CC BY
11
УДК 340.12
С. С. Сливка
заввдувач кафедри теорп та фшософп права Навчально-наукового 1нституту права та психологи Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, професор
ДЕОНТОЛОГ1ЧН1 ПРОБЛЕМИ ВХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ У ПРАВОВЕ ПОЛЕ
© Сливка С. С., 2014
Дослщжено поняття правового поля, його основш фшософсько-npaBOBi принципи. Основну увагу зосереджено на входження людини у правове поле. Доводиться, що входження у правове поле мае природш детермшанти, якi дослiдженi у статть
Ключовi слова: правове поле, принципи правового поля, взаемодiя правового поля, детермшанти входження у правове поле.
С.С. Сливка
ДЕОТОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ ВСТУПЛЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА
В ПРАВОВОЕ ПОЛЕ
Исследовано понятие правового поля, его основные философско-правовые принципы. Основное внимание сосредоточено на вхождение человека в правовое поле. Доводится, что вхождение в правовое поле имеет естественные детерминанты, которые исследованы в статье.
Ключевые слова: правовое поле, принципы правового поля, взаимодействие правового поля, детерминанты вступления в правовое поле.
S. S. Slyvka
DEONTOLOGICAL PROBLEMS ENTRY RIGHTS IN THE LEGAL FIELD
In article examines the concept of legal framework, its basic philosophical and legal principles. It concentrates on human entry into the legal field. Account for the process of entering the legal field has natural determinants are investigated in the paper.
Key words: legal framework, the principles of the legal framework, the interaction of the legal framework, the determinants of entry into the legal field.
Постановка проблеми. Лопчний змст матерiалу полягае у впроваджент онгологiчних засад у правову дiйснiсть, в результатi чого онтолопя права формуе деонтолопю права. У цьому формуваннi виявляються проблеми, яю намагаеться частково вирiшувати позитивютська культуролопя права. При цьому юнуе певна процесуальна послiдовнiсть: людина природно входить у правове поле i3 свогми обов'язками для здiйснення природно! культуролопчно! дiяльностi у галузi права. Але водночас виникае потреба систематично здшснювати фiлософську терашю правових надбань, оскiльки культуролопчно-правову дiяльнiсть здшснюе недосконала людина, з вiддаленням вщ природно-правових норм. Апотеза фiксуе li проблеми, яю пов'язанi з вщдалетстю позитивного права вiд природного.
Аналiз останнiх дослiджень. Дослiдження проблем правового поля в науковш лiтературi не висвгтлюеться. Правова дiйснiсть постiйно поповнюеться новими поняттями, дефiнiцiями, про яю суспiльство на шту1тивному рiвнi пробуе пропонувати сво! послуги у можливих прогалинах. Це, зокрема, стосуеться й правового поля.
51
Виклад основного матерiалу. В штернеп появилася дефшщш "Правове поле - це система законодавства, тобто система нормативно-правових актш держави, та система суспшьних ввдносин, на якi поширюються правовi норми".1 У цьому iнтернетному матерiалi зазначаеться, що термiн "правове поле" з'явився тсля проголошення Укра1ною незалежност i вiн наближений до понять "правова система", "законшсть", "нормативно-правове оформлення", "правова юрисдикщя", "нормативно-правова база", взагалi цей термiн вживаеться для позначення юрисдикцп певних регуляторних дiй державних органiв. Вiн також часто вживаеться у промовах поттикш, публiцистичнiй лiтературi i поступово проникае у науку, зокрема юридичну. Тому, вважаемо, що у фшософп права можна зробити спробу сформулювати дефiнiцiю правового поля.
Видаеться, що правове поле — це впорядкована народними приписами i державними правовими нормами iмперативна сфера композицшних дш людини.
Аналiзуючи висловлене мiркування, наголосимо, що основною метою правового поля е регулювання суспшьних ввдносин. Питання сформульовано так: якщо суспшьш вiдносини перебувають у правовому пол^ то регуляцiя можлива, якщо не перебувають, то така регулящя неможлива. Адже правове поле е iмперативною сферою дозволiв i заборон, з визначеним складом правопорушення, правовими обов'язками та ввдповвдальшстю. Бiльше того, iмперативнiсть сфери визначае правовий вплив на людину у виглядi своервдних квантiв, певних коливань, iмпульсiв. На людину час вiд часу впливае наказовкть, примус духу природного права i вона опам'ятовуеться, що живе у впорядкованому, унормованому середовищi, де пануе обов'язок жити за встановленими нормами, що 11 ди перебувають тд контролем права.
Вiдомо, що поведшка людини, тобто 11 вчинки, ди не е простими рухами. Це композицiйний рух, в якому поеднаш ди i думки. У юридичнш науцi думка людини iменуеться суб'ективною стороною правопорушення (потенцiйно-можливими дiями), яка теж пiдлягае регламентацп iмперативами правового поля. Хоча сукупнiсть думок, почутлв i пристрастей повною мiрою належать не до правового поля, а вже до правового простору, де ввдбуваеться регулящя не суспшьних ввдносин, а мегасуспшьних, всесвiтнiх природно-правових ввдносин. Слiд наголосити, що сфера дш людини у правовому полi не охоплюеться асоцiативними i комушкативними законами. Тобто певне правило об'еднання i перестановок не дiе у правовому пол^ оскiльки кожен варiант об'еднання чи перестановки може мати свш змiст дiй, на яю 1мперативи правово1 сфери дiють по-шшому. Вiд цього залежить ступiнь виконання людиною обов'язку та 11 вини.
Правове поле ввдображае нормативну дiяльнiсть не тiльки держави, а й суспшьства. Насиченiсть правового поля нормативно-правовими актами держави не е единою вимогою, тобто цього ще недостатньо. С ще народнi приписи, правила, закож^рност у формi усних звича1в, традицiй, моралi, якi мають не меншу iмперативнiсть у регуляцп, хоча й формуються еволюцiйно. Якщо нормативно-правовi акти держава приймае без врахувань еволющйних канонiв, то цi акти будуть слабко дiевими i правове поле не матиме акмеолопчно1 сили духу позитивного права, цшеспрямованого вектора правового кванту. Тому правопослушна людина, якщо попаде (в такому випадку) за межi ди правового поля, то вона позбудеться згубного впливу iмперативу невиразного, неповного, штучного позитивного права. Тшьки у едностi нормативно-правових аклв з народними приписами правове поле е повним, адекватним, справдi природно iмперативним, що й очжують члени суспiльства для захисту сво1х прав та можливостi з бажанням виконувати обов'язки.
Зауважимо, що правове поле визначаеться позитивним правом (не враховуючи народних приписв).
Природне право характеризуеться не полем, а простором, i в цей простар людиш не потрiбно входити, оскiльки вона в ньому перебувае з моменту народження. Однак е потреба в усввдомленш людиною природно-правового простору i поведiнки у ньому, осмисленнi природно-правових явищ. Виняток становить входження у надприродно-правовий простар, який здiйснюеться через вiру завдяки канонiчному праву.
1нженерш входження у деонтологiчно-позитивiське правове поле е складншюю, але обов'язковою. Рiч у тому, що у бурхливому суспiльно-державному жит^ використовувати однi природно-надприродт правовi норми означатиме заперечення життя на землi. Людина мусить для себе створювати конкретнi норми поведшки, як1 диктуються життевими проблемами, ситуащею. 1нша рiч, як1 Д1 норми: визнат чи не визнанi природним правом. Цим i займаються в галузi фiлософil права.
1 http://www.pravo.vuzllib.su/book_z467_page_7.html
52
Складшсть усввдомлення правового поля полягае у його фшософсько-правових принципах, визначених засадах, вихвдних положеннях життедiяльних потреб. Будемо вважати, що правове поле Грунтуеться на таких основних фiлософсько-правових принципах: онтологiчно-догмативних, антропологiчно-правових, морально-оцточних, сустльно-нормативних, державно^мперативних.
Онтологiчно-догмативний принцип випливае iз права на життя, почуття обов'язку культуролопчно! дiяльностi на почуття вини i вiдповiдальностi за не!. Фактично йдеться про та засади, якi людина не створила, а повинна !х сповiдувати бездоганно, оскiльки перебувае у пот канонiв i догм. Людина мусить жити, незважаючи на рiзнi труднощi самого життя, вона мусить виконувати якусь посильну роботу (творити "другу" культуру), розушти, що школи вона робить щось непередбачуване буттям i повинна вiдповiдати за заборонену догматами дiяльнiсть. На людину онтолопчно покладений вибiр поведiнки i догматичний обов'язок сприймати як потребу, а не як тягар долг При цьому обов'язок повинен мати нормативне обгрунтування, яке людина сама для себе здшснюе. Нормативне розумiння обов'язку перебувае у полi випробування, але повинно застерегти вiд велико! кшькосп покаяння. Природнi санкцi! за непокаяння повиннi сприйматися з вдячнiстю, оскшьки ця природна справедливiсть е очжувана.
Антропологiчно-правовий принцип вiдображае дiю природних законiв у самiй людинi, !! органiзмi (про це детально йдеться у фшософп права). Для проблем фшософп права важливим е принцип формування правосвiдомостi людини. Очевидно, що основне значення у цьому формуванш мае процес "наповнення" свiдомостi правом, законодавством та шшими нормами. Не заперечуючи цього, зауважимо, що не е достатньою умовою. Рiч у тому, що не враховуеться шдсввдомкть людини як антрополопчний елемент, що ввдображае психiчнi процеси поза сввдомктю. Звичайно, пiдсвiдомiсть i свiдомiсть людини ткно пов'язанi мiж собою, навггь здiйснюеться обмiн iнформацiею. Але важливкть в тому, що пiдсвiдомо зона здебшьшого наповнюеться мимовiльною iнформацiею, шби другорядними i непотрiбними вiдомостями. 1нформащя пiдсвiдомо! зони фактично е програмою поведiнки людини, може характеризуватися зомбуванням як ззовнi, так i самозомбуванням. Ця програма не працюе в постшному режимi, а найчастiше з настанням певних соцiальних факторiв, умов, що е небезпечним для суспшьства. Тому антропологiчно-правовий принцип вiдображае наповнення шдсввдомост правовою, моральною iнформацiею, тобто вЫма можливостями i дотичними елементами правового поля.
Важливе значення для правого поля мае морально-оцшочний принцип, який дае пряму вiдповiдь хоча б на так! запитання: чинне законодавство скеровано на суспiльне добро чи зло? перевага надаеться духовно-моральним аспектам чи матерiально-правовим? нацiональнi звича! i традищ! охороняються правом чи т? Рiзниця мiж сусп1льним добром i злом полягае у реатзащ! национально! ]де!. Моральна ощнка правового поля повинна мати самостшне значення у забезпечент тих споконвiчних сощальних проблем, яю турбують нащю, конкретний народ. Национальна iдея слугуе своерщною другою "онтолопею", яка повинна обов'язково мати позитивний розв'язок у правовому пот, що i е добром. У правовому пот духовно-моральт аспекта мають бути первинними, оск1льки йдеться про виховання громадянина жити у демократичному суспшьствг Власне у людини одтею iз антрополог1чних складових е дух (зокрема мораль), а у тварини вш вiдсутнiй. Тому для людини найважливше у правовому пот честь i гiднiсть, смирення, совють, доброд1яння (благод1яння), безпристраснiсть, альтру!зм, боязнь ^ха, каяття, ненасильство та шла моральт категорi!, що доводить перевагу морального вибору над матерiальним. Рiч у тому, що у людини дiе онтолог1чний 1мператив моралi, який формуе своерщне моральне поле. Причому моральне поле iз правовим полем мають спшьт та вiдмiннi компонента. Це можна зобразити такою схемою:
Схема перетину морального i правового полiв
53
Перетин двох полiв утворюе морально-правовi норми, яю е цiнними i визначальними у правовому полi. Тут дж>ть i моральнi, i правовi санкцп, тобто здiйснюеться моральна оцiнка скоеного вчинку.
Для дiевого правового поля принципово важливим е фiксована повага до звичагв i традиций наши, суспiльства. Це онтолопчно-моральт засади правового поля, яю виконують забезпечувану функцию для правового життя громадян. Звича1 встановлюе суспшьство у виглядi одобреного порядку, правил поведшки, своерiдних "закотв" наши. Ц "нормативнi" процеси здебiльшого вiдбуваються на тдсвщомому рiвнi i вiдображають правовий код наши. Традици мають "транспортне" значення, виконують праiнформацiйну функццю. Якщо звича1 "пройшли" багато поколiнь, то вони традицшно успадкованi у виглядi моральних норм. Тому правове поле немислиме без морально-ощночних звичагв суспшьства, наши, яю регулюють суспiльнi вщносини найефективнiше, мiстить у собi глибоко логiчний повчальний висновок i е найкращим шперативом права.
Сустльно-нормативний принцип правового поля забезпечуе перехвд у правову реальшсть, правову деонтологiю, право суспшьства (народне право), що мае загальнолюдське визнання у регулюваннi результата практичного розуму. Цей стан формуе своервдне безколiзiйне ментальне право, бо завершуеться пошук взiрцiв права суспшьним еталоном, цiннiстю визнання в результата соцiалiзацil права. Суспiльна нормативнiсть правового поля найбшьше сприяе синергетичнiй поведшщ людини, прояву свобвдно1 волi i бiфуркацiйними точками (точками розгалуження) стають нововведення у законодавство. Будучи багатоальтернативними, точки бiфуркацil ментального права можуть забезпечити духовно-правове переродження людини, не допустити духовного апокалшсису, а можуть призвести до правового шиизму. Суспiльно-нормативний принцип унеможливлюе правовий шгЫзм, але необдумане втручання у цей принцип може мати зворотну силу. Для недопущення порушення онтологп права використовуеться терапiя природного права. Ефектившсть природно1 суспшьно-правово1 терапп забезпечуеться релшйним осмисленням життя людиною, уцерковленням членiв суспiльства (за 1х згодою). Адже онтолопчш основи християнського свгтогляду мають природно-правовий вимiр суспiльного життя, призводити до духовно-правового оздоровлення суспшьства, що е метою фшософп права. Особлива цштстъ норм уцерковленого суспшьства полягае у синергетичнш ди суспшьно! люстрацп, правовому очищеннi шляхом випробування, спостереження, визнання авторитету Церкви, старших члешв суспiльства. Тобто уцерковлення дае можливкть входити в iмперiю суспшьно! оцшки свобвдно1 волi вiрянина, залучати членiв суспiльства до наведення правопорядку, до створення духовно-практичного пiдrрунтя правового поля.
Видимим критерiем правового поля слугуе державно4мперативний принцип, осюльки основна увага зосереджена на позитивне право, на силове регулювання. У результата цього змiнюеться значення iмперативу: з онтолопчно-догмативного, антропологiчно-правового, морально-оцiночного, суспiльно-нормативного iмперативу на державно-iмперативний. Хоча попереднi iмперативи не перестають дiяти, але вони е додатковими, добровiльними, мимовiльними, а державно^мперативний принцип е основний i примусовий. При цьому ще1 примусовоста людина домагаеться сама, бажае щоб 11 добровшьш дil були в певних межах i визнання державного iмперативу стае формою насильницького порядку, здшснюеться домагання обмеження дiй. Правова реальшсть поля зумовлена правовою цивЫзащею i мае вигляд у формi дозволiв i заборон. Цi форми випливають iз таких чотирьох складових державно^мперативного принципу (пiдпринципи): все, що не забороняеться законом — дозволяешься; дозволяешься все, що не забороняе закон; забороняеться все, що не дозволяешься законом; дозволяешься те, що дозволяе закон.
Шдпринцип "все, що не забороняеться законом, — дозволяеться" ввдомий здавна i розрахований на тдвищення ролi людини, шдиввдуму у держав^ його сввдомоста, компетентности професiоналiзму, на довiр'я до людини. Зпдно з цим пiдпринципом, законно може дiяти та людина, яка знае закони, знае, що закон забороняе, а що дозволяе, i тому, перш шж прийняти якесь ршення, 1й треба насамперед з'ясувати, чи не суперечитиме майбутнiй вчинок законодавству. Треба, однак, мати на увазi й те, що право забороняе далеко не вм шкiдливi дiяння, а лише найбiльш небезпечнi, так що зла людина може вчинити шюдливу дж>, не порушуючи цього правового принципу. Цей закон писаний для високоморальних, високоосввдчених людей, яю не чинитимуть негiдних дiй, навпъ за умови, що 1х заборона не зафжсована в законодавствi.
54
Дещо шший змкт вкладений на перший погляд в аналопчному пiдпринципi: "дозволяешься все, що не забороняе закон". Вш пропонуе широкий дiапазон дш, деяку свободу, розкутiсть, бажання братися за справу з охотою, навгть ризикуючи. Здiйснюеться орiентування на плюралiзм думок, розвиток iнiцiативи, творчого тдходу, стимулюеться альтернативна поведiнка. Вiд людини вимагаеться належний рiвень правово! пошформованост (як i в першому випадку), полгтично!, морально! та правово! сввдомостг Тi, хто живе за цим принципом меншою мiрою цiкавляться нормативними документами. Але ознайомлюючись з ними, передуЫм, шукають вiдповiдi на запитання: "що дозволено?". Здебiльшого !х ди передають звiрянню вiдповiдностi цих дiй до закону. У цьому прихований певний ризик, легковажнiсть, суб'ективiзм. Допомагають життевий досвiд, iнту!цiя, правовi знання.
У протилежнiсть цим двом тдпринципам поставлений пiдпринцип "забороняеться все, що не дозволяешься законом". Цей принцип Грунтуеться на великш обачноста, зважувальноста, вiдповiдальностi. Це найбiльш "сковуючий" принцип. З цього випливае безiнiцiативнiсть, нершучкть, вичiкування - деяка апатiя, спонукання до бюрократичних дiй. Громадяни, яю дотримуються цього принципу, уникають конфлжту у спiлкуваннi з людьми, бояться вийти за межi дозволеного правом. Постшно вчитуються в закони, шукають ввдповвд на численнi питання, ^ зазвичай, рiдко !х знаходять, що призводить до постшного незадоволення. Основним предметом пошукiв у цих людей е перелж дiянь, якi заборонеш.
Четвертим пiдпринципом: "дозволяеться те, що дозволяе закон" бшьше керуються пращвники державних органiв, службовi особи при виконанш службових обов'язкiв. Це пов'язано з тим, що !хнi ди повиннi бути зрозумiлими, справедливими, об'ективними. Тут майже не вiдводиться мкця альтернативi, плюралiзму. Принцип розрахований на можливi прогалини в законi, появу нових прецедентiв тощо.
Тiльки фшософсько-правовими принципами не висвiтлюеться сутнiсть i призначення правового поля. У правовому полi дiють також принципи морал^ теорi! права, конституцiйного права, мiжнародного права та iнших галузей права. Ц принципи вiдомi iз вивчення вiдповiдних наук, хоча список принцитв нiколи не може мати остаточного варiанта, вiн постiйно поповнюеться новими принципами, якi диктуе правова реальшсть. Але серед усiх iснуючих i можливих принципiв правового поля проввдне мiсце займае верховенство права.
Зауважимо, що слiд вiдрiзняти верховенство природного права ввд верховенства позитивного права. Перше поняття iснуе онтологiчно, оскшьки на природних законах побудований свгт, цi закони панують повсюдно, забезпечують трансцендентальний порядок, абсолютну справедливiсть, мають акмеолопчну властивiсть. Уява людини про природш закони призводить до природного права, яке не е штучним, земним, а небесним, взiрцево-бездоганно! ди. Справжне верховенство природного права е абсолютним принципом природно-правового простору.
У правовому полi дiе деонтологiчний принцип верховенства позитивного права як принцип конституцп, законности честi i гiдностi людини, презумпцп невинуватостi, природно! справедливостi тощо. Цей принцип дiе повною мiрою в правовш державi, де наявне верховенство конституцп (правового основного закону), де жодна норма будь-якого позитивного закону не вступае у протирiччя з нормами конституцп, де керiвники держави, службовi особи використовують верховенство права як бездоганне правило свое! державно! дiяльностi, де пануе реальна рiвнiсть перед законом, який законодавча влада визнала необхвдним для свого суспшьства. Наявшсть верховенства права у демократичнш, правовш державi визнае людину як верховну цшшсть, !! свободу, забезпечуе онтолопчш вимоги до визначення !! мкця в суспiльствi. Верховенство права означае акмеолопю правового закону, його яюсть, тодi право займае вище положення вiд держави, мае пашвну властивiсть, найвищу юридичну силу. Справжнього панування права народ очiкуе роками, оскшьки такий стан не допускае зловживань влади сво!ми повноваженнями, застертае вiд диктатури i свавiльно! влади, що е природною вимогою народу та онтолопчним успадкуванням.
Дослiдження проблем правового поля зводиться щонайменше до трьох понять: наповнення правового поля, взаемодiя правового поля з шшими полями, входження у правове поле. Наповнення (насичення, охоплення) правового поля нормами характеризуеться зовшшшм нав'язуванням дш i сприянням появи внутрiшнiх спонукань на !х виконання. Державна влада перебувае завжди у
55
пошуку правових норм, яю б ефективно регулювали суспiльнi вiдносини. Цей процес е вiчним i проблематичним. Рiч у тому, що людина сама для себе шукае обмежень. Таю пошуки завжди будуть суб'ективними, з наявними або добре замаскованими лавками, рiзноманiтними суперечностями тощо. Головне у наповненш полягае не у заборонах, а у дозволах, охорош, не у штучноста, а у природноста. Вектор наповнення повинен бути скерованим у бiк природного права, онтологп права, правового обгрунтування буття людини. Тобто наповнення правового поля повинно забезпечувати лептимшсть людини, законнiсть 11 дш i сприянню природно-правовому мисленню.
Вiдомо про iснування не одного правового поля, а його множини (однорвдно1 i неоднорвдно1). Наприклад, кримiнальне право утворюе кримшально-правове поле, цивiльне право - цившьно-правове поле тощо. Фактично, це складовi елементи (компоненти) одного загального правового поля, але залежно ввд суспшьних потреб ввдбуваеться зосередження на тiй чи шшш сферi правових норм. Крiм того, суспшьство насичене iншими полями: моральним, релiгiйним, етнiчним, педагогiчним, медичним, музичним тощо, а кожне з них мае сво1 внутрiшнi поля. Людина не перебувае в одному iзольованому полi ди, а у багатьох. Протягом життя кiлькiсть полiв розширюеться, що означае споввдування множини суспшьних норм, з метою виконання свого призначення на землi.
З позицш проблем фшософи права, нас щкавить взаемодiя правового поля з шшими полями. Йдеться про взаемний зв'язок, залежшсть мiж суспiльними явищами, яю супроводжують людину (наприклад, юриста). Цей зв'язок полягае в тому, що для юриста правове поле е домiнуючим. Перебуваючи одночасно в шших суспшьних полях, вш дае кожному з них правову оцшку. Таю ди мають практичну цiннiсть у випадку домшування iнших полiв, що в результата зменшуеться ризик односторонности знижуеться стутнь суб'ективiзму, здiйснюеться наближення до онтологiчних засад, до природноста.
Правове поле пов'язано з людиною. Найбiльше проблем виникае у процем входження людини у правове поле, тобто у правову реальшсть, у систему правового захисту, у сферу власно1 реалiзацil свого "я". Йдеться про бажання бути корисним для суспшьства, виконувати онтологiчнi обов'язки з внутршшм iмперативом згiдно зi своею природною обдаровашстю, здiбностями i взагалi талантом. Причому таке входження у сферу обов'язюв, яке перебувае у правовому пол^ мае притягувальну силу, ждабно до магнiтного поля: якщо залiзне тiло наближаеться до магшту, то притягувальна сила починае дiяти з певно1 вiдстанi, пiд впливом атракторiв залiзне тiло попадае в центр магшту. Ця дiя природних законiв поширюеться на дiю позитивних законiв: людину тягне виконувати улюблену справу, не зважаючи навiть на силу ди рiзноманiтних перешкод (протиди), догм тощо. Враховуючи це, вважаемо, що входження у правове поле характеризуеться системою рiзноманiтних детермшантав (визначниюв), серед яких основними е: добровтьтсть, домагання, довiра, оч^вання, ттерес. Щ визначники визначають не просте входження, а природне.
У суспшьнш реальноста повинна панувати добровтьтсть тих чи шших дш. Фактично суспiльство постшно робить виклик особам, якi бажають чинити добрi справи за власним бажанням. Такi самодiяльнi ди заохочуються, тому що добровiльнi справи мають найвищий ступiнь якостi, користi i цiнностi. Входження у правове поле здшснюеться з почуттям обов'язку, правовим почуттям, без ненав'язування чи нагадування, а активно з власно1 вол^ за власним бажанням, без примусу. Добровшьшсть здiйснення добра з моральною сввдомктю е вищим благом у прав^
Умовна "магнiтна" дiя правового поля супроводжуеться ще й домаганням людини попасти в iмперiю права. Домагання здкнюеться шляхом бажання, а особливо прохання, яке важко заперечити, осюльки воно е визнаним державою у формi як обов'язку, так i права. Зокрема, домагання обов'язку, мае вищу цшшсть, нiж домагання права на певну дта. Якщо людина впевнена у доцiльностi домагання, то тдвищуетъся ступiнь вiдповiдальностi у правовому полi i тим самим забезпечуеться визнання цiнностi позитивно-правових норм, яю декларуе держава.
Визначник довiри вправовому полi означае чи належить стутнь розвинутого права у держав^ яке не тiльки е правом сили, влади, а й правом громадянського суспшьства. Нерозвинуте право не викликае довiри до правового поля держави, осюльки у цьому полi можуть бути зафшсоваш елементи зловживання, необгрунтованого примусу, корупцiйних схем з метою матерiальноl вигоди високих посадових осiб. Важливо, щоб у правовому полi панувала довiра державному примусу,
56
довiра вимушеному насильству в окремих випадках (питання вiйни), звiдки випливае добра воля держави, яка закладена у нормативно-правових актах.
Оч^вання у правовому полi зводяться до одержання бажаних результата, до уяви про подальший переб^ суспiльних подiй, розвиток правовiдносин на перспективу. Тобто людина, яка входить у правове поле, навгть на тдсвщомому рiвнi намагаеться прогнозувати державш намiри у сферi справедливостi. Важливо не попасти у стан шгЫзму, зневiри у майбутнiх правовiдносинах. Можна сказати, що очжування часто межуе з вiрою, терпiнням i надiею на природне вирiвнювання правового поля. Головне, щоб правовий задум держави, намiри у формуваннi правового поля мали хоча б поступове, але реальне втшення у розвиток суспшьних ввдносин.
Рушiйною силою природного процесу входження у правове поле е ттерес як потреба задоволення сенсу життя. Тут виникае проблема: як задовольнити сенс життя iнтересом до правового поля? У практичнш дiяльностi людини часто нагадують однi одним, що сенсом життя е !! фiзичне здоров'я. Незадовшьний стан здоров'я е лише наслвдком, а причиною - недотримання законiв природи. Якщо правове поле вiдображае систему людських законiв, то основним iнтересом у правовому жш е створення таких закошв, якi б не мали негативних впливiв на антропологiчнi потреби. Адже штерес у правовому полi супроводжуеться емоцiями у створеннi умов життя людини, виражае спрямовашсть !! активност у суспiльнозначущих iнтересах, тдвищуе увагу людини, сприяе усвiдомленню свое! практично! необхвдност у суспiльствi та усввдомленню мети деонтологiчно! дiяльностi людини тощо. 1накше кажучи, входження людини у правове поле повинно збтатися iз онтологiчним входженням людини у природно-правовий простар (при народженнi). Звичайно, цього досягнути не вдаеться, оскшьки людськi дi! часто вiдходять, ввдхиляються вiд природних дiй, тому штерес, як практичне становлення людей до умов свого кнування й розвитку, не ввдповвдае онтологiчним вимогам, зокрема й збереженню здоров'я. Проблема полягае не тшьки у неприродному формуванш правового поля, а й спрощеному входженш людини у нього.
Суть спрощеного входження людини у правове поле полягае в тому, що людина лише очжуе штереЫв у прав^ а не робить в цьому сени зустрiчних дш. Йдеться про те, що у правове поле треба йти iз сформованим власним iнтересом з метою подальшого його розвитку та змiцнення. Найбшьше це стосуеться iнтересу охорони свое! свобвдно! волi у правовому полг Процедурно цей процес входження виглядае схематично так: потребую позитивно-правового захисту виконання онтологiчних обов'язюв. Такий iнтерес е природно обгрунтований i антропологiчно сприятливий.
Мовою права основним онтолопчним обов'язком е тзнання i реалiзацiя природного права. Практично йдеться про реалiзацiю моральних цшностей, якi людина засво!ла поза правовим полем. Тому суть iнтересу у правовому полi полягае у реалiзацi! i захистi людсько! моралi, яка, як правило, сформована каношчним правом. Тобто у правове поле жт^бно входити з мораллю i штерес вбачати у вглибленш в процес становлення позитивного права, у суспшьну нормативну сввдомкть без внутрiшнiх незгод та вимушених дiй.
Цiлеспрямоване формування iнтересiв окремо! людини у правовому полi i включення !! в активну творчу дiяльнiсть залежить ввд збiгу чи незбiгу iнтересiв влади i народу. Така узгодженiсть штереЫв можлива при демократичному режимi, де високий рiвень пiзнавально! дiяльностi, де реалiзацiя iнтересiв пiдвищуе статус особистоста, спонукае !! до активно! дiяльностi i залучае втiлювати у життя моральш концепцi! кожного громадянина. У результата цього щ моральнi концепцп у правовому полi стають морально-правовими i спрямовуються на збереження демократичного суспшьства, що вiдображае не тшьки шдивщуальш, а й груповi, сощальш iнтереси.
Немаловажливим визначником входження у правове поле мають i переходи з одного правового поля в шше. Ц дi! вiдбуваються у зв'язку iз змiнами у професшнш дiяльностi, де виникають iншi службовi iнтереси. Тут можливi щонайменше три випадки: розширення iнтересiв в одному полi, перехвд у спорiднене поле, перехвд у тше поле. У першому випадку дiе принцип концентричност (спiльний центр в одному жш), у другому - перетин полiв iз частиною спiльних елементiв), у третьому - дотичнiсть або й ввдсутшсть точки дотику. Звичайно, входження у концентричш правовi поля е найкращим варiантом, оскiльки iнтереси е ввдомими i !х розширення набувае ефективно! квалiфiкацi!. Сюди можна зарахувати як розширене особисте правове поле, так i правове поле родинного середовища, в яке член мм'! входить доволi рано. Входження у
57
спорвднене правове поле вимагае частини додаткових знань, яких здобути не так складно. Ввдправна точка iнтересiв перебувае у стльнш (перетин) частинi полв. Найскладнiше бувае тодi, коли виникае необхвдшсть здобувати iнтереси в шшому (часто незнайомому) правовому полi, оскшьки йдеться про цiлковиту переквалiфiкацiю, яка може й не принести бажаного устху, або результата будуть завдяки наполегливш пращ протягом доволi тривалого часу. Спiльними елементами будь-яких правових полв е побутовi, життедiяльнi, моральш, етнiчнi та деякi iншi норми, а проввдним полем - первинне правове поле. Вони найбшьше впливають на розширення iнтересiв чи появу нових iнтересiв в iнших полях.
Висновки. Отже, деонтолопчш проблеми входження людини у правове поле пов'язаш iз вимушеним визнанням iмперil, панування позитивного права в суспiльствi. Активне чи пасивне, повне чи часткове входження повинно забезпечувати охорону свобвдно1 волi людини, розвивати почуття обов'язку й ввдповвдальноста, домагатися справедливостi, не допускати появи абстрактного чи авторитарного права. Для цього входження у правове поле з метою професшно1 дiяльностi повинно ввдповвдати законам лопстики, зокрема металопки, якщо логiстика входження скерована на мистецтво правових стратегш, оптишзащю правових процесiв, обгрунтованiсть умовиводiв, то металогiка скерована на фшософське обгрунтування позитивктсько1 закож^рно1 дiйсностi. Йдеться про вищi аксiоматичнi цiнностi, яю випливають iз надчуттевих фiлософсько-правових принцитв правового поля (онтологiчно-догмативних, антропологiчно-правових, морально-оцiночних, суспiльно-нормативних, державно-iмперативних). З урахуванням цих та iнших принципiв е можливкть певною мiрою вирiшувати проблеми у позитивному правовому жш, якщо входження у нього було природними.
1. Сливка С. С. Проблеми фтософп права: навч.поЫб. / С. С. Сливка. — Львiв: Лiга-Прес, 2014. — 160 с. 2. Сливка С. С. Канотчне право: навч. поЫб. / С. С. Сливка. — К., 2013. — 232 с. 3. Сливка С. С. Фiлософiя права: навч. поЫб. /С. С. Сливка. — К., 2012. — 256с.
58
