CC BY
39УДК 82-312.6
О. I. Кобзар,
кандидат фтолопчних наук, доцент, доцент кафедри дшовоТ шоземноТ мови Вищого навчального закладу Укоопсптки «Полтавський унiверситет економки i торпвлЬ
Особливостi мiфопоетики Рiхарда Вагнера (тетралогiя «Перстень Ыбелун^а»).
Давньогерманський епос про шбелун^в став предметом чисельних лiтературних, особливо дра-матичних, обробок. Прагнення збагнути внутрiшнiй свiт шдивща, визначити його мiсце в суспшьста, особливо в переломнi моменти, усвщомити моральнi та етичнi цiнностi епохи через глобальн мiфологiчнi категорп сприяло значному розвитку ш-терпретацп нацiонально-iсторичного мiфу в нiмецькiй лiтера-турi. З-по-мiж творiв Х1Х ст., якi апелювали до сюжету про шбелун^в, слiд вщ-значити тетралогiю Р. Вагнера «Перстень Нбелун^а» (1853-1872), мiфопоетика якоТ залишаеться у центрi уваги сучасного л^ературознавства.
Музична драма Р.Ва^нера е багатоплановою за своТм значенням i джерелами. Найглибший план складае форма грецькоТ трагедiТ як формотворчий принцип музичноТ драми. Опрацьованi автором матерiали iз рiзних джерел германських мiфiв трансформуються вiдповiдно до грецькоТ парадигми, що дае йому можливють моделювати та створювати новi форми. «Повернення античного шдфунтя» вiдбуваеться, за влучним висловом Ф.Нщше, «на вершинi нових тенденцш», коли найсучаснiшi мистецькi форми вбирали в себе архаТчн мiфiчнi структури з метою досягнення ТхньоТ досконалостi [3, с. 125]. Суттеву частину iнтертексту музичноТ драми складають переосмисленнi традицiйнi мiфiчнi ремiнiсценцiТ та мiфопоетичнi метафори народження всесвiту, хаосу, свптпа й темряви як прояву божественного (всезагального) й людського шдивщуального (одиничного) начал.
За словами е. Мелетинського, Р. Вагнер розумiв мiф у певному протистояннi до юторп (таку ж позицiю займав модершзм XX ст.). «Антиiсторизм» Р. Вагнера був мотивований його анархiчним запереченням держави i власностi, соцiальних основ сучасного сусптьства. Пщфунтям такоТ позицп було негативне ставлення до Гегелевого юторизму, що пiдтримувалося вченням Шопенгауера про
злу «св^ову волю», поглядом на юторш як на сферу особливого, зовшшнього, умовного, а не загального i субстанцюнального. Соцiальностi i iсторизму роману Р. Вагнер протиставляв мiф i драму (як природне художне вираження мiфу). Митець виходить за «нацюнальш» рамки мiфу, втiлюючи у сво'х творах «едине загальномiфологiчне, метамiфологiчне значення» (G. Мелетинський), що також стало предтечею модернютсько''' мiфологiзацi'''. На вщмшу вiд романтикiв Р. Вагнер не використовуе н казкових елементiв, н фантастики, нi 1рон1Т, вiддiляючи мiф i вiд юторп i вщ казки. Його твори включають в себе екстатично-мапчы елементи реально, навпъ патетично, а не в якост «гри». Мiф у Р. Вагнера, за словами G. Мелетинського, «повнютю оволодiвае дiею i стае ушверсальною поетичною мовою для опису загальнолюдських почуттiв, вiчних колiзiй мiж людьми, рухiв природи i т. п., для вираження велико'' драми, яка розiгруеться мiж природою i культурою, трапзму людського iснування, особистого i соцiального» [2, с. 297].
Вища духовна сила, яка мютить у ^6i свiт богiв мiфiчних чаав, представлена у музичнiй драмi Р.Ва^нера первiсною природою, що, за висловом М.Франка, дае право говорити про «парадоксальний» проект натуралiзованоT мiфологi'''»: «Пюля загибелi гномiв, велетнiв, богiв i людей, якi скомпрометували себе залишаеться лише вона [натуралiзована мiфологiя - О.К.], бтьше не у тому завищеному релтйному чи духовному смисл^ а у Фейербаховому натуралiзованому сми^ - як вiдгук на бажання нормативного оцшювання [4, с. 87]. Указана мiфологiя втiлюеться у «Персы Нбелун^а» в образi Рейну (символ первюного хаосу, початку i кшця всього iснуючого) та його доньок, у дус свiтового елементу -вогню (Логе) та золота Рейну, в образах вiчноT жшочост - Фра' та Ерди. Золото Рейну, св^овий Ясень i Ерда, за визначенням О. Лосева, е рiзними тостасями первiсно-единоT та надбутiйноT Безодш, з яко' усе походить. Вiдрiзняючись рiзними аспектами i вiдтiнками, вони являють собою по сут одне i те ж саме [1, с. 171].
Первюний незайманий стан св^у (Urstand), який по™ буде порушено беззаконними дiями бопв i геро'в, Р. Вагнер представляе як еднють всесильного вогню, що все осв^люе i пожирае, та всенаповнюючо''' субстанцiT буття - Води. З ^е'' едностi виникае Золото Рейну як всесв^ньо-божественна безликiсть, що супроводжуеться лейтмотивом безформно' природи. Образ Ерди, як образ космiчноT нероздтьно'' всезагальностi, отримуе риси свтово''' свщомост та мудростi свiту (urwissend). Ерда - мудрють долi, поринувши у сон та видшня вона створюе свп" богiв та людей, вщуе
im таемнищ спонукаючи до життя. До цього ж ряду o6pa3iB належить i Логе, хитрий, пiдступний палш та «верховний пожежник», який перебувае у iмплiцитних родинних стосунках з доньками Рейну, оствуе незрiвнянну цшнють любовi. Соромлячись спочатку перебувати разом з богами, Логе у кшц передае свш заворожуючий вогняний блиск золоту Рейну, стаючи тим, хто приносить свп"ло, або дослiвно «Люцифером». Разом з русалками вш спричинюе кiнець свiту, у той час, як дочки Рейну допомагають хвилям загасити пожежу. Однак природа, чиТми символами виступають названi образи, не мае у драмi мiфiчного значення, вона розумiеться Р.Ва^нером (як i Ф.Шеллш^ом) у реальному смислi.
Оригшально трактуючи прадавнiй мiф про шбелун^в, Р.Ва^нер акцентуе увагу на трансформа^ях, що вiдбулися в актуальнiй мiфорецепцiT: «Якщо у прадавньому уявленнi скарб (шбелунАв) видавався величчю землi (Herrlichkeit der Erde), що уам вщкрита денним свiтлом, то ми тзшше розглядаемо його у згущенiй формi як трофей, що дае владу герою (die machtgebende Beute), який здобув його у старого страшного противника як нагороду за найсмтивший найдивовижшший вчинок» [6 (2), с. 153]. Однакова влада, яку природа дала вам людям, виокремлюючись у «реальне володшня» (realen Besitz), стае шструментом «панування» (Herrschaft) одного над шшим. Характерно, що власнiсть, яка дае владу, ыколи не здобуваеться новим володарем договiрним шляхом, а шляхом насильницького захоплення, зради i вбивства. Це ставить вказану власнють поза законом, а його власника - пщ прокляття: Dem Tode verfallen, Приреченого на смерть,
feЯle den Feigen die Furcht: Скуе пщступного страх: so lang er lebt, Поки вш житиме,
sterb er lechzend dahin, Помре вш, жадаючи смертi,
des Ringes Herr Господар Перстня
ls des Ringes Knecht Стане його рабом
[5, с. 567].
Перстень, що володiе силою золота й здатнютю його продукування, е мiфологiчним ядром музичноТ драми, «щеальним центром» (idealen Mittelpunkt) (Я. ^мм), який пiдсвiдомо знаходиться у нацюнальному епосi. Р.Ва^нер, навпаки, використовуе його свщомо як символ темних потогобiчних сил, що ведуть людство до загибелi. Фатальне Перстень шбелун^а, за задумом Р.Ва^нера, повинно «завершити жахливу картину таемничого св^ового панування грошей». Його апокалiптична дiя не залишаеться вiчною, повертаючись до дочок Рейну, воно, за словами Брюнпльди,
очищуеться вогнем вщ прокляття i зла: «Вогонь, який спалить мене, очистить Перстень вщ прокляття» [5, с. 814].
Наступна Ва^нерова мiфема - спис Вотана, мiфiчний предмет, зроблений i3 свiтового Ясеня. Вiн несе у ^6i первiсну силу i нездоланнiсть Безоднi, за його допомогою Вотан править свiтом. Спис, вщломлений вiд свiтового Ясеня, е символом виокремлення Вотана з безликого простору Безодш, тобто його iндивiдуалiзацiТ. Вотан i його спис нероздiльнi, тдсилеш «договорами» вони символiзують механiчне улаштування буття. Тому для знищення цього неправедного св^у необхiдно «розбити спис» i знищити блискуче покривало МаТ (просторово-часове оформлення бутя). Це може зробити лише той, хто без страху проникне у Безодню через Вогонь. Спис - вттення та предметне оформлення стихи вогню, тому коли його було розбито, з нього вийшов Вогонь.
Меч Зи^фрща, який за тради^ею мае власне iм'я - меч Нотунг, було викувано самим героем з уламш, що йому заповта З^лшда. Акустично представлений громоподiбним звучанням, момент виготовлення меча, за словами О.Лосева, схожий на «античну титаномахш» [1, с. 184]. Цим мечем Зи^фрщ убивае дракона Фафнера, отримуючи в якост трофею чарiвний шлем i перстень. Меч зiграв головну роль у подоланш влади бопв, як задумав сам Вотан. Меч Зи^фрща е антитезою списа Вотана, осктьки вiн являе собою «змют i знаряддя екстатичного самоствердження виокремленоТ iндивiдуальностi», тодi як спис Вотана вттюе «змiст i закон оформленого св^у» [1, с. 184]. Кульмша^ею ^еТ антиномп, катастрофiчноТ для свггу богiв, е сцена, в якш Вотан у виглядi мандрiвника, простягае спис проти меча Зи^фрща. Всесильний герой, котрого Вотан сам задумав, одним ударом розрубуе спис надвое. У цей момент, за ремаркою РВа^нера, вщбуваеться велике диво, що символiзуе народження нового свп"у: «З них (обломш списа - О.К.) вил^ае блискавка, що вдаряеться у вершину скел^ з цього моменту аяння на горi, досi слабке, починае гор^и вогняним полум'ям усе яскравш i яскравiше. Удар блискавки супроводжуеться сильним громом, що швидко втихае» (ein Blitzstrahl föhrt daraus nach der Felsenhu,he zu, wo von nun an der bisher mattere Schein in immer helleren Feuerflammen zu lodern beginnt. Starker Donner, der schnell sich abschwöcht, begleitet den Schlag) [5, с. 726].
Мiфiчний свп" драми мае три рiвнi: внизу первюне юнування краси й любовь представлене дочками Рейну та прама^р'ю Ердою, над ними - св^ шбелун^в, де пануе сила, власнють i рабство, а вище - фатально переплетений з свтом шбелун^в свiт бопв, як
вщчужувалися вщ власних хтоычних витомв. У кшц «Золота Рейну» дочки Рейну так описують реальну ситуацiю:
За композицшною побудовою драма Р.Ва^нера повторюе арха'чний мiф з його символкою чисел. Наприклад, сцена з Норнами у пролозi «Присмерку бопв» (автор розглядав и як резюме уаеТ свое' мiфолоriчноT фтософп) мае тро'сту архiтектонiку (три - число цшюносп, довершеностi). Пролог складаеться з трьох частин, що вщображають трагiчну юторш свiту й богiв: перша частина змальовуе юторш свiту в аспект знання i влади, друга - доюторичну трансцендентальну першооснову буття людей та бопв, третя -розвиток св^у в контекстi влади та любовк Кожна частина складаеться з трьох партш, якi виконуе кожна з трьох Норн (перша - про бопв, друга - про людей, третя - про |'хню загальну трапчну долю), та завершення, яке сшвають три Норни разом.
Найбтьша рiчка Нiмеччини Рейн виступае у якостi мiфiчного ландшафту, де вщбуваеться трагедiя богiв i геро'в Ва^нерового «Перстня шбелун^а». Як ключовий образ, Рейн пов'язуе першу й останню частини тетралогп. У формi мiфу тут зображено загибель природи, яку спровокувала влада бопв (викрадення золота Рейну i зловживання Вотана). Ц злодiяння стають у Р.Ва^нера символом сучасного насильства над природою, осктьки музична драма вiдображае актуальн проблеми суспiльства, отруеного, на думку автора, демошчним духом iндустрiалiзацil. Смерть люу через свавiлля Вотана, що означае загибель природи, символiзуе результат науково-техычного прогресу, альтернативу якому автор намагаеться знайти у мiфi.
Трансформа^я мiфопоетичноT парадигми у музичнiй драмi Р. Вагнера виявилася у новому потрактуванн образiв головних дiючих осiб. Вотан втратив свое первюне значення головного бога, отримавши iнтерпретацiю як «сума штелекту сучасносл» (Вагнер), «трапчний герой або бог, який ш на що не придатний» (Нiцше). У сучасних дослщженнях його називають «моделлю репресивно' поведiнки» (Реннерт), або «утомленим провiнцiйним адвокатом» (Кайзер). Вотан репрезентуе управлшський свiт з «прогнилою» щеолопею, сфера його дiяльностi вiддалилася вщ мiфiчного, наблизилась до сучасного. У «Золот Рейну» Вотан жалюгiдний,
Traulich und treu
ist's nur in der Tiefe:
falsch und feig
st, was dort oben sich freut!
фальшиво й пщступно все, що нагорi
Затишно i надшно лише на глибиш:
[5, с. 577].
втративши паывне становище через мiзернi спекуляци, вiн змушений постiйно оборонятися. Вiчного бога у драмi визначають не шляхетн дм, а порушення слова, яке вш дав велетням, чи пограбування карлика Альберiха. Навiть зречення Вотана, що являе собою його головну мiсiю у творi, позбавлене величi (вплив фшософм А.Шопенгауера). Вотан не зм^ реалiзувати себе як володар всесв^у, свое спасiння вш змушений шукати у руйнуваннi створеного ним же св^у. Вiн шзнав трагедiю влади, усвiдомив власне бажання довести ситуацш до кiнця, коли усталений порядок буде повнютю зруйновано i на його мiсцi будуватиметься новий. Таке радикальне рiшення Вотана вттюе «революцшний дух» драми Р.Ва^нера.
Образ Зи^фрща вiддзеркалюе образи бопв свiтла Свiпдага та Осiрiуса, античних героТв Геракла i Ахiла та чисельних казкових персонаж1в. У пал^ образiв музичних драм вiд Фрдаха Барбароси до Зи^фрща Р. Вагнер вбачав iнтеграцiю мiфу та ютори («Повщомлення моТм друзям»). На вщмшу вiд будь-якого iсторичного «перевдягання», наголошував автор, мiфологiчний Зи^фрщ е «найчиспшим людським явищем», «дшсно суто людиною [...], справжньою людиною взагалЬ [6, (2), с. 247]. Повторюючи риси героТв давньогрецьких трагедiй, вiн суттево в^^зняеться вiд них тим, що виконуе власне життеве призначення несвщомо, пщкоряючись волi трансцендентних сил.
Вщчужений свiт влади i власностi знаходиться у царствi Альберiха, у шбелун^в, де панують золото i грошк Вiн символiзуе буржуазно-капiталiстичне суспiльство, котре мае загинути вiд нового св^у любовi i краси. Однак автор вважае себе казкарем, його намiр - досягти трансформацiТ внутрiшнього св^у глядача (релiгiйного переходу в нову вiру), чому мають сприяти мiфiчнi переживання, якi вш намагаеться вiдновити. Мiфiчна iсторiя, яку презентуе «Перстень Нбелун^а», на думку Р.Ва^нера, не повинна сприйматися як звичайна фк^я чи опрацювання мiфiчного матерiалу «Пiснi про шбелун^в», «Едди» та «НмецькоТ мiфологiТ» братiв В. та Я. ^мм, яким бтьше немае вiри. Твiр не фунтуеться на суто естетичнiй рецепцiТ, яка нейтралiзуе його мiфiчну дiю. У багаточисельних коментарях Р.Ва^нер пояснюе своТ намiри як спробу перейти межу голого естетизму i дiйти леТ свiдомостi, яку вiн називае мiфiчною. Кiнець тетралогiТ, що почасти розглядаеться л^ературознавцями як результат впливу ШопенгауеровоТ фiлософiТ, насправдi став безпосереднiм продовженням започаткованоТ у романтизмi естетично-мiфiчноТ теорп «новоТ мiфологiТ» про циклiчий розвиток
CBiTOBOï юторп, що уможливлюе повернення мiфiчних «золотих чаав», коли буде вщновлено гармонiю людини, бога i природи.
Тетралопя Р.Ва^нера пiдсумовуe столiтню юторш рецепцп давньогерманського епосу про ыбелун^в. Для продуктивно!' рецепцiï давнього сказання автор винайшов адекватну форму, в якш поедналися епос, драма i музика - форму етчно-драматичного оперного циклу. У вщображенш мiфологiчного змюту музика i слово тiсно взаемопов'язан (критики при оцiнцi музично''' драми говорять про музику, що стала мовою, аналопчно як i про мову, що стала музикою). Вщображаючи власний свiтогляд, Р. Вагнер у «Персн Ыбелун^а» створюе авторський мiф, що поеднав у собi язичництво i християнство з 'хыми рiзноманiтними символами й алегорiями, котрi в його уявi складають нову цшюшсть. Реконструюючи мiф, митець одночасно проектуе його на сучаснiсть, створюе символiчну картину, що вiдображае не лише особливост його доби (обмежена власницька мораль утил^арного суспiльства), а й робить музичну драму «Перстень Нбелун^а» багатозначною й унiверсальною, актуальною
i для наступних епох.
Л^ература
1. Лосев А.Ф. Проблема Рихарда Вагнера в прошлом и настоящем (В связи с анализом его тетралогии «Кольцо Нибелунга») / А.Ф. Лосев // Вопросы эстетики. Вып.8 - М., 1968. -С. 67 - 196.
2. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. 3-е изд., репринтное / Е.М. Мелетинский. - М. : Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2000. - 407 с. (Исследования по фольклору и мифологии Востока).
3. Нщше Ф. Повне зiбрання творiв : Критично-наукове видання у 15 т. / Ф. Нщше / Упор. Джорджо Коллi та Мацшно Монтшарр^ ред. укр. вид. Олег Фешовець. - Т.1. Народження трагеди' ; Невчасн мiркування I-IV ; Твори спадку 1870 - 1873. - Львiв : Астролябiя, 2004. - 770+Х11 с.
4. Frank M. Mythendдmmerung. Richard Wagner in frbhromantischen Kontext / Manfred Frank. - Мьп^еп : Wilchelm Fink Verlag, 2008. - 173 S.
5. Wagner R. Die Musikdramen / Richard Wagner. -Hamburg, 1971. - 815 S.
6. Wagner R. Gesammelte Schriften und Dichtungen.
Vierte Auflage. In 4 Bd. - Leipzig, 1907.
