CC BY
107ПЕДАГОГІЧНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНЕ МИСТЕЦТВО
Г ончар О.В.
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Анотація. У статті розглядаються різні концепції інтеграції педагогіки й мистецтва, з метою відновлення цілісності досліджуваної проблеми педагогічної взаємодії як педагогічного мистецтва в всій розмаїтості її проявів. Феномен «мистецтво» є нескінченним джерелом нових педагогічних ідей для реалізації педагогічної взаємодії учасників навчального процесу на паритетній основі з кінцевою метою досягнення якісних результатів як оволодіння сумою необхідних знань, так і розвитку внутрішнього світу особистості.
Ключові слова: мистецтво, взаємодія, якість, сприйняття, комунікація, емоція, особистість.
Аннотация. Гончар Е.В. Педагогическое взаимодействие как педагогическое искусство. В статье рассматриваются разные концепции интеграции педагогики и искусства, с целью восстановления целостности исследуемого проблемы педагогического взаимодействия как педагогического искусства во всем разнообразии ее проявлений. Феномен «искусство» является нескончаемым источником новых педагогических идей для реализации педагогического взаимодействия участников учебного процесса на паритетной основе с конечной целью достижения качественных результатов, как овладения суммой необходимых знаний, так и развития внутреннего мира личности.
Ключевые слова: искусство, взаимодействие, качество, восприятие, коммуникация, участники учебного процесса, эмоция, личность, гуманность.
Ключевые слова: искусство, взаимодействие, качество, восприятие, коммуникация, эмоция, личность.
Annotation. Gonchar O. V. Pedagogical interaction as pedagogical art. The article is devoted to the analysis of the conceptual variantof pedagogics and art integration in order to renew the integrity of the investigated problem of pedagogical interaction as pedagogical art in all its manifestation variety The phenomenon “art” is a never-ending source of the new pedagogical ideas for pedagogical interaction realization of the educational process participants on the basis of equality with the final aim of achievement of qualitative results both to gain the necessary knowledge and to develop inner life of an individual.
Key-words: art, interaction, quality, perception, communication, participants of an educational process, high school, emotion, individual, humanity.
Вступ.
Кінець ХХ сторіччя може бути відмічений як особливий рубіж у процесі глобалізації суспільного розвитку, інтеграції освітніх систем різних держав з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури Провідною ідеєю багаточисельних міжнародних документів які були прийняті за період 1980 - 2000 років, став базовий принцип гуманізму [2]. Інтеграція Україні до загальноєвропейського освітнього простору висуває нові вимоги до вищої школи, підготовки майбутніх фахівців нового типу - творчих, розвинутих, здатних швидко абсорбувати все прогресивне та бути суб’єктом своєї життєдіяльності.
Сучасна тенденція погляду на освіту як на складову культури визначили необхідність переходу від когнітивного типу навчання, при якому процес навчання зводиться до засвоєння навчальної програми й знань, відібраних педагогом, до особистісно - орієнтованої форми організації навчального процесу, як «засобу розвитку гуманістичної сутності людини» [5,41 ]. Під особистісно - орієнтованим навчанням розуміють теорію й практику, що десятиліттями напрацьовувалася як у вітчизняній, так й у західній науці. Гуманістична педагогіка, вільне виховання (США і Європа 70-х років), педагогіка співробітництва (80-і роки, СРСР), переорієнтація позиції студента (учня) з об'єктної на субєктну, розробка особистісно-орієнтованого навчання, проникнення інтерактивних технологій в освітній процес і таке ін. - усі вони близькі багато у чому поняття, що протистоять авторитарній педагогіці. Становлення і розвиток на цьому історико-педагогічному етапі гуманістичного напрямку освіти обумовили докорінну зміну самого змісту ідеї педагогічної взаємодії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчіть про необхідність розв’язання різноманітних проблеми, пов’язаних із розвитком ідеї педагогічної взаємодії. На це вказують сучасні українські вчені-педагогі О. В. Глузман, С.С. Вітвицька, О. М. Друганова, С.Т. Золотухіна М. Б. Євтух, В. С. Курило, О. М. Микитюк, С. О. Микитюк, В. К. Майбородова, Н.С. Побірченко, Н.В. Пузиркова О.А. Рацул, О.П. Рудницьката ін.
Як свідчить проведене дослідження, в останні десятиріччя проблема педагогічної взаємодії викладачів і студентів продуктивно розробляється в різних аспектах. Так, дослідники А.Б. Добрович, І.В. Дубровіна,
Н.В.Єлізарова, М.И.Фрумін, Г.А.Цукерман, Е.В.Чудінова та ін. звертаються до особливостей навчального співробітництва як однієї із форм педагогічної взаємодії.
У роботах закордонних авторів (Р.Селман, О.Стауфорд М.Фландерс, М.Хаузен) педагогічна взаємодія, або интеракція, у навчанні розглядається виходячи з положень гуманістичної й когнітивної психології Навчанню в малих групах співробітництва («cooperative learning”) присвячені роботи Р. Славина («навчання в команді»),
Д.Джонсона й Р. Джонсона («Учимося разом»), Шломо Шаран («Групові дослідження), а також Ел. Аронсон, Спенсер, М. С. Каган та ін.
Емоційно - комунікативну сторону педагогічної взаємодії аналізують у своїх працях Е.И. Бєленкіна, Л.В.Жарова, В.В.Котов, М.М.Рибакова, М.В.Сєдова, Р.Х. Шакуров та ін. Як соціально-психологічний процес розглядають педагогічну взаємодію з дітьми М.А.Вейт, Б.Г.Огаянц, О.В.Субботський Позиція дорослого в співробітництві з підлітками подана як прояв педагогічної творчості в роботах А.С. Белкіна, І.Д. Демакової, В. А. Кан-Каліка, М.Д. Никандрова, В. О. Сластьоніна.
Незважаючи на широке коло існуючих досліджень, що розвивають різні аспекти педагогічної взаємодії (педагогіка взаємодії (А.С. Бєлкін, И.А. Зимова, Є.В. Коротаєва, А.І.Кравченко, М.І. Щевандрін); педагогіка
підтримки (О.С. Газман, Н.Н.Михайлова, С. М. Юсфін); мистецька педагогіка (О.П. Рудницька), організація навчального співробітництва в колективних кооперативних групових формах роботи (А. І. Донцов, Х. Й. Лийметс, А. В. Петровський, В.В. Фляків, Д. І. Фельдштейн, Г.А. Цукерман, С.Г. Якобсон), творчо- раціонально -психологічний напрямок (П.П. Блонський, Г.О. Гордон А.Г. Калашников, Г.С. Костюк, А.В. Луначарськиц А.Г. Пінкевич, С.Л. Рубінштейн), театральна педагогіка (К.С. Станіславський), на цей момент, можна говорити, що ідея
© Г ончар О.В., 2009
педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої освіти ще не отримала осмислення її актуального стану та не була втілена у будь-якій самостійній моделі.
Серед державних першорядних завдань процесу реформування освіти вищої школи в багатьох країнах визначаються такі, як: включення студента до активної творчої пізнавальної діяльності та прагнення до самоосвіти. Отже, особливої актуальності саме сьогодні набуває ключове ствердження філософа П.Д. Юркевича про те, що знання є результатомдіяльності душі. Отже, гуманна розвинута особистість - це духовно багата, творча людина
Актуальність дослідження посилюється тим, що «взаємодія» являє собою міждисциплінарну категорію. Мистецтво надає навчанню, як організованому процесу взаємодії викладача і студента можливості прискорення інтелектуальногота духовного розвитку особистості
Аналіз наукових праць різних дослідників (німецьких педагогів Е. Вебера, Е. Лінде, які протиставляли педагогіку і мистецтво; представники теорії педагогічної особистості А. Бергсон, В. Дильтей навпаки ототожнювали ці поняття; К. Д. Ушинський П. П. Блонський, С. Т. Шацький, А.С. Макаренко, В. А. Сухомлинський виявляються прибічниками концепції єдності педагогіки і мистецтва як синтетичного творчого начала діяльності будь-якого педагога, В.А. Кан-Калік, М.Д. Нікандров, А.Г. Пінкевич писали про педагогічну творчість як цілісність педагогіки і мистецтва та ін.) дає підставу констатувати що проблема обґрунтування взаємозв’язку педагогіки і мистецтва постає плідним джерелом для розробки сучасних педагогічних технологій
Робота виконана за планом НДР Харківської державної академії дизайну і мистецтв.
Формулювання цілей роботи.
Таким чином, мета дослідження визначається необхідністю репрезентувати різні концепції інтеграції педагогіки та мистецтва, з точки зору відновлення цілісності розглядуваної проблеми педагогічної взаємодії як педагогічного мистецтва в усьому розмаїтті її проявів.
Результати досліджень.
Несправедливим було б стверджувати що взаємозв’язок педагогіки і мистецтва не досліджувався раніше. Однак, актуальність дослідження цього питання зумовлюється головним напрямком реалізації педагогічної взаємодії учасників навчального процесу на паритетній основі з кінцевою метою досягнення якісних результатів, як в оволодінні сумою певних знань, так і розвитку індивідуальності, внутрішнього світу особистості.
Вищезазначене зумовило умовне виділення трьох варіантів інтеграції педагогіки і мистецтва
Першій напрямок розкриває сутність педагогіки як мистецтва «Педагогіка - наука про виховання, освіту й навчання людини; розкриває суть, цілі, завдання й закономірності виховання, його роль у житті суспільства й розвитку особистості, процес освіти і навчання» [8, 356]. Тобто її виникнення та сутність зумовлені необхідністю підготувати людину до життєвих реалій. Мистецтво (як «творча художня діяльність» [7, 229]: живопис, скульптура музика, театр та ін.) - це «храм» культурних здобутків людства, торкання до яких уможливлює вдосконалювати вміння побачити, відчути, збагнути
Слово «мистецтво» має ще одне лексичне значення, а саме «досконале вміння в якійсь справі, галузі» [7, 229]. Отже, мистецтво - це і уміння викладача володіти собою та вміти активізувати інтерес та креативність студентів достукатися до емоційної сфери людини, що є невід’ємною умовою оптимізації учбового процесу Знайти шляхи оптимізації навчального процесу можна тільки через мистецтво самого педагога використовувати свої індивідуальні якості, досвід вживання різноманітних засобів для посилення як вербального, так і невербального каналів сприйняття у процесі педагогічної взаємодії. Педагог повинен стати посередником або трансформатором сухих, академічних понять в емоціонально - насичені, близькі для кожного образи.
Вміння ж педагога керувати собою наближує його до актора. З цієї точки зору, безумовно можливими для вчителя постають висновки та положення які складають «театральну педагогіку» К. С. Станіславського [6].
Система К. С. Станіславського - це синтез природи людини (духовних, ментальних, фізичних та фізіологічних особливостей) та його особиста практика роботи з людьми. Знання головних посту латів цієї системи дозволяють зрозуміти сутність взаємодії учасників освітнього процесу, природу творчої самореалізації та впливовості. У своєї концепції К. С. Станіславській підкреслює значущість таких аспектів, як: уява (вміння «перевтілювання», адекватного розуміння думок, емоцій та переконань іншого); уважність (парадигма вмінь: помітити - проаналізувати - зорієнтуватися - угадати - допомогти або запобігти); вміння володіти собою (тілом, голосом, подихом емоційним станом); мовленнєва культура (ораторське мистецтво, орфоепічні норми, загальна комунікативна культура).
Дослідник педагогічних ідей А.С. Макаренко Г.Є. Жураковський вказує, що завдання, які висувалися А. С. Макаренко перед його колективом, багато у чому зближалися з завданнями театрального навчального закладу [3, 817].
Стрижнем педагогічної спадщини видатних українських вчених - педагогів
А. С. Макаренко і В.О. Сухомлинськогоє творча основа педагога, його мистецтво та майстерність.
Безсумнівно, у педагогіці одне з головних місць займає комунікація В процесі педагогічної взаємодії викладач повинен приділяти особливу увагу вимогам до організації процесу спілкування: взаєморозумінню, діалогічній діяльності на паритетних началах, здатності стимулювання та вмотивування навчання. Так, В.О. Сухомлинський стверджував, що процес навчання, це не просто передача інформації або знань, це, насамперед, опанування складностями взаємин учасників освітнього процесу
Друга стосується використання мистецтва з метою розвитку гуманістичної особистості Розвиток цивілізації та фактори, які впливають на глобалізацію суспільства, стали джерелом не тільки позитивних процесів, але й проблем, пов’язаних з навчанням та духовністю Перенасиченість інформацією, звеличення змісту навчальних
дисциплін загострили проблему збалансованості динаміки сучасного життя з духовним розвитком майбутнього фахівця. Тому однією з визначальних тенденцій світової освітньої системи стале посилення гуманістичної спрямованості духовної та загальнокультурно ї складової трикутника «наука - освіта - бізнес» та особистісна орієнтація, тобто на внутрішній світ кожного
Результатом такого переосмислення державних освітніх напрямків стало розуміння пріоритету не самого навчального матеріалу , а ланцюжка почуттів, думок, ціннісних орієнтирів у реальності, які набуває майбутній фахівець. Це свідчить про те, що саме повернення до мистецтва допоможе вирішити багато педагогічних завдань, пов’язаних з відходом від традиційної звичайної імперативної організації навчального процесу, з одного боку, та недостатнім рівнем розробки нових технологій взаємодії та умов їх реалізації на практиці, з іншого. А саме: починаючи від розвитку емоційно - ціннісних якостей студента до зменшення навчальних перевантажень, від покращення здібностей сприйняття усіх реалій світу до виклику внутрішньої необхідності у самоактуалізації, самовдосконаленні і творчому індивідуальному розвитку кожного
Таким чином, теза про те, що методи освіти грають найважливішу роль у розвитку творчого мислення та творчої діяльності студентів а одним з таких полегшуючих навчання методів і є мистецтво, обумовлює третій варіант інтеграції педагогіки і мистецтва, пов'язаний з розкриттям методів навчання за допомогою мистецтва
Дійсно, малюк вивчає алфавіт за допомогою картинок Пізніше, вже дорослим він ретельно проробляє книги через привабливі рисунки в них. Трудно знайти хоча б одну книжку, де не було б ілюстрацій, схем або таблиць. І це природно, так як у процесі навчання педагог апелює до усіх типів пам’яті людини, одне з головних місць серед яких займає саме образна пам'ять. Образна пам'ять має декілька підвидів в залежності від модальності образу (зорового, слухового дотикального та ін.), який треба запам’ятати. Візуальне сприйняття будь-якого виду мистецтва чи ілюстрації до літературного твору змушує учня задіяти цілу низку механізмів, а саме емоції, уяву, логічний аналіз можливих варіантів інтерпретацій, внутрішню систему цінностей, естетичні преференції та ін..
Таким чином, застосування творів мистецтва активізує візуалізацію мислення та трансформує лаконічну наукову інформацію в емоціональні, яскраві, а тому інтересні й важливі образи-поняття
Встановлено, що процес сприймання стимулює творчу активність реципієнта (студента). Тим більше, що згідно добре відомому положенню твір мистецтва завжди залишає великий простір для до осмислювання та до асоціювання Згадаємо слова Лессінга про скульптуру: «... плідно тільки те, що залишає вільне поле уяві. Чим більше ми дивимося, тим більше думка наша додає до видимого, і чим сильніше працює думка, тим більше збуджуєтьсянаша уява [4, 69]. Концепція про невизначеність та незавершеність мистецьких або художніхтворів, а з тим багаточисельність їх інтерпретацій посідає важливе місце у теорії естетиці Р. Інгардена, функціональному підході лінгвістів І. І. Степанченко, М.М. Правдіна та ін.. Деякі ілюстрації можуть бути навіть історично точними та влучними, і в результаті слугуватимуть як своєрідний історичний посібник. Інші допоможуть студенту зрозуміти підтекст твору, осмислити, погодитися з художникомчи ні.
Як приклад таких вдалих спроб, які стали добре відомі всьому світу, справедливо буде навести образи Дон Кіхоту (що був знайдений та створений митцем Г. Доре), Швейка (якому надав життя чеський художникЙ. Ладе), Шерлока Холмса (у виконанні В. Ліванова) та ін.. Їх мистецько-пластична метафора змушує студентів знов і знов перевіряти свої особистісні асоціації, тим самим глибше проникнути в дух та композицію творів.
Наприкінці 1970 р. у Гарварді з’явилася стратегія «Візуального мислення» («Visual Thinking») [9]. В основі даної новітньої стратегії лежіть процес сумісного сприймання викладачем та студентами творів мистецтва, у ході якого мають місце різні колективні дискусії, а її учасники виступають як паритетні рівноправні партнери.
Засновником стратегії прийнято вважати психолога - когнитивіста Абігайль Хаузен (Abigail Hausen), яка уперше обґрунтувала її у своїй дисертацій “The Eye of the Beholder: Measuring Aesthetic Development”.
Пізніше її було підтримано та дороблено такими психологами-науковцями як Дж. Брунер, Р. Арухейм, та Л. Виготні (Jerome Bruner, Rudolf Aruheim, Lev Vygotny).
Результатомтакої взаємодії учасників навчального процесу є розвиток у студентів візуального мислення, навичок співробітництва у команді, впевненості у своїх можливостях влучно формулювати думку та приймати спільне рішення.
Це стратегія вперше була апробована в 1991 р. в США та стала предметом активних дискусій на педагогічних сайтах США та держав Східної Європи, зокрема Росії та Польщі, країн центральної Азії.
Так, наприклад, в Росії стратегію було розглянуто «Сибірським центром інноваційних технологій», а вже у 1993 році в Санкт-Петербурзі її адаптований варіант стартував під назвою «Образ и мысль». На думку російських спеціалістів - новаторів, така методика як найкраще відповідає вимогам виховання та освіти покоління третього сторіччя - формування любові до мистецтва, паритетності учасників навчального процесу викладача і студентів та розвиток уміння самоосвіти, комунікабельностіта толерантності
Починаючи з 1990-х років набуває поширення реалізація ще однієї навчальної стратегії, яка виходить за рамки традиційної форми проведення занять. На сучасному етапі перспективи розвитку взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої школи гуманітарного спрямування обумовлені важністю пошуку творчих, експресивних та діючих форм співробітництва для залучення студентів до усвідомлення значущості історико-культурної спадщини, осмислення поєднання минулого і сучасного Стратегія «музейної педагогіки» [1] передбачає організацію навчального процесу за таким напрямками, як: локальні дослідження історії соціально-економічного суспільного та культурногорозвитку різних регіонів України (регіональний компонент в системі освіти), використання потенціалу музеїв як джерела знань (навчальна робота), науково-дослідницька українознавча діяльність.
В сучасних умовах роль важлива роль візуалізації інформації, використання музейних експонатів для розвитку комунікативних та навчальних здібностей студентів не викликає сумніву. Серед головних базових принципів такої стратегії виділяються механізми інтерпретації та комунікації. Так, інтерпретація передбачає варіативність роботи з матеріалом, тлумачення предмета, який експонується Для того, щоб надати свій варіант розповіді про предмет, що досліджується, студенту треба скомбінувати з одного боку, академічні знання, а з іншого - вміння аналізувати у поєднанні з наданням індивідуальної емоційно - естетичної оцінки. Вербальна репрезентація індивідуального бачення відбувається шляхом саме багатосторонньої комунікації
Стратегія багатосторонньої комунікативної діяльності студентів та викладача передбачає більшу кількість контактів між паритетними комуникантами, що надає можливість не стільки саму участь або викладення своєї суб’єктивної думки учасником навчального процесу (тобто «врахування» його думки), скільки привнесення їх знань, досвіду та поступове конструюваннясвого поновленого уявлення про предмет з урахуванням опіній інших (але й «включення» його особистісних функцій) [5]. Викладачу при цьому відводиться лише роль підтримувача та координатора Така стратегія може бути організована за таким формами, як: підготовка та проведення студентом екскурсій, конференцій, дискусій, читання докладів з залученням предметів музею як ілюстрацій, виготовлення рекламно-інформаційних пакетів та ін..
Висновки.
1. На основі теоретичного аналізу наукових джерел можна констатувати що феномен «мистецтво» є багатозначним і відрізняється варіативністю.
2. Ситуація спілкування з творами мистецтва та їх використання у навчанні дає підстави для висновку про впливовість та винятковість ролі мистецтва у процесі освіти. Мистецтво є нескінченним джерелом нових педагогічних ідей для досягнення кінцевої мети освіти, «найважливішою характеристикою якої є розвиток особистості» [5,21].
3. Таким чином, педагогіка та мистецтво постають взаємообумовленими «двома сторонами однієї медалі», являючи собою інтегровану єдність.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем інтеграції педагогіки та мистецтва.
Література
1. Балюк Н.А. Музей и народное образование. Формы взаимодействия (концепция развития учебно-методическогоцентра Тобольскогогосударственногоисторико-архитектурного музея-заповедника) //Музей и общество на пороге XXI века: Материалы научной конференции посвященной 120-летию Омского государственного историко-краеведческого музея. / Отв. ред. П. П. Вибе. - Омск: Омский историкокраеведческий музей, Сибирский филиал Российского института культурологии, 1997. - С. 12-15.
2. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник \ За ред. В.Г. Кременя. - К.: Освіта, 2004. -384 с. - ISBN 966-692-484-6.
3. ЖураковскийГ. Е. Педагогические идеи А. С. Макаренко. - М., 1963. - 896 с.
4. Лессинг Г.-е. Лаокоон М.-Л., 1933.
5. РудницькіО.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навч Посібник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 360с.
6. Станиславский К.С. Работа актера над собой// Собр. соч в 8 т. - М.: 1954 -Т. 2,3.
7. Тлумачний словник сучасної української мови: Близько 50 000 сл. \Уклад І.М. Забіяка. - К.: Арій, 2007. -512с.
- ISBN 966 - 8959-39-6.
8. Ярмаченко М. Педагогіка/ Педагогічний словник. - К., 2001. - 486 с.
9. Visual Understanding in Education: Visual Thinking Strategies. - Режим доступу: www.vue.or
Надійшла до редакції 01.12.2008 р.
