CC BY
237
УДК 340.15:340.11 Д. А. Шигаль,
канд. юрид. наук, доцент Нацюнальний утверситет «Юридична академ1я Украгни ¡мет Ярослава Мудрого», м. Харюв
ЩОДО ШДСТАВ ВИОКРЕМЛЕННЯ 1СТОРИКО-ПРАВОВОГО ПОР1ВНЯЛЬНОГО МЕТОДУ
У данш статтi дослiджуeться вплив предметно! сфери науки юторп держави i права на 11 методолопю. Робляться висновки про iнтегративний характер юторико-правово! науки й необхiднiсть розробки нового засобу спещально-наукового пiзнання - юторико-правового порiвняльного методу. Розглядаються варiанти вирiшення низки важливих методолопчних проблем, пов'язаних з бiльш ч^ким розмежуванням предмета й методу юторично!, правово! та науки юторп держави i права.
Ключовг слова: порiвняльний метод, iсторико-правовий порiвняльний метод, порiвняльно-правовий метод, порiвняльно-iсторичний метод, iсторико-правова наука, порiвняльне правознавство.
За влучним твердженням вщомого правознавця М. М. Файзieва, у науцi iснуe певна закономiрнiсть: у перiод 11 розвитку суттево зростае увага до методологiчних проблем, що зумовлено перш за все збшьшенням кiлькостi й ускладненням завдань, яю стоять перед ученими [21, с. 4]. Спираючись на це мiркування, слiд констатувати той факт, що втизняна наука юторп держави i права в останнi роки демонструе стiйкi тенденцп якщо i не бурхливого свого розвитку, то, принаймш, якiсного оновлення традицiйних пiдходiв до вивчення юторико-правово! реальностi. Розроблення методолопчних проблем е необхщною умовою еволюцп ще! науки. Будучи невщ'емною частиною юторико-правово! науки, методологiя юторп держави i права спрямована на обгрунтування iсторичного знання й забезпечення його основоположними принципами й методами наукового тзнання. Характерно, що розрив мiж колишньою потребою до об'ективного осмислення юторп державно-правових явищ i здатнiстю iсторикiв-правознавцiв його задовольнити починае скорочуватися, а на порядку денному постають питання щодо опрацювання нових методологiчних засобiв i прийомiв дослщження iсторико-правового минулого.
Мета дано! науково! статтi - спроба довести необхщшсть виокремлення в науцi юторп держави i права нового засобу юторико-правового пiзнання - iсторико-правового порiвняльного методу. Актуальшсть обрано! теми зумовлена насамперед зростаючою увагою до проблем методологи правово! науки, зокрема, до теорп компаративного методу. Наукова новизна публшацп полягае в тому, що вперше у вiтчизнянiй iсторико-правовiй науцi робляться кроки модифшувати i пристосувати загальнонауковий порiвняльний метод до й методолопчних потреб для збагачення гносеолопчного потенщалу.
Питання, пов'язанi з природою порiвняльного методу, його теорiею й етстемолопею в iсторико-правовiй науцi у сво!х наукових працях так чи шакше дослiджували такi вiдомi дореволюцiйнi, радянсью й сучаснi вченi-правознацi, як В. I. Бартон [3], Х. Бехруз [4], О. В. Бочаров [5], В. В. 1ванов [8], Д. А. Керiмов [9], М. М. Ковалевський [10], I. Д. Ковальченко [11], Д. В. Лук'янов [16], Л. А. Луць [12], М. М. Масленшков [13], Б. Г. Могшьницький [14], О. В. Петришин [16], С. П. Погребняк [16], А. Х. Садов [17], I. М. Ситар [18], О. Л. Чорнобай [18], О. Ф. Скакун [19], В. М. Сирих [20], А. А. Тшле [21], М. М. Файзiев [22], Г. В. Швеков [21] та ш. Разом iз тим, незважаючи на значну увагу до юторико-правово! компаративютики, проблема щодо забезпечення ще! науки власним спещально-науковим засобом здшснення порiвняльних дослщжень ще й дос залишаеться практично не виршеною.
У науковш юридичнш лiтературi з питань теорп й особливостей застосування порiвняльно-правового методу досить часто можна зустр^и твердження, що предметом порiвняльного правознавства поруч з порiвняльним розкриттям основних правових систем сучасностi е також вивчення 1х порiвняльно-iсторичних правових аспектiв [17, с. 29, 30]. На цш пiдставi деякi вченi видшяють дiахронний (власне, iсторичний) i синхронний порiвняльно-правовий аналiз, зазначаючи, що найчаспше предметом порiвняльного правознавства виступають все-таки дiючi правовi системи [Див.: 17, с. 45; 12, с. 494]. Пщкреслюеться також i поширення в сучасних умовах так званого «бшарного порiвняння», за якого можливе як дiахронiчне, так i синхронiчне порiвняння [12, с. 494].
1з цього приводу виникае питання стосовно доцшьносп поширення сфери дп порiвняльно-правового методу на юторико-правову сукупнiсть. Така постановка проблеми пояснюеться передусiм тим, що, по-перше, iсторичне пiзнання характеризуеться своею ретроспектившстю, що суттево впливае на змют будь-якого загальнонаукового або спещально-наукового методу, призводячи до його вщповщно!' «юторично!» трансформацп. По-друге, iсторичне минуле е об'ектом юторично!' науки в цшому, для дослiдження окремих сторш якого в 1! методологи було вироблено низку спещально-наукових засобiв його тзнання, зокрема, iсторико-генетичний, iсторико-типологiчний, юторико-системний, iсторико-порiвняльний методи та iн. По-трете, юторико-правовий матерiал служить предметом дослщжувано! науки як вщокремлено!' галузi науки загальноюторично!'. Усе це з необхщшстю примушуе замислитися як над розмежуванням предметних сфер правово! та юторично!' науки, так i над тим, чи потрiбно надiляти порiвняльно-правовий метод юторичною компонентою, i якщо так, то в якому обсязь Ще одне питання, яке закономiрно випливае зi сказаного вище: чи юнують на сьогоднi необхiднi пiдстави для виокремлення в методологи науки юторп держави i права iсторико-правового порiвняльного методу як рiзновиду методу загальнонаукового порiвняльного [23].
Думаемо, вiдповiдь на поставлен питання передусiм лежить у площин визначення предмета науки юторп держави i права в тш 11 частинi, яка, власне, i спрямована на дослiдження iсторичного минулого. Цшком очевидно, що наука юторп держави i права за обсягом дослщжуваних проблем набагато ширша, ашж вiдповiдна дисциплiна, сформована на 11 основi, оскiльки крiм iсторико-правового тзнання вона займаеться методологiею i включае низку допомiжних i спецiальних дисциплш, що вивчають окремi аспекти юторичного процесу (наприклад, джерелознавство, iсторiографiю, хронологию та iн.).
Так, вiдповiдно до поширеного формулювання предмет юторп держави i права як науки й навчально!' дисциплiни полягае в дослщженш виникнення, розвитку й функцiонування держави i права кра!'н, що здшснили найбiльший вплив на iсторiю державносп, а також в аналiзi змюту державно-правових процесiв, що розвиваються у час та просторi, у дослщженш юнуючих причинно-наслiдкових зв'язках i в розкритп конкретно-iсторичних закономiрностей [6, с. 7].
Як бачимо, визначення предмета розглядувано! науки вщдзеркалюе автономнiсть феномешв держави i права. Вiдомий учений-правознавець М. А. Дамiрлi iз цього приводу зауважуе, що право й держава, виступаючи самостшними складними системами, служать об'ектами вщповщно правознавства й державознавства, що дозволяе вести мову окремо про ютор^ держави i про ютор^ права [7, с. 13]. Безсумшвно, такий дещо дихотомiчний погляд на ютор^ держави i права е цiлком обгрунтованим i допомагае вирiшити низку завдань методолопчного спрямування. Однак, якщо виходити з точки зору, що основним джерелом дшсно об'ективного знання про ютор^ держави е юторико-правовий документ, то вщособлешсть держави i права як феномешв стае досить умовною. 1накше кажучи, в контексп юторичного тзнання вивчення держави розпочинаеться й тривае в юторико-правовому полi. Таким чином, об'ект i предмет юторп держави i права як науки й навчально! дисциплiни органiчно поеднують юторичне минуле й феномен права в самому широкому сена. Про правильшсть ще! тези свiдчить i мiсце, яке посiдае в науковому тзнанш iсторiя держави i права. Схематично це можна вщобразити наступним чином:
Рис.1 Мюце науки icropiï держави i права в науковому ni3HaHHi
1з запропонованоï схеми випливае, що наука icTopiï держави i права е як iсторичною, так i правовою, в чому, власне, й виявляеться ïï специфiчнiсть. До речi, саме внаслщок свого iнтегративного характеру ця наука (в широкому розумшш) досить часто визначаеться як юторико-правова. Слушною вбачаеться думка М. А. Дамiрлi (хоча вiн i розрiзняе юторш держави й iсторiю права), коли вш указуе, що „юторико-правове тзнання... можна вважати рiзновидом як правового, так i юторичного пiзнання. У такш якостi йому притаманна вся специфiчнiсть i того, й шшого; воно також несе на œ6i вiдбиток 1хнього реального стану. Саме ця двоединiсть е головною у визначенн його специфiки. Воно е одночасно i „ремеслом юторика", i „юридичним ремеслом", що зовсiм не припускае паралельтсть чи черговiсть використання у мисленнi iсторичного i юридичного. 1сторико-правове пiзнання варто iнтерпретувати як единий розумовий процес..." [7, с. 7].
1нтегратившсть дослiджуваноï науки о^м того, що вона прямо визначае змют та специфiку iсторико-правового тзнання, так само впливае й на його методологию в частит методiв наукового дослiдження. Дiйсно, якщо доктрина ютори держави i права знаходиться на перехрест предметних сфер юторично!' i правово'1 науки, то цшком очевидно, що i ïï методи з неминучютю зазнають перехресного впливу „юторичного" i „правового". 1накше кажучи, ïï методолопя, як i предмет, мають iсторико-правовий характер, що передбачае перш за все наявтсть власних спецiально-наукових методiв, сформованих на пiдставi методiв iсторичноï i правовоï науки. Якщо ми ведемо мову про порiвняльний метод в останнш, варто виходити з того, що поеднання порiвняльно-iсторичного й порiвняльно-правового методiв як засобiв наукового пiзнання md доктрини зумовлюе появу нового рiзновиду загальнонаукового порiвняльного методу - юторико-правового.
1з приводу розробки нових методiв наукового пiзнання вiдомий учений-iсторик I. Д. Ковальченко зазначав: якщо необхщне радикальне переосмислення iснуючоï науковоï традици (в онтологiчному, гносеологiчному й методолопчно-лопчному вiдношеннi), новi способи i стиль наукового мислення, а також метод можуть бути привнесет з iншоï науковоï галуз^ або розробленi на пiдставi оригiнальноï щй. Разом iз тим вiн застерiгав, що все це жодним чином не перетворюе метод на цшком суб'ективний тзнавальний зааб, оскiльки можливiсть для отримання принципово нового знання, переходу його на якюно новий рiвень готуеться попередтм його розвитком знання, тобто мае об'ективну передумову, а не здшснюеться за натхненням i раптово, як iнодi вважають [11, с. 45]. Думаемо, що рiвень розвитку iсторико-правовоï науки на сучасному етат дозволяе вести мову про виокремлення серед шших спецiально-наукових методiв, що нею використовуються, юторико-правового порiвняльного методу. Звичайно, одних мiркувань, навiть лопчно обгрунтованих, замало для повноцiнного наукового оформлення нового засобу тзнання. Для цього треба ще розробити таю необхщт структурт елементи методу, як його теор^, методику й техтку. Але вже саме порушення питання про розмежування предметних сфер i методологи iсторичноï, правовоï й науки ютори держави i права здатне виршити низку важливих методологiчних проблем.
Рис.2 Модифшащя порiвняльного методу в юторичнш, правовiй i науцi юторп держави i права
По-перше, що стосуеться порiвняльно-правового методу й потреби надшення його так би мовити юторичною компонентою, вважаемо за доцiльне обмежити цей зааб наукового пiзнання виключно синхронним порiвнянням. Дiахронне (або юторичне) порiвняння внаслiдок свое!' ретроспективностi висувае низку вимог як до методики здшснення класичного порiвняльно-правового дослiдження, так i до рiвня пiдготовки самого дослщника, вимагаючи вiд останнього досконального володшня методологiею юторично'! науки. I. Д. Ковальченко правильно зазначив, що науку юторичну вщ iнших суспшьно-гумаштарних вiдрiзняе те, що вона вивчае минуле, а це й обумовило опрацювання методiв, характерних саме для iсторичного дослщження [11, с. 51]. Розширення сфери дп порiвняльно-правового методу на юторичне минуле iнодi може призвести до серйозних помилок, бо його поширення за меж предмета, закономiрностi якого вщдзеркалеш в теоретичнiй системi, що лежить в основi цього методу, е хибним [11, с. 41].
По-друге, методологию порiвняльного правознавства (як науки й навчально'1 дисциплiни) треба розширити i включити до 11 складу спещально-науковий засiб юторико-правового тзнання - iсторико-правовий порiвняльний метод. Це тим бшьше е виправданим, бо i наука юторп держави i права, i порiвняльне правознавство входять до одше'1 групи теоретико-юторичних правових наук [20, с. 6], причому означена наука е також складником науки юторично'!. При синхронному порiвняннi правових систем сучасност належить оперувати порiвняльно-правовим методом, а при дiахронному порiвняннi сучасно'1 правово'1 системи iз правовою системою минулого - юторико-правовим порiвняльним методом. Це ж стосуеться й порiвняльно-правових дослiджень на рiвнi окремих галузей права, шститупв i правових норм.
I по-трете, розробка iсторико-правового порiвняльного методу значно збагатить методологию доктрини юторп держави i права, сприятиме бiльшiй й автономiзацii, пiднесе на якiсно вищий рiвень науковi дослiдження з юторико-правово'! тематики. Пояснити це можна тим, що застосування на сучасному етап в наукових роботах з юторп держави i права порiвняльно-iсторичного й/або порiвняльно-правового методiв з метою виршення компаративних науково-дослiдних завдань не в уах випадках е доцiльним i не завжди призводить до отримання об'ективних i науково достовiрних висновюв, оскiльки предметнi сфери iсторичноi, правово'! й науки iсторii держави i права не збiгаються. Лише наявшсть у методологiчному арсеналi iсторико-правовоi доктрини власного спещально-наукового компаративного засобу тзнання здатна забезпечити належний методологiчний рiвень порiвняльних дослiджень з iсторii держави i права i звiльнити сучасного науковця вщ необхiдностi вдаватися до методолопчно'! допомоги iнших сумiжних дисциплш у процесi
компаративного юторико-правового аналiзу.
Список лтератури: 1. Алексеев А. Н. Логические методы исследования / А. Н. Алексеев // Исследование систем управления: учеб. курс [Электрон. ресурс]. - Режим доступа: кЦр://е-со11еае.гц/хЬоок8/хЬоок192/Ьоок/1пёех/1пёех.к1ш1?ао=раг1-009*раае.к1ш. 2. Андреев И. Д. О методах научного познания: моногр. / И. Д. Андреев. - М.: Наука, 1964.
- 184 с. 3. Бартон В. И. Сравнение как средство познания: моногр. / В. И. Бартон. - Минск: Изд-во БГУ, 1978. - 128 с. 4. Бехруз Х. Порiвняльне правознавство: пщручник / Х. Бехруз.
- О.: Фешкс, 2009. - 464 с. 5. Бочаров А. В. Алгоритмы использования основных научных методов в конкретно-историческом исследовании: учеб. пособ. / А. В. Бочаров. - Томск: Изд-во Томск. ун-та, 2007. - 138 с. 6. Всеобщая история государства и права: учебник / под ред. К. И. Батыра. - М.: Юристъ, 1998. - 456 с. 7. Дам1рл1 М. А. Предметна сфера юторико-правового тзнання: традицп й оновлення (етстемолопчний аналiз): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра юрид. наук: 12.00.01 / М. А. Дамiрлi. - Х., 2005. - 40 с. 8. Иванов В. В. К вопросу о содержании и развитии сравнительно-исторического метода / В. В. Иванов // Методологические и историографические вопросы исторической науки: сб. ст. / отв. ред.
A. И. Данилов. - Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1967. - Вып. 5. - С. 15-29. 9. Керимов Д. А. Методология права: Предмет, функции, проблемы философии права. - [6-е изд.]: моногр. / Д. А. Керимов. - М.: Изд-во СГУ, 2011. - 521 с. 10. Ковалевский М. М. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приёмы изучения истории права / М. М. Ковалевский // Порiвняльне правознавство: антолопя укр. компаративютики XIX -XX ст. / за ред. О. В. Кресша. - К.: 1ДП НАНУ; Логос, 2008. - Серiя наук. вид. „Енцикл. порiвн. правознавства". - Вип. 5. - С. 112-127. 11. Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. - [2-е изд., доп.]: моногр. / И. Д. Ковальченко. - М.: Наука, 2003. - 486 с. 12. Луць Л. А. Теорiя порiвняльно-правового методу: методи та засоби порiвн.-прав. дослщження / Л. А. Луць // Держава i право: Юрид. i полт науки. - К.: 1ДП НАНУ, 2006. -Вип. 31. - С. 489-496. 13. Масленников М. М. Методологическое значение сравнения в научном познании: моногр. / М. М. Масленников. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1968.
- 58 с. 14. Могильницкий Б. Г. Введение в методологию истории: учеб. пособ. [для студ. вузов, обучающихся по спец. „История"] / Б. Г. Могильницкий. - М.: Высш. шк., 1989. -175 с. 15. Нерсесянц В. С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции /
B. С. Нерсесянц // Гос-во и право. - 2001. - № 6. - С. 5-15. 16. Порiвняльне правознавство: пщруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов, I. О. Биля-Сабадаш та ш.; за заг. ред. О. В. Петришина. - Х.: Право, 2011. - 272 с. 17. Саидов А. Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): учебник / А. Х. Саидов; под ред. В. А. Туманова. - М.: Юристъ, 2000. - 448 с. 18. Ситар I. М. Методолопчш основи порiвняльного правознавства: навч.-метод. пойб. / I. М. Ситар, О. Л. Чорнобай. - Л: ЛьвДУВС, 2009. - 72 с. 19. Скакун О. Ф. Принцип единства логического и исторического методов в сравнительном правоведении: открытая лекция. -Киев, Симферополь: ИГП НАНУ; Логос, 2007. - Серия науч. метод. изд. «Акад. сравнит. правоведения» - Вып. 5. - 31 с. 20. Сырых В. М. Метод правовой науки: (Основные элементы, структура): моногр. / В. М. Сырых. - М.: Юрид. лит., 1980. - 176 с. 21. Тилле А. А. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. - [Изд. 2-е, доп. и испр.]: моногр. / А. А. Тиле, Г. В. Швеков. - М.: Высш. шк., 1978. - 199 с. 22. Файзиев М. М. Советское сравнительное правоведение в условиях федерации: моногр. / М. М. Файзиев. - Ташкент: Изд-во ФАН, 1986. - 124 с. 23. Шигаль Д. А. До питання щодо розмежування понять порiвняння, порiвняльного, порiвняльно-iсторичного, порiвняльно-правового та юторико-правового порiвняльного методiв / Д. А. Шигаль // Форум права. - 2012. - № 3. - С. 828832. [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-joцгna1s/FP/2012-3/12вёаррш.рёГ.
ПО ПОВОДУ ОСНОВАНИЙ ВЫДЕЛЕНИЯ ИСТОРИКО-ПРАВОВОГО
СРАВНИТЕЛЬНОГО МЕТОДА Шигаль Д. А.
В данной статье исследуется влияние предметной сферы науки истории государства и права на её методологию. Делаются выводы об интегративном характере историко-правовой науки и необходимости разработки нового средства специально-научного познания - историко-правового сравнительного метода. Рассматриваются варианты решения ряда важных методологических проблем, связанных с более чётким разграничением предмета и метода исторической, правовой и науки истории государства и права.
Ключевые слова: сравнительный метод, историко-правовой сравнительный метод, сравнительно-правовой метод, сравнительно-исторический метод, историко-правовая наука, сравнительное правоведение.
AS TO THE GROUNDS FOR SINGLING OUT THE HISTORICAL-LAW
COMPARATIVE METHOD Shigal D. A.
The article deals with the influence of the subject field of science of the state and the law history on its methodology. The conclusions are drawn concerning the integrative character of the historical-law science as well as the necessity of working out the new resources of specific scientific knowledge -historical-law comparative method. The options of important methodological problems solution, connected with more well-defined singling out the subject and the method of the historical, law science and the science of the state and the law history, are concerned.
Key words: comparative method, historical-law comparative method, comparative-law method, comparative-historical method, historical-law science, comparative jurisprudence.
Надтшла доредакцИ20.03.2013р.
