CC BY
6
УДК 340:12
Вiкторiя Чорнописька
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка",
канд. iстор. наук, асистент кафедри теорп та фшософп права
Vika_Ch07@ukr.net
КОНЦЕПТ ПРАВ ЛЮДИНИ: Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС АНТИТЕТИЧНИХ ПОЗИЦ1Й
© Чорнописька В., 2018
Теоретичне розумшня та фiлософське осмислення всiх правових феномешв розпочалося з традицiйного подiлу права на позитивне i природне, вщтак вони у загальнiй свщомост вважаються певними антиподами, якi разом з тим е практично найбшьш значущими типами праворозумiння. Нам вдалося простежити те, що саме штенсивний розвиток гуманiстичних iдей у контекст! нових полiтичних та економiчних тенденцш обумовив виникнення доктрини "природних прав людини". Дедалi бiльше серед широкого загалу набирала популярностi твердження про те, що кожен шдивщ уже вщ народження користуеться певними правами, як належать людинi вiд самоТ ТТ природи, а тому жодна влада не може Тх обмежувати чи скасовувати. Конститутивний вплив, згщно з твердженням бшьшосл науковцiв, на розвиток прав людини справила природно-правова концепщя, яка визначила примат прав людини, окресливши нов1 можливостi взаемовiдносин особи та влади.
Ключовi слова: людина; права людини; природне право; позитивне право; концепт прав людини; держава; свобода; природш закони; невщ'емш природш права людини; права та свободи людини.
Виктория Чорнописька
КОНЦЕПТ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА: ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЙ ДИСКУРС АНТИТЕТИЧЕСКИХ ПОЗИЦИЙ
Теоретическое понимание и философское осмысление всех правових феноменов началось с традиционного деления права на положительное и естественное, потому они в об щем сознании считаются определенными антиподами, которые вместе с тем являються наиболее практически-значимыми типами правопонимания. Нам удалось проследить, что именно интенсивное развитие гуманистических идей в контексте нових политических и экономических тенденцш обусловил возникновение доктрины "естественных прав человека". Все бшьше среди широкой общественности набирала популярность утверждение о том, что каждый индивид уже от рождения пользуется определенными правами, принадлежат человеку от самого ее природы, а потому, никакая власть не может их ограничивать или отменять. Конститутивное влияние, согласно утверждению большинства ученых, на развитие прав человека призвела естественно-правовая концепция, которая определила примат прав человека очертив нове возможности взаимоотношений личности и власти.
Ключевые слова: человек; права человека; естественное право; положительное право, концепт прав человека; государство; свобода; естественные законы; неотъемлемые естественные права человека; права и свободы человека.
Victoriya Chornopyska
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Civil Law and Procedure
Ph.D.
CONCEPT OF HUMAN RIGHTS IN THE PHILOSOPHY AND LEGAL DISCUSSION OF ANTITETIC POSITIONS
Theoretical understanding and philosophical comprehension of all legal phenomena began with the traditional division of the right to positive and natural, so they are considered as certain antipodes in the general consciousness, which, however, are the most practical and significant types of legal thinking. We managed to trace the fact that it was the intensive development of humanistic ideas in the context of new political and economic trends that led to the emergence of the doctrine of "natural human rights". Increasingly, among the general public, the assertion that every individual from birth has certain rights that belong to a person from its very nature, and therefore, no government can limit or cancel them, gained popularity. The constitutional influence, according to most scholars, was based on the natural-legal concept that defined the primacy of human rights by outlining the new possibilities for the relationship between individuals and authorities.
Key words: man; Human Rights; natural law; positive law; the concept of human rights; state; freedom; natural laws; inalienable natural human rights; human rights and freedoms.
Постановка проблеми. У глобалiзацiйному контекст проблема прав людини гостро обговорюсться в двох площинах: природно-правовому розумшш походження основоположних прав людини, тобто 1хньо1 ушверсальносп, й культурних вщмшностей (плюралiзмi) щодо 1х визнання та здшснення. Це зумовлено i нагальнютю шститутивного розвитку глобального права, що грунтуеться на ушверсальних основах (якими виступають власне, принципи прав людини), й актуалiзацieю проблеми мультикультуралiзму транзитивного суспшьства.
Теоретичне розумшня та фшософське осмислення вшх правових феномешв розпочалося з традицшного подшу права на позитивне i природне, вщтак вони у загальнш свщомосп вважаються певними антиподами, яю разом з тим е найбшьш практично значущими типами праворозумшня. Слушно зауважуе С. I. Максимов, 1хне "суперництво" проходить через усю юторда правових щей вщ стародавшх чашв до сьогодення. Це зумовлено тим, що кожен з означених пiдходiв зосереджуе увагу на де-факто конечнш граш права чи правово! реальности при цьому робить це досить однобiчно. Класичш теори природного права окреслюють його (право) крiзь морально-щннюну призму, розглядаючи природне право як моральний взiрець та критерiй для розвитку позитивного права, натомють класичний правовий позитивiзм аналiзуе право як систему норм, визначених державою та забезпечених його примусовою силою [1, с. 36].
Аналiз дослщження проблеми. Концепт прав людини був i надалi е предметом дослщження багатьох укра!нських i зарубiжних науковцiв рiзних галузей, що зумовлено правовою природою, з одного боку 1хньою ушверсальнютю, з iншого - культурною вщмшнютю у визнаннi та здiйсненнi. У сво!й науковiй розвiдцi ми послуговувалися працями таких дослщниюв: Максимова С., Кучинсько! О. П., 1ванова М. С., Руднева О. М., Колодiя А. М., Олiйника А. Ю., Сльникова М. О., Литвиненко Г. Л., Рабшович П. М., Орленка В., Мануляка С. Й., Джонс П., Пейна Т. та ш. Попри безапеляцшний внесок сучасних науковщв у розвиток доктрини прав i свобод людини, слiд зауважити, що глобалiзацiйнi виклики сучасного свiту диктують юридичнш науцi новiтнi вимоги щодо осмислення наукових проблем, як постають перед нишшшм соцiумом.
Мета статт - на основi наявно! iсторiографiчноi бази з використанням новiтнiх методолопчних пiдходiв окреслити концепт прав людини у контексп фiлософсько-правового дискурсу антитетичних позицш.
Виклад основного матерiалу. Теоретична дискусiя м1ж двома домiнуючими шдходами жваво ведеться i сьогоднi, проте недоречно вдаватися до певних крайнощiв та зводити право лише до морально! належносп чи примусовостi. Оскшьки право, на нашу думку, виступае гармонiйною еднютю обох сторiн, яи виразно окреслет у названих концепцiях. I насправд^ вони у сво!й природi мають бiльше спiльного, тж вiдмiнного, а !х формування, генезис та сучасне продукування значною мiрою взаемообумовленi. Саме людина е тiею об'еднавчою основою, вона е як шщатором, так i практичним елементом та безпосередшм об'ектом впливу конкретно! концепцi! прав людини [2, с. 144].
Протистояння позитивютсько! та природно-правово! позицi!, як уже зауважувалося, тривае упродовж тривалого часу. Бшьше того, вони не обмежуються лише сферою наукового дискурсу, але й розвивають сво! концепти в окремих конститущях сучасних держав. Примiром, природно-правову (надпозитивiстську) концепщю прав людини реалiзовано в конститущях Ггалп, Iспанi!, Францi!, США, позитивютську - у конституцi! Австрi!. Вщтак, розбiжностi означених пiдходiв щодо природи прав людини вимагають внесення певних наукових коректив.
Вагоме значення у формуванш iде! забезпечення прав людини мала теорiя природного права, що було зумовлено задекларованою нею аргументовано! концепцн невiд'емних прав i свобод людини,якi незалежно вiд волi державно! влади повиннi гарантуватись та забезпечуватись на кожному юторичному етат в будь-якому соцiумi. У контексп означено! парадигми було обгрунтовано положення, що явище виокремлення особливо! групи прав людини, яю означуються дефшщею "невщ'емт права", обумовлений генезисом й переконливим науково-теоретичним тлумаченням доктрини природного права. Умотивовуючи феномен права, надпозитивютська теорiя апелюе до сутносп (природи) людини, а не до тих чи шших зовшшшх чинникiв (держави, влади тощо), окреслюючи таке !! ество, яке створюе можливiсть, дае потенщал використовувати такi категорi! i "право", i "людина" [3, с. 31].
Сформован в стародавньому свт концепти природного права i до сьогодш виступають визначальним джерелом сучасного розумiння прав людини. Рупори софютсько! школи Стародавньо! Грецi! Антифон, Алюдам, Лiкофрон та iншi переконували, що ва iндивiди вщ народження е рiвнi й користуються тотожними природними правами, яи обумовленi самою природою людського буття. Натомiсть держава та !! законодавчий прояв, на переконання Мiкофона, е продуктом суспiльного договору. Солщарним iз ним щодо ще! позицi! був китайський фiлософ Мо-Цзи, який обстоював щею рiвностi всх людей перед Абсолютом й договiрне походження державно! влади.
Обстоюючи права людини, яю належать !й вщ народження, зокрема право на приватну власнiсть, Аристотель зауважував, що в його осжв закладено саму природу людини, що опираеться на первиннш любовi до само! себе [4]. Саме Аристотель уперше розвинув фшософське вчення "розподшьчо!" справедливостi, в основi яко! лежить концепт розподiлу земних благ серед соцiуму за шдивщуальними здiбностями кожного, пропорцiйного внеску в стльну справу та "урiвнюючу" справедливють, тобто про рiвнiсть стосовно закону [5, с. 26]. Як бачимо, означений принцип став фундаментальним тлом розвитку бшьшосп сучасних правових систем. Адже дшсно iндивiди не можуть бути рiвними м1ж собою ш за принципом здоров'я, освiти, майна чи влади, проте коли це стосуеться захисту природних прав, то безперечно !х потрiбно на однаковому рiвнi гарантувати всiм.
Зауважимо, що саме аристотелiвське вчення стало джерелом жвавих фшософських дискусiй, оскiльки мислитель уперше подшив право на природне та волевстановлене, яю активно продовжуються мiж прихильниками природного права та позитивютами i сьогоднi.
Вагомий внесок у поступ ушверсально! концепцi! природного права зробили сто!ки (Сенека, Марк Аврелш), якi акцентували увагу на тому, що уш люди е громадянами цшсно! планетарно! держави. Вщтак вони зобов 'язаш дотримуватися загального природного закону, який е едино ютинним, оскшьки грунтуеться на засадах духовно! свободи та рiвностi вшх людей. Особливого розвою у вченш сто!кiв набрала iдея пiдпорядкованостi шдивща вселюдському, iдеальному, природному закону, тобто категорiя "долi" [6, с. 73].
У контексп нормативного розвитку прав людини вагоме мюце пос1дають римсью юристи. Зокрема, вони розробили концептуальш положення щодо правового статусу особи, здшснили подiл права на публiчне та приватне, охарактеризували правову природу взаемодй особи та держави, визначили процедури та форми виконання юридичних обов'язк1в йреалiзацi!' суб'ективних прав, окреслили
Примiром Цицерон неухильно стояв на позицп, що право встановлюеться безпосередньо природою, а не людськими вказiвками чи ршеннями: "право з'явилося ранiше, шж будь-який писаний закон" [7, с. 10]. Основиною природного права, на переконання мислителя, виступае справедливiсть, яка е перманентною та невщдшьною особливютю природи, разом з тим i людсько1 [8, с. 165].
Безперечно, вагоме значення у розвитку ушверсальних дефшщш прав людини мало християнство, оскшьки вщповщно до цiеï релшйно1 практики "люди, будучи дiтьми Господа, е вс рiвнi". Саме християнська традищя виразно окреслила у вченш Нового Завiту та цiлковито утвердила в суспшьнш свiдомостi "золоте правило" поведшки - "i як бажаете, щоб вам чинили люди, чишть 1м i ви так само" (€вангелiе вiд Луки 6:31). Саме в християнсга людина зберiгае свою значимють, неповторнiсть та цiннiсть, i керуеться "вшьною волею" (свободою вибору), що виступае визначальною категорiею европейськоï доктрини персоноцентризму i не е властивих для шших релiгiйних традицш. Примiром, iндуська релiгiя скерована на деперсоналiзацiю особи, яка в цшому залежить вiд влади касти, деталiзовано визначеним правилам поведiнки. У мусульманськш традицiï першочерговим завданням е гарантувати загальш iнтереси "ортодоксалiв", особа пщпорядковуеться виключно iсламському соцiуму та його запитам [7, с. 11].
Вагомий поштовх у закршленш прав людини надало дослщження договiрноï концепцiï появи держави у новому часг Зокрема нщерландський юрист Г. Гроцiй зауважував: "Держава е досконалим союзом свобщних людей, упорядкований задля дотримання прав i загального зиску" [9, с. 62]. Себто виразно простежуеться пщневшьна роль держави запитам та потребам людини. О^м цього, засновник юторично1' школи права, виокремлюе ri мшмальш обставини, якi необхiднi для функцюнування впорядкованого суспiльства - це шляхетнють у справах, недоторканiсть власностi. Вщтак, началом природного права, на його переконання, виступае сама людська натура [10, с. 379].
При цьому слщ зауважити, що в контекст нового часу особливого авторитету набувае концепщя природних прав людини, першочергове мюце серед яких справедливо займае право на особисте життя, свободу, рiвнiсть та власнють ( див. вчення Д. Локка) [10, с. 469].
Фшософське осмислення мюця людини в земнш дшсносп та закономiрностi ïï прав набирае глибокого послщовного розвою у вченнi I. Канта, зокрема в його намаганш окреслити категоричний iмператив як унiверсальну норму поведшки людини. Мислитель, звертаючись до кожного шдивща, пщкреслюе: "Веди себе так, щоб завжди максима твое1' виступала унiверсальним законом", або шша варiацiя - "Веди себе так, щоб ти м^ постiйно вщноситися до людства як у власному лищ, так i в лищ кожного, як до цiлi, а не як до засобу"[11, с. 305].
Отже, саме пращ визначних мислителiв лiбералiзму й просвiтництва (XVII-XVIII ст.): Дж. Локка, Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск'е, Т. Джефферсона, I. Канта, I. Бетама, Дж.-С. Мiлля стали базисом тепершнього розумiння прав людини як завггних iмперативiв та регул взаемовщносин iндивiда та влади, було обгрунтовано тезис виникнення держави як свобщно1' угоди iндивiдiв, концепт про те, що особа виключно опираеться на природш закони [12, с. 26].
Результатом пожвавленого науково-фшософського защкавлення стало виникнення двох рiзних iдеологiчних шкш, якi випрацьовували доктрину природних прав. Виразники значно консерватившшо1' школи, яку представляли Т. Гоббс та Дж. Селден, надавали особам у 1'х "природному" (себто дополггичному) сташ практично абсолютне право на свободу. Проте разом iз тим зауважували, що людина, стаючи членом громадянського суспшьства, великою мiрою мехашчно втрачае означене право. Зважаючи на це, визнання теорп природних прав фактично було е^валентним утвердженню необмежено1' державно1' влади. Натомють бiльш радикальнi теоретики обгрунтовували, що хоча й певнi природш права були пожертвуваш державi з метою збереження миру в громад^ проте зосталися шш^ тому особи можуть вшьно апелювати до них, стаючи в опозищю до деспотичного правлшня. Вiдтак, природнi права стали визначальними i на захисп англшсько1' революцiï 1640-х рр., i в оборош повстання в Англiï 1688 р. Тому це кардинальшше розумшня убезпечення прав стало ключовою концепщею природних прав, що найвиразшше проявилася у трактатах Дж. Локка наприкшщ XVII ст. [13].
Недоторканють й свободу шдивдав загалом та особи зокрема мислитель розкрив як спроможнють за особистим вшьним вибором чинити все, що не обмежують чинш нормативно-правовi норми, а також бути незалежним вщ алогiчних бажань шших. Запоруку означено!' ним
свободи Дж. Локк убачав у рiвному загальнообов'язковому закон для цiлого сощуму та кожно! особи. Отже, фшософ окреслив концепцiю прав людини, визначивши окремо тi, що нiколи не повинш залежати вiд волi держави, а саме: право на свободу, рiвнiсть та власнють [5, с. 36]. Вони належали особам у "природному сташ" незалежно вщ оргашзацп державного життя й утверджувалися один за одним вщповщно до "природного закону", або ж закону природи, який виразно декларував незалежшсть й рiвнiсть ушх людей, а вщтак жодна особа в принципi не може заподдавати шкоду життю, здоров'ю, свободi чи власностi iншо! особи, оскшьки все людство створене одним Всевладним Споконвiчно Мудрим Творцем [14, с. 4].
Доктрину невщ'емних природних прав людини, запропонована Дж. Локком, устшно застосував третiй президент США Т. Джефферсон. Беручи за взiрець локкiвську трiаду природних прав - життя - свободу - власнють, вш у дещо iншiй редакцп, змiнивши третiй принцип, - життя -свобода - бажання щастя, розробив проект Декларацп незалежносп США. Оповюник американсько! демократично! системи був глибоко переконаний, що вш люди вщ природи е рiвними та прившейоват невiдчужуваними правами на життя, свободу, бажання до щастя. З метою забезпечення означених прав особи оргашзовують певш уряди, делегуючи !м владу, якщо ж вони недотримуються директив природного права, то сощум мае право вимагати вщставки такого уряду, допускаеться повстання, револющя [15, с. 74].
Полггичний фшософ Т. Пейн у вщомш сво!й пращ "Права людини" класифшував права на двi групи: природнi та громадянсью [16]. Першi, на переконання проза!ка, iндивiду притаманнi вiд само! його природи ^вшсть, свобода совiстi, слова, друку, право домагатися спокшного безтурботного життя, щастя тощо), iншi - це т^ якi людина набувае у процес взаемодi! зi суспшьством (право на захист,право власностi), проте вони е тюно взаемопов'язанi [17, с. 93].
Яскравим виразником щей школи природного права був один iз найбшьших фiлософiв-просвiтникiв Вольтер. Суворо критикуючи феодальний устрш, вш пiдкреслював, що деспотичну форму правлшня неодмiнно повинен витiснити примат свободи та розуму. Саме у такому соцiумi кожнш особi гарантуватиметься максимальна реалiзацiя !! невiд'емних прав: особиста недоторканють, свобода совiстi, слова, друку, недоторканють приватно! власностi тощо [5, с. 37]. Отже, визначальним у трактатах згаданих та шших мислителiв була автентифшащя примату свободи й недоторканосп кожно! людини та !х правове закрiплення в конституцiйному порядку.
Вагомою фазою у динамiчному розво! прав людини стали буржуазно-демократичнi революцп ХVII-XVIII ст., якi форсували не тшьки чималий регiстр прав людини, але й конститутивш принципи свободи та формено! рiвностi, якi виступили основою унiверсалiзму прав людини. О^м того, вони iстотно вплинули i на саму природу держави, тому що виступали "Нтйегеот" !! повновладдя, звшьнили особу вiд надмiрного контролю держави та !! владних структур. Проте зауважимо, що цьому первував процес тривалого та складного пошуку метод взаемовщносин шдивдав у державно-оргашзованому соцiумi як з владою, так i мiж собою [7, с. 11].
Вщтак ми наблизилися до того юторичного моменту, коли концепти прав людини стали просуватися за рамки фшософського усвщомлення та вперше на нормативному рiвнi утверджуватися. Засада ушверсально! рiвностi iндивiдiв консеквентно окреслювалась у таких документах, Велика харпя вольностей 1215 р. - перший нормативно-правовий документ, в якому мютилися статп, як суттево обмежували самоправство чиновниюв. Примiром ст. 39 визначала винесення покарання вiльним тiльки за ршенням рiвних та державним законом [13, с. 23]. Петищя про права 1628 р. i НавешСогршАС; ("Акт про краще забезпечення свободи пщданих та про попередження ув'язнень за морями", 1679 р.) послуговувалися щеею недоторканосп особи та презумпщею невинуватостi [13, с. 6-13]. А бшь про права 1689 р. вже установлював свободу слова та право на апелящю пщданих до короля [5, с. 25].
Аналiзуючи процес нормативно-правового закршлення прав людини в США зауважуемо його нуртуючу штенсивнють. Уперше лiберальна концепцiя прав людини набрала юридично систематизовано! форми в 1776 р. у Вiрджинськiй декларацп, яка ж i стала базисом прийнято! Конституцi! США, а шзшше й основою десяти поправок до не!. Декларащя незалежностi 1776 р. -документ, в якому чггко окреслювався концепт невщчужуваносп прав людини: "вш люди створенi вшьними, вони надiленi Творцем певними невщчужуваними правами"[18, с. 21]. Окрiм того це був
перший дшовий документ, який узаконив право на життя, свободу, власнють тощо. Разом з тим щ права обумовлювали мету державноï дiяльностi, задля реалiзацiï якоï зобов'язанi дiяти "уряди, справедлива влада яких походить вщ згоди тих, над ким вони урядують" [18, с. 21-23]. Изшше "BillofRights" Бiль про права 1791 р. здшснив корективи до Конституцп США 1787 р., суттево збшьшивши регiстр прав людини [18, с. 31].
Задеклароваш колективнi та шдивщуальш права всiх громадян Францiï в "Бес1агайоп des Droits de l'Homme et du Citoyen" (Французька декларащя прав людини i громадянина, 1789 р.) мали свггову значимiсть та набули характеру iмперативних норм у напрямку гумашзацп суспiльних законiв. У ст. 1 означеного документа задекларовано: "Люди народжуються i зостаються вшьними та рiвними в правах. Сощальш вщмшносп можуть грунтуватися тiльки на переконаннях загального блага"[18, с. 32-34]. Положення по суп набуло шституцшно-революцшного характеру, оскiльки стало викликом вiдкритоï боротьби зi соцiальним безправ'ям. Епохальне значення у розвитку прав людини мала й ст. 2, яка окреслила "мету кожноï державноï спшки - забезпечити природш та невщ'емш права особи: свободу, власнють,безпеку й отр гнобленню" [18, с. 32-34].
Наступний нормативно-правий розвиток прав людини був безпосередньо взаемозалежний вщ поступу мiжнародного права та затвердження низки мiжнародних документiв, якi окреслювали конститутивш принципи правового статусу людини та необхщний мiнiмум прав людини, яю зобов'язанi визнавати та гарантувати ус держави свiту.
Як бачимо, права людини пройшли складний шлях вщ мiфiлогiчного розумiння через трактати фiлософiв i юристiв до свого правового закршлення у нормативних джерелах.
Концепти визнання прав i свобод людини звичайно були характерш й украшськш фшософськш думцi та знайшли свш виразний вiдсвiт в iсторiï украшського конституцiоналiзму. Певнi уявлення про права людини ми прослщковуемо в таких юторичних джерелах, як "Руська правда", "Слово про закон i благодать", "Повчання Володимира Мономаха", згодом у Литовському статут бачимо засаду рiвностi усiх перед законом, норми iндивiдуальноï вiдповiдальностi, захисту прав особи зi сторони держави [5, с. 61].
Людина, ïï права були предметом неабиякого штересу i в наукових розвщках украшських мислителiв. До когорти раннiх украшських гумашств заслужено можна зарахувати таких вчених, як Юрш Дрогобич (бшьш вiдомий як Джорджо де Леопол^ XV ст.), Станiслав Орiховський-Русин, Павло Русин (XVI ст.). Ушверсальне дослщження шдивща, особистостi здiйснив генiальний украшський просвiтитель-гуманiст, фiлософ Г. Сковорода, який був переконаний, що вчення про людину, та ïï щастя е визначальною серед ушх наук. Консеквентно концепт природних прав та договiрну теорда виникнення держави обстоював просвггник Я. Ковельський, який досить слушно акцентував на тому, що вс громадяни повинш бути офщшно рiвними перед законом, а вiдтак людина та влада зобов 'язан нести взаемну вщповщальнють.
Чималi напрацювання у контекст прав та свобод людини зробив украшський публщист М. Драгоманов, який визначав ï^ як фундаментальну загальнолюдську цшнють. Мислитель вважав за потрiбне надати нацюнального забарвлення до самоï природи цих цiнностей, що вщкрило б можливостi враховувати особливост украïнського соцiуму, а вiдтак гармоншно та глибино втiлити ï^ у практичну дшснють.
Безсумнiвно вагому роль у поширенш та утвердженнi прав людини в украшському просторi мали науковi розвiдки теоретикiв украïнськоï державносп М. Грушевського, М. Винниченка, О. Юстяковського та iнших. Передусiм, заслугою "президента Ради" серед шших, вважаеться привернення уваги до прав нацюнальних меншин, прав людини на мову, релшйних прав. ^ï прогресивного конституцiоналiзму активно вiдстоював О. Кiстяковський, який систематично виступав за надання кожнш особi демократичних прав, як-от захист свободи слова та вiросповiдання, право загального виборчого процесу, права зборiв та iншi [7, с. 12].
При окресленш перших зусиль у процеш правовоï регламентацiï прав окремих сощальних прошаркiв в украïнських конституцшних актах варто звернутися до ст. 11 Конституцп Пилипа Орлика (5.04.1710 р.), в якш декларувалися права овдовших жшок козакiв та ïхнiх дiтей-сирiт [14, с. 239]. Шзшше, в окремих статтях Конституцiï УНР (29. 04. 1918 р.) уже встановлювалися взаемовщносини особи з украшською державою побудоваш на принципах европейськоï (лiберальноï) концепцiï прав людини.
У радянському контекст розвитку украшсько! державносп було ухвалено чотири конституцiï (1919 р., 1929 р., 1937 р., 1978 р.), яю певною мiрою лише '"мггували" iдею прав людини, оскшьки не брали до уваги жодних мiжнародних стандарта, передуем, положення про те, що домшантою свободи кожноï особистостi е свобода слова та права приватноï власностi.
Права та свободи людини i громадянина виступають фундаментальною частиною дiючоï Конституцп Украïни та декларуються як таю, що належать людиш вiд ïï народження, а не подарованi державою сво1'м громадянам, тобто дiють вони незалежно вщ дiяльностi державного мехашзму, а отже, е невiдчуженими та непорушними.
Висновки. Звичайно, ми не змогли охарактеризувати вагомий внесок велико1' когорти визначних науковщв, фiлософiв у проблему розвитку концепту прав людини. Проте нам вдалося простежити те, що саме штенсивний розвиток гуманютичних щей у контекст нових полггичних та економiчних тенденцiй обумовив виникнення доктрини "природних прав людини". Дедалi бшьше серед широкого загалу набирало популярносп твердження про те, що кожен шдивщ уже вiд народження мае певш права, якi належать людиш вщ само1' ïï природи, а тому жодна влада не може ï^ обмежувати чи скасовувати [12, с. 9.].
Конститутивний вплив, згщно з твердженням бшьшосп науковщв, на розвиток прав людини справила природно-правова концепщя, яка визначила примат прав людини, окресливши новi можливосп взаемовщносин особи та влади. Ключовою властивютю природного права е те, що квштесенщею його являються загальнолюдсью цiнностi. Природно-правовi концепцiï характеризують права людини як вияв щнностей людського буття та прояв об'ективних потреб. Однак не варто залишати поза увагою те, що осмислення генезису й сутносп прав людини ощнювалося з урахуванням двох антитетичних позицш, певним антиподом натуралiзму виступав позитивютський пiдхiд щодо розумiння прав людини. За умов лепстського праворозумiння концепти держави та закону домшують над концептом прав людини, натомють у другому розумшш домiнантами виступають шдивщ та його природш права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Максимов С. Дуальнють права. Право Украши. Науково-практичне фахове видання, 2010. № 4. С. 36-42. 2. Кучинська О. П., 1ванов М. С. Загальнотеоретичне та праксеолопчне розумшня прав людини. BicnuK крим1нального судочинства, 2017. № 1. С. 142-148. 3. Руднева О. М. Розвиток концепцп прав людини тд впливом глобалiзацiйних та штеграцшних процешв. Бюлетень Minicmepcmea юстицИ, 2010. № 11. С. 30-37. 4. Горлач М. I. Полгголопя: наука про полггику: пщручник для студ. вищ. навч. закл. URL: www.dut.edu.ua/uploads/l_705_43949107.pdf. 5. Колодш А. М., Олiйник А. Ю. Права людини i громадянина в Украш: навчальний пошбник. М-во освiти i науки Украши. Киïв: Юрiнком 1нтер, 2004. 336 с. 6. Сльникова М. О. Сучасш концепцiï розумiння прав i свобод людини. Науковий eicnuK Ужгородського нащонального утверситету. Серiя: Право, 2014. Вип. 28(1). С. 72-76. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2014_28%281%29__20.
7. Литвиненко Г. Л. Генезис прав людини в юторп полiтико-правовоï думки свггу та Украши. Вiсnик Хмельницького тституту рeгiоnальnого управлтня та права, 2004. № 1-2. С. 7-13.
8. Цщерон Марк Тулш. Про державу. Про закони. Про природу бопв. Пер. з лат. В. Литвинов. К.: Основи. 483 с. 9. Права человека: учебник для вузов / Отв. ред. член.-корр. РАН, д. ю. н. Е. А. Лукашева. 2-е изд., перераб. М.: НОРМА-ИНФРА, 2011. 560 с. 10. Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. полiтичноï думки / пер. з англ. К.: Основи, 1997. 838 с. 11. История политических и правових учений: учебник / под. ред. О. Э. Лейста. М.: Юридическая литература, 1997. 576 с. 12. Рабшович П. М. Права людини i громадянина : навч. поаб. П. М. Рабшович, М. I. Хавронюк. К.: Атша, 2004. 464 с. 13. Джонс П. Права людини / пер. за ред. Н. Лисюк. Нeзалeжnий культурологiчnий часопис "Ï", 2001. Число 21. URL:http://www.ji.lviv.ua/n21texts/jonson.htm. 14. Максимов С. I. Концепщя прав людини Дж. Локка як вияв сили i слабкосп класичноï теорп природного права. Проблеми nравозnавства i правотворчог дiяльnостi, 2002. № 1. С. 3-10. 15. Сльникова М. О. Сучасш концепцп розумшня прав i свобод людини. Науковий вiсnик Ужгородського nацiоnальnого утверситету. Серiя Право, 2014. Вип. 28. Т. 1. С. 72-76. 16. Пейн Т. Права людини. Львiв: Лггопис,
2000. 255 с. 17. Орленко В. Еволющя прав i свобод людини. Вгсник КНТЕУ, 2011. № 3. С. 89-99. 18. Международные акты о правах человека. Сборник документов / Сост. и вступ. ст.: Карташкин В. А., Лукашева Е. А. М.: Норма, Инфра-М, 1998. 784 c.
REFERENCES
1. Maksymov S. Dualnist prava. [The duality of law]. Pravo Ukrainy. Nauko-praktychne fakhove vydannia, 2010. No. 4. P. 36-42. 2. Kuchynska O. P., Ivanov M. S. Zahalnoteoretychne ta prakseolohichne rozuminnia prav liudyny [General theoretical and praxeological understanding of human rights]. Visnyk kryminalnoho sudochynstva, 2017. No. 1. P. 142-148. 3. Rudnieva O.M. Rozvytok
kontseptsii prav liudyny pid vplyvom hlobalizatsiinykh ta intehratsiinykh protsesiv [Development of the concept of human rights under the influence of globalization and integration processes]. Biuleten ministerstva yustytsii, 2010. No. 11. P. 30-37. 4. Horlach M. I. Politolohiia: naukapropolityku [Politics: the science of politics]: pidruchnyk dlia stud. vyshch. navch. zakl. URL: www.dut.edu.ua/uploads/l_705_43949107.pdf. 5. Kolodii A. M., Oliinyk A. Yu. Prava liudyny i hromadianyna v Ukraini [Human rights and citizen in Ukraine ]: navchalnyi posibnyk.M-vo osvity i nauky Ukrainy. Kyiv: Yurinkom Inter, 2004. 336 p. 6. Ielnykova M.O. Suchasni kontseptsii rozuminnia prav i svobod liudyny .[Contemporary concepts of understanding human rights and freedoms.] Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia : Pravo, 2014. Vyp. 28(1). P. 72-76. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2014_28%281%29_20. 7. Lytvynenko H.L. Henezys prav liudyny v
istorii polityko-pravovoi dumky svitu ta Ukrainy. [Genesis of human rights in the history of political and legal thought of the world and Ukraine]. Visnyk Khmelnytskoho instytutu rehionalnoho upravlinnia ta prava, 2004. No. 1-2. P. 7-13. 8. Tsitseron Mark Tulii. Pro derzhavu. Prozakony. Pro pryrodu bohiv. [About the state. About the laws. About the nature of the gods] Per. z lat. V. Lytvynov. K.: Osnovy. 483 p. 9. Prava cheloveka. [Human rights] Uchebnyk dlia vuzov. Otv. red. chlen.-korr. RAN, d.iu.n. E. A. Lukasheva. 2-e yzd., pererab. M.: NORMA-YNFRA, 2011. 560 p. 10. Sebain Dzhordzh H., Torson Tomas L. Istoriia politychnoi dumky. [History of political thought] Per. z anhl.K.: Osnovy, 1997. 838 p. 11. Ystoryia polytycheskykh y pravovykh uchenyi [The history of political and legal teachings]: Uchebnyk. Pod. red. O. Э. Leista. M.: Yurydycheskaia lyteratura, 1997. 576 p. 12. Rabinovych P. M. Prava liudyny i hromadianyna [Human rights and citizen]:navch. Posibnyk. P.M. Rabinovych, M. I. Khavroniuk. K.: Atika, 2004. 464 p. 13. Dzhons P. Prava liudyny [Human Rights]; per. za red. N. Lysiuk. Nezalezhnyi kulturolohichnyi chasopys "I", 2001. Chyslo 21. URL:http://www.ji.lviv.ua/n21texts/jonson.htm. 14. Maksymov S.I. Kontseptsiia prav liudyny Dzh. Lokka yak vyiav syly i slabkosti klasychnoi teorii pryrodnoho prava. [John Locke's human rights concept as a manifestation of the strength and weakness of the classical theory of natural law.] Problemy pravoznavstva i pravotvorchoi diialnosti, 2002. No. 1. P. 310. 15. Ielnykova M. O. Suchasni kontseptsii rozuminnia prav i svobod liudyny .[Contemporary concepts of understanding human rights and freedoms] Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia Pravo, 2014. Vyp. 28. T.1. P. 72-76. 16. Pein T. Prava liudyny. [Human Rights] Lviv: Litopys, 2000. 255 p. 17. Orlenko V. Evoliutsiia prav i svobod liudyny .[Evolution of human rights and freedoms ] Visnyk KNTEU, 2011. No. 3. S. 89-99. 18. Mezhdunarodnbie aktu o pravakh cheloveka.[International human rights instruments] Sbornyk dokumentov. Sost. y vstup. st.: Kartashkyn V. A., Lukasheva E. A. M.: Norma, Ynfra-M, 1998.784 p.
Дата надходження: 19.11.2018р.
