CC BY
4
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (31), 2021
УДК 340.12 Степан Сливка
Нащональний ушверситет "Львiвська полтехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! осв^и, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорп та фшософп права, конституцшного та мiжнародного права,
tfp2014@i.ua
ЕКЗИСТЕНЦ1АЛЬН1 ОСНОВИ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА
http: //doi.org/10.23939/law2021.31.116
© Сливка С., 2021
Церковне право часто ототожнюють i3 канонiчним правом подiбно до того, як дух приймають за душу. З цього приводу ведуться науковi дискусн, внаcлiдок цього розпо-чинаються пошуки, виникають дослщницью iнтереcи. Ми почнемо з аналiзу двох проблем: 1) категорiй дiалектики, що фiкcують cтупенi eдноcтi й вщмшност мiж науковими поняттями i 2) метаантропологiчних компонентiв людського буття. Тобто церковне право дослщжуватимемо i3 позицiй двох альтернативних концепц1й - дiалек-тики i метафiзики.
Передуам необхiдно вiдновити у населення УкраТни сприймання субстанцп. Багато з людей просто не хочуть зрозум^и, що тшьки закони з неба можуть побороти зло, неправду, якi поширен на нашiй землi, агреciю з боку cуciднiх держав,. Адже церковш закони, якi мають небесне походження, постшно входили в повсякденне життя нашого народу, в його звичат, традицп, обряди, якi набували духовного змкту, неповто-рнот краси i нац1онального забарвлення. Тому моральну опору можна знайти тiльки у Церкв^ яка користуеться особливим екзиcтенцiальним правом - церковним.
Особливкть церковного права полягае у тому, що воно мае надважливе, вщмшне вiд шших призначення, що полягае у cкеруваннi екзистенцн до трансценденцп (без екзистенцн потрапити в транcценденцiю неможливо), природного права до надпри-родного права. В результат пiдвищуватиметьcя р1вень духовностц якот не бувае забагато. Духовност бракуе уciм людям планети. Люди здебшьшого живуть проблемами матерiального збагачення, а про духовшсть нав1ть не журяться. Може настати перiод, коли особливкть церковного права опиниться у критичнш ситуацп. В кожному разi так обгрунтовуе канонiчне право.
Ключовi слова: людина; хрещення; cуcпiльcтво; юриспруденщя; надприродне право; трансцендентальний cвiт.
Постановка проблеми. Зважаючи на фiлософськi обгрунтування спiввiдносностi, вважаемо, що мораль як плщ ордологiчностi людини розкривае не абстрактну, а реальну сутнiсть, змют поведiнки людини. Церковне право, хоча й скероване на формування у людини реально! мораш, але на цьому не зупиняеться, а проникае в одиничне, тобто абстрактну надприродну сферу. Це означае, що церковне право рекомендуе дiалектичнi порядки, яю юнують, скеровувати у метафiзичний
вимiр. Регулятором наявних порядюв, тiлесних дiй людини е державне право, яке у фшософн права iменуeться позитивним правом.
Аналiз дослiдження проблеми. Питания екзистенщальних основ церковного права все часп-ше дослiджують сучаснi науковцi, серед них В. Стружевський, В. Петрушенко, О. Гринiв.
Мета статтi полягае у тому, щоб висвiтлити питання церковного права та бiль, грунтовно проаналiзувати !х на сучасному еташ життя.
Виклад основного матерiалу. В ордолопчому (суспiльному, соцiальному, тiлесному) вимiрi церковне право не завжди узгоджуеться iз богослiв'ям. Держава здебiльшого цензуровано спогля-дае за дiяльнiстю Церкви. В сучаснш Укра!ш такi спостереження характернi не тiльки для керiвникiв держави, а навiть науковцiв, педагопв i громадян, якi не сповщують жодно! релш!. Адже вiдвiдування (час вщ часу, пiд чи!мось впливом чи з шших причин) богослужшь, органiзацiя загальноприйнятих церковних требiв (хрещення, шлюб, похорони, освячення тощо) ще не означае належнiсть до вiри. Часто такi особи бажають кардинальних змiн у Церквi у бш послаблення, байдуже ставляться до релшйних свят тощо. Цi залишки попередньо! войовничо-атеютично! держави гальмують духовний розвиток, породжують скептичнi думки про церковне право у наущ, вщкидають природне, а тим бiльше надприродне право, якi е методологiчною основою у позитивному правь Що ж бажають для себе таю громадяни?
Одиничне означае предмети, явища, властивостi, якi iснують окремо. Загальне означае спiльнi риси, притаманнi ушм предметам певного класу. Особливе означае сукупшсть ознак, якi вста-новлюють на основi синтезу одиничного i загального [3, с. 149]. Категорн одиничного, особливого i загального мають важливе значення для пiзнания. Вони вщображають його рух, логiку, послщовшсть. Процес пiзнания е сходженням вщ одиничного до особливого i вщ особливого до загального. Це неминучий об'ективний закон шзнання [6, с. 226].
По-перше, фiзичного здоров'я прагне кожна людина, але не кожна людина докладае зусиль для набуття передусiм духовного здоров'я. За всяку щну зберегти чи примножити свое фiзичне здоров'я можна намагатись рiзними способами, але це не повинно стати основною потребою. Це зробити важко, оскшьки Церква закликае до активного способу життя в суспшьств^ яке потребуе часом i ризикувати здоров'ям. Берегти свое здоров'я потрiбно у вiрi й просити його у Бога треба помiрковано, враховуючи i тi випадки, якi призвели до хворобливого стану. Вся суть фiзичного здоров'я у ставленнi до Бога, Його творшня, надання переваги дiям, якi належать до промислу Божого. Передуем це молитва. Прикладом може слугувати те, що монахи рщко хвордать. Силу !м надае щоденна молитва (приблизно 8 годин щодня) i споживання пiсних страв та напо!в, як правило, iз лiкарських трав.
По-друге, людина, не оцшюючи того, що вона е духовною, надприродною особою, дуже часто помилково прагне калоршно! 1ж1 тваринного походження. Багато людей, умовно кажучи, працюють на холодильник i за його наповненням роблять висновки про рiвень свого соцiального життя. У церковному правi обгрунтовано значення бюлопчно! 1ж1 для людини, постiв й проана-лiзовано висновки про !х недотримання. Однак людина не завжди звертае увагу на це i продовжуе неправильно використовувати !жу як заряд свого оргашзму онтологiчною енерпею. Людина часто обтяжена !жею як беззаконням, порушенням норм церковного права. Адже споживання 1ж е священним соцiальним дiйством, а не буденним, часто у супроводi молитви, з духовними словами, онтологiчними потребами наситити шлунок. Приймання 1ж1 повинно здшснюватися з Богом.
По-трете, нехтуючи вимогами церковного права, людина вш зусилля спрямовуе на свш суспiльний добробут, нагромадження майна, унаслщок чого виникае прив'язашсть до мате-рiального багатства, залежшсть вiд нього, що призводить, здебiльшого до скупостi. Церква не
пропонуе людиш жити аскетично, але не рекомендуе здобувати матерiальнi, побутовi речi будь-яким способом. Ц речi повиннi мати каношчну цiннiсть i приносити користь для духовного розвитку та суспшьного життя. Якщо у володарiв надмiрного матерiального добробуту часто вщ-сутня онтолопчна духовнiсть, то здобутий соцiальний добробут не принесе бажаного добра. Тобто церковному праву суперечить спошб набуття зайвого добробуту i ставлення до нього. В цьому необхщно шукати сво! грiхи.
По-четверте, Церква проповщуе Соломонову мудрiсть щодо здобуття посад у суспшьствк керiвнi посади повинш обiймати мудрi люди, яким мають пропонувати посiсти цю посаду таю самi мудрi наставники, а колектив - тдтримувати цю пропозицiю. Бути сощально вищим вiд усiх - це бажання нерозумне, оскiльки iз таким становищем у колективi можна не справитися. Себе оцiнити важко, це повинш зробити iншi шд впливом проявiв природних задаткiв кандидата. Порушенням норм церковного права е хабар за отримання посади, залучення впливових осiб, використання ситуаци, яка склалася, задля пiдвищення по службi та безглузде стремiння до якогось щастя. Ми живемо у глибиш сощально! ^ховно! безоднi нав'язування свое! волi iншим людям, тому в таких випадках необхiдне Соломонове ршення, як проповiдуе церковне право.
По-п'яте, часто людина не усвiдомлюе, як правильно оргашзувати свое життя в суспшьств^ в колективi. Проявляючи певш аспекти войовничостi, надумано! боротьби, принижения ближшх та iнших аморальних дш, дехто думае, що лiквiдовуе беззаконш вчинки, скованi неправдою, шкодою тощо. Так, вести боротьбу зi злом потрiбно, але для цього потрiбно використовувати церковно-правову методику молитви, шст, а не неприроднi, нелюдсью методи. Такий спосiб боротьби зi злом талантiв не примножуе, оскшьки освiчуеться матерiальними свiтильниками, а не духовними, що призводять до умовного потопу в житейському, матерiальному морь Переборювати зло потрiбно з легкою душею, навiть усмiхаючись, адже ми е образом Божим.
По-шосте, церковне право, яке належить до сфери юриспруденции скероване на виконання людиною ордолопчного обов'язку, який полягае в шдтриманш порядку, ладу, побуту, дисциплши та iнших чинникiв, притаманних земному життю. Хоча процедура ордологiчного обов'язку й належить до ордолопчно! сфери, але пов'язана iз дотриманням норм природного й над природного права, оскшьки результати виконання цього обов'язку впливають на душу й дух людини. У св^овому порядку кожна рiч мае свое мюце, бо виконуе певну функщю у балансуваннi. Привчае до виконання ордолопчного порядку Церква, яка висв^люе певну послщовшсть у матерiальному життi людини, дотримання яко! е обов'язковим. Це стосуеться передуем методики батькiвсько! дошкiльно! педагогiки. Ордолопчний обов'язок батькiв полягае у привчанш дитини до порядку, органiзованостi.
По-сьоме, ордолопчний (суспшьний, соцiальний) вимiр церковного права в результатi веде до екзистенщального вимiру (тiло впливае на душу). Тобто тшо людини е плодоносним гшлям, яким вистелено дорогу у вищий свiт. Тому ставлення до тшесних потреб повинно бути помiрко-ваним. Якщо ж на тшо звернена надмiрна увага, людина може опинитися у ворожих руках, яю загрожують виконувати свое призначення на землi. Надання основно! переваги тiлу притуплюе прагнення до визволення iз грiховного полону, не дае змоги зрозум^и тайни небесш, якi нам вiдкривае 1сус Христос у створенш Ним земнiй Церкви Тому тiло людини, !! фiзичнi дi! потрiбно оберiгати вiд ^ха, злих вчинкiв, за можливостi дотримуватися добровшьно! вбогостi, досмертно! чистоти, досконалих земних послуг.
Тепер можемо сказати, що ордолопчний вимiр церковного права у фшософському розумiннi визначае видимий бiк iснувания людини як духовно!, надприродно! особи, тобто належить до тако! категорi! дiалектики, як загальне. Ордолопя стае спiльною для душевних та духовних компонентiв, оскiльки вони реально проявляються у тiлесних дiях. Це стосуеться ордологiчно! моралi, яка утворюеться iз екзистенцiалiв i трансценденталш, а спiльнi риси вiдображенi у моральних дiях, моральних почуттях, моральних думках, тобто у елементарнш i вищiй моралi, що становить такий вид категори дiалектики, як сшввщносшсть.
Категори стввгдносностг оргашчно пов'язаш одна з одною, в процес пiзнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна не враховувати шшу. До таких категорш зараховують: сутнiсть i явище, форму i змiст, можливiсть i дiйснiсть, частину i цiле тощо. Зв'язки мiж ними об'ективнi, ютотш, внутрiшнi, загальнi та повторюванi. Тобто, якщо йдеться про форму, то вона неминуче передбачае i змют; якщо ми з'ясували сутнiсть, то лише вивчивши (аналiзуючи) явища; якщо маемо наслщок, то необхiдно шукати його причину. Для пiзнання змюту речi, 11 сутi, причин юнування немае iншого шляху, окрiм шзнання 11 форми, конкретних проявiв, наслщюв тощо. Отже, спiввiдностi категори дiалектики дають уявлення про закономiрностi, необхщш зв'язки мiж ними як результат вщображення необхiдних зв'язкiв, що юнують в об'ективнiй дiйсностi [6, с. 227].
Хоча у юридичнш теори стверджують про моральне походження позитивного права, проте в багатьох державах ще! моральностi залишаеться iз кожним роком все менше i менше. Держава все частiше приймае так зваш драконiвськi закони, скерованi на придушення подаровано! Богом свобщно! волi людини. Стае все складнiше виконувати онтологiчнi обов'язки у земному житп. Церковне право також частково зазнае негативних змiн через вплив на нього державного права. Такий вплив негативно позначаеться на моральному сташ вiрян, як переважають у суспшьствь
Позитивне право не повинне скочуватися до приниження ролi людини у св^овому порядку. Для цього юнуе церковне право, яке пiдтримуе вiрян духовно, формуе у них трансцендентальний свiтогляд, оскiльки в його основi праведний, земний, моральний свiтогляд.
У трансцендентальному (духовному) вимiрi1 церковне право належить до сфери надпри-родного права, яке ютотно вiдрiзияеться вщ суспiльного, соцiального, навiть природного права. Надприродне право iррацiональне, позамежове, нетдвладне пiзнанню i грунтуеться на мщнш, глибокiй вiрi. Фактично надприродне право для Бога е природним, бо не потребуе шзнання: людина позбавлена ще! здатност з метою запобшти бiльшiй шкодi, нiж вона завдае тепер.
Тому у певному плаш природне та сощальне право е протилежностями: сощальне обмежуе природне, внаслщок перетворення по-новому його впорядковуе, регулюе, регламентуе, причому останне здiйснюеться за участю свщомосп. Звiдси випливае, що природне i соцiальне несумiснi, вони перебувають у вiчному антагонiзмi; сощальне обмежуе, навт знищуе природне, проте завдяки безмежност та спонтанностi е единим та невичерпним джерелом будь-якого змюту та новацш у сферi сощального [2, с. 384]. Церковне право розкривае властивосп надприродного права, його iррацiональнiсть. Тим самим вiрянин мае можливiсть розкрити незбiг надприродного права iз державним (позитивним), сощальним правом. За допомогою вiри вш надiнтелiгiбельно i надсенси-бельно згладжуе протистояння мiж ними. Цьому сприяе метафiзика трансценденцп.
Трансценденцiя можлива лише тод^ коли свiт складаеться не тшьки iз себе самого, спираеться не тшьки на себе, а вказуе на щось поза собою. Якщо св^ е ушм, то немае жодно! трансценденцп. Утiм, якщо е трансценденщя, то у бутп свiту наявне можливе вказування на не!. В абсолютнш трансценденцil звшьнену вiд поверхневостi свiту людину захоплюе саме буття, над-предметнiсть, яка уникае будь-якого визначення [8, с. 276-277]. Для герменевтики трансценденцп та застосування И постула^в для суспшьного життя людина звертаеться до Бога, стае вiрянином, вивчае церковне право. Пояснити те, що поза нею, надпредметне, трансцендентальне, людина самостiйно не зможе, а якщо i робитиме спроби, то порушуватиме норм каношчного права, яке використовуе Церква.
Каношчне право подае церковному праву нормативи, яю розвивають у вiрянина тран-сцендентальну феноменологiю у сферi здатноси уявлення. Людина повинна навчитися здшснювати процес трансцендентального уявлення канонiчно у супроводi церковного права. Для цього потрiбно сформувати для себе вiру в такi основнi церковно-правовi категори: надсенсибелътстъ безсмертя
1 Розглядати екзистенщальний вим1р окремо не мае потреби, осшльки його зм1ст висв1тлюеться в ордо-логИ 1 трансцендентологИ.
душi, надiнтелiгiбельнiсть потойбiччя, трансцендентальмсть естетики, трансцендентальмсть логти, трансцендентальмсть eдностi.
Надсенсибельмсть безсмертя душi полягае у тому, що людина хоча й не вщчувае прямо, що мае безсмертну душу, але уявно досягае цього стану. Цьому сприяють вщповщш богослужшня в церкв^ церковний сшв, сакральшсть похорошв тощо. Читаючи жипе святих, добротолюбiе, догматичне богослiв'я, вiрянин все бiльше впевнюеться, що людська душа безсмертна. Адже душа мютить образ Божий, компоненти всього св^у, створеного Богом, Його подих як повноту, цшсшсть Божого ества. Душа - подарунок Божий людиш на два свгти: небесний, а по^м земний. З цим подарунком праведна людина знову мае можливють (i це ïï онтологiчний обов'язок) повернутися у небеснi простори. Церковне право розвивае у вiрянина вiдчуття надсенсибельносп безсмертя душi, що дае людиш перспективу на майбутне i лшвщащю страху перед смертю. Фак-тично церковне право дае можливють вiряниновi чуттево-надчуттево зрозумiти безсмертнiсть своеï душi й вiдповiдно до цього будувати власне земне життя.
Надiнтелiгiбельнiсть потойбiччя - це iррацiональне усвщомлення продовження безтшесного життя. У релiгiезнавчому словнику зазначено, що потойбiчнiсть - це духовний, надчуттевий, надприродний свiт, що протистоиъ чуттево сприйманому природному поцейбiчному свiту, який е похiдним вщ нього [4, с. 248]. Феномен потойбiччя обгрунтовуе церковне право як зв'язок людини iз трансцендентною реальнютю не фрагментарно, а цiлiсно, послщовно, щасливо.
Вiра у щасливе, вiчне життя в потойбiчному свiтi пов'язана iз вiчним i премудрим Богом, подоланням смерть На землi щастя людини часткове i тимчасове, а поза ïï межами - повне, без втрат й ущербу. Людина як недосконала ютота неспроможна протистояти злу i вибрати добро незалежно вщ Бога. Посередником мiж свободою людини i Богом виступае Церква, яка дае змогу подолати рiзнi сумшви й зорiентуватися на доброчиннють [1, с. 341, 343-344]. У земному житп людина, маючи свобщну волю, володiе можливiстю вибирати щасливе потойбiчне життя, повнiстю не усвщомлюючи змiсту такого щастя. Для цього потрiбно виконувати норми церковного права i вiрити у можливiсть настання потойбiчного життя.
Трансцендентальмсть естетики у церковному правi полягае в онтолопчнш гармонiï мiж земним i небесним свгтом. Зауважимо, що порушення гармони здшснюеться в обох свiтах. На землi порушниками е злi сили (дияволи, демони), яких Бог вигнав з раю. Вони спокушають людей, яю теж стають порушниками рiвноваги. На небесах давно вiдбувся бунт ангелiв на чолi iз Сатаною, яю прагнули отримати небесну владу. Тому ниш збер^аеться необхiдна пропорщя мiж добром i злом, але часто вона неоднорщна. Однорiднiсть i мщнють естетичноï пропорцiï забезпечують самi люди, вiряни, ченцi, своïми молитвами у земнш Церквi. Те саме вщбуваеться й у небеснiй Церкв^ де моляться святi душi. Поки що трансцендентальна естетика в онтолопчному сташ, але боязнь змiн очевидна через людське поводження.
Трансцендентальна логика обгрунтована церковним правом у сферi налагодження людського мислення, зв'язкiв iз природними законами тощо. Зокрема, чимало людей (навiть вiрян) вважають ледь не рiвноцiнними молiння вдома та молшня у храмi. Змiст трансцендентальноï логiки у цьому випадку полягае у зв'язку закошв збереження енергп iз духом людини. Йдеться про те, що у храмi епископи, священники, вiряни моляться багато роюв i ïхня божественна енергiя збереглася в примщенш, в iконах, стшах стiнах. В таких випадках говорять, що примщення церкви е намо-леним мiсцем (подiбно до напаленого примiщення). Збережена божественна енергiя позитивно дiе на присутнiх, вiдбуваеться духовний процес соцiалiзацiï. Крiм того, шд час здiйснення евха-ристiйного канону в церкву сходить Святий Дух, який теж дiе на вiрянина. Тому трансцендентальна лопка полягае у тому, що людина повинна перебувати у намолених мюцях, де е посвячеш шони, сакральнi речi, просочеш духовною енергiею, необхiдною для земноï людини.
Трансцендентальна едтсть обгрунтована церковним правом у питаннях рiзноманiтних сшв-вiдношень мiж рацiональним та iррацiональним у людинi як образi Божому. Рацюнальне та iррацiональне в людиш перебувае у взаемнш залежностi, едносп, одне одного корелюе, взаемно
зумовлюе. До тако' залежност належить Божий образ, який мае людина, i Божа подоба, до яко' прагне людина. Це загальш поняття, якi вщображаються в таких трансцендентальних принципах: природне i надприродне, земне i небесне, зло i добро, мат^альне i духовне тощо. Людина як духовна ютота тяжiе до найвищого, трансцендентального, але найнижче, ордологiчне (соцiальне) заважае прагненню образу Божому прямувати безперешкодно до подоби Божо'. Ц принципи так чи шакше вiдображенi у каношчному правi. Ми зосередимо увагу на доцшьност такого принципу, який випливае iз церковного права. Це принцип едностi буття i мислення у трансцендентальному вимiрi.
Сдтстъ буття i мислення - принцип, який вщображае процес саморозвитку абсолютно!' ще' (буття) i повнютю збшаеться iз процесом ïï самопiзнання (мислення). Принцип не передбачае ix повного збiгу або взаемного розчинення: йдеться саме про вихщну еднiсть, яка в реальних процесах дiйсностi е варiативною та процесуальною [3, с. 82]. 1деться про те, як церковне право тлумачить життедiяльний процес буття i мислення в едносп, тобто щоб людина думала i жила практично в едносп. Для цього треба дати оцшку людиш iз трансцендентального погляду.
Ддя екзистенщального вимiру iснують такi категори: екзистенщальний погляд, страх, трепет, екзистенцiйна впевненють...
1з екзистенцiального погляду людина не може вважатися самодостатньою i претендувати на повну самореалiзацiю в земному житп, в якому вона стикаеться iз рiзними небезпеками. Людина усвщомлюе короткочаснiсть свого життя, зазнае фiзичниx i душевних страждань, вщчувае свою неповноцiннiсть, бо не може задовольнити усix сво'х потреб i бажань. Тому людина часто виходить поза межi юнування, трансцендуе св^ i себе як iстоту. У трансцендентнш дiйсностi вона шукае причини свого юнування, сенс свого життя, заперечення короткочасного земного життя, протис-тавляе йому прагнення жити вiчно i щасливо, не вiдчуваючи буденних турбот, обмежень i небезпек [1, с. 340-341]. Тому церковне право закликае до трансцендентально' едносп буття i мислення i завдяки цьому здшснюе найважливше призначення, яке передбачив 1сус Христос у створенш земно' Церкви, допомагае образу Божому сво'м мисленням набувати подоби Божо', що i е буттям.
Отже, проаналiзувавши церковно-правовi категори, можна зробити висновок, що в екзистен-цiальному вимiрi церковне право е субстанцiйним.
Субстанщя (те, що покладено в основу, сутнють) - це рiч, яка юнуе так, що не потребуе для свого юнування шчого шшого. Це стосуеться лише Бога. Iншi субстанци не можуть iснувати шакше, як лише через участь Бога [5, с. 90]. Отже, церковне право вщкидае численш дефшщн субстанци, якi формулюють фiлософи, й доводить вiрянам, що об'ективна реальнiсть у Боз^ де iснуе внутрiшня i зовшшня еднiсть створеного свiту й у свт. Тому церковне право характеризуемся такою категорiею, як одиничне.
Одиничне означае окреме юнування в наущ. Багато свiтськиx наук прямо не "скажуть", хто створив свщ правда, тепер вже з'являються й онтолопчш твердження. Рiзнi теори, атеютичш виверти не е одиничними, хоча дотично висвiтлюють думки, мiркування про можливiсть iснування единого Творця. Ц поняття обгрунтовуе канонiчне право, яке здебшьшого регламентуеться надпри-родним правом. Природне право не мае тако' духовно' сили пояснити трансцендентальний вимiр церковного права. Потрiбна субстанцшна дiя, яку обгрунтовуе канонiчне право, а реалiзовуе (дотримуеться, виконуе, використовуе, застосовуе) його церковне право.
Розглянувши ордолопчш (тiлеснi), трансцендентальнi (дуxовнi) вимiри церковного права, доцiльно перейти до аналiзу екзистенцiального (душевного) його вимiру, що е, власне, головним завданням у цьому випадку. Скористаемось такою умовною формулою:
душа = тшо + дух.
Це означае, що екзистенщали складаються iз дифузи моралi й трансценденталiй. Щоб отримати екзистенщальну норму, треба трансценденталiзувати моральну норму: потрiбно перевь рити, чи онтолопчно повинно бути те, що е i чого людина хоче. Невиконання ще' тези призводить до грixiв. Звiдси: душа, и компоненти, властивосп залежать вiд тiлесниx i духовних поруxiв та
намiрiв, яю регламентуе церковне право, щоб отримати трансцендентальш блага, пiдвищивши стутнь екзистенцiï, тобто душевностi. Тобто трансцендентальш блага допомагае здобути церковне право. Ц завдання виконуе душа, яка постшно перебувае у станi трепетання (подiбно до осикового листя) i Божого страху.
Страх i трепет повинш бути в наших душах, щоб вони не затверджувалися i була дiевою наша екзистенщя. Але, iз урахуванням зв'язку природного i надприродного права, природного i позитивного права, церковне право страх i трепет помщае у каношчне право, яке робить щ зв'язки правильними, онтолопчними. Тим самим онтолопзуеться екзистенцiя.
Екзистенцiя - це те центральне зосередження людського "я", завдяки якому сама людина виступае як ушкальна особистють, як самоцiннiсть щодо того, що про не1' думають iншi або що про себе думае вона сама. Одночасно екзистенщя не е чимось первинно визначеним, сформованим, а, навпаки, це - вщкрита можливють [7, с. 990-991]. Людина повинна дбати про свою екзистенщю, душу сама, але без церковного права вона може наробити багато помилок, яю часто майже не-виправш. Адже церковне право мае екзистенщальш основи, i щ основи воно обертае, регламентуе.
Людина лише тодi набувае екзистенцп, поповнюе ïï онтолопчними елементами, коли вона долае вс практичш, корисш, науковi або суспiльнi цiлепокладання. Свою самобутнють вона здобувае не просто через пристосування до свiту, а тшьки через те, що безумовно тдкоряеться вимогам i живе згiдно з безумовними ршеннями [8, с. 276]. Безумовш рiшення випливають iз церковного права, яке обгрунтовуе перспективи людини, збереження ïï самобутносп. Тобто церковне право методично правильно, онтолопчно формуе у вiрянина перспективу майбутнього душевно-духовного життя, екзистенцiйну впевненють.
Проте екзистенцiйна впевненiсть нiколи не дана раз i назавжди, ïï знову й знову здобувають тшьки в особливих ситуащях. ïï не отримують у подарунок, а болюно досвщчують у стражданнi, боротьбi або траурi [8, с. 280]. Сутнють антропологiчноï концепцiï в екзистенцiï полягае у тому, що людина не може юнувати, не присвячуючи себе чомусь, хоча потрiбно присвячувати себе Богу. У повсякденному життi людина рщко усвiдомлюе свое буття як екзистенщю. Для такого усвщом-лення необхвдно з'явитися в екстремальнiй ситуацп. Людина повинна постiйно боротися за свою "самють", шукати смисл власного буття, пдно протистояти будь-яким спробам сощального манiпулювання, брати на себе вщповщальнють за все, що вщбуваеться навколо. Екзистенцiя тому й спрямована на трансцендентне, надособисте, вибiр життевого шляху здiйснюеться перед Богом [7, с. 992-993]. 1нколи людина думае, що якщо здшснить певне порушення, тобто скоиъ грiх, ïï дорога у трансцендентальний свiт закрита. А насправдi воля Божа блага, угодна i досконала, не хоче смерт грiшника, а хоче, щоб вш навернувся i живим був, але над внутршшм (душевним) станом треба працювати. Наприклад, нинi ми пожинаемо плоди багаторiчного не онтологiчного бездухов'я, яке пропагувала колишня атеïстична держава. Люди ri самi, але з пошвеченою душею, яку пропа-гуватимуть своïм дiтям, внукам тощо. Видаеться, що постiйно збiльшуеться природно-правове поле для дiяльностi церковного права, але цей стан не використовуеться доцшьно.
Отже, екзистенцiальнi основи церковного права скероваш на розумiння Церкви, ïï ролi у життi людини. Цей реатзацшний процес здiйснюеться за допомогою каношчного права з вико-ристанням щннюних позитивно-правових норм.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Грин1в О. I. (2016). Фшософш: Курс лекц1й для асшранпв. Льв1в: Тр1ада плюс. 368 с.
2. Петрушенко В. (2018). Фшософш (вступ до курсу юторп свггово1 та укра1нсько1 ф1лософ11, фундаментальш проблеми сучасно1 ф1лософ11): навч. поаб. 2-ге вид., випр. Льв1в: Вид-во Льв1всько1 пол1техн1ки. 596 с.
3. Петрушенко В. (2011). Фшософський словник: термши, персонал11, сентенц11. Льв1в: Магнолш, 2006. 352 с.
4. Релтезнавчий словник (1996) / за ред. А. Колодного i Б. Лобовика. Кшв: Четверта хвиля. 392 с.
5. Стружевський В. (2014). Онтолопя / Пер. з пол. К. Нов1ково1. Ки1в: ДУХ I Л1ТЕРА, 1нститут рел1г1йних наук св. Томи Аквшського. 312 с.
6. Фiлософiя: навч. поаб. / за ред. I. Ф. Надольного. 4-те вид., стер. Кшв: BiKap. 516 с.
7. Философский словарь. (2006). Кшв: А.С.К. 1056 с.
8. Фюрст М., Тринкс Ю. (2018). Фiлософiя / пер. з тм. В. Кебуладзе. Кшв: ДУХ I Л1ТЕРА, 1нститут pелiгieзнaвчих наук св. Томи Аквшського. 544 с.
REFERENCES
1. Gryniv O. I. (2016). Filosofiya [Philosophy]: Kurs lekcij dlya aspirantiv. Lviv: Triada plyus, 368 p.
2. Petrushenko V. (2018). Filosofiya [Philosophy] (vstup do kursu istoriya svitovoyi ta ukrayinskoyi filosofiyi, fundamentalni problemy suchasnoyi filosofiyi): navch. posib. 2-ge vyd., vypr. Lviv: Vyd-vo Lvivskoyi politexniky, 596 p.
3. Petrushenko V. (2011). Filosofskyj slovnyk: terminy, personaliyi, sentenciy [Philosophical dictionary: terms, personalities, maxims]. Lviv: Magnoliya 2006. 352 p.
4. Religiyeznavchyj slovnyk (1996). [Religious dictionary] / za red. A. Kolodnogo i B. Lobovyka. Kyev: Chetverta xvylya. 392 p.
5. Struzhevskyj V. (2014). Ontologiya [Ontology] / per. z pol. K. Novikovoyi. Kyev: DUX I LITERA, Instytut religijnyx nauk sv. Tomy Akvinskogo, 312 p.
6. Filosofiya. (2004). [Philosophy]: navch. posib. / za red. I. F. NadoFnogo. 4-te vyd., ster. Kyev: Vikar,
516 p.
7. Fylosofskyj slovar (2006). [Philosophical dictionary]. Kyev: A. S. K., 1056 p.
8. Fyurst M., Trynks Yu. (2018). Filosofiya [Philosophy] / per. z nim. V. Kebuladze. Kyev: DUX I LITERA, Instytut religiyeznavchyx nauk sv. Tomy Akvinskogo, 544 p.
Дата надходження: 14.06.2021 р.
Stepan Slyvka
Institute of Law, Psychology and Innovative Studies, Lviv Polytechnic National University, Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law
EXISTENTIAL FUNDAMENTALS OF CHURCH LAW
Church law is often identified with canon law, just as the spirit is taken for the soul. In this regard, scientific discussions are taking place, as a result of which there is a search, research interests. We will begin with an analysis of two problems: 1) the categories of dialectics, which fix the degree of unity and difference between scientific concepts and 2) the metaanthropological components of human existence. That is, we will study ecclesiastical law from the standpoint of two alternative concepts -dialectics and metaphysics.
First of all, it is necessary to restore the perception of the substance in the population of Ukraine. Many of them simply do not want to understand that only laws from heaven can overcome the evil, untruth, aggression that are spread on our land by neighboring states. After all, church laws, which have a heavenly origin, were constantly included in the daily life of our people, in its customs, traditions, rites, which acquired a spiritual meaning, unique beauty and national color. Therefore, moral support can be found only in the Church, which enjoys a special existential right - ecclesiastical.
The peculiarity of ecclesiastical law is that it has a very important, different from other purposes. It consists in directing existence to transcendence (without existence it is impossible to enter transcendence), natural law to supernatural law. As a result, it will increase the level of spirituality, which does not happen too much. Spirituality is lacking in all the people of the planet. People mostly live with the problems of material enrichment, and do not even worry about spirituality. There may come a time when the peculiarity of ecclesiastical law will be in a critical situation. In any case, this is how canon law justifies.
Key words: man; baptism; society; jurisprudence; supernatural law; transcendental world.
