CC BY
6
УДК 340.12
Степан Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету «Львiвська полггехшка» доктор юридичних наук, професор завщувач кафедри теорiï та фшософи права
КАНОН1ЧНА ПЕВН1СТЬ БЛАГОДАТ1 СВЯТИХ М1СЦЬ
© Сливка С., 2018
У статт дослiджено каношчну neBHiCTb благодатi святих м1сць, що дае змогу зрозумiти й усвщомити роль Церкви як тайни гршного народу. 1нтенсивне духовне життя людини потребуе Церкви, не тшьки ïï лiтургiйного життя, а й його продовження. Хоч вщвщування святих мкць i не замiнюе церковних ташств, проте дае певнiсть, переконання у правильносп ïx пошани, а також визнання тако'' необхiдностi. Позитивний вплив святих мкць на звичайних людей, зв'язок живих i померлих змщнюють буття людини. Щ впливи i зв'язки здшснюються i в Церквц i поза нею за допомогою БожоУ благодатi, природних закошв.
Ключовi слова: чесноти; норми; метаантропологiя; екзистенщя; трансценден-тальне право; метаантропологiчний вим1р; благодать; Церква; традищУ; мораль; буденне; граничне; позаграничне; ордологiя; екзистенцiологiя; трансцендентолопя.
Степан Сливка
КАНОНИЧЕСКАЯ УВЕРЕННОСТЬ БЛАГОДАТИ СВЯТЫХ МЕСТ
В статье исследованы каноническую уверенность благодати Святых мест, что позволяет понять и осознать роль Церкви как тайны грешного народа. Интенсивная духовная жизнь человека нуждается Церкви, не только ее литургической жизни, но и его продолжение. Хотя посещение Святых мест и не заменяет церковных таинств, однако дает уверенность, уверенность в правильности их уважения, а также признание такой необходимости. Положительное влияние Святых мест на обычных людей, связь живых и умерших укрепляют бытия человека. Эти влияния и связи осуществляются как и в Церкви, так и вне ее с помощью Божией, природных законов.
Ключевые слова: добродетели; нормы; метаантропологии; экзистенция; трансцендентальное право; метаантропологичний измерение; благодать; Церковь; традиции; мораль; обычное; предельное; позаграничне; ордология; екзистенциология; трансцендентология.
Stepan Slyvka
Doctor of Law, Professor, Head of the Department of TFP Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University
CANONICAL CONFIDENCE OF GRACE HOLY PLACES
The article explores the canonical confidence of the grace of the Holy Places, which makes it possible to understand and realize the role of the Church as the secrets of the sinful
people. The intensive spiritual life of a person needs the Church, not only its liturgical life, but its continuation. Although visiting the holy places and not replacing the church ordinances, but gives confidence, confidence in the correctness of their respect, as well as recognition of this need. The positive influence of holy places on ordinary people, the connection between the living and the dead strengthens the being of man. These influences and connections are realized both in the Church and outside it with the help of God's natural laws.
Key words: virtues; norms; meta-anthropology; existential; transcendental law; meta-anthropological dimension; grace; Church; traditions; morality; ordinary; marginal; marginal; ordology; existentialism; transcendentology.
Аналiз останшх дослщжень. У науковш лiтературi практично не дослщжено каношчно! певносп благодати Правова дшснють постшно поповнюеться новими поняттями, дефшщями, якими суспiльство на шту!тивному рiвнi намагаеться заповнити наявнi прогалини. Це стосуеться, зокрема, й каношчно! благодати
Постановка проблеми. Духовне екзистенцiальне життя людини потребуе перiодичного надприродного трапезування. Цей процес вщродження повинен здшснюватися у спецiальних «трапезах» - святих мюцях, де здiйснюеться еднання малого i великого свiту та явище етфани (вiдчуття, прояснення). Це неймовiрне розумiння себе у Всесвiтi, а можливо, здшснення для себе духовного вщкриття пiд впливом ново! порщ! шформацп. Такi епiфанiйнi явища в душГ, екзистенщ! iстотно перетворюють природу, змщнюють !!, скеровують в онтолопчний стан.
Мета статл - обгрунтувати та проаналiзувати канонiчну певнiсть благодат святих мiсць.
Виклад основного мaтерiaлу. Поняття «святе мюце» формуеться у свщомосп людей протягом великого вщрГзку часу, його початком повинна бути якась визначна подiя (диво), щннють яко! мае трансцендентальний вимiр, абсолютна довершенють, досконалiсть, надприродна вищiсть. Ця подiя е непорочною, пов'язана з Богом, з ютиною i певним благом, викликае почуття велико! шани. Постiйне вiдвiдування святих мiсць вiрянами, щире молiння, релiгiйне поклонiння гармошзують усе, що перебувае в цьому мющ. Святi мiсця мають особливу надприродну силу, оскшьки створенi Богом i намоленi людьми. Тайна природно-надприродно-правового впливу Святих мюць мiститься не тшьки в зовнiшньому впливi тамтешньо! досконало! атмосфери, а й у намаганш людини збалансувати свою розладнану екзистенщю, максимально наблизитися до Бога, що можливо шляхом молитов, покаяння, посту. Потрiбно сво! релiгiйнi почуття, духовш екзистенцiальнi атрибути привести в акмеолопчне положення, набути пiкового, вершинного стану та вдатися до онтолопчно!, природно! розсудливостi, впорядкування в думках i почуттях сво!х моральних якостей, набувати новi чесноти.
Природна розсудливють, як головна моральна чеснота, приводить людський штелект до онтологiчних вимог, до розумшня гармонi! життя та земного щастя. Святе мiсце скеровуе людину на праведний шлях життедiяльностi та шляхом природно! розсудливосп сприяе таким збудженням, як дають змогу людиш зрозумiти, в чому онтолопчна сутнiсть iстини !! бiд i нещасть, а в чому -справжне щастя (дае змогу зрозумгги себе, переглянути свое життя). Людина у святому мющ мае можливють зрозумгги, що вона зi сво!ми автономними нормами життя випала iз всесвiтньо!, Божо! системи надприродного порядку, не вмiе розпiзнавати добро i зло, користуеться лише примГтивно-побутовими, а не ушверсально-духовними принципами життя. Розсудливосп потребуе кожна людина. Але крГм набутих рис розсудливосп у процес навчання та виховання, у святому мющ потрГбно отримати надприродш Гмпульси для вищого ступеня розсудливосп, яку дае Божа благодать.
Святе мюце е джерелом Божо! благодатг мiсцем можливого другого духовного народження, змщненою (у гармонiйному розумшш) природою у виглядГ надприродно! допомоги. Тому, зпдно Гз вченням догматичного богоств'я, благодать Божа дшиться на природну i надприродну. До
природно! належать ус дари Божi: життя, здоров'я, розум, свобода, зовнiшнe благополуччя (тобто благодать сотворення). До надприродно! - усi дари, якi Бог повщомляе надприродно, доповнення до дарiв природи, - коли, наприклад, Вш сам безпосередньо просвiщаe розум розумних ютот про свiт свое! ютини та мiнюe !хню волю своею силою i сприянням у справах благочестивих (спасшня). Остання благодать (надприродна) дшиться ще на два види: благодать Бога-Творця, яку Вш повщомляе моральним особам, котрi перебувають у сташ невинностi (повiдомляв людинi до !! падiння i дотепер повщомляе ангелам добрим), i благодать Бога-Спасителя, яку Вш дарував i даруе власне морально занепалш людинi через 1суса Христа i в Iсусi Христi [2, с. 248].
У контекст каношчно! певностi благодатi святих мюць зосередити увагу варто на тому розумшш благодатi, де йдеться про пщтримку, порятунок, опору людини, яка хоч i перебувала у благодат сотворiння, але помилилася, вщдала перевагу матерiальним, земним законам, а не духовним, небесним. Тепер потрiбний поштовх благодатно! невидимо! сили, щоб вийти iз цього складного становища. Ця сила не розпорошуеться по цшому свiту, а зосереджена в окремих мюцях, якi називають святими, передуем це мiсця, де вщбулися поди, описанi в Gвангелiе, мюця, де була оголошена Блага Вють, Земля, яку 1сус вибрав мюцем народження i свого життя.
Оскшьки саме пришестя на землю Сина Божого вже е спасительною благодаттю, то т мiсця (Свята земля), де Вш перебував, е святими. Це стосуеться, зокрема, мют Срусалима, Вифлеема, Капернаума, Назарета, Вiфанi!, Срихона та шших таких мiсць: Грод Рiздва, Голгофа, Грiб Господнiй, Камшь миропомазання, Гетсиманський сад, Свiтлиця Тайно! вечера Джерело Дiви Марi!, Гробниця Богородищ, Грот народження Дiви Мари тощо, а також храмiв, каплиць, монастирiв: Храм Рiздва Христового, Храм Вознесшня Христового, Церква «Отче наш», Церква Блаженств та ш.
Духовна атмосфера на Святш землi е благодатною. У наущ такi мюця називають високоенергетичними зонами, яю позитивно впливають на людину. Мюце перебування 1суса Христа на землi гармошзуе людину, душевна гармонiя сприяе покращенню фiзичного i духовного здоров'я, дива, яю вiдбуваються i в наш час, наприклад, сходження Благодатного вогню, поява образу Матерi Божо! тощо, пщкреслюють вiру в Бога i переконують, що ця благодать поширюеться на всiх людей, якi цього бажають.
Благодать необхщна для нашого спасiння, без !! допомоги ми не можемо ш звернутися до Бога, ш вiрити в Христа-Спасителя, ш чинити iстинно добрi духовш справи. Благодать даруеться нам безповоротно, ради заслуг нашого Господа, вона поширюеться на вшх людей, не тшьки на напередвизначених до вiчно! слави, не на самих лише праведниюв [2, с. 311-312]. Звичайно, благодать людина отримуе у та!нствах. Але вимоги до звершення та!нств повинш бути каношчними, тобто юнують певнi треби до священика i до отримувача благодатi окремо. У мюцях Свято! землi такi вимоги не ставляться. Потрiбно лише бажання людини повiрити в можливiсть отримати благодать i з великою вiрою та бажанням це здiйснювати. Важливо звернути увагу на потреби благодат для людини. Таких потреб е щонайменше чотири: освячуюча благодать, благодать для змщнення вiри, благодать для винятково! доброчесностi, всезагальна благодать.
Щодо освячуючо! благодатi, то варто пам'ятати, що вона е особливою силою, незвичайною дiею Божою в людиш. Ця сила освячуе нас, очищуе вщ грiхiв i скеровуе до життя вiчного. Освячуюча благодать дшиться на види: зовшшню (Слово Боже, проповщь Свангелiе, дива тощо), внутршню (очищення вiд грiхiв, просвiчення розуму, збудження i скерування волi до добра), скороминущу (вплив на душу людини i сприяння в добрих справах), постшну (перебувае постiйно в душi людини, робить !! праведною й угодною перед Богом), попередню (сприяе добрим справам, спонукае до них людину), сприяючу (супроводжуе до добрих справ), достатню (дае людиш завжди достатню силу i забезпечуезручносп дiяти до свого спасшня, хоча i не супроводжуеться самою дiею з боку людини), дшову (супроводжуеться самою дiею людини i приносить для не! спасальш плоди) [2, с. 249-250].
Освячуючу благодать на Святш землi людина одержуе з високими екзистенщальними i трансцендентальними почуттями, вiдтак високо пiдноситься !! сенсибельний стан i вона отримуе природну каношчнють у своему християнському житп, а вiра набувае акмеологiчних цшностей, освяченостi.
Бажання побувати на Святш земл^ пройтися слщами, якими ходив 1сус-Спаситель, виношуе багато вiрян, оскiльки пiсля такого паломництва завдяки освячуючш благодатi повнютю змiцнюються погляди вiрянина на життя. Вiдчуваеться близькiсть Божо! присутностi, прагнення вiчного життя, утвердження живо! вiри у своему серцi i найголовшше - це любов до Бога, ближшх, життя згiдно з вимогами Десяти заповщей Божих, Дев'яти заповщей блаженств, учень отцiв та учителiв Церкви.
Кожне мiсце Свято! землi може по-своему впливати на душевний стан паломника. Вiдбуваеться потрясiння, людина перебувае в онтологiчно збудженому сташ, переживае у своему серцi весь бшь, який 1сус перетерпiв за ^хи !! предкiв. Сльози самi котяться з очей, переживаються болi i терпiння кожно! станцi! iз Хресно! Дороги аж до Гробу Божого. У Гробi Господньому виникае сильне бажання знайти 1суса, побачити Його, забувши, що Вiн воскрес, вознюся на небо i Його немае у Гробг Вiдчуття вознесшня 1суса наповнюе, навiть переповнюе серце паломника безмежною радiстю, вiдчуваеться Його любов, освячуюча ласка Божо! благодати Його близькiсть. У рiчцi Йордан появляеться вщчуття вiдновлення хрещення, яке асощюеться з миром, радiстю, а особливо iз прощенням. Протягом кшькаденного отримання освячуючо! благодатi з'являеться вщчуття запаморочення через сильну надприродну дда пережитих емоцiй.
Отримання освячено! благодат на Святiй землi виховуе в людини !! готовнiсть вiдмовитися вщ усiх земних, матерiальних благ i служити Боговi та людям, змщнювати любов до Свято! Трiйцi, жити благочестивим життям i навiть бути готовою померти, тобто йти слщом за 1сусом. Ця досконала радють е онтологiчною, вона потрiбна i е частиною Божого промислу, необхщною духовною трапезою кожно! людини.
Вс основнi чотири види благодатi людина може отримати i в шших Святих мiсцях, хоча вони не матимуть тако! духовно! сили, як на Святш земл^ де особисто проживав Син Божий, Друга Особа Свято! Тршщ.
Святими мюцями, ^м Свято! землi, е примiщення свято! Церкви (храму, капличок та шших культових споруд), лаври (монастир^ скити, хрести, шони), життедайш джерела, мощi святих, цвинтарi та мiсця, де вщбулися певнi надприроднi явлення. У цих мюцях найбiльше проявляеться благодать благочесносп i всезагальна благодать. Благодать винятково! благочесностi пов'язана з поняттями цнотливостi, чесноти (невинностi, чесностi, влади над сво!ми пристрастями) i досто!нства, якi допомагають людинi формувати Свят мiсця. Унiкальним Святим мiсцем е Христова Церква, зовшшшм видом яко! е храм.
Господь 1сус Христос заснував Церкву свою для того, щоб вона вщроджувала людей i виховувала !х до життя вiчного. Наше ставлення до не! мае бути таким, як ставлення дггей до свое! матерк ми зобов 'язаш любити Христову Церкву, як свою духовну матiр, зобов 'язаш пiдкорятися !й у всьому. 1сус Христос доручив Церквi оберiгати i викладати людям свое небесне навчання: наш внутршнш обов'язок - приймати з уст Богонаставлено! наставницi це спасительне вчення i розумiти його точно так, як вона розумiе постшш наставлювання вiд Духа Святого. О^м того, Син Божий доручив Цер^ керувати й утверджувати людей в благочестивому житп, тож бездоганно тдкорятися вселенням тако! керiвницi та свято виконувати вс церковнi заповщ - це також наш обов'язок [2, с. 246-247].
У Цер^ тд час богослужiнь присутнiй Святий Дух, який проникае в екзистенщю та трансценденщю вiрянина i виконуе благочестиву дда. Це i е каношчна певнiсть благодатi свято! Церкви, освячена 1сусом Христом через Його страждання, молитви, та!нство i вчення. Благодать у Цер^ виконуе метадiалектичну педагогiчну функцiю духовного еднання вiрян з Богом та всiма Його образами i творiннями. Метадiалектично-педагогiчно! функци благодатi у Церквi полягае в рiзних формах виховання i навчання вiрян небесних навчальних дисциплiн, яю випливають з Gвангелiе, надприродно-правово! науки, яку формуе Синайське та Напрне законодавства (Десять заповщей Божих i Дев'ять заповщей блаженств). Небесне навчання як вюник винятково! благодат здшснюеться в Церквi методом урочистого читання Священного Писання, публiчного читання апостольських послань, коментування !х у проповщ, церковного пiснеспiву. Крiм того, у проповда пресвiтера чи епископа мютяться благодатнi рекомендацi! i побажання вiрянам про умови
християнсько! життедiяльностi в теперiшньому Царствi Божому на земл^ очолюваному святою Церквою, з метою вибору онтолопчного шляху до вищого Царства Небесного. Рiзнi ступенi наближення кожного вiрянина до Бога (подiбно до iерархi! ангелiв, хоча й iснуе дещо шше розумiння ступенiв наближення) потребують елементарних, буденних чи вищих, екзистенцiальних благодатних впливiв Церкви. Кожна людина мае шдивщуальш таланти, якi використовуе в благодат винятково! благочесностi. Результатом ще! благодатi е набуття чеснот та цнотливосп.
Термiном «чеснота» зазвичай позначаеться звичка, тобто тверда i стшка схильнiсть до добра тiею мiрою, що доброчесна людина схильна чинити благо спонтанно, ба бшьше, з живою насолодою. Чеснота не е ш природою, що е вщдаленим джерелом ди, нi схильнiстю або природною силою, бо тодi вс люди повиннi були б волод^и нею. Це сила, дiйовий набутий навик, що досягаеться дисциплшою та вихованням [4, с. 88]. Причому дисциплша i виховання повиннi випливати з екзистенщально! сфери, сфери душ^ мати природне i надприродне спрямування. У життедiяльностi людина внаслiдок отримання благодат винятково! благочесностi у виглядi чеснот розуму i волi набувае природного настрою душ^ мiцного екзистенщального здоров'я, яке випромiнюе онтологiчнi iмперативи, стае святилищем добра. Можна констатувати, що за наявносп чесноти в людиш !! потрiбно ще перевiрити на наявнiсть онтологiчно!, природно! iмперативностi, на охочiсть, бажання !! реалiзовувати. Пасивнiсть у реалiзацi! пояснюеться передуем нечастим вiдвiдуванням богослужiнь у Церкв^ що послаблюе дiю випромiнювання, шяння чеснот.
Одним з найважливiших виявiв чесноти (зокрема помiркованостi) е цнотливють, що управляе особливою сферою, контролем плотських iмпульсiв та насолод. Цнотливють - це якють взаемин, орiентованих на повагу статусу i щнносп всякого створiння стосовно свого Творця, единого Абсолюту i проекту, який Вш мае щодо нього. Вона присутня як в целiбатi, так i в шлюбi, а також у вшх стосунках, що позначеш прихильнiстю та бажанням, спрямованим на людей чи на речг У переносному значенш цнотливiсть подiбна до поняття покарано! похотi, яку треба стримувати, як невгамовну дитину. Це влада над собою, сво!м тшом, власними шстинктами i пристрастями, що потребуе глибоких особистих зусиль [4, с. 94-96]. Церква всшяко намагаеться виховати у вiрян цнотливу дисциплшу, спонукае до отримання тако! винятково! благочестивосп i благодатi. Адже Церква, як Святе мюце й обов'язковий атрибут в онтолопчному життi Божого промислу, шакше вчиняти не може. Людина повинна зрозумгги, що те, що просить i формуе Церква, потрiбно Боговi, Всесвiту, для його гармоншного, цiлiсного розвитку, для вибору людиною свое! майбутньо! небесно! Батьювщини.
Особливу роль серед Святих мюць вiдiграють лаври (монастирi, скити). Цшнють такого мiсця засвiдчують iсторичнi довщки. Необгрунтовано! появи монастиря в минулому практично немае, тобто святють монастиря мае свое пояснення.
Християнська стратепя життя - це наслiдування 1суса Христа. Але в межах ще! загально! моделi кожен з нас може i повинен вибирати рiзнi варiанти поведiнки в конкретних ситуащях, розв'язання життевих проблем. Непохитною е засада вiрностi евангельському вченню, вщповщносп заповiдям [1, с. 135]. Чернецтво саме по собi не е метою, але воно - наймогутшший зашб для досягнення вищого духовного життя. Метою чернецтва е набуття морально! духовно! сили для спасшня душг Чернецтво - найбшьший подвиг духовного служшня свiтовi; воно охороняе свгг, молиться за свiт, духовно живить його i заступаеться за нього, тобто чинить подвиг молитовного заступництва за свгг. Незважаючи на те, що ченщ вщдаляються вщ свiту для досягнення вищо! морально! досконалосп, чернецтво мае великий благотворний вплив на тих, хто живе у свт [8, с. 627, 628, 630]. Отже, монастир - це мюце найбшьшого сходження Божо! благодати
Мiстична самотнiсть монастиря, вщлюднення ченцiв породжуе його привабливiсть як Святого мюця, е природною каношчнютю, взiрцем для земно! Церкви, а чернечi чесноти - людським оригшалом. Тому сходження благодатi репрезентуе благочестиву педагопчну функцiю монастиря i для духовенства, i для вiрян. Благодатний вплив мае i Церква, але в монастирi функцi! благодатi розширюються, оскшьки монастирi i великi монастирi - лаври - утримують у духовнш гармонi! цiлий свiт. Завдяки активному паломництву, як народному благочестю, важливому аспекту духовносп, духовна гармошя постшно поширюеться й утверджуеться в рiзних регiонах, тому благодать благочесносп мае реальне пiдтвердження.
Освячуючу благодать людина отримуе також вщ iкони (вiд гр. зображення, образ), тд якою науковцi розумiють живописне, моза1чне або рельефне зображення святих, якому надають священного характеру. Найбшьше зацiкавлення викликае iкона Сина як образу Отця.
Син як единосущий образ Отця е Богом, володГючи з Отцем i Духом божеством. Людська природа, отримана в земному народженш вщ Його Матерi, зберГгае свою природну властивiсть. Образ Божий у людськш природi Спасителя повнютю вiдновлений i як образ вщображае неосяжнiсть невидимого, а отже, й неописуваного першообразу. Розглядаючи функци шони, враховують людськi можливостi вiдчути благодать. Фактично тшесними вухами ми сприймаемо духовну реальнiсть, про яку вони повщомляють. Людина, яка складаеться з душi i тiла, не може прийти до духовного повз тшесне, тому завдяки шош ми через тшесне споглядання приходимо до споглядання духовного. Крiм того, образ Божий - це онтолопчна данiсть в людиш, пiд якою розумiють особливий зв'язок мiж нею i Богом [6, с. 10-12].
Свята Церква, озброена ршенням VII Вселенського Собору, закликае вiрян до вшанування шон, якi розмiщенi в церквах, культових примщеннях, а iнодi поза примщенням. Запалення свiчок, цiлування, молiння бшя iкон дають благодатну силу. Причому кожна шона здебшьшого «чуйна» до проблем, яю вона онтологiчно виршуе. Вiряни особливо цiнують отримання Божо! благодатi вiд кровоточивих, сльозоточивих, енергетичних шон, iкон iз святими мощами.
Святим мюцем е й мюце перебування фiгури хреста. Хрест е знаряддям страти 1суса Христа, Вш став символом вiдкупу i спасшня людини. Спаситель пiднявся на хрест добровшьно, заради спасiння людини. Хрест став жертГвником, на якому принесена велика Жертва за все людство, вш зруйнував силу грГха, а також силу смерти Хрест е благодаттю Божою, це знамення для вiрних i страх для злих духiв. Хрест Христа е джерелом зцшення, вiн виганяе демонiв, через нього вiруючому подаеться благословiння Боже. Водночас сила, яка дiе через хрест, не е якоюсь властивою йому автономною силою. Через хрест дiе сила й енерпя Божа [7, с. 540-544]. Каношчна певнють благодат хреста не викликае сумнiвiв у християн. Проте нехристияни не визнають хрест святим, що е тяжким грГхом.
Чудотворними i святими е багато водних джерел, часто !х називають життедайними, такими, що мютять у собi всезагальну благодать, благодатну силу, зцшюють людей.
У церковнш практицi iснуе чин водоосвячення. Це церковне священнодшство, пiд час якого вода, як один з перших елементГв живого свггу, отримуе Боже благословшня й освячення. Водоосвячення свщчить про оновлення i вщновлення через Христа всього творiння, яке уражене грiхом, i служить для прославлення Бога; свята вода виступае засобом освячення i втягування людини та навколишнього свггу у спшкування з Богом [5, с. 140]. Життедайш джерела виникають як дивне явище, мають благодатну дда, цшющГ властивостi, лшують немiчних. До таких джерел часто здшснюеться паломництво, там звершуються вщповщш церковнi дiйства, окроплюються люди i речг
У кожному Святому мющ найповнiше проявляються окремi види благодатi, хоча рГзко! межi мГж ними немае. Зрештою, всезагальна благодать мае мюце у всГх Святих мюцях, але найбiльше виражаеться у впливах святих мощей.
Вшановуючи святих, яю переселилися за своши душами на небо, Церква заразом шануе i 1хш мощГ чи тша, якщо БоговГ угодно зберегти !х у нетлiннi i прославляти дивами. Видима дГя сили Божо!, яка проявляеться у виборГ тш святих вщ всезагального закону тлшня. Цг тiла воскреснуть i з'еднаються з душами в день загального воскресшня мертвих. Тому тша всГх померлих християн з почестями проводять до могили. Прославлення Богом мощей святих угодниюв Божих дивами потрГбно для виганяння демошв, лГкування рГзних хвороб, припинення спокус, скорботи i рГзних бщ [3, с. 92-93].
Церква з повагою ставиться до тш святих, як е своерщними судинами благодат Божо!, плот i кровГ 1суса Христа. Тша, як храми душГ, мають образ Божий i максимально можливу подобу Божу, поводитися зневажливо з ними навпъ тсля фГзично! смерт не можна. Це частина святого, залишена нам для вшанування, оскшьки залишеш кютки в землГ не тлдать, не гниють, а зберГгають благодатну силу, яку можна використати для зцшення, лГкування i взагалГ для загального
самопочуття у вiрi. Тобто людина отримуе благодать не вщ мощей як кюток, а вiд мощей як носив, у яких акумулюеться Божа благодать, що е промислом Божим. Щцтвердженням е антимшси (з тдшитими мощами якогось святого), яю перебувають на престолi в Церквi, над якими звершуеться Свхариспя, оскiльки мощi прирiвнюються до святого i це мае лпургшне значення, зокрема закликання до наслщування життя за прикладом святого, продовження його благодiянь тощо. Адже в мощах збертаеться благодать Божа, яку святий отримав ще за життя. Каношчнють вшанування мощей святих визначена VII Вселенським Собором.
Мощi святих як ряивне джерело благодат можуть зберiгатися по-рiзному: у раках, саркофагах, в шонах тощо. Доторкання до них у супроводi молитви сприяе отриманню всезагально! благодати
Зазначимо, що й наука щкавиться тим, що святi мощi мютять незрозумiлу енергiю, позаземнi енергетичнi потоки, яю впливають на живу природу. Дослщжено й те, що тд час молитви в людини випромшюються енергопотоки, якi з енергiею, що випромшюють мощi, позитивно впливають на дух i душу людини. Наука також не може пояснити, що стан збереження тш залежить вщ сили вiри, вiд обставин, яю сприяли смертi людини тощо.
Церква стверджуе, що мюце поховання людей (цвинтар^ кладовища, гробовища, церковища) е Святим мюцем, оскiльки там збертаються антропологiчнi частини образiв Божих. Однак неоднозначним е ставлення християнства до кремацп. Наявнють рiзних поглядiв щодо спалювання мертвих тш наводить на думку про неонтолопчнють цього процесу. Так дiяли язичники зi злочинцями.
Отже, каношчна певнiсть благодатi Святих мюць дае зрозумiти й усвщомити роль Церкви як тайни гршного народу. 1нтенсивне духовне життя людини потребуе Церкви, не тшьки !! лiтургiйного життя, а й його продовження. Хоч вщвщування Святих мюць i не замiнюе церковних та!нств, проте дае певнiсть, переконання у правильности пошани цих мiсць, а також визнання тако! необхiдностi. Позитивний вплив в анотацИ Святих земель на звичайних людей, зв'язок живих i померлих змщнюють буття людини. Ц впливи i зв'язки здшснюються i в Церквi, i поза нею за допомогою Божо! благодати природних законiв.
Розглядаючи спiввiдношення мiж благодаттю i природою, зазначимо, що природа гарантуе людиш правомiрне життя за умови, якщо до природи прислухатися й користуватися !! дарами. Благодать, як промисел Божий, сходить на людину у разi потреби або для певносп. Не кожна людина сприймае благодать, для цього потрiбно свш образ Божий утримувати у природно-надприродному правовому простора володгш вищими ступенями вiри. Хоча сама вiра е надприродним даром благодати вона даеться Богом для насичення розуму i почуття необхщносп чеснот. Оскiльки людина намагаеться дотримуватися Божих закошв добровiльно, без примусу, то благодатний стан сприяе цьому, створюючи атмосферу «чергового» народження осяяння у прийнятп Божественних ютин.
Висновки. Благодать завжди канонiчна, незалежно вщ того, чи вона природна (при створенш людини), чи надприродна (тд час надання допомоги в житп, влита). Дух Бога у цих випадках однаковий, тшьки у першому випадку ми вбачаемо Бога-Творця, а у другому - Бога-Промислителя. Тому Свят мюця зi своею енергетикою викликають у людини духовш почуття, оскiльки впливае сила благодатi. Вщчуття нiби Сам Господь доторкнувся рукою свщчить про чудотворнi наслiдки i поворот у долi людини в бш добра i правди.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Iсiченко I., архiеп. Зустрiчi на жигтевiй дорозк популярний катехизис для молодi. Львiв; Харкiв: Святогорець, 2013. 144 с. 2. Макарий (Булгаков), митроп. Православно-догматическое богословие: у 2 т. Киев: Общество любителей правосл. л-ры, 2006. Т. 2. 674 с. 3. Малиновский Н., прот. Очерк православного догматического богословия: у 2 т. Вологда: Типография Св.-Тр. Сергиевой Лавры, 1912. Т. 2. 351 с. 4. Мондш Б. Пщручники систематично! фшософи: у 6 т. / пер. з ггал. Т. Босо!. Жовква: Мююнер, 2017. Т. 6: Етика i полгшка. 248 с.
5. Православная энциклопедия: многотомн. изд. Москва: Церк.-науч. центр «Православная энцикл.», 2005. Т. 9. 752 с. 6. Православная энциклопедия: многотомн. изд. Москва: Церк.-науч. центр «Православная энцикл.», 2009. Т. 22. 752 с. 7. Православная энциклопедия: многотомн. изд. Москва: Церк.-науч. центр «Православная энцикл.», 2015. Т. 38. 752 с. 8. Слобщський С., прот. Закон Божий. Вид. 3. Ки!в: Вид. вщ. УПЦ КП, 2005. 655 с.
REFERENCES
1. Isichenko I., arkhiyep. Zustrichi na zhyttyeviy dorozi: populyarnyy katekhyzys dlya molodi [Meetings on a life road: a popular catechism for young people]. L'viv; Kharkiv, 2013. 144 p. 2. Makarij (Bulgakov), mitrop. Pravoslavno-dogmaticheskoe bogoslovie [Orthodox-dogmatic theology]: u 2 t. Kiev, 2006. T. 2. 674 p. 3. Malinovskij N., prot. Ocherkpravoslavnogo dogmaticheskogo bogoslovija [Essay on Orthodox dogmatic theology]: u 2 t. Vologda: Tipografija Sv.-Tr. Sergievoj Lavry, 1912. T. 2. 351 р. 4. Mondin B. Pidruchnyky systematychnoyifilosofiyi [Textbooks of systematic philosophy]: u 6 t. / per. z ital. T. Bosoyi. Zhovkva: Misioner, 2017. T. 6: Etyka i polityka. 248 р. 5. Pravoslavnaja jenciklopedija [Orthodox Encyclopedia]: mnogotomn. izd. Moskva: Cerk.-nauch. centr «Pravoslavnaja jencikl.», 2005. T. 9. 752 р. 6. Pravoslavnaja jenciklopedija [Orthodox Encyclopedia]: mnogotomn. izd. Moskva: Cerk.-nauch. centr «Pravoslavnaja jencikl.», 2009. T. 22. 752 р. 7. Pravoslavnaja jenciklopedija [Orthodox Encyclopedia]: mnogotomn. izd. Moskva: Cerk.-nauch. centr «Pravoslavnaja jencikl.», 2015. T. 38. 752 р.. 8. Slobids'kyy S., prot. Zakon Bozhyy [The law of God]. Vyd. 3. Kyyiv, 2005. 655 p.
Дата надходження:14.06.2018р.
