CC BY
21
КРИТИЧНЕ «ОПРАЦЮВАННЯ МИНУЛОГО»
https://doi.org/10.31874 / 2309-1606-2018-22-1-6-24 УДК 130.2+37.031.1
Теодор АДОРНО
ЩО ОЗНАЧДе «ОПРАЦЮВАННЯ МИНУЛОГО»
(переклад, анотащя i примiтки Вiталiя Брижнiка)1
Анотацiя
Роботу «Що означае «опрацювання Минулого» Адорно вперше прочитав як доповiдь 6 листопада 1959 року перед Координацшною радою з питань хрис-тиянсько-еврейськог ствпраци У цш допов1д1 Адорно розглянув суть сощальног ¡деологП, патвног в повоентй Шмеччит, яка зумовлювала стратеги сустлъ-ного примирення з полтичними злочинами колишньог нацюнал-сощалютичног влади. На думку фыософа, сощальна iдеологiя суспыьства споживання вико-ристовуе чималу кыьккть вiдповiдних засоб^в, аби стабтзувати свш памвний статус у суспiльствi. Й передуст вона намагаеться лiквiдуватu колективну ¡сторичну пам'ять людей про жахи военного перюду, прагнучи витиснути гх ¡з колективног свiдомостi, зокрема й завдяки спогадам людей про «кращi часи» життя тд «ошкою» попередньог, тоталтарног влади. Фыософ назвав суро-гатною iдентичнiсть цих людей, сощалъно ЫтеГрованих лише завдяки авторитету владног особистостi. Вони не ототожнюють себе з жертвами тоталтарного режиму через уплив на гхню св1домжть культурних елемент1в щег со-щальног iдеологiг. 1ншим насл1дком даного впливу також стае в1дчуження цих людей вiд ¡дег демократа як чинника належних сощокулътурних перетворень. Дiевим засобом подолання цього впливу Адорно визначив нову, «демократичну педагогжу» i просвту як «другу освту», що практично здшснюють у сустлъ-ствi освiченi люди, як володтть знанням про минул1 злочини тоталтарного режиму. Тим самим вони зумовлюють у межах освтнього процесу д^еве «опрацювання Минулого» через формування особистого розумтня окремог людини со-щальних причин i жахливих насл\дк1в панування тоталтарного режиму. Це лiквiдуе гг «полтичне неповнолття» й тим самим унеможливлюе гсторичне повторення в бврош злочитв авторитарног влади.
Ключовi слова: Минуле, провина, ¡деологЫ, колектив, фашизм, психологЫ, самють, пам'ять, повторна освта, просвта, ¡сторЫ.
Питання про те, «що означае опрацювання Минулого» мае бути з'ясоване. Воно виникло через формулювання, котре за останш роки перетворилося на вельми шдозрше гасло. Т^ хто використовують вираз
1 © Переклад 1з шмецько! В1тал1я Брижшка.
«опрацювання Минулого», не вважають, що минул1 под1! були опрацьо-ват серйозно, що !хнього тягара позбулися завдяки ясн1й свiдомостi. Навпаки, хочуть пiдвести риску пiд цими подiями i, якщо можна, по-збутись спогад1в про них. Побутуе переконання, що людям, якi зазнали несправедливкть, сл1д 11 забути ! пробачити. Цього переконання до-тримуються пол1тичн1 при61чники тих, хто цю несправедливiсть чинив. Узявши участь в одн1й науково! полемiцi, я колись написав: у будинку ката не варто говорити про мотузку, позаяк 1накше отримаемо ресенти-мент*. Однак те, що тенденц1я несв1домого [юнування] й не такий уже несв1домий захист од в1дчуття провини ц1лком абсурдно поеднанi з думкою про «опрацювання Минулого», достатньою м1рою зумовлють ви-никнення мiркувань про проблему, яку й дос1 породжуе такий жах, 1м'я котрого не наважуються озвучити.
Минулого хочуть позбавитись: це справедливо, адже н1хто не може жити в т1т Минулого, до того ж 1 страх н1коли не зникне, якщо розпла-тою за провину та насилля також стане провина та насилля; це також 1 несправедливо, позаяк Минуле, якого хот1ли б позбутись, ще й дос1 ц1лком живе. Нацюнал-сошал1зм ще живий, 1 нам дос1 нев1домо, чи в1н лише примара того, котре було наст1льки жахливим, що в1н ще не помер власною смертю, чи взагал1 тод1 так 1 не загинув; чи готовтсть [прими-ритись] 1з невимовним [жахом] усе ще присутне в людях, так само як 1 в сусп1льних умовах, що !х оточують.
Я не вельми прагну розглядати питання збереження неонацистских орГатзацш. Уважаю, що повторне життя нацюнал-сошал1зма за демократа потенцшно е б1льш загрозливим, н1ж повторне життя фа-шистських тенденц1й, спрямованих проти не!. Проникнення [нацизма в сучасне сусп1льство] е ознакою [ниншшх] об'ективних реалш. Саме в такий спос1б т1ньов1 ф1гури повертають сво! м1сця у влад1, позаяк !м сприяють [сусп1льш] взаемини.
У Шмеччиш Минуле аж н1як не заперечують явно в колах так зва-них «непоправних», хоча це й мае бути так, однак поки ще ця проблема [остаточно] не виршена. Ниш раз за разом посилаються на так званий «комплекс провини», часто [розглядаючи його] разом з асощативними [образами], що був властиво створений лише завдяки конструюванню [уявлень про] колективну провину шмщв. Безперечно, зв'язок 1з Мину-лим зумовлюе чималу присуттсть невротичного [чинника в людськш психгщ]: захист дп виконують там, де немае нападу; недоречно вини-кають нестримт реакцп, що реально важко виправдати; ц1лком в1дсутт в1дпов1д1 на серйозт загрози; також часто присутне явне витиснення св1домо! або нап1всв1домо! [складово!]. Пришром, виконуючи в 1нсти-туи соцальних досл1джень групове досл1дження, ми часто виявляли, що
у сво!х спогадах про депортац1ю та масов1 вбивства люди використову-вали пом'якшен1 вирази, евфемктичш описи, або взагал1 про них не зга-дували. Загально поширений, майже добродушний вираз «Кришталева н1ч» щодо листопадового погрому 1938 року ттверджуе [наявн1сть] це! тенденци. Дуже велика к1лькють людей тод1 нчого не хот1ла знати про т1 подн, хоча евре! [в Ншеччиш] зникли скр1зь; ут1м, заледве можна при-пустити, що т1, хто пережили злочини на Сход1, будуть завжди мовчати, змушен1 [поюрно] нести цей нестерпний тягар. Можна припустити, що позиц1я «нчого не знаю» деякою м1рою пропорц1йна туши 1 боягузливш байдужост1. У будь-якому випадку переконан1 вороги нащонал-соша-л1зму ц1лком своечасно про це дов1дались.
Ус1м нам також в1дома й готовтсть, з якою нин заперечують або применшують те, що в1дбулося. Так само важко збагнути, як людям не соромно арГументовано доводити, що в газових камерах загинули що-найб1льше п'ять м1льйон1в евре!в, але аж н1як не ш1сть. Чинником, що зумовлюе поширення [в1дчуття] в1дплати за провину е 1ррацюнальна [позиц1я]: мовляв, бомбардування Дрездена компенсувало масов1 вбивства в Освенцима У виконанн1 таких розрахунк1в, у прагненш постшно зв1льнитись в1д осмислення [тих злочин1в] присутне щось нелюдське, до того ж руйнування як результат вшськових д1й, на кшталт Ковентр1 та Ротердама, навряд чи можна пор1вняти з адм1н1стративним убивством м1льйон1в безневинних людей. Також заперечують 1 !хню безневинн1сть, ц1лком безсумн1вну й переконливу. Нереальн1сть масштаб1в скоених злочин1в зумовлюе !хне виправдання. Використовують такий дов1д, що заспокоюе пасивну св1дом1сть: мовляв, це не могло в1дбутись, якби жертви не надали якогось приводу, а в1дтак це невизначене «якийсь» не-стримно поширюеться [серед людей]. [Людське] засл1плення не бере до уваги явну невщповщтсть вельми ф1ктивно! провини та ц1лком реального покарання. 1нод1 й переможцям закидають те, що вони зумовили д1! переможених, коли останш були на вершин1 влади, й за злочини Пт-лера мають в1дпов1дати саме т1, хто [мовчки] терп1ли його захоплення влади, а не т1, хто захоплено його впали. 1д1отизм усього цього д1йсно е ознакою псих1чно неподолано! [вади], [певною] раною, хоча думку про рану [передус1м] сл1д застосовувати щодо жертв.
У ц1лому ж розмова про комплекс провини мгстить у соб1 щось не-1стинне. У псинатрп, з яко! було запозичене це поняття, що приеднуе и асоц1ативн1 [образи], кажуть про те, що почуття провини сл1д уважа-ти патолог1чним, недоречним щодо реальности або, як висловлюються психоанал1тики, «психоГенним» [чинником]. Через використання слова «комплекс» виникае припущення, що провина, од в1дчуття котро! так багато [людей] захищаються й отримують нервов1 зриви, яку оминають
через найбезглуздiшу рацiоналiзацiю, взагал1 не була провиною, а лише збер1галася в них, у 1хн1й душевн1й CTpyKTypi: жахливо реальне Минуле стае приниженим до простоГ фантаз11 Tiei людини, яка почуваеться ц1лком розгубленою через ц1 поди. Нин1 ставлять таке запитання: чи провина мае бути лише псих1чним комплексом i душевною патологiею, та провина, що обтяжена Минулим, тод1 як псих1чно здорова i реалктична людина [д1ево] п1дноситься в сучасност1 завдяки свогм практичним ц1лям? Таким чином виводили мораль 1з фрази «Усе одно, що й зовс1м не бувало»**, яку написав сам Гете, вклавши ii у ключов1й сценi «Фауста» [саме] у вус-та дияволу, аби викрити ii найглибшу суть - руйнування пам'ят1. Вбитих навмисно позбавляють того единого, яке лише й може надати 1м наше безсилля, а саме - пам'ят1 [про них]. Незм1нт переконання запеклих [у своГй упертост1] людей, котр1 тчого не хочуть чути про т1 злочини, певна р1ч, узгоджено в1дповщають одн1й могутн1й кторичнш тенденцп. Герман Гаймпель неодноразово казав про м1н1м1зац1ю св1домост1 гсторичноГ по-слщовносп в Н1меччиш, що е симптомом того сусшльного ослаблення людського «я», причину якого Макс Горкгаймер i я вже намагалися до-слщити в робот1 «Д1алектика Просвпництва». Результати емтричних [со-цюлоичних] досл1джень, на кшталт того, що нин1шне молоде покол1ння просто не знае, ким були Б1смарк i кайзер Вшьгельм Перший, пиверджу-ють пвдозру того, що люди втратили знання кторп.
Ця риса н1мецького характеру, яка стала очевидна т1льки по завер-шент Друго1 свгтовоГ вшни, узгоджена з людським незнанням кторп американськоГ св1домост1, що в1домо завдяки висловлюванню Генр1 Форда «History is bunk» («1стор1я проминула»), - св1домост1, яка стала загрозливим зразком, зразком людства без пам'ят! Це не просто насль док [сошального] розпаду, не форма реакцп людства, що, як зазвичай кажуть, зумовлене впливом багатьох подразникв i безпорадне щодо останнього, а щось поеднане з проГресивтстю буржуазного принципа. Буржуазне сусп1льство ун1версально пвдпорядковане закону обмшу «на однакових», виправданих розрахунках 1з нульовою, б1льш-менш загаль-ною сумою. Обм1н за своею суттю е щось позачасове, як i самий ratio, - так само, як операцп чисто1 математики виключають 1з себе момент часу. У под1бний спос1б конкретний час зникае з 1ндустр1ального ви-робництва. Останне ж усе б1льше проГресуе, в1дпов1дно до однакових i рвучких, потенц1йно одночасних цикл1в i вже майже не потребуе на-бутого досв1ду. Таю економ1сти й соцюлоги як Вернер Зомбарт i Макс Вебер поеднали принцип традицюнал1зма 1з феодальними сусп1льними формами, а принцип рацюнальносп - з формами буржуазного сусп1ль-ства. Але це щонайменше означае, що пам'ять i час л1кв1дуе буржуазне сусп1льство, що проГресуе, як такий соб1 1ррацюнальний залишок,
на кшталт того, як pацioналiзацiя iндycтpiальниx заcoбiв в^обнищ-ва, яка пporpecye, pазoм з 1ншими залишками peмicничoгo начала, peдyкye й таю катeгopiï як пepioд yчнiвcтва, тобто накoпичeння дocвiдy. Якщо люд^во пoзбавляeтьcя пам'ят1 i знecилюe ce6e пpиcтocyванням до на-явного, то да являe coбoю oб'eктивний закон poзвиткy***.
Bтpатy пам'ят1 пpo [злочини] нацioнал-coцiалiзма можна збагнyти pадшe чepeз poзгляд загальнoï cитyацiï в cycпiльcтвi, нe poзглядаючи чинника пcиxoпатoлoгiï. A^e нав1ть пcиxoлoгiчнi мexанiзми заxиcтy в1д бoлючиx i нeпpиeмниx cпoгадiв можуть пpиcлyжитиcя ц1лком peа-лicтичнiй мeтi. Ti, xтo заxищаютьcя, бeздyмнo cамi пpo цe кажуть, ^и-мipoм вeдeтьcя пpo такe: якщо бpати до yваги здopoвий глузд, то надто кoнкpeтнi та напoлeгливi отогади пpo т1 поди можуть зашкодити pe^-тацп Н1мeччини в шшж кpаïнаx. Tака cтаpаннicть cyгтeвo cyпepeчить точщ зopy P1xаpда Bаrйepа, який xoча й був нацioналicтoм, однак ц1лком cлyшнo зауважив наcтyпнe: бути шмдам oзначаe пpагнyги poбити що^ лишe заpади cамoï poбoти, [навпъ] якщо cама poбoта a priori ж надаe матepiальнoï вигоди. Скаcyвання cпoгад1в e pадшe peзyльтат надмipнoï актив1зацп [кoлeктивнoï] cв1дoмocтi, н1ж ïï cлабкicть пepeд потугою ж-cвiдoмиx пpoцec1в. Забуття минyлиx подш cyпpoвoджye злicть, ^ичи-ною якoï e в^м в1дома [нeoбx1днicть] пepeкoнати rope^aycm cамoгo ce6e, пepш н1ж змoжeш пepeкoнати 1ншиx.
Звicна piч, pymrnm почуття та cпocoби пoвeдiнки бeзпocepeдньo нe e pацioнальнi, позаяк cпoтвopюють факти, що ïx cтocyютьcя. Aлe вони e pацioнальними в тому ceœi, що cпиpаютьcя на cycп1льнi тeндeнц1ï, й будь-яка людина, яка peаrye в такий cпociб, дeякoю мipoю об1знана щодо ду\у чаcy. Tака peакцiя бeзпocepeдньo c^^e [eкoнoмiчнoмy] пocтyпy. Людина, яка нe пepeймаeтьcя нeпoтpiбними думками, нe мoжe бути [co-щально] нeбeзпeчнoю. Peкoмeндoванo poзмoвляти на тeми, yзгoджeнi з тим, що Фpанц Бeм так улучно назвав «нeгpoмадcькoю думкою». Ti люди, яю пpиcтocoвyютьcя до наcтpoю, кoтpий xoча й e кoнтpoльoва-ним оф1ц1йними табу, однак cамe чepeз цe cтаe таким заpазним, визна-чeнi вoднoчаc i як пpиналeжнi [до coцiальнoгo ц1лого], i як ^за^жт чо-лов1ки. Pyx н^ж^кого Опopy зpeштoю залишивcя бeз маcoвoï пад^им-ки, й навpяд чи cамe цe маriчним чином зумовило пopазкy Н1мeччинi. Мабуть можна пpипycтити, що [заpаз] дeмoкpатiя пycтила б1льш дoвгe кop1ння в [нiмeцькoмy] cycп1льcтвi, н1ж [так, як було] по завepшeннi Пepшoï cвiтoвoï в1йни: антифeoдальний, ц1лком бypжyазний нащонал-coцiалiзм завдяки полггизацп маc, cам того ж бажаючи, в пeвнoмy ceнci навггь п1дготував rpyнт дeмoкpатизац1ï. Зникли як ка^а юнкep1в, так i pадикальний pyx poбiтник1в; yпepшe виникаe що^ пoдiбнe до одно-p1днoгo бypжyазнoгo cтанy Aлe тe, що дeмoкpатiя виникаe в Н1мeччинi
1з зап1зненням, те, що вона не зб1гаеться в час1 з високим л1берал1змом господарства, до того ж 11 впроваджують переможщ-1ноземщ, заледве це вплинуло на [позитивне] ставлення [н1мецького] народу до не1. Про це чгтко кажуть нечасто, позаяк за демократа! до певного часу все в1дбува-еться дуже добре, також i через те, що таю висловлювання суперечили би [принципу] суспшьносп, 1нституал1зованого в полгтичних союзах 1з Заходом, зокрема й з Америкою. Однак явна ворожсть, яку демонстру-ють стосовно [можливоГ] повторно! освгти (re-education), доводить це ц1лком ясно. Можна багато говорити про те, що в Ншеччин систему полгтично! демократа сприймають на кшталт того, що в Америц мае на-зву «робочо! пропозицп» (a working proposition), як те, що функцюнуе, дозволяючи або навгть сприяючи економ1чному Щднесенню. Але тут у Н1меччин1 демократ1я дос1 не наст1льки вкор1нилася, аби люди д1йсним чином переживали 11 як свою власну р1ч, [передус1м] розум1ючи себе суб'ектами полпичних процес1в. Нараз1 11 сприймають як один [вар1ант полгтичноГ] системи серед багатьох 1нших, немов би н1мцям пропону-ють на виб1р комунзм, демократ1ю, фашизм, монарх1ю; але демократ1ю ще дос1 не сприймають як [систему врядування], 1дентичну самому народу, як вираз його повнолгття. Демократ1ю оц1нюють за 11 усп1хами чи провалами, що в1дтак даеться взнаки й участ1 [в цих процесах] 1нтересу окремо! людини, хоча це й не мае вигляду едност1 власного 1нтересу лю-дини з1 сп1льним 1нтересом. До того ж, сл1д зазначити, в сучасних ма-сових державах парламентське делеГування волевиявлення народу зна-чною м1рою е ускладене. У Ншеччин серед самих н1мщв часто можна почути дивну заяву про те, що н1мш не доросли ще до демократа. Власну незрЫсть пщносять до ранГу 1деолог1г, под1бно до того, як це роблять п1дл1тки, яю, коли 1х хапають на скоенш якогось насильства, виправ-довуються своею приналежнстю до гурту т1нейджер1в. Гротескний характер ще1 арГументацп св1дчить про [присушить] явного протир1ччя у св1домост1. Люди, яю так ненаГвно використовують власну нашнсть та полгтичну незртсть, в1дчувають себе, з одного боку, вже полгтичними суб'ектами, яю могли б визначати свою долю й розбудовувати суспль-ство вщповщно [до 1де1] свободи. Однак, з 1ншого боку, вони стикаються з тим, що устален взаемини жорстко обмежують [таю бажання]. Позаяк люди не можуть подолати ц1 меж1 за допомогою власного мислення, вони закидають цю неспроможтсть, яку 1м по правд1 накинули, або самим соб1, або великим людям, або будь-кому 1ншому. Вони немов би ще раз сам1 розд1ляються на суб'ект та об'ект. Сучасна пан1вна [соцаль-на] щеолопя [саме] так визначае, що чим б1льше на людей упливають об'ективн1 обставини (Konstellationen), яю вони не спроможш зм1нити, або гадають, що не спроможш, тим б1льше цей чинник суб'ективуе цю
нecпpoмoжнicть. B1дпoв1днo до фpази <^ce залeжить лишe в1д людини», людям закидають yce тe, що залeжить в1д cycп1льниx yзаeмин, чepeз що ocтаннi залишаютьcя жзмшними й надал1. Bикopиcтoвyючи мову ф1ло-coф1ï, можна cказати, що в1дчyжeнicть наpoдy в1д дeмoкpат1ï в1дoбpажаe [дoбpoвiльнe] в^чу^нта cycп1льcтва в1д ceбe.
Сepeд цж oб'eктивниx oбcтавин мабуть найважлив1шим e poзви-ток м1жнаpoднoï полггики. Складаeтьcя вpажeння, що cyчаcна полника peтpocпeктивнo нeмoв би випpавдoвye напад Птлepа на Pадянcький Союз. Позаяк заxiдний cвiт у cвoïй eднocтi по cyri визначаe cвoю [ден-raHmcra] чepeз заxиcт в1д poc1йcькoï загpoзи, то [багатьом] ви^т^я, що [заx1днi] пepeмoжцi в 1945 po^ зpyйнyвали пepeвipeнy [eвpoпeйcькy] фopтeцю пpoти б1льшовизму лишe з глупоти, аби лишe за дeк1лька po^ по тому ïï в1дновити. Пoшиpeний ниш виpаз «riraep завжди ^о цe ка-зав» c^^e eкcтpапoляц1ï його пepeкoнань як пpавильниx на 1нш1 peчi. Лишe «вжоко натк^ит», «нeбyдeнш» пpoмoвцi можуть оминати cвoeю увагою icтopичнy фатальнicть того, що в жвному ceнci e така конжпцш, що одного pазy вжe cпoнyкала пол1тик1в на кшталт Чeмбepлeна, та ïxne oтoчeння, тepпiти Птлepа як oбopoнця, який пильнye cxi^y загpoзy, що пepeжилo пад1ння його peжима. Цe - cпpавжня фатальнють, позаяк загpoза з1 Сxoдy, що ^агж поглинути «пepeдгip'я» Заx1днoï 6вpoпи, e oчeвиднoю. Toй, xтo ж пpoтиcтoïть цш загpoзi, cтаe буквально винним за пoвтopeння Чeмбepлeнoвoï полпики yмиpoтвopeння. З [кoлeктивнoï] пам'ят1 випадаe дocтoтy (i) тe, що ця загpoза була викликана якpаз дшми Птлepа, кoтpий зумовив пpиx1д до 6вpoпи тieï [cили], яку, як бажали «миpoтвopщ», в1н мycив зупинити cвoeю eкcпанcioнicтcькoю в1йною. Щe б1льш, н1ж доля oкpeмoï людини, [cбмe] пepeплeт1ння пoлiтичниx [дoмoвлeнocтeй] нece на co6í oб'eднанy пpoвинy [за дп тieï влади]. Опip Сxoдy маe cвoю динам1ку, яка активiзye cnm Минулого в H1мeччинi. Й ж лишe 1дeoлoгiчнo, аджe гаcлo бopoтьби пpoти б1льшовизма завжди маcкyвалo тж, xтo cтавивcя до cвoбoди ж кpащe за б1льшовик1в, а також ц1лком peальнo. Зг1дно з одним cпocтepeжeнням, зpoблeнoгo за чаc1в Птлepа, oprанiзац1йна м1ць тoталiтаpниx cиcтeм нав'язye cвoïм вopoгам щocь такe, [що пoxoдить] в1д влаcнoï cyxi цж cиcтeм. Допоки тpивати-мe eкoнoмiчний poзpив м1ж Сxoдoм i Заxoдoм, фашиcтcька манepа гpи маe бiльшe шаж1в заxoплювати [cв1дoмicть] маc, н1ж cx1дна пpoпаrанда, вoднoчаc, з 1ншого боку, мабуть н1xтo нe вбачаe ceбe пpитиcнeним до фа-ши^^кого ocтаннoгo аpryмeнта (ultima ratio). Однак, [зауважу] до цж двox тoталiтаpниx фopм мають cxильнicть однаков1 люд^ю типи. Ц1л-ком xибнo оцшювали пoeднанi [владним] автopитeтoм xаpактepи тод1, коли кoнcтpyювали ïx [як] визначeнi впливом пeвнoï пoлiтичнo-eкoнo-мiчнoï даоло^. He були випадковими дoбpe в1дом1 коливання м1льйо-
шв н1мецьких виборц1в до 1933 року м1ж нащонал-сощалктичною та комутстичною парт1ями, також це було невипадково з точки зору со-цiальноï психологи. Досл1дження, проведенi в Америщ, виявили, що та структура характер1в мае не такi вже й м1цт зв'язки з пол1тико-еконо-мiчними критер1ями. Ïï визначають радше таю ознаки, як мислення, що пор1внюе владу та людське безсилля, також [когйгивне] зацiпенiння та нездатнiсть в1дпов1дно реаГувати [на соцiальнi подiï], конвенщоналгзм, конформiзм, вiдсугнiсть саморозум1ння, зрештою, навпъ брак здатнос-тi використовувати досв1д. Поеднанi [владним] авторитетом характери передус1м (par excellence) 1дентиф1куютъся з реальною владою як такою, не зважаючи на ïï власний 1деологiчний змют. У ц1лому вони можутъ використовувати т1льки [власне] слабке «я», а в1дтак потребуютъ, як суро-Гат [1дентичност1], ототожнення з великим колективом, знаходячи схо-вок саме в нъому. Те, що на кожному крощ раз-у-раз бачимо фиури на кшталт зображених у ф1лъмах про надзвичайних д1тей, не залежить ат в1д порочност1 свпу як такого, аш в1д гаданих особливостей н1мецько-го нащонального характеру, аш в1д 1дентичност1 тих конформ1ст1в, яю наперед уже мають зв'язки з важелями всъого владного апарату, разом 1з потенц1йними посл1довниками тоталп-аризму. Окр1м того, було б на-ïвно вважати, що нащонал-сощалктичний режим означав т1льки страх i страждання, хоча зрештою саме це в1н пришс багатьом своïм посль довникам. Багатьом европейцям за фашизму жилося аж н1як не зле. Bi-стря терору було спрямовано лише на нечисленш й неретельно визна-чеш групи. Шсля кризового досв1ду доби, що передувала итлер1вському «свповЬ», люди отримали в1дчуття, що «про нас шклуються», зумовлене не т1льки самою щеолоиею подорожей на дозв1лл1, влаштованих орГа-шзащею «Сила через радгсть»****, й облаштуванням кшткових клумб на фабричних майданчиках. На противагу попередньому державному невтручанню (laissez faire) гплер1вський «свп» фактично захищав н1м-ц1в, певною м1рою, в1д природних катастроф сусп1льства, в1д яких вони [доти] не були захищеш. Ця влада насильницькими методами випере-дила в чбс1 нишшн1й спос1б контролю над кризами, варварський екс-перимент державного кер1вництва 1ндустр1ального сусп1льства. Ц1лком фахов1 ди 1нтеГрацiï, орГатзацшне ущ1льнення сусп1льного сплетшня, куди потрапляло все, також забезпечило й захист од загальнолюдсько-го страху провалитись кргзь це плетиво i зникнути в безодш. Багатьом н1мцям здавалося, що холодн1сть в1дчуженого стану було скасовано за-вдяки пост1йно ман1пульованому i штучному теплу стльносп. Народна стльнота нев1льних i нер1вних людей була водночас як обманом, так i виконанням старовинно^ певна р1ч, в1ддавна недоброï буржуазноï мрiï. Система, яка пропонувала людям «подарунок» такого роду, безумовно
м1стила в соб1 потенц1ал власно1 руйнацп. П1днесення господарства Тре-тього райху передусш було зумовлено активною п1дготовкою до вшни, яка спричинила катастрофу. Але та ослаблена пам'ять, про яку я казав, вщмовляеться сприймати цю арГументащю. Вона наполегливо звеличуе нац1онал-соц1ал1стичну добу, за яко1 виконувались колективн1 фантазп можновладц1в, котр1 як окрем1 люди були безсилими, й лише через свою участь у колективнш влад1 здавалися значними. Жодний, нав1ть най-досконал1ший анал1з не може нараз1 позбавити наш св1т од реальност1 виконання цих фантаз1й, а також й шстинктивних енерГш, що були ш-вестован1 в нац1онал-соц1ал1зм. Навпъ [пол1тична] гра у ва банк Птле-ра була не настшьки 1ррац1ональна, як це здавалося тод1 л1беральному розуму перес1чно1 людини чи здаеться ниш з юторично1 точки зору на минулу поразку нацюнал-сошал1зма. Птлеровий розрахунок викорис-тати тимчасову перевагу надм1рно прискореного переозброення [Ш-меччини] проти 1нших держав, в сенс1 того, чого в1н прагнув, жодним чином не був безглуздим. Тим, хто уявляе соб1 1стор1ю Третього райху, зокрема й юторда в1йни, завжди здаеться, що т1 окрем1 моменти, коли Птлер отримував поразки, були випадковими, а необхщним був лише розвиток [соц1ального] щлого, коли [значно] б1льший техшчно-еконо-м1чний потенц1ал усього св1ту переважав [потугу] шшо1 частини св1ту, яка не хотша бути поглиненою як така соб1 статистична необх1дн1сть, що жодним чином [не вщповщае] очевидн1й лоищ посл1довност1. Збе-режена симпат1я до нацюнал-сошал1зму нав1ть не потребуе велико1 со-ф1стики, аби переконати себе та шших у тому, що все могло бути достоту добре, припустилися, власне, лише помилок, 1 повалення Птлера було випадковим збггом обставин свгтово1 кторп, що пзнгше можливо ще вщкореГуе св1товий дух.
1з суб'ективно1 точки зору, [якщо виходити з розум1ння] людсько1 пси-х1ки, нац1онал-соц1ал1зм зумовив зб1льшення колективного нарцисизма, тобто, 1ншими словами, непом1рного нац1онального марнославства. 1н-стинктивн1 прагнення нарцисизма окремо1 людини, як1 жорсткий св1т де-дал1 менше общяе задов1льняти, як1, тим не менш, постшно збер1гаються тод1, коли цивЫзащя багато в чому !м вщмовляе, ц1 прагнення знаходять суроГатне задоволення через ототожнення з [соц1альним] цшим. Цей колективний нарцисизм зазнав серйозних ушкоджень через розпад г1т-лер1вського режиму. В1н був пошкоджений [лише] в цариш просто1 фак-тичност1, що окрем1 люди не усвщомили й через це не впоралися з ним. Останне м1стить у соб1 соц1ально-психолог1чно правильний сенс розмов про неподолане Минуле. Не було навгть т1е1 пан1ки, яка, з точки зору тео-р1г Фройда, викладено1 в робот1 «Психолог1я мас та анал1з людського «я», виникае там, де руйнуються колективн1 щентифгкацп. Якщо не залишати
поза увагою вказ1вку великого психолога, стае важливим т1льки один ви-сновок: т1 таемн й несв1домо ст1йю, а тому особливо потужш 1дентиф1ка-цп та колективний нарцисизм взагал1 не були зруйноват, а збер1гаються й дос1. Свою поразку у Друг1й свгговш в1йн1 н1мц1 внутр1шньо ратиф1кували недостатн1м чином, як i поразку 1918 року. Навпь перед наявтстю оче-видноï катастрофи 1нтеГрований Птлером колектив збер1г свою еднють, скр1плений химерними над1ями, на кшталт таемноï зброï, яку насправ-д1 мала 1нша краïна. Дотримуючись соцiалъно-психологiчноï точки зору, сл1д було би спод1ватись, що ушкоджений колективний нарцисизм лише чекае на в1дновлення, хапаючись за все те, що насамперед привносить Минуле у свщомкть, в1дпов1дно до нарцисичних бажань, а пот1м, якщо можливо, моделюе реальнсть так, аби виправити той збиток. Певною м1-рою це вдалося завдяки господарському щднесенню, що зумовило усв1-домлення [повоенних н1мц1в] того, «як1 ж ми вправт». Однак я сумн1ваю-ся в тому, що [насл1док] так званого економ1чного дива, в якому хоча й ус1 беруть участь, але водночас ставляться до нього 1з зловт1хою, 1з соцально-психологiчноï точки зору д1йсно мае глибоко кор1ння, як могли б поду-мати в часи вiдносноï стаб1льност1. Саме тому, що люди все ще голодують на вс1х континентах, хоча цей голод могли б побороти завдяки техн1чним засобам, н1хто не може по справжньому т1шитись добробутом. Под1бно до того особистого, пришром, коли 1нод1 1з зневагою глузують над тим, якщо бачать у ф1льм1, що хтось, заклавши серветку за ком1рець, вельми колоритно смакуе доб1рними стравами, так само людство не т1шиться своïм задоволенням, якщо бачить, що завжди за нього розплачуеться не-статками. Будь-яке щастя супроводжуе ресентимент [людини], зокрема i ïï власне щастя. «Сипсть» уже стало лайливим словом, хоча поганого в ньому лише те, що кнують таю людини, яким нема що юти. Так званий 1деал1зм, який у сучасн1й Н1меччин1 достоту по-фарисейськ1 нападае на так званий матер1ал1зм, часто зобов'язаний тому, що, вважаючи це своеï [1дейною] глибиною, [насправд1 е вт1ленням] лише пригн1чених 1нстинк-т1в. Ненависть до задоволення породжуе в Ншеччин незадоволення добробутом, i Минуле перетворюеться ц1лком на трагед1ю. Однак цей стан невдоволення (malaise) виникае аж н1як не з каламутних джерел [псих1ки людини], а зумовлений найб1льш рацюнальними [сусп1льними] засадами. П1днесення добробуту е однею з [сучасних соцальних] кон'юнктур, i н1хто не гадае, що ця тенденц1я збережеться назавжди. Якщо хтось уи-шаеться думком, що таю поди, на кшталт «Чорноï п'ятнищ» 1929 року й наступноï економiчноï кризи, навряд чи будуть повторен^ то це виникае завдяки шплщитнш дов1р1 сильн1й державнш влад1, в1д я^ [оч1кують] общяного захисту навп-ь тод1, коли економ1чна та полпична свободи не функцюнують. У добу економ1чного п1днесення, навггь за умов тимчасо-
вог нестач1 робочог сили, бiльшiсть людей, iMOBipHO таемно, в1дчувають себе потенц1йними безроб1тними, як1 отримують доброчинн1сть, i саме тому б1льше почуваються об'ектами, н1ж суб'ектами сусп1льства. Це е найб1льш лейтимна та рац1ональна п1дстава гхнього незадоволення. Ц1л-ком очевидно, що це незадоволення в певний момент може бути поверне-не назад 1 злочинно використане задля в1дновлення зла.
Фашистський 1деал у нин1шн1й [бврот] безсумшвно поеднаний 1з нащонал1змом так званих слаборозвинених краги, яких н1хто вже так не називае, а визначають «крагнами, що розвиваються». Порозумшня з тими, хто почуваеться невдахою серед 1мпер1ал1стичног конкуренцп, однак прагне отримати свою частку, ще п1д час в1йни увиразнилось у гаслах зах1дних плутократ1й та пролетарських нац1й. Важко стверджу-вати наступне: чи ця тенденц1я вже влилася до антицивтзацшноГ, ан-тизах1дног п1дводног течи н1мецьког традицп; чи увиразнюеться також у Н1меччин1 зближення (Konvergenz) фашистського та комутстичного нащонал1зму. Сучасний нащонал1зм застар1в, але все одно залишаеть-ся актуальним. В1н застар1в, позаяк перед лицем наперед визначеного об'еднання нац1й у велик1 блоки п1д проводом наймогутн1ших [крагн], що продиктовано самим розвитком в1йськовог техн1ки, суверенна окре-ма нац1я, принаймн1 в розвинутш континентальн1й бврот, утратила свою кторичну субстанц1йн1сть. 1дея нац1г, яка колись згуртувала гос-подарську еднкть 1нтерес1в в1льних та незалежних буржуа, всупереч те-ритор1альнш обмеженост1 феодал1зму, сама заважае [розгортанню] очевидного потенщала об'еднаного сусп1льства. Але нин нащонал1зм е ак-туальний, позаяк т1льки традиц1йна та психолог1чно значуща 1дея нац1Г, пост1йно виражаючи сшльнкть людських 1нтерес1в у м1жнародн1й еко-ном1ц1, мае достатньо сил, аби рекрутувати сотн1 м1льйон1в людей задля [реал1зац1г] ц1лей, як1 вони не можуть безпосередньо розглядати як свог власш. Нащонал1зм утратив до себе в1ру, хоча й залишаеться полггично необх1дним, найд1ев1шим чинником, що зумовлюе людей вперто праг-нути об'ективно застар1лих узаемин. В1дтак те, що не високог думки про себе й навмисно вводить себе в оману, набувае нин1 карикатурного ви-гляду. Останне, певна р1ч, завжди було характерною ознакою нацонал1з-му, спадщини примггивних племшних об'еднань. Улм, значний час на-щонал1зм був контрольований, [що в1дбулось тсля того] як л1берал1зм також реально утвердив права окремог людини як умову колективного добробуту. Й т1льки в добу остаточног перемоги колективного добробу-ту нащонал1зм ц1лком перетворився на [чинник] садизма та руйнуван-ня. Уже ненависть итлер1вського «свпу», спрямована на будь-яку 1ншу людину, нац1онал1зм як система параногдального марення, була таким ударом [по добробуту]. Сила привабливоси саме цих рис [нащонал1зму]
навряд чи ниш зменшилася. Паранойя, як ман1я переслщування, пере-слщуючи iнших людей, проектуе на них нав'язливi прагнення самого нос1я параной Через такi колективнi хворобливi уявлення, як антисе-мiтизм, утверджуеться патолопя окремоï людини, яка психiчно 61ль-ше не демонструе [зовн1шньому] свiтовi те, що стала дорослою, а стае вщкинугою до внутр1шнього царства 1люз1й. За тезою психоаналпика Ернста Зiммеля, цi уявлення ц1лком були здатш позбавити окремого нап1вбожев1льного можливосп збожеволiти остаточно. Мiрою того, як машакальшсть нацiоналiзму нинi явно розкриваеться через ращональ-ний страх перед вщновленням катастроф, тим самим це бшьше сприяе поширенню нацiоналiзму [в сусшльствГ]. Ман1я - це суроГат мри про людське влаштування свпу, [що мае виконати] людство, мри, якоï свiт людей затято [намагаеться] позбавитись. Однак, [саме] з хворобливим нацiоналiзмом поеднаш всi тi поди, що вщбулися з 1933 по 1945 рж.
Фашизм вижив. I те, що «опрацювання Минулого», яке часто прига-дують, яке [остаточно] ще не вщбулося, але вже виродилось у свою карикатуру, в пусте й холодне забуття, зумовлено тим, що й дос1 зберггають-ся об'ективнi соцiальнi передумови, якi породжували фашизм. По суп це [соцiальне явище] не можна виводити iз суб'ективних схильностей [людськоï психжи]. Економiчний порядок i, вщповщно до його моделi, значною мiрою також й економiчна органiзацiя зберггають, як i ран1ше, залежнiсть бшьшосп [людей] од данного, щодо яких вони безсилi, [а отже i ïхне коГнпивне] неповнолiття. Якщо люди хочуть жити, 1м не за-лишаеться н1чого 1ншого, окр1м як пристосовуватись до даного [буття], пщкорившись [його авторитетовi]. Вони мусять позбутися тiеï автоном-ноï суб'екгивностi, до якоï апелюе 1дея демократа. Зберегти ж себе вони спроможн1 тшьки в тому випадку, якщо вщмовляться в1д власноï само-ст1. [Впм] збагнути сукупн1сть свого засл1плення люди можуть лише завдяки 6ол1сним зусиллям пiзнання, якому стае на завад! сам устр1й [соцiального] життя, не в останню чергу й культуршдустр^я*****, непо-м1рно зб1льшена до розм1р1в тотальностi. Необх1днiсть такого пристосу-вання [людини], ïï 1дентиф1кацiя з наявним, даним [соцiальним буттям], 1з владою як такою, створюе тоталпарний потенцал. В1н посилюеться через в1дчуття невдоволення i лют1, що дiево i стабшьно примушуе лю-дину пристосовуватись. А позаяк реальтсть тiеï автономп зрештою не дозволяе, аби те можливе щастя [в1д6улося], що властивим чином обь цяе поняття демократ, люди [стають] байдужими до цього поняття, якщо т1льки взагалi не вщчувають таемну ненависть до нього. Форму ж полiтичноï органiзац1ï вони неадекватно сприймають як суспшьну й економiчну реальнiсть. Змушенi пристосуватись, люди ниш прагнуть, аби й форми колективного життя пристосовувались, тим паче, що в1д
такого пристосування очжують улаштування (streamlining) державного утворення як велетенського пщприемства, [котре вiдбулося] аж шяк не завдяки мирнiй конкуренцп. Люди, реальне безсилля котрих тривае, на-вiть не [бажають] тершти краще життя в якостi позiрного. Вони праг-нуть радше позбутись зобов'язання щодо власно1 автономп, стосовно яко1 вони не мають упевненосп, що не зможуть 11 пережити, а [вiдтак] кидаються в паливний казан колективного «я».
Дотримуючись максими, за яко1 лише перебшьшення е ниш посе-редником iстини, я, звкно, занадно песимiстично [описав сучасну ситу-ацiю]. Мо1 фраГментарн та часто рапсодичш зауваження не слщ розумь ти як вiдлуння переконань ШпенГлера, який сво1ми роботами, зауважу, посприяв поширенню лиха. Я лише прагнув охарактеризувати тенден-цiю, яка прикрита лискучим фасадом повсякденного життя, перш тж вона зруйнуе шституцшш загати, встановленi, аби 11 стримувати. Ця небезпека мае об'ективний характер. Вона не виникае первинно через [дiяльнiсть] окремих людей. Як уже було зауважено, чимало ознак дово-дять, що [сучасна] демократiя та всГ 11 побiчнi чинники охоплюють людей бшьше, нiж так, як було за часгв Ваймарсько1 республгки. Виокре-мивши те, що не е таким очевидним, я знехтував тим, про що особливо ретельно мусив мгркувати: за нiмецькоi демократii пiсля 1945 року й до-ниш матерiальне життя сустльства вiдтворювало себе як бшьш замож-не, вiдмiнне стосовно того, що пам'ятають люди, й це iз сощально-пси-холоично1 точки зору також е важливе. Твердження, що для ншецько1 демократа [зараз] не все так погано, а отже i для дiйсного «опрацювання Минулого», якщо тшьки демократiя ще достатньо мае часу та багато гн-ших [чинникгв], звГсно, не буде занадто оптишстичним. От тшьки в самому поняттГ «мати час» е щось на1вне й водночас те, що важко розгля-дати. Адже ми не е простими глядачами всесвггньо1 Гсторй, яю можуть бути б1льш-менш легковажними на 11 великих просторах. Також i сама свггова Гсторгя, ритм яко1 все б1льше стае схожим на катастрофiчний, надмiрно дозволяе сво1м суб'ектам [бути пасивними в] той час, коли всГ покращення вiдбуваються самостшно, [незалежно вгд них].
Це безпосередньо вказуе на [необх^^^ь ново1,] демократично1 пе-дагогiки. Передусiм мусить просвгга [як нова] активно протидгяти за-буттю попереднiх подГй, котре надто легко зумовлюе свое виправдання. Пришром, батьки змушенi вислуховувати важкi [для себе] запитання про Гiтлера, що 1м ставлять 1хш дГти, :тсля чого виправдовують самих себе, розказуючи про й «до6рГ сторони», i про те, що «власне було не так уже й погано». У Шмеччиш зараз модно сварити полггичне навчання. Безумовно, воно могло бути i кращим, але соцюлопя освГти наразi воло-дiе даними, яю свiдчать про те, що полггичне навчання там, де його про-
водять ц1лком серйозно й не виконують як набридлу повинн1сть, б1льше робить добр1 реч1, н1ж те, що вважають звичайним [навчанням]. Однак якщо [людям] так важко зрозумгти об'ективний потенцал повторного життя нацюнал-соц1ал1зму, вважаю, що [тим не менш вони] мусять його розумпи, в1дтак це також обмежуе i просвпянську педагог1ку. Якби вона могла бути соцюлоичною чи психолоичною, то практично впливала би здеб1льшого лише на того, хто 1й в1дкритий, а отже навряд чи мае схиль-шсть до фашизму. З 1ншого боку, також було б не зайвим завдяки просвь т1 змщнити опр групи таких людей неофщшнш ошни. Навпаки, можна соб1 уявити, що саме з цих груп сформуються щось на кшталт кадр1в, д1! яких у самих р1зноманпних [соцюкультурних] сферах будуть спрямова-ш на [соцальне] ц1ле, [зумовивши його зм1ни,] й шанси б1льшою Mi-рою сприятимуть останньому за умови зб1льшення самосв1домост1 [цих груп]. Зрозум1ло, що ця просвгта не обмежиться [впливом лише на] ц1 групи. До того ж я не хочу оминати увагою дуже складне й найб1льш в1д-пов1дальне питання про те, чи вдалося б зауважити минул1 поди ц1лком за допомогою офшшно! освпи. Кр1м того, чи не викликае наполегли-в1сть щодо вир1шення ц1е1 проблеми ст1йкий оп1р, [зумовлюючи результат,] протилежний тому, що [така] просвгта мала б викликати? Мен самому радше здаеться, що св1доме [кнування] н1коли не зможе спричи-нити так багато непоправного, ск1льки чинить несвщоме, наЩвсвщоме i передсв1доме. По суп, це залежить од того, в який спос1б минул1 поди виникають в уяв1 чи хтось зупинившись сто1ть 1з явним докором, або витримуе жахгття через силу, [аби] самому збагнути незбагнене.
Зв1сно, це [породжуе] потребу у вихованш вихователя. Останне ускладнене такою завадою: те, що в Америц називають науками про поведшку (behavioural sciences), нараз1 в Ншеччин або не представлено взагал1, або вельми недостатньо. Сл1д негайно вимагати зб1льшен-ня в ун1верситетах викладання соцюлогп, поеднано! з кторичним до-слщженням нашо1 власно! доби. Замкть того, аби про людське буття глибокодумно молоти дурнищ, отриман в1д 1нших людей, педагог1ка мусить перейматися завданням, недбале ставлення до якого породжуе серйозний напад на повторну освпу (re-education). Теоретична крим1-нолог1я ж у Н1меччин1 взагал1 ще не досягнула сучасних стандарт1в. Але передус1м ми [маемо] пом1ркувати про психоанал1з, якого позбавились. В1н або ц1лком в1дсутн1й, або його зам1нили на течи, котр1 пишаються тим, що подолали [кторичш] меж! розкритикованого Х1Х стор1ччя, на-справд1 ж [теоретично] вщстають од теорп Фройда, по змоз1 перетворю-ючи 11 на свою власну протилежнсть. Точне й нерозбавлене знання цк1 теори актуальне б1льше, н1ж будь-коли. Ненависть до його теорп без-посередньо [зумовлена] антисемгтськими настроями. Вона виникае аж
н1як не тому, що Фройд був евреем, а тому, що психоанал1з е достоту тим критичним саморозумшням, котре змушуе антисем1т1в шален1ти. В1дпов1дно до настрогв часу, коли щось на кшталт масового анал1зу так мало мае шансгв на те, аби вщбутись [у сусп1льств1], принаймн1 було б корисним, [якби] строгий психоанал1з знайшов свое 1нституцшне м1с-це, впливаючи на духовний кл1мат Н1меччини; тим паче, якщо в1н яв-ляе собою те, що стае зрозумшою р1ччю, що не збиваеться на машвщ, а м1ркуе про себе 1 про сво1 взаемини з тими, на яких зазвичай спрямова-ний гн1в уперто1 св1домост1. Однак, у будь-якому випадку спробам, що суб'ективно протид1ють об'ективному потенц1алу дол1 не сл1д задовшь-нятись виправленнями, як1 навряд чи спроможн1 зрушити з м1сця тягар того, що слщ поборювати.
Прим1ром, посилання на велик1 досягнення еврегв у Минулому, бодай якими правдивими вони були, заледве стануть у нагод1, радше будуть схожими на пропаганду. Пропаганда ж, як ращональне маншулювання 1рра-ц1ональним, е прив1лей приб1чник1в тотал1таризму. 1хшм супротивникам не варто наслщувати останн1х у такий спос1б, що уможливить лише [по-вернення] страждань. Хвалебн1 промови на честь еврегв, котр1 виокрем-люють !х як окрему групу, ще напевнше утверджують антисем1тизм. Саме тому його так складно спростувати, позаяк вш був потр1бний для псих1ч-но1 економи численно1 к1лькост1 людей, а в послабленому вигляд1 в1н по-тр1бний, можливо, й дос1. Те, що завжди в1дбуваеться завдяки пропаганд^ залишаеться двозначним. Мен1 розказали юторГю про одну ж1нку, яка вщ-в1дала виставу, поставлену за записами в щоденнику Анни Франк******, а потш приголомшливо сказала: «Так, але принаймн1 ц1й д1вчин1 сл1д було б дозволити жити». Безсумн1вно, це було доброю [думкою], як перший крок до порозумшня. Але даний шдивщуальний випадок, який мав би просв1тити 1нших щодо страшного [тоталгтарного] ц1лого, водночас через свою одиничнсть перетворився на ал1б1 [сощального] ц1лого. Це було лише випадком, про що п1зн1ше та жшка забула. Прикр1сть таких спо-стережень полягае в тому, що нГхто не зможе вщрадити вгд постановок ви-став про Анну Франк та шших под1бних заход1в, позаяк усе ж таки 1хн1й результат, зумовлюючи водночас й активне заперечення [вс1х злочин1в], також, як здаеться, й паплюження г1дност1 померлих, [зрештою] позитивно даеться взнаки потенцалу кращого.
Я також не вважаю, що [нам удасться] багато щось зробити [лише] завдяки спшьним зустр1чам, узаеминам молодих н1мц1в та молодих 1з-раьльтян, а також завдяки Гншим дружн1м заходам, однак такий контакт залишаеться також бажаним. Нин1 багато хто переконаний у тому, що антисем1тизм виникае через таю соб1 «суттев1» стосунки з евреями, 1 його можна побороти завдяки конкретному досвщу [сп1лкування] з ев-
реями, тод1 як [насправдГ] вроджений антисемiт визначений радше тим, що вш взагалi не хоче мати [такий] досв1д, що в1н [навпъ] не дозволяе звертатись до себе. Якщо антисемитизм передус1м виникае п1д упливом об'ективно-сусп1льних чинник1в, а лише поим мотивуе антисемiт1в, то це, мабуть, в1дбуваеться в сен^ нацистського жарту: «маемо вигадува-ти евреïв, якщо ïх не кнуе». Прагнучи поборювати [присугнiсть] анти-семiтизма в суб'ектах, не варто чекати на щось значне в1д посилання на факти, як1 вони дуже часто не сприймають або вщкидають, називаючи ïх винятками. Було б варто радше поеднувати арГументащю з темами, до яких ми звертаемось [зараз]. Стад доводити до св1домост1 суб'екпв [суть] механiзм1в, що формують у них расове упередження. «Опрацювання Минулого», [здшснене] як просвiта, по суп е таким зверненням до суб'екта, [що зумовлюе] зм1цнення його самосвщомосп, а отже, також i змщнюе його самiсть. Сл1д було би зрозушти два чи три незмшних пропаГандист-ських трюк1в, як1 точно налаштованi на т1 психолоичш диспозицп, при-сутн1сть яких у людиш ми маемо припускати. Позаяк щ трюки усталенi й наявш в обмежен1й к1лькост1, то немае великих труднощГв 1з тим, аби ïх викристалiзувати, поширити розголос про кню наявнiсть i використову-вати як р1зновид [такого со61 щейного] щеплення. Проблему практичного виконання та^ суб'екгивноï просв1ти можна було б виршити, можливо, т1льки завдяки спшьним зусиллям педагог1в та психолог1в, як1 б не в1дмо-вилися, посилаючись на наукову об'екгивнiсть, од найбшьш нагального завдання, поставленого нин1 перед инми дисципл1нами.
Однак, перед загрозою об'ективного насильства, прикритого [влас-ним] життевостшким потенцiалом, не достатньо того, що просвгга стае суб'ективною, навп-ь якщо вона активiзуеться зовс1м з шшою, 61льшою енергiею й на цшком 1нших, глибших р1внях, н1ж зараз. Якщо хтось прагне об'ективно протиставити бодай щось об'ективнш небезпещ, то жодноï простоï 1деï не буде достатньо, зокрема й щеям свободи та гуманности як1, як ми зрозум1ли, у своïх абстрактних формах не мають надто великого значення для людей. Якщо фашистський потенцiал по-еднаний з штересами людей, навiть 1з настшьки обмеженими, тод1 най-дiевiшим засобом проти нього залишаються найпереконлив1шi завдяки свош 1стин1 посилання на ïхнi 1нтереси, бодай навiть на безпосередш. Уже був звинувачений д1йсно мудрований психолоизм, коли докладали под16них зусиль на те, аби в1дкинути [факт], що вшна i страждання, як1 вони принесли н1мцям, хоча й недостатш для скасування того [щеоло-г1чного] потенцiалу, але все ж таки даються йому взнаки. Людям [варто] нагадувати найпрост1шi речi: що вщкрите або приховане в1дновлення фашизму призводить до вшни, страждання й нестатюв у системi, Грун-тованш на насиллi, зрештою й до передбаченого росшського панування
в бврот. 1ншими словами, все зводиться до [розумшня] катастрофiчноï полiтики, що б1льшою мiрою е переконливим, н1ж посилання на 1деа-ли чи навiть на страждання 1нших людей, i3 чим, що знав ще Ла Рош-фуко, [можна] в1дносно легко впоратись. Стосовно meï перспективи нин1шн1й стан незадоволення (malaise) заледве означае щось б1льше за розк1ш [особистого] настрою. Але, незважаючи на всi спроби л1кв1ду-вати пам'ять про СталшГрад i нiчнi бомбардування, не забули й те, що не вс1 здатш збагнути зв'язок м1ж вщродженням полiтики, що призвела до цього лиха, та перспективою «Третьоï пунiчноï в1йни»*******. На-в1ть якщо людям вдасться це збагнути, небезпека все ще залишаеться. «Опрацювання Минулого» в1дбудеться т1льки тод1, коли будуть усунеш причини, що зумовили минул1 поди. Т1льки тому, що Ц1 причини збер1-гаються надал1, [в бврот] ще й дос1 не позбулися тягара тих под1й.
Примггки перекладача
* Ресентимент (фр. ressentiment) — 1ррацюнальне почуття ворожост1 людини до будь-яко'1 причини ïï власних невдач, також безсила заздр1сть щодо кращого. Поняття ресентимента використовував н1мецький мислитель Фрщрих Н1цше в робот1 «До генеалоги морал1». За думкою Нщше, ресентимент е визначальним елементом «рабськоЪ» морал1, що протилежна за суттю морал1 «надлюдини». Для н1мецького фшософа-неомарксиста Адорно почуття ресентимента е питома 1р-рац1ональна ознака свщомост1 прихильника тоталiтарноï iдеологïï, який через поразку «свого» тотал1тарного режима вщчувае ненависть до всього того, що за-важае повернути цю пол1тичну владу, й передус1м до колективноï пам'ят1. ** Гете Й.В. Фауст // Б1блютека свiтовоï л1тератури / [пер. Миколи Лукаша]. - Х.: «Фолю», 2003. - С. 374. У «Фауст1», виданого мовою ориГ1налу, можна прочита-ти: «Und ist so gut, als war' es nicht gewesen». *** Цей абзац Адорно не озвучив у свош промов1. Його немае в текст1 даноï роботи, що ув1йшла до восьмого тому з1брання Адорнових твор1в. Украшський перекла-дач на власний розсуд зробив подвшний переклад цього абзацу, виявивши його в рос1йському переклад1, який знайшов в 1нтернет1.
**** «Сила через рад1сть» (н1м. Kraft durch Freude — KdF) — державне об'еднання нацистськоï Н1меччини, основним завданням якого була оргашзащя дозвшля населения. У склад1 KdF були вщдши, як1 вщповщали за оргашзащю подорожей, в1дпусток та загального дозвшля робггниюв i службовц1в Третього райху. ***** Культур1ндустр1я (н1м. — Kulturindustrie) — поняття, що ввели в штелектуаль-ний об1г Макс Горкгаймер i Теодор Адорно у свош спшьнш робот1 «Д1алектика Просв1тництва» (1947). Для цих шмецьких мислител1в, культуршдустр1я - це соц1окультурне явище, сформоване 1ндустр1ально-масовим сусп1льством. Вона являе собою цший промисловий комплекс, що продукуе однотипн1, стаидарти-зован1 роботи у стил1 комерц1йного мистецтва. Споживачем цiеï продукцïï е люд-ськ1 маси, як1 через «ц1л1сний» уплив на свою св1дом1сть такого мистецтва втра-чають власну коГн1тивну активн1сть, а вщтак стають об'ектами ман1пулятивних уплив1в як соц1альних, так i пол1тичних 1деолог1й. Основним результатом таких уплив1в е соц1альна пасивн1сть i конформ1зм «атомiзованоï» пересiчноï людини, що зумовлюе прих1д до влади прихильник1в авторитарних або тотал1тарних 1де-олог1й.
****** Анна Франк — еврейська дiвчина, яка народилася в мiжвоенmй Шмеччиш. 1933 року, пiсля приходу до влади нацистiв, 11 родина втекла до Амстердама, де 1х застала шмецька окупащя. Анна Франк разом iз сiм'ею 25 мюящв переховува-лася у столицi окупованих Нiдерландiв. Пiзнiше цю дiвчину та 11 рiдних схопи-ли нацисти й вщправили спочатку до концтабору Освенцим, шзшше до табору смерга БерГен-Бельсен, де вона загинула в березт 1945 року. З 12 червня 1942 року по 1 серпня 1944 року Анна вела у схрот щоденник, який шзтше був опу-блiкований i став всесвиньо вщомим, документально засвiдчивши кторичний факт нацистських злочинiв у бврош. Цю книгу переклали й видали 67-ма мова-ми, також й украшською мовою. ******* Адорно мав на увазi загрозу Третьо'1 свггово! вiйни.
Теодор Адорно. Что значит «проработка Прошлого»
Перевод с немецкого, аннотация и примечания Виталия Брыжника
Работу «Что значит «проработка Прошлого» Адорно впервые прочитал как доклад 6 ноября 1959 года перед Координационным советом по вопросам христианско-еврейского сотрудничества. В этом докладе Адорно рассмотрел суть господствующей в послевоенной Германии социальной идеологии, которая предопределяла стратегии общественного примирения с политическими преступлениями бывшей национал-социалистической власти. По мнению философа, социальная идеология общества потребления использует большое количество соответствующих средств, чтобы стабилизировать свой господствующий статус в обществе. И прежде всего она пытается ликвидировать коллективную историческую память людей об ужасах военного периода, стремясь вытеснить их из коллективного сознания, в часности, благодаря воспоминаниям людей о «лучших временах» жизни под «опекой» предыдущей, тоталитарной власти. Философ назвал суррогатной идентичность этих людей, социально интегрированных только благодаря авторитету властной личности. Они не отождествляют себе с жертвами тоталитрного режима из-за влияния на их сознание культурных элеменов этой социальной идеологии. Другим следствием данного влияния становится также отчуждение этих людей от идеи демократии как фактора должных социокультурных преобразований. Действенным способом преодоления этого влияния Адорно опредилил новую, «демократическую педагогику» и просвещение как «второе образование», что практически осуществляют в обществе образованные люди, которые владеют знанием о прошлых преступлениях тоталитарного режима. Тем самым они предопределяют в рамках образовательного процесса действенную «обработку Прошлого» через формирование личного понимания человеком социальных причин и ужасных последствий господства тоталитарного режима. Это ликвидирует его «политическое неполнолетие» и делает тем самым невозможным историческое повторение в Европе преступлений авторитарной власти.
Ключевые слова: прошлое, вина, идеология, коллектив, фашизм, психология, самость, память, переобучение, просвещение, история.
Theodor W. Adorno. What does «processing of the Past» mean
Translation from German, abstract and notes by Vitaliy Bryzhnik
Adorno's work «What does «processing of the Past» mean» for the first time was presented as a report on November 6, 1959 before the Coordination Council on Christian-Jewish Cooperation. In this work Adorno considered the essence of social ideology prevailing in postwar Germany, which predetermined the strategies of social reconciliation with the political crimes of the former national-socialist power. According to the philosopher the social ideology of the consumer society uses a large number of appropriate means to stabilize its dominant position in society. First of all this ideology tries to eliminate the collective historical memory of people about the horrors of the war period, trying to squeeze them out of the collective consciousness, in particular, through the memories of people about the «best times» of life under the «guardianship» of the previous totalitarian power. The philosopher marked as surrogate the identity of these people which socially integrated only through the authority of the power personality. They do not identify themselves with the victims of the totalitarian regime because of the influence on their consciousness of the cultural elements of this social ideology. Another consequence of this influence is the alienation of these people from the idea of democracy as a factor of properly sociocultural transformations. Adorno defined the new «democratic pedagogy» and the enlightenment as a «second education» as effective means to overcome this influence. They are practically implemented in a society as those educated people who have knowledge about the past crimes of the totalitarian regime. In this manner they cause within the educational process of the effective «re-education of the Past» through the formation of a personal understanding of an individual about social causes and the terrible consequences of rule of a totalitarian regime. This makes possible of his «political full-grown» and makes impossible of historic recurrence of the crimes of authoritarian power in Europe.
Keywords: Fast, guilt, ideology, collective, fascism, psychology, self, memory, reeducation, enlightenment, history.
Брижшк Вгталш Миколайович, кандидат фшософських наук, доцент ка-федри фшософп Кшвського уншерситету шеш Бориса Гршченка (Украша), ORCID 0000-0003-1674-8294 E-mail: Bryzhnik-@ukr.net
Bryzhnik Vitaliy Mykolayovych, Doctor of Philosophy, Associate Professor of the Philosophy Department at the Borys Grinchenko Kyiv University. E-mail: Bryzhnik-@ukr.net ORCID 0000-0003-1674-8294
