CC BY
59
ПОЛ1ТОЛОГ1Я
УДК 32:321
М. П. Требт, доктор фшософських наук, професор
МОДЕЛ1 ВЗАЕМОДП ДЕРЖАВИ I СУСП1ЛЬСТВА ТА IX ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВ1ДОМОСТ1 I ПРАВОВО1 КУЛЬТУРИ
ГРОМАДЯН
До^джено моделi взаемодп держави i сустльства, 1х вплив на правову культуру i правову свiдомiсть громадян. Проанал1зовано сучаст .захiднi по-лiтико-правовi концепци взаемодп держави i громадянського сустльства.
Ключовi слова: держава, сустльство, взаемодiя, правова свiдомiсть, правова культура.
Актуальтсть проблеми. Розвиток укра1'нського сустльства за роки не-залежносп актуалiзував вивчення i наповнення реальним змютом багатьох полгтико-правових понять та полгшко-правових явищ. Серед них провщна роль належить теоретико-правовим проблемам взаемодп держави i сустль-ства, !х впливу на формування правосвщомост i правово! культури наших громадян.
Анал1з останн^х джерел та публЫацш. Щею проблемою активно за-ймалися таю вiдомi вченi, як Р. Арон, П. Блау, Ф. Гайек, Е. Геллнер, Р. Да-рендорф, Р. Фоссаер, М. Фуко та ш. [1; 9; 13-15; 42; 46-48; 53; 55], в тому чи^ украшсью (Ю. Битяк, М. Панов, О. Петришин, О. Скакун, В. Тацш та ш. [31; 33; 38]). Але проблема й дом потребуе розвязання i теоретичного осмислення рiзних моделей взаемодп держави i суспiльства та !х впливу на формування правосвщомост i правово! культури громадян, що i е метою стати.
Категорiя взаемодп слугуе ушверсальним поняттям, мае характер вщ-ношення i iснуе лише тодi, коли видiляються два чи бiльше елеменпв сис-теми. Взаемодiя — це «процес взаемного впливу елементiв один на одного, найбшьш загальна, ушверсальна форма руху i розвитку» [41, с. 59]. Будучи визначальною фшософською категорiею, категорiя «взаемодiя» становить 204 © Требш М. П., 2011
певний аспект об'ективних реальних зв'язюв i тому аналiз 11 змюту несе свое значенневе навантаження в кожнш конкретнiй науцi [52, с. 28]. Ми роз-глядаемо взаемоди як визначальний органiзацiйний принцип, проспр спiвучастi людей в суспiльному розвитку. Такий простер е фiзичним (те-риторiя держави) та iдеологiчним — як сустльне середовище, в якому мож-ливий вiльний обмiн щеями.
Взаемозв'язки держави i суспiльства мають конкретно-iсторичний характер, залежать вщ умов розвитку кожно! держави [39, с. 4], вщповщним чином впливають на формування правосвiдомостi та правово! культури. Взагалi-то слiд звернути увагу на те, що професор Брюссельського католицького ушвер-ситету (Бельгiя) Марко Ван Хук у доповда «Свропейсью правовi культури в контекстi глобалiзацil» на ХХ111 Всесвiтньому конгресi з фшософп права i сощально! фшософп, який вiдбувся у серпнi 2007 р. у м. Краков (Польща) i був присвячений темi «Право i правовi культури у ХХ1 столiттi: рiзноманiт-нiсть та едшсть» пiдкреслював, що концепт правово! культури мае ютотш переваги в сучасних порiвняльно-правових дослiдженнях, а сутнiсть змш, що здiйснюються в европейському прав^ полягае у формуваннi ново! европейсько! правово! культури, яка характеризуеться конвергенщею таких сфер права, як приватне i публiчне, матерiальне i процесуальне, ринкове i соцiальне, загаль-не i континентальне [33, с. 29]. I дуже великий вплив на концепт правово! культури справляе як раз модель взаемоди держави i суспiльства. Причому, коли йдеться про сусшльство, то досить активно застосовуються термiни «вщкрите», «постiндустрiальне», «iнформацiйне», «громадянське», «альтер-нативне» суспiльство, «паралельнi структури», «незалежна культура» тощо [37, с. 22-23].
Питання взаемостосунюв держави i суспiльства — це одне з коршних питань соцiуму, вщ якого залежать його полггична облаштованiсть i стабшь-нiсть [18, с. 6]. Взаемодiя не може iснувати «без стабшьност значения, що можуть гарантувати тiльки "конвенци", дотримуванi обома сторонами» [29, с. 437]. 1накше кажучи, «взаемодi! притаманна подвiйна залежнiсть вщ об-ставин» [29, с. 436]. Це означае, що в процес устшно! взаемодi! мiж двома сощальними суб'ектами починають формуватися взаемнi чекання з приводу подальших крок!в кожно! зi сторiн взаемодi!. Виконання оч^вань приводить до позитивно! реакцi!, невиконання — до негативно!, що позначаеться на конкретних процесах взаемоди. 1снуе низка теорш взаемоди сусшльства i держави. Як пiдкреслюе О. Петришин, «вихщним положенням е наступне: сусшльство як певна система сощальних вщносин не може перебувати у хаотичному сташ, взаемнi стосунки людей так чи шакше мають бути впорядко-ваними, але роль державних i недержавних засад в !х органiзацi! та регулю-ваннi може бути рiзною» [31, с. 3]. В. Афанасьев зазначае, що сутшсть i спе-цифiка соцiально! системи визначаються внутрiшньою природою системоут-ворюючих компонентiв i характером !хньо! внутршньо! взаемодi!, без якого
система тколи б не була тим, чим вона е [3, с. 33]. О. Скакун систематизувала моделi взаемодп держави i сустльства таким чином.
1. Держава i сустльство — рiзнi сощальт системи, де держава пщпо-рядковуеться сустльству.
2. Держава i суспiльство — рiзнi соцiальнi системи, у взаемодп яких провщну роль вiдiграе держава, що контролюе суспiльство.
3. Держава i суспiльство як рiвнi сощальт системи [38, с. 289].
Розглянемо б^ш докладно цi пщходи.
Зпдно з першим пiдходом, еволюцiйно сустльство являе собою державу, оскшьки «держава е продуктом суспiльства на певному ступенi розвитку» [50, с.102]. Ще в республiканськiй традици, що йде вщ Арiстотеля до Н. Макiавеллi i далi до Ж. Ж. Руссо, сформувалося уявлення про сустльство як базисну величину. Ж. Ж. Руссо тдкреслював розмежування держави i сус-пiльства, стверджуючи, що люди, взаемодж>чи один з одним, утворили сустльство, а попм для захисту сво!х прав створили державу [36, с.195-215]. Дж Локк розглядав категорию суспiльства як самостшну, а за державою визнавав певний обсяг повноважень, санкщонованих суспiльним договором iз сустль-ством [24, с. 312]. Ш. Монтеск'е також дшшов висновку про верховенство суспiльства над державою [27, с. 256]. У сво!х дослщженнях К. Маркс оперу-вав не поняттям «держава», а виключно поняттям «сустльство»: «iсторiя умх, що дотепер iснували, сустльств...», «ум, що донинi iснували, сустльства», «буржуазне суспiльство, що вийшло з надр феодального сустльства», «сус-пiльство усе б^ш i бiльш розколюеться... життевi умови старого суспiльства вже знищет...», також вiн застосовував термiни «сучасне сустльство», «офiцiйне суспiльство» [25, с. 350-361].
Слщ вiдмiтити, що й серед деяких укра!нських правникiв були прибiчни-ки тако! думки. Наприклад, у перiод пiдготовки проекту ново! Конституцп Укра!ни вiдомий укра!нський юрист Л. Юзьков писав, що головне правниче навантаження iнституту громадянського сустльства — це асоцiацiя вiльних i рiвноправних людей, яка забезпечуе узгоджетсть !х рiзноманiтних iнтересiв на засадах самооргатзацц i державно-правового регулювання. Держава юнуе в такому суспiльствi остшьки, оскшьки саме суспiльство визнае необхщтсть певно! держави. I зрозумiло, що за таких умов вона тдпорядковуеться сустльству, спрямовуе свою дiяльнiсть на створення рiвних можливостей для вмх як основи сощально! справедливой [51, с. 18]. При цьому пiдходi основ-ним джерелом правово! свщомосп та правово! культури громадян е сустльство, яке визначае людськ щнносп, правила поведiнки, ставлення до закону тощо.
Другий пiдхiд базувався на теоретичних здобутках Т. Гоббса, Г. В. Ф. Геге-ля, С. Дюршга, Л. Гумпловича та ш. «1сторично ж держава як полгтична форма органiзацi! сустльства е "старшою" за громадянське сустльство» [31, с. 4], — тдкреслюе О. Петришин. Аналогами поняття «сустльство» в епохи
Антично ctï i Середньовiччя e «держава» та «громада». I лише в Х1Х ст. «сусшльство» набувае сенсу, якш вiдрiзняe його вщ держави [12, с. 93]. Автоном-не iснування безлiчi рiзноспрямованих носив iнтересiв i воль було основним аргументом Т. Гоббса в обумовленому ïm верховенствi держави над сустль-ством [10, с. 331]. Як недосконалi i суперечливi розглядав вщносини в сустль-ствi Г. В. Ф. Гегель: щ суперечносп, на його думку, могли бути розв'язаш тiльки в державi, що внаслщок цього виражае загальний штерес i слугуе втiленням свободи [8, с. 278]. Домiнування етатистського пщходу в деяких краïнах (Германiя чамв Гiтлера, СРСР перiоду правлiння Сталша, КНР при Мао Цзедунi, КНДР тощо) призвело до того, що держава стала втручатися в приватне життя громадянина, почала регламентувати вм сфери життя сусшль-ства, в тому чи^ правову, практично знищила зачатки громадянського сус-пiльства.
Нас бшьше цiкавить третш nidxid, що базуеться на тому припущеннi, що онтолопчним шдгрунтям суспiльства е ринок та його вщносини, а держави — полггика та ïï вщносини [12, с. 83]. Досить глибоко розробив цей пщхщ лауреат Нобелевськоï премiï Ф. Гайек у працях «Дорога до рабства», «Згубна впевнешсть». Всебiчно проаналiзувавши соцiалiстичне суспiльство, вш особ-ливу увагу придiлив проблемам планування та контролю з боку партшно-державних структур за вмма сферами людського буття. Ф. Гайек доводить, що сусшльство е надзвичайно складною структурою, яку жодна iндивiдуаль-на свщомють не здатна охопити. Саме тому спроби держави розбудовувати сусшльство за наперед визначеним планом приречеш на невдачу. Вiдповiдно до цього вш розробив концепцию правлшня закону (загального правила), яка поеднуе людей та робить ïx умх рiвними. Вiльне суспiльство за таких умов дie i будуе сво1' вiдносини з державою на основi закону. Саме закон е единим для держави i сустльства та виступае правилами гри м1ж ними. При цьому зникае суперництво мiж ними та боротьба за те, хто першим прийде до фж-шу. Закон, на думку Ф. Гайека, е результатом спадково1' мудрост (звича1'в, правил, цiнностей, акумульованих людством) i його не можуть замшити будь-якi вказiвки держави [46-48]. Саме закон, вважае Ф. Гайек, повинен складати основу взаемовщносин мiж суспiльством i державою. У rami «Суспiльство вiльних» вiн пише: «Сусшльство вшьних працюе за умов закону, який одна-ковий у застосуванш до всiх i, зокрема, до уряду. Оч^еться, що люди дiяти-муть згiдно з унiверсальними правилами, а не пщкорятимуться наказам, що вщдаються для отримання конкретних результапв... Правила соцiальноï гри фiксованi, однак ми не намагаемося визначити заздалегщь, хто мае вийти в нш переможцем i яким буде остаточний результат» [46, с. 14].
Подiбну точку зору подшяв французький дослщник Р. Арон, що в1дбило-ся у його робоп «Демократiя i тоталитаризм» [1]. Заслугою Р. Арона е звер-нення до того, що сусшльство, яке дослщники вважали певною альтернативою державi, за своею структурою е неоднорщним, а отже, у ньому iснують роз-
межоват групи, що по^зному ставляться до держави. При цьому, на думку вченого, захистом у можливих конфл^ах суспiльства i держави е «шовкова нитка законностi» [1, с. 300]. Визнаючи велику роль законносп, Р. Арон кон -статуе зростання значення для сучасних сустльств державно! политики. А це означае, що для окремо! особистостi та сустльства в цшому вiдносини з державою мають вирiшальне значення. У той же час, пише вш, iснуе безлiч зв'язюв мiж особистостями в мм'!, з церквою, у громадянських органiзацiях, якi не вичерпують !! життя лише взаемовiдносинами з державою.
Цiкавi роздуми щодо взаемодп сустльства i держави висловлюе фран-цузький дослiдник Р. Фоссаер у багатотомнш працi «Суспiльство» (19771985). Поняття «сустльство» вш розглядае широко — як оргатзацп, церк-ва, профстлки, асоцiацi!, громадськi органiзацi!, а на окремих етапах — i армiя та полiцiя. Неважко помгшти, що за таких умов сустльство стае по-тенцiйним носiем державносп, бо воно може конкурувати з державою перш за все у справi оргатзацп сустльства. Цжавим е видшення Р. Фоссаером семи моделей взаемодп сустльства та держави. Перша — «на рiвнi нуля», коли в примгшвних сощальних утвореннях вщсутт iдеологiчнi апарати та товарно-грошовi вщносини. Друга модель характеризуеться розвиненою товарною системою, завдяки чому в суспiльствi з'являються елементи авто-номi! релтйного типу, що протистоять державi та !! апарату. У третiй та четвертш моделях елементи суспiльства складають нову форму вiдносин з рiзницею в орiентацi! на авторитарну чи лiберальну систему цiнностей. П'ятий тип сустльства у його зв'язку з державою передбачаеться як лiбе-ральна система цшностей з розвиненими засобами масово! iнформацi!. Держава погоджуе сво! дi! з парламентом та демократичним сусшльством. При цьому активний розвиток отримують рiзного роду асоцiацi!, спрямова-нi у першу чергу на захист сустльства вщ тиску з боку держави. Шоста модель передбачае високий рiвень структурованостi та розвитку профстлок, асоцiацiй, партiй. За таких умов воно може становити реальну альтернативу держав^ хоча оптимальним для нього е не конфронтащя, а ствробгтни-цтво з державою. Сьома модель належить до економiчно1 формацi! соща-лiзму, в якш суспiльство втрачае свою автономiю i стае залежним вiд держави чи партшного примусу [55, с.187]. Р. Фоссаер вiдстоюе точку зору, зодно з якою полiтизацiя сустльства супроводжуеться соцiалiзацiею держави, вони юнують як два взаемозалежнi феномени.
Помгтним явищем в осмисленнi проблем взаемодп стало вщродження iдей контрактуалiзму — соцiального контракту, суспiльного договору як осно-ви виникнення держави та !! взаемодi! з сустльством. Вiдродження цих iдей, започаткованих працями Ж. Ж. Руссо, Дж. Локка, I. Канта, пов'язують з iменем американського дослщника Дж. Роулза — автора вщомо! пращ «Тео-рiя справедливостi» (1971) [35]. Згiдно з його концепщею принципи справед-ливосп як основа взаемовiдносин у суспiльствi не нав'язуються ззовнi, не
диктуються земним авторитетом, «позаземним розумом», а формуються i формулюються самими людьми у процес сустльного договору. Виходячи з цього, Дж. Роулз розумie суспiльство як кооперацию осiб, що входять до само-керовано'' асоцiацiï i дгють з метою просунути свое благо. На основi визнання принципу справедливой! формуеться суспiльний договiр, до якого можуть приеднуватись iншi. Саме справедливють забезпечуе формування бази сустльства, що включае його полiтичну конституцию, принциповi економiчнi та соцiальнi угоди, ринкову конкуренщю, моногамну сiм'ю тощо. Сукуптсть елементiв бази визначае людськ права i обов'язки та впливае на ïx перспек-тиви. 1дея соцiального контракту у Дж. Роулза полягае в тому, що учасники сустльно'' кооперацiï погоджуються щодо политики i концепцiï соцiальноï справедливостi, яю мають рiзне функцiональне призначення в сусшльство Люди самi визначають, що е справедливим, а що — несправедливим. Вибiр поняття справедливостi в подальшому передбачае вибiр спецiальноï концепций Основою оптимально!' справедливостi е чесна рiвнiсть. При цьому при шдготовщ такого договору принцип справедливосп повинен стати над всiма шшими, в першу чергу над популярним принципом корисностi [35, с. 48-49]. Абсолютизащя справедливостi, що мае стльний корiнь з поняттям «право», у Дж. Роулза е основою моральних дш особи, взаeмодiï суспiльства та держави. Розвиваючи сво' ще' стосовно сучасного свiту, вчений проводить думку про те, що тепер двома единими суб'ектами можливого значного сощального контракту е суспiльство, яке включае людей, та держава. В основi такого договору лежить справедливiсть обох його учасниюв.
У 80-ri роки ХХ ст. на розроблення проблем взаемоди суспiльства та держави вщчутно вплинула серiя праць Е. Геллнера, серед яких найпомiтнiшою стала його фундаментальна робота «Умови свободи. Громадянське суспiльство та його iсторичнi суперники». 1дею громадянського суспiльства Е. Геллнер оцiнюe як щею iнституцiйного i полiтичного плюралiзму, який сто'ть на пере-шкодi монополiï влади та врiвноважуe ïï прагнення. Вчений розвивае думку про те, що держава та економжа е незалежними iнститутами. В едносп еко-номiчного плюралiзму та контрольованого суспiльством полiтичного центра-лiзму вбачаеться основне призначення сустльства. У межах громадянського сустльства Е. Геллнер ключову роль вiдводить так званiй «модульнш люди-нi». Спираючись на теоретичш напрацювання Е. Дюркгейма щодо «оргатч-но'' солiдарностi» особистостей в умовах розвиненого сустльства, стввщно-шення iндивiда та групи, вiн розвивае щею стосовно незалежностi окремо'' особистостi та ïï добровшьно'' участi в рiзних асоцiацiях. Таким чином, Е. Геллнер розглядае сформоване громадянське сусшльство як «сукупшсть шститупв, союзiв та асощацш — досить мiцних, аби виключити можливiсть появи тиранiï, i в той же час достатньо вшьних, тобто таких, яю дозволяють iндивiдовi без перешкод до них приеднатися або ïx покинути, а не поставлених йому в обов'язок вщ народження чи назавжди закрiплених за ним у процем
якого-небудь суворого ритуалу, що вщ нього кров застигае в жилах» [9, с. 148]. Щкавими е роздуми Е. Геллнера вщносно того, що умовою юнування грома-дянського суспiльства е iндивiдуальна свобода i рiвноправнiсть особи.
Усвiдомлення складностi процесу взаемодп держави та сустльства при-звело до створення низки сучасних концепцш штерпретацп цiе! взаемодi!. При найб^ш загальному логiко-гносеологiчному аналiзi можна подiлити цi концепцi! на два велию класи: 1) субстанцiональнi, що роблять акцент на самостшному юнувант держави та суспiльства; 2) реляцшт, що акцентують увагу на взаемодп держави та сустльства крiзь призму вщносин на елемен-тарному i складному комунiкативному рiвнях. Безумовно, потрiбно розумiти всю мiру умовностi i конвенцiональностi такого подiлу, оскiльки в рiзних пiдходах можна знайти як «субстанцюнальт», так i «реляцiйнi» аспекти про-блеми взаемодп держави та сустльства. Тому при аналiзi процесу ще! взаемо-дi! важливо видшити домiнанти в тiй чи шшш концепцi!, оскiльки вони е своерщними патернами, що визначають характер аналiзу дано! взаемодi!, вiдповiдним чином впливають на правосвiдомiсть та правову культуру гро-мадян.
Iдеологiчним обгрунтуванням самостiйного юнування держави та сустльства, як тдкреслюе О. Петришин [31, с. 5], е: 1) концепщя iндивiдуалiзму, коли людина розглядаеться як першооснова сусшльного та полiтичного устрою, а тому й носш певних невщ'емних прав; 2) принцип непорушностi приватно! власносп; 3) лiберальне розумiння свободи, що не зводить !! лише до взаемовщносин мiж людиною та державою, наразi полiтична свобода розглядаеться пльки як засiб для реалiзацi! особисто! свободи; 4) щея мiсцевого самоврядування, що передбачае диференщацго i вiдносну автономiю рiзних форм публiчно! влади. Функцiонування громадянського сустльства створюе можливосп для бiльш адекватного розумшня i права, i держави, суттсть яких за цих умов стае глибшою i змiстовнiшою. Право розглядаеться як таке, що формуеться на теренах громадянського сустльства, однак, це не виключае потреби набуття ним за посередництвом державно-владних шституцш таких важливих рис, як ясне i чиже визначення прав та обов'язюв, сумiсне визнання сформульованих правил поведшки, можливiсть !х примусового гарантування. Громадянське суспiльство виступае й найбшьш вiдповiдним пiдгрунтям для практичного здшснення правових норм, де тiльки й можуть скластися реаль-нi показники соцiально! ефективностi права [31, с. 6].
Субстанцюнальт тдходи, у свою чергу, можна подшити на системну i структурно-функцiональну, синергетичну, iнструментально-силову та потен-цiйно-вольову концепцi!. Системна i структурно-функцiональна концепцi! пов'язанi з виявленням складно! системно! структури взаемодi! «держава — сустльство», тобто сукупносп вщносин мiж елементами цiлого, що збер^а-ють свою тривалiсть при рiзного роду перетвореннях i змiнах, i визначеннi ролi та мiсця певного елемента, його функцш у життедiяльностi дано! систе-
ми (структури). Ц концепцп базуються на принципах вивчення органiчного цшого: сходження вiд абстрактного до конкретного, едност аналiзу та синтезу, лопчного та iсторичного, виявлення в об'екп рiзноякiсних елементiв та 'хньо'' взаемоди, синтезi структурно-функцiональних та генетичних уявлень про об'ект тощо. Для цих пiдходiв важливе значения мае зворотний зв'язок. Останнш визначимо як вплив результапв функцiонувания яко'-небудь систе-ми (об'екта) на характер цього функцюнування [52, с. 19]. Основна щея зво-ротного зв'язку полягае в тому, щоб використовувати самi вщхилення систе-ми (об'екта) вщ визначеного стану для формування керуючого впливу. Меха-нiзм зворотного зв'язку розглядаеться як суспiльний контроль над дiяльнiстю держави та ïï оргашв, «який би нейтралiзував i попереджав антигромадянську дiяльнiсть держави» [26, с. 30]. ^iM того, зворотнi зв'язки слад розглядати як функцию «входу», тобто постановлення завдань сусшльством державi з на-ступним оцiнюваниям ''хньо'' реалiзацiï'. Це вiдповiдаe науковим принципам управлшня [17]. Вплив суспiльства на державу здшснюеться завдяки: про-дукуванню норм i цiнностей, що держава попм скрiплюe своею санкцieю; штегруванню суспiльства, зокрема шляхом додання цивМзованого вигляду соцiальним конфлiктам (i тим самим 'хнього гасiння); утворенню середовища (шдгрунтя), в якому формуеться розвинений сощальний iндивiд з вщповщним рiвнем правово'' свiдомостi та правово'' культури [23]. Концепцп базуються на працях Г. Алмонда, Р. Барта, Д. 1стона, М. Крозье, К. ЛевьСтросса, Т. Пар-сонса та ш. [5; 22; 29; 54].
Синергетика — мiждисциплiнарний напрямок наукових дослщжень — виникла на початку 70-х роюв ХХ ст. i сво'м основним завданням ставить пiзнання загальних закономiрностей i принципiв, що лежать в основi про-цесiв самооргашзацп систем найрiзнiшоï природи: фiзичних, хiмiчних, бiо-логiчних, техиiчних, економiчних, сощальних, правових. Деяк1 вченi вважа-ють, що виникнення синергетики знаменуе собою початок ново'' науково'' революцiï, оскшьки вона не просто запроваджуе нову систему понять, а й змiнюe стратегию наукового пiзнання, сприяе виробленню принципово ново'' науково'' картини свиту i веде до ново'' iитерпретацiï' багатьох фундаментальних принципiв природознавства. Сутшсть змiн, що пропонуються в стратеги наукового шзнання, на думку засновниюв ново'' науки нiмецького фiзика Г. Хакена, Нобелiвського лауреата I. Пригожина та його колег iз Брюссельсько-го Вiльного Унiверситету, насамперед Г. Николюа, I. Стенгерс, А. Баблоянц [2; 4; 6; 16; 19; 20; 30; 32; 40; 49; 56; 57], полягае у такому. Традицшна наука у вивченш свиу робила акцент на замкнутих системах, звертаючи особливу увагу на стшюсть, порядок, однорщшсть. Всi щ настанови немов би характе-ризують парадигмальну пiдставу i спосiб шдходу до вивчення природних процесiв традицшно'' науки. Синергетичний пiдхiд акцентуе увагу на вщкри-тих системах, невпорядкованосп, нестiйкостi, нерiвноваженостi, нелiнiйних в'дношеннях. Це не просто додатковий у «боровському» сени погляд на свiт,
а домшантний погляд, що мае характеризувати науку майбутнього. На думку I. Пригожина, синергетичний погляд на свгг веде до революцшних змш у на-шому розумiннi випадковосп i необхiдностi, незворотностi природних про-цесiв, дае принципово нове тлумачення ентропiï i радикально змiнюе наше уявлення про час [28]. Синергетика вщкривае новi принципи побудови склад-них структур, що розвиваються, з простих. Процеси нестаб^ност i переор^ ентаци взаемовiдносин держави та сустльства в ходi сощально-економiчно-го розвитку розглядаються як основнi i природт, зумовлюючи сам процес розвитку. Це пов'язано з переходом вщ традицшно1 статично1 системи взаемо-вiдносин держави та сустльства до системи-взаемодп, що розвиваеться, в якш виникають новi структури i змiнюються закони поведшки, виникають стiйкi компромiси суперечливих процемв мiж елементами системи, спрямо-ваш на досягнення ïï рiвноважного стану. Для дослщжувано! системи взаемозв'язок стшкосп i нестiйкостi конкретизуеться через поняття нелшш-ностi. Парадигма нелiнiйностi процемв, що протiкають, е справедливою для вмх процесiв розвитку, що вщбуваються в природi та суспiльствi [52, с. 41]. Розглядаючи систему «держава — сустльство» як нелшшну, ми повинт враховувати, що ïï параметри змшюються в процесi суспiльного розвитку, тим самим у рiзнi перюди ïï поведiнка буде неоднозначною i при деяких обставинах може стати непередбаченим (втратити стшюсть). У впливi на цше, складну систему головне не сила, а правильна тополопчна конф^ра-цiя впливу. Надзвичайно ефективт при цьому малi, але правильно оргат-зованi резонанснi впливи на складт системи. Синергетика розкривае за-кономiрностi та умови протiкання швидких, лавиноподiбних процесiв та процесiв нелшшного, самостимулюючого росту. Важливо зрозумiти, як можна шщювати такого роду процеси у вщкритому нелiнiйному середови-щ^ наприклад, у правовiй сферi. Мiж первинним впливом i отриманим результатом буде вщсутнш жорсткий функщональний зв'язок. Бiльш того, навiть самий характер результату (позитивний чи негативний) залежить вщ багатьох чинникйв i не е точно передбаченим. Синергетика робить очевидним розумшня того, що складнооргатзованим системам не можна нав'язати шляхи ï'хнього розвитку. Замють цього приходить розумшня того, що необ-хщно сприяти ïхнiм власним тенденщям розвитку, якi б виводили системи на щ шляхи. В найбшьш загальному планi важливо зрозумiти закони коево -лющ держави та сустльства. Синергетика демонструе, як крiзь хаос здш-снюеться зв'язок рiзних рiвнiв органiзацiï. У вiдповiднi моменти — момен-ти нестiйкостi — малi обурення, фл^ктуацiï можуть розростатися в макро-структури. З цього загального уявлення випливае, зокрема, що зусилля, дп держави, сустльства та людини взагалi можуть мати велию наслiдки для системи i в стат нестiйкостi системи вони можуть впливати на макросощ-альнi процеси в сощум^ вiдповiдне ставлення до закону i обов'язковосп (необов'язковостi) його виконання(або невиконання).
1нструментально-силова концепщя акцентуе увагу на способах функцю-нувания держави та сустльства i засобах реалiзацiï досягнення соцiального результату. Вже в «Левiафанi» Т. Гоббса процес функцiонування держави пов'язуеться з наявтстю у не'' реального засобу примушення i необхщтстю силового впливу на суспiльство [11, с.139]. Цей пiдхiд актуалiзуe шструмен-тальну функцию держави i розглядае характер взаeмодi'' держави та сустльства крiзь призму ïï силово'' функцп. Ця концепцiя розроблена представниками англо-американсько'' школи «полiтичного реалiзму» (Д. Кетлш, Г. Моргентау та iн.), яю насамперед акцентують на силовому впливi при розв'язаннi низки внутрiшнiх i зовтштх проблем i явно вираженш силовий iнструментальнiй функцiï держави в 'хньому розв'язаннi, формуваннi вiдповiдно'' правосвщо-мостi та правово'' культури у громадян.
Потенцiйнi-вольовi концепцiï виходять з примату вольово'' компоненти при аналiзi взаeмодiï держави та суспiльства. Такий пiдхiд найбiльш розро-блений в тмецькш фiлософськiй думцi. Г. В. Ф. Гегель i К. Маркс, И. Г. Фiхте i А. Шопенгауер, Ф. Нщше i М. Вебер використовували поняття «вольово'' властивосп» або «вольово'' здiбностi» при аналiзi взаeмодiï низки аспектiв у дiяльностi держави, суспiльства та особистостi. Тут базовим е розумшня М. Вебером процесу взаемоди суб'екпв соцiально'' дшсносп як можливосп про-водити усередиш цих суспiльних стосункiв власну волю, навт усупереч опору, незалежио вщ того, на чому така можливють Грунтуеться. Суворо ка-жучи, таке тлумачення взаeмодiï держави та сустльства, як i шших суб'eктiв сощально'' дiйсностi, можиа iнтерпретувати i як «вольове ставлення», але акценти i у Г. В. Ф. Гегеля, i у К. Маркса, i у М. Вебера робляться на тлумачен-нi ще'' взаeмодiï з точки зору наявносп деякого вольового потенцiалу суб'екта сощально'' дшсносп, який володie особливими атрибутивними якостями.
До субстанцiональних концепцiй взаемоди держави та сустльства досить близькими е реляцшш, що тлумачать цей процес насамперед крiзь призму «сощальних вiдносин». Треба вiдзначити, що щ пiдходи досить тiсно пере-плгтаються мiж собою. Можиа видiлити поведiнковi (бiхевiористськi), штер-акцiонiстськi, комунiкативнi та постструктуралютсью концепцiï в рамках релящошстського подходу. Поведiнковi (бiхевiористськi) концепцi'' редукують все рiзноманiття процесу взаeмодi'' держави та сустльства до вщносин мiж ними на макро-, мезо- i мiкрорiвнях [34, с. 240, 241, 314, 317-319, 326, 327, 335]. Бiхевiористи Г. Лассуел i А. Каплан, акцентують увагу в цих вщносинах на таких аспектах, як контроль над цшними ресурсами, участь в ухваленш ршень, впливо Таким чином, процес взаемоди держави та сустльства роз-глядаеться крiзь призму поведшки i впливу, при якому одна зi сторiн може нав'язати другш свое рiшения, формувати ri чи iншi певнi складовi правово'' культури.
1нтеракцютстськ1 концепцiï розглядають весь процес взаемоди держави та сустльства як особливе вщношення, що виконуе роль способу обмiну
ресурсами мiж суб'ектами сощальних дш (П. Блау [53]) або асиметрично1' взаемодп зi змшою ролей акторiв при роздiленнi зон впливу (Д. Ронг), а також основного «стабМзатора» у сукупнш системi суспiльних вщносин, що забез-печуе шляхом регулювання конфлiктiв, якi постiйно виникають з приводу розподiлу i перерозподiлу матерiальних, людських та iнших ресурсiв (Р. Да-рендорф, Л. Козер та ш. [13-15; 21]), соцiальну рiвновагу i полiтичний кон -сенсус. Сощальний процес тлумачиться як процес вироблення i змши сощ-альних значень, постшного визначення i перевизначення ситуацiй взаемодiï ïхнiми учасниками. В ходi цього перевизначення змiнюеться i об'ективне (з точки зору взаемодгючих суб'екпв) середовище социально!' дiяльностi, бо свгт, за поглядами представниюв даного пщходу, мае повнiстю соцiальне похо-дження. Рiзнi групи виробляють рiзнi свiти, що змiнюються в процес змiни значень в ходi соцiальноï взаемодiï, i це необхщно враховувати при аналiзi процесу взаемодiï держави та сустльства, розроблент моделi правового ви-ховання.
Найбiльш складними комбшованими пiдходами е комунiкативнi (Х. Арендт, Ю. Хабермас [43-45]), а також постструктурал!стськ1 (або неострук-туралiстськi) (М. Фуко, П. Бурдье [7; 42]) моделi взаемодп держави та сустльства. Комуткативт концепци розглядають процес взаемодп держави та сустльства як опосередкований i iерархизований мехатзм стлкування мiж суб'ектами соцiальноï дiйсностi, що розгортаеться в сощальному полi i просторi комунiкацiй, в тому числi правових. Що стосуеться новiтнiх постструктуралютських (або неоструктуралiстських) концепцiй М. Фуко i П. Бурдье, то 1х об'еднуе не субстанцiональне, а скорше реляцiйне бачення процесу взаемодiï держави та сустльства як вщношення i стлкування. М. Фуко вщзначае, що процес взаемодп держави та сустльства е не просто вщносинами суб'екпв, а свого роду модальтстю стлкування, тобто «вiд-ношення вiдношень», неперсотфжованим i неуречевленим, оскйльки його суб'екти знаходяться в кожний момент в лжях напруги, що постiйно зм^ нюються, i спiввiдношеннях взаемних сил. Це ж доповнюе думка П. Бурдье, який розглядае даний процес крiзь сукуптсть «капiталiв» (економiчних, полгшчних, культурних, правових тощо) мiж рiзними агентами (державою та суспiльством) у вщповщносп з ïхнiми позицiями в сощальному просто-рi, що утворюеться i конструюеться самою iерархiею суб'екпв соцiальноï дiяльностi i вiдбиваеться на рiвнi правосвiдомостi та правовоï культури громадян.
Висновки. Вм перелiченi концепцiï показують рiзноманiття пiдходiв до аналiзу взаемодп держави та сустльства, визначають принципи та тенденцп цiеï взаемодй, можливi шляхи ïхньоï гармонiзацiï в рамках домiнуючого па-терна тiеï чи iншоï концепцiï, визначають вiдповiднi шляхи формування правовоï свiдомостi та правовоï культури громадян, як! сл1д ураховувати при органiзацiï виховноï роботи у суспшьств!.
Л1ТЕРАТУРА
1. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон. — М. : Арго, 1993. — 303 с.
2. Аршинов В. И. Синергетика как феномен постнеклассической науки / В. И. Аршинов. — М. : ИФ РАН, 1999. — 204 с.
3. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание, управление / В. Г. Афанасьев. — М. : Политиздат, 1981. — 432 с.
4. Баранцев Р. Г. Синергетика в современном естествознании / Р. Г. Баранцев. — М. : Едиториал УРСС, 2003. — 144 с.
5. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика : пер. с франц. / Р. Барт ; сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова.— М.: Прогресс, 1989. — 616 с.
6. Бшоус В. С. Синергетика i самооргашзацш в економiчнiй дiяльностi : навч. поибник / В. С. Бшоус. — К. : КНЕУ, 2007. — 320 с.
7. Бурдье П. Социология социального пространства : пер. с франц. / П. Бурдье ; общ. ред. Н. А. Шматко. — СПб. : Алетейя, 2005. — 288 с.
8. Гегель Г. В. Ф. Философия права : пер. с нем. / Г. В. Ф. Гегель. — М. : Мысль, 1990. — 524 с.
9. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники / Э. Геллнер. — М. : Ad Ма^теш, 1995. — 396 с.
10. Гоббс Т. Сочинения : в 2 т. / Т. Гоббс. — М. : Мысль, 1989. — Т. 1. — 622 с.
11. Гоббс Т. Сочинения : в 2 т. / Т. Гоббс. — М. : Мысль, 1991. — Т. 2. — 731 с.
12. Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность : монография / науч. ред. И. Ф. Кононов. — Луганск : Альма матер, 2002. — 320 с.
13. Дарендорф Р. Дорога к свободе / Р. Дарендорф // Вопр. философии. — 1990. — № 9. — С. 74-88.
14. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики и свободы : пер. с нем. / Р. Дарендорф. — М. : РОССПЭН, 2002. — 288 с.
15. Дарендорф Р. Тропы из утопии. Работы по теории и истории социологии / Р. Дарендорф: пер. с нем. Б. Скуратова, В. Близнекова. — М. : Праксис, 2002. — 536 с.
16. Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления / И. С. Добронравова. — К. : Лыбидь, 1990. — 147 с.
17. Зайченко Ю. П. Исследование операций / Ю. П. Зайченко. — К. : Вища шк., 1988. — 552 с.
18. Иванов В. Н. Технологии политической власти: зарубежный опыт / В. Н. Иванов, В. Я. Матвиенко В. И, Патрушев, И. В. Молодых. — К. : Вища шк., 1994. — 263 с.
19. Князева Е. Н. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Вопр. философии. — 1992. — № 12. — С. 3-20.
20. Князева Е. Н. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. — М. : Наука, 1994. — 236 с.
21. Козер Л. А. Функции социального конфликта / Л. А. Козер ; пер. с англ. О. А. Назаровой ; под общ. ред. Л. Г. Ионина. — М. : Идея-Пресс, Дом интеллектуал. книги, 2000. — 205 с.
22. Леви-Стросс К. Структурная антропология / К. Леви-Стросс : пер. с франц. Вяч. Вс. Иванова. — М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. — 512 с.
23. Левин И. Б. Гражданское общество на Западе и в России / И. Б. Левин // Полис. — 1996. — № 5. — С. 107-119.
24. Локк Дж. Два трактата о правлении / Дж. Локк // Соч. : в 3-х т. — М. : Мысль, 1988. — Т. 3. — 668 с.
25. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. — Изд. 2-е. — М. : Гос -Политиздат, 1955. — Т. 4. — 560 с.
26. Мацюк А. Громадянське сустльство — сощальна основа держави, влади i демократа / А. Мацюк // Укр. право. — 1995. — №1 (2). — С. 24-33.
27. Монтескье Ш. Избранные произведения / Ш. Монтескье. — М. : Госполитиздат, 1955. — 799 с.
28. Николис Г. Самоорганизация в неравновесных системах / Г. Николис, И. Пригожин. — М. : Мир, 1979. — 431 с.
29. Парсонс Т. О структуре социального действия / Т. Парсонс. — М. : Акад. проект, 2000. — 880 с.
30. Пономарьов О. С. Самооргатзащя i управлшня в сощальних системах /
0. С. Пономарьов // Теорш i практика управлшня сощальними системами. — 2003. — № 2. — С. 37-46.
31. Правова культура i громадянське сустльство в Украгш: стан i перспективи розвитку : матер. мiжнар. наук. конф., м. Харюв, 12 жовт. 2007 р. / редкол. : Ю. П. Битяк,
1. В. Яковюк, Г. В. Чапала. — Х. : Право, 2007. — 216 с.
32. Пригожин И. Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс. — М. : Прогресс, 1986. — 432 с.
33. Проблеми державно-правового розвитку в умовах европейсько! штеграцй i глобалiзацil : матер. мiжнар. наук. семшару, м. Харюв, 16 трав. 2008 р. / редкол. : Ю. П. Битяк, I. В. Яковюк, Г. В. Чапала. — Х. : Право, 2008. — 203 с.
34. Ритцер Дж. Современные социологические теории / Дж. Ритцер. 5-е изд. — СПб. : Питер, 2002. — 688 с.
35. Роулз Дж. Теория справедливости : пер. с англ. / Дж. Роулс. — Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. — 535 с.
36. Руссо Ж. Ж. Об общественном договоре. Трактаты : пер. с франц. / Ж. Ж. Руссо. — М. : «Канон-пресс», «Кучково поле», 1998. — 416 с.
37. Селшанов В. Громадянське суспшьство та деяю погляди на нього в заыднш политологи / В. Селiванов, Г. Щедрова // Право Укра!ни. — 1995. — № 11. — С. 22-30.
38. Скакун О. Ф. Теория государства и права / О. Ф. Скакун. — Х. : Консум, 2000. — 691 с.
39. Тимченко С. М. Громадянське суспшьство i правова держава в Украшг моно-граф1я / С. М. Тимченко. — Зата^жжя : Юрид. ш-т МВС Украши, 2002. — 193 с.
40. Усольцев А. П. Синергетика педагогических систем: монография /
A. П. Усольцев. — Екатеринбург: Урал. гос. пед. ун-т, 2005. — 263 с.
41. Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. — 6-е изд. — М.: Политиздат, 1991. — 560 с.
42. Фуко М. Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи, выступления и интервью / М. Фуко ; пер. с франц. С. Ч. Офертаса, под общей ред.
B. П. Визгина и Б. М. Скуратова. — М. : Праксис, 2002. — 384 с.
43. Хабермас Ю. Вовлечение другого: Очерки политической теории / Ю. Хабер-мас / пер. с нем. Ю. С. Медведева; под ред. Д. А. Скляднева. — М. : Наука, 2001. — 417 с.
44. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы: На пути к либеральной евгенике? / Ю. Хабермас ; пер. с нем. М. Л. Хорькова. — М. : Весь Мир, 2002. — 144 с.
45. Хабермас Ю. Проблема легитимации позднего капитализма / Ю. Хабермас. — М. : Праксис, 2010. — 272 с.
46. Хайек Ф. Общество свободных : пер. с англ. / Ф. Хайек. — Л. : Overseas Publications Interchange Ltd, 1990. — 309 c.
47. Хайек Ф. Дорога к рабству: Исслед. альтернат. способов орг. соц. жизни : пер. с англ. / Ф. Хайек. — М. : Экономика, 1992. — 176 с.
48. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма : пер. с англ. / Ф. Хайек. — М. : Новости, 1992. — 302 с.
49. Хакен Г. Синергетика: Иерархия неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройствах : пер. с англ. / Г. Хакен. — М. : Мир, 1985. — 419 с.
50. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Ф. Энгельс // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — Изд. 2-е. — Т. 21. — С. 23-178.
51. Юзьков Л. П. Проект ново! Конституцп Украши (в редакцй вщ 1 липня 1992 року) винесений на всенародне обговорення / Л. П. Юзьков // Конститущя незалежно! Украши : У 3 кн. / Щд ред. С. Головатого. - Кн.1: Документи, коментар^ статт! - К. : Право. Украшська Правнича Фундацш,1995. - С. 13-22.
52. Якубовський О. П. Державна влада i громадянське сусшльство: система взаемоди: монограф1я / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська. — Одеса: ОР1ДУ НАДУ, 2004. — 270 с.
53. Blau P. Parameters of Social Structure / P. Blau // Approaches to the Study of Social Structure / Ed. by P. Blau. — N.Y.: Free Press, 1975. — P.220-253.
54. Crozier M. Actors and Systems: the Politics of Collective Action / M. Crozier, E. Friedberg. — Chicago: University of Chicago Press, 1980. — 333 р.
55. Fossaert R. La Societe : Les Etats / R. Fossaert. — P. : Seuil, 1981. — Vol. 5. — 566 р.
56. Knyazeva H. Synergetics and the Images of Future / H. Knyazeva // Futures. — 1999. — Vol. 31, No. 3-4. - P. 281-290.
57. Knyazeva H. Arbitrariness in Nature: Synergetics and Evolutionary Laws of Prohibition / H. Knyazeva // Journal for General Philosophy of Sciences. — 2000. — Vol. 31, No.1. — P. 57-73.
МОДЕЛИ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ГОСУДАРСТВА И ОБЩЕСТВА И ИХ ВЛИЯНИЕ НА ФОРМИРОВАНИЕ ПРАВОСОЗНАНИЯ И ПРАВОВОЙ КУЛЬТУРЫ
Требин М. П.
Исследованы модели взаимодействия государства и общества, их влияние на правовую культуру и правовое сознание граждан. Проанализированы современные западные политико-правовые концепции взаимодействия государства и гражданского общества.
Ключевые слова: государство, общество, взаимодействие, правовое сознание, правовая культура.
MODELS OF CO-OPERATION OF THE STATE AND SOCIETY AND THEIR INFLUENCE ON FORMINGS OF LEGAL CONSCIOUSNESS AND LEGAL CULTURE
Trebin М. P.
The models of co-operation of the .state and society, their influence, are probed on a legal culture and legal consciousness of citizens, modern western political and legal conceptions of co-operation of the state and civil society are analysed.
Keywords: state, society, co-operation, legal consciousness, legal culture.
