CC BY
81ПИТАННЯ 1СТОРИ ЗАРУБ1ЖНО1 Л1ТЕРАТУРИ ПЕРШО1 ПОЛОВИНИ XX СТОЛ1ТТЯ
УДК 82.091
Богиня Н.В.,
кандидат фтолопчних наук, доцент, докторант кафедри порiвняльноí фiлологií схщних та англомовних краíн Днiпропетровського нацюнального унiверситету
КОНЦЕПЦ1Я ЛЮДСЬКО! СВ1ДОМОСТ1 В1ЛЬЯМА ДЖЕЙМСА
I ПРИРОДА ХУДОЖНЬОГО НОВАТОРСТВА ГЕРТРУДИ СТАЙН: "МОВА НЕ ЗДАТНА В1ДКРИТИ НАМ ВСЮ ПРАВДУ"
Постать Гертруди Стайн (1874 - 1946) - одне з найсуперечлив1ших явищ в американськш л1тератур1 та культур! ХХ стор1ччя. Строго кажучи, ''' експериментальна творч1сть не вписуеться в жодн1 1снуюч1 канони, в тому числ1 й модернютський. З одного боку, вона на ктька десятир1ч ран1ше за класиш модерн1зму поставила соб1 за мету вщтворити в ху-дожньому текст механ1зми роботи людсько'' св1домост1. З шшого боку, вона просувалася до ц1е' мети власним шляхом. У Гертруди Стайн май-же не було попередник1в у л1тератур1, а справжн посл1довники з'являть-ся майже за швстор1ччя, у добу постмодершзму.
Здаеться, що головна в1дм1нн1сть експериментальних пошуюв Гертруди Стайн, яка власне I виносить 'х за рамки «високого» модерн1зму - вщмо-ва в1д властивого високому модерызму сп1вв1дношення «зовн1шня ре-альн1сть» - «внутр1шня реальн1сть», а отже I вщ психолог1зму, як класично-го, так I нового, модернсського тлумачення людсько'' натури. Маючи бага-то сптьного з письменниками-модерн1стами, Гертруда Стайн посшно наго-лошуе, що процес письма - це поверхня буз глибини. Для не' вербальна складнють тексту - не результат глибоких, пдсвщомих, символ1чних чи будь-яких 1нших «прихованих» значень, а наслщок «природного» прагнення мови розгалужуватися, позбавлятися контролю форми та перевищувати нам1ри конкретного адресанта (автора) чи адресата (читача).
Щоб краще зрозум1ти в чому суть новаторства Гертруди Стайн, чим ''' масштабний творчий пошук в1др1зняеться в1д художн1х в1дкритт1в Джеймса Джойса, Марселя Пруста, В1рджини Вулф та Ыших модерн1ст1в, варто проанал1зувати, в1д чого вона безпосередньо вщштовхувалась, тобто, досягнення ''' попередник1в. У суто л1тературн1й царин1 йдеться перш за все про Генр1 Джеймса, якого у пострадянському л1тературоз-
HaBCTBi вважають визнаним майстром психолопчноТ прози, а в англо-мовному науковому npocTopi - одним i3 «батьш» модернiзму.
reHpi Джеймс розпочав свою творчу дiяльнiсть як лояльний послщов-ник традицш психолопчноТ прози Х1Х сторiччя, закладених як представ-никами ранньоТ стади розвитку реалiзму (Бальзак, Дiккенс, як викорис-товували для опису почутпв прямий авторський аналiз), так i реалiстами другоТ половини XIX ст^ччя, сучасниками Генрi Джеймса, якi вщ под-iбних авторських описiв вщмовились (Флобер, Тургенев). Але в процеа творчоТ еволюцiТ, письменник поступово вщходив вiд реалютичноТ мо-делi психолопчноТ прози, а в статт «Французьк поети i реалюти» (1888) взагалi заявляе, що реалiзм себе вичерпав: «Скидаеться на те, що в «Паш БоварЬ> реалiзм промовив свое останне слово».
Генрi Джеймса завжди бiльше цiкавив не зовншнм прояв «внутрiшнiх ружв», а сам процес функцюнування свiдомостi людини. На славетному «тзньому» етапi своеТ творчост Генрi Джеймс, за влучним висловом П. Лаббока, намагаеться унаочнити «театр людськоТ свiдомосri». Новаторська природа психолопзму Генрi Джеймса визначаеться прагненням митця вдтво-рити картину роботи свщомосл людини. Д. Оутс у статп «Мистецтво взае-мин: Генрi Джеймс та В]рджин]я Вулф» розмiрковуе над подiбнiстю напря-му творчих пошуюв цих новаторiв, якi змiнили поняття «психологiзм» у лгте-ратурi: «.. .для Джеймса й Вульф реальнiсть - явище суб'ективне, точнiше, безкiнечна круговерть суб'ективних явищ, що можуть бути взаемопов'яза-ними, а можуть такими й не бути» [4, 13].
1ншим письменником, який певним чином вплинув на становлення Гер-труди Стайн-письменниц був Гюстав Флобер, принайми саме його «Три сори» вона називала прототипом «Трьох житпв». Але здаеться, що справ-жню вiдправну точку радикального новаторства письменниц варто шукати зовсiм не в лп"ератур1 Як вiдомо, в 1893 - 1897 письменниця навчалась в Редшфському коледж], i там одразу окреслилось коло ТТ прiоритетiв: "Вона обрала лише один курс з лiтератури - Французька, базовий набiр в]д Ля Фонтена до Бальзака. IV оцна була «три з плюсом»... Напрям ТТ Ытелекту-альних уподобань було визначено курсом Фшоо^я, який вона слухала на першому роц] навчання, де Джордж Герберт Палмер читав лекци з лопки, Джордж Сантаяна - з метафiзики, а Втьям Джеймс викладав цю нову га-лузь флософТ - психопопю1. [1, 20]. Гертруда Стайн була активним учасни-ком психолопчноТ' лабораторп, оргаызованоТ Джеймсом, i саме там вона розпочала лiтературно-психологiчнi експерименти з автоматичним письмом,
1 The only literary course she ever took was French2, an elementary reading course from La Fontain to Balzac. Her grade was C plus ... Her ultimate intellectual direction was determined by the freshman course, Philosophy 1, in which George Herbert Palmer lectured on Logic, George Santayana on metaphysics, and William James on that new branch of philosophy, psychology
яю дещо згодом i стануть пщфунтям ново''' теорп прози. Ця «психололчна» складова портрету Стайн-письменниц багато в чому проясняе суть и ху-дожнього новаторства. Саме тому аналiз експериментально''' творчостi Гер труди Стайн слiд розпочати з науково''' концепцГ'' Вiльяма Джеймса, яка без-перечно вплинула на напрямок творчих пошуюв його ученицi.
Втьям Джеймс (1842 - 1910) - видатна фiгура в "сгори американсь-ко' й свтово''' психологи. Вш - перший професор психологи в Гарвардсь-кому унiверситетi, засновник першо''' американсько''' психолопчно''' лабо-раторп (1875), автор вщомо''' двотомно''' роботи «Основи психологи» (1890), яка вивела психолопчну науку на принципово новий етап розвитку. Саме йому належить визначальна для лггератури ХХ сторiччя метафора «плин свщомосл». Свое безпосередне завдання Вiльям Джеймс вбачав у вивченн «первинних показниш» - душевних явищ у Тхнш цiлiсностi та зв'язку з фiзiологiчними процесами, що 'х обумовлюють, використову-ючи аналiтичний метод безпосереднього самоспостереження.
Цей метод, що в науц зветься "безпосередне самоспостереження", Гертруда Стайн з самого початку свое' кар'ери робить творчим кредо, а дещо згодом саме вЫ утворить основу експериментально''' поетики твор чостi письменницi. Таким чином, виходимо на одну важливу закономiрнiсть, що, починаючи з першого лгтературного досвiду (йдеться про новелу "Quad Erat Demonstrandum" (1902)), стане визначальним для вае''' творчосл Герт-руди Стайн: письменниця завжди працюе з матерiалом, який «пережила» сама, покладаеться виключно на власы почуття та досвiд. Вона все почи-нае з себе, досвщ и геро'нь - переважно власний досвщ письменницi.
У «Плинi думки» (The Stream of Thought), IX частин першого тому «Основ психолоп"'», Втьям Джеймс розробив орипнальну iнтерпретацiю людсько''' свiдомостi, яка була визначною не лише для психолопчно''' науки, але вргра-ла ключову роль i у розвитку лл"ературного процесу ХХ стор"ччя. На думку психолога, свщом"сть людини мае п'ять основних характеристик [3, 225]:
1) Кожна думка прагне бути частиною свщомосл осо6истост"2 .
2) Думки послйно зм"нюються в св"домост" кожно''' осо6истост"3 .
3) Процес думки безперервний у свщомосл кожно''' особистосл4.
4) Вона завжди мае справу з зовшшшми, незалежними вщ не''' об'ектами5.
5) Деякi об'екти привертають и увагу, деякi - ы, вона вiддае перевагу та вщакае - одним словом, вибирае з пом"ж них - послйно6.
2 Every thought tends to be part of a personal consciousness.
3 Within each personal consciousness thought is always changing.
4 Within each personal consciousness thought is sensibly continuous.
5 It always appears to deal with objects independent of itself.
6 It is interested in some parts of these objects to the exclusion of others, and welcomes or rejects - chooses from among them, in a word - all the while.
Звернемо особливу увагу на пункти 3 - 5, як е ключовими для нашого дослiдження. По-перше, Вiльям Джеймс першим почав сприймати людську свiдомiсть як безперервний потiк, пщкрес-люючи динамiзм, процесуальний характер душевних явищ, усвн домлюючи 'х неповторнi стани, що постшно змiнюють одне одного: «Таким чином, свщомють завжди постае перед собою як певна цтюнють, не пошматована на частини. Слова на кшталт "ланцюг" чи "послщовнють" не вiдбивають и сутностi, не дозволяють поба-чити такою, якою вона е насправдi. В нш немае жодних зв'язок; вона струмить. '^чка" або "плин" - ось метафори, як вiдбивають и природну сутнють. Надал'! називатимемо 'и плином думки, св'до-мост'1, або суб'ективного життя»7 [3, 240] .
Отже, для Джеймса «первинним фактором» виступае плин свщомосп як безперервна динамiчна цiлiснiсть. Членувати 17 - все одно, що «рiзати воду ножицями». Саме цiй новаторськiй кон-цепцп свiдомостi завдячуе своею появою таке важливе явище культури модершзму, як роман «плину свiдомостi», з яким ми й будемо ствставляти напрям художшх пошукiв Гертруди Стайн. З самого початку творчо' кар'ери, вже в раннш повiстi «Три життя», яка вважаеться единим твором письменниц^ що повнютю вписуеть-ся в модернютський канон, вона виходить за рамки щеТ концепцп. А в роман «Створення американцiв» Гертруда Стайн, рухаючись в цьому ж напрямку, значно просуваеться уперед. Вона розпочи-нае серш радикальних експериментiв, намагаючись вiднайти мову, здатну адекватно передати плин людсько''' свiдомостi. У «Створеннi американцiв», раннiх портретах та «Довгш веселiй книзi» вона ек-спериментуе з синтаксисом, а у «Тендп"них бутонах» та бшьш пiзнiх портретах - з семантикою слова. I коршня таких експерименлв також можна знайти в штерпретацп свiдомостi, запропонованш Вiльямом Джеймсом.
У розкриттi третього пункту свое'' характеристики Втьям Джеймс звертае увагу на те, що швидкють течи потоку свiдомостi значно рiзниться i, в залежностi вщ цiеT швидкостi, видiляе сталi та мiнливi стани свiдомостi: «Здаеться, що свщомють подiбна птаху, рух якого складаеться з постшних злетiв та посадок. Це знайшло свое вщбиття у ритмi мови, де кожна думка замкнена у речення, а ре-чення в абзац. Паузи зазвичай заповнюють певш чуттевi вражен-
7 Consciousness, then, does not appear to itself chopped up in bits. Such words as "chain" or "train" do not describe it fitly as it presents itself in the first instance. It is nothing jointed; if flows. A "river" or a "stream" are the metaphors by which it is most naturally described. In talking of it hereafter, let us call it the stream of thought, of consciousness, or of subjective life.
ня, головна особливють яких полягае в тому, що вони на певний час можуть затримуватись в розумi й не змшюватись»8 [3, 246].
Саме цей постулат мшливосп людськоТ свщомосп, а також спро-ба спiвставити ритм «плину свiдомостi» з ритмiчним малюнком мови людини е дуже важливим для аналiзу природи стилiстичного новаторства Гертруди Стайн. Спроба писати не реченнями, як писали в Х1Х сторiччi, а абзацами, як писатимуть у ХХ, стане ще одним вщправним пунктом вщчайдушних творчих експеримен^в письменницк "Абзаци емоцiйнi, а речення ж. Абзаци емоцiйнi не тому що вони виражають емоцiю, а тому що вони впорядковують, а отже обмежовують емо-цш9» [2, 48]. До реч^ першим американським письменником Х1Х сто-рiччя, який почав писати абзацами, а не реченнями, Гертруда Стайн вважала Генрi Джеймса, а тому називала його своТм безпосереджм попередником в лггературк "Йому також потрiбен був цтий абзац, ос-кiльки вiн також повнютю занурювався в нього, але, i це дуже важли-во, в його абзац те, що сказано, було вщокремлено вiд того, що зроб-лено, а те, що було, - вщ того, про що йшла мова, i над усiм цим щось плавало, не вщдалялось, а просто там плавало10" [2, 53].
1ншою важливою складовою концепцiТ Вiльяма Джеймса е блис-кавична швидкiсть думки: людина робить висновок скорiше, нiж всти-гае схопити думку, а якщо ТТ таки вдаеться вхопити, вона миттево видозмшюеться: "Коли снiжинка потрапляе у теплу руку, вона миттево перетворюеться на краплю води, так само i вщчуття значення, коли ми намагаемось його схопити, перетворюеться у дещо вщок-ремлене, зазвичай останне слово, яке ми промовляли, воно стае ста-тичним, його фунщя, спрямованють, особливе значення в реченж наче випаровуються11» [3, 240]. Таким чином, психолог вперше вис-ловлюе думку про те, що звичайна людська мова в своему конвенц-шному виглядi не здатна адекватно вiдтворити плин людськоТ думки:
8 Like a bird's life, it seems to be made of an alternation of flights and perchings. The rhythm of language expresses this, where every thought is expressed in a sentence, and every sentence closed by a period. The resting-places are usually occupied by sensorial imaginations of some sort, whose peculiarity is that they can be held before the mind for an indefinite time, and contemplated without changing.
9 Paragraphs are emotional and sentences are not. Paragraphs are emotional not because they express an emotion but because they register or limit an emotion.
10 He too needed the whole paragraph because he too was just there, but, and that is the thing to notice, his whole paragraph was detached what it said from what it did, what it was from what it held, and over it all something floated not floated away but just floated, floated up there.
11 As a snow-flake crystal caught in the warm hand is no longer a crystal but a drop, so, instead of catching the feeling of relation moving to its term, we find we have caught some substantive thing, usually the last word we were pronouncing, statically taken, and with its function, tendency, and particular meaning in the sentence quite evaporated.
"Мова не здатна вщкрити нам всю правду"12 [3, 241]. Пщ «правдою» дослiдник po3yMie справжню свiдомiсть людини "actual concrete consciousness of man". В. Джеймс також зауважуе, що ми намагае-мось передати наш досвщ за допомогою iмен, якi не здатн вщтвори-ти всю багатограннiсть процесу усвщомлення.
Здаеться, що саме ц положення вiдiграють вирiшальну роль у форму-ваннi експериментально'' поетики Гертруди Стайн. Сутнiсrь и новаторства, особливо на ранньому етап творчосri, полягае у спробi створити «справжнiй» зааб вiдтворення плину свiдомостi, мову, здатну наблизитись до невпинно-го ритму людсько'' думки через переусвiдомлення конвенцмноТ граматично'' та семантично'' будови «звичайноТ» антмськоУ. На початку цього важкого шляху вiдчайдушних пошукiв, дороговказом письменниц слугували саме постулати блискучо'' теорп Вiльяма Джеймса: «Не iснуе жодного сполучни-ка чи прийменника, а також при^вникового звороту чи вщтшку стану, в людському мовленнi, який не вщтворював би якогось вщтЫку чи будь-яких iнших вiдносин, що в певний момент юнують мiж масшrабнiшими об'екта-ми нашо'' думки... Ми мусимо говорити про вщчуття i, та вiдчуrтя якщо, та вщчуття але, та вщчуття з, так само як ми сприймаемо вщчуття бла-китного чи вщчуття холоду. Але ми цього не робимо: звичка визнавати юнування лише субстантивних частин мови стала такою неподоланною, що мова остаточно вщмовляеться дозволити використовувати и шшим чином»13 [3, 245- 246]. Цей абзац найточыше вщбивае присутне в уах роботах Вiльяма Джеймса переконання, що мова мае семантичний по-тен^ал для вiдтворення спонтанного руху свщомосп; переконання яке Гертруда Стайн повнютю подiляла на першому етапi свое'' кар'ери. Здаеться, що тут ми маемо справу з рщкюним випадком, коли своерщнють стилю письменницi зумовила не лопка розвитку лп"ератур-ного процесу, не художн вiдкриття шших письменникiв, i навiть не соц-iальний контекст, а новаторська для свого часу психолопчна доктрина.
Проаналiзувавши пункти з концепцп Вiльяма Джеймса, яю Стайн зроби-ла вщправною точкою сво'х творчих пошуках, звернемось до тих, яю вона не сприйняла. Гертруда Стайн, як i бтьш^ь iнших модернiстiв (передусiм, Джеймс Джойс), ^норуе одну з найважпив^их характеристик свiдомостi в Ытерпретацп Втьяма Джеймса. Йдеться про останню, п'яту характеристи-
12 language works against our perception of the truth.
13 There is not a conjunction or a preposition, and hardly an adverbial phrase, syntactic form, or inflection of voice, in human speech, that does not express some shading or other of relation which we at some moment actually feel to exist between the I larger objects of our thought. .. . We ought to say a feeling of and, a feeling of if, a feeling of but, and a feeling of by, quite as readily as we say a feeling of blue or a feeling of cold. Yet we do not: so inveterate has our habit become of recognizing the existence of the substantive parts alone, that language almost refuses to lend itself to any other use.
ку - селективнють свщомосп. Згщно з цим принципом, в процес роботи в людськiй свщомосп постшно вiдбуваeться вiдбiр одних стаыв i вщхи-лення iнших. Цослщник вважае, що органи чуття людини постiйно вщби-рають з «нескшченного хаосу рухiв», з яких складаеться зовнiшнiй свiт, лише тi рухи, що коливаються у певних межах швидкосп. Всi iншi про-пливають повз, наче Тх i не юнуе.
Проза Гертруди Стайн позбавлена селективносп як ТТ розумiе Втьям Джеймс. Адже селективний вiдбiр напряму пов'язаний iз таким феноменом, як пам'ять та час. Ц категорп в iнтерпретацiТ Гертруди Стайн мають значнi вiдмiнностi вiд новггых iнтерпретацiй цих явищ i в фшософп пози-тивiзму, i в творчосп iнших модернiстiв. Вони, кожен на свш лад, вщмов-ляються вiд лiнiйностi та намагаються передати свщомють людини як безкiнечний пош, в якому спiвiснують теперiшне, минуле та майбутне (що, власне, i пропонуе зробити В. Джеймс).
Гертруда Стайн в цьому плат йде далi за шших сучасних Тй екс-периментаторiв. На ТТ думку, лiтературний твiр треба взагалi звшьни-ти вiд «диктату» пам'ятi: якщо б в людини не було пам'ят^ в неТ зникло б i вiдчуття часу, яке злилося б для неТ в едину мить. Отже, в iнтерпретацiТ письменницк час вимiрюеться единою миттю, вш зале-жить вiд того, хто його сприймае. Саме в цьому полягае головна сутнють ТТ концепцп «нескiнченне тепершне» (continuous present), яка е ключовою не лише для розвитку стилю Гертруди Стайн, але й для тематики i проблематики, та навггь жанрових особливостей творiв ран-нього перiоду творчостi письменницк коли вiдбуваеться активна роз-робка новп~ньоТ концепцiТ.
Лише такий комплексний пщхщ до iнтерпретацiТ часу та пам'ят дозволяе по-iншому подивитись на числены повтори певних лейтмо-тивiв у всiх раннiх творах (вщ «Q.E.D.» до «Створення американцв»). Вони, так само як i безкшечш повтори, що складають сумно вщому основу неповторного стилю письменницi, е закономiрним компонентом концепцiТ «нескшченного тепершнього». Якщо диктат пам'ятi ска-совано, цiлком нормальним, бiльш того, закономiрним явищем стае «дежавю». На нашу думку, «психолопчна» метафора «дежавю» дозволяе прояснити численнi повтори певних сцен (зламана рука, сцена бтя камшу та iншi); епiзодiв; мотивiв (брутальний батько - байдужа ма^р, народження «замiсть» шшоТ померлоТ дитини та iншi), одних й тих самих героТв пiд рiзними масками (Гелен -Меланкта - 1Цжулiя Хьор-сленд; Адель - Джефферсон Кемпбелл та iншi), притаманнi централь-ним творам раннього перiоду творчосп письменницк Такий пiдхiд дозволяе дещо по-новому оцшити i автобiографiчнi мотиви, якi постiйно вишукують в творах письменниц дослiдники та бюграфи.
Джейн Л. Вокер у монографи «Народження модернiста: Гертруда Стайн. Вгд «Трьох життгв» до «Тендгтних бутонгв»» (1984) додае до звичайних прочитань теорп Вiльяма Джеймса ще один дуже важли-вий для нашого дослiдження аспект, безпосередньо пов'язуючи свiдомiсть людини, авторський стиль та процес прочитання художнь-ого твору: «Теорiя Джеймса передбачае, що оскгльки головна мета тексту - тлумачення «витончено'Г щюсшкретп» думки, вгн повинен зруй-нувати загальноприйнятi методи читання, i створити таку собг стилг-стичну поверхню, яка опираеться цгй тенденци перетворення в «думки "про" цей або "про" той об'ект.» Якщо конкретнгше, то коментарг Джеймса передбачають необхгднгсть руйнаци конвенцгйного синтаксису, щоб привернути увагу до зв'язуючих елементгв мови, як вира-жають те, що вгн називае «думки вгдносин14.» [5, 14].
Отже, Гертруда Стайн у сво'й творчостг намагалася зруйнувати в мовг всг тг умовностг, на як вказував и науковий наставник. Викорис-товуючи на ргзних ргвнях тексту (стилгстичному, тематичному, компо-зицгйному) безкшечш повтори, жоден з яких повнгстю не спгвпадае з гншими, письменниця намагалася передати цю безкгнечну множиннгсть та неповторну окраску плину свгдомостг. Щоб примусити читача поди-витись на мову гнакше, навчити отримувати насолоду вгд самого про-цесу читання, вгдчути слово, позбавлене багатовгкового нашаруван-ня значень, знов зробити «троянду трояндою» (rose is a rose is a rose), Гертруда Стайн намагаеться спростити текстуру прози, зробити и гру-бгшою, а вислгв - менш «прозорим». Одним словом, наблизити мову людини до реальностг 'iT свгдомостг. 1нодг складаеться враження, що письменниця розчиняеться в мовг, глибиннг вгдчуття та найменшг по-штовхи шдсвгдомосп перетворюються на слова. Вона не вгдчувае мову, вона зливаеться з нею, стае единими цглим, говорить не мовою сво'х почуттгв, а и почуття стають мовою художнього тексту. Цей факт дозволяе пояснити таку «вгдокремленють» Гертруди Стайн, невпису-вангсть и прози в жоднг канони, навгть у модернгстський. Здаеться, вся еволюцгя художнього стилю письменницг вгд «Трьох життгв», кргзь «Створення американцгв» до «Тендгтних бутонгв» вгдбуваеться саме в цьому напрямку.
14 What James's discussion suggests is that if a text is to render the «delicate idiosyncracies» of thought it must disrupt conventional reading practices by presenting a stylistic surface that resists this tendency to dissolve into «thoughts "about" this object or "about" that.» More specifically, James's comments imply, it must distort conventional syntax in order to call attention to the connective elements of language that express what he calls «thoughts of relations.»
.niTepaTypa
1. Bridgman R. Gertrude Stein in Pieces. - N.Y. - Oxford University Press, 1970.
2. Stein G. What is English Literature // Stein G. Lectures in America. -Boston: Beacon Press, 1957. - P. 11 - 59.
3. James W. The Principles of Psychology. - V.1.- N Y Henry Holt, 1999
4. Oats J.C. The Art of Relationships: Henry James and Virginia Woolf / / New Heaven and New Earth. N.Y.: The Vanquard Press, 1974. - P. 12 - 35.
5. Walker J.M. The Making of a Modernist: Gertrude Stein. From "Three Lives" to "Tender Buttons. - Amherst: The university of Massachusetts Press, 1984.
УДК 82-311.1
Бойченко О.П.,
асглрант кафедри прикладноТ лшгвютики Черкаського державного технолопчного университету
РЕАЛ1ЗАЦ1Я КОНЦЕПЦП 1СНУВАННЯ ОСОБИСТОСТ1 У СУСП1ЛЬСТВ1 У РОМАНАХ Д.П. ДОНЛ1В1 «ЧАР1ВНА КАЗКА НЬЮ-ЙОРКА» ТА «РУДИЙ»
Проблеми детерм1н1зму I свободи особистост1, прогнозованост I мантулювання людиною, сенсу життя та самореал1зацп, конформ1з-му та аутсайдерства е, безперечно, найскладшшими проблемами сучасноТ епохи, зрештою, вони е провщними в багатьох творах л1те-ратури XX ст. Водночас необхщно вщзначити I доцтьнють дослщжен-ня специф1ки художнього осмислення письменником проблеми юну-вання особистосп у сусшльствк Остання е надзвичайно актуальною саме в контекст! становлення УкраТни, коли по-новому, з демок-ратичних засад осмислюеться м1сце особистосл в сучасному соц1у-
м1, I у Всесвт взагал1, робиться спроба зрозум1ти, як1 вимоги до людини висувае сусп1льство, держава, а також ставлення самоТ осо-бистост1 до навколишньоТ д1йсност1. Згадана проблема е одшею з до-м1нуючих у творчосп Джеймса Патр1ка Донл1в1, а дослщження його твор1в саме через призму проблеми «особистють I сусптьство» надае можлив1сть б1льш фунтовно проанал1зувати романну прозу пись-менника та з'ясувати особливосп реал1заци авторських концепцш.
Метою науковоТ розв1дки е спроба дослщити реал1зац1ю концепци 1снування особистосп у сусп1льств1, зокрема на приклад! творчост1 кла-сика американськоТ школи «чорного гумору» Джеймса Патр1ка Донл1в1.
