CC BY
23
УДК 616.517:056.5 бмченко Я.О.
ОЖИР1ННЯ ЯК КОМОРБ1ДНИЙ СТАН ПРИ ПСОР1АЗ1
Украшська медична стоматологiчна академiя, м. Полтава
Псорiaз е найбльш розповсюдженим хронiчним, генетично детермнованим ауто'мунним пол'ет'о-лог'чним запальним захворюванням з порушенням епдермальноТ пролiферацil, що провокуеться ек-зогенними / ендогенними факторами та проявляеться еритематозно - лускатими елементами, папулами / бляшками. За результатами клнко - еп1'демюлог1'чних досл'джень, на псор'аз хвор'е бля 3-4 % населення нашоТ планети, незалежно в'д статi, вку та етнчноТ групи, при цьому питома вага цеТ патологи в загальнш структур'1 шюрних хвороб сягае, за даними рiзних автор'т, в'д 1%- до 40%. Однак, незважаючи на значне поширення псор'азу та на велику ктькють робiт з цеТ проблеми, до сих пр немае единого погляду на патогенез цього дерматозу. Для об'ективного розумiння патогенезу псор'азу необхдно враховувати недостатньо вивчену коморб'дн'ють цеТ патологи та емоцiйнi розлади, як виявляються практично в усх хворих на псор'аз. При фiзичному та психiчному стресах пдвищуеться концентра^я нейропептиду Y, що п/'дсилюе вживання Тж'!. Все це призводить до пдвищення маси тла та подальшого розвитку ожирiння з низкою метабол'чних порушень, що без сумнву, впливае на перебiг псор'азу. Тому, при досл'дженнях патогенезу псор'азу в останн роки все бльше уваги придляеться порушенням метабол'чних процесв. Причинами розвитку псор'азу та абдомнального ожирiння е iмунологiчнi порушення / генетичн дефекти. Особлив'ютю патогенезу у хворих на псор'аз з ожирiнням, на в1'дм1'ну в 'д хворих без надм'рноТ маси тла, е статистично значиме зростання гiперлептинемu / збльшення системного цитокнового прозапального потен^алу. Тому перспективою подальших досл'джень е бльш поглиблене вивчення коморб'дност'! псорiатичноТ хвороби, що дозволить виявити нов/ мiшенi терапи даного дерматозу.
Ключов1 слова: псор1аз, ожиршня, коморбщнють, системне запалення.
Робота е фрагментом НДР «Комплексне дослiдження патогенетичноТ ролi субпопуляцш М1 та М2 макрофагiв в розвитку хрончного обструктивного захворювання легень для розробки та обфунтування персоналiзованоТ терапи з врахуванням маси тла» (№ державноТреестрацп 0117и005252).
Псорiаз - одне з найбтьш розповсюджених хроычних рецидивуючих мультифакторних за-хворювань шюри з домшуванням генетично''' упередженосп, для яко' характеры гшерпролн фера^я епщермальних кл^ин, порушення про-цесу кератишзацп на ™ запально' реакцп в де-рм^ а також ураження жгпв, суглобiв i волосисто' частини голови [1].
За результатами клшко-епщемюлопчних до-слщжень, на псорiаз хворie бтя 3-4 % населення нашо' планети, незалежно вщ стаН вку та етжчноУ групи, при цьому питома вага ^еТ патологи в загальнш структурi шюрних хвороб сягае, за даними рiзних авторiв, вщ 1% до 40% [2]. Однак, незважаючи на значне поширення псорiазу та на велику ктькють роб^ з ^еТ проблеми, до сих жр немае единого погляду на патогенез цьо-го дерматозу.
Для об'ективного розумшня патогенезу псорiазу необхщно враховувати недостатньо вивчену коморбщнють цього захворювання та емоцшж розлади таких па^ен^в. Психоемоцшж розлади виявляються практично в уах хворих на псорiаз, нав^ь коли патент стверджуе, що Т'х у нього немае. Слщ зазначити, що саме це тверд-ження носить захисний характер [3]. Патент намагаеться "вщгородитися" вщ сво'х проблем, жби не помiчаючи 'х, що характерно для оаб з психосоматичною патолопею. Депреая та три-вога, як характеры для хворих на псорiаз, су-проводжуються такими ж центральними та пе-риферичними ознаками, як тривалий стрес. Стрес-реакцп провокуються психосо^альними й економiчними проблемами, депреаею, триво-
гою, вживанням алкоголю i куршням. Па^енти в^^чають, що встановлення дiагнозу "ncopia3" теж було досить психотравмуючим фактором, у бiльшостi таких оаб спостер^аеться формуван-ня гiперфагiчного способу реагування на стре-сову ситуацю Крiм того, при фiзичному та психiчному стресах пiдвищуеться концентрацiя нейропептиду Y, що пщсилюе вживання Тж ("заТдання стресу"). Також вiдомо, що вживання Тжi не тiльки компенсуе енерговитрати, а й покращуе психолопчний стан людини завдяки утворенню бюлопчно активних речовин, що володiють морфiноподiбною дiею, викликаючи харчову залежнiсть. Все це призводить до пщвищення маси тта та подальшого розвитку ожиршня з низкою метаболiчних порушень, що, без сумжву, також впливае на переб^ псорiазу [5].
Уперше псорiаз пов'язали з ожирiнням у ктькох важливих дослiдженнях, проведених науковцями бвропи. За статистичними даними, проведеними в США протягом двох рош, у хворих, що страждають на псорiаз, у середньому маса тта становить бiльше нiж 90кг. Аналiзуючи iндекс маси тiла (1МТ) i ступiнь тяжкостi псорiазу по Psoriasis Area Severiti Index (PASI), па^енти з псорiазом мали достовiрно вищш 1МТ. Спостерiгалась позитивна кореляцiя мiж 1МТ та PASI, що свщчить про високу коморбiднiсть ожирiння та псорiазу[6].
Згiдно з даними Всесв^ньоТ органiзацiТ охо-рони здоров'я (ВООЗ), ожиршня визнано новою нешфекцшною епiдемiею нашого часу. До ХХ стол^тя ожирiння зустрiчалося рiдко, а в 1997
роцi ВООЗ офщшно визнала глобальну епiдемiю ожиршня. Станом на 2005 рiк, за даними ВООЗ, принаймн 400 мтьйошв дорослих (9,8 %) стра-ждають на ожирiння, причому серед жшок вiдсоток хворих на ожирiння вищий, шж серед чоловiкiв. Вiдсоток хворих на ожиршня також пщвищуеться з вком, принаймнi до 50 або 60 рош, а кiлькiсть людей, що мають серйозне ожирiння, у Сполучених Штатах, Австралп та Канадi росте швидше, нiж кiлькiсть хворих на ожиршня в цтому. У всьому свт поширенiсть ожирiння рiзко збiльшуeться, за даними 2014 року, понад 1,9 мтьярда дорослих людей у вiцi 18 рош i старше мають надлишкову вагу. З цього числа понад 600 мтьйошв чоловк страждають вiд ожиршня. Тим часом, дитяче ожиршня зростае з ще бтьш загрозливою швидкютю, передбачаеться, що ця епiдемiя навряд чи зменшиться найближчим часом. Ожиршня, яке колись вважали проблемою лише кра'ш, насе-лення яких мае висок доходи, наразi добирае росту по всьому свiтовi i вражае як розвинут кражи, так i кражи, що розвиваються [3]. Це пiдвищення рiвня захворюваностi найсильнiше вщчуваеться серед мiського населення. В су-часному життi ожирiння е приводом для стигма-тування у бтьшш частинi сучасного свiту, хоча в минулому воно здебтьшого сприймалось як оз-нака багатства i родючосп, а в деяких кражах воно i досi так сприймаеться. единим регiоном, який залишаеться не ураженим ожиршням, е Африка на твдень вiд Сахари. До 2025 р. про-гнозують збiльшення вдвiчi ктькосп людей з ожирiнням. Дане захворювання розвиваеться внаслiдок порушення обмiну речовин та харчово' поведiнки, мае рецидивний характер i вiдзначаеться накопиченням жирово''' тканини в органiзмi. Ставлення самого патента до надлишково' маси свого тта часто несерйозне, проблема сприймаеться як естетична. Натомють - це реальна загроза здоров'ю. Ожиршня може бути як самостшним багатофакторним захворю-ванням - первинне ожиршня (алiментарно-конституцшне), так i синдромом, що супроводжуе перебiг iнших захворювань - вто-ринне ожирiння (симптоматичне). У структурi захворюваностi первинне ожирiння
зус^чаеться в 95 % хворих, вторинне - лише в 5 % [7].
Основною етюлопчною причиною розвитку первинного ожиршня е алiментарний фактор. Населення розвинутих краж на сьогодн е за-ручником легкодоступно'' 'ж 1жа при цьому переходить з категорп життево необхщно' до категорп задоволення. Таким чином, поступово формуеться порушення харчово' поведiнки, що виступае предиктором розвитку ожиршня. Часпше всього ожиршня виникае внаслщок спо-живання 'ж з високою енергетичною цшнютю (калорiйнiстю) у поеднаннi з недостатньою фiзичною активнiстю i фактором генетично' сприйнятливостi, хоча в поодиноких випадках
спостер^алось виникнення захворювання на ™ генетичних, ендокринних порушень, прийому медикаментiв або психiатричних розладiв.
Ожирiння - це захворювання, при якому над-лишковий накопичений жир у т^ несприятливо впливае на стан здоров'я, призводячи до змен-шення середньо' тривалостi життя та/або збтьшення проблем зi здоров'ям. Так, ожиршня зв'язують з випадками передчасно' смертi у всьому свiтi, з тенден^ею збiльшення розпов-сюдження серед дорослих i дiтей, через що державы владн структури вважають цю проблему одыею з найсерйозшших проблем охоро-ни здоров'я XXI сторiччя. Людину вважають хворою на ожиршня, якщо шдекс маси тта (1МТ), показник, який можна обрахувати роздiливши вагу людини у ктограмах на зведений у квадрат зрют людини в метрах, перевищуе 30 кг/м2. От-же, ожиршня визначаеться за показником шдексу маси тта (1МТ), i в подальшому оцiнюеться за показником розподiлу жиру, що обчислюеться за коефiцiентом стввщношення тали/стегон. Якщо показник 1МТ складае 30-35 кг/м2, середня тривалiсть життя зменшуеться на строк вщ двох до чотирьох рош, а при крайньо-му ступенi ожирiння (1МТ>40 кг/м2) середня тривалiсть життя зменшуеться на 10 рош [8].
Тому, при дослщженнях патогенезу псорiазу в останн роки все бiльше уваги придтяеться порушенням метаболiчних процесiв. Так, вiдомi повiдомлення про порушення глщинкон'югуючоТ функцп печiнки при псорiазi, осктьки встановле-но взаемозв'язок мiж збтьшенням концентрацп некон'югованих жовчних кислот (дезоксихолiева i холiева) з торпiдним та рецидивуючим переб^ом захворювання. Односпрямоване збтьшення вмюту загальних лiпiдiв, фосфолiпiдiв, триацилглiцеридiв i холестеролу як в епiдермiсi, так i в плазмi кровi хворих на псорiаз пiдтверджують патогенетичну роль по-рушень лiпiдного обмшу [9].
Причинами розвитку псорiазу та абдомшального ожирiння е iмунологiчнi порушення i генетичнi дефекти.
Особливiстю патогенезу у хворих на псорiаз з ожирiнням, на вiдмiну вщ хворих без надмiрноТ маси тта, е статистично значиме зростання пперлептинеми (вище нiж у 2 рази) i збiльшення системного цитокiнового прозапального потен^алу (зростання ФНП-а на 74 %, 1Л-1р - на 27 %). В експериментальнiй моделi культури кл^ин у хворих на псорiаз iз ожирiнням доведено можливють лептин-залежного пiдвищення мiсцевого (на рiвнi шкiри) цитокiнового потенцiалу (синтез кератиноцитами прозапаль-них цитокiнiв ФНП-а i 1Л-1р), а також достовiрне зниження останнього пщ впливом акарбози [10].
При стресах абдомшальний жир (жир сальника i бриж1) пiддаеться лiполiзу i в портальну вену потрапляе значна ктькють вiльних жирних кислот, як надходять у печшку, де вони повиннi утилiзуватися. Один шлях утилiзацiТ вiльних
жирних кислот, що масивно надходять до печшки при лiполiзi абдомшального жиру - ïx перетворення на глюкозу через процеси глюко-неогенезу. При утилiзацiï втьних жирних кислот цим шляхом печшка секретуе в кровотк над-лишкову кiлькiсть глюкози, внаслщок чого розвиваеться гiперглiкемiя, у вщповщь на яку знижуеться рiвень видалення шсулшу печiнкою iз кровотоку, що сприяе ппершсулшеми', а це в свою чергу - розвитку 1Р тканин.
Другий шлях утилiзацiï втьних жирних кислот, як надходять до печшки - синтез ТГ, при якому посилюеться секретя в кров лтопроте'^в дуже низько' щшьносп (ЛПДНЩ). Розвиваеться гiперлiпiдемiя з пщвищеною концентрацiею в плазмi кровi ТГ за рахунок ЛПДНЩ, яка супроводжуеться появою в кровi пiдвищеного рiвня холестерину (ХС) внаслiдок збiльшення концентрацп ЛПНЩ у зв'язку з тим, що в кровоток секретован ЛПДНЩ пщдаються дп лiполiтичниx ферментiв - лтопротещлтази i печiнковоï лiпази. Пюля розпаду Тг великi част-ки ЛПДНЩ перетворюються в частинки лтопроте'^в промiжноï щiльностi, якi пiсля дп на них печiнковоï лiпази перетворюються на ча-стки ЛПНЩ, представлен субфракцiею дрiбниx щiльниx частинок, як дуже високоатерогеннi. Маючи незначну спорщненють до ЛПНЩ-рецепторiв, вони довго циркулюють у кровоток, окислюються, утворюючи xiмiчно модифiкованi ЛПНЩ, якi легко i неконтрольовано захоплюють-ся макрофагами. Останн вiдiграють важливу роль у розвитку атеросклеротично' бляшки, яка легко розриваеться, а на ïï мюц розвиваеться тромбоз.
Дислiпопротеïдемiя з пiдвищеним вмютом в плазмi кровi ЛПНЩ i зниження вмюту ЛПВЩ, якi здшснюють вiдтiк ХС в печiнку, де вш катаболiзуе до жовчних кислот е одним iз факторiв, пошкоджуючих ендотелiй.
Гiперiнсулiнемiя призводить до зниження активност ферменту лiпопротеïдлiпази, що сприяе розвитку ппертриглщеридемп, а також до пщвищення апетиту, що сприяе ожиршню. У результатi 1Р (гiперiнсулiнемiя), гiперлiпiдемiя та ожирiння посилюють одне одного [5].
Слщ враховувати, що надлишкове вiдкладення жиру - це не ттьки скупчення над-лишку жирових кл^ин, перевантажених триглiцеридами, а й важливий елемент ендокринноï системи, який володiе ендо-, ауто- i паракринною функ^ями, що зумовлюють розви-ток субкл^чного запального процесу. Ожирiння викликае хрошчну неiнтенсивну системну за-пальну вщповщь, що провокуе пщвищену стшксть до iнсулiну за допомогою збтьшення продукцп запальних медiаторiв надлишковою клькстю жирових клiтин. Причому тканини, вщдалеш вiд жировоï, не виявляють явно''' запальноï реакцiï, однак вони пщдаються впливу пiдвищениx рiвнiв адiпокiнiв, як секретуються активованими i гiпертрофованими адипоцитами.
Дiя цитокiнiв полягае не ттьки в ïx здатносп знижувати чутливють до iнсулiну, а й у збiльшеннi запально' реакцiï, яка може призве-сти до посилення тканинного ушкодження, а по™ до дисфункцiï органiв. Ппошя виступае пусковим меxанiзмом розвитку запалення жирово''' тканини (ЖТ). Вiдомо, що в ЖТ невелика кльксть судин, проте кожен адипоцит отримуе необхщш речовини завдяки розвиненiй системi капiлярiв. Але збiльшення розмiрiв жирових кл^ин може сприяти ппоксп жировоï тканини. Так, вщстань для дифузiï кисню приблизно 120 мкм в тканинах, однак, коли дiаметр адипоци^в стае >120 мкм, велик адипоцити утворюють бар'ер, блокуючий дифузш кисню до дистальних дтянок жирово''' тканини. Також, е клька iншиx непрямих аргументiв на користь ппотези гiпоксiï - зокрема, частка серцевого ви-киду i кровотоку, що йде на ЖТ, не збтьшуеться при ожиршш, незважаючи на збтьшення маси тканини, до того ж, у огрядних людей не спостер^аеться збтьшення кровотоку в ЖТ шсля прийому im, тобто вщзначаеться зниження тканинного кровотоку. Ппошя стимулюе експресш прозапальних адипокшв, пiдвищуе експресш GLUT4, що свiдчить про активiзацiю утилiзацiï глюкози адипоцитами в умовах нестачi кисню, змiнюе метаболiзм жирових кл^ин i функцiональний стан тканини в цтому i саме найважливше - шдукуе i пiдтримуе запальний процес [8].
Гiпоксемiчний стан в бтьшосп випадкiв призводить до розвитку штерсти^ального фiброзу, причому 70% позакл^инних протеïнiв виробля-ються преадипоцитами. Дана обставина певною мiрою пояснюе безустшнють терапiï ожирiння у деяких хворих, незважаючи на адекватнють проведеного лкування. Змiна розумiння ЖТ вщ пасивного органу зберiгання енергiï до активного учасника в гормональнш регуляцп вiдбулося порiвняно недавно. Бiла Жт крiм запасання жирних кислот, холестерину, ретинолу i стеро'дних гормонiв е одним з основних оргашв ендокринно' системи, яка секретуе величезний спектр бткових факторiв i гормоноподiбниx пептидiв, якi отримали назву адипокiни, як дiють аутокринним, паракринним або ендокринним шляхом, тим самим контролюючи рiзнi метаболiчнi функцiï. В даний час були визначеш рiзнi функцiï бтьше 50 адипокiнiв, але найбiльш вивчеш на сьогоднiшнiй день лептин, адипонек-тин i такi цитокiни як 1Л-6 i ФНП-а. Таким чином, серйозний поворот у розумшш фiзiологiï жирово' тканини стався в 1994-1995 рр., завдяки вiдкриттю гормону лептину. Лептин е основним медiатором енергетичного балансу, який передае шформацш про виснаження або нако-пичення жирових запаав в ЦНС. Взаемодiючи з рецепторами ппоталамуса i лiмбiчноï системи, вш викликае зниження апетиту, поза ЦНС -пщвищуе чутливiсть скелетних м^в, печiнки i жирово' тканини до шсулшу. Очевидно, що
рiвень лептину в сироватцi кровi пропорцiйний шдексу маси тiла, тому огряднi люди, як правило, мають бтьш висок концентрацп циркулюю-чого гормону, але тим не менш, у них розвиваеться стшкють до гiпоталамiчних ефектiв лептину. Тому, катаболiчнi шляхи, призначен для зниження апетиту i пiдвищення витрати енергп, так i не активуються i надлишок маси тта збер^аеться [11,12].
Також були з'ясован ефекти лептину на iмуннi i запальнi реакцп. Дшчи на рiзнi iзоформи свого рецептора, що знаходяться на лiмфоцитах, моноцитах i ендотелiальних клiтинах, лептин захищае Т^мфоцити вiд апоп-тозу, збтьшуе пролiферацiю на'вних Т-клiтин при одночасному зниженн пролiферацiТ клiтин пам'ятi, в моноцитах активуе фагоцитоз i продукцш цитокiнiв, а в ендотелiальних кл^инах пiдвищуе експресiю молекул адгезп i викликае окислювальний стрес. Таким чином, збтьшення концентрацп лептину в сироватц через прямий вплив на iмунну систему може викликати проза-пальний стан. Серед шших адипокiнiв особливу увагу вчених привертае адипонектин за його роль в регуляцп чутливост до шсулшу. Його фiзiологiчне значення полягае в пщвищенш чутливостi тканин до шсулшу, в посиленн ефек^в iнсулiну в периферичних тканинах, в першу чергу в м'язах, печшц i ЖТ, а також мае протизапальну i антиатерогенну дiю. Хоча ади-поцити е найбiльш важливим джерелом адипо-нектину, його титр не збтьшуеться при ожирiннi, а, навпаки, спостер^аеться зворотна тенденцiя -зниження рiвня у огрядних людей i пiдвищення рiвня у па^етчв з анорексiею. В гепатоцитах на молекулярному рiвнi цей адипокiн пригшчуе ключовi ферменти глюконеогенезу-глюкозо-6-фосфатазу i фосфоенолпiруваткарбоксикiназу, таким чином посилюючи ефекти шсулшу. До того ж адипонектин знижуе внутршньокттинний рiвень триглiцеридiв, посилюючи утилiзацiю жирних кислот в мiтохондрiях печiнкових i м'язових штин, пiдсилюе транслокацiю бтка-переносчика глюкози-GLUT-4 з цитоплазми в мембрану м'язових штин, забезпечуючи краще засвоення глюкози. Тому зниження секрецп ади-понектину розглядаеться як провщний чинник розвитку шсулшорезистентносп при ожирiннi [13,14].
1нпбуючи бiологiчну активнiсть ФНП-а, адипонектин пригшчуе експресш молекул адгезп (1САМ-1) в ендотелiальних клiтинах, таким чином запоб^аючи адгезiю до ендотелш моноцитiв, а також стимулюе продукцш N0, що пояснюе його захисну дш вiдносно судинно' стiнки.
На початку 1990-х сталося вщкриття прозапаль-них цитокiнiв, одним з яких е ФНП-а, який секретуеться ЖТ та призводить до низки пaтологiчних сташв, що провокуе виникнення системного запалення, яке обтяжуе перебiг псорiaтичноТ хвороби та ожиршня [15,16].
Таким чином, пщвищена локальна концентра^я ФНП-а, лептину, резистину, знижен рiвнi адипонектину i окислювальний стрес призводить до збтьшення експресп адге-зивних молекул ICAM-1 i E- i Р-селектину на ендотелiальних клiтинах, це супроводжуеться штенсифка^ею прилипання лейкоцитiв i фор-муванням тромбоцитарних агрега^в, якi переш-коджають току кровi. До того ж, ФНП-а шактивуе судинний мiорелаксант - оксид азоту (NO), що призводить до звуження судин. В результат знижуеться швидкють кровотоку в каптярах, погiршуеться тканинна перфузiя, розвиваеться стан ппоксп. Згодом гiпоксiя призводить до порушення бар'ерноТ' функци, посилюеться фенестрацiя капiлярiв, пiдвищуеться судинна проникнють, яка веде до iнтерстицiального на-бряку. Отже, вiдзначаеться порушення мiкроциркуляцiï, яке е одним з важливих елементiв запального процесу [17,18].
Бтьшють цитокiнiв функцiонують переважно паракринно або аутокринно, але не менш важ-ливим у розвитку ожиршня е 1Л-6, який, на вщмшу вiд iнших штерлейюыв, е iстинним ен-докринним цитокшом, це означае, що бiльшiсть кл^инних мiшеней цього цитокiну вiддаленi вщ мiсця синтезу, тому ефекти 1Л-6, корелюють з його концентрацiею в сироватц кровi [19,20,21]. В жировш тканинi 1Л-6 секретують адипоцити i макрофаги. Вимiрювання артерiовенозноï рiзницi цитокша показали збiльшення його концентрацiï в сироватц^ що свiдчить про секрецш |Л-6 жировою тканиною, яка виробляе приблизно 30% вщ циркулюючого 1Л-6 в органiзмi людини. Як лептин, так i продук^я 1Л-6 жировою тканиною зростае зi збiльшенням маси тта. Пщвищення концентрацп циркулюючого 1Л-6 тiсно пов'язане з резистентнютю до iнсулiну. Хоча 1Л-6 е досить плейотропним цитокшом, який впливае на багато тканин, вплив на печшку, кютковий мозок i ендотелш е найбтьш значущим у виникненн ускладнень ожиршня [22,32]. Циркулюючий 1Л-6 е одним з найбтьш важливих факторiв, що визначають вироблення печшкою бтмв гостроï фази. Це забезпечуе швидку скоординовану фiзiологiчну вiдповiдь на пошкодження тканин або iнфiкування, спрямовану на активiзацiю захис-них механiзмiв органiзму: знищення патогенних мiкроорганiзмiв, усунення пошкоджених клiтин i вiдновлення пошкоджених тканин. В свою чергу одним з найбтьш значущих бтш гостроТ' фази е СРБ, який прикртлюеться до мембрани пошкоджених кл^ин i викликае 1х загибель шляхом активацiï реакцiй каскаду комплементу [24,25,26]. В свою чергу, СРБ е маркером дм 1Л-6 [27,28,29]. Треба також вщм^ити, що продукцiя СРБ в печшц регулюеться циркулюючим 1Л-6, тому можна стверджувати, що цей цитокш, концентрацiя якого зростае при ожиршш, iстотно сприяе виникненню хрошчно! системноï запальноï реакцiï [30,31,32,33].
Отже, при коморбщносп ncopia^4HOï хворо-би та ожиршы формуеться порочне коло на piBHi iMyHHOï системи, яке необхщно розiрвати для успiшного лкування даних захворювань.
Тому, подальше вивчення коморбщносп псорiатичноï хвороби та ожиршш дасть можливiсть виявити новi мшен терапiï для по-передження ускладнень та бтьш ефективного лiкування даноТ патологiï.
References
1. Valdimarsson H, Thorleifsdottir RH, Sigurdardottir SL et al. Psoriasis - as an autoimmune disease caused by molecular mimicry. Trends Immunol 2009; 30 (10): 494-501.
2. Yemchenko Ya, Ischeykin K, Kaydashev I. Analiz zahvoryuvanosti ta poshirenosti na psoriaz v Ukraïni ta v Poltavs'kiy oblasti [Analysis of the incidence and prevalence of psoriasis in Ukraine and in the Poltava region]. Aktual'ni problemi suchasnoï medicini: Visnik ukraïns'koï medichnoï stomatologichnoï akademiï. 2014; 3 (47):72-76. (Ukrainian).
3. Yemchenko Ya. Osobennosti klinicheskogo techeniya psoriaza u bol'nyh s soputstvuyuschim metabolicheskim sindromom v zavisimosti ot urovnya sistemnogo vospaleniya [Peculiarities of the clinical course of psoriasis in patients with concomitant metabolic syndrome depending on the level of systemic inflammation]. Georgian Medical News. 2014; 11 (236):43-47. (Ukrainian).
4. Yemchenko Ya. Stan sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu seredn'ogo stupenya tyazhkosti iz suputnim metabolichnim sindromom [Condition of systemic inflammation in patients with psoriatic disease of moderate severity with concomitant metabolic syndrome]. Simeyna medicina. 2016; 2: 148-150. (Ukrainian).
5. Yemchenko Ya, Ishcheikin K. Deiaki spilni aspekty patohenezu psoriazu ta metabolichnoho syndromu. Svit medytsyny ta biolohi [Some common aspects of the pathogenesis of psoriasis and metabolic syndrome]. 2013; № 1:176-180. (Ukrainian).
6. Yemchenko Ya, Ischeykin K, Kaydashev I. Zalezhnist' kliniko-laboratornih pokaznikiv vid rivnya sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu [Dependence of clinical and laboratory parameters on the level of systemic inflammation in patients with psoriatic disease]. Mir mediciny i biologii. 2014; 3 (45):40-43. (Ukrainian).
7. Atkinson RL. Could viruses contribute to the worldwide epidemic of obesity? Int J Pediat Obes. 2008; 3: Suppl 1: 37-43.
8. Babak OYa, Yarmish NV, Shkol'nik VV. Ozhirinnya yak puskoviy mehanizm adipocitokinovogo kaskadu [Obesity as a trigger mechanism of the adipocytokine cascade]. Medicina transportu Ukrainy. 2012; 2: 94-99. (Ukrainian).
9. Yemchenko Ya. Riven pokaznykiv systemnoho zapalennia u khvorykh na psoriaz obtiazhenyi metabolichnym syndromom [The level of indicators of systemic inflammation in patients with psoriasis burdened with metabolic syndrome]. Zhurnal dermatovenerolohii ta kosmetolohii imeni M.O.Torsueva. 2018; № 1 (38):31-35. (Ukrainian).
Hayrutdinov VR. Rol immunnoy sistemyi kozhi v patogeneze psoriaza. Immunopatol, allergol, infektol [The role of the skin's immune system in the pathogenesis of psoriasis]. 2012; 2:54-62. (Russian).
Jung SL, Baek JH, Lee JH. Efficacy and Safety of Radiofrequency Ablation for Benign Thyroid Nodules: A Prospective Multicenter Study. Radiol. 2018;19(1):167-174.
Kaydashev IP. NF-kB-signalizaciya kak osnova razvitiya sistemnogo vospaleniya, insulinorezistentnosti, lipotoksichnosti, saharnogo diabeta 2-go tipa i ateroskleroza [NF-kB-signalization as a basis for development of systemic inflammation, insulin resistance, lipotoxicity, type 2 diabetes and atherosclerosis]. Mezhdunarodnyy endokrinologicheskiy zhurnal 2011; 3(35): 35-40. (Ukrainian).
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20. 21. 22.
23.
24.
25.
26.
27.
28.
29.
30.
31.
32.
33.
Kaydashev IP. Izmenenie obraza zhizni, narushenie energeticheskogo metabolizma i sistemnoe vospalenie kak faktory razvitiya bolezney civilizacii [Lifestyle changes, impaired energy metabolism and systemic inflammation as factors for the development of civilization diseases]. Ukra'ns'kiy medichniy chasopis. 2013; 5: 103-108. (Ukrainian).
Jae Ho Han, Chang-Hee Suh, Ju-Yang Jung. Serum Levels of Interleukin 33 and Soluble ST2 Are Associated with the Extent of Disease Activity and Cutaneous Manifestations in Patients with Active Adult-onset Still's Disease. Rheumatology. 2017; 5(8) :121-127.
Sebastian Drube, Florian Kraft, Jan Dudeck. MK2/3 Are Pivotal for IL-33-Induced and Mast Cell-Dependent Leukocyte Recruitment and the Resulting Skin Inflammation. J Immunol. 2016; 2(10):35-42. Chong SZ, Wong KL, Lin G et al. Human CD8. T cells drive Th1 responses through the differentiation of TNF/iNOS-producing dendritic cells. Eur J Immunol 2011; 41 (6): 1639-51. Monastyrskaia E, Liamyna S, Malushev Y. M1 y M2 fenotyp aktyvyrovanukh makrofahov y ykh rol v ymmunnom otvete y patolohyy [M1 and M2 phenotypes of activated macrophages and their role in immune response and pathology]. Patohenez. 2008; 4: 31-39. (Ukrainian).
Liamyna S, Malushev Y. Poliaryzatsyia makrofahov v sovremennoi kontseptsyy formyrovanyia ymmunnoho otveta. Fundamentalnbie yssledovanyia [Polarization of macrofags in the contemporary concept of formation of immune answer]. 2014; 10 (5):930-935. (Ukrainian).
Boyman O, Conrad C, Tonel G. The pathogenic role of tissue-resident immune cells in psoriasis. Trends Immunol 2007; 28: 51-7. Naik HB, Cowen EW. Autoinflammatory pustular neutrophilic diseases. Dermatol. Clin. 2013; 3: 405-425.
Martinez F, Sica A, Mantovani A, Locati M. Macrophage activation and polarization. Front Biosci. 2008 Jan; 1(13):453-61. Kamylov FKh, Mufazalova NA, Kapuler OM. Tsytokinovyi dysbalans v ymmunopatoheneze psoriaza. Fundamentalni doslidzhennia [Cytokine disbalance in the immunopathogenesis of psoriasis]. 2015; 1 (5):1065-1071. (Russian). Clark RA. Resident memory T cells in human health and disease. Sci Transl Med 2015; 7 (269):269-274.
Harden JL, Krueger JG, Bowcock AM. The immunogenetics of Psoriasis: A comprehensive review. J Autoimmun. 2015 Nov; 64:66-73.
Harman-Boehm I, Bluher M, Redel H, Sion-Vardy N, Ovadia S, Avinoach E, Shai I, Kloting N, Stumvoll M, Bashan N, Rudich A. Macrophage infiltration into omental versus subcutaneous fat across different populations: effect of regional adiposity and the comorbidities of obesity. J. Clin. Metab. 2007; 92(3): 2240-7. Brikos C, O'Neill LA. Signaling of toll-like receptors. Handb Exp Pharmacol. 2008; 183: 21-50.
Cosmi L, Liotta F, Maggi E. Th17 and non-classic Th1 cells in chronic inflammatory disorders: two sides of the same coin. Int Arch Allergy Immunol 2014; 164 (3): 171-177.
Bertheloot D, Latz E. HMGB1, IL-1a, IL-33 and S100 proteins: dual-function alarmins. Cell Mol Immunol. 2017; 14(1):43-64. Suganami T, Tanimoto-Koyama K, Nishida J et al. Role of the Tolllike receptor 4/NF-kappaB pathway in saturated fatty acid-induced inflammatory changes in the interaction between adipocytes and macrophages. Arterioscler Thromb Vasc Biol 2007; 27: 84—91. Gratchev A, Kzhyshkowska J, Kothe K, Muller-Molinet I, Kannookadan S, Utikal J, Goerdt S. Mphi1 and Mphi2 can be re-polarized by Th2 or Th1 cytokines, respectively, and respond to exogenous danger signals. Immunobiology. 2006; 211 (6-8):473-86. Cassol E, Cassetta L, Rizzi C, Alfano M, Poli G. M1 and M2a polarization of human monocyte-derived macrophages inhibits HIV-1 replication by distinct mechanisms. J Immunol. 2009 May 15; 182(10):37-46.
Martinez FO, Gordon S. The M1 and M2 paradigm of macrophage activation: time for reassessment. F1000Prime Rep. 2014; Mar 3(6):13-18.
Zhou X, Krueger JG, Kao MC et al. Novel mechanisms of T-cell and dendritic cell activation revealed by profiling of psoriasis on the 63,100-element oligonucleotide array. Physiol Genomics 2003; 13(1): 69-78.
Реферат
ОЖИРЕНИЕ КАК КОМОРБИДНЕО СОСТОЯНИЕ ПРИ ПСОРИАЗЕ Емченко Я.А.
Ключевые слова: псориаз, ожирение, коморбидность, системное воспаление.
Псориаз является наиболее распространенным хроническим, генетически детерминированным аутоиммунным полиэтиологический воспалительным заболеванием с нарушением эпидермальной пролиферации, которое проявляется эритематозно - чешуйчатыми элементами, папулами и бляшками. По результатам клинико - эпидемиологических исследований, псориазом болеет около 3-4% населения нашей планеты, независимо от пола, возраста и этнической группы, при этом удельный вес этой патологии в общей структуре кожных болезней достигает, по данным разных авторов, от 1% - до 40%.
Однако, несмотря на широкое распространение псориаза и на большое количество работ по этой проблеме, до сих пор нет единого взгляда на патогенез этого дерматоза. Для объективного понимания патогенеза псориаза необходимо учитывать недостаточно изученную коморбидность этой патологии и эмоциональные расстройства, которые проявляются практически у всех больных псориазом. Так, при физическом и психическом стрессах повышается концентрация нейропептида Y, что приводит к повышенному приему пищи, увеличению массы тела и дальнейшему развитию ожирения с рядом метаболических нарушений, что, несомненно, влияет на течение псориаза. Поэтому, при исследованиях патогенеза псориаза в последние годы все больше внимания уделяется нарушением метаболических процессов. Особенностью патогенеза у больных псориазом с ожирением, в отличие от больных без ожирения, является статистически значимое увеличение гиперлептинемией и увеличение системного цитокинового провоспалительного потенциала. Поэтому перспективой дальнейших исследований является более углубленное изучение коморбидности псориатической болезни, что позволит определить новые мишени терапии данного дерматоза.
Summary
OBESITY AS A COMORBID STATE UNDER PSORIASIS Yemchenko Ya.
Key words: psoriasis, obesity, comorbidity, systemic inflammation.
Psoriasis is a chronic, genetically determined autoimmune polyetiological inflammatory disease with a disorder of epidermal proliferation, provoked by exogenous and endogenous factors, and is characterized by erythema, scaly elements, papules and plaques. According to the results of clinical and epidemiological studies, about 3-4% of the population of our planet suffer from psoriasis, regardless of gender, age and ethnic group, while the proportion of this pathology in the general structure of skin diseases reaches, according to different authors, from 1% to 40%. However, despite the widespread of psoriasis and the research on this problem, there is still no unified view of the pathogenesis of this dermatosis. For an objective understanding of the pathogenesis of psoriasis, it is necessary to take into account the insufficiently studied comorbidity of this pathology and emotional disorders, which manifest themselves in almost all patients with psoriasis. Psy-choemotional disorders are found in almost all patients with psoriasis. Thus, the depression and anxiety that are typical for patients with psoriasis are accompanied by the same central and peripheral signs as prolonged stress. Stress reactions are provoked by psychosocial and economic problems, depression, anxiety, alcohol consumption and smoking. Thus, during physical and mental stress, the concentration of neuropeptide Y increases, which leads to increased food intake, weight gain and further development of obesity with a number of metabolic disorders, which undoubtedly affects the course of psoriasis. Therefore, in research of the pathogenesis of psoriasis in recent years more attention is paid to disorder of metabolic processes. The causes of psoriasis and abdominal obesity are immunological disorders and genetic defects. Peculiarity of pathogenesis in patients suffering from psoriasis with obesity, in contrast to patients without excess body weight, is statistically significant progression of hyperleptinemia and increase of systemic cytokine proinflammatory potential. Therefore, a more in-depth study of the comorbidity of psoriatic disease will reveal new targets for the treatment of this dermatosis.
