CC BY
40
22. Natural Law: reference collection / edited by John Finnis; University of Oxford. — NY: New York University press, 1991. — Vol. I.
23. Natural Law: reference collection / ed. by John Finnis; University of Oxford. — NY: New York University press, 1991. — Vol. II.
24. Postmodernism and Law / ed. by Dennis Patterson; the State University of New Jersey. — Dartmouth: Publishing Company Limited, 1994.
25. Хабермас, Ю. Демократия. Разум. Нравственность / Ю. Хабермас. — М.: Наука,
1992.
26. Гьофе, О. Розум i право. Складовi штеркультурного правового дискурсу / О. Гьофе; пер. з шм. Л. А. Ситниченко, М. Д. Култаeвa. — К.: Альтерпрес, 2003.
Экософия как методологическое основание трансформации правовой культуры современного украинского общества.
Шефель С. В.
Впервые в философской литературе обосновано значение экософии как методологического основания трансформации правовой культуры современного украинского общества.
Ключевые слова: экософия, экофобия, культура, право, пост(мета)неклассичность.
Ecosophy as a methodological basis for transformation of legal culture of the modern Ukrainian society.
Shefel S. V.
The importance of ecosophy as a methodological basis for transformation of legal culture of the modern Ukrainian society has been considered.
Key words: ecosophy, ecophobia, culture, law, post(meta)nonclassicalness.
УДК 340. 12+1:316. 3
1.1. Коваленко, кандидат фтософських наук, доцент СОЦЮКУЛЬТУРНИЙ П1ДХ1Д ЯК МЕТОДОЛОГ1ЧНА ЗАСАДА ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ
Присвячено розгляду правового виховання з позицш сощокультурного тдходу. Показано, що правове виховання е складним феноменом правово'1 культури, який мае власну специфшу, а також залежить вщ наявних сощокультурних чинниюв i тенденцш.
Ключовi слова: правове виховання, правова культура, сощокультурна трансформащя
Актуальмсть проблеми. Визначення специфжи правового виховання, тенденцш подальшого його розвитку передбачае розумiння украшського суспiльства та його шститу^в як сощокультурно1 системи, включаючи процеси трансформаций що набувають статусу сощокультурно1 трансформаци i потребують вщповщно! методологи дослiдження.
Анал1з останнш джерел та публжацш свщчить, що такий шдхщ у вивченнi сучасних культурних процеЫв плiдно використовуеться у науковш лiтературi [1-3]. У бiльш загальнш практицi аналiзу процесiв сощокультурно1 трансформаци застосовувались рiзнi пiдходи. Основна щея про природно-iсторичний процес розвитку сустльства вироблена К. Марксом на основi видiлення з рiзних областей сусшльного життя насамперед економiчного, а з уЫх суспiльних вiдношень — виробничих як головних i визначальних [4]. Проте акцентування саме на такому аспект життя суспiльства, навiть за вЫе1 значущостi, не дозволяе абсолютизувати його роль у соцiокультурному розвитку сустльства.
Заперечуючи формацiйний пiдхiд К. Маркса, М. Вебер обгрунтовував щею рiвнозначностi матерiальних i духовних детермшант у суспiльному розвитку [5, с. 364-365]. Розглядаючи соцiокультурний розвиток в контекст рацюн^заци соцiальних дiй людей, оргашзацш та iнститутiв, мислитель наголошував на тому, що духовно-культурнi фактори (разом з полгтикою, релiгiею, освгтою) обумовлюють економiку не менш, шж економiка визначае розвиток духа, а також iнодi чинять визначальний вплив на економiчне життя суспiльства. П. Сорокш заперечував iснування загально1 спрямованост i обгрунтовував iдею циклiчностi сощокультурно1 динамiки [6]. Т. Парсонс вбачав у структурних змшах суспiльств прогресивну еволющю до вищих системних рiвнiв [7, с. 448-464; 8, с. 166, 167].
Означеш пiдходи до вивчення процеЫв суспiльних трансформацiй не повинш абсолютизуватися, взаемовиключати один одного. Фшософське дослiдження системи правового виховання в сучасному украшському суспiльствi доцшьшше здiйснювати з позицiй соцiокультурного шдходу, можливостi використання якого складатимуть мету дано' статтi i який передбачае розумшня суспiльства як едностi культури i соцiальностi, що утворюються дiяльнiстю суб'екта. Пiд культурою розумiеться сукупшсть способiв i результатiв дiяльностi суб'екта сощально1 практики (матерiальних i духовних, щей, щнностей, норм тощо), а тд соцiальнiстю — сукупнiсть вщношень кожно1 людини (соцiального суб'екта) з шшими суб'ектами (економiчних, правових, сощальних, iдеологiчних, полiтичних вiдносин, що формуються у процесах дiяльностi).
Специфiка даного шдходу грунтовно викладена Н. I. Лашним [9] i полягае у тому, що цей шдхщ штегруе три вимiри людського буття (тип сшввщношення людини i суспiльства, характер культури, тип сощальност^ саме як фундаментальш, кожний з яких не зводиться до шших i не виводиться з них, але при цьому вони вс взаемопов'язанi i впливають один на одного як найважливiшi складовi людських спiльнот.
Соцюкультурний шдхщ не протисто!ть шшим, а доповнюе, зв'язуе !х. Якщо цившзацшний шдхщ, як найбшьш масштабний, охоплюе стшю компоненти людсько! ютори (антрополопчш, еттчт, культурш), а формацшний шдхщ концентруе увагу на бшьш мшливих (сощальних, особистюних) структурах, то соцюкультурний тдхщ з'ясовуе сполучення стшкого { мшливого (особистост { суспшьства, культури { сощальност1). Цей шдхщ конкретизуеться у вигляд1 декшькох принцишв, що допомагають сформувати уявлення про сустльство як цшсну сощокультурну систему { чггюше осмислити частков1 проблеми соцюкультурно! трансформаций до яких належить { проблема формування та розвитку системи правового виховання.
Принцип людини активно! е вихщним у сощокультурному тдхода. Вш наближаеться до загальнофшософського принципу д1яльност1, але специф1чшсть його полягае в акцент на багатом1рност1 людини як бю-соцю-культурно! ютоти, а сама д1я суб'екта розум1еться як компонент взаемоди з шшими суб'ектами, як така, що мае значення для них { виконуе певш функци щодо вЫх суб'ект1в взаемоди. Таким чином, принцип людини активно! водночас е принципом людсько! взаемоди як найпрост1шого або родового сощокультурного явища [9, с. 6].
Наступним е принцип взаемопроникнення культури { сощальност1, який стверджуе наявшсть цих двох вим1р1в у будь-якш людськш спшьнот1, постшний !х взаемозв'язок { взаемовплив, проте жоден з них не зводиться до шшого { не виводиться з нього. Принцип антропосощетально! вщповщносл означае сумюшсть особисто-поведшкових характеристик людини як члена даного суспшьства та сощетальних характеристик цього суспшьства (як едност культури { сощальност1). Так, наприклад, у традицюналютських суспшьствах характеристики людини повинш вщповщати усталеним сощетальним структурам, як обмежують прост1р для шщатив суб'ект1в, що порушують традици; у л1беральному ж суспшьств1 прюритет вщдаеться свобод1 { вщповщальност людей, як намагаються змшити усталеш структури таким чином, щоб вони вщповщали зростаючим потребам { здатностям шдивщв та !х колектив1в, вщкривали прост1р цшерацюнальним шноващям.
Принцип сощокультурного балансу означае р1вновагу м1ж культурними { сощальними компонентами як умову стшкост суспшьства. 1ншими словами, функци структури { процеси суспшьства забезпечують балансуюче задоволення суперечливих потреб, щнностей, штереЫв суб'екпв д1яльносл, що входять у це сустльство.
Нарешт принцип симетри { взаемозворотност сощетальних процеЫв означае, що кожному процесу, що вщбивае динамжу суспшьства як цшсно! системи { мае певну спрямовашсть, вщповщае протилежно спрямований (симетричний) процес, а при переход1 процесу з одше! стади до шшо! вш може перетворюватися на свою протилежшсть (штегращя — на дезштегращю { навпаки).
Спираючись на щ принципи, можна представити суспшьство як велику самодостатню сощокультурну систему, функци i структура яко! забезпечують балансуюче задоволення суперечливих потреб, щнностей та штереЫв суб'екпв дiяльностi. Тип суспiльства характеризуемся типом антропосощетально! вiдповiдностi, а структура i динамжа — параметрами соцiокультурного балансу, домшуванням репродуктивних (традицiйних) або мiнливих (шоващйних) процесiв. Змiна суспiльства вiдбуваеться у процес розвитку потреб i здатностей людини, сукупност якостей iнших сощальних суб'ектiв.
Вiдповiдно до двох тишв антропосощетальноi вiдповiдностi видiляються два типи сощокультурних трансформацiй — традицiоналiзацiя i лiбералiзацiя. Поняття "лiбералiзащя" належить суспшьству у цiлому i мiстить, насамперед, щнтсть свободи. Лiбералiзацiя складаеться з групи процеЫв, серед яких можна видшити диференщащю основних сощетально-функщональних структур, до яких належить духовно-штегруюча (культура); виникнення i включення у систему, що трансформуеться, нових компоненлв, як забезпечують ii iнтеграцiю: утвердження норм i цiнностей громадянського сустльства, лептимащя полiтичних партiй, професiйний союзiв тощо; зростання у системi нових компоненлв, що дезiнтегрують ii за новими засадами: вiдчуження людини вщ умов працi та життя, глобалiзацiя военно-полiтичних протистоянь мiж рiзними типами сустльства, включаючи загрозу самознищення людства, екологiчна небезпека.
Таким чином, з позищй соцiокультурного пiдходу трансформацiя сустльства виявляеться як вельми складна i багатоаспектна. Проте даний шдхщ дозволяе бшьш цiлiсно i обгрунтовано розглядати окремi проблеми, до яких належить i проблема дослiдження правового виховання як сощокультурного феномену.
В межах запропонованого шдходу фiлософський аналiз передбачае синтез юнуючих знань про правовi цiнностi й показ !хнього узагальненого й цiлiсного образу. Аксiологiчний шдхщ до вивчення правово!' культури дозволяе поеднати все розма!'ття ii прояву навколо осьового поняття правово! щнность Недарма свого часу Г. Ршкерт визначав культуру як "процес реалiзацii всезагальних соцiальних цiнностей протягом юторичного розвитку" [10], а С. Франк розумiв пiд культурою "сукупшсть здшснюваних у суспiльно-iсторичному життi об'ективних щнностей" [11, с. 177]. Можна також погодитися з думкою Г. П. Вижлецова, який визначае культуру як «практичну реалiзацiю загальнолюдських i духовних щнностей у людських справах i вщносинах» [12, с. 66]. I якщо, в кiнцевому результатi, цiлi гознавальнох дiяльностi зводяться до виробництва наукових знань, то завдання культурфшософського аналiзу полягае у тому, щоб на основi найважливiших вимог та принцишв розглянути сутнiсть, змiст, специфiку, тенденци функцiонування й формування предмету або явища, що вивчаються.
Правове виховання е одним з найважливших феномешв правово: культури та духовного життя сустльства. Залежно вiд iсторичного перюду та
типу правово! системи змшюються цiлi, форми й методи виховання, проте незмшно предметом виховання завжди розглядаеться людина, яка вщчувае правовиховний вплив.
Традицiйно видiляють таю аспекти поняття «правове виховання» — сощальний (соцiокультурний) розвиток людини; процес, що штегруе всi правовиховнi впливи (як теоретична модель); конкретна дiяльнiсть суб'екпв правового виховання.
Загальновизнаним е розумiння правового виховання як процесу передачi накопиченого правового досвiду за допомоги культурно-духовного мехашзму, що означае наявнiсть мiж загальною культурою, правовою культурою та правовим вихованням складного багатобiчного зв'язку. Правове виховання, будучи елементом сощокультурного процесу, набувае властивостей правово! культури i стае важливим щеолопчним засобом (що було притаманне радянсьюй педагопчнш традици). Сучасш ж фахiвцi намагаються повернути правовi цiнностi в контекст само! культури, тим бшьше, що у пострадянському соцiокультурному середовищi дедалi наявнiшими стають прояви правово! антикультури [Бондарев].
Розглядаючи правове виховання в сощокультурному контекст^ можна видiлити таю його складовi — осягнення правово! культури, засвоення правових щнностей, штерюризащя (введення в особистiсну структуру) правово! культури. Осягнення — це накопичення системи знань про правовi феномени, що допомагають зрозумгти призначення, функци, змют та сутшсть правово! культури. Засвоення правових щнностей передбачае оволодшня правокультуними навичками та вмшнями, необхщними для рецепци дано! правово! культури. 1нтерюризащя правокультурних цiнностей означае введення !х в особистiсну структуру, а також створення власно! iерархiï правових щнностей для власного життя суб'екпв права.
В сощокультурному аспект правове виховання розглядаеться як спещально оргашзований процес сощо- та правокультурноï щентифжаци людини через прийняття нею правових норм та обмежень, що регулюють правову поведшку в рамках певноï правовоï культури. Основними ж характеристиками людини з високим рiвнем правовоï культури е свобода, гуманнiсть, вщповщальшсть та адаптивнiсть особистостi.
В сучасну добу правове виховання виявляеться передуЫм як соцюкультурний феномен, що означае залежшсть його вш наявних найрiзноманiтнiших суспiльних факторiв та тенденцiй. Воно, отже, визначае сво!" прiоритети в сощальному контекстi i натомiсть значною мiрою детермiнуе суспiльне життя. Тим самим фжсуеться подвiйного роду залежшсть: як соцюкультурний феномен правове виховання виникло у вщповщь на певну людську потребу i юнуе, здшснюючи вельми помгтний вплив на розвиток багатьох сфер суспшьного життя. Правове виховання розглядаеться в якост сощокультурного феномену й тому, що межi сучасного розумшня його розширюються до границь культури. А з шшого боку, правове виховання претендуе на роль стшкого фундаменту правовоï культури i культури взагалi в ïï смисловому розумшш.
Як соцюкультурний феномен, правове виховання завжди спираеться на усталет суспiльно-культурнi традицп, прийнятi цiнностi та норми. Шзнавально-правова дiяльнiсть вплетена в буття культури. Звщси стае зрозумiлою власне культурно-регулююча функцiя правового виховання.
Правове виховання, що розумiеться як соцiокультурний феномен, не може розвиватися поза освоенням знань про право, як стали вже суспшьним надбанням i збер^аються в сощально-правовш пам'ятi. Культурна суттсть правового виховання тягне за собою його етичне та щнтсне наповнення. Вщтак вiдкриваються новi можливостi етосу правового виховання: проблема штелектуально1, сощально1 та морально: вiдповiдальностi, особистiснi аспекти прийняття рiшень тощо.
Правове виховання виступае як фактор правово1 регуляци суспшьно-правових процесiв. Воно впливае на потреби сустльства, стае необхщною умовою функцiонування й розвитку правово1 культури. Будь-яка iнновацiя в правовш системi потребуе сформованого шдгрунтя для ïï сприйняття, що забезпечуеться наявними i чггко окресленими стратегiями правового виховання.
Як соцюкультурний феномен правове виховання мютить рiзноякiснi вiдношення, у тому чи^ економiчнi, соцiально-психологiчнi, iдеологiчнi, сощально-оргатзацшт. Вiдповiдаючи на економiчнi потреби сустльства, правове виховання виступае як могутнш фактор розвитку громадян в сферi господарського права. Вiдповiдаючи на щеолопчт потреби суспiльства, правове виховання виявляеться як шструмент полiтики. Таким чином, система правового виховання необхщно сполучена з основоположними щеолопчними прiоритетами сустльства, а також надае 1'м цiннiсноï та iншоï аргументацiï, забезпечуючи збереження юнуючого iдеологiчного курсу.
Складнiсть пояснення правового виховання як сощокультурного феномена пояснюеться й тим, що воно мае певну автономш i не розчинюеться повтстю в контекстi сощальних вщносин. Правове виховання — це дiяльнiсть передусiм комунiтарна (колективна), що обов'язково враховуе правовиховт «матрищ» минулих перiодiв, а також передбачае сшвробггництво багатьох суб'ектiв правового виховання, що дозволяе говорити про його штерсуб'ективний характер. Аби показати вщмштсть комуттарност вiд соцiальностi, слiд ввести поняття мшроконтексту та макроконтексту правового виховання. Перше означае залежтсть правового виховання вщ характеристик самоï правовоï культури в умовах т1е1' чи шшо1" епохи. Друге каже про залежност^ утворенi бiльш широким соцiокультурним середовищем, в якому розвиваеться правова культура як така, що i е виразом ïï сощального вимiру. 1ншими словами, кожне суспiльство мае систему правового виховання, що вщповщае рiвню його цивiлiзацiйноï розвиненостi.
Можна також вказати на "внутршню" та "зовтшню" соцiальнiсть правового виховання. Залежнiсть вщ соцiально-економiчних, iдеологiчних та духовних умов функщонування того чи iншого типу сустльства i держави, що визначае полггику щодо правового виховання, засоби шдтримки його
розвитку, складають «зовшшню» сощальшсть правового виховання. Вплив внутршшх ментальних настанов, правових норм та цшностей, як вони розумдаться суб'ектами права, що забарвлюють особливост правосвщомост в конкретний перюд часу, складають уявлення про "внутршню" сощальшсть правового виховання.
Висновок. Формування складно! системи правового виховання стимулюе розвиток сучасних дослщжень, в яких правове виховання як специф1чний сощальний шститут розглядаеться як таке, що активно залучене у життед1яльшсть суспшьства { мае власну розгалужену структуру, м1ж елементами яко! складаються певш зв'язки та вщношення, що складае штерес гумаштарних дослщжень. Правове виховання живиться соками вЫе! культури { водночас чинить на не! потужний вплив, що обумовлюе, в свою чергу, необхщшсть сощокультурного анал1зу правового виховання.
Л1ТЕРАТУРА
1. Канак, Ф. Перехiдний стан буття: поняття й трансформацп повсякденносп / Ф. Канак // Сучасшсть. — 2001. — № 9. — С. 69-81.
2. Донникова, I. А. Соцюкультурний вимiр життя людини як система, що самооргашзуеться / I. А. Донникова // Вюн. Одеськ. iн-ту внутр. справ. — 1998. — № 4. — С. 93—96.
3. Лапин, Н. И. Проблема социокультурной трансформации / Н. И. Лапин //Вопр. филос. — 2000. — № 6. — С. 3—17.
4. Маркс, К. Капитал. — Т. 1 // Маркс К., Энгельс Ф. — Соч. — Т. 23. — М.: Мысль, 1987. —С. 191— 229.
5. Вебер, М. Избранные произведения / М. Вебер. — М.: Политиздат, 1990.
6. Сорокин, П. А. Социальная и культурная динамика: исследование изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и обществ. отношений / П. А. Сорокин; пер. с англ. В. В. Сапова. — СПб.: Изд-во Рус. Христиан. гуманитар. ин-та, 2000 (Социология: Университет. б-ка / Ин-т социологии РАН, Междунар. ин-т Н. Кондратьева — П. Сорокина).
7. Парсонс, Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем // Американская социологическая мысль. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — С. 448—464.
8. Парсонс, Т. Система современных обществ / Т. Парсонс; пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева; науч. ред. пер. М. С. Ковалева. — М.: Аспект-Пресс, 1998.
9. Лапин, Н. И. Проблема социокультурной трансформации // Вопр. фило. — 2000. — № 6. — С. 3—17.
10. Риккерт, Г. Философия истории / Генрих Риккерт; пер. с нем. [и предисл. ] С. Гессена. — СПб: Д. Е. Жуковский., 1908.
11. Колеров, М. А. , Яковлев, А. А. Вехи [Сб. ст. о рус. интеллигенции]; Из глубины: [Сб. ст. о рус. революции] / А. М. Колеров, А. А. Яковлев — М.: Правда, 1991 (Из истории отечественной философской мысли).
12. Выжлецов, Г. П. Аксиология культуры / Г. П. Выжлецов — СПб.: Изд-во С. -Петерб. ун-та, 1996.
Социокультурный подход как методологическое основание изучения правового воспитания
Коваленко И. И.
Посвящено рассмотрению правового воспитания с позиций социокультурного подхода. Показано, что правовое воспитание является сложным феноменом правовой культуры, имеющем собственную специфику, а также зависит от наличествующих социокультурных факторов и тенденцш.
Ключевые слова: правовое воспитание, правовая культура, социокультурная трансформация
Socio-cultural approach as methodological ground of studying juridical education
Kovalenko I.
This article is dedicated to consideration of juridical studying with the help of socio-cultural approach. It's demonstrated that juridical education is a complex phenomenon of juridical culture, which has got its own specifics, and also depends on present socio-cultural factors and tendencies.
Key words: juridical education, juridical culture, socio-cultural transformation
УДК 340. 12
В. А. Трофименко, кандидат юридичних наук, доцент
ПРАВОВА ДОКТРИНА — ОСНОВА ФОРМУВАННЯ nPABOBOÏ
СИСТЕМИ КРАШИ
Рухливють суспшьних вщносин спричиняе нестабшьшсть правово'1 системи держави. Окрем1 правов1 норми, нормативно-правов1 акти постшно змшюються законодавчим органом держави на вщповщнють сьогоденню. Однак для запоб1гання повно'1 руйнацп правово'1 системи необхщно мати базис, який мютить вщправш елементи ще'1 системи. Таким базисом може виступити правова доктрина, яка включае вс концептуальш щй i принципи права. Це тим бшьше в1рно тому, що правова доктрина дуже близько ствюнуе з правовою наукою. Це допомагае швидко впроваджувати в законодавство найефектившш1 мехашзми правового регулювання i новггш джерела права.
Ключовi слова: правова доктрина, теоретичний фундамент правовох системи, радянська доктрина, захщноевропейська правова с1м'я, романо-германська правова с1м'я, модершзащя права.
Постановка проблеми. Ефективтсть норм права прямо залежить вiд обгрунтованост ïx створення i дотримання. Для цього необхщно юнування концептуально-оформлених щей, принцитв, що розробляються вченими-правниками з метою вдосконалення законодавства. Але повинна юнувати можливiсть прямого використання цих щей. Таким актом може бути правова доктрина. Структурна наближетсть правовоï доктрини до правовоï науки
