АШГВОДИДАКТИКА
Мирослава П1ГУР
МОРФОАОГО-СИНТАКСИЧНЕ ЧИ ТРАНСПОЗИЦ1ЙНЕ САОВОТВОРЕННЯ: ПРОБАЕМИ ТЕРМ1НОАОГ11 У А1НГВ ОДИДАКТИЦ1
ВИЩО1 ШКОАИ
У статтi порушено проблему використання лiнгвiстичноi термiнологii у вищт школi. Обтрунтовано доцшьнкть застосування термiносполучення «транспозицтна словотвiрна дерива^я» заметь традицшного «морфолого-синтаксичний спо^б творення ^в».
У сучаснш лшгвютищ рiвноправними залишаються два тдходи до вивчення мови — синхронний i дiахронний. 1х чггко розмежував ще Ф. де Соссюр. Але такий пiдхiд не е достатнiм для адекватного вiдображення мовно1 дiйсностi i тому видiляють ще такий аспект вивчення мови, як еднють статики i динамiки у процес функцiонування.
Зрозумiло, що мова — не лише система знаюв, а система, яка функщонуе. Правила реалiзащl знакiв у мовленнi, правила створення мовних одиниць (текспв у тому числ^ входять у мову оргашчною частиною. Це i е динамiчним аспектом мови. Одним iз основних понять динамiки мови е дериващя. Воно тiсно пов'язано з поняттям похiдностi, яке лежить в основi динамiчностi системи мови. Цшком законмiрно, що вивчення динамiчних процешв у системi мови залишаеться одним iз найактуальнiших напрямiв лiнгводидактичних дослщжень.
Сьогоднi вченi (С. Адлiванкiн, Ю. Гiнзбург, К. Городенська, В. Грищук, О. Кубрякова, Л. Мурзiн, Л. Невщомська), якi в центрi сво!х наукових зацiкавлень ставлять проблеми деривацшного дослiдження мови, приходять до висновку, що розумшня динамiчного аспекту мови, яке грунтуеться на едностi семантичних i структурно-синтаксичних перетворень, дозволяе простежити взаемозв'язок у площиш породжувально! динамши мови й одночасно виявити специфшу кожного виду деривацп.
З позицш динамiчноl деривацп розглянемо транспозицiйнi лексичш утворення в сучаснiй украшськш мов^ Метою статтi е з'ясування ролi семантичних, морфологiчних i синтаксичних чинниюв у транспозицiйнiй словотвiрнiй деривацп.
Свого часу академш В. Виноградов висунув погляд на словотвiр, зпдно з яким у словотворення включалось не тшьки «морфолопчне» словотворення, а й «синтаксичне» i навiть «семантичне» [1].
Демонстрацп того, як творяться новi найменування, асоцiюються елементи дiйсностi, що сприймаються людиною з !х мовним позначенням, присвячено багато праць вггчизняних i зарубiжних учених [6, 202-203]. У них особлива роль выводиться словотворенню, що вивчае творення мотивованих номшацш.
Складнiсть розв'язання питань семантичного словотворчого аналiзу полягае в тому, що не завжди семантика похщних випливае iз семантики словотворчих компонента. Вчеш роблять висновок про те, що семантичш компоненти, якi не вщображаються в морфологiчнiй структурi слова, визначаються тими «природними асоцiацiями, як iснують у мовця у зв'язку з мотивуючою одиницею, i як зумовлюють вибiр даного слова як джерела найменування» [5, 112-123].
У лшгвютичних дослiдженнях, зокрема у працях Н. Клименко, з таких позицш трактуеться поняття словотворення як роздшу лшгвютично1 науки, що вивчае творення i функцiонування похiдних одиниць, як е однослiвними найменуваннями, вторинними за природою, мотивованими за змютом, структурованими, тобто такими, що виводяться за формою. Семантико-структурована форма визначае вщнесенють похiдного до певного способу словотворення. З тих способiв словотворення, як найяскравiше демонструють поеднання
семантико-морфолопчного i синтаксичного компонентiв у словотвiрному процесi, е транспозицiйний споаб (конверсiя).
Транспозицiйним ми вважаемо спошб, який традицiйно називають морфолого-синтаксичним (транспозицшна деривацiя — за термшолопею Л. Невщомсько!). Оскiльки словотвiр мае сво! об'ект i методи дослщження та повнiстю вийшов з-пiд отки морфологи, то природно i вщпала потреба називати цей спосiб морфолопчним. З iншого боку, термiн «транспозищя» охоплюе всi перетворення, якi вщбуваються в процесi творення слiв цим способом: синтаксичш, семантичнi, морфологiчнi.
Мовознавець В. Горпинич транспозицшну словотвiрну дериващю окреслюе термiном «конверсiя» i вважае, що вона «основана на функцп словозмшно! парадигми: вживання слова в новш синтаксичнiй функцп супроводжуеться набуттям нового морфологiчного значення i змшою засобiв його вираження» [2, 125]. Зауважимо, що вивчаючи цей процес, вченш користувалися рiзними термiнами для його позначення: «перехщ» (М. Греч, А. Востоков, Г. Павський, В. Виноградов), «перехщшсть» (А. Бедняков, А. Каламова), «трансформащя» (В. Мшрш), «транспозищя» (М. Лукш, О. Скороглядова), «конверая» (В. Горпинич, О. Земська, О. Смирницький). У лiнгвiстичнiй лiтературi ще не вироблено единого пiдходу до тзнання сутностi цього процесу та едино! термшологи для його окреслення.
Мовознавщ перехiд слова з одше! частини мови в iншу вщносять до рiзних способiв словотвору: лексико-семантичного (О. Потебня, В. Лопатiн), лексико-синтаксичного (I. Галенко), морфологiчного (Г. Павський, Н. Голубуева), синтаксичного (О. Шахматов), морфолого-синтаксичного (В. Виноградов, I. Ковалик, М. Плющ), конверсп (О. Земська, В. Горпинич).
Перехщ слова з одше! частини мови в шшу зумовлений насамперед певними умовами. Як i будь-який трансформацшний процес, цей перехщ залежить вщ комплексу синтаксичних, морфолопчних i семантичних умов. У кожному конкретному випадку одш умови е прюритетними, а iншi — супровiдними.
Звичайно, пiд час переходу словоформ з одше! частини мови в шшу змша семантики мае словотвiрне значення, яке визначае вщповщш лексико-граматичш ознаки похiдного. Але яке б не було велике значення семантичного фактору в процес переходу сив з одше! частини мови в шшу, прюритет належить синтаксичним причинам. Саме в синтаксичному компонент О. Шахматов вбачав причину субстантивацп. Вчений вважав, що в iменник може перейти будь-яка частина мови, яка виконуе роль тдмета i додатка.
Важливо зауважити, що однiею з синтаксичних причин переходу (транспозицп) вченi вважають елшсис — пропуск одного з елеменпв висловлювання, який легко можна вщтворити з контексту чи ситуаци. Елшсис при субстантивацп пояснюеться рiзними причинами: швидким мовленням (Д. Овсянико-Куликовський), законом економп сил мовця (А. Пешковський, О. Потебня), постiйним використанням атрибутивно! частини мови з одним i тим же iменником (Г. Пауль, О. 1саченко).
Елiпсис мае словотвiрне значення при субстантивацi! атрибутивних частин мови — прикметниюв, дiеприкметникiв, порядкових чи^вниюв i означальних займенникiв. Вони субстантивуються у випадку елiпсиса iменника у словосполученнi «атрибутивна частина мови + означувальний iменник: черговий учень — черговий». 1з дiеприкметникiв та означальних займенниюв субстантивуються лише п, якi означували iменник зi значенням особи: вбитий (солдат), кожний (студент). Iншi атрибутивш граматичнi форми можуть субстантивуватися незалежно вщ того, означували чи не означували iменник зi значенням особи або iменник зi значенням предметностi: хрещена (мати).
Враховуючи наслщки субстантивацi! прикметникiв, мовознавцi Г. Гринчишин та Ф. Гужва вважають, що прикметники у значенш iменникiв втрачають ознаку i набувають значення предметносп [3, 101]. Таким чином, морфолопчна незалежнiсть субстантиватiв супроваджуеться яюсним перетворенням роду, числа i вщмшка. Як iменники вони характеризуються приналежнютю до певного роду. Родовi розмежування типу черговий-чергова В. Виноградов [1, 158], О. Смирницький [9, 28] та iншi вважають деривацшними, тому що субстантивати не змшюються за родами, а належать до певного роду.
Оскшьки субстантивати перестали змшюватися за родами, В. Лопатш зауважуе, що в мотивованому словi вщбулося зменшення кiлькостi форм порiвняно з мотивуючим [7, 13].
Основною причиною субстантиваци прислiвникiв також е синтаксичнi фактори, а саме: змша прислiвником функцiï обставини на функщю додатка або пiдмета: Не вгдкладай на завтра того, що можна зробити сьогодш (Народна творч1сть); Хато-нене, скажи, покажи той курган, де Минуле й Сьогодш з1брались на ei4e, щоб у пору зааяти завтраштй лан (В. Гей). Тому ш про жоден субстинтивований при^вник, взятий з контексту, не можемо сказати, що вш мае ознаки субстантивата.
На синтаксичнш основi проходить i процес предикативаци — перехщ iменникiв i при^вниюв в дiеслова категори стану. При цьому при^вники й iменники втрачають своï синтаксичнi функцiï (обставини чи тдмета) i набувають функцiï присудка в безособовому реченш: Вiн холодно прощався; Здавалося, що гй холодно.
Процес адвербiалiзацiï словоформ рiзних частин мови протшае на синтаксичнiй основi — змiнi своïх традицiйних синтаксичних фуикцш на функцiю обставини, характерну для прислiвника: Чудувались свiжим aiiдом на стгу; Блискавка розколола хмару, aiiдом ударив грiм.
Для iменника, який переходить у при^вник, важливе значення мае характер номшаци цього iменника. Якщо в iменника менше значення предметностi, то вш швидше може адвербiалiзуватися: вправи з кругом; повернутися кругом.
Адвербiалiзацiя ¡менникчв — це тривалий словотвiрний процес: однi словоформи iменника уже повнютю перейшли в прислiвники, а iншi ще на стадiï такого переходу. Говорячи про рiвень адвербiалiзацiï iменникiв, варто мати на уваз^ що е таю адвербiальнi словоформи, яю до цього часу не перейшли повнютю у прислiвники, але вже тривалий час використовуються в адвербiальному значеннi: без ктця, без сумтву, в ногу, в цтому, до вподоби, до завтра, до рeчi, з радостi.
Виявити адвербiалiзовану словоформу i сшвзвучну з нею повнозначну частину мови можемо тшьки в контексп: Додолу верби гне висою, горами хвилю тдтма. За горами гори, хмарою повитi.
Наслщками адвербiалiзацiï повнозначних частин мови е:
1) втрата старих i формування нових синтаксичних зв'язюв з шшими словами в контекстi;
2) втрата вщсубстантивними прислiвниками керованих слiв;
3) перетворення закшчень у словотворчi суфшси (верхи, довкола).
У росiйському мовознавсга дехто з учених говорить про взаемоперехщ частин мови. Ми схиляемося до думки М. Лукiна, який вщзначае, що перехщ однiеï частини мови в шшу — явище незворотне, i у мовi не спостергаеться повернення трансформ у вихщну частину мови [8, 32].
Важливим питанням при вивченш трансформацiйного способу творення ^в е питання словотвiрноï бази i словотворчого засобу.
Щцручники з сучасно1' украшсько1' лiтературноï мови для ВНЗ обходять це питання, або наводять некоректш твердження, наприклад: «При морфолого-синтаксичному словотворi похщне слово шчим не вiдрiзняеться вiд мотивуючого. Процеси конверсiï виникають спонтанно» [10, 273-274].
На нашу думку, шновацшне використання наявно1' у мовi словоформи зумовлюеться не «спонтаннiстю», а певними обставинами мовлення. Значення, яке слово мае до трансформаций е основним. Набуте значення тсля переходу слова — додаткове. Додаткове значення завжди бшьше чи менше обмежуе основне. Якщо двi мовнi величини об'еднаш вiдношенням мотивованостi, то вони обов'язково мають спшьний компонент, що е твiрного базою. Твiрною базою при конверси е звуковий комплекс вихщного слова: майбутне життя — наше майбутне (звуковий комплекс [«майбутне»] е твiрною базою).
Словотворчий зашб при словотворенш — це той компонент, яким похщне в^^зняеться вiд твiрноï бази. Отже, словотворчий формант при трансформаци — це семантичнi, структурно-семантичнi, синтаксичнi елементи похiдного слова, за допомогою яких воно утворилося i якими в^^зняеться вщ твiрного [2, 88]. Словотворчим засобом при транспозици е процес переходу слова з одше1" частини мови в шшу i ri чинники, котрi його складають.
Таким чином, можемо зробити певш висновки про транспозицшний спосiб словотворення:
1. Основною причиною переходу ^в з однiеï частини в шшу е комушкативна потреба в цьому носив мови. Лексико-граматичною причиною такого переходу е дистрибущя, шновацшне синтаксичне i лексичне поеднання ^в у реченш.
2. Перехщ слiв з одше! частини в iншу доводить, що в мовi все взаемопов'язане i транспозицiйний спосiб словотворення. Це активний процес, при якому новi слова утворюються за моделями слiв, що вже юнують у мовi.
3. Перехщ слiв з одше! категорп в iншу починаеться в мовленш i вже потiм стае одиницею мови. Основою такого переходу е семантико-синтаксичнi зрушення, яю, виникаючи ситуативно, порушують, а потiм i змшюють спiввiдношення лексичного i граматичного значення в словi.
4. У деривацшному аспектi перехiд слiв з одше! частини мови в шшу — це транспозицшна словотвiрна деривацiя.
5. Сшввщношення лексичного i граматичного при транспозицшному словотвореннi можна розглядати як вщношення змiсту до форми, бо спостертаеться не тiльки змiна семантики слова, а й перетворення його форми, наприклад: при субстантивацп форми словозмши перетворюються у форми словотворення; при адвербiалiзацil можна вже говорити про перерозклад основи: вправи з кругом — повернутися кругом.
Транспозицшний спошб утворення ^в вивчаемо у блощ занять зi словотвору № 3, що передбачае вивчення таких тем: «Безафшсне слововторення», «Транспозицiя (конвершя)», «Компресiя (зрощення)».
Мета вивчення тем цього блоку:
- усвщомлення i засвоення безафiксних способiв утворення ^в укра1нсько1 мови;
- усвщомлення i засвоення компонента словотворчих засобш при безафшсному словотвореннi;
- усвщомлення i засвоення основних видiв транспозицiйних перетворень м1ж частинами мови, процесiв зрощення i семантичного словотворення з необхщнютю вироблення вмшь i навичок:
- розтзнавати види безафiксного словотворення в тексп;
- розмежовувати види транспозицшних перетворень мiж словами;
- використовувати виучуваш явища у власному тексп;
- пов'язувати виучуваний матерiал у систему.
На реалiзацiю поставлених завдань спрямована система роботи, яка складаеться з опрацювання опорних конспектiв, системи вправ i завдань, роботи над узагальнювальними схемами i таблицями.
Опорш конспекти до теми «Безафiксне словотворення», «Транспозищя», «Компресiя» включають понятiйно-термiнологiчний апарат, який окреслюе такi поняття:
• транспозицшний спошб утворення (конверсiя);
• компоненти деривацшно! словотвiрноl транспозицп;
• словотвiрний засiб при транспозицп.
Для розмежування видiв транспозицiйного словотворення пропонуемо таблицю 1.
Спишiть. Виокремленi слова замшггь синонiмами. Зробiть морфолого-синтаксичний аналiз ще! замiни. Стилiстично обгрунтуйте перший варiант тексту.
IV. Створення власного висловлювання.
Проведггь конкурс на кращий твiр за поданим початком:
Спробуймо разом розробити проект м1ста майбутнього. Щоб у ньому було багато зелен!, сонця, чистого св1жого пов1тря...
Таблиця 1
Види транспозицШного словотворення
Вид транспозицп Складовi компоненти словотворчого процесу Приклади
1 2 3
1. Субстанти-ващя (лат. 8иЬ81апйуиш — iменник) семантичний (до часткового значення трансформовано! одинищ додаеться значення предметносп чи назви особи); морфолопчний (парадигма роду змiнюеться на приналежнють до певного роду); синтаксичний (змша синтаксично! функцп). Перед вiкнами ходив мовчки вартовий з карабшом на плечi.
2. Предикати-ващя (лат. Ргае&саШш — сказане) синтаксичний (при^вник-обставина чи iменник-пiдмет транспонуються у безособову форму — присудок); морфолопчний ^менники втрачають парадигму роду, числа, вщмшка). Вш холодно попрощався. Здавалося, що ш холодно.
1 2 3
3. Адвербiалi-защя (лат. Adverbium — при^вник) синтаксичний (змша властивих синтаксичних функцш на функщю обставини); морфолопчний (втрата вщмшюваними словами властиво! системи парадигми — стають незмшними); семантичний (вщсубстантивш при^вники не е ношем ознаки). Кругом неправда i неволя, народ замучений мовчить (Т. Шевченко).
4. Прономша-лiзацiя (лат. Pronomen — займенник) семантичний (послаблення лексичного значення iменника (справа, рiч, дто, факт) чи прикметника (цыий, певний), чи^вника (один) i додавання значення вказiвностi. В одтй долиш, шд горою, високий явiр зелешв (Т. Шевченко).
5. Ад'ектива-щя (лат. Adjectivum — прикметник) семантичний (ад'ектив називае статичну ознаку предмета); морфолопчний (транспонований дiеприкметник втрачае дiеслiвнi значення виду, часу); синтаксичний (втрата здатносп керувати формами, непрямих вщмшюв iменникiв). Плаче козак — шляхи битг заросли тернами (Т. Шевченко).
Наведемо фрагменти завдань до вивчення теми «Транспозицшний спошб творення ств»:
I. Аналiтичнi завдання.
Що називають видокремлеш слова у текстi? Яке значення виникло шзшше? З'ясуйте морфолопчш i синтаксичнi особливостi у кожному випадку.
Знайдгть слова iнших частин мови, вжит в поданих контекстах у значенш iменника. Пояснiть умови, за яких слова шших граматичних клашв виступають у функцiï iменникiв. Зiставте значення видiлених слiв. З'ясуйте 1'х морфолого-синтаксичнi особливостi. Знайдiть випадки ад'ективацп. В яких реченнях виступае дiеприкметник. В яких вiн функцюнуе як прикметник, а в яких — як iменник?
II. Аналгтично-комплексш завдання.
Знайдiть прономiналiзованi слова. Визначте 1'х морфологiчнi ознаки, синтаксичну роль, вкажгть на хх семантику.
Добергть синонiми-займенники до прономiналiзованих слiв.
III. Замша мовного матерiалу.
Отже, трансформацшний спосiб творення слiв — це активний процес у œ^^i мови i його причиною е комушкативна потреба в цьому носив мови. В лексико-граматичному аспекл трансформацшне словотворення — це дистрибущя, iнновацiйне синтаксичне й лексичне поеднання отав у реченш. Лшгводидактичш студiï цього процесу розкривають динамшу мови i ïï функцiонування.
Л1ТЕРАТУРА
1. Виноградов В. В. О формах слова // Известия отделения русского языка и литературы АН СССР.
— 1944. — Т. З. — Вып. 1 — С. 158-161.
2. Горпинич В. О. Укранська словотв1рна дериватолопя. — Дшпропетровськ: ДДУ, 1998. — 189 с.
3. Гринчишин Д. Г. Явище субстантиваци в художшх творах М. Коцюбинського // Доповщ та повщомлення Льв1вського ушверситету. — Льв1в, 1955. — Вип. 6. — Ч. 1. — С. 101-103.
4. Дорошевский В. Элементы лексикологии и семиотики. — М.: Прогресс, 1973. — 286 с.
5. Земская Е. А., Кубрякова Е. С. Проблемы словообразования на современном этапе // Вопросы языкознания. — 1978. — № 6. — С. 112-123.
6. Кубрякова Е. С., Харитончик З. А. О словообразовательном значении и описании смысловой структуры производных аффиксального типа // Принципы и методы семантических исследований.
— М.: Наука, 1976. — С. 202-204.
7. Лопатин В. В. Рождение слова. — М.: Наука, 1973. — С. 13.
8. Лукин М. Ф. Трансформационные процессы в области частей речи // Проблемы словообразования русского и украинского языков: Сб. статей. — К. — Донецк: Вища школа, 1976. — 175 с.
9. Смирницкий А. И. Лексическое и грамматическое в слове // Вопросы русского грамматического строя. — М.: Изд-во АН СССР, 1955. — С. 28.
10. Сучасна украшська лiтературна мова: Шдручник / А. П. Грищенко, Л. I. Мацько, М. Я. Плющ та
ш. / За ред. А. П. Грищенка. — К.: Вища школа, 1997. — 493 с.
Оксана ПИЛИЩУК
ФОРМУВАННЯ MOBAEHHGBOÏ КОМПЕТЕНЦIÏ УЧН1В СТАРШИХ КЛАС1В ЯК СОЦ1АЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЗАКЛАДАМ НОВОГО ТИПУ
У cmammi визначено умови формування мовленнево'1 компетенцИ' y4Hie та описано види мовленнево'1 дiяльностi, ïx застосування при формуванш мовленнево'1 компетенцИ' лiцеïстiв.
Школа вщграе важливу роль у формуванш нового сусшльства. Серед основних завдань навчального закладу е не лише забезпечення систематично! освети молодого поколiння, а й пщготовка людини до життя. Шкiльна освета набувае докорiнних змiн у зв'язку i3 змiною освiтньоï парадигми. Основш стратегiчнi напрямки оновлення шкiльноï' освгги, сформованi в програмних документах розвитку освети Украïни (Державнш нацюнальнш програмг «Освета: Украïна ХХ1-го столеття», «Нацюнальнш доктриш розвитку освети»), реалгзовуються в сучаснгй школг.
На сьогодш створено чимало осветньо-виховних закладгв, якг передбачають розвиток самодостатньо].', сощально активноï i корисноï, фгзично здоровоï творчоï особистосп, формують в учнгв готовнють до творчо1' гнтелектуально1' дгяльностг, розвивають здгбностг оригшально, критично, швидко мислити i вмгння розробляти сво1' где1', втглювати ïx у життя. Адже сустльство, що розвиваеться, потребуе освiчениx людей, котрГ вщрГзняються мобшьшстю, динамiзмом, конструктивнютю, яким важливе не лише ïx матерiальний добробут, а й соцiально-економiчне процвiтання держави.
Наше сьогодення зумовило появу рГзних тишв загальноосвiтнix закладiв, що сприяють збереженню та розвитку штелектуального потенцiалу держави, формуванню висококультурно].', духовно пiднесеноï i творчоï особистосп, здатноï до самоврядування, самостiйного прийняття рiшень, вибору смислу життя. СпецифГчною рисою дГяльносп цих закладiв е шновацшна спрямованiсть. Саме iнновацiï ïx творчш неповторностi визначають оригiнальнiсть таких тишв навчальних закладiв, як лщей, гiмназiя, колегiум.
Виникнення iнновацiйниx навчальних закладiв спричинило розвиток фiлософськоï, культурологiчноï й псиxолого-педагогiчноï науки. Питання оргашзацп навчально-виховного процесу в закладах нового типу розглядались у роботах В. Алфiмова, О. Борисова, М. Босенко, О. Остапчука; формування творчоï особистосп — у дослщженнях С. Мартиненко, Р. Вайнола, В. Кисiльовоï, А. Богуш, Г. Дщук; питання навчання украïнськоï мови частково висвiтлено у працях В. Мельничайка, М. Пентилюк, М. Стельмаховича, О. Горошкiноï, С. Карамана.
Проаналiзувавши стан теорн i практики рiдноï мови, Л. Мацько вказуе на те, що в школГ «дають не знання мови, а знання про мову: ïï звуки, букви, словосполучення, речення» [3, 62].
На думку М. Пентилюк, одним Гз найважливших завдань при формуванш мовноï особистосп потрГбно враховувати закономГрносп навчання рiдноï мови: «постшна увага до матерiï мови, ïï звуковоï системи; розумшня семантики мовних одиниць; здатнють засвоювати норму лiтературноï мови; ощнка виражальних можливостей рiдноï мови; розвиток мовного чуття, дару слова; випереджаючий розвиток усного мовлення; залежносп мовленневих умшь i навичок вщ знань граматики i словникового складу мови» [5, 16].
О. Горошкша довела, що навчання рiдноï мови у закладах нового типу, зокрема пмназп, повинно мати функщонально-стилютичне та комушкативно-дГяльшсне спрямування.
С. Караман до основних завдань навчання украïнськоï мови у пмназп вщносить формування навичок комушкативно виправдано користуватися засобами мови в рГзних життевих ситуащях, формування творчих та дослщницьких умшь i навичок, мовленневоï компетентности
Мета статт полягае у визначенш умов формування мовленневоï компетенцiï учшв та опис видГв мовленневоï дГяльносп, ïx застосування при формуванш мовленневоï компетенцп лiцеïстiв.
Вщповщно до мети вивчення мовних дисциплш i з урахуванням принципу едносп навчання, виховання та розвитку, гумашзацп й демократизацiï освгга провщш науковщ 1нституту педагопки АПН Украши О. БГляев, Н. Пашковська, Л. СкуратГвський, Л. Симоненкова, Г. Шелехова виокремлюють три взаемозв'язаш компоненти у змют навчання мови: