CC BY
110
УДК 130.2:159.964.26
В. Л. Фглгппов, кандидат педагопчних наук, доцент
КРИЗА КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТ ШИЗОАНАЛ1ЗУ
Висвтлено основт питання шизоанал1зу як модифтацп класичного психоанал1зу, в контекстi якого автор розглядае явище кризи культури.
Ключовi слова: шизоаналiз, криза, iсторiя, культура, самовiдчуття.
Актуальтсть проблема. У науковому полi ХХ ст. сформувалася низка нових концепцш, змют яких визначило революцшне перетворення не тшьки в теоретичнш, а й у сощально-пол^ичнш i духовнш сферах людсько'1' дiяльностi. Фiлософськи обгрунтоване позицiювання цих щей стае важливим досвiдом в умовах реформування сучасного суспшьства. Досвщ розв'язання проблеми кризи культури мае загальнофшософську актуальнiсть, чим i зумовлена увага до науково'1 спадщини ХХ ст.
У запропонованш статп автор ставить за мету розглянути проблеми кризи культури в контекст шизоаналiзу, що було розроблено Жаком Лаканом.
Виклад основного MamepiaRy. Класичний психоаналiз та його модифшацп, природно, не обмежуються трьома вiдомими персонами (маються на увазi Фрейд, Юнг та Фромм), вш продовжуе розвиватися, хоча iнодi в модифiкацiях надзвичайно екзотичних. До одше'1" з подiбних модифшацш належить так званий шизоаналiз, або, висловлюючись докладнiше, шизоаналiтичний проект, засновником якого е Жак Лакан — ф^ура вельми ексцентрична, вельми
© Фшппов В. Л., 2014
стрна та суперечлива. Иого працi, лекцп, семшари, проекти завжди викликали численнi та суперечливi пересуди, мали прихильникiв i цiлком запеклих опонентiв. Проте оминути шизоанал^ичний проект немае жодно'1' можливосп, тому що саме вiн як деяка модифшащя класичного психоаналiзу й наближае нас до штерпретацп проблеми глобалiзацii.
Шизоаналiз продовжуе традицiю психоаналiзу, але його ключовою iдеею якраз i е примат iррацiональноi сфери. Якщо у фрейдiвському класичному варiантi рацiональне наявне, оскiльки «я», або «его», е саме рiвень розвитку ращонального i «над-я», або «суперего», також е надрацiональнiсть, зверхня над ращональним «я», то в шизоаналiзi рацiо усуваеться як таке. «На що ж шше розкривае нам аналiз очi, як не на радикальну, незникому неузгоджешсть притаманних людиш способiв поведiнки щодо всього, з чим вона в житп мае справу? Виявлений аналiзом вимiр являе собою протилежшсть усього того, що розвиваеться шляхом адаптацп, наближення, вдосконалення... В аналiзi рух вiдбуваеться стрибками, а застосування до нього певних усезагальних символiчних вiдношень завжди виявляеться. неадекватним» [1, с. 53].
Шизоаналiз е апеляцiя до чистого та ращонального i згiдно iз шизоаналiзом будь-який текст обов'язково включае пщсвщоме, сягае архетипу i, власне кажучи, в ньому й розчиняеться. «.. .Позасвщоме — це дискурс iншого. Але дискурс шшого — це не дискурс абстрактного шшого... це дискурс мого батька. Я лише одна з його ланок» [1, с. 55]. 1ншими словами, пщ текстом можуть розум^и будь-яку знакову спшьшсть — музичну, образотворчу, л^ературну тощо, але ця спшьшсть школи не буде зведена до однозначного або певного смислу. Вона весь час буде уводити сприйняття до глибин пщсвщомого та ращонального i по су^ надасть цьому самому сприйняттю знамениту свободу без берепв. Тобто безмежну можливють нескшченних iнтерпретацiй, яю часто вже не мають до даного тексту жодного вщношення.
Наявна й друга риса, яка радикально вiдрiзняe шизоаналiз вщ класичного фрейдистського психоаналiзу. У класичному психоаналiзi школи не говорилося про те, що норма е аномалieю. 1ншими словами, що нормальна, адекватна психша е чимось незвичайним та раритетним. Шизоаналiз стверджуе цiлком протилежнi речi. «Причина... бувае лише там, де щось кульгае... а фрейдiвське позасвiдоме й розташовуеться... у тiй точцi, де щось одвiчно кульгае. Важливо не те, що позасвщоме визначае невроз. важливо, що позасвщоме являе нам те зяяння, що сполучае невроз iз чимось реальним — ... яке, може трапитися, i не детермшоване» [2].
Таким чином, за шизоаналiзом, деяка шизофрешчна модель, тобто розрив каузальносп та телеологiчностi, i е норма. Висловлюючись словами Лакана, засновника шизоаналiзу, слiд сказати, що вш мав на увазi шизофрешю як деякий розрив единого в суб'ектг «чи е едине вщносно перерваностi первинним? Не думаю. Адже якщо едине в досвiдi позасвщомого наявне, то. наявне воно в ньому як щiлина, межа, розрив» [2]. Що е розрив единого в суб'ект або розрив ланцюга означуваних? Розрив ланцюга означуваних е розрив вщношень мiж речами. Дшсно, коли ми беремо звичайнi речi i спiввiдносимо !х однi з одними вщповщно до встановлених традицш i норм, ми сприймаемо цю ситуацiю як нормативну та звичайну. Як тшьки тi самi речi починають фiгурувати в iнших незвичайних вщношеннях або в незвичних контекстах, вони моментально втрачають звичний смисл. Згадаемо, наприклад, як ще в художниюв сюрреалiзму була знаменита картина «чашка з блюдцем, але мохната». Ось ця мохната чашка з блюдцем е класичною шюстращею шизоаналiзу Лакана через ту просту причину, що вш уважае це не художньою новащею, притаманною тому або шшому художнику певного напряму, а що саме це вщбуваеться в людськш психщь I чим далi людство просуваеться у своему розвитку, тим менше стiйких 1 звичних зв'язюв виявляеться в ц1й самш псих1ц1. Ми якраз говорили про це, коли вказували на те, що людина весь час змушена поглинати все бшьше й бшьше символ!в та знакових ситуацiй, ! якщо вона припиняе на мить у них адаптуватися, 11 викидае 1з середовища, з соц1уму. Ось це, очевидно, ! мав на уваз! Лакан, постулюючи прагнення сучасно!' свщомосп деструкцп, тобто руйнування причинно-наслщкових зв'язк1в та пiзнаваностi ситуацп. Зрозумшо, що св1дом1сть, в як1й вщбуваеться под16вд деструкцiя, е св1дом1стю шизофрешчною i, за Лаканом, у ситуацп сучасного суспiльства е не аномалiею, а нормою. Тут, безумовно, вш повн1стю розходиться з Фрейдом.
Зазначимо, що це дуже щкава аналогия через те, що лаканiвський шизоанал^ичний проект зовс1м не е винятком у низщ 1нших ф1лософських проекпв i концепцiй ХХ ст. Початок цьому мютиться не в психоаналiзi, а значно ранiше, знаходиться саме на тому злам^ коли класична фшософ1я з '11 рацiональнiстю переходить до некласично! фшософп. I замють рацiонального «ког1то» з'являеться знаменита слша воля спочатку в Шопенгауера, а пот1м у Нiцше. Людина стае суб'ектом воль «Цей св1т е воля до могутносп i шчого кр1м цього! I ви самi теж суть та ж воля до могутносп — i шчого кр1м цього!» [3, с. 558]. Бшьш того, з'являеться не просто воля до влади, цей вщомий термш Нiцше, а воля до вол1, тобто людина волiе вол1ти. Про це, до речi, блискуче напише Хайдеггер, характеризуючи метафiзику шцшеансько!' вол1 в одн1й 1з сво'х найвiдомiших праць.
Лакан iнтерпретуе не психоаналiз людини в чистому вигляд1, в1н iнтерпретуе нiцшеанську волю, i ще ширше, в1н iнтерпретуе фшософш життя, яка виникла на злам] фшософсько!' класики до новоТ класики. I знаменитий лакашвський термiн «машина бажань» е не що шше, як модифiкацiя нiцшеанських позиц1й про «волю до влади» та «волю до волЬ>. «Машина бажань» Лакана — практично базовий термш його шизоанал^ичного проекту, i означае це лише те, що людина, за Ицше, i людина, за Лаканом, е виробником бажань, так само як i виробником потреби 1'х безперестанно задовольняти. У цьому контексп доречно навести одне з визначень «машини бажань» ще одного яскравого представника шизоаналiзу — Дельоза: «Машина бажань — це не метафора: це. процес виготовлення бажання, який е одночасно виготовленням виготовлення, виготовленням запису та виготовленням споживання» [4].
Зазначимo, щo знаменитий тepмiн, який виник ще в сepeдинi ХХ ст., — ^o сyспiльствo масoвoгo спoживання якpаз i свiдчить пpo «машину бажань», яка виникаe не ^oero сама пo сoбi y зв'язку з наpoщeнням тexнoлoгiчниx та iншиx мoжливoстeй, а саме тoмy, щй пoчинаe вибyдoвyватися цiла iндyстpiя виготовлення бажань. чим вище piвeнь виготовлення бажань, тoбтo бажання спoживати, тим пoтyжнiшe poзкpyчyeться шдус^я масoвoгo спoживання. Пiдкpeслимo тут, зoвсiм не апелюючи дo Лакана, щo шдус^я масoвoгo спoживання oзначаe не щo шше, як poзквiт масoвoï свiдoмoсri. А poзквiт масoвoï свiдoмoсri у свoю 4epry oзначаe витаснення нopмативниx цiннoстeй кyльтypи у сфepy пoзасвiдoмoгo i виникнення в yтвopeнoмy пpoстopi кyльтypи масoвoï. Ще тoчнiшe — виникнення кyльтypи масoвoгo спoживання i задoвoлeння бажань за дoпoмoгoю пpoвoкацiï згаданиx бажань.
Згiднo з Лаканoм, сучасне сyспiльствo i масoва кyльтypа, як уже зазначалoся, e не щй iншe, як «машина бажань», oднак, iдyчи за тieю самoю лакашвсьшю кoнцeпцieю, нeoбxiднo вiдзначити, щo, за Лаканoм, бажання пopoджye маси. А маси у свoю 4epry знищують класи. Це слiд пpoкoмeнтyвати, адже за вша витoнчeнoстi власне лакашвсьш'1' пoзицiï вoна, oднак, далeкo не oднoзначна.
Лакан yважаe, щo бажання — це деяка самoвiдтвopювана мoдeль. Самoвiдтвopюючи бажання, у сyчаснoмy сoцiyмi зникаe цiлeпoлягання. Ось звiдки в Лакана виникаe пiдмiна — маси витюняють класи i замiнюють ïx. Адже, згiднo з класичнoю кoнцeпцieю, клас мoжe бути визначений як деяка шщальна спiльнoта в тому pазi, кoли в не'1', ща сoцiальнoï спiльнoти, e мета. Бажання — не маe мети. Бажання — вiдтвopюe саме себе. I тому клашва сyтнiсть бiльшe нeмoжлива. Маса e не пpoстo деякий амopфний opганiзм абo амopфний мexанiзм, маса e те, щo вiдтвopюe найбiльш пpoстe. 1ншими слoвами, сyспiльствo, за Лаканoм i класикoю шизoаналiзy, пpипиняe бути висoкoopганiзoванoю стpyктypoю. Спливаючи на пoвepxню як висoкoopганiзoвана стpyктypа, вoнo, це сyспiльствo, наспpавдi являe сoбoю пoганo завyальoваний абo гpyбo стpyктypoваний xаoс, щo, пo сут, oднe й те саме.
З iншoгo бoкy, масoва кyльтypа, пopoджyвана пoдiбним сyспiльствoм, e не щo шше, як мoдeль pинкy. Адже машва кyльтypа e стимулюванням бажань. А звщси вoна, пo сyтi, e кyльтypoю спoживання. «Вигoтoвлeння бажання. e бeзпoсepeдньo спoживанням i пoïданням, тобто "сластoлюбствoм"» [2].
Пpи тoмy ^и всьoмy, щo масoва кyльтypа мoжe бути висoкoopганiзoванoю, дoбpe стpyктypoванoю, вoна мoжe вoлoдiти висoкoю пpeзeнтативнiстю iмiджeвиx тexнoлoгiй, oсoбливo peальниx тexнoлoгiй, oœ^m це тexнiчнo мoжливo i пpoгpeсye у зв'язку зi зpoстанням цившзацшник мoжливoстeй, oднак це e сyспiльствo спoживання кyльтypи, кoли вiдтвopюються тшьки т зpазки кyльтypи, за якиx кyльтypа маe пoпит. Це зoвсiм не виключаe наявнoстi eлiтаpниx yraopern кyльтypи, якi пoданi дeкoтpим, нeбагатьoм пoсвячeним i нiбитo зoвнiшньo шмпенсують величезний пpoстip кyльтypи масoвoï. Але це зoвсiм не oзначаe, щo масoва кyльтypа втpачаe свoю акцентуащю. Вoна пpoдoвжye тиснути i ^poora™ вiдпoвiднo дo тieï самoï ^н^п^'х' «машини бажань».
Тут цiкавo та^ж те, як пoстмoдepнiзм oцiнюe цю ситyацiю, пpичoмy не тiльки в o^6í Лакана як poдoначальника шизoаналiзy, а й в oсoбi iншиx класикiв пoстмoдepнiзмy, яю poзвивали деяю ^eï шизoаналiзy, напpиклад, Бoдpiйаpа, Дeльoза та багатьox iншиx, кorpi oписyвали цю ситyацiю. Згiднo з ïxнiм oцiнюванням, а тoчнiшe ïxньoю пoзицieю, те, щй вiдбyваeться в сoцiyмi в yмoваx пoстмoдepнy, те, щo вiдбyваeться в кyльтypi, у тому чисш кyльтypi, яка e пepeважнo масoвoю, не пiдлягаe oцiнoчнoмy судженню. Вoнo пiдлягаe лише кoнстатацiï як деяка не^^альна ситyацiя, щo зoвсiм не xаpактepизyeться ними як деяка кyльтypна кpиза. Це пpoстo пoстанoвка дiагнoзy за фактoм. Ми oписyeмo те, щй вiдбyваeться. Бiльш того, ми самi пpичeтнi дo того, щo вiдбyваeться, i ми, власне кажучи, e пoвнoпpавними учасниками вiдтвopeння «машини бажань». «Великим вiдкpиrтям псиxoаналiзy бyлo вiдкpиrтям виpoбництва бажання, piзниx видiв виpoбництва пoзасвiдoмoгo. Але чepeз Едiпа це вiдкpиrтя бyлo нeзабаpoм затемнене нoвим iдeалiзмoм:
мюце завoдy пoзасвiдoмoгo пoсiв античний театр, мюце прoдyктивнoгo пoзасвiдoмoгo — пoзасвiдoме, яке мoже лише виражатися ^ф, трагедiя, шн)» [2].
У цьoмy разi ми y спрoщенoмy i дещo сxематичнoмy виглядi вiдтвoрюeмo лoгiкy пoстмoдернiстськиx фiлoсoфiв. Прoте ця лoгiка, скoрiше за все, не пoринаючи в надмiрнy абсoлютизацiю, вiдпoвiдаe реальнш ситуацп, реальнiй картинi свiтy, яку ми маeмo в теперiшнiй мoмент.
У шизoаналiзi, oснoвнi риси яшго вже oxарактеризoванi, маe мiсце ще oдин атрибут, який пiдкреслюeться Лаканoм i не тiльки ним. Маeться на yвазi те, щo в сyчаснoмy сoцiyмi вiдбyваeться рoзрив прoстoрoвo-часoвиx зв'язкiв. Прo це гoвoрить уже не Лакан, а oдин iз прoвiдниx автoрiв пoстмoдернiзмy — Джеймсшн — у найвiдoмiшiй працi (ця праця ще 60-x рoкiв минyлoгo стoрiччя), яка називаeться «Пoстмoдернiзм, абo Лoгiка культури пiзньoгo капiталiзмy». Ця праця прикметна, no-перше, тим, щo в нш дуже жoрсткo кoнстатyються атрибути зарoджyванoï культури пoстмoдернiстськoгo шщуму i, крiм цьoгo, вичленoвyeться низка атрибупв, щo xарактеризyють перспективи культури пoстмoдернiзмy i пoстпoстмoдернiзмy, яку ми маeмo на сьoгoднiшнiй мoмент, уже не в другш пoлoвинi ХХ, а в першш чвертi XXI ст.: «.. .xарактерна риса, сyкyпнoстi пoстмoдернiзмiв — стирання декoтриx ключoвиx зв'язюв абo вiдмiннoстей; найбiльш прикметна тут ерoзiя рoзрiзнення мiж висoкoю кyльтyрoю i так званoю масoвoю абo пoп-кyльтyрoю» [5].
У Джеймiссoна сучасне сyспiльствo втрачаe темпoральне самoвiдчyття суб^кта. Цю тезу слiд такoж прoкoментyвати, oскiльки вoна маe принципoве значення для пoдальшиx мiркyвань. Детемпoралiзацiя, абo втрата темпoральниx сyб'eктивнoстей, за Джеймiссoнoм, oзначаe не щo iнше, як наслщки iнтернацioналiзацiï культури. Маeться на yвазi те, щo культура глoбальнoгo свiтy, яка e iнтернацioнальнoю за свoeю сyтнiстю, пoчинаe втoргатися дo закритиx сфер культури, рoзмикаючи 'ix^ внyтрiшнe вiдчyття часу та юторп. Пoдiбна ситyацiя не мoже oбернyтися вiдчyттям iманентнoгo, тoбтo власнoгo iстoричнoгo часу данoi культури. Виникаe деяка усереднена чашва ситyацiя, яка практичнo стираe часoве самoвiдчyття. Це i e втрата темпoральнoстi, «при рoзривi неперервнoстi я^ дoсвiд теперiшньoгo erae нездoланнo надприрoднo живим та "матерiальним"» [2]. Але рiч у тому, щo маeться на yвазi не тшьки темпoральнiсть як пoчyття часу, зoкрема iстoричнoгo, а й рoзмикання кoнтинyyмy, тoбтo свoeрiднoгo сoцiальнoгo ^od^y часу. I в цьoмy раз1 маeться на yвазi те, щo час жертвye сoбoю на шристь прoстoрy. Це теж дуже глибoка пoзицiя, oскiльки в пoстмoдернiзмi категoрiя «прoстiр», абo перioдичнo вoна фiгyрye як «пoверxня», теж маe принципoве значення i глибoкy oснoвy. !ншими слoвами, прoстiр завдяки прoгресy стискаeться, Земля стаe все менш велишю, вoна стискаeться в певну лoкальнiсть. I це вiдбyваeться тiльки тому, щo час прискoрюeться, i суб^ктивний час перестаe вiдчyватися. Тoбтo oдвiчнo iснyючий антрoпний кoнтинyyм пoчинаe мутувати аж дo втрати oснoвниx атрибyтивниx xарактеристик. Iншими слoвами, вiдчyття часу, щo втрачаe свoю самoцiннiсть на шристь прoстoрy, стаe не винятаюм, а нoрмoю. Ми маeмo справу зi втратoю сyб'eктивнoï темпoральнoстi як iз нoрмoю. Це oдна з пoзицiй, яку в цьoмy випадку слщ пiдкреслити. I тoмy, виxoдячи з цьoгo принципу, в уже згаданш мoнoграфii Джеймiссoн пoдаe oснoвнi риси сyчаснoï культури. Дo циx рис належать, пo-перше, нoва вщсутнють глибини, тoбтo це культура iмiджy i симулякру; пo-дрyге, це пoслiдoвне oслаблення iстoричнoстi як такoï, тобто iстoричнoстi як такoï, яку вiдчyваe весь сoцiyм, так й iндивiдyальнoï. Iншими слoвами, ми втрачаeмo культурну пам'ять.
Тут звичайнo слiд i пoтрiбнo гoвoрити прo деяку культурну кризу. В будьяшму разi ^o вiдxiд кyльтyрнoï пам'ятi в деяю надра, надра абo кoлективнoгo пoзасвiдoмoгo, абo дея^ скарбницi, якiй ще дoведеться виявити себе. При пoдальшoмy oптимальнoмy рoзвиткy сoцiyмy це e вщкритим питанням, на яке ми зoвсiм не маeмo намiрy давати вiдпoвiдь тут i зараз. Однак сама ситуащя в наявнoстi i, звичайнo, маe бути.
Якщo звернутися дo дрyгoï тези Джеймiссoна, шли вiн гoвoрить прo пoслiдoвне oслаблення iстoричнoстi i загальнoï, i iндивiдyальнoï, тo тут ситyацiя стаe вже зoвсiм принципoвoю. Дo речi, тут Джеймюшн перегyкyeться з Бoдрiйарoм, який прямo стверджye:
«ютори — не було». Ми досшвно тут вiдтворюемо його фразу i треба зазначити, що Бодрiйар, так само як i Джеймiссон, достатньо переконливий у свош аргументаци. Коли Джеймюсон говорить про те, що ослаблюеться iсторичнiсть, вiн ще не настшьки рiзкий хоча б тому, що його праця написана рашше, шж праця Бодрiйара, який стверджуе, що ютори не було. На момент написання монографи Джеймiссона ось це почуття довiльного моделювання ютори ще не мае подiбних тдстав. У Бодрiйара у 80-т роки ХХ ст. сама ситуащя, яку вш описуе, вже значно бшьш очевидна та наочна. «Аж до 60-х роюв полюсом сили виступала iсторiя: окреме, повсякденне виявлялися лише зворотним, тшьовим боком полггичного... Сьогодш уявлення про те, який з двох полюав е сильним, а який слабким, стае прямо протилежним... Ролi змiнюються: полюсом сили виявляються вже не iсторичне i пол^ичне з 1хньою абстрактною подiевiстю, а якраз повсякденне, поточне життя...» [6, с. 210-211].
Що значить — ютори не було? 1сторп не було — означае тшьки те, що, по-перше, звичайно про культурну пам'ять тут говорити не доводиться; а подруге — будь-який факт, який навггь зафшсований юторично, тдтверджений документально i мае деяке хрошкальне пiдтвердження, насправдi пiдлягае будь-якiй довшьнш штерпретаци. 1накше кажучи, iсторiя е не що шше, як текст, деяка сума сюжетв i подш, персоналiй та iмен, якi можуть бути взаемопов'язанi однi з одними як завгодно, бути узгодженими або неузгодженими одш з одними залежно вщ свавшля того, хто це узгоджуе та пов'язуе. I, врештьрешт, ми не маемо в ютори шчого однозначно очевидного, навiть, наприклад, у таких випадках, коли ми стверджуемо, що в такому-то сташтп, такому-то рощ, там-то й там-то вщбулася битва, перемогу отримали т або ri. Однак вщповщно до лопки постмодернiзму ми можемо це штерпретувати як деякий чинник, який визначив розвиток подано'1 культури, поданох сощальнох групи або поданого сощального етносу в позитивному напрямi. Проте настшьки ж правомiрною е точка зору, за яко'1 з шших позицiй це може бути штерпретовано цiлком протилежним чином. З цього приводу «ютори — не було» означае тшьки одне — те, що насправдi ми довшьно моделюемо минуле i майбутне. Що ж стосуеться тепершнього, то воно взагалi не може бути описане за фактом хоча б тому, що воно не може зупинитися. Немае ситуаци зупинки, за яко'1 ми можемо ii ращонально проаналiзувати i описати. Крiм того, на це накладаеться ще одне обмеження — будь-яка штерпретащя е суб'ективним актом. Об'ективний факт потрапляе в поле суб'ективносп i втрачае об'ективнють та штерпретуеться тiльки з суб'ективних позицш. Тому, звичайно, з щ€1 точки зору шхто не знае, що насправдi було в iсторii. А якщо шхто не знае, що насправдi було в ютори, то ютори вщповщно не було.
Справа полягае у тому, що ютор^ не можна ввдрвати вщ культури. Культура е юторичною за самою своею сутнютю. I якщо культура втрачае юторичну основу, вона, по суп, втрачае самють. I якщо ютори не було, то, власне кажучи, не було i культури. I те, що ми називаемо культурною пам'яттю, е тодi ш що шше, як деяка метафора. Нехай метафора приваблива, романтична у своему род^ але не бшьш шж метафора. Ми, просто кажучи, втрачаемо внутршню ютор^ i, знову ж таки, з часу юторичного та культурного виходимо в проспр.
Тому в Джеймюсона, як i в Лакана, прослщковуеться деякий шизофрешчний зв'язок подiй. Тут ми дозволимо собi навести цитату Джеймiссона з цього приводу: «Саме тому, що в мовi е форма минулого (a past) та форма майбутнього (a future), а речення розгортаеться в чаа, ми можемо волод^и досвщом, який здаеться нам конкретним i живим досвщом часу. .шизофреник не знае цього способу мовно! артикуляци, у нього немае нашого досвiду часово! неперервностi, i вш приречений переживати теперiшне, яке повторюеться, з яким рiзноманiтнi моменти його минулого не виявляють жодного зв'язку, i на горизоип якого не юнуе уявлюваного майбутнього. Iншими словами. це досвщ iзольованих, роз'еднаних, дискретних матерiальних означаючих, якi не вдаеться зв'язати в один ряд» [5]. Таким чином, культура ввдрвана вщ ютори. Iсторiя не пiдлягае об'ективним судженням або аналiзу. Тодi ва культурно-iсторичнi акти, факти, процеси, процедури тощо перестають мати деяку причинно-наслщкову закономiрнiсть та зв'язнiсть i перетворюються на довшьне
моделювання подш. Або ж узагалi втрачають зв'язнiсть як таку, набуваючи суто шизощального простору, коли все може бути сполучене з уам, у будь-якш послiдовностi або за вщсутносп останньо!. Власне кажучи, це i е логiка шизоаналiзу. Парадоксальна, але факт саме та обставина, що шизоаналiз теж е логiчним, заперечуючи при цьому логiку причиновонаслiдкового зв'язку. Цей один i3 пiзнiх виявiв класичного психоаналiзу сам по собi е прикметним. Логiка е, але ця лопка шизощального типу.
Л1ТЕРАТУРА
1. Лакан Ж. Семинары [Електронний ресурс]. Кн. 2. «Я» в теории Фрейда и в технике психоанализа (1954/1955) / Ж. Лакан. - Режим доступу: http://koob.ru.
2. Лакан Ж. Семинары [Електронний ресурс]. Кн. 11 / Ж. Лакан. - Режим доступу: http://www.klex.ru.Lib.100com/book/psychoanalis/seminars11/.
3. Ницше Ф. Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей / Ф. Ницше. - М. : Культурная революция, 2005. - 880 с.
4. Делёз Ж. Капитализм и шизофрения. Анти-Эдип [Електронний ресурс] / Ж. Делёз, Ф. Гватари. - Режим доступу: http://www.Klex.ru/lib100com/book/philosophy.
5. Джеймиссон Ф. Постмодернизм и общество потребления [Електронний ресурс] / Ф. Джеймиссон. - Режим доступу: http://www.ru.thenia.ru/Loqos/ number/2000_4/10.htm.
6. Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального / Ж. Бодрийар // Ясперс К. Призрак толпы / К. Ясперс, Ж. Бодрийар. - М. : Алгоритм, 2008. - С. 210-211.
КРИЗИС КУЛЬТУРЫ В КОНТЕКСТЕ ШИЗОАНАЛИЗА
Филиппов В. Л.
Освещены основные вопросы шизоанализа как модификации классического психоанализа, в контексте которого автор рассматривает явление кризиса культуры.
Ключевые слова: шизоанализ, кризис, история, культура, самоощущение.
CRISIS OF CULTURE IN ShIZOANALIZ'S CONTEXT
Filippov V. L.
Basic questions of schizoanalysis as a modification of classic psycho-analysis are reflected in the context of which an author examines the phenomenon of crisis of culture. Key words: schizoanalysis, crisis, history, culture, sense of self.
