CC BY
94
С.Й. Рибаков
ПРО 1СТОР1Ю ХВОРОБИ ЩЕНКА-КУШШГА
На тл1сучасних швидких i видатних ycnixiB у бюлогп та мeдицинi може видатися дивною та старомодною спроба звернутися до icro-ричних аcпeктiв захворю-вання, описаного понад 100 роюв тому, i питання патогенезу, дiагноcтики та л^у-вання якого обговорюва-лись у минулому неодноразово. Натомкть за yважнiшого пiдxодy подiбний погляд виявляеться не зовciм вiрним. Розглядаючи icторiю уявлень про будь-яке захворювання, у тому чи^ i про хворобу lцeнка-Кyшiнга, нeрiдко вдаеть-ся встановити, що базовi положення, що склалися, вимагають перегляду у св^ отриманих нових даних, що, у свою чергу, стае можливим завдяки появi нових, доcконалiшиx мeтодiв доcлiджeння. Вивчення кторп окремих захворювань або цтих царин медицини розширюе крyгозiр лiкаря, сприяе формуванню творчого, критичного мислення та е спонукальним мотивом для пошуку прюритетних, нестандартних ршень, як нeрiдко приводять до отримання нових знань, докорЫно змЫюючих уяв-лення, що склалися. Знання кторп утримуе також надмiрy завзятих дослщниюв вiд спроб вiдкрити щось нове, «винайти велосипед», тобто з'ясувати те, що е вже давно вщомим.
У цьому план не е виключенням i хвороба 1ценка-Кушшга, уявлення про яку оcтаннiми 103 роками зазнали суттевоТ еволюцп. Усе почалося 10 грудня 1910 року, коли до американського xiрyрга X. Кушшга (H. Cushing, 1969-1939), який працював у Шпиталi Джона Гопкшса (John Hopkins Hospital) у Балтимора звернулася 23-рiчна жiнка Minnie G. iз характерним набором скарг i cимптомiв. yci вони вкладалися у рамки класичного синдрому глю-кокортикоТ'дного гiпeркортицизмy, що його описав потому X. КушЫг, i синдром отримав його iм'я. Хвора висловлювала скарги на аменорею впродовж 7 роюв, головний бть, бiль у спиы, набряки нижнix кiнцiвок, зниження зору, диплотю, збiльшeння ваги на 20 фун^в впродовж оcтаннix 2 роюв. X. Кyшiнг звернув увагу на «незвичайний (екстраординар-ний) зовшшнш вигляд пацiентки»: низький зрicт (144 см), юфоз, нeпропорцiйна будова тта,
нер1вном1рне ожиршня (великий живгг, стоншеы кш-цтки), округле пперемо-ване обличчя ¡з фанотичним вщтшком, р¡ст волосся на обличч¡ та випадшня - на голов¡, крововиливи на шкр та слизових. Картина доповнювалася високим артер¡альним тиском (до 185 мм рт. ст.), звуженням
полт зору та набряком соска зорового нерва, що давало пщстави припускати пщвищення внутрш ньочерепного тиску. Турецьке с¡дло за результатами рентгенографп мало невелик¡ розм¡ри та озна-ки остеопорозу.
Цю незвичайну пацкнтку та ще одну хвору з под^ним симптомокомплексом було включено X. Кушшгом до числа описаних ним 50 випадкт захворювань ппофва у монографГГ «The Pituitary Body and Its Disorders» (1912) [1] - «Ппофв T його порушення». Заслуговуе на увагу трактування цього спостереження, надане автором. На додаток до затримки росту, ожиршня, статевих розладт, з одного боку, та слабкосп, психтних порушень, болючост¡ жирових накопичень на тулуб¡ -з ¡ншого, даний випадок можна було розглядати як комб^а^ю насл¡дк¡в пщвищення внутршньо-черепного тиску та ппофварноТ недостатност¡. У цей пер¡од X. Кушшг схильний був вважати, що описаш порушення були насл¡дком пол^лан-дулярних розлад¡в ¡з залученням ппофва, шишко-под¡бноТ, щитопод¡бноТ, надниркових, статевих залоз, але первинне ураження ппофва вважалося сумнтним [2]. Наявн¡сть под^ного симптомоком-плексу за деяких адреналових пухлин змушувала його приск¡плив¡ше розглядати наднирков¡ залози як один з основних елементт патогенезу. Недарма опис Minnie G. завершуеться ¡нтригуючою фразою: «Експлора^ю надниркових залоз не виключено», але операц¡ю не було виконано з невщомих причин. Подальша доля та переб¡г захворювання цю пац¡ентки е досить ц¡кавими та заслуговують на окреме описання.
H. Turney 1913 року [3] описав хворого з аналопчними симптомами. Вш не визначив причин захворювання, але був твердо упевненим, що його
не пов'язано з наднирковими залозами. Дещо пгзнгше, 1915 року, J. Anderson [4] спостерггав сим-птомокомплекс, вгдповгдний ггперкортицизму, та вважав, що його, ймовгрно, було обумовлено ппоттуТтаризмом, який вторинно призвгв до пперплазп надниркових залоз. V. Reichman 1919 року [5] виконав однобгчну адреналектомгю хворому з клгнгкою синдрому, описаного X. Кушгнгом. Операцгя завершилася фатально. За результатами автопсгТ було виявлено аденому ггпофгза та пгдтверджено ггперплазгю обох надниркових залоз. Автор припускав можливгсть пперфункцп як ггпофгза, так i надниркових залоз. Аналоггчний випадок гз такими ж висновками трохи пгзнгше, 1923 року, було описано H. Zondec [6]. Заслуговуе на увагу праця Ch. Achard i J. Thiers 1921 року [7], у якгй наведено вгдомостг про 6 спостережень (1 власне) «дгабету у бородатих жгнок». Основними ознаками захворювання були ггрсутизм, ожиргння, знижена толерантнгсть до глюкози, порушення менструального циклу, якг цглком укладалися у клгнгку глюкокортикоТдного ггперкортицизму. В одних пацгентгв виявляли пухлину наднирковоТ залози, в гнших - ггперплазгю. F. Parkes Weber 1926 року [8] повгдомив про 28-ргчну жгнку гз симптоматикою ггперкортицизму, але вгн вважав, що аденома ггпофгза, виявлена у неТ за результатами автопсгТ (4x3 мм), не мала значення, адже була над-то малою. У цей пергод було описано ще декглька аналоггчних хворих. В одних виявляли пухлини наднирковоТ залози, у других - комбгнацгю ггпер-плазгТ наднирковоТ залози та аденоми ггпофгза, у третгх взагалг не знаходили змгн. Причины взаеми-ни мгж аденомою ггпофгза та ггперплазгею надниркових залоз залишалися нез'ясованими та недове-деними.
Микола Михайлович 1ценко (1889-1954 рр.), уродженець с. Софпвки КатеринославськоТ губернгТ (Днгпропетровська обл., УкраТна), асистент кафедри нервових хвороб Донського унгверситету (Ростов-на-Дону), 1924 року публгкуе працю «Tumor hypophisis с полигландулярным симптомокомплек-сом, в связи с обозрением вопроса о центральной иннервации вегетативных функций» [9]. У нгй вгн описуе випадок пухлини головного мозку з вираже-ною ендокринною та вегетативною симптоматикою, що е сукупнгстю окремих синдромгв: адипозо-генгтального ожиргння, ггпотиреозу, надниркового ггрсутизму, розповсюдженоТ астенп, високоТ реф-лекторноТ збудливостг усгх аналгзаторгв. Автор пгдкреслюе, що пояснити цг змгни лише патологгею ггпофгза складно, адже центри регуляцгТ жирового,
вуглеводного, водного обмГнГв розташовано у гГпоталамусГ. ЗвГдси йдуть ендокринне ожирГння, нецукровий дГабет, статевГ, трофГчнГ розлади та ГншГ порушення внутрГшньо''' секрецГ''. М.М. 1ценко обфунтовуе думку, що «складна сплутана картина порушення обмГну речовин» не може бути обу-мовленою лише патологГею гГпофГза, а е результатом участГ «центру вегетацГ'», яким е гГпоталамус. Фактично, описавши клГнГку гГперкортицизму ¡з залученням низки ¡нших залоз, автор пояснюе патологГчне пГдГрунтя порушенням дГяльностГ ппоталамо-ппофГзарно''' системи, тобто ним закла-дено засади розумГння сутностГ складного нейроен-докринного захворювання, яка наразГ е визнаною. М.М. 1ценко 1946 року, розвиваючи свою концеп-цГю, писав: «... дело идет о временных изменениях то инфекционного, то сосудистого типа в системе гипофиз-гипоталамус, и при этом в последнем они ранее возникают и более выражены. За этим звеном в патогенетическую цепь входит железа-«дирижер», железа-«гегемон» - гипофиз, а за этим последним наступают сдвиги и в других отделах эндокринно-вегетативной периферии» [10].
ПГдтвердженням вГрностГ поглядГв М.М. 1ценка стало вГдкриття R. Guillemin Г B. Rosenberg 1955 року [11] специфГчного кортикотропГн-рилГзинг чинника (гормону CRF), який дГе на передню частку гГпофГза та стимулюе продукцГю АКТГ. ОстаннГй, у свою чер-гу, запускае механГзми пперплазп та секрецГ'' кортикостеро'дГв корою надниркових залоз, якГ в основному е вГдповГдальними за розвиток бГль-шостГ клГнГчних синдромГв гГперкортицизму.
Продовжуючи цГкавитися симптомокомплек-сом, описаним ранГше у хворо''' Minnie G., X. КушГнг, на той час головний хГрург найбГльшого у БостонГ Peter Brent Brigham Hospital, зГбрав у лГтературГ ще 10 подГбних спостережень Г 1932 року опублГкував свою Гсторичну працю «The basophilic adenomas of the pituitary body and their clinical manifestations (pituitary basophilism)» - «БазофГльнГ аденоми гГпофГза та '''х клГнГчнГ прояви (гГпофГзарний базо-фГлГзм)» [12]. Автор детально описав клГнГчнГ прояви ранГше невГдомого захворювання. ХворГ були молодого вГку, 7 жГнок Г 5 чоловГкГв. В усГх спостерГгалися практично однаковГ ознаки та симптоми: 1) диспластичне, «болюче» ожирГння, що швидко розвиваеться, 2) тенденцГя до появи кГфозу,
3) аменорея у жГнок та ГмпотенцГя у чоловГкГв,
4) гГрсутизм у жГнок Г хлопчикГв, 5) смаглява або плеторична шкГра з пурпуровими «стрГями», 6) артерГальна гГпертензГя, 7) полГцитемГя, 8) бГль рГзно''' локалГзацГ', втомлюванГсть, надзвичайна
слабккть. Додатково у р1зних поеднаннях вщ-значались: 1) акроц1аноз, 2) екх1мози на rnKipi, 3) пом1рний екзофтальм, 4) сухкть шюри, 5) поли фагт, полщипст, пол^рт, 6) легенева ¡нфекцт, 7) глюкозуp¡я, 8) остеопороз ¡ спонтанн¡ переломи. Було пщкреслено, що захворювання е досить рщккним, част¡ше розвиваеться у жшок, мае м¡сце виражена схильн¡сть до ¡нфекцшних ускладнень, прогноз е несприятливим.
До цього часу X. Кушн д¡йшов висновку, що основним первинним причинним чинником захворювання е аденома передньо''' частки ппоф^а (часпше базоф¡льна), а не надниpков¡ залози, як в¡н вважав раыше. Д¡йсно, на автопси у трьох хворих було виявлено базофтьну аденому та ще у трьох -аденоми ¡ншого типу. ВЫ припускав, що в¡дом¡ на той час гормон росту та гонадотропши, продуковаы передньою часткою ппофва (адренокортикотроп-ний гормон - АКТГ було вщкрито п¡зн¡ше), е в¡дпов¡дальними за розвиток симптоматики захворювання та пперплазп кори надниркових залоз. На думку автора, безпосередньо пперфункцт аденоми е причиною аменоре''', прсутизму та пперплазп кори надниркових залоз у низц випадкт. Iнш¡ роз-лади в¡н вважав вторинними та пов'язував 'х ¡з п¡двищеною функцию кори надниркових залоз (ожиp¡ння, ыгментацт, пpоксимальн¡ мюпатп), порушеннями остp¡вцевого апарата пщшлунковоТ залози (глюкозуp¡я), пpищитопод¡бних залоз (остеопороз) [13, 14]. Ц^аво, що X. Кушн пов'язував виникнення артер^льноТ ппертензп, одню з основ-них ознак описаного ним синдрому, не з наднирко-вими залозами, а з пщвищенням p¡вня вазопресину. Останне, як в¡н вважав, е наслщком укоp¡нення базоф¡льних кл¡тин передньо''' частки г¡поф¡за у зад-ню [15]. Того ж 1932 року P. Bishop ¡ H. Close [16] запропонували назвати описане захворювання синдромом Кушшга (Cushing's syndrome), приклад-не трактування поняття якого викликае суперечки вже 82 роки. Улм, якщо дотримувати ¡сторично''' справедливости описана складна форма нейро-ендокринно''' патологи мае носити ¡м'я двох ïï авто-p¡в ¡ зватися «хвороба 1ценка-Кушшга».
У £вроы, в уыверситетськш кл¡н¡ц¡ В¡дня про-фесор J. Bauer 1930 року [17] описав хворого з кла-сичною кликою пперкортицизму, у якого припу-скалася наявн¡сть пухлини наднирково''' залози. Пщ час операцГ'' пухлини не знайшли. Хворий помер. На автопсП', що 'Ï проводив C. Sternberg, вщомий морфолог, який винайшов характеры клТтини Штернберга за лТмфогранульоматозу, було знайдено г¡пеpплаз¡ю наднирково''' залози, але з причиною
захворювання ТТ не пов'язали. Пгзнгше X. Кушгнг, дгзнавшись про цей випадок, порекомендував ретельно дослгдити ггпофгз померлого, який, на щастя, зберггся у лабораторп Унгверситету. Було виявлено мгзерну базофгльну аденому ггпофгза. Спгвробгтники професора J. Bauer, C. Medvei, у май-бутньому вгдомий гсторик медицини, та P. Wermer [18], який пгзнгше вперше опише синдром мно-жинноТ ендокринноТ неоплазгТ I типу (МЕН-1), проаналгзували це спостереження та ще 6 подгбних випадкгв, знайдених у лгтератург. Вони провели поргвняльну оцгнку клгнгчноТ картини, що спо-стерггаеться за базофгльноТ аденоми ггпофгза, пух-лин кори надниркових залоз г вгрилгзуючих пухлин яечникгв. Поруч гз наявнгстю низки подгбних ознак, вони вгдзначили певнг розбгжностг та вдалися до спроби побудувати диференцгйно-дгагностичнг схеми. Вже тодг J. Bauer висловлював припущення про подвгйну природу синдрому, описаного X. Ку-шгнгом, г наступними роками багато займався дослгдженнями у цьому напрямку.
J. Colip 1933 року [19] повгдомив про гснування АКТГ, проте видглено його було лише 1943 року, про що повгдомили одночасно двг групи дослгдни-кгв - C. Li et al. [20] та G. Sayers et al. [21] в одному номерг Journal of Biological Chemistry. Невдовзг, 1935 року, A. Jores [22] виявив, що за синдрому Кушгнга вмгст цього гормону у кровг пгдвищено, а A. Crook [23] описав змгни у клгтинах ггпофгза таких хворих. Цг працг, здавалося б, остаточно пгдтвердили роль ггпофгза у розвитку хвороби 1ценка-Кушгнга, натомгсть ще багато рокгв тривали дискусгТ про роль ггпофгза або надниркових залоз як первинних чинникгв захворювання. Числены автопсгйнг дослгдження свгдчили про наявнгсть (нергдко - мгкроскопгчних) базофгльних аденом ггпофгза, але не в усгх хворих г не завжди базофгль-них. Розмгри турецького сгдла, що Тх визначали радгологгчно або безпосереднгм вимгрюванням, часто виявлялися незмгненими. Наявнгсть симптоматики ггперкортицизму у хворих з адренокорти-кальними пухлинами породжувала сумнгви у провгднгй ролг ггпофгза. Подгбнг сумнгви знайшли вгдображення у фглософському судженнг F. Albright 1943 року [24]: «1нтуТтивно неприйнятним е припу-щення, що одна й та сама складна ргзномангтна клгнгчна картина (захворювання) може бути обу-мовленою одним гз двох, цглком ргзних механгзмгв». Вгн же встановив чгткг розбгжностг мгж синдромом Кушгнга та адреногенгтальним синдромом.
Остаточна концепцгя походження хвороби 1ценка-Кушгнга вгдносно прояснилася п'ятдесятими
роками XX стортчя. Згадуваний вище австршський вчений J. Ваиег (1887-1997), який, рятуючись вщ Птлера, емкрував у США, писав 1950 року [25]: «Хвороба Кушшга е поеднанням вщомого клшт-ного синдрому з п1туТтарним базофшвмом. Отже, це поеднання мае носити епоым «хвороба Кушшга». Я дотримую власноТ точки зору, що пперфункцт надниркових залоз е единим поясненням клштноТ картини (що спостер^аеться)... Я припускав 1933 року, що, кр1м гонадотропного та тиреотропного гормошв, ппоф^ мае продукувати ¡нтеррено-тропний гормон, що виб¡рково стимулюе кору надниркових залоз». Дмсно, цей гормон було вщкрито буквально дектька м¡сяц¡в потому та названо адренокортикотропним гормоном ппоф^а [19]. Дал¡ J. Ваиег в¡дзначав: «На мою думку, ¡снують два типи ¡нтерренал^му: один (первинний) викли-каеться функцюнуючими пухлинами кори наднир-кових залоз, та ¡нший (вторинний) викликаеться п¡двищеною стимуляцию кори надниркових залоз ураженим (хворим) ппофвом. Лише останн¡й сл¡д називати хворобою Кушшга». Заслуги J. Ваиег у вивченн цю проблеми у Захщнш £вроп оц¡нюють не нижче вщ таких X. Куш¡нга.
Шктдесятими роками минулого стор¡ччя з'явилися вщомосп про наявн¡сть незвичних вар¡ант¡в синдрому Кушшга, що Тх спостер¡гали у хворих з¡ злояк¡сними пухлинами р^ноТ локал^ зацГГ - легень, пщшлунковоТ залози, тимуса, щитопод^ноТ залози [26-28]. Вони отримали назву «ектоптного» або «паранеопластичного» синдрому Куш¡нга. Справедливост¡ заради слщ в¡дзначити, що детальне повщомлення було опубл¡ковано Ш. Вгошп 1928 року [29]. У хворого з кликою синдрому Кушшга ним було виявлено невелику карциному бронха, але автор на надав цьому факту зна-чення. Виникнення цкТ патологи пов'язують з¡ здатнктю таких пухлин секретувати у надм^нш кшькосп АКТГ, який викликае вторинну пперплазю кори надниркових залоз ¡ розвиток вщповщноТ симптоматики. Паралельно було описану бтьш р¡дк¡сн¡ форми синдрому Кушшга. Вони характери-зувалися наявнктю у хворих др^новузловоТ пперплазп кори надниркових залоз з ознаками автономно!' нерегульованоТ пперсекрецп глю-кокортикощв ¡ низьким р¡внем АКТГ. Захворювання отримало назву «первинноТ адренокортикальноТ вузликовоТ дисплазп (пперплазп)». Траплялися спорадичн¡ випадки, часпше авто¡мунного поход-ження, або спадков¡ вар¡анти [30-33]. Приблизно у той же час було описано АКТГ-незалежну макроно-дулярну пперплазп кори надниркових залоз [34].
Походження цих захворювань залишаеться нез'я-сованим, частота складае менше вщ 1% (кожного) вщ решти форм синдрому Кушшга. Багатьма до-сл¡дниками вони розглядаються як первинно наднирков¡ форми хвороби 1ценка-Кушшга.
Еволюц¡я описаних уявлень про хворобу 1ценка-Кушшга стала можливою завдяки вщкриттю низки гормон¡в надниркових залоз Т г¡поф¡за, вста-новленню мехаызмт Тх дм та законом¡рностей функцюнування г¡поталамо-г¡поф¡зарно-наднир-ковоТ системи. Величезне значення мали також роз-робка метода досл¡дження вм¡сту гормон¡в у кров¡ та б¡олог¡чних р¡динах орган¡зму, використання низки функцюнальних проб, створення високо-технолог¡чних метод¡в ввуалвацп г¡поф¡за та надниркових залоз. Серед под^них досягнень слщ зазначити прогрес вщ визначення 17-КС ¡ 17-ОКС (метаболтв стероТдних гормон¡в) до високоточних радЫмунних та ¡муноферментних метод¡в визначення нав^ь сл¡дових к¡лькостей гормон¡в. Перехщ в¡д елементарних оглядових метод¡в рентгенографп через використання газовоконтрастних методик, анпорентгенографп, ультразвукового сканування до комп'ютерноТ, магнитно-резонансно', позит-ронно-емюйноТ томографп дозволив забезпечити отримання зображень осередкт патологи мши мальних розм¡р¡в, даних про Тх тонку структуру ¡ нав¡ть судити про Тх природу та функцюнальну активнкть.
В СРСР продовженням праць М.М. 1ценка стали широкомасштабн¡ дослщження фах¡вц¡в москов-ськоТ, леншградськоТ, киТвськоТ, львтсько''' шк¡л ендокринолог¡в. У Московському ¡нститут¡ ендо-кринологп та хм гормон¡в ¡ на кафедр¡ ендо-кринологп Центрального ¡нституту вдосконалення лшарш, починаючи з 50-х рок¡в минулого стортчя, п¡д кер¡вництвом професора К.О. ВасюковоТ прово-дилося поглиблене вивчення патогенезу та кл^ки хвороби 1ценка-Кушшга, питань взаемодп гормон¡в за цю патологи, розроблювалися методи Т'' д^г-ностики та л¡кування. Особлива увага придшялася з'ясуванню центральних, г¡поталамо-г¡поф¡зарних механвмт розвитку хвороби та пошукам шляхт л^увального впливу на них. Низку цих питань було висв^лено у докторськш дисертаци К.О. ВасюковоТ «Ппофварш захворювання та особливост¡ Тх ли кування», захищеноТ 1945 року. Об'еднавши кон-цепци М.М. 1ценка та X. Кушшга, К.О. Васюкова 1949 року запропонувала едину ппоталамо-ппофварно-надниркову теор^ патогенезу захворювання. Вона е автором першоТ радянськоТ монографи «Болезнь Иценко-Кушинга и особенности её течения»,
опубл^овано''' у Тб¡л¡с¡ 1949 року, та низки фунда-ментальних праць ¡з цю проблеми [35-37]. За пропозицию М.Я. Брейтмана 1949 року це захворювання отримало назву «хвороба Щенка-Кушш-га» [38].
Пщ кеp¡вництвом професора G.I. Марово''', учениц¡ К.О. Васюково''', досл¡джувалися механ¡зми розвитку хвороби Щенка-КушЫга з наявн¡стю аденоми ппофва та без не''', було доведено роль не лише АКТГ, а й низки тропних гормонт у патогенез¡ захворювання, запропоновано класифка^ю ендо-генного г¡пеpкоpтицизму. Велику увагу придтяли л¡куванню аденом г¡поф¡за - зокрема, було розро-блено метод л^ування хвороби Iценка-Куш¡нга шляхом опpом¡нення ппофва вузьким спрямова-ним пучком протонт [39]. Працями сп¡вpоб¡тник¡в цих установ О.В. Ыколаева, А.П. Кал¡н¡на, О.С. Аме-това, А.М. ГрановскоУ-ЦветковоУ, G.3. Г¡нчеpмана, Н.Т. Старково''', А.1. Бухмана, Л.С. Сосана, М.О. Жуковсь-кого, G.I. Тараканова, С.А. Бутрово'', Ф.М. Егарт, М.Е. Бронштейн, В.1. Керцмана, Г.А. Казанско''', А.Л. Ку-уз, В.Н. Гончарово''', В.Б. Зайратянц та ¡нших, опуб-л¡кованих починаючи з 1950-х рокт, зроблено суттевий внесок у розвиток уявлень про патогенез хвороби Щенка-Кушшга, особливосп кл¡н¡чного переб^у та гормональних pозлад¡в.
Було розроблено нов¡ та вдосконалено ¡снуюч¡ методи д^тости^, л¡кування та реаб^таци хворих. Заслуговуе на згадку одна з перших радянсь-ких монографш В.О. Кракова «Синдром Иценко-Кушинга» 1963 року [40], в якш наведено розма'ття кл¡н¡чних пpояв¡в захворювання з обфунтуванням патоф¡з¡олог¡чних механ¡зм¡в Ух розвитку. Сл¡д в¡дзначити поглиблен¡ дослщження б¡осинтезу та метабол¡зму кортикос^о''^ у ноpм¡ та на тл¡ хвороби Щенка-Кушшга, виконан¡ п¡д кертництвом академ¡ка М.О. Юдаева, який став засновником цього наукового напрямку у радянськш ендокринологп [41, 42].
Леншградська школа ендокpинолог¡в п¡д керт-ництвом академ¡ка В.Г. Баранова протягом рокт посилено займалася вивченням патогенезу рвних форм глюкокортико'дного г¡пеpкоpтицизму, об'ед-наних за 'х пpопозиц¡ею термшом «синдром Iценка-Куш¡нга». На п¡дстав¡ аналву даних кл^ко-гормональних ¡ морфолопчних досл¡джень було висунуто загальну концеп^ю, зг¡дно з якою зм¡ни у надниркових залозах ¡ г¡поф¡з¡, що супроводжу-ються розвитком кл¡н¡ки синдрому Щенка-Кушшга, розглядалися як посл¡довн¡ стадп единого па-толог¡чного процесу на засадах теорп, висунуто''' академ¡ком Л.М. Шабадом: нертном^на дифузна
г¡пеpплаз¡я - осеpедков¡ пpол¡феpати - аденома -рак. На п¡дстав¡ цих принципа пропонувалися дифеpенц¡йован¡ п¡дходи до вибору методу л^ування, зокрема х¡pуpг¡чного [43].
Одшею з перших кл¡н¡к в Укра'''^, де починаючи з 1950-х рокт усп¡шно розвивалася х¡pуpг¡я надниркових залоз, була кафедра факультетсько''' х^урн'' Льв¡вського медичного ¡нституту, керова-на професором Г.Г. Каравановим, а тзшше -академ¡ком М.П. Павловським. Зокрема, тут вивча-лися кл^ко-гормональн характеристики хвороби Iценка-Куш¡нга, особливост¡ метаболтних розла-д¡в, моpфолог¡чн¡ зм¡ни у надниркових залозах та ¡нших внутршшх органах. Було розроблено прогресивн на той час диференцмоваы п¡дходи до тактики оперативного л^ування, вдосконалено методики х^уричного втручання, знеболення, схе-ми пооперацшно'Г реаб^тацп хворих [44].
Патолопя г¡поталамо-г¡поф¡заpно-надниpково''' системи, у тому чи^ хвороба Iценка-Куш¡нга, була об'ектом присктливо''' уваги та вивчення впродовж низки рокт у Ки'вському НДI ендокринологп та обмшу речовин ¡з часу його створення 1965 року. У лаборатортх, керованих академком В.П. Ком^ саренком, професорами Т.К. Валуевою, В.М. Горди енком, Ю.М. Зуpнадж¡, В.Я. Кононенком, К.П. Заком, В.М. Славновим, А.!. Хомазюком, Г.М. Поволоцькою, Т.П. Безверхою, О.Г. Резшковим, GE. Епштейном, О.С. М^ошею, Я.Г. Бальоном, вивчалися процеси синтезу та метаболвму стеро'дних гормошв, 'х вплив на органи та тканини, мехаызми функ-цюнування та регуляцп д¡яльност¡ ппоталамо-ппофварно-наднирково''' системи та взаемод¡я p¡зних ендокринних залоз у ноpм¡ та за патологи, функцюнальы та моpфолог¡чн¡ змши в органах ¡ системах на ™ pозлад¡в д¡яльност¡ ендокринно''' системи.
Приклады, кл¡н¡чн¡ аспекти патологи ппотала-мо-ппофварно-наднирково''' системи з усп¡хом досл¡джувалися у х^уричному, терапевтичному та дитячому вщдтеннях п¡д кеp¡вництвом члена-кореспондента НАМН Укра'ни I.В. Ком¡саpенка, пpофесоp¡в Н.В. Ромашкан, В.А. Олшника, О.А. Бени ково'''. Тут л¡кували пац¡ент¡в ¡з хворобою Щенка-Кушинга, пухлинами надниркових залоз, адрено-ген¡тальним синдромом тощо. Кликою було нако-пичено уыкальний досв¡д д¡агностики та л¡кування, у тому чи^ х¡pуpг¡чного, дек¡лькох тисяч хворих. До числа досягнень ки'всько''' школи ендокрино-лог¡в належить вщкриття нового ваp¡анту патогенезу хвороби Щенка-Кушшга, створення сучасних комплексних схем д^гностики та л¡кування цих
форм патологи, реабЫтаци хворих. Вперше в СРСР було синтезовано новий ¡нпбп"ор функци кори надниркових залоз - хлодитан, який з усп^ом застосо-вувався для л^ування хвороби lценка-Куш¡нга та пухлин надниркових залоз. Вийшла у св^ перша радянська монографт В.П. Ком¡саренка та О.Г. Рез-н¡кова «Ингибиторы функции коры надпочечных желез» [45-47]. Сптроб^никами х^ртно''' кл¡н¡ки було розроблено високоефективн комб¡нован¡ схе-ми л¡кування хвороби 1ценка-Кушшга, що включали обмежен¡ за обсягом х^урты втручання на надниркових залозах у поеднанн ¡з засобами медикаментозного та променевого впливу на централью та периферичн ланки патогенезу захворювання.
Говорячи про ¡сгорю вивчення хвороби 1ценка-Кушшга у наш¡й краМ, сл¡д надто пщкреслити роль х¡рург¡в-ендокринолог¡в, як¡ зробили значний вне-сок у розробку сучасних уявлень про патогенез цього захворювання та створили ефективн методи його д^гностики та л^ування. Фундамент цих пщходгё було закладено засновником радянсько''' ендокринно''' х^урн'' професором О.В. Ыколаевим. Подальший розвиток вони отримали у працях про-фесор¡в А.П. Кал¡н¡на, К.М. Казеева, В.1. Керцмана, 1.В. Комкаренка, Е.Г. Вейнберга, М.П. Павловського, А.1. Нечая, В.М. Троф¡мова, К.1. Мишкша, П.С. Ветшева, М.А. Майстренка та ^^роб^ни^в керованих ними кл¡н¡к [43-51].
Попри наспльки багату ¡стор¡ю, до сьогодш залишаеться низка остаточно нез'ясованих питань патогенезу хвороби 1ценка-Кушшга, механвмт роз-витку окремих и' синдромт, походження первинно надниркових вар¡ант¡в захворювання, рол¡ ¡нших (кр¡м базоф¡льних) типт аденом г¡поф¡за, причин тривалого переб^ окремих випадк¡в тощо. У дано-му викладенн¡ не розглядалися питання еволюци уявлень про л¡кування хвороби Щенка-Кушшга, як¡ за ц¡кав¡стю, значущктю та обсягом можуть скласти змкт не меншого, якщо не бшьшого, пов¡домлення, але це вже ¡нша ¡стор¡я.
Л1ТЕРАТУРА
1. Cushing H. The pituitary body and its disorders: Clinical states produced by disorders of the hypophysis cerebry. - Philadelphia & London: Lippincott Comp., 1912. - 341 p.
2. Cushing H. Surgical experiences with pituitary disorders // J. Am. Med. Ass. - 1914. - Vol. 63. - P. 1515-1525.
3. Turney H. Discussion on disease of the pituitary body // Proc. Roy. Soc. Med. - 1913. - Vol. 6. - P. 69-78.
4. Anderson J. A case of polyglandular syndrome with adrenal hypernephroma // Glasgow Med. J. - 1915. -Vol. - P. 178-192.
5. Reichman V. Über ein ungewoühlisches Krankheitsbild bei Hypophysenadenom // Dtsch. Arch. Klin. Med. -1919. - Vol. 130. - P. 133-150.
6. Zondec Die Krankheiten der endocrinen Drüsen. -Berlin: Springer, 1923. - P. 287.
7. Achard C., Thiers J. Le virilisme pilarie (Diabete des femmes a barbe) // Bull. Acad. Natl. Med. (Paris). - 1921.
- Vol. 86. - P. 51-56.
8. Parkes Weber F. Cutaneous striae, purpura, high blood pressure, amenorrhoea and obesity of the type sometimes connected with cortical tumours of the adrenal glands, occuring in the absence of any such tumour - with some remarks on the morphogenetic and hormone effects on true hypernephromata of the adrenal cortex // Brit. J. Dermatol. - 1926. - Vol. - 38. -P. 1-19.
9. Mu,eHKO H.M. Tumor hypophysis c noflMmaHflyflflpHbiM CMMnTOMOKOMn^eKCOM, b cba3m c o6o3peHMeM Bonpo-ca o MeHTpa^bHoM MHHepBaMMM BereTaTMBHbix $yHK-Mmm // föro-BocToMHbm BecTHMK 3,qpaBooxpaHeHMfl. -1924. - № 3-4. - C. 136.
10. MueHKO H.M. K KnMHMKe m naToreHe3y Mepeöpa^bHbix BereTaTMBHbix cmhapomob b cba3m c yqeHMeM o MewyToMHo-™no$M3apHoM cMcreivie. - BopoHew. 1946.
- 97 c.
11. Guillemin R., Rosenberg B. Humoral hypothalamic control of anterior pituitary: study with combined tissue cultures // Endocrinology. - 1955. - Vol. 57. -P. 599-607.
12. Cushing H. The basophilic adenomas of the pituitary body and their clinical manifestation (pituitary baso-philism) // Bull. Johns Hopkins Hosp. - 1932. - Vol. 50.
- P. 137-195.
13. Cushing H. Further notes on pituitary basophilism // JAMA. - 1932. - Vol. 99. - P. 281-284.
14. Cushing H. Dispituitarism: twenty years later; with special consideration on the pituitary adenomas // Arch. Int. Med. - 1933. - Vol. 51. - P. 487-557.
15. Cushing H. Posterior pituitary activity from an anatomical standpoint // Am. J. Pathol. - 1933. - Vol. 9.
- P. 539-547.
16. Bishop P., Close H. A case of basophil adenoma of the anterior lobe of the pituitary: «Cushing's syndrome» // Guy's Hosp. Res. - 1932. - Vol. 82. - P. 143-153.
17. Bauer J. Überfunktion des gessamten Nervensysems ohne anatomischen Befund // Wien. Klin. Wschr. -1930. - Vol. 43. - P. 582-586.
18. Medvei C., Wermer P. Zur Differntialdiagnose des basophilen Adenomas der Hypophyse // Medizin Klinik.
- 1934. - № 2. - P. 992-994.
19. Collip J., Anderson E., Thomson D. The adrenotropic hormone of the anterior pituitary lobe // Lancet. -1933. - № 2. - P. 347-348.
20. Li C., Simpson M., Evans H. Adrenocorticotropic hormone // J. Biol. Chem. - 1943. - Vol. 149. - P. 413-424.
21. Sayers G., White A., Long C. Preparation and properties of pituitary adrenocorticotropic hormone // J. Biol. Chem. - 1943. - Vol. 149. - P. 425-436.
22. Jores A. Über Hormonuntersuchungen bei morbus Cushing // Klin Wochensch. - 1935. - Vol. 14. -P. 1348-1352.
23. Crooke A. A change in basophilic cells of the pituitary gland common to conditions which exhibit the syndrome attributed to the basophilic adenoma // J. Pathol. Bacteriol. - 1935. - Vol. 41. - P. 339-349.
24. Albright F. Cushing's syndrome: its pathology and physiology, its relationship to the adreno-genital syndrome, and its connection with the problem of the reaction of the body to injurious agents // Harvey Lectures 1942-1943. - 1943. - Vol. 38. - P. 123-186.
25. Bauer J. The so called Cushing's syndrome, its history, terminology and differential diagnosis // Acta Med. Scand. - 1950. - Vol. 137. - P. 411-416.
26. Christy N. Adrenocorticotrophic activity in the plasma of patients with Cushing's syndrome associated with pulmonary neoplasms // Lancet. - 1961. - № 1. -P. 85-86.
27. Meador C, Liddle G., Island D. et al. Cause of Cushing's syndrome in patients with tumor arising from «nonendocrine tissue» // J. Clin. Endocrinol. Metab. -1962. - Vol. 22. - P. 693-703.
28. Liddle G., Nicholson W, Island D. et al. Clinical and laboratory studies of ectopic hormonal syndromes // Recent Progress Horm. Res. - 1969. - Vol. 25. -P. 283-305.
29. Brown W. A case of pluriglandular syndrome: «diabetes of bearded women» // Lancet. - 1928. - № 2. -P. 1022-1023.
30. Moiser H., Flynn P., Will D. et al. Cushing's syndrome with multinodular adrenal glands // J. Clin. Endocrinol. Metab. - 1960. - Vol. 20. - P. 632-640.
31. DeMoor P., Roels H., Delaere K. et al. Unusual case of adrenocortical hyperplasia // J. Clin. Endocrinol. Metab. - 1965. - Vol. 25. - P. 612-620.
32. Meador C., Bowdoin B., Owen W. et al. Primary adrenocortical nodular displasia: a rare cause of Cushing's syndrome // J. Clin. Endocrinol. Metab. -1967. - Vol. 27. - P. 1255-1263.
33. Carney A., Gordon H., Carpenter P. et al. The complex of mixomas, spotty pigmentation and endocrine overactivity // Medicine. - 1985. - Vol. 64. - P. 270-283.
34. Kirschner M., Powel R., Lipsett M. Cushing's syndrome: nodular cortical hyperplasia of adrenal glands with clinical and pathologic features suggestive adreno-cortical tumor // J. Clin. Endocrinol. Metab. - 1964. -Vol. 24. - P. 947-955.
35. BacvKoea E.A. Uepe6paflbHO-™no$M3apHbie 3a6o^e-BaHMA. - M.: MeflrM3, 1952. - 176 c.
36. PyKOBOflCTBO no KnMHMMeCKOM SHflOKpMHOflOTMM / E.A. BacroKOBa (pefl.). - M.: MeflrM3, 1958. - 320 c.
37. BacvKoea E.A., Cockuh H.C. COBpeMeHHbie npeflCTaB-fleHMA O naTOreHe3e m ^eqeHMM 6O.ne3HM MMeHKO-KywMHra // KnMH. Mefl. - 1972. - № 8. - C. 16-21.
38. BpeûmMaH M.fl. KnMHMMecKafl ceMMOTMKa m flM^e-peHMMa^bHaa flMarHOama SHflOKpMHHbix 3a6O^eBa-hmm. - M.: MeflrM3, 1949. - 636 c.
39. HeMpOSHflOKpMHOflOTMA. KnMHMMecKMe OMepKM /
Марова Е.И. (ред.). - Ярославль: ДИА-пресс, 1999. -505 с.
40. Краков В.А. Синдром Иценко-Кушинга. - М.: Медгиз, 1963. - 106 с.
41. Юдаев Н.А. Биосинтез кортикостероидов в норме и при болезни Иценко-Кушинга / В кн.: Современные вопросы эндокринологии, вып. 5, Н.А. Юдаев (ред.). - М.: Медицина, 1975. - С. 9-28.
42. Биохимия гормонов и гормональной регуляции / Н.А. Юдаев (ред). - М.: Наука, 1976. - 379 с.
43. Синдром Иценко-Кушинга / В.Г. Баранов, А.И. Нечай (ред). - Л.: Медицина, 1988. - 218 с.
44. Павловский М.П. Материалы к хирургии надпочечных желез: Автореф. дисс. ... д-ра. мед. наук: Львов, 1970. - 43 с.
45. Комиссаренко В.П., Резников А.Г. Ингибиторы функции коры надпочечных желез. - Киев: Здоров'я, 1972. - 373 с.
46. Комиссаренко И.В. Лечение болезни и синдрома Иценко-Кушинга хирургическим методом и с применением ингибитора функции коры надпочечных желез хлодитана (о,п'ДДД): Автореф. дисс. ... д-ра. мед. наук: 1977. - 40 с.
47. Нарушение функции надпочечников при эндокринных заболеваниях / И.В. Комиссаренко (ред). - Киев: Здоров'я, 1984. - 239 с.
48. Николаев О.В., Тараканов Е.И. Гормонально-активные опухоли коры надпочечника. - М.: Госмедиздат, 1963. - 339 с.
49. Калинин А.П. Хирургическое лечение болезни Иценко-Кушинга: Автореф. дисс. ... д-ра. мед. наук: М., 1966. - 34 с.
50. Вейнберг Э.Г. Хирургическое лечение болезни Иценко-Кушинга у детей и подростков: Автореф. дисс. ... д-ра. мед. наук: М., 1974. - 42 с.
51. Щетинин В. В. Майстренко Н.А., Егиев В.Н. и др. Новообразования надпочечников. - М.: Медпрак-тика-М, 2002. - 195 с.
РЕЗЮМЕ
Об истории болезни Иценко-Кушинга СИ. Рыбаков
В лекции приведены исторические сведения о развитии представлений о болезни Иценко-Кушинга.
Ключевые слова: болезнь Иценко-Кушинга.
SUMMARY On the history of Cushing's disease S. Rybakov
Historical aspects on the development of concepts of Cushing's disease are given in a lecture. Key words: Cushing's disease.
Дата надходження до редакцп 17.04.2014 p.
