CC BY
37
3. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб.. -М. : Белые альвы, 1996. - 400 с.
5. Рыбаков А. В. Избирательное право и избирательные системы / А. В. Рыбаков // Социально-политический журнал. - 1998. - № 2. - С. 113 - 122.
6. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб. В 4-х т. Т. 1-2. / отв. ред. Б. А. Страшун. - Минск : Изд-во БЕК, 1996. - 778 с.
7. Заяць Н. Вибори як реалп сучасно'1 державно-правово'1 д1яльносп; теоритичний аспект / Н. Заяць // Право Украши. - 2007. - № 11. - С. 26 - 27.
Стаття надшшла до редакцп 15.12.2014 р.
O. V. Filonov
MODERN ELECTORAL SYSTEMS, THEM POSITIVE AND NEGATIVE LINES, PROSPECTS OF DEVELOPMENT
The basic electoral systems are considered from the point of view the exposure of their failings and advantages in modern terms. Advantage of the majority system of absolute majority consists in that it in a country with withstand democratic traditions allows to create a stable government comparatively. Application of the proportional systems allows to provide relative accordance between the amount of voices and amount of mandates.
In interests of connection of dignities of the majority and proportional systems and exceptions peculiareach of them failings next to connection of both systems in one countries applyi the system of the passed voice, the mixed systems.
From the point of view specialists-mathematicians which created the computer model of modern electoral process ti create ideal democratic election procedures is almost impossible. Therefore at the estimation of the electoral system a decision role is played by correlation of priorities: if the main is consider setting up a stable effective government, advantage gives oneself up the majority system; if an accent is done on an adequate representative office in parliament of interests of different groups ofpopulation - to proportional, or mixed.
Thus application in the electorallegislation of country of the certain electoralsystem influences not only on the results of electoral process and distributing of deputy mandates but also on creation and personalcomposition of government of the state. Therefore in the modern terms of the world country tryto improve party political structure of society reformation of the national electoral system. But on efficiency of functioning in society of the electoral system can carry out influence qualifications and barrage points.
Keywords: elections, electoral process, majority system, proportional system, mixed system.
УДК 342.745
В. С. Шестак
1СТОРИКО-КУЛЬТУРН1 ОБ'еКТИ: ЮРИДИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ
В cmammi на ocuoei aHani3y науковог лтератури та чинного законодавства до^джено наскыьки повно та всебiчно опрацьовано розумтня низки основних понять, як стосуються ^торико-культурних об 'eктiв.
Питання взаемоди держави та права з культурою стають дедалi бшьш актуальними та потребують детального вивчення та виршення.
Ключовi слова: держава, право, культура, wторико-культурн об'екти, об'екти культурног спадщини, пам'ятки wтори i культури, культурн цiнностi.
Постановка проблеми. Актуальшсть теми дослщження, i'l наукова i практична
направлешсть визначена тим, що культура того чи шшого народу-унiкальне неповторне багатогранне явище. Вiдродження Укра'ни як незалежно'1 i суверенно! держави iз власним минулим, сучасним та майбутшм нездiйсниме без об'ективiзацii в тш чи iншiй формi тих здобутюв, завдяки яким можно не тшьки вiдстежити характер та особливостi розвитку суспшьства та держави на п територп, а й розглядати нашу крашу, п культуру та юторш як невiд'eмнi складовi загального цившзацшного розвитку людства.
Одним iз колективних прав за мiжнародним правом е право народу на свою спадщину. В Укрш'ш це право закршлено в Конституцп, iнших законодавчих актах. Зокрема, зпдно з ч.5 ст.54 Конституцп Укра'ни «Держава забезпечуе збереження юторичних пам'яток та iнших об'екпв, що становлять культурну цiннiсть, вживае заходiв для повернення в Украшу культурних цшностей народу, якi знаходяться за п межами» [1].
Мабуть, небагато виявиться народiв у свт, культурну спадщину яких так систематично знищували i культурнi цiнностi яких так масово вивозили, як надбання украшського народу. Народ, який досяг високого рiвня цившзацп ще у IX ст., а потсм на вши втратив свою незалежшсть i перейшов пiд iноземне панування, не м^ реалiзувати свого права на культурну спадщину.
У той час, як в шших кра'нах вщповщш установи десятилiттями ретельно фiксували й дослщжували втрати свого культурного надбання, у нас до останнього часу практично не велися тдрахунки втрачено'1 юторико-культурно!' спадщини, не порушувалися питання фшансового еквiвалента втраченого. Тому ниш перебуваемо у надзвичайно складнш ситуацп. Через кiлька столiть пiсля перших т.з. «братських» поборiв, через майже 70 р. тсля Друго'1 св^ово'! вiйни, яка забрала третину мистецьких творiв, книгозбiрень та архiвiв iз нашо'1 нацюнально'! скарбницi, ми «збудились обкраденi». Свiт дiзнався про величезш втрати укра'шсько'! культури, про тотальне знищення, пограбування, вивезення наших культурних цшностей аж на Мiжнародному симпозiуму «Втрати Друго'1 св^ово'! вiйни i пiслявоенного перiоду. Вiдновленя i повернення культурних цшностей» у Нью-Йорку в 1994 р, де вперше була присутня Укра'на. I цифри щодо втрат украшсько'! культури вразили вах. Але надалi за В.Черномирдiном-«хотiли як краще, а вийшло як завжди». Побiдкались i замовкли. Хоча у тслявоенш роки мiжнародною спiльнотою були прийнят у рамках ООН, Ради Свропи та iнших органiзацiй безлiч Конвенцiй щодо культурних цiнностей (охорону, збереження, вивоз, повернення тощо).
Наприклад, зпдно з Конвенщею про захист культурних цшностей у випадку збройного конфлшту 1954 р. держави-учаснищ принаймi один раз на чотири роки зв^ують про вжитi, вiдносно вжш!, пiдготовлюванi чи такi, що вивчаються 1'х адмiнiстрацiями заходи для втшення в життя цiеi Конвенцii. Але реальний стан iз реалiзацiею Конвенцп в Украiнi не дае змоги Мшютерству культури, Мiнiстерству закордонних справ тдготувати виграшну iнформацiю. Наприклад, не проведено маркування емблемою ЮНЕСКО культурних цшностей, що належать до Державного музейного фонду Украши. Нерухомих культурних цшностей та центрiв 1'х зосередження не визначено, а також не розроблено пропозицш щодо внесення 1'х до «Млжнародного реестру культурних цшностей, що перебувають пiд спецiальним захистом i позначенi вiдмiтним знаком Конвенцii». До списку найвизначнiших пам'яток всествiтньоi культурнох спадщини до недавнього часу було занесено лише Софшскш собор (XI ст.) та Киево-Печерську лавру (XI -ХУШ ст.). Ниш настав час вщродження нацiональноi культурно!' спадщини, в якш повною мiрою вщбито свiтовiдчуття укра'нського народу.
Мета цього дослгдження - на основi аналiзу науково'1 лiтератури та чинного законодавства визначити, наскшьки повно та всебiчно опрацьовано розумiння низки
основних понять, яю стосуються юторико-культурних об'ектив, для чого не тшьки встановити поняття деяких термiнiв, а i значення кожного з понять як з точки зору !'х мюця та ролi в культурнш сферi суспiльства, так i з позицш !'х нормативно-правового забезпечення.
В цьому контекст дослiдження феномену культури як юторико-культурного досвiду людей, який виникае, розвиваеться i реалiзуеться в рiзних сощально-економiчних умовах, законах i рисах !'х дiяльностi, передаеться з поколшня в поколiння у виглядi цiннiсних орiентацiй i iдеалiв, iнтерпретуеться в традицiях, обрядах, витворах мистецтва, мае важливе значення для розвитку культури [2, с. 66]. До числа проявiв феномену культури як юторико-культурного досвщу людей, в якому вона втшюеться в найбшьш образних формах, безумовно, слiд вщнести об'екти (предмети, процеси, явища) культурно!' спадщини, бо саме в них знаходять свое втшення та вщображення певш цiнностi археологiчного, естетичного, етнолопчногодсторичного, архiтектурного, мистецького, наукового чи художнього плану. Важливють збереження та охорони цих об'екпв пов'язана з тим, що юторико-культурна спадщина е одним з головних чинникiв формування укра!'нсько!' нацюнально! iдентичностi та вiдродження духовносп укра!'нського народу [3]. Вiдповiдно, !'!' охорона та використання е частиною дiяльностi по збереженню, з одного боку, ушкальносп Укра'ни як суверенно'! i незалежно'! держави, а з другого-пщтвердження !'!' статусу як повноправного учасника св^ового процесу розвитку людсько! цившзацп.
Саме тому визнання важливосп iсторико-культурних об'ектiв та необхiдностi !'х збереження знайшло свое вiдображення у закршленш на конституцiйному рiвнi (ст. 54 Конституцп Укра!'ни) обов'язку держави по !'х охоронi. Враховуючи те, що реалiзацiя цього обов'язку здшснюеться переважно завдяки дiяльностi держави та !'!' уповноважених органiв, бо вщповщальшсть за охорону iсторико-культурних об'ектiв е прюритетом кожно! кра!'ни [4, с. 14], то таку дiяльнiсть слщ розглядати як частину здiйснення !'!' культурно! функцп. Головною умовою належно! реалiзацii ще! функцii е !'!' нормативно-правове забезпечення, у тому чи^ забезпечення дiяльностi по охоронi та використанню юторико-культурних об'ектiв.
З урахуванням цього е ва пiдстави вщзначити, що вiд того, наскiльки повно та всебiчно опрацьованi у вщповщних нормативно-правових актах основнi поняття, яю стосуються iсторико-культурних об'ектiв iстотним чином залежить i те, наскiльки всебiчно забезпеченi !'х охорона та використання. Адже тшьки в такому разi можно ч^ко видiлити об'ект забезпечення(культурну спадщину, культурнi цiнностi тощо), з'ясувати його ютотш ознаки та вжити вщповщних оргашзацшних, правових, фiнансових та шших заходiв з метою охорони та використання. Тобто, виршення питань визначення поняття, значення та видiв юторико-культурних об'ектiв безпосередньо пов'язуеться iз належною реалiзацiею низки положень Основного Закону нашо! кра!'ни (ст.ст. 11, 12, 54, 66).
Аналгз останнгх дослгджень г публгкацгй. Теоретичну базу дослщження склали пращ втизняних i зарубiжних учених, зокрема В. I. Акуленка, Г. О. Андрес, Р. В. Асейкша, I. О. Биля-Сабадаш, О. В. Богачово!', В. О. Василенка, А. В. Гудзевича, В. Ю. Докучаева, М. С. Кельмана, О. Р. Котевсько!, М. О. Кравцова, В. В. Кузнецова, Т. В. Курило, Ю. В. Опалько, О. I. Мельничук, О. Г. Мурашина, В. Ю. Мурзша, I. В. Пивовар, О. Ф. Скакун, О. В. Усенко, Л. Г. Штика, тощо, та чинне законодавство у сферi збереження та використання юторико-культурних об'екпв. Ааналiзуючи фахову л^ературу та чинне законодавство, слщ вщзначити, що як в наукових роботах, так i текстах нормативно-правових ак^в, на жаль, вщсутня едшсть у розумшш та застосуваннi низки понять, що е основними у сферi охорони та використання юторико-культурних об'екпв та характеризують !'х як об'екти забезпечення з боку держави.
Зокрема до цих понять слщ вщнести такi: «юторико-культурш об'екти», «об'екти культурно! спадщини», «iсторико-культурнi ресурси», «пам'ятки юторп та культури», «культурнi щнносп» тощо.
В цьому контекстi з приводу тлумачення поняття «об'екти культурно! спадщини» Р. Асейкш, яким було проаналiзовано роботи низки вчених (В. А. Ломако, А. Бражко, Т. Г. Катково!, Н. В. Михайлово!, В. О. Навроцького, С. О. Приданова, С. П. Щерби та ряду шших), вiдмiчае, що серед них немае едност думок щодо визначення цього поняття [5, с. 33].
Така ситуащя, як ми вважаемо, не сприяе ушфшацп законодавства та вщповщно! правово! практики стосовно охорони та використання юторико-культурних об'екпв та культурно! спадщини, зокрема. Бшьш того, вiдсутнiсть едностi в теоретичних концепщях та практичних пiдходах до розумшня основних понять, що утворюють певну понятiйну структуру ще! сфери, створюе непоодинокi колiзii при виршенш питання про можливiсть вiднесення конкретного об'екту до числа юторико-культурних об'екпв. Показовим е приклад, наведений В. Кузнецовим, який вiдмiчае, що чинним Законом Укра!ни «Про охорону культурно! спадщини» ч^ко визначена низка понять, у тому чист i «об'екти культурно! спадщини» та !х види (ч.2 ст.2), закон мiстить вичерпний перелш таких об'ектiв. Але в цьому перелшу не знайшлося мюця для документiв Нацiонального архiвного фонду. Це мало наслщком те, що таю документи не можна було вщнести до об'екта культурно! спадщини як предмета злочину, передбаченого ст. 298 КК Украши. Зважаючи на це, безпосередньо! вщповщальносп за умисш протиправш дп проти вказаних докумешив не було передбачено аж до 18 ачня 2007 р.[6, с. 14].
Недолши понятiйного апарату мали серйозш негативнi наслiдки у виглядi незабезпечення належного виконання обв'язку держави з охорони та захисту одного з проявiв культурно! спадщини. Отже, подiбнi ситуацп обумовлюють необхiднiсть вжиття державою правових та органiзацiйних заходiв по охоронi, збереженню та використанню культурно! спадщини, у тому чист завдяки належному визначенню об'ектiв цих дш.
Таким чином, однiею з актуальних проблем сучасного стану нормативно-правового забезпечення дiяльностi, пов'язано! iз охороною та використанням юторико-культурних об'екпв, е певна внутрiшня суперечливють понятiйного апарату в цiй сферь Саме тому потребуе дослiдження питання вдосконалення понятшного апарату в цш сферi, а також встановлення значення кожного з понять як з точки зору !х мюця та ролi в культурнiй сферi нашого суспiльств, так i з позицш !х нормативно-правового забезпечення.
Виклад основного матергалу. Насамперед видшимо тi поняття, яю, на наш погляд, не тшьки найбiльш часто використовуються при позначеш певних явищ у цiй сфер^ а й фактично утворюють певну понятшну систему.
Так, в нормативно-правових актах (Конституцп Укра!ни, Конвенци ЮНЕСКО «Про охорону всесв^ньо! культурно! i природно! спадщини», «Про охорону нематерiальноi культурно! спадщини», «Про заходи, спрямоваш на заборону та запобiгання незаконному ввезенню, вивезенню та передачi права власносп на культурнi цiнностi», «Про захист культурних щнностей у випадку збройного конфлшту», Рекомендацiях ООН про мiжнародний обмiн культурними цiнностями, Мiжнароднiй хартп з охорони й реставрацп нерухомих пам'яток i визначних мюць (Венецiанська хартiя), Свропейсько! культурно! конвенцп 1954 року, Конвенцп про охорону арх^ектурно! спадщини Свропи, Законiв Укра!ни «Про охорону культурно! спадщини», «Про музе! та музейну справу», «Про охорону археолопчно! спадщини», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних щнностей», Рекомендацп
парламентських слухань «Культурна полiтика в Укра!ш: прiоритети, принципи та шляхи реалiзацii», Закону УРСР «Про охорону i використання пам'яток юторп та культури» та низки iнших) [7], базовими е таю поняття: юторико-культурш об'екти, культурна спадщина, природна спадщина, культурш цiнностi, культурнi i духовш цiнностi, об'ект культурно! спадщини, об'екти спадщини, що охороняються, пам'ятки юторп та культури, пам'ятки культурно! спадщини, пам'ятка, юторична пам'ятка, комплекси(ансамблi), визначш мiсця тощо. Вiдмiтимо, що свого часу в чинному законодавсга Укра!ни вiдбулася замiна поняття «iсторико-культурна спадщина» на поняття «культурна спадщина», а тому !х слщ розглядати як синошми.
Ми навели такий розширений перелiк мiжнародно-правових актiв та акпв нацiонального законодавства для того, що б додатково продемонструвати визнання на вах рiвнях важливостi та щнносп iсторико-культурних обектiв, необхiдностi !х охорони, вщповщно i тсе! уваги, яка придшяеться !х правовому забезпеченню.
В свою чергу, в науковiй лiтературi (В. I. Акуленко, Р. В. Асейюн, В. О. Василенко, А. В. Гудзевич, В. Ю. Докучаева, Т. В. Курило, Ю. В. Опалько, В. Ю. Мурзiн, О. В. Усенко та ш.) присвяченш питанням охорони та використання культурно! спадщини, можна зустр^и такi поняття: юторико-культурна спадщина, культурна спадщина, юторичш та культурнi цiнностi, iсторико-культурнi щнносп, культурш щнносп, iсторико-культурнi ресурси, культурно-юторичне середовище, об'екти культурно! спадщини, об'екти юторико-культурних цiнностей, культурно-iсторична пам'ятка або юторико-культурна пам'ятка.
З аналiзу наведених термшв та !х значення, що наводяться у фаховш лiтературi та мютиться в чинному законодавствi, можна зробити декшька висновкiв, якi дають можливють не тiльки навести достатньо вичерпну характеристику понятшного апарату у сферi охорони та використання культурно! спадщини, але й запропонувати певш кроки по усуненню юнуючо! суперечливосп в системi понять в щй сферi. До того ж, на наш погляд, в результат проведеного аналiзу з'явиться можливiсть викласти щ поняття з позицп !х взаемозв'язку та взаемовщношення, що допоможе !х системному сприйняттю та застосуванню.
Останне зауваження може бути покладено в основу формування погляду (ресурсно-об'ектний пщхщ) на культурну спадщину та взагалi на культуру як на певш цшсш явища, якi мають власну структуру та, з одного боку, виступають об'ектом державного нормативно-правового забезпечення, а з шшого-е ресурсом для особи та суспшьства. А вщповщш елементи ще! структури знаходять свое вщображення та нормативне закршлення у поняттях та термiнах. З цього приводу Л. Штикою, С. Кравченком вщзначаеться, що такий тдхщ вiдображуе системнiсть наукового знання, коли в процеа науково! дiяльностi створюються теоретичш системи, якi складаються iз сукупностi абстракцiй - категорiальноi структури дано! галузi знання. I окремо ними тдкреслено, що рiвень наукового тзнання у тiй чи шшш науковiй сферi вiдображуеться саме станом концептуально! розробленосп предмета, понятiйним апаратом, наявшстю термiносистеми [8]. Вiдповiдно, е ва пiдстави для висновку, що належне опрацювання понятшного апарату у сферi охорони та використання культурно! спадщини тдвищить ступшь сформованостi тзнання ще! сфери, а також «стан концептуально! розробленосп» предмета нормативно-правового !! забезпечення як щлюного об'екта. Саме належним чином опрацьований понятшний апарат i розкривае цю систему як сукупшсть взаемодiючих та взаемообумовлених юторико-культурних об'ектiв, якi у сво!й сукупностi i утворюють власне культурну спадщину як об'ект забезпечення, а також як вщповщний ресурс, який мае значення для розвитку шших сфер суспшьного та державного життя.
Висновки. Тому, що стосуеться безпосередньо тих висновюв, яю е результатом
проведеного нами аналiзу понятiйного апарату, що застосовуеться у сферi охорони та використання культурно! спадщини, то слщ вiдзначити наступне:
по-перше, певну рiзноманiтнiсть у використаннi понятiйного апарату, яка притаманна переважно представникам науки, що можна пояснити вщсутшстю вимоги до однозначносп науково! термшологл, а також намаганням сформувати поняття, яке б, на думку певного фахiвця, здатне було б найбшьш повно вщобразити вiдповiдне явище. Так, фактично як синошми використовуються такi групи понять: юторико-культурна спадщина та культурна спадщина; iсторичнi та культурнi щнносп, iсторико-культурнi цiнностi або культурнi щнносп; iсторико-культурнi ресурси, об'екти культурно! спадщини, об'екти юторико-культурних цiнностей, культурно-iсторична пам'ятка. Явище синошмп, як вказуеться в л^ератур^ полягае у називаннi того самого поняття(того самого змiсту) рiзними термiнами i воно досить поширене в законодавствi внаслiдок природного бажання нормопроектувальниюв урiзноманiтнити виклад, уникнути повторiв тощо. Проте наявнiсть синонiмiв у мовi права е певною проблемою через !х властивiсть мати рiзнi вiдтiнки значення [9, с. 82]. Засобом подолання ще! проблеми е стандартизащя термшологп, яка мае бути спрямована на те, щоб обрати ту чи шшу термiнологiчну норму та затвердити ii як обов'язковий варiант для усунення двозначностi у спшкуванш. Зокрема це пов'язуеться iз усуненням iснування зайвих синонiмiв чи варiантiв [10, с. 70-73]. Вважаемо, що наукова спшьнота повинна все ж таки дшти певно! едност з приводу цього питання;
по-друге, шшим недолiком понятiйного апарату в цш сферi також е не завжди обгрунтоване, не таке, що вщповщае встановленим в логiцi та правi вимогам до формулювання понять [11, с. 40], розкриття значень однакових термшв. Особливо це стосуеться формулювань, якi мiстяться у вщповщних нормативно-правових актах. Наприклад, визначення поняття «культурна спадщина», що мютиться в чинному законодавств^ не можна назвати вдалим через його розпливчаспсть, неконкретшсть i часткову тавтологiю, воно також не вщображае в повному обсязi сутнiсть поняття «культурна спадщина»-термшу, що лежить в основi зовнiшнього вщображення нащонально! культури, а крiм того, тлумачення цього термшу не вщповщае вимогам, що висуваються до утворення дефшщш [12, с. 165-166]. З цим висновком ми повшстю погоджуемося, та вщм^имо з цього приводу точку зору О.Богачово!, що для створення закошв необхiдно розробити та ушфшувати единi мовно-термiнологiчнi вимоги, оскшьки вiд цього значною мiрою залежить ефектившсть законодавства, правильне розумiння, обгрунтоване застосування закошв [13, с. 11]. На жаль, недотримання ще! вимоги в теоретичному, нормативному та практичному аспектах реалiзацii адмшютративно-правового забезпечення охорони та використання культурно! спадщини не тшьки вносить певну неузгоджешсть, а й iнодi не дозволяе ефективно застосовувати законодавство в цш сферц
по-трете, як представникам науки, так i представникам нормотворчих оргашв (наприклад, ООН, ЮНЕСКО, Верховно! Ради Укра!ни) притаманна певна подвшшсть у застосуванш термiнологii, що в бiльшостi випадюв i проявляеться як синонiмiчнiсть, де одне i теж явище мае два або бшьше понять, що його позначае. Наслщком цього е певна неузгоджешсть та тшзп в розумшш окремих дефiнiцiй, коли одш й тi ж самi за значенням поняття, наприклад, юторико-культурна спадщина та культурна спадщина, юторико-культурш щнносп та культурнi цiнностi, можуть стввщноситися як частина та цiле. В шших випадках поняття розкриваеться не через вказiвку на його ютотш ознаки, наприклад, ознаку видатно! ушверсально! цiнностi з точки зору юторп, мистецтва чи науки, а йде переважно шляхом вказiвки на об'екти (предмети та явища), як можуть бути вiднесенi до конкретно! культурно! спадщини (пам'ятки, ансамбл^ визначнi мюця тощо);
по-четверте, перевага у виршенш проблеми упорядкування понятшного апарату у сферi охорони культурно! спадщини повинна бути надана мiжнародним нормативно-правовим актам. Така констатащя обумовлюеться тим, що щ акти характеризуються узагальнюючим значенням !х тексту, у тому чист i понять, а також тим, що текст цих акпв е взаемно узгодженим мiж державами-учасниками (наприклад, вщповщними конвенцiями ЮНЕСКО). Вiдмiчено, що характерною рисою мiжнародних договорiв е !х насиченiсть оцiночними поняттями, високий рiвень абстрактностi !х приписiв [14, с. 810]. Також, що е немаловажним фактором, сучасна правова система Укра!ни розвиваеться в напрямку !! гармошзацп iз правом Свропейського Союзу, мiжнародним правом взагалi, що сво!м проявом мае надання прюритету положенням мiжнародно-правових актiв, згоду на обов'язковють яких надано Верховною Радою Укра!ни, перед нормами чинного нацюнального законодавства;
по-п'яте, саме в нормативно-правових актах, у тому чист i мiжнародних, якi створено iз дотриманням вимог та правил нормотворчо! технiки, понятiйний апарат знаходитися у певному системному взаемозв'язку та утворюе комплекс понять, що характеризуе явища, предмети, об'екти в цш сферь Такий пiдхiд мае власне значення, адже завдяки такий системносп та взаемозв'язку понять ми отримуемо цшсну характеристику важливо! частини буття суспшьства-культурно! спадщини. Це фактично утворюе пщгрунтя для подальшого розвитку погляду на це явище як на певну систему, яка, з одного боку, е об'ектом реалiзацii культурних прав особи, а з шшого е об'ектом управлшня, щодо якого, адмшютративно-правове забезпечення здшснюеться з боку держави. Звернемо увагу на точку зору Н. Раданович, яка з приводу нацюнально! iмплементацii мiжнародних договорiв вказуе, що мета ще! iмплементацii полягае у забезпеченш можливостi використання норм таких договорiв окремими громадянами, де гаранпею цього е те, що мiжнароднi акти передбачають наявнiсть мiжнародних механiзмiв, що здiйснюють контроль за впровадженням у життя мiжнародних зобов'язань, узятих на себе державами згщно цих договорiв [15, с. 8-10]. Вважаемо, що це виступае окремим видом гарантш ^жнародних) виконання державою обов'язку по належнш охоронi та використанню об'екпв культурно! спадщини.
Висновок. З метою усунення виявлених вище недолтв нами опрацьовано основнi напрямки впорядкування понятшного апарату у сферi охорони та використання юторико-культурних об'екпв, культурно! спадщини. Слiд визнати наступш кроки:
1) усунення синонiмiчностi мiж поняттями. Це можна забезпечити шляхом виключення iз вживання одного з термiнiв-синонiмiв. Наприклад, замiна поняття «юторико-культурна спадщина» на поняття «культурна спадщина». На наш погляд, це усунення синонiмiчностi е доволi дiевим заходом, йому слщ надати перевагу при вдосконаленш нормативно-правово! бази та впорядкуванш терм1нолог1!, що використовуеться в наукових працях з дослiджуваного питания.
2) систематизащя та упорядкування понятiйного апарату. Це слщ здшснити за рахунок бшьш чiткого та науково-обгрунтованого визначення обсягу вщповщних понять, що застосовуються в цш сферi як щодо характеристики окремих об'екпв культурно! спадщини, так i в цшому. Це може бути зроблено шляхом встановлення стввщношення мiж окремими поняттями, а також формування на цш основi вiдповiдного понятiйного рядку. Наприклад, введенню певного стввщношення при одночасному використант в нормативних дефiнiцiях понять «культурна спадщина» та «культурш цiнностi». Як наслщок ми отримуемо взаемопов'язаний та взаемно узгоджений понятшний ряд, який системно та повно буде характеризувати форми та види прояву конкретного явища сустльно! дшсносп.
На пiдставi узагальнення вище наведених нормативно-правових акпв та наукових джерел, а також урахування змюту окремих термшв, спробуемо видшити ^ поняття,
завдяки яким вiдбуваеться визначення основних складових елементiв культурно! спадщини як певного системно-оргашзованого явища. На наш погляд, до числа основних понять слщ вщнести такi: культурна (природна) спадщина, культурш цiнностi, об'екти культурно! спадщини, пам'ятка культури. Вважаемо, саме вони е необхщними та достатшми для характеристики дослщжуваного нами явища як цшсного об'екта (користування та забезпечення). А !'х застосовування в такш ролi буде сприяти усуненню синонiмiчностi.
Список використано1 л1тератури
1.Конституция Украины. - X.: Одиссей, 2012. - 56 с.
2. Котевська О. Р. Культурна спадщина в контексп юторично! культурологи / О. Р. Котевська // Питання культурологи : зб. наук. пр. - 2009. - Вип. 25. - С. 66.
3. Гевель К. М. Проблеми та перспективи державного управлшня сферою збереження та охорони юторико-культурно! спадщини в Укра!ш [Електронний ресурс] / К. М. Гевель // Публiчне адмшютрування: теорiя та практика. - 2009. - Вип. 2. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.Ua/e - journals/Patp/2009_2/09gkmksu.pdf
4. Андрес Г. О. Охорона культурно! спадщини Укра!'ни в контексп св^ових штеграцшних процеав (друга половина XX - початок XXI стшття) : автореф. дис... канд. ют. наук: 26.00.05 / Ганна Олександрiвна Андрес; НАН Укра!'ни; Укра'нське товариство охорони пам'яток ютори та культури, Центр пам'яткознавства. - К., 2009. -С. 14.
5.Асейкш Р. В. Поняття «об'ект культурно! спадщини» / Р. В. Асейкш // Право i безпека. - 2009. - №4. - С.33.
6. Кузнецов В. В. Правовi передумови встановлення кримшально-правого захисту документв Нацiонального архiвного фонду / В. В. Кузнецов // Вюник Академи адвокатури Укра!'ни. - 2009. - № 1. - С. 14.
7. Конвенщя про охорону всесв^ньо! культурно! i природно! спадщини : Конвенцiя ЮНЕСКО вщ 16.11.1972 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi - bin/laws/main.cgi?nreg=995_089
Конвенщя про охорону нематерiальноi культурно! спадщини : Конвенщя ЮНЕСКО вщ 17.10.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Вщомосп Верховно! Ради Укра'ни вщ 18.04.2008 - 2008 р., № 16, стор. 427, стаття 153.
Конвенщя про заходи, спрямоваш на заборону та запоб^ання незаконному ввезенню, вивезенню та передачi права власносп на культурнi цiнностi: Конвенщя ЮНЕСКО вщ 14.11.1970 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_186
Конвенцiя про захист культурних щнностей у випадку збройного конфлiкту : Конвенщя ЮНЕСКО вщ 14.05.1954 [Електронний ресурс].- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi - bin/laws/main.cgi?nreg=995_157
Рекомендащя про мiжнародний обмiн культурними щнностями. Рекомендацii ООН вiд 26.11.1976 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi -bin/laws/main.cgi?nreg=995_725
Мiжнародна хартiя з охорони й реставрацп нерухомих пам'яток i визначних мiсць (Венецiанська хартя) : Xартiя ООН вiд 31.05.1964 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi - bin/laws/main.cgi?nreg=995_757 Свропейська культурна конвенщя 1954 року : Конвенщя Ради Свропи вщ 19.12.1954 // Зiбрання чинних мiжнародних договорiв Укра!'ни. - 2004. - № 4. - Книга 1. - Ст. 934. Конвенщя про охорону арх^ектурно! спадщини Свропи: Конвенщя Рада Свропи вщ 03.10.1985 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi -bin/laws/main.cgi?nreg=994_226
Про охорону культурно! спадщини : Закон Укра!ни вiд 08.06.2000 № 1805 - III // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. - 2000. - № 39. - Ст. 333.
Про музе! та музейну справу : Закон Укра!ни вщ 29.06.1995 № 249/95-ВР // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. -1995. - № 25. - Ст. 191.
Про охорону археолопчно! спадщини : Закон Укра!ни вщ 18.03.2004 № 1626-IV // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. - 2004. - № 26. - Ст. 361.
Про вивезення, ввезення та повернення культурних цшностей : Закон Укра!ни вщ 21.09.1999 № 1068-XIV // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. -1999. - № 48. - Ст. 405. Про Рекомендацп парламентських слухань «Культурна пол^ика в Укра!ш: прiоритети, принципи та шляхи реалiзащ!» : Постанова Верховно! Ради Укра!ни вiд 21.06.2005 № 2680-IV // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. - 2005. - № 28. - Ст. 376. Про охорону i використання пам'яток юторп та культури : Закон УРСР; вщ 13.07.1978 № 3600 - IX // Вщомосп Верховно! Ради УРСР. - 1978. - № 30. - Ст. 426.
8. Штика Л. Г. Методолопчний пщхщ до формування термшосистеми в галузi науки «Державне управлшня» [Електронний ресурс] / Л. Г. Штика, С. О. Кравченко // Державне управлшня: теорiя та практика. - 2009. - № 1.- Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e - journals/dutp/2009 - 1/doc_pdf/Shtyka_LG.pdf
9. Шкурко В. Пщходи до формування та впорядкування термшологп законодавства засобами комп'ютерних лiнгвiстичних технологий / В. Шкурко, С. Ющенко // Вiсник Нацiонального унiверситету «Л^вська полiтехнiка» : Проблеми укра!нсько! термшологп. - 2007. - № 593. - С. 82.
10. Куньч З. Умотивовашсть термша як передумова стандартизацп науково-техшчно! термшологп / З. Куньч // Вюник Нацiонального ушверситету «Львiвська полiтехнiка» : Проблеми укра!нсько! термшологп. - 2008. - № 620. - С. 70-73.
11. Биля-Сабадаш I. О. Мовностилютичш правила вираження змюту нормативних правових акпв [Електронний ресурс] / I. О. Биля-Сабадаш // Форум права. - 2009. -№ 1. - С. 40. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09bionpa.pdf
12. Пивовар I. В. Культурна спадщина як об'ект адмшютративно-правово! охорони / I. В. Пивовар // Науковий вюник КНУВС. - 2010. - №1 - С. 165-166.
13. Богачова О. В. Законотворчий процес в Укра!ш: проблеми вдосконалення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Олена Вiкторiвна Богачова; Ыститут законодавства Верховно! Ради Укра!ни. - К., 2006. - С. 11.
14. Раданович Н. М. Нащональна iмплементацiя мiжнародних договорiв щодо прав людини: загальнотеоретичне дослiдження (на матерiалах впровадження конвенцп про захист прав i основних свобод людини) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Наташя Микола!вна Раданович; Львiв. нац. ун-т iм. I.Франка. - Л., 2000. - С. 8.
15. Раданович Н. М. Вказ. праця. - С. 8-10.
Стаття надшшла до редакцп 22.12.2014 р. V. S. Shestak
HISTORICAL AND CULTURAL OBJECTS: LEGAL DETERMINATION
Research of the phenomenon of culture as historical and cultural experience of people, which arises up, develops and realized in different socio-economic terms, laws and lines of their activity, passed from a generation in a generation as the valued orientations and ideals, interpreted in traditions, ceremonies, works of art, has an important value for development of culture. To the number of displays of the phenomenon of culture as historical and cultural experience of people, in which she is incarnated in the most vivid forms, surely, it follows to take the objects (objects, processes, phenomena) of cultural legacy, because the certain values of archaeological, aesthetic, ethnologic, historical, architectural, artistic, scientific or artistic plan find the embodiment and reflection exactly in them. Importance of maintenance
and guard of these objects is related to that a icторико-культурна legacy is one of main factors of forming of the Ukrainian national identity and revival of spirituality of the Ukrainian people. Accordingly, her guard and use is part of activity on maintenance, from one side, unicity of Ukraine as sovereign and independent state, and from the second is confirmation of her status as a competent participant of world process of development of human civilization.
For this reason confession of importance of cultural legacy as the special phenomenon and necessity of her maintenance found the reflection in fixing at constitutional level of duty of the state on her guard. Taking into account that realization of this duty is carried out mainly due to activity of the state and his authorized organs, because responsibility for the guard of cultural legacy is priority of every country, then such activity it follows to examine as part of realization of her cultural function. The main condition of the proper realization of this function is her normatively-legal providing, including. providing of activity on a guard and use of objects of cultural legacy.
Taking into account it there are all grounds to mark that from that, as far as full and the basic concepts which touch historical and cultural objects comprehensively worked out in corresponding normatively-legal acts, in general cultural legacy, depends substantial character and that, their guard and use is comprehensively provided as far as. In fact only at that rate можно clearly to distinguish the object of providing (cultural legacy), find out her substantial signs and to accept corresponding organizational, legal, financial and other measures with the purpose of her guard and use. Id est, the decision of questions of determination of concept, value and types of historical and cultural objects directly contacts with the proper realization of row ofpositions of Constitution of Ukraine (ст.ст. 11, 12, 54, 66).
Keywords: the state, right, culture, historical and cultural objects, objects of cultural heritage, monuments of history and culture, cultural values.
УДК 342.57 (477)
А. О. Янчук
ПОНЯТТЯ I ОСНОВН1 ОЗНАКИ ЗАХИСНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1 НАРОДУ
У cmammi до^джуеться нормативне закртлення поняття «захист», Hay^ei тдходи до визначення поняття «захисна дiяльнicть народу» та певних cyмiжних термШв, aнaлiзyютьcя точки зору рiзних aвторiв на дану проблематику. В резyльтaтi aнaлiзy, узагальнюються нayковi тдходи до визначення до^джуваного поняття, виокремлюються його ознаки, на пiдcтaвi чого пропонуеться авторське визначення даного термту.
Ключовi слова: безпосередне здтснення влади народом, народний суверентет, народовладдя
Постановка проблеми. З розвитком щей народовладдя, проголошенням народу единим джерелом влади в державi та конституюванням вщповщних положень в бшьшосп краш св^у все часпше почало виникати питання щодо можливосп народу захищати належну йому владу у разг зазiхання на не!, спроби п захоплення всупереч конституцшним нормам i приписам чинного законодавства або ж звуження прав народу на прийняття вщповщних ршень.
Дослщжуючи рiзноманiтнi джерела можна зустр^и рiзнi назви дано! дiяльностi, а саме - право на отр, право народу на повстання тощо. Ми ж в межах нашого
