CC BY
16
ТОЛЕРАНТШСТЬ ЯК 1НТЕГРАЛЬНА ЯК1СТЬ ОСОБИСТОСТ1 П1ДЛ1ТКОВОГО В1КУ
© 2015
В. I. Стець, кандидат фшософських наук, доцент кафедри практично! психологи Дрогобицький державний педагог1чний университет 1мен1I. Франка, Дрогобич (Украгна)
Анотащя. В статп анал1зуеться поняття толерантносп як штегральна яшсть особистосп шдлгтка. Стверджуеться, що саме особиспсна толерантшсть набувае винятково! значимосп саме в шдлгтковому вщ як штегральна характеристика i багатовим1рна, як здатшсть особистосп протистояти фрустрацп, агреси, стресу тощо. Становлення толерантносп у пiдлiтка розглядаеться як тривалий, динамiчний процес, який у сво!й основi мае позитивне ставлен-ня до власного «Я», потребу в сшлкуванш, у взаемодп.
Ключовi слова: пiдлiток, iнтегральна яшсть, iнтолерантнiсть, толерантнiсть.
TOLERANCE AS AN INTEGRAL QUALITY OF THE TEENAGE PERSONALITY
© 2015
V. I. Stets, candidate of philosophical sciences, Assistant Professor of the practical psychology chair
Drohobych state pedagogical university named after I. Franko, Drohobych (Ukraine)
Abstract. The notion of tolerance as an integral quality of the teenage personality is analyzed in the article. It is proved that personal tolerance in particular gains exceptional meaning in the very teenage period as an integral quality and multiple, as the personal ability to resist frustration, aggression, stress etc. Teenage tolerance formation is considered as long dynamic process which is based on positive attitude to personal «self», need for communication and interaction.
Keywords: teenager, integral quality, intolerance, tolerance.
УДК 130.27:140.8:316.72
МИФ КАК АТТРАКТОР МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ
© 2015
Ю. А. Хайруллина, кандидат философских наук, доцент кафедры философии
Николаевский национальный университет, Николаев (Украина)
Аннотация: Драматические события, потрясшие современное украинское общество вызывают необходимость осмысления и артикуляции проблем, породивших данную ситуацию. Социальный миф в русле данной проблематики рассматривается не столько, как существование мыслеформы мировоззренческого знания, а скорее как проявление властно-волевого самоопределения человеческой общности детерминированного принадлежностью к различным культурным парадигмам. Вот почему целью данной статьи является рассмотрение процессов мифотворчества в разрезе их трактовки как атрактивных систем самоорганизации соцальной реальности.
Ключевые слова: атрактор, культуротворчество, мировоззренческая культура, социальный миф.
Постановка науковог проблеми та ii значення. Наукове дослвдження свггоглядно! культури особистосп в умовах сучасного укра!нського сустльства з необхвдшстю висувае перед неупередженим аналгтиком проблему надзвичайно великого впливу на масову свщомють мiфологiчного компоненту. Без сумшву, будь-який перехщний перюд характеризуеться рiзким сплеском сощально! мiфотворчостi, i Укра!на тут не е винятком, тому нашим завданням стосовно дано! статп е намагання представити мiфотворчiсть як атрактивну систему, що мае потенцш не тшьки до формування свь тоглядно! системи особистосп, але й е своервдним полем у просторi й чай яке визначае вектор розвитку сощаль-но! реальносп, що на слушну думку М. Моюеева i де-фшуе атрактор як «... одну iз можливих траекторш або сташв системи, бшя яких i ввдбуваеться реальний розви-ток подш» [4, с. 41].
Анализ останнiх до^джень з щег проблеми. Концептуальш пвдходи щодо визначення ще! соцiального мiфу пiднiмалась видатними мислителями, починаючи з Платона. Помiтний внесок у розробку теми соцiального мiфу та специфiкацii його функцiонування у перехвдних спiльнотах було зроблено Г. Гегелем, М. Елiаде, Е. Касйрером, Дж. Кемпбеллом, Б. Малiновським, Ф. Нщше, К. Хюбнером. К. Юнгом, Е. Фроммом, Е. Анчел та ш. Цiе! теми торкались i вiтчизнянi дослiдники мину-лого столгття - А. Афанасьев, М. Бердяев, Ф. Буслаев, П. Гуревич, О. Лосев. Серед сучасних дослщнишв слщ вказати на укра1нських та росшських науковцiв -Ю. Баумана, £. Головаху, В. Горського, О. Гриценка, Т. Свгеньеву, С. Кара-Мурзу, В. Малахова, Н. Паншу та шших.
Виклад основного матерiалу й обтрунтування отри-маних результатiв до^дження. Свпоглядна культура особистосп мае духовну природу i фiксуе положення !! но^ на Семантичному континуумi мiж несвщомим i надсвiдомим у залежностi ввд того, який рiвень духовного розвитку людина досягла: мiфологiчний - релшй-ний - фiлософський - науковий - космополпичний або гумашстичний. У онтогенезi ж картина е значно супер-ечливiшою, оскiльки певна частина людей користуеться мiфологiчним свпоглядом i тяжiе до мiфологiзовано! свпоглядно! культури, iнша частка людей дшшла до бiльш високого рiвня i тому користуеться релiгiйним свiтоглядом i мае релiгiйноспрямовану свiтоглядну культуру, ще певна частка досягла рiвня фшософського свiтогляду i функцiонуе у дiапазонi фiлософсько! свiто-глядно! культури, а бшьш розвинена в iнтелектуальному ввдношенш частка людей пiднялась до рiвня наукового свiтогляду i тому мае науково обгрунтовану свiтоглядну культуру.
На практищ ж зустрiчаються випадки, коли навиъ одна i таж людина мае перехщш стани у цьому вимiрi, наприклад, коли немае чгтко! межi мiж мiфологiчним i релтйним станом, релiгiйним i фiлософським, фшософ-ським i науковим, науковим i космологiчним свiтогля-дом i вщповвдно мае змiшаний, щоб не сказати, еклек-тичний тип свiтоглядно! культури.
Отже, свгтоглядна культура особистостi започатковуеться на етат буття мiфологiчного свпогляду. Мiфологiчнiй формi свiтогляду притаманнi антропоморфiзм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворения !х. Тому усввдомлення факту подiлу свiту на свп речей та свiт антропоморф-
них ютот означало початок розпаду мiфу. Уособлення ж сил природи (символiзм) також е пiзньою стащею мiфу, що особливо характерно для антично! мiфологi!. Мiф е вторично першою формою самосвiдомостi, котра вщокремилася ввд практики. Тут криються витоки його антропоморфiзму. Для мiфологiчного свлогляду харак-терним е, по-перше, усвщомлення роду як колективно! особи, переконано! у наявностi спiльного предка - тотема. За умов тогочасного сусшльства тотемш вiрування виявились надзвичайно практичними, через те, що це-ментували iндивiдiв у родову цшсшсть, а отже, були життевою силою. Власне в цьому i полягае головне при-значення свiтогляду взагал^
Мiфологiчний свiтогляд значною мiрою оберне-ний у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як щеал дiяльностi. У цьому секрет мiфологiчного розумiння вторичного часу.
По-трете, оск1льки мiфологiчний свггогляд антро-поморфний, то неминуче формування ашмютично! картини буття, тобто одухотворенш усього сущого. Це олюднення природи е наслщком нерозчленування буття на суб'ект та об'ект, а нероздшьшсть людини i космосу, людини i природи означае, що у свiтоглядi домiнуе свiтовiдчуття.
Як слушно зазначае О. Полисаев: «Функцюнальним центром мiфологiчного свiтогляду (як i шших iсторичних типiв) е, власне не знання, уявлення про свiт, а людська самосвiдомiсть, усввдомлення мiсця людсько! спiльноти в свiтi, коллективна свщомють пев-ного людського угрупування. Йдеться тим самим про духовно-практичний споаб освоення свiту, на першому етат - навiть не людиною, як окремою одиницею буття, а первюнообщинним суспшьством, пiзнiше - певними колективностями суспшьств в !х юторп. До реч^ ця риса мiфiчно! сввдомосл нiколи не щезае - колектившсть трансформуеться iз форми общини до тако! специфiчно! форми як феномен маси, що е складовою сучасного суспiльства. Ця головна ознака залишаеться незмiнною в подальших iсторичних трансформацiях мiфу, що дозволяе нам розглядати i сучасний мiф в заявленому в дослiдженнi етнокультурному аспектi, насамперед як феномен народного буття i нацюнально-культурно! традици [5, с. 21]».
Свгтоглядна культура особистосл на цьому етапi починае лише заявляти про себе несмшивими дiями, якi бiльше нагадують копiювання поведшки мiфологiчних геро!в, тварин, геро!в легенд i казок. Характерним прикладом тут може бути поведшка наших предшв за часiв Ки!всько! Русi. Вплив народного свггобачення на розумiння християнських догматiв особливо вража-юче виявився в тому, що на Руа, водночас з культом мiсцевих святих, який склався на грунтi родоплемшного шанування iдолiв, першорядного значення набувае культ Богородищ, в основу якого лягли слов'янсьш уявлення про благодшну ж1ночу iстоту, предка укра!нського народу - Рожаницю [2].
Переакцентащя релiгiйного поклонiння з культу Христа на культ Богоматерi вiдповiдае давньоукрашськш ментальностi, оск1льки Богородиця, на ввдшну вiд Христа, що був «спасителем» лльки людсько! душi, «спасае» весь свгт i тим самим робить «тварне буття» причетним до святосл й небесного блаженства. Природа, взагалi мирське перестають бути джерелом ^ха i порочних спокус.
Давньоукра!нська людина, спираючись на свое традицшне уявлення про добрих («бiлих») i злих («чор-них») богiв, проголошуе причиною грiха, на противагу вiзантiйськiй церковнiй доктринi, не плоть, не людсьш пристрастi, а ангелiв «лукавого сатани». Вона дуалiст, але !! дуалiзм своерiдний: вона розрiзняе не просто дух i плоть, а плотсько-духовне i божественно-таемниче. Для не! е свгт людський i свгт божественний. Як людсь-ке складаеться iз двох частин: плотi i духу, так i боже-ственне - з доброго i злого. Зле як частина людського,
оволодiвши людиною, тдпорядковуе и в якшсь однiй частинi; в цьому випадку вона догоджае лише собi, за-буваючи про iнших - близьких кровно та за звичаями. Навпаки, добре як частина людського веде до розум-ного вдоволення потреб духу i тiла, сприяе душевнш рiвновазi людини, !! благополуччю, щастю.
Щд впливом цiе! язичницько! етики давньоукра!нська людина iнакше осмислювала й саме християнське благо-честя: благочестивою вона визнавала не того, хто ревний у постах i молитвах, а того, хто доброчесний у житл. «Слово про митарства» - пам'ятка XII ст. - ввдносить до грiховних саме свисьш моральнi явища: неправду, заздрють, гнiв, пиху, насильство, крадiжку, блуд, скнарiсть та немилосердя.
Отже, таке розумшня свiтоглядно! культури особистосл спираеться перш за все на теорш мiфу А. Лобка [3] i на вдею внутрiшньо! дiяльностi, сформу-льовану у дiяльнiсному пiдходi в психологi!. Словом «свiтогляд» у даному називають досить рiзне; з одного боку, це мехашчно засвоеш догми i мiфи, що не шдлягають сумнiву, з шшого - це особиста фiлософiя, живий процес орiентацi! в свiтi i внутрiшнього само-визначення. I, як наслвдок, свiтоглядна культура тако! людини також невиразна, поведшка наповнена жаха-ми, стереотипами, жорсток1стю, iррацiональнiстю i тому е непрогнозована для оточуючих, оск1льки вона п1дкоряеться бiльше шстинктам, нiж розуму.
В умовах трансформацшних процесiв, в1дчуження широкого загалу вщ власних владних структур може стати настшьки глибоким, що мiфологiзована свщомють наших спiввiтчизникiв почне розглядати власну державу як джерело негараздiв, а укра!нське суспiльство ризикуе стати на шлях таких сошальних в1дносин, в межах яких власне теоретична рефлекая виявиться просто зайвою, а реформаторсьш зусилля пол1тичних лiдерiв тлумачити-муться як черговий засiб введення в оману суспiльство.
Досить потужними чинниками сустльного буття «перехiдного перiоду» е й мiфологеми iмперського характеру. Хоча за умов постмодерну час iмперiй (хоча б у класичному розумшш), а вiдтак - i функцiонування iмперських мiфологем завершуеться. Ностальпя за ми-нулим ще буде довго даватись взнаки у духовних вимiрах укра!нцiв. Той пласт мiфологем, який продукувався iмперською духовною парадигмою, почне поступово вiдходити в минуле, а вiдповiдно, суспiльна свiдомiсть почне долати л форми вiдчуження сусшльства вщ дер-жави, як1 е характерними для iмперсько! свiдомостi. В свою чергу, формування державницько! духовно! пара-дигми в укра!нському суспiльствi з неминучютю буде орiентоване на сприйняття укра!нсько! держави як единого цшсного органiзму та на толерантне сприйняття тих регюнальних особливостей, яш iснують в будь-як1й державницьк1й сшльнол. Саме це стане основою ввдмирання мiфологем щодо iснування в Укра!ш к1лькох регiонiв, як1 в духовному плаш е антагонiстами i нездатнi прийди до консенсусу у баченш перспектив розвитку Укра!ни.
I хоча Укра!на на сьогоднi де-факто стала державою, аналiз сучасного стану укра!нського сусшльства дае нам уа п1дстави стверджувати, що вiтчизняна нацiональна елiта проходить лише один з перших еташв свого ста-новлення. Саме це створюе, на наш погляд, додатковi труднощi у формуваннi укра!нсько! политично! нацi! та укра!нсько! держави: л соцiальнi прошарки, якi покли-каш взяти на себе функцi! загальнонацюнально! консо-л1дуючо! домiнанти, в нових умовах продовжують спо-вiдувати егалларистсьш духовнi засади. Серцевиною !х виступае намагання мiфологiзувати iсторичне минуле Укра!ни, i це намагання, попри окремi деталi, можна звести до таких пiдходiв [5, с. 288-289].
По-перше, мiфологiзацiя укра!нсько! iсторi! дае мож-ливiсть витлумачувати !! як своерщну передiсторiю з наперед заданим результатом - творенням держави Укра!на. Вiдповiдно, будь-яка юторична под1я, якщо !!
ощнювати Kpi3b призму сошального детермiнiзму, свь домо чи несввдомо зазнае змiщення в 6iK наперед зада-ного результату. Подiбно до того, як iстоpiя протестних рух1в сошальних низiв (нехай важливих, але аж шяк не самодостатнiх) в маpксизмi розглядалась як основа сус-пшьного прогресу людства, що в шнцевому pезультатi неминуче мае привести до комунютичного майбутнього, так i поди з ютори нашо! держави зазнають аналогiчного тлумачення, що дае пвдстави для довiльних штерпрета-цiй фактш - аби лиш вони збиалися з «державницькою вдеологемою».
По-друге, егалларна свiдомiсть не здатна сприй-мати власне буття як момент вторичного розвитку, дiалектично! спадкоемностi минулого,тепеpiшнього та майбутньою, вона абсолютизуе сьогодення, ^норую-чи як iстоpичну ретроспективу, так i свою пpичетнiсть до вщповвдальносп за майбутне. Саме з ше! причини в такому типi сввдомосп ввдбуваеться подiл iстоpичного часу на двi складовi. Перша - це мiфологiзована система уявлень про геро!чне минуле - козаччину, счових стpiльцiв, УНР, боpцiв з фашизмом та радянським тоталiтаpизмом. Особистiсть тут е творцем ютори та власно! дол^ а геро!ка часу передбачае здшснення подвигу як необхвдно! умови iснування. Друга складова сьогодення, в межах якого буденне життя потребуе буденного ж ставлення до дiйсностi. Будь-як1 висок1 праг-нення розглядаються тут примарними абстракщями, що е перепонами на шляху до «нормального» життя, фатальну визначенють якого змiнити нiкому не тд силу. При цьому виникае закономipне запитання: яким чином егалiтаpна свщомють здатна поеднувати в едине цше зазначенi вище складовi? На нашу думку, симбюз мiфологiзованого свiту геро!чного та свiту буденного здiйснюеться через сакpалiзацiю першого, надання йому космiчноl значущостi та протиставлення епохи мiфiчних геро!в буденнiй сучасностi. Сам же сакpалiзований свiт у духовнiй сфеpi ввдтворюеться як геро!чш перекази та легенди, матеpiалiзованi у piзноманiтних некрополях -пам'ятних знаках, могилах тощо, яш, власне, й викону-ють функцш своервдно! о тотема - погранично! меж1 мiж сакpалiзованою геро!кою минулого та нинiшнiм буден-ним свггом. Саме ця обставина, до реч^ е основною причиною встановлення тако! велико! кiлькостi некpополiв та нестримного шанування тpагiчних сторшок укра!нсько! iстоpi!, а зовсiм не схильнють укpа!нцiв до гiпеpтpофованого культу мертвих - некрофш!, як це iнодi поверхово тлумачать. Класичним прикладом тако! мiфологiзацi! в наш час е спроби перетворити на легенду образ В. Чорновола: його вчорашш полпичш опоненти прагнуть ввдгородити це iм'я вiд народу частоколом за-бюрократизованого пекpополiсного офiцiозу, адже саме таким чином визнаний полiтик сучасносп досить швид-ко може перестати бути прикладом для наслщування та перетворитись на мiфологiзований об'ект масового поклоншня.
По-трете, сучаснiй егалiтаpнiй сввдомосп (i не лише укра!нськ1й) не тд силу сприйняти у повно-му обсязi складну динамiку становлення громадянсь-кого суспiльства та функцюнування державницьких iнституцiй. Зазначений тип свщомосп, як правило, спи-раючись на неадекватно штерпретований iстоpичний досвiд, прагне мiфологiзувати систему вiдносин, що ви-ходять безпосередньо за меж1 ше! чуттево! pеальностi. Саме тому для будь-яко! державницько! духовно! па-радигми характерне нашарування чималого пласту мiфологем, як1 виконують функцiю консолвдуючого фактору масово! свiдомостi, ввдтворюваного тpадицiйними для мiфотвоpчостi засобами. Тому якими б дивними, для прикладу, не здавалися для стороннього ока на!вно-зворушливе вшанування коронованих осiб у Великий Бpитанi! та Японi! чи iмпеpська амбiтнiсть громадян Росi! i США, слiд вказати, що це, власне, i е прикладами функцюнування сучасних мiфологем, корельованих з вадповадними iдеологiчними постулатами вказаних
держав.
Шдсумовуючи все викладене вище, зазначимо, що Укра!на посттоталiтаpно! епохи переживае складний процес соцiально! тpансфоpмацi! з яскраво вираженим протистоянням двох суспiльних спрямувань. Перше, ре-презентоване номенклатурно-бюрократичною верствою радянського зразка, прагне якнайдовше зберегти про-довжити тpадицiйнi форми рентних стосуншв, що за-лишилися нам у спадок вiд попередньо! доби. Причому цi стосунки на сьогодш певною мipою пов'язанi з системою «rent seeking», тобто мехашзмом перерозподшу нацiонального багатства в штересах окремих угруповань, що мають доступ до влади. Така система потребуе потуж-ного бюрократичного апарату, який, отримуючи частку державно! ренти виконував би стабiлiзуючу функцiю у суспшьств^ аж до полiцейських pепpесiй включно. Шлях цей веде до вщтворення неототалiтаpизму та стагнацi! укра!нського суспшьства, але вiн знаходить pозумiння у тих мшьйошв укpа!нцiв, як1 звикли вбача-ти в деpжавi роботодавця, pозподiльника матеpiальних благ, соцiального захисника та регулятора громадянсь-ких взаемин. Тому, яким би абсурдним, на перший по-гляд, не здавався симбюз олiгаpхiв та pадикалiв лiвого спрямування, в Укpа!нi, слад визнати, що щ двi потуги мають як сшльш витоки - тоталггарну систему, та !! спiльну мету - неототалларизм. До того ж !х об'еднуе тpадицiйний пpовiнцiалiзм, серед вищих цшностей якого поняття незалежно! i сильно! держави Укра!на взагалi не iснуе, як не юнуе i поняття укра!нсько! политично! нацi!.
Протилежне спрямування - це та спшьнота, яка оpiентована на систему цшностей громадянсько-го суспшьства, основаного на тpадицiях демокpатi! европейського типу. Але такий п1дх1д, що став дорогов-казом для частини полпишв та iнтелектуалiв як запору-ка становлення Укра!нсько! держави, на сьогодш ще не е, на жаль, дiяльнiшим оpiентиpом переважно! бшьшосп громадян нашо! кра!ни. Одна з головних причин цьо-го - вiдсутнiсть сформовано! нацюнально! елiтно! вер-стви, яка ниш перебувае лише на стади виокремлення. Егалiтаpна ж свiдомiсть, що на сьогодш с дом^ючою духовною парадигмою укра!нського суспiльства, розглядае деpжавнi шституци вiдчуженими вiд власно! життедiяльностi, а вщтак - з неминучiстю зоpiентована на мiфологiзацiю суспiльних пpоцесiв та юторичного минулого Укра!ни. В умовах же трансформацшних пpоцесiв, в1дчуження широкого загалу вiд власних владних структур може стати наспльки глибоким, що мiфологiзована свiдомiсть наших спiввiтчизникiв почне розглядати власну державу як джерело негаpаздiв.
С.Подольська аналiзуе сучаснi мiфи в контекстi укра!нського суспiльства, зазначаючи, що нацiональна iдея збли^еться з мiфологiчним сприйняттям свiту. Небезпеку цього процесу автор бачить в тому, що «мiфологiчнi компоненти активно можуть використо-вуватися piзними полiтичними та соцiальними структурами [1, с. 250]». Наявна мiфологiзацiя политичного життя стае особливо поминою при ствоpеннi «мiфiв про мююнерське призначення пануючо! влади або опозицп, i вiдповiдно, про явного ноая дестpукцi! - протилеж-ний полиичний табip [1, с. 250]». При цьому сама влада перебирае на себе функцп геpоя-демiуpга, що руйнуе хаос i створюе оновлений, головне - бшьш досконалий космос.
Висновки i перспективи подальших дослгджень. Ддйсно, полгтична мiфологiя в Укpа!'нi мае пев-ну специфiку. Мiфотвоpчий процес е насамперед оpiентованим на численнi концепцп «в1дродження», процес «pемiфологiзацi!» сошально-юторичного досвiду. Означена тенденцiя все бшьше набувае ознак нового способу «прочитання» iстоpi! та означення позитивних перспектив щодо майбуття суспiльства. Установки, таким чином, на «вщродження» нацюнально! культурно-iстоpично! тpадицi! та пов'язат з цим цивiлiзацiйнi
перспективы, означеш, наприклад, через архетипний образ «укранського прориву», перетворюються в умовах сучасно! Украши на дieвий полiтичний фактор. Важливу роль в зазначеному процесi грають «шформацшш технологи», покликанi направляти стан суспшьно! свiдомостi, в русло позитивного витлумачення конкрет-них полiтичних проектiв.
Але, якими б рiзноманiтними не були тлумачення сучасного мiфу та процесу мiфотворення, всi вони зво-дяться до одного - результатом мiфотворчостi постають конкретнi почуттeвi образи, що несуть в œ6i впевненiсть в тому, що бажане е дшсно iснуючим. Таким чином, вольовi штенци, що супроводжують мiфотворчiсть, дiйсно фжсують певнi iнтереси конкретних суспiльних верств. Саме тому доцшьно, на нашу думку, розгляда-ти мiфотворчiсть не як форму знания, а як вияв владно-вольового самовизначення спшьноти, певно! людсько! колективностi, своерiдний атрактор формування соць ально! реальностi.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. Бренное и вечное: образы мифа в пространствах современного мира: материалы Всероссийской научной конференции, посвященной 10-летию философского факультета Новгородского государственного университета имени Ярослава Мудрого, ( Великий Новгород, 28-29 сентября 2004 г.). - Великий Новгород: Нов. ГУ им. Ярослава Мудрого, 2004. С. 250.
2. Культурологш. Украгнська та заруб1жна культура: [Навч. поаб.] / [М. М. Закович, I. А. Зязюн, О. Л. Шевнюк та ш.; За ред. М. М. Заковича]. - 4-те вид., випр. 1 допов. - К.: Знання, 2009. - 589 с. - (Виша освта XXI стол1ття) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ellib.oig.Ua/books/f.
3. Лобок А. М. Антропология мифа. - Екатеринбург. Банк культурной информации.,1997. - 688 с.
4. Моисеев Н. Н. Универсум. Информация. Общество /Н. Н. Моисеев. - М.: Юнити, 2003. С. 41.
5. Полисаев О. П. Архггектошка сучасного м1фу / О. П. Полисаев. - Тернотль: Видавництво «Астон», 2008.
М1Ф ЯК АТРАКТОР СЫТОГЛЯДНОÏ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ УКРАÏНСЬКОМУ СУСП1ЛЬСТВ1
© 2015
Ю. О. Хайруллта, кандидат фшософських наук,доцент кафедри фшософи
Миколаг'вський нащональний утверситет 1мен1 В.О.Сухомлинського, Миколагв (Украгна)
Анотащя. Драматичш поди, що вразили сучасне укранське суспшьство викликають необхiднiсть осмислення та артикуляцiï проблем, що породили дану ситуацш. Феномен сощального мiфу в контекстi означено! проблематики розглядаеться не стшьки як iснування мислеформи свiтоглядного знання, а скорш як владно-вольове само-виявлення людсько! спiльноти, яке детермшуеться належиiстю до рiзних культурних парадигм. Тому метою дано! статтi е експлжац1я процесiв мiфотворчостi в розрiзi трактовки як атрактивних систем самооргашзацп соцiальноï' реальностi.
Ключоеi слова: атрактор, культуротворчють, свiтоглядна культура, сощальний мiф.
MYTH AS AN ATTRACTOR OF IDEOLOGICAL CULTURE OF THE CONTEMPORARY
UKRAINIAN SOCIETY
© 2015
Y. O. Khairullina, candidate of philosophy sciences, associate professor of the philosophy department
Nikolaev national univercity, named after V. O. Sukhomlynski, Nikolaev (Ukraine)
Abstract. The dramatic events, stricked the contemporary Ukrainian society necessitates of understanding problems that were caused a situation. The phenomenon of social myth is determinates of belonging to the different cultural paradigm. Purpose of this article is explication of myth-creating process as attracting system of social reality's self-organization. Keywords: attractor, culture creativity, ideological culture, social myth.
