Украши: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Свгтлана Олександрiвна Нттчина. - К., 1992. - 274 с.
7. Радкевич В. О. Науково-педагопчне забезпечення професшного навчання майбутшх робгшиюв i майс^в народних ремесел: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Валентина Олександрiвна Радкевич; АПН Украши. - К., 1995. - 260 с.
8. йнкевич Н. Проблеми морального виховання дiвчат-пiдлiткiв в ктори педагопки / Н. Сшкевич // Рвдна школа. - 2000. - № 3. - С. 60-62.
9. Татищев В. Н. История Российская: в 7 т. / В. Н. Татищев - М.: Наука, 1963. . - Т. 2. - 252 с.
10. ЦД1А Украши в Киев^ ф. 2, оп. 1, спр.
