CC BY
26
УДК 340.12
О. Л. Чорнобай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорii та фшософи права
АРГУМЕНТАТИВНА ПРАКТИКА У СУДОВОМУ ПРОЦЕС1: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
© Чорнобай О. Л., 2016
Враховуючи принцип змагальносл, за яким вщбуваеться судовий процес, а також часто виршальну роль у ньому людського чинника, розглядаемо специфiчнi особливост судово! аргументаци, характернi для кожного учасника юридичного дискурсу. Особливий акцент зроблено на риторичному аспект аргументативно! практики, застосовувано! у судочинствi, коли найповшше розкриваеться значення виступiв учаснитв процесу у вирпненш конкретно! справи.
Ключовi слова: судовий процес, теорiя юридично! аргументаци, аргумент, судовi дебати, риторика, аргументативне мiркування.
О. Л. Чорнобай
АРГУМЕНТАТИВНИХ ПРАКТИКА В СУДЕБНОМ ПРОЦЕССЕ:
К ПОСТАНОВКЕ ПРОБЛЕМЫ
Учитывая принцип состязательности, согласно которому происходит судебный процесс, а также часто решающую роль в нем человеческого фактора, рассматриваем специфические особенности судебной аргументации, характерные для каждого участника юридического дискурса. Особый акцент сделан на риторическом аспекте аргу-ментативной практики, применяемой в судопроизводстве, когда наиболее полно раскрывается значение выступлений участников процесса в решении конкретного дела.
Ключевые слова: судебный процесс, теория юридической аргументации, аргумент, судебные прения, риторика, аргументативные соображения.
O. Chornobay
PRACTICE ARGUMENTATIVE IN THE TRIAL: TO FORMULATION OF THE PROBLEM
Taking into account the principle of competition on which the trial takes place, and also often decisive role in its human factor, consider specific features of the judicial reasoning, characteristic of each participant of the legal discourse. The exceptional accent is placed on the rhetorical aspect of argumentative practice, used in legal proceedings, when fully opened of the participants meaning in the process of solving the case.
Key words: legal proceedings, theory of legal reasoning, argument, judicial debates, rhetoric, argumentative thinking.
Постановка проблеми. Представники рiзних галузей знань (фшософи, логши, психологи, лшгвгёти, полггологи, сощологи та ш.) у наш час значну увагу звертають на дослвдження багатоаспектноi аргументативноi проблематики. Саме цим i пояснюеться кнування рiзноманiтних
пiдходiв до 11 вивчення. З позицш юриспруденцii, що дедалi активнiше актуалiзуе значення теорii юридично! аргументацii, маемо усi пiдстави твердити про те, що ввд iнших наук 11 вiдрiзняе насамперед прагматизм теоретичного усввдомлення важливостi цiеi проблематики як у загально-теоретичному правознавствi, так i в конкретних галузях його, зокрема у процесуальному прав^ де практика аргументацй найбшьше пристосована до потреб суспшьства. Особливо виразно це проявляеться у судочинстш, реформування якого у дуже непростих умовах вiдбуваеться в Укра!ш. Враховуючи дii принципу верховенства права, проведення судового процесу на високому професш-ному рiвнi передбачае не лише досконале володшня його учасниками основами законодавства, а вмшня вести судову полемiку. Засади змагальносп, що досягають свого апогею у кульмшацшнш стади судового процесу - судових дебатах, дають найоптимальнiшi можливосл для демонстру-вання й учасниками найефектившших прийомiв i засобiв з великого арсеналу юридично! аргументацii. Безперечно, теоретичне осмислення аргументативноi практики у судочинстш становить значний науковий штерес як для теорй права, так i для поглиблення розумiння природи юридично! аргументацii, що зорiентована на сприйняття судовою аудиторiею.
Аналiз дослщжувано! проблеми. Оскшьки сучасну теорiю юридично! аргументацii можна презентувати як низку рiзноманiтних напрямiв дослiдження: теоретичних та емшричних, аналггич-них та практичних, нормативних та дескриптивних, формальних та неформальних, то у цьому контекст акцентуеться переважно на прагматичному напрям1 Однак такий дещо звужений аспект розгляду усе ж не позбавляе нагоди зазначити, що протягом принаймш останшх двох десятилпъ теорй юридично! аргументацii як у вiтчизнянiй, так i у зарубiжнiй юридичнiй лiтературi зверталося чимало уваги. Серед тих, хто зробив помггний внесок у цю царину, слiд назвати таких авторитетних зарубiжних учених: Р. Алекс^ Ф. Семерен, Р. Гроотендорст, Ф. Хенкеманс, О. 1вш, О. Алексеев та ш. З укра!нських науковщв, котрi дослiджують цю проблематику, збагатили щкавими нау-ково-теоретичними розробками С. Максимов, С. Рабшович, О. Стовба, Д. Прокопов, А. Коз-ловський.
Звертаючи увагу на цшком об'ективну стурбовашсть авторитетного вiтчизняного теоретика права М. Козюбри, який слушно наголошуе: "На жаль, питання, пов'язаш з особливостями судово! аргументацii взагалi та окремих видiв судово! юрисдикцii, поки що, на ввдмшу вiд Заходу, не привернули належно! уваги представникiв вггчизняного як загальнотеоретичного, так i галузевого правознавства" [1, с. 5], зазначимо, що деяю спроби усе ж реалiзуються. Як приклад - творчий доробок вченого-практика професора М. Ясинока, автора книжки: "Судовi дебати: право, психо-лопя, риторика" [2]. Випущена, очевидно, в авторськiй редакцii монографм узагальнюе цiнний багаторiчний досвiд колишнього адвоката та судд^ який, безперечно, у сво!й практичнiй роботi стикався з питаннями судово! аргументацii, але, на жаль, не висвгглив !х у названiй монографii. Та навпъ попри це, тут фахiвець-правник почерпне чимало корисного для оволодшня аргумента-тивною практикою, беручи участь у судових процесах.
Метою стати е теоретико-правовий аналiз специфiчних особливостей судово! аргументацii, що головно вiдображаються в аргументативнш практицi застосовуванiй у судочинстш.
Виклад основного матерiалу. За енциклопедичним трактуванням, "судовий процес -визначена законом процедура розгляду судом цившьно!', кримшально!', господарсько! або адмшь стративно! справи" [3, с. 872], регулюеться вщповвдним кодифiкованим законодавством. Для кожного виду судових справ судовий процес !х розгляду мае сво! особливосп. Водночас у процесуальному правi його визнано цiлiсним феноменом, якому притаманш загальнi ознаки, зокрема вш здiйснюеться на засадах конституцiйних принцитв судочинства за участю сторiн. Отже, роль людського чинника у судовому процеш досить часто виявляеться виршальною.
Зупиняючись на характеристицi специфiки судово! аргументацii i пов'язаними з цим деякими проблемами !! практичного застосування, М. Козюбра наголошуе: "...Багато дослвдниюв, принаймнi на Заходi, дотримуються думки, що будь-який судовий процес не е послщовно лопчним,
тобто пвдпорядкованим наперед визначеним лопчним актам. У ньому переважають швидше закони мистецтва, шж науки. Зокрема, американськ дослiдники Б. Дайнет (В. Danet) i Б. Богоч (B. Bogoch) зазначають, що значна частина судового розгляду розируеться як п'еса, учасники якоi' дiють як актори. В основу ще!' п'еси покладено конфлшт двох версiй реальностi, та розвиваеться вона не стшьки за законами логши, скшьки за законом, який тут ближчий до "драми", бо в судовому процеш вирiшуeться доля людей... I виршують цю долю також люди з притаманними !'м особливостями сприйняття почутого на судовому засвданш, його оцiнки, стилю мислення, емоцмми i переживаннями. Це накладае на судовий процес ктотний вiдбиток позарацiональних, психо-логiчних чинниюв, без яких уявити правосуддя неможливо" [1, с. 6]. Отже, ефектившсть судово!' аргументацii залежить насамперед ввд риторики, вiд риторичного рiвня аргументативного мiрку-вання, викладеного у проголошуваних промовах учасниками судового розгляду й орieнтованого на фахову аудиторiю.
У цьому контекст слiд визнати слушною думку авторитетного фахiвця з проблем аргументаци у кримшальному провадженнi О. Александрова, якого пвдтримуе М. Козюбра, що "ключовий фактор у розумшт природи риторично!' аргументацii - це фактор аудиторii" (перш за все з правниюв. - О. Ч.); адже "мета сторш у судовому процесi полягае у переконанш суду в правильностi власноi верси, а не у виробленнi на основi дiалогу спшьно!' верси чи пiдтриманнi верси супротивника. Тому вони пiклуються передусiм про посилення сво'х доказiв i послаблення доказiв супротивника. Для цього використовуються рiзнi методи й аргумента - аналiз фактiв, суперечностей у позици суперника, реконструкцiя минулих подш, звернення до рiзних психо-лопчних способiв впливу на аудиторiю, прийомiв ораторського мистецтва тощо. Звичайно, у такому разi звертаються до надбань, як логши, так i дiалектики, герменевтики та iнших галузей знань. Проте, якщо науковi докази грунтуються на аксiомах, отже, е ктинними з формально-логiчного боку, то докази сторш судового процесу постають iз загальних припущень i, таким чином, е не бшьше тж правдоподiбними" [4, с. 482]. Так, маемо уш пiдстави ствердити, що саме ввд контексту промовляння залежать аргументативш мiркування, притаманнi тiй або шшш сторонi судового процесу. Саме вони, на наш погляд, стають визначальними чинниками аргументативноi практики.
Обгрунтовуючи сутшсть категори "аргументативне мiркування", I. Хоменко, професор Ки'в-ського унiверситету iменi Тараса Шевченка, провiдний вiтчизняний фахiвець з неформальноi логiки, пропонуе розглядати його "як складний пiдвид мiркування (argument), яке застосовують для переконання стврозмовника в iстинностi або слушносл власноi точки зору в процесi аргументацii (зокрема судово!' аргументаци. - О. Ч.)" [5, с. 40].
Спираючись на запропоноване визначення цього поняття, учена видшяе ктотш ознаки його, що засввдчують пов'язанiсть смислового значення цього термша з прагматикою аргументаци. Тож цитуемо: "На ввдмшу ввд засобiв формальноi логiки таке мiркування виражають та дослiджують за допомогою природно!', а не формалiзованоi мови. Аргументативне мiркування е, по суп, дiалогiчним. Воно спрямоване на стврозмовника, його мета - переконання. Пвд час побудови таких мiркувань прийнято явно чи неявно враховувати критичш зауваження, якi може висунути опонент. Аргументативне мiркування мае практичну спрямовашсть. Сфера його застосування - реальна життед1яльшсть людей (що дуже важливо у судочинстш. - О. Ч.)... Аргументативне мiркування здеб1льшого е модифшованим (defeasible) мiркуванням. Це означае, що воно може й не бути дедуктивно правильним, але виконувати функщю рацiонального обгрунтування виводу та мати певний стутнь переконливостi. До особливостей таких мiркувань треба зарахувати !'хню неповноту з огляду на те, що людям притаманно, аргументуючи, не наводити заготовки мiркувань у повному обсяз1 Деякi з них випускають сввдомо, щоб заплутати опонента, деяю - несвiдомо, через ввдсутшсть навичок та вмiнь ясно викладати сво!' думки" [5, с. 40].
I те, й шше певною мiрою стосуеться судово!' промови незалежно ввд того, хто и виголошуе пвд час судового розгляду. Особливо виразно це виявляеться на завершальнш стади процесу -у судових дебатах, основу яких становлять промови учасниюв судового розгляду, в яких вони дають оцшку дмм обвинуваченого, аналiзують дослiдженi в судi докази, викладають висновки
щодо винуватосп чи невинуватосп обвинуваченого, щодо квалiфiкацi!' дш, мiри покарання, виршення цивильного позову та iнших питань, що повинен виршити суд при постановленш вироку. Вiдома дослiдниця юридично! риторики О. Олшник зазначае: "Мета судово! промови -сприяти формуванню внутршнього переконання суддiв, переконливо й аргументовано впливати на присутнiх у залi суду громадян. Предметом судово! промови е дмння, за яке пвдсудний притя-гаеться до карно! чи iншо!' вiдповiдальностi" [6, с. 145].
У ч. 1 ст. 364 КПК Укра!ни чггко визначено послiдовнiсть вистутв у судових дебатах учасникiв судового розгляду (прокурор, потерпший, його представник та законний представник, цившьний позивач, його представник та законний представник, цившьний ввдповвдач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник, представник юридично! особи, щодо яко! здшснюеться провадження). Така послiдовнiсть вистутв забезпечуе змагальтсть сторiн судового провадження, а також створюе умови для здшснення обвинувачуваним i його захисником захист ввд висунутого обвинувачення [7, с. 437]. Кожен iз перелiчених учасникiв судового розгляду на основi сформованих власних аргументативних мiркувань конструюе свою промову, яку мае виголосити пвд час судових дебаив. Таким чином це регламентоване законодавством дшство стае формою мовного спшкування, в якому виразно демонструеться кожним учасником рiвень володiння аргументативними засобами переконування. Враховуючи це, судовi дебати виконують двi взаемопов'язанi функцii: а) комушкативну - сприяють обмiну думками й судженнями учасниюв судового процесу, б) шформативну - мiстять iнформацiю про дослвджуваш подi!' й данi, що пвдтверджують обгрунтованiсть висновкiв i пропозицш [6, с. с. 202].
Безумовно, аргументативна практика промовцiв вiдображае у мовленш кожного задмного у дебатах оратора, однак найвиразтше вона виявляеться у промовах двох основних дшових осiб -прокурора i захисника, мiж якими дебати, по суп, вiдбуваються в одному полемiчному ключ^ адже мають спшьний об'ект дослвдження, зумовленi единим процесуальним режимом, проте пвдпоряд-кованi рiзнiй цiльовiй спрямованосп. Тому практика аргументування, аргументативне мiркування кожного з них надiленi певною специфшою. 1хтм полемiчним промовам усе ж характерна низка для спшьних ознак, а саме: компетентшсть, адекватшсть, об'ективнiсть, конструктивнiсть, що позицiонуються у кожному конкретному випадку залежно ввд фактичних обставин справи.
Головне завдання обвинувально! промови прокурора - довести факт злочину i винуватють пвдсудного, обгрунтувати аргументативно на основi аналiзу доказiв правильнiсть пред'явленого йому обвинувачення. Враховуючи це, обвинувальна промова мае бути юридично точною, простою i зрозумшою, вiдрiзнятися логiчнiстю суджень, чггкою послiдовнiстю !х аргументаци, точнiстю в юридичнш оцiнцi вчиненого правопорушення i визначенням мiри покарання.
Аналiзуючи особливосл юридично! риторики прокурора як професшного учасника судового процесу, О. Олшник зазначае: "Принцип змагальносп сторiн потребуе ввд прокурорського пращвника не лише бездоганного знання обставин справи, але й швидкого лопчного мислення, попереднього визначення варiативностi ситуацй, що е предметом судового розгляду, обрання та вшьно! ситуативно! модифшацй способiв та прийомiв подачi, пiдсилення ролi доказiв та фактiв впливу його промови, його професшно! риторики на осiб, що приймають рiшення у справ!.. Прокурори беруть участь у судовому розглядi не заради само! змагальносп, а для обгрунтованого доведення пвд час такого "змагання" позицii, тобто задля безпосереднього виконання свое! професшно! мiсii, сво!х професiйних обов'язкiв" [8, с. 240]. I далк "Професшна юридична риторика прокурора проявляеться не лише як система побудови промови, а й як певна система визначення поглядiв на розробку, виголошення та захист свое! процесуально! позицй, що виражаеться у конкретних формах, передбачених чинним законодавством. Вона покликана упереджувати виникнення зловживань збором однобiчних доказiв, !х маншулюванням або навiть провокацiею сввдюв до дачi неправдивих показань, створення "словесних пасток" для учасникiв процесу" [8, с. 240].
Отже, професшна юридична риторика досягае кульмшацшного рiвня у найскладшшш i найвiдповiдальнiшiй частит обвинувально! промови, де викладаеться аналiз i оцiнювання зiбраних у справi доказiв, а вiдтак даеться характеристика особи пвдсудного i потерп]лого. Застосовуват
у цш частит аргументативт мiркування лопчно переходять у завершальну стадiю промови обгрунтування квалiфiкацiï злочину i визначення мiри покарання, а також у формулювання висновкiв, що випливають з усього, про що йшлося. "Це, - пише О. Олiйник, - не коротке повто-рення промови. У висновках державний обвинувач пвдводить пiдсумки судового процесу, вказуе на уроки, яю потрiбно зробити, на заходи, яких потрiбно вжити для усунення причин i умов, що сприяли скоенню злочину, пвдкреслюе значення очшуваного вироку" [6, с. 245].
Беручи участь у судовому процесi як державний обвинувач, прокурор усю свою дмльтсть пвдпорядковуе виконанню завдань кримшально-процесуального закону, повною мiрою використо-вуючи усi доступнi йому прийоми i засоби аргументативно!' практики. Натомкть судова аргу-ментацм захисника-адвоката пов'язуеться з особливостями його процесуального статусу, з вимогами, як до нього пред'являються з урахуванням його процесуально!' функци, а в низцi випадюв i пiдставами його участi в судовому процесс Проте вiдповiдно до чинного законодавства адвокат визнаеться самостшним суб'ектом кримiнально-процесуального провадження i ввдповвдно проводить свою професiйну дiяльнiсть, зокрема беручи участь у судових дебатах i виголошуючи свою захисну промову.
Здшснюючи функцiю захисту, вш самостiйно обирае його засоби, методику й тактику, ввдповвдно вдаючись до можливостей судово!' аргументаци. Водночас його самостштсть певною мiрою е обмеженою, оскшьки в низцi питань адвокат пов'язаний з позищею пвдозрюваного (обвинуваченого). Перш за все це стосуеться питання доведеносп вини пвдзахисного - колiзiя позицiй захисника та обвинуваченого, який заперечуе свою вину (а таке в судовш практищ трапляеться нервдко), не можлива. У таких випадках аргументативна практика адвоката нацшена на пошук доказiв, сввдчень та iнших засобiв для забезпечення прав та законних iнтересiв пвдозрю-ваного (обвинуваченого).
Враховуючи багатоаспектне значення захисту в судовому процес^ пiдкреслюемо виняткову актуальтсть питань щодо допуску захисника-адвоката до учасп у судовому розглядi, гарантування його процесуальних прав та обов'язюв, а також можливостi забезпечення надання квалiфiкованоï правово!' допомоги iншим особам, яю за законом мають право на участь у проваджент як захисники. Авторитетт аргументативнi мiркування з цього приводу висловив i належно обгрунтував В. Кравчук, який, зокрема, зазначае: "Адвокати - це кризовi менеджери у правовш державi. Саме вони запускають мехатзм державного захисту ввд несправедливостi. Визначальна роль адвоката полягае в тому, що зазвичай вони е першими, до кого звертаються люди. Вони - сценаристи, режисери й актори водночас, яю знають, як працюе правозахисна система, виршують, що зробити для реального захисту, i своею активтстю приводять систему в дто" [9, с. 4]. Оскшьки, на думку цього науковця, "суд не захищае прав людини", то цим займаеться адвокат, який "на ввдмшу ввд суду захищае штереси лише одте!' сторони конфлшту, намагаючись досягнути бажаного для киента результату правовими засобами (з-помiж яких доволi широкий арсенал засобiв i методiв правово!' аргументацй'. - О. Ч). Вш повинен використати усi засоби для цього. Що бшьше квалiфiкований захисник (а його професiоналiзм значною мiрою визначаеться, зокрема, володшням аргументативною практикою. - О. Ч), що старантший, то бшьше засобiв у його розпорядженнi. Захисник тлумачить факти i застосовуе право не в штересах дотримання правопорядку, а в штересах конкретно!' приватно!' особи. Завдання захисника в правовому спорi - не виршити спр, не розглянути справу (як у судд^, а виграти, отримати вигоду для киента" [9, с. 5]. Враховуючи саме це професшно мотивованих позицш, захисник у вистут пвд час судових дебапв спрямовуе сво!' аргументативнi мiркування на якнайефективнiше опонування основних положень промови обвинувача-прокурора, на пвдтримання позицш шших учасникiв судового розгляду, яю виступають на сторот захисту, i можуть надати новi докази, не зафiксованi у процесi досудового розслiдування, що можуть ктотно вплинути на достовiрнiсть висунутих звинувачень. Захисник у сво!'х аргументацiйних мiркуваннях повинен керуватися правилом, за яким жоден доказ не може кнувати iзольовано, поза системою доказiв, що перебувають у рiзному зв'язку один з одним.
На завершення ще на один важливий аспект, що значною мiрою пов'язаний з аргумента-тивною практикою, слвд звернути увагу саме у цьому контекст! Посилаючись на статтю А. Кот "Заключт дебати сторiн у карному процес!', О. Олшник пвдкреслюе, що цей видатний правник вважав, що "суть доказiв становить основу судових дебаив, оскшьки вони засввдчують або спростовують як подiю злочину й винуватють в останньому пвдсудного, так i наявнiсть ознак, що ввдповвдають злочинному дiянню, зазначеному в обвинувальному акт!' [6, с. 237]. У пред'явлент доказiв сторони, безумовно, мають дотримуватися спецiально визначено!' для себе аргументативно!' тактики, що дасть змогу об'ективно оцiнити всi зiбранi докази, визначити ïхнi достовiрнiсть i значення.
Однак на завершальнш стади судового процесу не слвд iгнорувати низкою обставин, як збшьшують або зменшують провину. Хоч, на думку Кот... "вони не мають характеру доказiв, i все ж ïx не слвд оминати у заключних дебатах, якщо учасники ïx прагнуть з'ясувати не тшьки формальну, а й життеву правду справи. Не можна, вважав вш (Конi. - О. Ч.) вилучати посилання на загальновiдомi предмети, так званi tacta notozia, якi на судовому слiдствi неможливо пвдтвердити звичайними прийомами - допитом сввдюв та офiцiйними довiдками. Такими загальноввдомими фактами е науковi дат, що стали аксюмою, iсторичнi поди, як не пiдлягають сумнiву, явища природи або умови проживання, визнат загальнообов'язковими, i т. im" [6, с. 237].
Безумовно, кожний судовий процес уткальний, бо проходить за оригшальним сценарiем, дiйовi особи якого ввдкрають своï' ролi, демонструючи власну правоздаттсть як суб'екти права. Кожен iз учасникiв цього процесу здатен ввдстоювати свою позицiю, використовуючи рiвнi можливостi для здiйснення сво1х функцш, дотримуючись принципу змагальностi.
Висновки. Отже, аргументативна практика у рiзниx напрямах юридичноï риторики, а особливо у судовому процес^ iстотно позначаеться на пвдвищент результативностi та полiпшеннi якосп юридичного дискурсу. Адже вiд переконливосп доказiв, викладених в обвинувальнiй промовi прокурора, в обгрунтованостi спростувань й виправдальних фактiв виступу адвоката, у високопрофесшному рiвнi аргументативностi позовноï заяви тощо практичних дмнь правникiв залежать не лише правомiрнiсть рiшень суду, справедливють ухваленого вироку, а й виршення низки взаемопов'язаних iз судовим процесом справ, та й зрештою доля, життя людини - найвищоï соцiальноï цiнностi суспшьства. Звичайно, викладет вище мiркування можуть послугувати лише спонукою до постановки означено!' проблематики у значно масштабтшому вимiрi, примiром у поширеннi багатоаспектноï аргументативноï практики на застосування у законотворчостi. Чималу прагматичну вигоду ввд цього й матимуть iншi сфери правозастосування, адже потенщал поняття "аргументацм", у найширшому значеннi слова не вичерпуеться лише процесом обгрунтування певного положення (твердження, гшотези, концепци) з метою переконання в гстинносп та слушностi, а може сприйматися й розглядатися масштабтше, враховуючи розмаггтя аргументативних мiркувань та 1х втшення в аргументативну практику.
1. Козюбра М. I. Моделi (типи) юридичног аргументаци / М. Козюбра // HayKoei записки НаУКМА. Юридичт науки. - 2013. - Т. 144-145. - С. 3-8. 2. Ясинок М. М. Cydoei дебати : право, психологiя, риторика : монографiя / М. М. Ясинок. - К. : Алерта, 2014. - 156 с. 3. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка. - К. : ТОВ Видавництво "Юридична думка", 2007. - 992 с. 4. Александров А. С. Диспозитив доказывания и аргументация в уголовном судопроизводстве / А. С. Александров // Российский ежегодник теории права. - 2008. -№ 1. - С. 478-491. 5. Хоменко 1рина. Неформальна логжа та аргументативне мiркування / 1рина Хоменко // ФЫософська думка. - 2016. - № 3. - С. 34-46. 6. Олтник Ольга. Мистецтво судових дебатiв : навч. поыбник / Ольга Олтник. - К. : Кондор, 2010. - 258 с. 7. Кримтальне процесуальне право Укрални : навч. поыбник / за ред. В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. - К. : Юститан, 2014. - 576 с. 8. Олтник О. Б. Особливостi юридичноХ риторики прокурора як професшного
учасника судового процесу / О. Б. Олшник // Утверситетсью nayxoei записки. - 2010. - Вип. 2. -С. 236-242. 9. Кравчук Володимир. Виключне право адвоката на представництво в судi / Володимир Кравчук //Вiсник Вищо'г квалiфiкацiйноï комiсiï суддiв Укрспни. -2016. - № 2.- С. 2-7.
REFERENCES
1. Kozyubra M. I. Modeli (typy) yurydychnoyi arhumentatsiyi [Models (types) of legal argumentation] / M. Kozyubra // Naukovi zapysky NaUKMA. Yurydychni nauky. 2013. T. 144-145. pp. 3-8. 2.Yasynok M. M. Sudovi debaty : pravo, psykholohiya, rytoryka [Judicial debate : law, psychology, rhetoric] : monohrafiya / M.M. Yasynok. Kyyiv : Alerta, 2014. 156 p. 3. Velykyy entsyklopedychnyy yurydychnyy slovnyk [Large encyclopedic legal dictionary] / za red. Yu. S. Shemshuchenka. Kyyiv : TOV Vydavnytstvo "Yurydychna dumka", 2007. 992p. 4. Aleksandrov A. S. Dispozitiv dokazyvanija i argumentacija v ugolovnom sudoproizvodstve [Dispositif of evidence and argumentation in criminal proceedings] / A.S. Aleksandrov // Rosijskij ezhegodnik teorii prava. 2008. № 1. pp. 478-491. 5. Khomenko Iryna. Neformal'na lohika ta arhumentatyvne mirkuvannya [Informal logic and argumentative reasoning] /Iryna Khomenko //Filosofs'ka dumka. 2016. № 3. pp. 34-46 6. Oliynyk Ol'ha. Mystetstvo sudovykh debativ [Art of judicial debates] : navch. posibnyk / Ol'ha Oliynyk. Kyyiv : Kondor, 2010. 258 p. 7. Kryminal'ne protsesual'ne pravo Ukrayiny [Criminal judicial law of Ukraine] : navch. posibnyk /za red. V. H. Honcharenka ta V. A. Kolesnyka. Kyyiv : Yustynian, 2014. 576p. 8. Oliynyk O. B. Osoblyvosti yurydychnoyi rytoryky prokurora yakprofesiynoho uchasnyka sudovoho protsesu [Features of legal prosecutor's rhetoric as a professional participant of trial] / O. B. Oliynyk // Universytet-s'ki naukovi zapysky. 2010. Vyp. 2. pp. 236-242. 9. Kravchuk Volodymyr. Vyklyuchne pravo advokata na predstavnytstvo v sudi [The exceptional right of a lawyer to representation in court] / Volodymyr Kravchuk // Visnyk Vyshchoyi kvalifikatsiynoyi komisiyi suddiv Ukrayiny. 2016. № 2. pp. 2-7.
