Научная статья на тему 'Освіта і повсякденні реалії Третього рейху: мемуари і теоретичні реконструкції'

Освіта і повсякденні реалії Третього рейху: мемуари і теоретичні реконструкції Текст научной статьи по специальности «История и археология»

CC BY
237
31
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
Третій рейх / освіта / повсякденне життя / мемуари / університет / школа / ідеологія / гуманізм / цінності / Третий рейх / воспитание / повседневная жизнь / мемуары / университет / школа / идеология / гуманизм / ценности

Аннотация научной статьи по истории и археологии, автор научной работы — Марія Култаєва

Повсякденні реалії виховних та освітніх практик Третього рейху реконструюються у мемуарах включених спостерігачів цих процесів. Фрагменти цих мемуарів наводяться як додатковий фактологічний матеріал, що доповнює теоретичні рефлексії освітніх трансформацій тоталітарного зразка через звернення до їх суб’єктивного сприйняття. Попри різне походження і різну життєву позицію усі автори поданих у перекладі фрагментів зосереджуються на тих рисах тоталітарних інновацій в освіті та вихованні, які є несумісними з гуманістичною освітньою традицією. Повсякденне життя університетських і шкільних спільнот у Третьому рейху визначалось ідеологією націонал-соціалізму. Спогади про діяльність М. Гайдеггера на посаді ректора Фрайбурзького університету (Г. Готтшальк, Г. Йонас, К.Льовіт, Г. Цезар) розкривають амбівалентність його способу мислення та дій. Його націоналізм одначе не переходив в різкий антисемітизм, коли йшлось про управління університетом. Расова теорія як складова ідеології націонал-соціалізму не була визначальною для тих освітніх інституцій, де освітні традиції поєднувались з гуманістичними цінностями, які домінували у родинах (Г. Цезар, Л. Шмідт). Деякі спроби стимулювати альтруїстичну соціальну поведінку учнів та студентів (допомога і солідарність) виявились неефективними у Третьому рейху через їхню директивну природу ( Г. Цезар). Порівняння націонал-соціалістичної моделі школи зі школою Ліхтварка, здійснене Л. Шмідт, показує переваги ідеологічно незаангажованих освітніх інституцій, які застосовували свою педагогічну і соціальну свободу для всебічного розвитку особистості. Досвід перебування у Спілці німецьких дівчат у поєднанні з досвідом примусової праці критично аналізується у спогадах Г. Цезар і Л. Шмідт. Соціальний статус жінок та їх виховний вплив в родинах взірця Третього рейху реконструйовані Б. Фінкен. Вона доводить, що ідеологія Третього рейху відводила жінці роль підлеглого члена суспільства.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Образование и повседневные реалии Третьего рейха: мемуары и теоретические реконструкции

Повседневные реалии образовательных и воспитательных практик Третьего рейха реконструируются в мемуарах включенных наблюдателей этих процессов. Фрагменты этих мемуаров приводятся как дополнительный фактологический материал к рефлексиям тоталитарных трансформаций в образовании, чему способствует обращение к их субъективному восприятию. Несмотря на разное происхождение и несовпадение жизненных позиций все авторы переведенных фрагментов концентрируют свое внимание на тех чертах тоталитарных образовательных нововведений, которые являются несовместимыми с гуманистической традицией в образовании. Повседневная жизнь университетских и школьных сообществ в Третьем рейхе определялась идеологией национал-социализма. Воспоминания о деятельности М. Хайдеггера в должности ректора Фрайбургского университета (Г. Готтшальк, Г. Йонас, К. Левит, Г. Цезар) раскрывают амбивалентность его мышления и действия. Однако его национализм в управленческой деятельности не переходил в резкий антисемитизм. Расовая теория как составляющая идеологии национал-социализма не была определяющей в тех образовательных институциях, где образовательные традиции были ориентированы на гуманистические ценности, которые также поддерживались в семьях (Г. Цезар, Л. Шмидт ). Некоторые попытки стимулирования альтруистического социального поведения учащихся и студентов в Третьем рейхе оказались неэффективными, поскольку имели директивный характер (Г. Цезар). Сравнение национал-социалистической модели школы со школой Лихтварка осуществила Л.Шмидт, показывая преимущества последней в формировании всесторонне развитой личности. Социальный статус женщины в Третьем рейхи, ее воспитательное влияние на детей в рамках семьи, соответствующей идеологическим штампам Третьего рейха, воссоздает Б. Финкен, особо акцентируя ее социально зависимый характер.

Текст научной работы на тему «Освіта і повсякденні реалії Третього рейху: мемуари і теоретичні реконструкції»

https://doi.org/10.31874 / 2309-1606-2018-22-1-88-114 УДК: 130.2:37.032+930.85

Мар\я КУЛТА6ВА

ОСВ1ТА I ПОВСЯКДЕНН1 РЕАЛП ТРЕТЬОГО РЕЙХУ: МЕМУАРИ I ТЕОРЕТИЧН1 РЕКОНСТРУКЦП

Анотацiя

Повсякденмреали виховних та освтмх практик Третього рейхурекон-струюються у мемуарах включених спостерiгачiв цих процейв. Фрагменти цихмемуарiв наводятьсяяк додатковий фактологiчнийматерiал, що допо-внюе теоретичшрефлексы освтмх трансформацш тоталтарного зразка через звернення до Их суб'ективного сприйняття. Поприрiзне походження i рiзну життеву позицю уа автори поданиху перекладi фрагментiв зосеред-жуються на тих рисах тоталтарних шновацш в освiтi та вихованм, як е несумкними з гумамстичною освтньою традицкю. Повсякденне життя умверситетських i шкыьних сшльнот у Третьому рейху визначалось iдео-логiею нацiонал-соцiалiзму.

Спогади про дiяльнiсть М. Гайдеггера на посадiректора Фрайбурзького умверситету (Г. Готтшальк, Г. Йонас, К.Льовт, Г. Цезар) розкривають амбiвалентнiсть його способу мислення та дш. Його нацiоналiзм одначе не переходив в рiзкий антисемтизм, коли йшлось про управлшня умвер-ситетом. Расова теор1я як складова iдеологii нацiонал-соцiалiзму не була визначальною для тих освтшх шституцш, де освтм традици поедну-вались з гумамстичними цшностями, як домшували у родинах (Г. Цезар, Л. Шмiдт). Деяк спроби стимулювати альтруктичну сощальну поведш-ку учмв та студентiв (допомога i солiдарнiсть) виявились неефективни-ми у Третьому рейху через iхню директивну природу ( Г. Цезар). Порiвнян-ня нацiонал-соцiалiстичноi моделi школи зi школою Лiхтварка, здшснене Л. Шмiдт, показуе переваги iдеологiчно незаангажованих освтмх шституцш, як застосовували свою педагогiчну i сощальну свободу для всебiч-ного розвитку особистостi. Досвiд перебування у Стлщ ммецьких дiвчат у поеднанм з досвiдом примусовоi пращ критично аналiзуеться у спогадах Г. Цезар i Л. Шмiдт.

Сощальний статус жшок та Ы виховний вплив в родинах взiрця Третього рейху реконструйовам Б. Фшкен. Вона доводить, що iдеологiя Третього рейху вiдводила жшцроль тдлеглого члена сусшльства.

Кл^^о^^ слова: Третшрейх, освта, повсякденне життя, мемуари, ум-верситет, школа, iдеологiя, гумамзм, цiнностi.

Ганс Готшальк1

Гайде^ер на посадi ректора2

Я т1льки дв1ч1 слухав публ1чн1 виступи ГайдеГГера. Перший раз це була лекцш з приводу його вступу на посаду ректора, вщбувалась вона в актовому зал1 Фрайбурзького ун1верситету. Трохи шзнше мен1 випа-ло слухати лекц1ю про Платона, а саме: штерпретащю притч1 про пече-ру. Обидв1 лекцп справили дуже сильне враження, х1ба що тлумачення грецьких текст1в здавалось мен1, класичному фшологу за фахом, досить прим1тивним. Своею зовншшстю 1 манерою читати лекцп в1н був дуже схожий на теолога Карла Барта; тчого дивного - обидва були типови-ми алеманцями. Наприк1нц1 1928 р. я вщвщав Г. Р1керта у Гайдельберз1. Розмова зайшла про ГайдеГГера. Ржерт розпов1в, що ГайдеГГер був тут проездом 1 зав1тав до нього як учень до вчителя. Так начебто висловився сам ГайдеГГер. Ржерту це було дуже приемно, вш з насолодою повторив ще раз, щоб показати, як його шануе академ1чна молодь. ГайдеГГер був учасником Першо1 св1тово1 в1йни, але ш до чого не дослужився 1 не мав ншких нагород.

Наскшьки пам'ятаю, в1н служив охоронцем при фрайбурзькш пошт1. Там з1брались числент «духовн» особистост1 - мистецтвознавець Фрщ-лендер, поет Бурте та шш! Серед них лише Р.Крешер 1 Ю.Ебшгауз були оф1церами 1 брали участь у бойових д1ях. Хтозна, може, цей факт був при-крим для ГайдеГГера. Шсля ще1 в1йни, як пише Ясперс, за ГайдеГГером уже йшла слава, а з появою «Буття 1 часу» ГайдеГГер став фшософом свого по-кол1ння. У 1930 р. його запросили до Берлша, але вш в1дмовився. В1дтак, його вступ до парти не можна пояснити комплексом меншовартост1, як це мало мюце у 1нших. Але, на вщмшу в1д Л.Курт1уса 1 Л.Дейбнера, ГайдеГГер нжоли не належав до нацюналютичного 1 реакц1йного крила фшософ-ського факультету у Фрайбурз1. Вш п1дтримував т1сн1 дружн1 стосунки з Гуссерлем 1 численними неар1йськими студентами та викладачами. Отже, ГайдеГГер не був аш антисем1том, ан1 расистом.

Тепер повернемось до 1933-1934 рр., а саме: до процедури обрання ректора у Фрайбурзькому ун1верситет1. Шереважна бiльшiсть вщда-

1 Ганс. Л. Готшальк (нар. 1904) - син колеги ГайдеГГера - Й. Кона (прiзвище 3Mi-нив у 1922 р.). Професор кафедри арабютики та кламознавства Вщенського унiвер-ситету.

2 Gottschalk H. L. Heideggers Rektoratszeit. In: M.Heidegger in Gespräch. Pfullingen, 1989, S. 184-189.

Цей переклад та ум шт, присвячет спогадам про Гайдеггера у перюд його ректорства, е виправленою i новою редакщею перекладу у книзi: М. Култаева. Гайдеггер очима сучасникiв. Л.: Стилос, 2002.

ла голоси за обрання на новий строк колишнього ректора - анатома Мьолендорфа. За ГайдеГГера була незначна меншiсть - десь близько 17 професор1в. Шроте, попри вс1 правила, ректором обрали саме його. На цш посад1 в1н завжди був коректним. 1 кштня 1933 р. м1й батько хотав зв1льнитися за власним бажанням, - щоб уникнути неприемностей 1 не починати кожну лекц1ю «итлершським салютом». Ректор не прийняв ще1 в1дставки. До того ж, ГайдеГГер намагався стримувати антисемгг-ськ1 акцп студент1в, як1 вже неможливо було припинити. Коли до нього прийшли студенти з вимогою видати наказ, щоб еврейсью професори друкувалися своею рщною мовою, ГайдеГГер в1дмовився 1 зауважив, що кожен ганьбить себе, як може. Також ми не були позбавлеш прав корис-тування б1бл1отекою. Незадовго до мое1 емярацп до Англп ми зустр1лись бшя каталогу ун1верситетсько1 б1бл1отеки. ГайдеГГер дуже люб'язно при-в1тав мене 1 голосно сказав: «Все це колись мае скшчитись». Загально-в1домо 1 зрозумшо, що обрання на посаду ректора негативно вплинуло на його стосунки з Гуссерлем. Адже Гуссерль у 1928 р. зробив його свош заступником, бо вважав ГайдеГГера «свош» учнем. «Закон про неарш-ц1в» був бол1сним ударом для родин Гуссерля: один з його синв загинув на фронт1 пщ час Шершо1 св1тово1 в1йни, другий - професор римського права у Ншьському ун1верситет1 - був тяжко поранений, а дочка Елл1 всю вшну працювала медсестрою. Безперечно, ми, «еврейсью христия-ни», дуже ображались, коли наш1 друз1 п1сля 1933 р. ставали нацистами 1 дозволяли соб1 нетактовш висловлювання.

Шовед1нка ГайдеГГера у 1933 р. обурювала не тшьки колег. Я пам'ятаю, як р1зко зреагував на це епископ Конрад Грьобер, який п1дтримував ГайдеГГера в дитяч1 та юнацью роки. З 1ншого боку, на цш посад1 ГайдеГГер дратував також й нацистських бонз. В1н взагал1 не мав хисту до управ-лшсько1 роботи 1 був змушений зв1льнити ректорське кр1сло вже в 1934 р. Отже, не було ншко1 пол1тично1 демонстрац11 ГайдеГГера, а просто безславно скшчилась його епоха, за завершенням яко1 увесь ун1верситет спостер1гав з1 зловт1шною усм1шкою.

З штерв'ю проф. Андреаса Iзеншмiда з проф. Гансом Йонасом1 для швейцарського радiо (транслящя вiд 9.10.1987)2

ЙОНАС: ГайдегТер був, безперечно, одним з найвидатнiших ф1ло-софських мислителiв Нiмеччини. Нав1ть можна сказати, що вiн е найви-датнiшим фiлософським мислителем цього столитя. Коли за часiв мое1 молодост1 хот1ли вивчати ф1лософ1ю, то йшлося не просто про звичну або традиц1йну ун1верситетську ф1лософ1ю. Н1, кнувало два пр1звища. Одним був тод1 вже старий Едмунд Гуссерль у Фрайбурз1, засновник феноменологи, яка, попри св1й т1сний зв'язок з ф1лософською традиц1ею, вже певною м1рою була початком нового, тим, що заслуговувало на ува-гу в Ншеччиш поза неокант1анством. Щодо неоканианства, зосередже-ного переважно у Марбурз1, то слiд зазначити, що Г. Когену (вiн вже не жив тод1), П. Наторпу 1 М. Гартману, попри !хню популярн1сть, браку-вало оригiнальностi. Оригiнальними були феноменологи. Там, у Фрай-бурз1, працював молодий приват-доцент, асистент Гуссерля на прiзвище Мартин ГайдегТер. Отже, я знаходився одночасно, так би мовити, у межах подвiйного вибуху особистостей цих двох великих i дуже своерiдних вчигелiв, масштабних мислител1в, а саме: Едмунда Гуссерля i Мартина ГайдегТера; останн1й був незр!внянно приваблив1ший.

1ЗЕНШМ1Д: Чому ж?

ЙОНАС: Вас, може, здивуе моя в1дпов1дь. ГайдегТер не завжди говорив зрозум1ло, 1нколи обривав речення на п1вслов1, але при цьому завжди залишалось враження: щось криеться за вс1м цим, це варто осяг-нення, бо тут починаеться робота з чимось новим.

1ЗЕНШМ1Д: Я не зрозушв анi слова, але знаю, це була ф1лософ1я, як хтось висловився.

ЙОНАС: Авжеж! Саме так 1 було: я н1чого не розум1в, але ж знав, що це е необхщшстю. Тут наближаешся до осердя ф1лософського мислення. Воно ще не в1дкрите, однак щось уже д1еться, а саме: - ну, як би висло-витись, - йдеться про остаточне завдання мислення взагал1, про ф1лосо-ф1ю. До всього цього сл1д ще додати, що мислення Гуссерля вже почало дерев'янпи, його лекцп були постшним повторенням того, що в1н вже казав, що було в його книжках. Безперечно, це варте вивчення 1 уваги. Однак на лекщях 1 семшарах у Гуссерля зовс1м не в1дкривалися нов1 пер-

1 Ганс. Йонас (нар. 1903) - вивчав фшософш, теолопю, гсторт мистецтв в ут-верситетах Фрайбурга, Берлша, ГайдельберГа i МарбурГа. Пщ кер1вництвом ГайдеГ-Гера захистив у 1928 р. дисертащю. Професор кiлькох утверситетав Канади i США. Живе в США.

2 Interview von Prof. Dr. Andreas Isenschmid mit Prof.Hans Jonas fur den Schweizer Rundfunk vom 9.10.1987. In: M.Heidegger im Gespach. Pfullingen. 1989, S. 221-229.

спективи, все було, як у школ1. Згодом, у певному сенс1, ГайдеГГер також став запроваджувати школярство, але я хотав розпов1сти зовс1м не про це. Зрозумшо, що мен1 насамперед треба було засвопи усталене вчення, але не хотшося перетворюватись на пасивного прихильника школи, не-хай 1 дуже авторитетное

1ЗЕНШМ1Д: У ГайдеГГера йдеться про кшцеве завдання фшософп. Стара тема, але висв1тлюеться принципово новою мовою 1, на мою думку, вщкривае ц1лком нов1 перспективи. Чи були у ГайдеГГера як1сь таем-ниц1, коли йшлося про к1нцев1 завдання фшософп?

ЙОНАС: Безперечно. Нагадаю, що феноменолопя дескриптивна, вона описуе феномени. Але яю? Феномени св1домост1. ГайдеГГер говорив про тут-буття, однак не про таке, що уявляе соб1 свп через акти знання, а про таке, способом буття якого е турбота, яке чимось занепо-коене. I вш визначае це тут-буття як таке буття, яке у свош буттевост1 турбуеться свош буттям. Ось тако1 тональност1 не було у Гуссерля. Адже «чисте Я» у Гуссерля було принципово штелектуальним Я. Як вже сказано, штелтбельне та штелектуальне Я чисто1 св1домост1 робить св1т предметом, тобто тим, що протистопъ цьому Я. Тут-буття ГайдеГГера сприймаеться 1накше: воно з турботою вплетене у свгг. Йому щось стае не байдужим; а це значить: воно е. Отже, власне кажучи, воно сутн1сно завжди знаходиться в дороз1. Скажу не як фшософ, бо ГайдеГГер не вжи-вав такого виразу, у нього йдеться про «занепокоене Я», на в1дм1ну в1д чистого Я, що суверенно протистопъ свпу.

1ЗЕНШМ1Д: Як же ц1 погляди поеднуються з пол1тичною позиц1ею ГайдеГГера?

ЙОНАС: 1х зв'язок проявився ще задовго до в1йни, у 1933 р. ГайдеГГер вийшов з1 свое1 схованки. До того часу вш не виявляв свогх полпич-них нахил1в 1 симпат1й, хоча, треба зауважити, що демонстрац1я кров1 й кор1ння була у нього завжди. Вш дуже п1дкреслював свое шварцвальд-ське походження. Я маю на уваз1 захоплення лижами, дом1вку у горах, у Тодтнауберз1, 1 справа зовсш не в тому, що вш любив кататись на лижах 1з г1р, бо тут було щось вщ св1тоглядного самоутвердження. Треба бути ближче до природи 1 т. д. Його деяю реплжи, наприклад про францу-з1в, св1дчать про прим1тивний нац1онал1зм. Ось таким був ГайдеГГер. Тод1 я ще не пов'язував з усш цим його ф1лософ1ю, а розглядав як певш особист1 риси, з яких в1н робив культ, наприклад, 1з манери одягатись. В1н видумав соб1 костюм, щось традиц1йно-фольклорне, з акцентуван-ням ландшафту: штани до колш з довгими панчохами 1 жилет. У цьому вбранш, дещо шпуючи шварцвальдських селян, в1н з'являвся в лекцш-н1й аудитор11. Над цим ми не замислювались, для нас були важливими не смаки Мартина ГайдеГГера, а його мислення 1 вчення.

В1н був чудовим вчителем, не т1льки оригiнальним, а й - можна ска-зати - чар1вливим. Нiколи доти i згодом я б1льше не бачив, щоб студен-ти так старанно конспектували. Конспекти його лекцiй я возив за собою в емнраци.

1ЗЕНШМ1Д: Чи iснуe зв'язок м1ж цими двома компонентами - великий мислитель, чудовий вчитель i шовшкт, що вийшов iз схованки у 1933 роцi? Це двi рiзнi речi, чи мають вони сп1льне кор1ння?

ЙОНАС: Мабуть, так. Але це лише згодом дшшло до мене. Коли у 1933 р. в1н проголошував оту свою горезвкну промову, що е зрадниць-кою у Ф1лосоФському сенс1, мене охопив жах, я сказав тод1 друзям: «I це в1д ГайдегТера, найвидатн1шого мислителя нашого часу!» На що був змушений вислухати: «Ну, чого ти так дивуешся, все це давно сид1ло в ньому i навггь в1дпов1дае способу його мислення». I тут мет навели пев-m зразки гайдегГер1вського мислення. Як же довго я тчого не пом1чав!

1ЗЕНШМ1Д: Якими ж рисами характеризувались т1 зразки?

ЙОНАС: Ви ставите для мене дуже важке питання. На нього можна вщповкти т1льки все спрощуючи. Наприклад, таким спрощенням е поняття р1шучост1 Все, що ГайдегТер мав сказати про справжтсть i не-справжтсть кнування у своему анал1з1 буття, було вперше оприлюднено у робот1 «Буття i час», яка вийшла з друку у 1927 р., отже, псля того, як я протягом к1лькох рок1в навчався у ГайдегТера. Йдеться про те, що буття тут-буття може в1дбуватись у р1зних модусах, репрезентуватись р1зними способами буття, з яких домшуючою е будентсть. Тут-буття схоплено, спшмано безособовктю, отже, це буття сусп1льства, яке позбавлено персональной, е зн1вельованим, анон1мним. ... Йому протиставляеться екзистенщя, шлях до яко1 веде через своерщне самоосягнення, особливо через так зване заб1гання наперед: до смерть

Мет здаеться, що у ГайдеТГера - може, це залишки переживань Першо1 свггово1 в1йни - було складне ставлення до власно1 смерт1, до власно1 конечност1 як до одте1 з1 спонук, що повертае тут-буття до сво-е1 правдивост1, визволяючи його в1д панування безособовост1. Ознакою ще1 ктинност1 е р1шучкть. Це р1шучкть сама по соб1, вона не залежить в1д того, нав1що i задля чого приймати р1шення. Р1шення як виб1р стае дшсним знаком справжнього буття. Приводи ж для р1шучост1 постачае ктор1я. Ц1лком незалежно в1д полпично1 д1йсност1 ГайдегТер розробив свое власне вчення про розвиток в кторп, тобто в кторп думки, а саме: про процес вщпадшня в1д витокв, унасл1док чого втрачаеться коршня, початок i виникае, так би мовити, рутина у процес1 мислення. В1н 1н-тенсивно вивчав i в1дкривав для нас греюв - особливо Арктотеля, а та-кож досократикв, привертав увагу до Платона, Августина; це означало для нього повернення до корешв мислення, але такий рух ствкнував

з дуже негативною оцшкою досягнень подальшого розвитку европей-сько1 думки. Bin наголошував на вторинносп, похiдному характерi фь лософського мислення, наприклад, неокантiанства, i взагалi нiмецькоi фшософп, що викладалась в ушверситетах.

Наприкiнцi 20-х рокiв вщбулась, як пригадую, публiчна дискусiя мж Кассiрером i ГайдегГером. Якщо Кас^рер був «гомо гуманус» у тради-цiйному смислi, то його суперником виступав, можна сказати, «варвар» ГайдеГГер, у якого все просвiтлене знову-таки вiдступало у тiнь. Це була без перебшьшення освiтня катастрофа, коли найавторитеттша тмець-ка унiверситетська фiлософiя знiяковiло вiдступала пiд новим натиском i новими запитаннями, якi сипав на Кас^рера ГайдеГГер. Менi згодом розповщали, що Кассiрер був дуже збентеженим; безперечно, вш вщ-чував також, що серця i душi глядачiв належали ГайдеГГеру. Це все було болкним само по соб^ але Кассiрера явно дратував «чорнявий демон», викликаючи антипатiю. Отже, Кас^рер вчасно розпiзнав його.

Як би там не було, а в ^чш 1933 р. настала виршальна година. Треба було кинутись у цю нову долю, вистрибнути iз безпринципноi, слабкоi, занадто цивiлiзованоi i приглушеноi духовноi атмосфери нiмецьких уш-верситетiв (йшлося тут передовсiм про фшософда) у нову дiю, у новий початок. Саме тодi я усвщомив усю жахливу сумнiвнiсть мислення Гай-деГГера. Якщо вiн звинувачував iдеалiстичну фiлософiю в певному ще-алiзмi (там вивчались форми мислення, категорп, що упорядковують свiт, i все це на певнiй дистанцп), то вiн сам заслуговуе на серйознгш дорiкання за абсолютний формалiзм фшософп рiшучостi, де рiшення як таке проголошуеться вищою чеснотою. Bибiр у дiйсностi - фюрера i партп - вiн ототожнював з самим принципом вибору i ршучосп. Коли ж я збагнув, що то була не тшьки особиста помилка ГайдеГГера, а насль док його мислення, - мет розкрилася сумнiвнiсть екзистенцiалiзму як такого, а саме: притаманний йому нiгiлiстичний елемент.

Карл Льов'т

Особислсть Гайде^^ера1

У 1926 р. у Марбурзi незадовго до захисту дисертаци я записав своi щирi враження вiд особистосп ГайдеГГера - ту характеристику з незна-чними доповненнями хочу вщгворити зараз. Студенти дали ГайдеГГеру прiзвисько «маленький чарiвник з Мескiрху». Вш був дуже маленьким на зрют, походив з незаможноi родини, що мешкала у селi Мескiрх, освь

1 Lowith K. Heideggers Persönlichkeit In: Lowith K. Mein Leben in Deutschland vor und nach 1933. Stuttgart, 1986, S. 42-45.

Ty 3go6yB, gonaroau 3nugm. Horo MonogicTt npoHmna «nig xopHaMH Teo-norii» - b e3yiTCbKOMy MOHacTHpi OentgKipxa. He MoxHa 3a6yTH xecTy h npoMOBHCToro nornagy, Konu, noKa3yroau ^oTorpa^iro noMepnoro nacTopa y goMoBHHi, 6yno CKa3aHo: «Oct ueH gaBaB HaM Ha ropixu!» Ha 3HiMKy mh no6aaHnu Tino acKeTa i3 3arocTpeHHMH pucaMH. EigHe noxogxeHHa raHger-repa BigayBanoca nocTiHHo. y 1933 p. a 3aHmoB go Htoro y peKTopctKHH Ka6iHeT: y utoMy BenHKoMy noMne3HoMy npHMi^eHHi BiH cugiB noxMy-pHH, po3ry6neHHH; HaBiTt po3nopagxeHHa i HaKa3H Manu Ha co6i Big6u-tok aKoict 3HiaKoBinocTi. Цe BpaxeHHa nocunroBanoca ^e h He3BHaaHHic-Tro B6paHHa: BiH hochb ^oct Ha KmTanT mBapuBantgctKoro cenaHctKoro cropTyKa i3 mupoKHMH o6mnaraMH i HaniBBiHctKoBHM KoMipoM, mTaHH go KoniH; yce ue - 3 KopuaHeBoro cyKHa, 3 npeTeH3iero Ha «cnpaBxmft ogar», ^o6 3 nopora BigKugaTH ycaKe TaM «das Man» (6e3oco6oBicTt - nepeKn.); Togi mh TintKH nigcMiroBanuct Hag uhm kocttomom, HaM HaBiTt Ha gyMKy He cnagano, ^o ue 6yB cBoepigHHH KoMnpoMic Mix uHBintHHM ogaroM Ta yrn^opMoro mTypMoBHKiB. KopuaHeBHH Konip go6pe nacyBaB go cMarna-Boro o6nuaaa i aopHoro Bonocca. Цe 6yB ManeHtKHH aopHaBHH aonoBiK, aKHH BMiB noKa3yBaTH ^oKycu: Big cnyxaaiB xoBanoca Te, ^o BiH TintKH-Ho BigKpHB. TexHiKa Horo neKuifi 6yna 3BegeHHaM aKoict cnopygu i3 gyMoK, ^o6 noTiM 3HecTH 11 i 3anumHTH 3axonneHHx cnyxaaiB y nycToTi, Ha caMoTi i3 3aragKoro. Mix iHmHM, BMiHHa 3aaapoByBaTH Mano TaKox i gyxe cyMHiB-Hi HacnigKu: boho npuBa6nroBano 6intm-MeHm ncuxonaraaHHx oci6; ogHa cTygeHTKa nicna Tptox poKiB po3ragyBaHHa 3aragoK cKmanna xuira caMo-ry6cTBoM.

BaxKo onucaTH o6nuaaa raHgerrepa, agxe BiH HiKonu He gHBHBca go-cHTt goBro nepeg co6oro. TunoBHM BHpa3oM 6yB npauroroauH no6, 3aBica Ha o6nuaai, noTynneHi oai, aKi BiH pa3 no pa3 nigBoguB Ha MHTt, ^o6 nepeKo-HaTHct y cHTyauii. Mk^o x BiH 6yB 3MymeHHH, cKaxiMo, y npuBaTHiH po3-MoBi, gHBHTHct npocTo y Biai, Togi o6nuaaa cTaBano 3aKpHTHM, BTpaaano BneBHeHicTt, BiH He MaB npupogHoi rnupocTi y cninKyBaHHi, ^o KoMneH-cyBanoct HacTopoxeHo-xuTporo cenaHctKoro HegoBiporo. HeKuii BiH arnaB, gHBnaauct y 3anucu, 6e3 6ygt-aKux xecTiB i ryaHux $pa3. GguHHM pmo-puaHHM 3aco6oM 6yna BumyKaHa HeynepegxeHicTt i cxoxa Ha Te3H aiTKa no6ygoBa, ^o BHKnHKana Hanpyry. Togi Horo o6nuaaa cTaBano gyxe BHpa3-hhm 3aBgaKH HenpuxoBaHHM 3ycHnnaM, cnpaMoBaHHM Ha KoHueHTpauiro, - BHHHKanu xoa i HerapHi, ane gyxe uixaBi acHMeTpii. Ha BunyKnoMy no6i cuntHo BHcTynana xuna, BoHa gogaBana o6nuaaro xHireBocTi i npauroBana, He 3Baxaroau Ha cnyxaaiB; npoMoBa 1x 3BopymyBana, xoaa h He npoMoBna-na go hhx. BiH HaBMHcHe cToaB BigcTopoHeHo 3a Ka^egporo, neperopTaroau i nporonomyroau cTopiHKy 3a cTopiHKoro 3 yneBHeHicTro, ^o gaBHo nepe-TBopunaca Ha 3BHaKy. Ha ocTaHHiH neKuii y Map6yp3i cTygeHTH noKnanu

на кафедру букет бших троянд. В1н прийшов, як завжди, дивлячись соб1 п1д ноги, шднявся на кафедру, щоб завершити св1й курс у вже натвпо-рожн1й аудиторп. Як же не пасували до всього цього троянди, як1 в1н незадоволено 1гнорував!

Захоплений енерг1йною серйозн1стю цього маленького пганта, котро-го ми з моменту виходу «Буття 1 часу» називали «мудрецем часу», я витра-тив марно чотири роки, щоб встановити людсью стосунки з тим, хто все життя уникав особистих контактов, хто т1льки на лекц1ях, концептуально перенасичених та адресованих до «вс1х 1 н1кого», виголошував те, що не м1г або не бажав сказати в1ч-на-в1ч. Його знання простягались у межах недов1ри. Здобутком ше1 недов1ри, з яко1 вони походили, стала майстерна критика 1снуючо1 традицп. Наукову осв1ту в1н здобув з перших рук. Його б1блютека була не з1бранням книжок, вона обмежувалась класичними творами, як1 в1и вивчав ще у молод1 роки. Шровщш вчення античност1 та середньов1ччя вш знав досить добре, проте не терпв ан1 соцюлоги, ан1 психоанал1зу. Його надм1рна критика всього, що пов'язано з освггою 1 культурою, притягувала 1 в1дштовхувала нас; сам же вш з пщозрою обе-р1гав ус1 входи 1 виходи свое1 лисячо1 нори, де також не почувався добре. В1и страждав вщ свого навмисного усампнення, часто робив спроби роз-ширити коло спшкування, звщки знову вт1кав до самого себе, втягуючись у роботу, яка сприяла закам'ян1лост1 й застиглост1 його сутност1, хоча та у свош основ1 була м'якою 1 вразливою.

За походженням вш був простим сином рем1сника, який у професш-ному житт1 перетворився на патетичного представника свого стану, од-ночасно заперечуючи його. 6зу1т за вихованням, вш - через обурення - став протестантом; в1и е схоластичним догматиком за осв1тою 1 екзис-тенц1альним прагматиком з досвщу, теологом завдяки традицп 1 атею-том у дослщницькш д1яльност1, а як юторик - ренегатом свое1 традиц1г. Йому була притаманна екзистеншальшсть К'еркеГора, гегел1вська воля до системи, д1алектичний метод поруч 1з браком змктовно1 глибини, аподиктичн1 твердження, що походили 1з духу заперечення, прихиль-н1сть до втаемничення; в1и був допитливий як н1хто 1иший, радикаль-ний в останн1х запитаннях 1 компромюний у передостанн1х, - ось так суперечливо впливала ця людина на свогх учн1в, як1, незважаючи ш на що, залишалися з ним, адже свош фшософським водшням в1н значно перевищував ус1х шших ун1верситетських професор1в.

Гертрауд Цезар1

Мандри Kpi3b 6ypeMHi часи

Народну школу я зак1нчила у сел1 В1бл1гверде в горах. Але л1дей для старшокласникв був у м1ст1 в долиш. Автобус1в тод1 ще не було. бдиною можлив1стю здобути освпу був щоденний марш-кидок у долину, який ми зд1йснювали командою у такому склада я, моя подруга Грета i ще четверо дней. Вранд1 дорога до школи тривала майже п1втори години, а шлях до дому - майже дв1. Щ походи в1дбувались у будь-яку пору року, не зважаючи на погоду. На зворотному шляху ми дв1ч1 в1дпочивали п1д високими буками. Там були кошики для паперу з надписом, який врь зався у мою пам'ять: «Той, хто полюбляе тут вщпочивати, мае вщ см1ття л1с оберггати».

Не зважаючи на виснаження в1д таких «поход1в», яю не в1дом1 сучас-ним учням, я ще б1гла на дитяч1 спортивн1 змагання р1зних р1вн1в. На загально н1медьких змаганнях меш вдалось вибороти перше м1сде. На мене надши в1нок з дубового листя i нагородили грамотою, тдписаною самим Гшденбургом.

1928 р. був надзвичайно важливим для мене. Ми передали в долину, i я приедналась до групи школяр1в, яю !здили на заняття потягом. Це дещо зм1нило мо! звички Для мене було справою чест1 заскочити до вагону в останню мить. Я б1гла щосили до вокзалу, протискувалась кр1зь шпарину у паркаш, щоб вибратись на платформу. Це був останнш по-рятунок для тих, хто зап1знювався. Але я жодного разу не пропустила потягу.

На кангкулах ми !здили по крат, оглядали пам'ятки арх1тектури, краевиди, в1дв1дували музе!. У Франкфурт! на Майш я записалась до ба-сейну, навчилась плавати i навпъ склала 1спит з дього виду спорту.

Влггку 1930 р. наш директор лщею орган1зував в рамках Об'еднання н1мд1в за кордоном (Verein fer das Deutschtum im Ausland) по!здку до Зальдбурга. Там ми зустршись з н1мдями з усгх куточюв св1ту. Для мене де була велика под1я. На сдеш п1д в1дкритим небом ми виконували на-родн1 танд1, брали участь у факельнш ход1 по темним вуличкам. Заль-дбург - де мое улюблене м1сто. Згодом, вже у дорослому житт1, я часто 1здила туди на фестивал1 класично! музики, особливо коли симфон1ч-ним кондертом диригував Караян.

У моему клас1 панувала атмосфера щиро! дружби. Наше життя було рад1сним, ми залюбки тандювали, б1гали на ковзанах та лижах, грали у

1 Переклад здшснено за виданням: Gertraud Cesar Wanderungen durch bewegte Zeiten. Sassenberg: Pavo-Verlag 1994. Гертрауд. Цезар, докт. фшос, ученидя М. Гайдег-гера, а також 61олог i фармадевт.

тен1с. Захоплювались також шшими видами спорту, передбаченими на-вчальним планом.

В1кна нашого г1мнастичного залу виходили на ринкову площу, де за-вжди юрбились люди. Але одного разу, це трапилось у 1932 р., я зазир-нула у вжно 1 здивувалась: площа була пустою. Але зненацька вона стала наповнюватись людьми, що приходили групами. Ми чисто 1з ц1кавост1 також вибнли на не1 1 змшались з натовпом. Ось на саморобнш сцен1 з'явився принц Август Вшьгельм. Ми називали його «АУВ1». Вш проголосив палку промову, аитуючи за НСНРП та Адольфа Птлера. В на-ш1й глибинц1 таке не часто траплялось. АУВ1 вдалось справити на нас велике враження.

Дома я дала волю почуттям 1 за общом без перестану розповщала про побачене 1 почуте. М1й батько спочатку мовчав, щоб я вибалакалась. По-т1м надав свш коментар, стиснувши його до одного речення: «Донечко, це полггика про все 1 н1що, а ми соб1 не можемо цього дозволити». Слова батька змусили мене дещо замислитись, але у глибиш душi я вважала, що погляди батька е застаршими.

У т1 часи заклики нац1онал-соц1ал1зму знаходили все бшьше при-хильникв. Через свггову економ1чну кризу 1 безроб1ття багато людей покладали сво1 спод1вання на Адольфа Птлера, вбачаючи у ньому сильну особист1сть, здатну змшити гхню долю на краще. Б1дн1сть 1 злиденн1сть тих час1в не можна пор1вняти 1з сучасними 1х проявами. Усп1х на вибо-рах у 1933 р. Птлеру був гарантований.

Старшу школу я закшчувала вже в нових умовах з новими законо-давчими актами. Мш випуск 1 нас ус1х освпш чиновники розглядали як щось на зразок «пщдослщних кроликв». В1д природи я мала низку сприятливих передумов для здобуття вищо1 осв1ти. У мене була сила 1 спритн1сть, необхщш для занять спортом, позитивне ставлення до това-риського життя, вм1иня сп1лкуватись з людьми р1зних соц1альних про-шаркв, зрештою зовн1шн1сть, яка в1дпов1дала нордичному расовому психозу: блондинка з блакитними очами, великий зрют 1 струнк1сть.

Вл1тку 1933 р. наш випускний клас погхав на тиждень на екскурс1ю до Мозеля. Нас супроводжували наш класний кер1вник, якого м1ж собою ми називали «Д1рексом» 1 дуже його любили, а також молода 1 розумна вчителька ф1зичного виховання. Я милувалась краевидами Мозельсько1 долини, 1з захопленням розглядала старожитн1 римськ1 пам'ятки у Три-р1. До ше1 екскурс1! я нав1ть н1чого не знала про «чарочку вина». Але ця екскурс1я розширила м1й досвщ також 1 у цьому напрямку. Батьки наших двох однокласниць були власниками готел1в 1 мали зв'язки з вино-робами. Вони влаштували для нас дегустац1! вин, яю супроводжувались ц1кавими лекц1ями про мистецтво виноробства, про збер1гання вин та

KyntTypy ix BxHBaHHa. nig aac ogHoro 3 TaKHx 3axogiB mh no6aaHnu Ha cTiHi BipmHK, HanucaHHH BenuKHMH niTepaMH go Toro x - 3 goTenHHMH inrocTpauiaMu:

^HB-6yB ogHH ryntTaH, BigoMHH Ha Bect KpaH. Ea6iH i Bonourora MaB aapoaKy 3a gpyra. Horo Eor noKapaB -3gopoB'a Bigi6paB.

PagocTi HamiH He 6yno Mex, Konu mh no6aaHnu ueH Hagnuc Ha nomro-BiH KapTui 3 KpaeBHgaMH. <^e Te, ^o Tpe6a!», - Bupimunu mh i Hagicnanu KapTKy HamoMy BaHTenro MaTeMaTHKH. Цe 6yB Hag3BHaaHHo 6e3rny3gHH i orugHHH BaHHoK. Ane Toro, ^o 3po6neHo, Bxe He noBepHem. Hac Tpoxu BunpaBgoBye Te, ^o ueH Barnent BigayBaB Haconogy, npuHHxyroau yamB. flo niuero BiH npuxoguB y aopHiH yrn^opMi ececiBua, Hac gpaTyBanu Horo ao6oTH i rani^e. flo Toro x ueH npuxuntHHK «congaTctKoro cTHnro» MaB xHTKy xogy, HaneBHe, nonro6naB xuntHym okobhtoi. MKoct BiH 3ary6uB cBiH 3anucHHK, aKHH BunagKoBo noTpanuB go Hamux pyK. 3BigTH mh gi3Ha-nuct, ^o BiH rnyMnHBo ouiHroBaB Hac 3a OpeHgoM.

3a gBa Micaui go BunycKy - y xonogHoMy i Mopo3HoMy ciaHi 1934 p. Ham Knac npoBiB gBa THxHi Ha MonogixHiH Typ6a3i nig MroHcTepoM. TaM mh TpeHyBanuct y 3hmobhx BHgax cnopTy i xogunu Ha eKcKypcii. y urn Micue-BocTi 36epernuct nanauu Ha Bogi, aKi B3HMKy BHrnagaroTt aK pe3HgeHuia cHixHoi KoponeBH. OgHH 3 BonogapiB uux 3aMKiB BHaBHBca BoHoBHuauM aHTH ^eMrnicTOM i He nycKaB Hac ycepegHHy. HaM gonoMornu BHryKyBaHHa. Mh 6e3 nepecTaHy gpanu ropno, goKH He BigaHHunuct gBepi.

Ha noaaTKy 6epe3Ha, nicna ycnimHo cKnageHHx eK3aMemB, 6yB BHnycK. Bnaga nigroTyBana gna Hac cropnpH3, aKHH Ha3HBaBca «3pinicTt aK gonycK go bh^oi ocBiTH». Ee3 ogepxaHHa TaKoro cBigouTBa 3pinocTi Ham aTecTaT npo noBHy cepegHro ocBiTy He gaBaB npaBa HaBaaHHa y Bumax. flo Toro x 6yno KintKicHe o6MexeHHa: TintKH 8% a6iTypieHToK (to6to 30% Big ixHtoro 3arantHoro aucna) go3Bonanoct npuHMaTH yHiBepcHTeTaM. IcHyBana ^e H iHma nepenoHa. KoxHa a6iTypieHTKa Mana niBpoKy Big6yBaTH TpygoBy no-BHHHicTt. flna ycix mmux TaKa noBHHHicTt 6yna go6poBintHoro. HeraTHBHa ouiHKa BHKoHaHHa TpygoBoi noBHHHocTi 3aKpHBana mnax go ymBepcHre-Ty. y HamoMy Ta6opi Hac a6iTypieHToK 6yno nume 4 cepeg 36 TpygoBHx giB (Arbeitsmaiden), TaK nigHeceHe Ha3HBanu BonoHTepoK.

Цi BonoHTepKH 3 nigo3poro cTaBHnuct go Hac, 6o mh npauroBanu npuMy-cobo i 6ynu 3aHHaTi Ha HaHBaxaux po6oTax. M, HanpHKnag, noBHHHa 6yna 4 THxHi npaTH pyKaMH nocTintHy 6inH3Hy Ha npantHiH gomui. nig aac Be-

ликих канжул ми працювали на кухнi i, окрш 36 трудових дiв, мали об-слуговувати ще 100 дiтей з табору для вщпочинку. Праця починалась о шостш ранку i завершувалась пiзно увечерi о 21-22 год.

Окрш цього, була ще сощальна служба. Для мене вона складалась з обслуговування жiнки, хвороi на сухоту, ведення домогосподарства та откування ii розбещеним синочком. I це цший мiсяць.

Bлiтку i восени ми працювали на сшьгоспроботах, збирали помiдори та фрукти, копали i сортирували картоплю, носили лантухи до вантажь вок. Для мене це була незвична i виснажлива дшльтсть. Але я намага-лась виконувати ü якомога найкраще, щоправда, це потребувало висо-кого рiвня самодисциплши. Такоi унiформи, яка видавалась тзтше у RAD (Reichsarbeitsdienst - робоча служба рейху), у 1934 р. ще не було. Ми мали самостшно шити собi одностроi. Наша «ушформа» складалась з темно-синьоi сшднищ, блакитноi краватки, бiлоi блузки з довгими рукавами, робочоi сукш у блакитно-бшу смужку з бшим комiром i фарту-хом. Мош наставницi з шиття i робоп за швейною машиною я вдячна й дотепер, бо моя «майстертсть з шиття одягу» привчила мене пщганяти одяг пiд фиуру.

Нашу табiрну повсякденнiсть одного разу перервала «юторична по-дiя». До нас пртхала головуюча трудовоi повинностi Вестфали. Вона наказала нам опiвднi вишикуватись на плацу i довго нас оглядала. По-тiм пролунала команда «Уперед». Спочатку викликали мене, а потш ще три дiвчини. Ми мали хутко натягнути на себе темно-сиш спiдницi i бiлi блузки та влiзти до кузова вщкршш вантажiвки. Питання «що», «куди» i «навiщо» носились у головi, але ми вагались iх озвучити. Зрештою прт-хали до замку «Будденбург». Нам та трудовим дiвам з шших таборiв було наказано вишикуватись на мютку перед входом до замку. У цш позицп ми терпляче вистояли деклька годин, очжували, самi не знаючи чого. Не було жодноi здогадки щодо намiру наших керiвникiв i призначення цього заходу. Надвечiр раптово задощило. Нас, змоклих до кiсток, роз-ташували по приватних домiвках, але про спання й не йшлось, бо треба було сушити i прасувати нашi унiформи.

Bранцi усе повторилось знову, хiба що вдалось розвщати, що у цьо-му замку розташувались чоловiчi ресурси вiдбуття трудовоi повинностi, вони мали тепер проявити себе у справах спортивних. На нас це справило б враження. Раптом здшснилось непередбачуване: невщомо звiдки перед нами представ Птлер зi своею свитою. Вони зупинились на вiд-станi к1лькох метрiв вiд нас. Ми демонстрували Гплеру нашi спортивнi таланти, але вш був подумки десь в шшому мiсцi. Згодом це враження було пщкршлено iсторичними фактами. Прямiсiнько вщ нас Гiтлер по-iхав на розбiрки з Ремом. На згадку про це сумнiвне «щастя зустрiчi з

фюрером» 1 тортури шикування фотограф ув1ков1чив нас на сушсному фото, де я стою б1ля Г1тлера.

Моя трудова повиншсть завершилась у жовтш 1934 р., меш дали хо-рошу характеристику, яка була перепусткою до ун1верситету. Я завжди мр1яла студ1ювати природнич1 науки 1 ф1лософ1ю. Отже, я обрала першим м1сцем навчання Фрайбурзький ун1версигет. Зоолог1ю там ви-кладав професор Шпеман, а ф1лософ1ю - 1дол н1мецького студентства Март1н Гайдеггер. Моя старша за мене подруга була його докторанткою 1 п1д1гр1вала мо! ф1лософсью амбщп. Разом з нею я в1дв1дала його лекщю про Гьольдерл1на 1 була в захват1. Але страшилася п1д1йти до деканату 1 записатись на курс до професора Гайдеггера, який зд1йснював жорстку селекщю ус1х охочих. Щоб потрапити сюди, треба було пройти курси з давньогрецько! мови 1 розширено! латини. Назван курси я пройшла у скороченому вар1анп. Цього факту я не приховувала 1 з1зналась Гайдег-геру, що спотикнулась на Цезар1. Але на подив вш поставився до мене дуже доброзичливо, я була записана на семшар з гегел1всько! ф1лософп держави, який в1н в1в разом з в1домим юристом, професором Вольфом.

Я була зачарована неперес1чною особистктю Гайдеггера, який сид1в на недосяжному для мене високому духовному трош. В1н дуже вплинув на мене. 1з сором'язливост1 я н1яков1ла, коли треба було висловлюватись на фшософсью теми. Гайдеггер завжди п1дбадьорював мене, ставився до мое! скутост1 з порозум1нням, давав дружш поради. Одягався м1й кумир просто, наче шварцвальдський селянин. Вранц я часто зустр1чала його у такому вбранш в трамва!. Ми сп1лкувались по дороз1 до ун1верситету. У мене була також нагода зазирнути за лаштунки його приватного життя, бо в1н часто влаштовував у себе вдома вечорниц1 для учасник1в сем1нару.

Студентське життя не обмежувалось навчанням. 1снували ще 1нш1 студентсью обов'язки, як1 перел1чувались у так званому «зошил обов'язк1в». Я обрала для себе «службу опов1щення» з в1дпов1дним на-вчальним курсом. Усе починалось досить невинно з випускання пошто-вих голуб1в на гор1 у передм1ст1 Фрайбурга. Пот1м треба було братись за азбуку Морзе. На екзамен1 ми повинн1 були розшифрувати текст, зм1ст якого був витриманий в дус1 1деолог1! нацюнал-сощал1зму 1 через свою дик1сть викликав певн1 складнощ1. В1н застряг у мо!й пам'ят1: «Ти вихо-диш зам1ж не т1льки за чолов1ка, а й певною м1рою за ус1х його предк1в».

Ще одним мо!м дорученням стала «навчальна служба». В основному вона передбачала в1дв1дування занять, як1 проводили вчител1 у школах та !хньому анал1з1, мен1 також дозволяли проводити пробш уроки. Упро-довж трьох м1сяц1в я повинна була проводити 10 годин занять щоденно у 8-му клас1 для д1вчат. У характеристик в1дм1тили м1й 1нтерес до педа-гог1ки, особливо до самост1йного проведення занять. В школ1, яка була

закр1плена за мною, були дуже добр1 в1дносини м1ж вчителями та учня-ми. Для мене було приемною несподшанкою, коли перед Р1здвом мо1 п1доп1чн1 з1 словами вдячност1 подарували мен1 мшечок з печивом та альбом з фотограф1ями класу. До м1шечку була прив'язана записочка: «Ласуйте 1 розважайтесь , подорожуючи на Р1здвян1 свята».

Наприкшщ зимового семестру я попрощалась з Фрайбургом. Кож-ний студент був зобов'язаний пройти так званий схщний семестр (081-8ете81ег). Обирати можна було м1ж Бреслау, Данцигом 1 Кенпсбергом. М1й виб1р пав на Кенпсберг, де починав свою науково-педагопчну дь яльн1сть професор Мотес. Сво1 лекцп з ботанжи вш починав рано вран-ц1, а наприкшщ тижня проводив зм1стовно насичеш екскурсп по диво-вижн1й Прусп.

П1сля л1тнього семестру 1936 р. завершилось мое навчання у Схщнш Прусп, чудов1 ландшафти яко1 щдкорили мое серце. Я хот1ла залиши-тись тут, завершити навчання 1 одружитись. Оскшьки м1й майбутн1й чо-лов1к був б1ологом 1 часто знаходився в експедишях, а я як дружина мала б його супроводжувати. Але дозвш на усе це можна було отримати лише за умови наявност1 науково1 квал1ф1кацп як перепустки до самост1йних наукових досл1джень. Отже, треба було сумлшно 1 з рад1стю продовжу-вати студи, щоб скласти випускний екзамен. Трохи забпаючи наперед, скажу, що щ плани не зд1йснились. Мш наречений в1дмовився вступати до партп з ус1ма насл1дками, як1 витжали з цього. Його запрошували як науковця в США, але вш залишився у Н1меччин1. Його втиснули у лей-тенантську форму 1 вщправили на сх1дний фронт, де вш 1 загинув.

Повертаючись до довоенного перюду, треба згадати про наш1 спроби вийти за рамки доктрин, яю панували у т1 роки. На мош мал1й батькв-щин1 у м. Альтена була вщкрита перша м1жнародна молод1жна турбаза. Там 1 у нас вдома вже гостювали американсью студентки. Тепер вони хо-т1ли разом з нами здшснити велотур по Ншеччиш. Ми з1брали ус1 необ-хщш для цього папери, але з вщомства Балдура фон Шираха надшшла телеграми «В1дмовити!»

Дозв1л по шшим каналам вдалось отримати Р.Ширману, засновнику нашо1 турбази. Ми потоваришували з американськими студентами 1 п1д-тримували т1сн1 стосунки 1 п1сля вшни.

Мое навчання я продовжила в Бонш. В боннськ1 семестри навчання було дуже ущльненим. Зошит «Обов'язюв», пор1вняно з фрайбурзьким, ще бшьш розширився. Ми навчались волод1ти зброею, оволод1вали спе-ц1альн1стю телефон1сток 1 телеграфюток. Мен1 подобалось працювати на комутатор1. Я поеднувала нав1ть м1жнародш розмови.

Випускний екзамен з цих «служб» вщбувся за день до мого народжен-ня у казарм1 служб пов1домлення вермахту. Прим1щення казарм, як на

мене, мали дуже смгшш назви. Усюди були солдати, яй п1дсм1ювались над нами. Ми вщповщали !м не менш дотепно. Панувала атмосфера не-рвових веселощ1в, яка вит1снила страх перед екзаменом.

На лигах кангкулах 1937 р. я задумала здшснити майже авантюрист-ський для тих час1в план. Моя подруга вже вшхала до Англп як Au-pair-Mдdchen, тобто пом1чнидя по домогосподарству. В наступному семестр1 професор Вайбель доручив меш п1дготувати реферат на тему «Еконо-мжа, поселення та транспортн1 зв'язки у п1вн1чно-сх1дн1й Ашлп». Моя подруга знайшла родину, яка погодилась прийняти мене на чотири мь сяд1. Я озбро!лась книжками з англшсько! кухш та прикупила робоче вбрання. Грошей тод1 дозволяли проводити як ют наплакав: на все про все тшьки 10 рейхмарок. Через де мш вояж мав щось в1д авантюризму. З Кельну тод1 !хав один-однiсiиький потяг. Я сидша сама у купе, а на перош прогулювались молода дама у супровод1 старшого чолов1ка, час вщ часу кидаючи око на мене. Раптом вони з'явились у моему купе. Чо-ловж представився i познайомив мене з дочкою, яка закшчила школу у Берлiиi i хотiла по!хати до Лондону на вщвщини родичiв. Вона уперше подорожувала сама, отже, турботливий батько попросив мене пригля-нути за нею. Вш мав у Берлiиi хiмiчний завод. Я одразу збагнула, що йдеться про еврейку, яка намагалась емпрувати, i намагалась якомога втамувати !! хвилювання. Пiсля прикордонного контролю ми вдихнули з полегшенням, хоча моя супутнидя була знесилена вщ нервового i душевного напруження.

Опiвночi в Лондонi я вже стояла на перош з 10 рейхмарками у кише-нi. Моя подруга раптово захворша на ангшу, мо!х потендiйних робото-давдiв я ще не знала. На думку приходили тшьки слова мое! мами щодо «пригод з 10 марками». Тодi я хоробро пояснювала: якщо щось пiде не так, завжди можна звернутись до вокзально! мкп. Але зараз реальнiсть виглядала дещо шшою, але, хвала Богу, прийшло спасiиия. Дуже при-ваблива дама у супроводi юнака тримала у шднятш руцi конверт, де рукою мое! подруги було написане мое прiзвище. Уявлення британдiв про шмедьку студентку i мiй вигляд не збiгались, попри де ми зустршись i одразу ж мiж нами виникла симпатiя. Я при!хала до Лондону в час про-ведення урочистостей з приводу коронадп Георга, який ось-ось став королем. Будинки прикрашали велетенськ1 неоновi лггери «GR (Georg Rex)», оск1льки де також й мо! шгщали «GR (Gertraud Rosendahl)», я ледь стримувалась, щоб не розсмiятись вiд шалено! думки, що де й мене вггають з прибуттям пихатi англшдь Потiм я ще довго зустрiчала дi iиi-дiали на клумбах вздовж Темзи не без приховано! гордосп щодо прихо-вано! вибiрково! спорiдненостi.

Мо! працедавцi одразу ж запросили мене повечеряти разом. Ви-явилось, що тут заправляють салат безпосередньо у сво!й тар1лщ Я не знала цього i давилась сирим листям. Mенi шхто нiчoгo не п1дказував, не виправляв, ус1 т1льки стежили за мною. Вони розглядали мою по-ведшку, тестуючи м1й самоконтроль i самовладання. Отож неприправ-лений салат додав меш к1лька пункт1в у характеристик. Дуже швидко з'ясувалось, що я дарма зосередилась на кухш, бо мене запросили дава-ти хазя!ну дому уроки н1мецького, коли вш був в1льним в1д роботи.

Я провела чудов1, ц1кав1 1 сонячш лпш кан1кули з екскурс1ями по швденно-схщнш Англ1!. У Лондон я в1дв1дала майже ус1 музе!, театри 1 концерти. Тод1 з Шмеччини емирувало до Англ1! багато видатних мит-ц1в, яких я навпъ у мр1ях не наважувалась побачити вдома. Але у Лондон з1 мною в1дбулась також неоч1кувана пригода. Для свого реферату з географ1! я багато фотографувала. Через це мене зап1дозрили у шпи-гунств1. Виявилось, що родичка одного з британських мшктр1в нев1рно прочитала мое пр1звище 1 подумала, що я родичка Альфреда Розенберга. На щастя, усе дуже швидко з'ясувалось.

Англ1йц1, передус1м ж1нки, полюбляли палити цигарки. Я ж не мала ще! згубно! звички. При усяк1й нагод1, в гостях, на веч1рках, в ресторанах тощо мене питали «Cigarette, please?». Я постшно в1дпов1дала: «No, thanks». Одного разу я пригадала плакати 1 настшш надписи у н1мецьких залах оч1кування та 1нших громадських прим1щеннях: «Н1мецька ж1нка не палить!». Безперечно, не це було причиною мое! в1дмови в1д тютюно-во! спокуси. Але ця фраза, вимовлена з англ1йським акцентом, звучала так чудернацьки, що прорвала м1й спротив, 1 я запалила англшську пар-фумовану сигарету. З1знаюсь, меш це навггь смакувало. Мене урятувало т1льки те, що через п1вроку у Шмеччиш припинили 1мпортувати англш-ськ1 сигарети, а шмецью з !хн1м огидним присмаком викликали в1дразу.

Стиль життя в Англ1! був б1льш в1льним, н1ж у Н1меччиш. На вули-цях Лондону можна було зустргта представник1в р1зних рас 1 кра!н. На вулицях майор1ли прапорщ британських колон1й. Шсля одше! з веч1рок ми к1лька раз1в об1гнули площу П1кад1лл1, 1 хтось гордо прокоментував: «Навколо ц1е! площ1 крутиться увесь св1т!». Шсля в1йни щ слова вже втратили свш сенс. Але тод1 н1хто з нас навпъ й гадки не мав, що ось-ось почнеться Друга св1това в1йна, 1 як через не! 1 п1сля не! зм1ниться бвропа.

7-го березня 1940 р. я захистила дисертац1ю з бюлогп. Не зважаю-чи на це, меш у Марбурзькому ун1верситет1 присудили ступ1нь доктора ф1лософ1!, бо там не було природничого факультету, який дозволив би меш одержати ступшь з природничих наук. Зрештою це не мало н1яко-го значення, бо рецензентами мое! прац1 були в1дом1 ботан1ки 1 генети-

ки. Мене запросили до 1нституту рослиннидтва у Галле, запропонували прадю у вщдЫ генетики. З червня 1940 р. i до кiидя вiйни я прадювала у дiй надзвичайно джавш дослщнидькш сферi. Мо!ми колегами було подружжя професорiв iз Киева, якi свого часу втекли до Ншеччини, рятуючись вiд iнтриг Лисенка, тим самим уникнувши Гулагу. Мiж нами встановилась дружня атмосфера однодумдiв, я навив навчилась писати кирилидею.

Пiсля вiйни нам знову треба було рятуватись вщ полиизадп бюлоич-них дослiджень. Для мене де був шлях додому, до землi Пiнiчний Рейн-Вестфалп.

Лок Шмiдт

Змyшенi рано подоросшшати1

Пiсля 1933 р. в нашiй школi вiдбулись деяй змiии. Директор нашо! школи Гайнргх Ландаль, якого у^ ми дуже любили, у 1934 р. попрощався з нами у актовому зал^ а ще рашше зник наш вчитель англшсько! Теда Гайне, як ми згодом дiзнались, ви!хав до Англп. Звшьнили також нашого класного керiвника 1ду Ебергардт, для мене де було особливо болюно, бо вона була чудовим бюлогом, я багато чого взяла вщ не!. На вщмшу вiд них, наша перша зустрiч з новим директором Ервiиом Щндлером була досить неприемною. Ми у^ зiбрались на шкшьному подвiр! обличчям до школи. На першому повер^ вiдкрилось вгкно. Дивлячись на нас зго-ри у вжоннш рамi пан Цiидлер щось пробуркотiв. Його промову завершила фраза: «Я вичищу вщ навозу дей червоний свинарник!»

Невдовзi пiсля дього Гамбург вщвщав Гiтлер. У дей день школи не прадювали, бо у^ учт утворили живий ландюг вщ аеропорту до дентру мiста. Нашш школi випало стояти на шосе Альстеркруг, де ми вишику-вались у три ряди. Я твердо виршила, що не буду викидати руку i вигу-кувати. Ми чекали i чекали. Раптом десь далеко роздався гурки; потiм на горизонл з'явилась машина. Раптом я вщчула, що гучно кричу i махаю рукою. Мене охопив шалений страх i було соромно, як школи дотепер. Увечерi я подшилася сво!ми переживаннями з батьком, вш заспоко!в мене i розповiв про масовий психоз. Моя поведшка була притаманна людям. Але вщчуття сорому залишилось.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Разом з паном Щндлером до нашо! школи прийшли ще декшька вчителiв, навiть !х зовшштсть викликала вiдразу. Жилет одного був увесь у яечних плямах, шший був непристойно франтуватий, постiйно

1 Schmidt Loki. Gezwungen, früh erwachsen zu sein:, in: Schmidt H., Schmidt L. Kindheit und Jugend unter Hitler. Berlin: Pantheon 2012, 23-80 (з1 скороченням). Лою Шмщт - дружина екс-кандлера ФРН Гельмута Шмщта, педагог за освiтою.

з'являвся з машкюром, 1нш1 були с1рими 1 неприемними. Озираючись назад, я думаю, що до нас направили тих вчител1в, яких давно хот1ли по-збавитись 1нш1 школи. Але був 1 виняток: до нас прийшла Ерна Шталь, вона стала нашою вчителькою шмецького, бо культуролог1ю вже вщмь нили. Вона познайомила нас з класичною лгтературою, раз на тиждень ми збирались у не! вдома 1 читали вголос; м1ж шшим, там я познайоми-лась з «Вертером» Гете.

Пан Щндлер одразу тсля вступу на посаду директора викликав мене до себе 1 наказав зм1нити зач1ску, бо, на його думку, я виглядала як китаянка. Ще з раннього дитинства я носила чолку. В1дтепер я старан-но розчкувала волосся на прямий пробор - вимушена зм1на, яка меш запам'яталась також 1 з 1ншого приводу.

Але зроблю невеличк1й в1дступ. Попри ус1 зм1ни тональшсть сп1л-кування у школ1 Л1хтварка псля 1934 р. майже не зм1нилась. Дек1лька нових вчител1в наш клас вв1чливо 1гнорував, а з деякими старими вчи-телями встановилась нова дов1рлив1сть, може, через те, що ми стали до-росл1шати. Так було також 1 з доктором Гансом Ремером, який у 1934 р. став нашим класним кер1вником. Ми його вже трохи знали, бо два роки тому !здили з ним на екскурс1ю, в1н був милим 1 дружелюбним, схожим на Ганса Альбера. Щоправда, про його полгтичну позищю ми тод1 шчого не знали, бо вш школи не говорив про полгтику.

Але одного разу в1н, як завжди з усм1шкою, увшшов до класу з 1н-струментом, який нагадував циркуль. В1н розпов1дав нам про нордичну, динаричну та остичну людсью раси 1 пояснив, що за допомогою вимь рювання черепу можна встановити, до яко! раси ми належимо. Лаг1дно посм1хаючись, в1н начебто м1ж 1ншим, сказав, що найц1нн1шою е нор-дична раса.

Отже, почались вишрювання. Пан Ремер почав цю процедуру з на-шого б1лявого 1 високого однокласника Ганса-Фр1дриха Ленкайта. Той за ус1ма параметрами належав до динарично! раси. П1д наш рейт в1н продо-вжував вишрювати. У п1дсумку пан Ремер розгублено заявив: «бдиний нордичний череп у клас1 мае Лок1, але вона так схожа на китаянку». П1д ще б1льший рейт в1н згорнув св1й 1нструментар1й 1 почав лекц1ю з 1стор1!.

У 1935 р. я закончила неповну середню школу. Мо! батьки з ф1нансо-вих причин були не в стан1 продовжувати сплачувати за мое навчання. Моя мати тод1 написала листа до школи Л1хтварка з проханням дозво-лити мен1 продовжувати !! в1дв1дувати. Десять рок1в по тому, вже п1сля в1йни я випадково знайшла цей лист. В1н був единим листом, який мама завершила з обов'язковим для тих час1в «Хайль Птлер!».

Незабаром наш директор пов1домив мен1, що колег1я дозволила мен1 продовжити навчання, але для цього треба було вступити до Сп1лки н1-

мецьких д1вчат (ВМБ). Сус1дська д1вчина вже органзувала у передм1ст1 Гамбургу св1й осередок 1 запросила мене долучитись. Вона призначила мен зустр1ч у Дом1 свого осередку СНД.

Йшлось про прим1щення, розташоване на другому поверс1, це було старе помешкання кучера на самому кшщ невеличкого парку, - якщо мен не зраджуе пам'ять, усе це колись належало родин Блом. Примь щення, до якого я увшшла, освплювала т1льки одна малесенька тьмяна лампочка без абажура, майже без мебл1в, воно було темним 1 непривь тним. Група з приблизно 12 д1вчат - ус1 десь мого в1ку - сид1ла на склад-них ст1льцях, мене представили, ми разом заствали псню. Але пот1м у нас знайшлась ще одна сп1льна справа: ми стали планувати, як зробити затишним це неприглядне затхле прим1щення. Вже в наступну суботу ми завзято взялись прибирати, також фарбували, шили ф1ранки та наволоки. Усе робилось з радгстю. Моя мат1р пошила мен ушформу: темно-синю сп1дницю та брунатний жакет, який ми називали мавпячою курткою, а п1д час одне! з нчних вахт меш урочисто вручили чорну краватку, яка також належала до ушформи. Коли м1й батько вперше побачив мене у цьому вбранш, його оч1 ледь не вискочили з орб1т, але вш промовчав.

Влпку ми влаштували тижневий таб1р з великим багаттям. Коли ми сид1ли навколо вогнища 1 сп1вали п1сн1, я мимовол1 пригадала 1нш1 багаття, як1 ми запалювали п1д час екскурс1й з нашим класом. У кол1 близьких однокласник1в було якось по-св1йськи; а тут на усьому лежав в1дбиток примусовост1 та орган1зованост1. Наприк1нц1 вечору мене 1 ще к1лькох д1вчат урочисто п1двищили до рангу фюрерши товариста 1 передали червоно-б1лий шнурок, який в1дтепер належав до мое! ушформи.

Тепер я в1дпов1дала за проведення надомних вечорниць групи, що складалась з 10-12 д1вчат. Ми продовжували прикрашати наш д1м, окр1м того, я збирала 1нформац1ю про шмц1в за кордоном, особливо в Африш, щоб розпов1дати про них на надомних вечорницях. А пот1м в1дкрилась ще одна, неприемна для мене сторшка служби у СНД: збирання грошей на вулицях та обходячи будинки; ходили ми по двое з бляшанкою 1 просили перехожих зробити пожертву для шмшв за кордоном. Той, хто кидав грош1 у бляшанку, одержував за це блакитну св1чку, а коли ми зби-рали кошти на допомогу взимку, давали вже маленьку штучну кв1точку. Якщо меш припадало «жебрачити» з тими, хто як 1 я не зносив цього, то кожному, хто кидав до бляшанки б1льше, н1ж 10 пфеншв, ми одразу давали дек1лька кв1точок; здавати наш1 бляшанки ми могли лише тод1, коли роздавали ус1 кв1ти.

Набагато приемн1шим був час перед Р1здвом, коли ми робили ялин-ков1 прикраси. Час в1д часу я приносила свою скрипку 1 акомпанувала сп1ви, як1 мала слухати якась наша начальниця. На щастя, у 1936 р. мене

зняли з цiеi посади, i я стала скрипалькою в оркестрi СНД, де ми зде-бшьшого грали барочну музику, отже, «служба» була менi в радють. Пiд час цих багатотижневих репетицiй та музикування говорили тшьки про музику, нiхто навiть i не згадував про полiтику. Солюти, якi iнколи грали з нами, наприклад, Бранденбурзькi концерти Баха, також стримувались вiд висловлювань.

3i вступом до СНД-оркестру, де я була до початку трудовоi служби, моя дшльнють у СНД, так би мовити, припинилась. Якщо хтось запитав би мене сьогоднi, чи вплинули тi часи на мене, чи стали вони частиною мого життя, скажу ршуче: нi. Приемно згадувати про спшкування з од-нолггками, про роботу над благоустроем дому, але у пам'яп не збереглось нчого щодо полггичного виховання. Мабуть, свою роль тут вiдiграв той факт, що я ставилась до СДН упереджено i вступила до нього тшьки з од-нiеi метою: продовжити навчання у школе Меш було шкода витрачати час, який я там проводила, бо було багато роботи вдома, а також при-йшлось майже згорнути мое заробляння репетиторством. З вдячнютю я згадую лише музичш заняття в оркестрi, це було справжне збагачення.

Пiсля Великодня 1936 р. на фiзкультурi нас стали вчити стршяти з малокалiберноi гвинтiвки. Коли я рiшуче заявила, що не доторкнусь до збро^ мене звшьнили вiд цих занять, але змусили написати заяву про це i вiднести до директора. Не можу пригадати, чи було це цього разу, чи трохи згодом, але пан Цшдлер, наш директор, сказав, що школа Лiхтварка е надзвичайною, вш навпъ не уявляв, що таке можливо. Але управлшня освiтою попри це виршило ü закрити. «Коедукацiя сьогодш не на часi, - сказав меш пан Цшдлер, - але я спробую зберегти школу Лiхтварка». Отже, наша бесiда була витримана цшковито в iншiй тональностi, нж я очiкувала.

Але цим намiрам не судилось здiйснитись. Незадовго до Рiздва 1936 р. справдились чутки про закриття нашоi школи. У музичному залi зь брали наших батьюв i повiдомили, що школа Лiхтварка працюе тiльки до лигах канiкул. Хлопцi залишаться у пришщенш школи, яка вiдтепер буде називатись реальною гiмназiею iменi Гайнрiха Гертца, а дiвчат перевели до монастирськоi школи. Щоб зробити абпуру, нам треба була завершити 12-й клас. Хлопцi мали завершити навчання на Великдень 1937 р., а дiвчата - восени того ж самого року. Тда ми, дiвчата, мали ще пiвроку проходити курс з домогосподарювання, щоб на Великдень 1938 р. одержати свщоцтво про завершення школи.

Коли згодом я прощалась з паном Цшдлером, вш обняв мене i сказав: «Лою, Локi, що вони зробили з нашою школою!». Ось як змшилась ця людина пiд впливом атмосфери нашоi школи, хоча у 1934 р. вш ще хотв «вичистити цей червоний свинарник».

Барбара Фнкен

Культ матерi у нацiонал-соцiалiзмi1

Полiтика нацiонал-соцiалiзму д1лком пiдiрвала буржуазну родинну 1деолог1ю. Поширеним заблудженням е те, що нацiонал-соцiалiсти хо-т1ли повернути жшку до !! традидiйно! ролi у родиш. Ця хибна позидiя, мабуть, обумовлена тим, що нове визначення жiики подекуди супрово-джувалось традицшною риторикою зневажливого ставлення до ж1нок, де комплементарнi простори чолов1кв та жшок навпъ формально вже не р1внодшш, а постають вiдокремленими, вадрваними один вiд одного та iерархiчно структурованими. Промова Гiтлера про маленький свгг жiиок i великий свгг чолов1кв мiстить у собi момент, коли великий свiт виявляеться залежним в1д малого: «Якщо кажуть, що свiтом чолов1ка е держава, що свггом чолов1ка е боротьба, готовтсть вступити за сп1ль-ноту, напевне, можна було б сказати, що свгг ж1нки е меншим, бо !! св1т - де чолов1к, !! дпи та !! будинок. Але де був би той великий свгг, якби шхто не ошкувався малим? Як м1г би кнувати дей б1льший свгг, якби шхто не зробив змктом свого життя шклування про малий свгг? ffi, великий свгг будуеться на основ1 малого. Великий свгг не може вистояти, якщо малий свгг не буде мщним». Це конвенд1ональне висловлювання св1дчить, що Птлер ностальг1чно кульгае позаду полггики сво!х б1льш радикальних 1деолог1в. Фактично родинний внутр1шн1й прост1р, де ж1н-ка виступала домашн1м ангелом, став ктотно обмеженим.

Сферою 1снування ж1нки була не родина та !! затишок. Родина роз-чинилась у народному тЫ. Прост1р над1онал-сод1ал1стичного сусп1ль-ства вже б1льш не под1лявся на упорядковану державну сферу чолов1ка i життевий св1т родини. Ця модель буржуазно! держави повинна була змшитись у Третьому Рейху. З1 слоганом «Часи особистого щастя у ми-нулому» будь-який в1дх1д до внутр1шнього родинного простору вважав-ся его!змом. Народне т1ло, сформоване i скероване за принципом фюрера чолов1чою братерською ордою, було под1лено за статтю i в1ком у 1ншш спос1б, н1ж у родиш. Внутр1шн1й прост1р родини був зруйнований через профес1онал1зад1ю рол1 домогосподарки та матер1; над1онал-со-д1ал1стична пол1тика в1дкрила ус1 шляхи для ствердження тренду профе-с1онал1зад1! домогосподарок, започаткованого буржуазними ж1ночими об'еднаннями. Оф1ц1йний припис був таким: «Перед тим, як член СС почне клопотати про дозв1л на одруження у в1домств1 з питань родини i населення, в1н мае надати дов1дку, що його майбутня дружина пройшла

1 Vinken B. Der Mutterkult im Nationalsozialismus, in: Lust am denken. Munchen: Piper. 2011. 97-102. З1 скороченнями. Барбара Ф1нкен - габ1л1тований доктор фшо-соф1!, професор, спед1ал1зуеться на романськш ф1лолог1!.

курс материнського навчання. В рамках цього курсу вчать усьому: ве-денню домогосподарства, п1дтриманню здоров'я, готувати ïжу, шити, доглядати за немовлятами i хворими; такий курс для дружини есесiвця е занадто великим, але з усього цього й складаеться справжня дружина i мати». Буття матiр'ю та домогосподаркою стало професiею, якiй навча-ються i якою практично оволод1вають колективно на курсах догляду за немовлятами, домогосподарства, материнського вишколу, п1д час мате-ринськоï служби i служби з охорони народного здоров'я. За кошти дер-жави виснажет матерi направляються на в1дпочинок до материнських л1кувально-оздоровчих заклад1в.

Так в1дбуваеться колективiзацiя приватного. У буржуазн1й 1коногра-фп мати з дитиною е вз1рцем дов1рливого усампнення, адже образ д1ви з дитиною став змгстом 1нтимност1. Тепер мати i дитина з'являються у множит, вишикуються вздовж i поперек, синхронно пересуваючи ди-тяч1 в1зки. Мотив матер1 з дитиною е протилежшстю колективно дисци-пл1нованому в1йську у брош, готовому до наступу; цей мотив акцентуе неповтортсть, штимтсть i уразливкть. Якщо ж в1н зображуеться на зразок колективу на марш1, як на фотограф1ях з час1в нацюнал-соц1алз-му, то це справляе дивакувате i в1дчужене враження.

З раннього дитинства дни, розпод1лет за статтю, ставали членами молод1жних оргатзацш. Вони належали не батькам, а народу. ïх наро-джували не для Бога чи родини, а для фюрера: «Молодь н1мецького народу - це не сума хлопчик1в i д1вчат, якими розпоряджаються на св1й розсуд батьки», передус1м вони е «нащональним добром, е власним бут-тям з власною цштстю». ïхне включення до полiтичноï сп1льноти в1д-бувалось не через батьк1в, а через итлерюгенд. Народом вони ставали через парт1ю, яка усувала усе, що роз'еднуе, переступала через родину i пришряла класов1 протир1ччя. Промови щодо важливост1 родини були просто балаканиною. Популярний ф1льм «Квекс, хлопчик Птлера»1 1люструе неспроможтсть родини, м1сце якоï займае парт1я. «Стар1, по-ступитись м1сцем!», - цю фразу Квекса, хлопчика Птлера, яка е виразом едишвського повороту у партп, можна вважати гаслом родинноï полпики нацюнал-сощал1зму. В н1й зникають батько i матар. Орда брат1в руху вбивае свого 1мпотентного батька i тим самим реставруе усю маскулш-тсть. Батько в1ддае партп св1й авторитет батька с1мейства, вбиваючи свою дружину. Але у б1льшост1 ф1льм1в ж1нщ в1дводилась б1льш значна роль. Разом з1 своïм сином вона могла принести себе у жертву народнш сп1льнот1 i навпъ вимагати в1д сина такоï ж самоï жертовност1. Ïï жертва народження ур1вноважуеться його жертвою на в1йш. Синова любов тут

1 Йдеться про сучасний фшьм, присвячений так званим «дггям Г1тлера», де роз-криваеться траг1зм дол1 цих д1тей.

адресуеться не жшщ, а переноситься на кра!ну, матар-землю на основ1 своер1дно! м1фологп смерт1 1 плодовитост1, - отже, конституюеться, так би мовити, державно п1дтримувана едипальна ситуац1я.

Материнство як проста репродуктивн1сть, вилучаеться з 1нституц1! родини 1 подноситься до 1деалу. 1нституц1я шлюбу вже не мала н1якого значення. Роль батька зводиться до расово чистого запл1днювача з1 здоровою спадковктю 1 по можливост1 годувальника; при нагод1 його могла зам1нити народна сп1льнота, уособлена фюрером 1 конкретизована у вигляд1 оп1кун1в 1з СС. Кохана 1 дружина зникли, а !хне м1сце зайняла нова мати. Дитина вже не була вт1ленням любов1 пари, як колись ка-зав Григор1й Ниський, вона, говорячи мовою 19-го столптя, також не була аш дитиною кохання, ан1 дитиною обов'язку, ан1 неоч1куваним на-сл1дком «палкою мил», як полюбляе висловлюватись сучасна молода генерац1я. Ж1нка жадала чолов1ка лише задля дитини; !! единим потягом був материнський 1нстинкт. Вона повинна була ц1нувати у чолов1ку виключно над1ндив1дуальне: чисте вт1лення раси. Дитина була не на-сл1дком статевого акту, а метою, сенсом 1 призначенням цього акту. Але дитина, яка походила з цього, належала не батькам, а народу, вона була не в1дтворенням родини, а здшсненням раси. Забезпечення в1чност1 !! життя було найсвятшим призначенням ус1х чолов1к1в 1 ж1нок н1мецько! кров1. Ось чому Генр1х Г1млер закликав кожного есес1вця зачати дити-ну перед тим, як полягти на в1йш. З цих самих м1ркувань ж1нка, яка не реал1зувала свое материнство, вважалась злочинницею. «Ганьбити треба не ж1нку з позашлюбною дитиною, а ту, яка здоровою 1 без порушень ре-продуктивно! функцн дожила до 30-ти роюв, але ще й дос1 не народила. ... У правильно побудованш держав1 треба ганьбити ж1нку, яка не наро-джувала. Дитину не обов'язково народжувати у шлюб1, як було ран1ше, бо оп1ка над ваитною ж1нкою повинна стати основою сошально! пол1-тики». Тим самим держава перебирала на себе функц1ю батька. Вона б залюбки запровадила примусове материнство ус1х ж1нок «чисто!» кров1. У раз1 в1дсутност1 вол1 до материнства ж1нку передбачалось виправляти згвалтуванням.

Нова мат1р була геро!чною. Набув популярност1 класичний стереотип, де пологи пор1внюються з битвою, у як1й треба ризикувати життям, зноси-ти нестерпний бшь. Птлер застосовував його для геро!заци матер1 як во!н1: «Кожна дитина, яку народжуе ж1нка, е битвою за буття 1 проти небуття сво-го народу». Популярна лпература тих час1в, особливо поради щодо житте-вих справ, також закр1плювала паралел1зм м1ж мат1р'ю та во!ном. .

Мат1р мала спрямовувати сво! солдатсью чесноти та непохитн1сть не т1льки на себе, а й на сво!х д1тей, щоб виховувати у них готовн1сть до смерт1 у стан1 довгостроково! моб1л1зац1!. ... Геро!чна мати вже не мала

виконувати традицiйне завдання пiдтримування життя, а повинна була розр1знювати мiж тим, що г1дне i не гiдне життя. Це означало, що т-мецька матар була зобов'язана усiма засобами п1дтримувати i розвивати молоде життя, одначе не будь-яке, а тшьки ц1нне i здорове, викор1ню-ючи хворе. Вона повинна була замшити традицшну матiр, яка загрузла у почуттях i мрiях, стала розчуленою i розпещеною. В1дбувався на-ступ проти егоёзму старого материнства, бо вш, як усякий 1нший егоёзм, спрямовувався «проти раси». Ж1ночим материнським збоченням, яке не в1дпов1дало потребам виду i бюлогп, проголошувалась звичка п1клува-тись про ус1х, хто потребував допомоги, в1дчуття прив'язаност1 до усьо-го живого та його захист. Життя само по соб1 не мало жодно! ц1нност1; новим гаслом стало «в1дб1р i викор1нення». Добра мат1р, якщо треба, повинна була вбивати задля п1дтримання чистоти раси. Адже «людське обличчя само по соб1 шчого не санкцюнуе». Щоправда, держава взяла на себе вбивство життя, яке не вартуе, щоб жити. Розумово в1дстал1 д1ти були першими жертвами жахливих вбивств у нечуваних масштабах.

Посилання

Култаева М. (2002). Мартш Гайдеггер очима сучасник1в. Доб1рка i переклад з н1м.

Мари Култаево!. К.: Стилос. Cesar, G. (1994). Wanderungen durch die bewegten Zeiten. Sassenbeig: Pavo-Verlag. Schmidt, L. (2012). Gezwungen, frUh erwachsen zu sein. In: Schmidt Helmut, Schmidt Loki.

Kindheit und Jugend im Dritten Reich. Berlin: Pantheon, 23-81. Vinken, B. (2011). Der Mutterkult im Nationalsozialismus. In: Lust am Denken. Hrsg. K. Rotter und K. Wulffius. Munchen: Piper, 97-102.

References

Cesar, G. (1994). Wanderungen durch die bewegten Zeiten. Sassenberg: Pavo-Verlag.

Schmidt, L. (2012). Gezwungen, früh erwachsen zu sein. In: Schmidt Helmut, Schmidt Loki. Kindheit und Jugend im Dritten Reich. Berlin: Pantheon, 23-81.

Vinken, B. (2011). Der Mutterkult im Nationalsozialismus. In: Lust am Denken. Hrsg. K. Rotter und K. Wulffius. Munchen: Piper, 97-102.

Kultaieva, M. (2002). M. Heidegger in visualization of his contemporaries. Collected and translated from German by M. Kultaieva. K: Stylos (in Ukrainian).

Мария Култаева. Образование и повседневные реалии Третьего рейха: мемуары и теоретические реконструкции

Повседневные реалии образовательных и воспитательных практик Третьего рейха реконструируются в мемуарах включенных наблюдателей этих процессов. Фрагменты этих мемуаров приводятся как дополнительный фактологический материал к рефлексиям тоталитарных трансформаций в образовании, чему способствует обращение к их субъективному восприятию. Несмотря на разное происхождение и несовпадение жизненных по-

зиций все авторы переведенных фрагментов концентрируют свое внимание на тех чертах тоталитарных образовательных нововведений, которые являются несовместимыми с гуманистической традицией в образовании. Повседневная жизнь университетских и школьных сообществ в Третьем рейхе определялась идеологией национал-социализма.

Воспоминания о деятельности М. Хайдеггера в должности ректора Фрайбургского университета (Г. Готтшальк, Г. Йонас, К. Левит, Г. Цезар) раскрывают амбивалентность его мышления и действия. Однако его национализм в управленческой деятельности не переходил в резкий антисемитизм. Расовая теория как составляющая идеологии национал-социализма не была определяющей в тех образовательных институциях, где образовательные традиции были ориентированы на гуманистические ценности, которые также поддерживались в семьях (Г. Цезар, Л. Шмидт ). Некоторые попытки стимулирования альтруистического социального поведения учащихся и студентов в Третьем рейхе оказались неэффективными, поскольку имели директивный характер (Г. Цезар). Сравнение национал-социалистической модели школы со школой Лихтварка осуществила Л.Шмидт, показывая преимущества последней в формировании всесторонне развитой личности.

Социальный статус женщины в Третьем рейхи, ее воспитательное влияние на детей в рамках семьи, соответствующей идеологическим штампам Третьего рейха, воссоздает Б. Финкен, особо акцентируя ее социально зависимый характер.

Ключевые слова: Третий рейх, воспитание, повседневная жизнь, мемуары, университет, школа, идеология, гуманизм, ценности.

Maria Kultaieva. The education and everyday realities of the Third Reich: memoires and theoretical reconstructions

The everyday realities of educational practices of the Third Reich are reconstructed in the memoires of involved observers of these processes. The most of them can be used as a factual supplement to theoretical reflections on totalitarian transformations in education as their subjective perceiving. Despite of different origin and life attitudes all the authors of translated fragments are concentrated on those features of totalitarian educational innovations which show their completely incompatibility with the humanistic tradition in education. The everyday life of universities' and school's communities in the Third Reich was determined by the national-socialist ideology.

The recalling on Heidegger's activities as the rector of the University in Freiburg (H. Gottschalk, H. Jonas, K. Lцwith, G. Cesar) expose the ambiguity of his way of thinking and acting, what was also noticeable in his habitus. His nationalism was not combined strong with the anti-Semitism in the university's management. The race theory as a part of national-socialismideology wasn't definitive for the everyday life in those educational institutions, where the educational traditions

were connected with the humanistic values existing in families (L. Schmidt, G. Cesar). Some attempts to stimulation of the pro-social behavior of pupil and students (helping and solidarity) were not effective in the Third Reich because of their directive nature (G. Cesar). The comparison of the national-socialism model of the school and the Lichtwark School taking by L. Schmidt demonstrates the advantages of non-indoctrinated educational institutions withthe pedagogical and socialfreedom used for the all-side development of pupil personality. The experience of the membership in BMD (League of German girls), connected with the force working is critically analyzed by G. Cesar and L. Schmidt.

The social status of women and their educational influence in the family of the Third Reich design is reconstructed by B. Vinken. She shows that the fascist ideology provides only the subordinated role of women in all spheres of the social life including the educational practices.

Key words: The Third Reich, education, everyday life, memoir, university, school, ideology, humanism, values.

Култаева Марiя Дмитрiвна — доктор фшософських наук, професор, член-кореспондент НАПН Украши, заввдувач кафедри фшософи, Хар-ывський нащональний педагопчний ушверситет 1меш Г.С. Сковороди, Президент Укра'шського товариства фiлософil освии, перекладач укра'ш-ською праць сучасних заруб^жних фiлософiв (У.Бек, В.Вельш, Г.Гадамер, Ю.Габермас, Г.Йонас, Р.Рортг та ш.).

E-mail: shepitko@hotmail.com

Maria Kultaieva, Doctor of philosophical sciences, Professor, Corresponding Member of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Chief of philosophy department, H.Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, President of the Ukrainian Philosophy of Education Society, Translator of contemporary foreign philosophers' books into Ukrainian (U.Beck, W.Welsch, H.Gadamer, J.Habermas, H.Jonas, R.Rorty etc.).

E-mail: shepitko@hotmail.com

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.