CC BY
19
Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 340.12:351.74 О. TaparaMÍB
Львiвський державний унiверситет внутрiшнiх справ
В1ДПОВ1ДАЛЬН1СТЬ ТА БЕЗВ1ДПОВ1ДАЛЬН1СТЬ: СОЦ1АЛЬНО-ПРАВОВА ПАРАДИГМА
©rapacuMie О., 2014
Наведено одну з найактуальшших проблем у фшософсько-правовому дослщженш сощально!' вiдповiдальностi людини, а саме - проблему сощально-правово!' парадигми сшввщношення вiдповiдальностi та безвiдповiдальностi; акцентовано увагу на розставленнi акцентiв у науковому та практичному обгрунтуванш цього виду взаемодИ, запропоновано деякi ще!' щодо фiлософсько-правового розумiння сощально-правово!' парадигми ввдповщальносл та безвiдповiдальностi.
Ключовi слова: вщповщальшсть, безвiдповiдальнiсть, фiлософсько-правове розу-мшня, соцiально-правова парадигма, детермiнiзм, особа, людина, спiввiдношення, подолання безвiдповiдальностi.
O. Harasymiv
RESPONSIBILITY AND IRRESPONSIBILITY: SOCIO-LEGAL PARADIGM
Article is devoted to the formulation of one of the most pressing problems in the philosophical and legal study of the social responsibility of man, namely the problem of socio-legal paradigm value of responsibility and irresponsibility. The purpose of this paper is to emphasize both theorists and practitioners for positioning accents in the scientific and practical relevance of this type of interaction. The author gives some ideas on philosophical and legal understanding of the legal paradigm of responsibility and irresponsibility.
Key words: responsibility, irresponsibility, philosophical and legal understanding of socio-legal paradigm, determinism, person, people, relationships, overcoming irresponsibility.
Е. Гарасымив
ОТВЕТСТВЕННОСТЬ И БЕЗОТВЕТСТВЕННОСТЬ: СОЦИАЛЬНО-ПРАВОВАЯ ПАРАДЫГМА
Работа посвящена постановке одной из наиболее актуальных проблем в философско-правовом исследовании социальной ответственности человека, а именно проблеме социально-правовой парадигмы соотношения ответственности и безответственности. Цель работы статьи заключается в том, чтобы акцентировать внимание как теоретиков, так и практиков на расстановке акцентов в научном и практическом обосновании данного вида взаимодействия. Предложены некоторые идеи по философско-правовому пониманию социально-правовой парадигмы ответственности и безответственности.
Ключевые слова: ответственность, безответственность, философско-правовое понимание, социально-правовая парадигма, детерминизм, лицо, человек, соотношение, преодоление безответственности.
Постановка проблеми. У перюд розбудови правово! та демократично! держави важливою проблемою постае проблема високо! сввдомоста особи та 11 найвищого прояву правосввдомоста. Цей
65
етап формування громадянського суспiльства неможливий без зародження громадянина з належним рiвнем почуття вiдповiдальностi. Одну з проввдних ролей у цьому контекстi поЫдае соцiальна вiдповiдальнiсть особи.
Проблема сощально1 вiдповiдальностi людини корелюеться з необхвдшстю дослiдження фiлософсько-правового тандему "вщповвдальшсть-безввдповвдальтсть".
Базою цього наукового пошуку повинно стати вироблення нових фiлософсько-правових та теоретико-юридичних пiдходiв щодо проблеми сощально-правово1 парадигми ввдповвдальност та безвiдповiдальностi.
Мета дослщження - сформувати фундаментальну фiлософсько-правову проблему сшввщ-ношення вiдповiдальностi та безввдповвдальност людини у сучасному суспiльствi.
Стан дослщження. Проблема сощально1 вiдповiдальностi у юридичнш науковiй лiтературi дослiджувалась як укра1нськими, так i зарубiжними вченими, але цi дослiдження торкались або ж окремих 11 iнституцiй, або специфiчних 11 аспектiв. Зокрема, ввдомими дослiдниками у цiй сферi е С. Алексеев, С. Братусь, I. Галаган, В. Горшеньов, Н. Гураленко, М. Гуренко-Вайцман, А. Карась, Д. Керiмов, В. Козлов, М. Козюбра, С. Комаров, М. Костицький, С. Сливка та ш.
Ми ж спробували зупинитись не на проблемi сощально1 вiдповiдальностi загалом, а лише на рефлексп вiдповiдальностi та безввдповвдальност як сощально-правово1 парадигми.
Виклад основних положень. Як суспшьне явище, сощальна вiдповiдальнiсть була iсторично першим i довгий час единим регулятором людсько! поведiнки та розглядалась як ввдображення об'ективно юнуючо1 потреби упорядкування дш усiх iндивiдiв у процесi 1хньо1 дiяльностi i Грунтувалась переважно на морально-психолопчних нормах. Ось чому у цш роботi ми звертаемось до проблеми змкту та структури сощально-психолопчних засад вiдповiдальностi.
Iнституцiю сощально1 вщповщальноста у контекстi соцiальних та психолопчних детермiнант необхiдно розглядати через призму сшвввдношення "шдиввд-група-колектив".
Вiдповiдальнiсть як внутршня особливiсть iндивiда - складне в структурному вщношенш явище. Воно включае: усвiдомлення необхiдностi дiяти згiдно з суспшьними вимогами та нормами як сощальними ценностями; усвiдомлення свое! сощально! щнност i суспшьно1 ролц передбачення наслiдкiв вибору рiшення, дш; критичтсть i постiйний контроль за сво!ми дiями, нагляд за 1х наслвдками для iнших; реалiзацiю в об'ективному свiтi; самооцiнку; готовнiсть вiдповiдати за сво! вчинки; соцiально-вiдповiдальну дiяльнiсть тощо.
Колективна, групова вiдповiдальнiсть становить цЫсну систему вiдносин, 11 сощально-психолопчш засади - це сукупнiсть взаемопов'язаних компонентiв, серед яких можна видшити такi, як загальна позиц1я, здатшсть до iдентифiкацil, взаемне прийняття ролей тощо [6, с. 104].
Головною об'ективною тдставою соцiальноl вiдповiдальностi, з погляду сощального регулювання, е нормативний метод регулювання i охорони суспшьних вiдносин, оскiльки взаемнi обов'язки суб'еклв у суспiльствi виражаються i закршлюються у соцiальних нормах. Але ототожнювати вiдповiдальнiсть iз соцiальною нормою не можна, оскшьки соцiальна вiдповiдальнiсть виконуе функцiю соцiального контролю за виконанням норми, гарантуе виконання запрограмованих сощальною нормою взаемних обов'язкiв учасникiв сощальних вiдносин.
Соцiальна вiдповiдальнiсть виступае центральною ланкою мехашзму, який забезпечуе усунення неузгодженостi, дезорганiзацil у сусп1льному житл, вирiшення суперечностей та конфлiктiв мiж учасниками суспiльних вiдносин на пiдставi забезпечення нормативного регулювання цих ввдносин [7]. У загальному виглядi мехатзм соцiальноl вiдповiдальностi дiе за принципом "сощальна норма - поведшка - ощнка - вiдповiдальнiсть", який Грунтуеться на необхiдностi приймати такi ршення та робити такi вчинки, в яких погоджуються iнтереси суб'екта з штересами iнших людей, груп, кламв, суспiльства.
Отже, з погляду сощального мехашзму ввдповвдальтсть Грунтуеться на формуванш та нормативному закрiпленнi певних дш суб'ектiв суспiльних вiдносин як обов'язкiв, а також на
66
можливост застосування соцiального примусу (у рiзних формах) у разi невиконання цих обов'язкiв.
Аналiзувати вiдповiдальнiсть як шдивщуальну якiсть людини необхiдно з урахуванням складно! структури !! духовного свпу, в якому переплiтаються рацюнальний, емоцшний i вольовий компоненти. Вiдомий росшський психолог С. Л. Рубiнштейн писав, що "при поясненнi будь-якого людського вчинку необхiдно враховувати рiзного роду спонукання в !х реальному сплетанш та взаемодп" [8, с. 260-261]. Ввдповвдальнкть формуеться розумом i знаннями iндивiда, його переконаннями i почуттями, соцiальним досвiдом та стiйкими звичками. В основi виникнення i функцюнування вiдповiдальностi як особистiсного феномену лежить самосввдомкть, яка зорiентована на осмислення людиною сво!х дш, почуттiв, думок, мотивiв поведiнки, iнтересiв, свого становища у суспшьств^ Згiдно з М. Бахтаним, визнати щось - значить усввдомити, зробити свiдомим. На його думку, ввдповвдальшсть являе собою стан напружено! усввдомлюваноста, вона передбачае усввдомлення несвiдомого, утримання його у сввдомоста, i в цьому - перша шщатива iндивiдуально! активностi [2, с. 55-56]. I чим вища у людини сввдомкть зв'язку з суспшьством, тим розвиненiша у не! ввдповвдальшсть перед iншими людьми.
Для розумшня вiдповiдальностi як iндивiдуально! якостi людини особливе значення мае оптимальне поеднання емоцiйного i рацiонального у духовному свт особи. В усвiдомленнi мотивiв, виборi правильно! лiнi! поведiнки ткно взаемодiють i емоцiйнi переживання, i доводи розуму. Нiщо у нашш свiдомостi не здiйснюеться без емоцшного забарвлення. Акт прийняття людиною ввдповщального рiшення завжди характеризуеться !! емоцшними переживаннями, цiлою гамою психiчних настро!в. Вiдповiдальнiсть виражаеться у таких емоцшних реакцiях, як неспокiй, занепокоенiсть, тривога, напруженiсть, хвилювання, сумнiви тощо. З шшого боку, як би не був розвинений чуттево-емоцiйний свiт людини, вона повинна мати знання, необхвдний кругозiр, сильну волю, щоб прийняти i реалiзувати серйозне рiшення.
1ндиввдуальна вiдповiдальнiсть особи тiсно пов'язана з поняттям свободи (внутрiшньо! i зовшшньо!, надано! людинi суспiльством). А поняття свободи, своею чергою, тiсно пов'язане з проблемою сшввщношення сутностi та кнування, яка в фiлософськiй лiтературi остаточно не вирiшена i до сьогодш. Найгострiше !! поставив екзистенцiалiзм, на противагу бiльшостi фiлософських шкш, якi проголосили, що iснування людини передуе !! сутноста. Наприклад, людина у Ж.-П. Сартра "...е лише те, що вона iз себе робить". Тому екзистенцiалiзм покладае усю ввдповвдальшсть на саму людину за те, хто вона е, що собою являе. "...Людина засуджена бути вшьною, тому ввдповвдае за все, що робить" [10, с. 323-327].
Отже, екзистенщалкти розглядають вщповвдальшсть як гранично широку категорго, що розповсюджуеться на увесь сви (гранична ввдповвдальшсть). "Людина, якш призначено бути вшьною, - писав Ж.-П. Сартр, - несе увесь тягар свпу на сво!х плечах: вона ввдповвдальна за сви i саму себе i певний спосiб буття" [9, с. 303-305]. Перед нами приклад найширшого, тотального поняття ввдповвдальноста, що випливае з волюнтаристського тлумачення свободи, притаманного екзистенцiалiзмовi. Важко погодитися з таким розумшням вiдповiдальностi, оскiльки людина не може ввдповвдати за все на свт, тим бшьше за те, до чого вона не причетна.
Певною мiрою людина сама е творцем свое! дол^ Як ввдзначав Габрiель Марсель: ".бути -значить бути в дорозГ', i завдання людини - гiдно прожити цей життевий шлях. Людина - проект майбутнього, який реалiзуеться в процем !! життедiяльностi. I надзвичайно важливим е характер цiе! життедiяльностi (що людина залишае п1сля себе - добро чи зло). У виборi одного з названих двох начал кожен бере на себе персональну вщповвдальшсть, саме тут проявляеться свобода волi шдиввда.
Про те, що суттсть людини включае характер !! кнування, писали такi видатнi тмецью фiлософи, як А. Шопенгауер, М. Шелер та iн. На думку А. Шопенгауера, все iснуюче повинно мати певну сутшсть. Не можна кнувати i бути нiчим [3, с. 38]. Про те, що сутнкть людини визначае !! кнування, сввдчить процес формування !! мови, духовного свпу, засобiв i форм життедiяльностi,
67
звичагв, традицш, стереотипiв поведiнки. У рiзних народiв цi види соцiалiзацil ввдбувалися по-рiзному, але йшли в одному напрямку.
Людина, що усввдомила свою самiсть (сутнiсть), це вже не просто частина природи, а сощальна ютота, яка ставить собi за мету пристосувати природу до сво1х потреб. "З того часу, коли людина, яка формувалася, - писав М. Шелер, - зруйнувала притаманнi всьому попередньому перiоду 11 тваринного життя методи пристосування до оточуючого свпу i обрала протилежний шлях - пристосування "ввдкритого" свпу до себе, вона повинна була поставити себе в цен^ цього свпу" [11, с. 94].
Цей момент, що з^ав вирiшальну роль у процем нашого вiдособлення ввд тваринного свiту, був початком формування вде1 про "величнiсть людини, р1вшсть 11 Богу". "в моменти, - писав А. Камю у "Мiфi про Сiзiфа", - коли будь-яка людина вщчувае себе рiвною Богу. Ця богорiвнiсть приходить тодi, коли, "шби при спалаху блискавки, в^уваеться велич людини та 11 розуму" [4, с. 92].
Проте, якою б не була людина, вона у сво1й дiяльностi повинна мати певну свободу волi. Свобода волi нейтральна з погляду добра i зла у тому вiдношеннi, що людина здатна як на добр^ так i на злi дiяння. Артур Шопенгауер називав це байдужютю свободи волi. Крiм того, людина за будь-яких обставин повинна мати певну мiру свободи у сощальному значеннi цього слова. Водночас не жт^бно забувати й те, що свобода е ввдкритий шлях i вверх, i вниз. "У свободi мiститься можливiсть як найвищого добра, так i найнижчого зла, - писав М. Лосський. Якщо ж якась ютота вступила на шлях зла, то кореш цього зла мютяться у самш цiй ютот i вiдповiдальнiсть за скоене зло падае цшком на не1" [3, с. 42-43]. Свобода волi втратила б свш сенс, якби 1й залишили одну едину з можливих альтернатив. Справжня свобода проявляеться лише тсда, коли е можливiсть вибору з багатьох альтернатив, включаючи вибiр мiж добром i злом.
Проте, як уже зазначалося, не може бути абстрактно1 свободи заради само1 свободи. Свобода у реальнш життедiяльностi iндивiда i суспшьства повинна виступати не як мета, а як заиб для ефективно1 дiяльностi (екож^чно1, полиично1, освиньо-виховно1, культуролопчно1 тощо). Якщо порушуеться цей принцип i в суспiльствi встановлюеться шчим не обмежена свобода (коли кожен робить, що хоче i не визнае жодних законiв i заборон), наступае перюд економiчноl i полиично1 нестабiльностi i всезагально1 безвiдповiдальностi, що призводить до кризового стану суспшьств. Тому за умов гостро1 екож^чно1 i полиично1 кризи було б i соцiально, i морально виправданим встановлення у законодавчому порядку певних обмежень свободи, зокрема у сферi комерцшно1 дiяльностi (за збереження уих економiчних i полiтичних прав громадян), i прийняття вищим законодавчим органом влади спещальних законiв, спрямованих на встановлення порядку у суспiльствi i посиленням шдиввдуально1 вiдповiдальностi кожно1 людини за сво1 дц.
Про обмеження свободи у подiбних випадках пише також ввдомий швейцарський фiлософ Е. Агацщ: "Коли свобода використовуеться не для блага людей, вона повинна певним чином обмежуватися" [1, с. 36]. Водночас громадяни повиннi отримати надiйнi гарантп вiд оргашв державно1 влади щодо покращення 1х екожмчного i соцiального становища (i щ гаранти повиннi чiтко дотримуватися), шакше жоднi закони i заходи державних структур не матимуть позитивних результапв. Тобто мiра шдиввдуально1 свободи у кризовий перюд суспшьного розвитку та за шших екстремальних умов повинна визначатися екож^чною i полiтичною необхвдшстю, а безвiдпо-вiдальнiсть особи, якщо вона мае негативт соцiальнi наслвдки i сприяе соцiальнiй дестабiлiзацil, повинна каратися вщповщно до законодавчих акта держави.
Необхiдною передумовою формування в особи почуття вiдповiдальностi е вироблення у не1 в процесi соцiалiзацil права на вiдповiдальний вчинок, умшня спiввiдносити його з вчинками шших людей. За таких умов формуеться "автономна" (зпдно з I. Кантом) воля. Практичний розум, на думку шмецького фiлософа, е моральним законодавцем вол^ Його категоричний моральний iмператив проголошуе: "Дiй так, щоб ти завжди ставився до людей..., як до мети, i нiколи як до засобу" [5, с. 270].
68
За що ж все таки людина ввдповвдае у межах свого суспшьства, i коли? Багато соцiальних фактс^в i процесiв стосовно окремого шдиввда iснують об'ективно i людина !х не вибирае (скажiмо, рiвень розвитку продуктивних сил, суспiльний i полгтичний лад у кра!нi, система законодавства тощо). Вони не залежать ввд !! добро! чи зло! вол^ ввд розуму чи бажання. Але коли людина включаеться до навчально-тзнавально! або трудово! дiяльностi, вона несе вщповвдальшсть за ставлення до навчання або виконувано! роботи. Зниження ж мiри вiдповiдальностi (у навчаннi, виробничш пращ, управлiнськiй, у науковiй i художнiй творчостi тощо) у сукупност з подiбним ставленням до свого суспшьного обов'язку з боку багатьох оиб (включаючи керiвникiв у вищих органах влади) негативно вiдображаеться на продуктивних силах суспшьства, темпах його екожмчного розвитку, сощальних процесах, духовному житл та iнших сферах.
Отже, йдеться про феномен безвщповвдальноста, який е серйозною проблемою нашого суспшьства. Причому вiд "верхiв" до "низш": вiд Верховно! Ради Укра!ни, яка упродовж останшх рокiв доволi часто перебувала у станi бездiяльностi (причому "законодавщ" не соромилися отримувати щомкяпя величезну зарплату, фактично не працюючи), до молодих (рокiв 25-30) безпритульних, якi не хочуть працювати. За радянських часiв подiбних людей, яких тодi називали "дармо!дами", висилали з мкт у сiльську мiсцевiсть, де вони були змушет працювати, щоб не померти з голоду. Сьогодш ж на них мiсцевi органи влади не звертають жодно! уваги, шби вони не кнують. Це i е прикладом нiчим не прикрито! безвiдповiдальностi на усiх рiвнях суспiльного розвитку.
Фактично безвiдповiдальнiсть е синошмом бездiяльностi, i навпаки. Бездiяльнiсть породжуеться пасивнiстю, соцiальною нейтральнiстю. Життя людини, взяте у едностi "сутноста" та "iснування", е синтезом i результатом переплетiння цiло! низки моменпв i чинникiв - трудових, моральних, психологiчних, релiгiйних та iнших, але не зводиться до жодного з них. Бездiяльне життя не може бути духовно повноцшним. Ще Арктотель зауважив, що найстрашнiшим злом е бездiяльнiсть, нерухомий стан душ1. А за словами I. Канта, ".людина хоче жити забезпечено i весело, але природа бажае, щоб вона (людина) вийшла зi стану бездiяльностi i поринула з головою в роботу" [5, с. 12]. Бездiяльне життя е кнування неповне, воно призводить до бездуховност й породжуе пияцтво, наркоманiю, антигромадсью вчинки i навiть злочини. Бездiяльнiсть (а поряд з нею i безвiдповiдальнiсть) е протилежними полюсами дiяльностi та ввдповвдальноста.
Традицiйно бiльшiсть авторш пов'язуе бездiяльнiсть та безвiдповiдальнiсть з тотальним режимом та сощальними умовами людського кнування. Це дещо одж^чний пiдхiд до аналiзу названо! проблеми. Причини охарактеризованого явища значно глибшi.
Назване явище, на нашу думку, породжуеться i об'ективними, i суб'ективними причинами. Людина, як ввдомо, здiйснюе свою практичну i теоретичну дiяльнiсть у формах, створених в процесi розвитку людського суспшьства. Сощальне начало проникае у сввдомкть iндивiда i звiдси визначае сутнкть його дiяльностi через предметний свгт створено! попереднiми поколiннями культури, мови, накопиченого знання тощо. Отже, особисткть - продукт середовища i свое! власно! дiяльностi, життево! активности Проте в одному й тому самому сощальному середовищi формуються рiзнi особистостi - активнi, дiевi, яю хочуть багато знати i чогось досягнути у своему життi, i пасивнi, безвольнi, iнертнi, позбавленi будь-яких духовних iнтересiв i не здатш прийняти жодного самостiйного серйозного ршення. Яю ж причини цього явища?
Мабуть, вони криються в особливостях першого етапу соцiалiзацi! людини, який проходить у Ымейному оточеннi, де здшснюеться формування свiдомостi, мови, знань i досвiду дитини. Блокування !! шдиввдуально! iнiцiативи при бажаннi зробити щось самому, поки за дитину це роблять батьки, призводить до ввдповвдного блокування в сввдомоста людини, що формуеться, i закладае психолопчш основи соцiально! пасивностi та безвщповвдальноста.
У суб'ективному планi соцiально! пасивноста, бездiяльностi та безвiдповiдальностi головними причинами е недостатньо розвинет духовт потреби та штереси, воля i характер людини. Вщомо, що волю Ф. Енгельс визначав як "сплав почутв i розуму". Це здатнiсть дiяти у планi свiдомо
69
поставлено1 мети, долаючи при цьому виникакш бажання i прагнення, якi можуть стати перешкодою на шляху досягнення життево важливо1 мети. Ось чому Ым'я, школа, навчальний чи трудовий колектив повиннi усiляко сприяти щдиыду у його прагненнях реалiзувати намiченi життевi цiлi, iнакше найкращi намiри можуть залишитися лише на рiвнi бажань i мрiй.
У контекста нашого дослвдження необхiдно звернути увагу й на юридичну безввдпо-ввдальшсть. На нашу думку, юридична безвщповвдальшсть е сутнiсною стороною статусно-рольово1 частини правово1 антикультури. Правова антикультура проявляе себе, виключно, за щншсного пiдходу до правового простору у сощальному розумiннi. Правова антикультура у правовому просторi будь-якого суспiльства багатогранна, оскiльки набувае рiзноманiтних форм. Саме тому в юридичнш лiтературi правова антикультура не знайшла свого цЫсного дослвдження. Водночас правова культура також дослвджуеться вiдiрвано вiд правово1 антикультури, хоча, насправд^ вiдокремлено вони школи не iснують.
Висновки. Упродовж останшх рокiв у юридичнiй лiтературi були дослщжет так! явища, як правовий iнфантилiзм, правовий дилетантизм, тiньове право, правова демагопя, правовий шгЫзм тощо, однак розглядаються вони ввдокремлено ввд свого родового поняття "правова антикультура", що, своею чергою, дезорiентуе не лише учених-теоретиюв, а й практиюв, що беруть участь у протидп цьому негативному явищу. Ус! вищеперераховат правовi явища, на думку О. Бондарева, е формами вираження правово1 антикультури суб'екпв права, а тому у них багато спшьних ознак ! протид!яти кожнш з них окремо неправильно. З огляду на це, доцшьно здшснювати заходи щодо м1тшзаци правово1 антикультури загалом у правовому простор! держави, що сприятиме тдвищенню правово1 культури у суспшьств! та рол! сощально1 ввдповвдальноста.
1. Агацци Э. Ответственность — подлинное основание для управления свободной наукой / Э. Агацци //Вопросы философии. — 1992. — № 1. — С. 36. 2. Богатырева Е. А. Этическая онтология и философия языка / Е. А. Богатырева, М. М. Бахтин // Вопросы философии. — 1993. — № 1. — С. 55—56. 3. Гаджиев К. С. Размышления о свободе / К. С. Гаджиев //Вопросы философии. — 1993. — № 2. — С. 38—43. 4. Камю А. Бунтующий человек / А. Камю; пер. с франц. — М., 1990. — С. 92. 5. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане /И. Кант // Сочинения. — 1970. — Т. 6. — С. 12—270. 6. Плахотный А. Проблема социальной ответственности /А. Плахотный. — X.: Изд-во при Харьк. ун-те "Высш. шк. " 1981. — 256 с. 7. Прохоров В. С. Преступление и ответственность /
B. С. Прохоров. — Л., 1984. — 162 с. 8. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологи /
C. Л. Рубинштейн. — М., 1973. — С. 260—261. 9. Современный экзистенциализм. Критические очерки. — М., 1966. — С. 303—305. 10. Сумерки богов: сб. переводов /Ф. Ницше, З. Фрейд, Э. Фромм и др. — М., 1990. — С. 323—327. 11. Шелер М. Положение человека в космосе /М. Шелер // Проблема человека в западной философии. — М., 1988. — С. 94.
70
