CC BY
14
Л1ТЕРАТУРА
1. Агаева В. П. Основи теори гендеру: Навч. поабник. — К.: К.1.С., 2004. — 536 с.
2. Богачевська М. Дума Укра!ни — жшочого роду. — К.: Воскресшня, 1993. — 110 с.
3. Богачевська-Хом'як М. Бшим по бшому: Жшки в громадському житп Укра!ни 1884-1939. — К.: Либадь, 1995. — 424 с.
4. Гнатчук О. С. Украшсьш жiночi оргашзаци на Буковиш (80-тi рр. ХIХ-30-тi рр. ХХ ст.). — Чершвщ: Рута, 2004. — 292 с.
5. Довщник з ктори Укра!ни / За заг. ред. I. Шдкови, Р. Шуста. — 2-е вид., доопр. i допов. — К.: Генеза, 2001. — 1136 с.
6. 1вах С. М. Проблеми украшського шкiльництва у жiночому руа Галичини (80-т1 роки XIX - 30-п роки XX ст.): Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — 1вано-Франшвськ, 2007. — 235 с.
7. Iсторiя Укра1ни. Ддяльшсть Натали Кобринсько! [Електронний ресурс]: //http//www/ukr.info/texts/ukr/frametext.html
8. Книш I. Смолоскип у темряви Н. Кобринська й украшський ж1ночий рух. — Вiннiпег, 1957. — 302 с.
9. Луговий О. Визначне жшоцтво Укра!ни. — К., 1994. — 200 с.
10. Маланчук-Рибак О. !деолопя та суспiльна практика жшочого руху на захвдноукрашських землях XIX - першо! третини XX ст.: типолопя та европейський культурно-юторичний контекст. — Чернiвцi: Книги-XXI, 2006. — 500 с.
Людмила ДЕРЕВ'ЯНА, Вiталiй КУЛЬЧИЦЬКИЙ
1СТОРИЧН1 ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧО1 ОСОБИСТОСТ1 В ПРОЦЕС1
НАЦ1ОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
У статтi розглядаеться питання iсторичного аспекту формування творчоЧ особистостi в контекстi нацюнально'1 системи виховання. Аналiзуеться науково-практичний досвiд фундаторiв укра'тсько'1 педагогiчноi науки щодо розвитку творчого потенщалу особистостi.
Ще з час1в Ки!всько! Рус в1тчизняш державш д1яч1 та мисдитед1 вважали: р1вень розвитку народу, тип держави визначаеться р1внем культури, типом людини. Людина е м1рою вс1х речей, вшок природи. А формують 1! особистють, родина, осв1та, держава. Фшософський, гумашстичний, етико-естетичний тдхщ { зумовив найголовшш1 осв1тш засади нащонально! педагопки. Осв1та — це формування знань, св1тогляду й в1ри, мудрост { доброчесност1, правознавства й патрютизму.
Людина, народ — це характер, що виражаеться через мету, щеал та шляхи, принципи !х досягнення, бо «нащя без характеру — це кисшь, до того ж занадто несмачний» (Т. Шевченко). З огляду на це й сформувалося кредо: головна мета освгги — формування характер1в людей I поколшь, що досягаеться через синтез виховання й навчання, патрютизму й професшносп, багатовшового досвщу народ1в на грунт нац1онально1 фшософи та педагопки, розумшня: кожна людина — неповторний св1т, специф1чно обдарована вщ природи, I завдання педагога -допомогти шзнати, створити { реал1зувати себе, бо тшьки так повшстю реал1зуе себе кожна нащя. А педагоги, кажучи словами I. Франка про письменниюв, мають бути под1бними дереву, що коршням виростае з надр наци, а короною сягае висоти вселюдсько! духовносп [6, 36].
кторда розвитку укра!нсько1 нацюнально! 1де1 у XX ст. можна висловити коротко словами В. Винниченка з пращ «Вщродження наци»: «Мета: нащональшсть, зас1б: державнють...» або ж «Яка то е помилка вважати нащональне питання поза сферою питань сощальних...» Ми живемо в XXI ст. { бачимо, що до мети можна прийти лише за умови, коли нащя будуе державу, а держава, вщповщно е гарантом розвитку наци. Тому перед державою постали нов1 проблеми: формування укра!нсько! людини та ел1ти (духовно-пол1тично!, освггньо-науково!, культурно-штелектуально!). Отже сутшстю нащонального виховання е нащональна щея. Його складов^ свобода — формотворна енергiя характеру — етика й естетика, нацюнальний досвiд, пам 'ять, свiдомiсть, воля [6, 39].
Вс щ складов1 закладаються в свщомост дитини (повинш закладатися) поступово. Сучасне поколшня народилося, росте \ формуеться в умовах економ1чних реформ, сощально! \ морально! свободи, шформацшного буму, матер1ального збагачення одних { зубожшня шших.
Перед ним сто!ть проблема формування й плекання не просто особистосп, а особистостi свiдомого укра!нського громадянина. Тому освiтня парадигма не лише змшюеться, а й наповнюеться новим синтезом: iнтелектуалiзму, рацiоналiзму, прагматизму з гумашстичною духовнiстю, а професюнатзму з патрiотизмом з огляду на мету [2, 19].
З огляду на все вищесказане, серцевиною виховного процесу е особистiсть, И нахили, здiбностi, потреби, iнтереси, соцiальний досвщ, самосвiдомiсть, характер. Метою статтi е проанатзувати iсторичний аспект формування творчо! особистостi в контекстi нацюнально! системи виховання.
Одним iз визначальних принцишв виховно! системи — взаемозв'язок впливiв, вiдносин учнiв i родини. Родина, 11 цiнностi е складниками сустльства, яке будуеться на родинних принципах сшвжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих добрих началах, що допомагають розкрити творчий потенцiал дитини [2, 24].
Беручись проанатзувати питання творчосп в нацiональному вихованнi, ми не можемо не згадати патрiархiв укра!нсько! педагопчно! науки, якi дослщжували цю тематику: Г. Ващенка, С. Русову, Я. Четгу, А. Макаренка, В. Сухомлинського. Актуальним це питання е i сьогоднi, особливо в момент становлення Украшсько! незалежно! держави. Саме тому ця тематика дослщжуеься науковцями сьогодення: В. Лесиним, Г. Вервесом, Н. Гуцьом, I. Волощуком, К. Приходченком, Б. Ступакиком, Т. Завгородньою, I. Курляк й шшими.
Розумдачи укра!нську нацiональну систему виховання як самобутне i водночас спорщнене з вселюдським культурно-iсторичним явищем, ми акцентуемо увагу на усвщомленш педагогами кшцевого результату свое! працi, виховання свщомого громадянина, патрiота. Вчитель разом зi сво!ми вихованцями повинен дослщжувати, розробляти, впроваджувати державотворчi ще!, сприяти розвитку толерантного, висококультурного, духовного оточення, прищеплювати повагу до людини, И свпоглядних орiентацiй, вiросповiдання й естетичних смакiв, реалiзуючи таким чином основний морально-етичний принцип фшософи укра1нсько1 родинносп, повагу до людини, що усвщомлюе цiннiсть свого «Я» й шших людей свое! та iнших нацш [2, 3].
1деал нацiонального виховання, за Г. Ващенком, грунтуеться на двох головних цшях: служiння Боговi (як едностi Правди, Любовi Справедливости Краси, Добра, Гармони) i сво!й наци.
У сучаснiй укра!нськш нацюнальнш системi виховання актуальнiсть проблеми формування творчо! особистосп помiтно зростае. Але й особистють потребуе знань i вмiнь творчо вирiшувати виробничi, соцiально-побутовi та iншi завдання. Вiд цього вмшня залежить !! статус у суспшьств^ роль як члена сустльства. У наш час вщбуваеться небувале зростання iнтересу до вiтчизняно! педагопки, витокiв нацiонально! культури i освгги. Але необхiдно глибоко науково та критично вивчати те, що повертаеться, творчо тдходити до спадщини укра!нських просвiтителiв, орiентуватися на потреби освгги i педагогiки сьогоднi. Самоаналiз, критика сво!х вчинкiв, перевага свiту духовного над ушма матерiальними спокусами. Ось що головне у вихованш, творчому вдосконаленш.
1дея розвитку творчо! обдарованосп людини передусiм вираженна в творчш спадщинi Т. Г. Шевченка, який щиро пiклувався про духовний розвиток людини, зокрема дитини. У своему «Букварi швденно-руському 1861 року» поет вказуе, що людина в дитячому вщ часто сягае свого духовного розвитку значно рашше, шж можуть це помнити дорослi. Гармонiйне поеднання людини з природою, на думку Т. Г. Шевченка, — ось той духовний потенщал, що живить творчу особистють. Дуже яскраво i виразно звучать погляди Кобзаря на розвиток творчо! особистосп у його творах «Художник», «Музикант» та ш. Творчо обдарована людина, !! становлення i розвиток — ось основна думка цих робп Т. Г. Шевченка.
Леся Укра!нка надавала неабиякого значення розвитку творчих задатюв у дней. I! педагопчш нахили i вiдсутнiсть посiбникiв, що могли доступно донести до юного читача необхщну шформащю, сприяли написанню нею тдручника стародавньо! iсторi! схiдних народiв. Леся Укра!нка вчить сприймати те, що повщомляе у пiдручнику, не пасивно, а роздумувати, висловлювати сво! мiркування, а це сприяе формуванню творчих нахилiв. У вихованнi учнiв, формуванш творчих здiбностей поетеса придiляла велику роль самоосвт, пильно стежила, щоб !! вихованцi багато читали поза школою, здобували iсторичнi знання з
солiдних наукових джерел, а не з офщшних пiдручникiв. Ставить висою умови i до роботи вчителя. Вш, на думку поетеси, повинен вести дней, а для цього мусить багато працювати над собою. Практична педагопчна дiяльнiсть Леш Укра!нки зразок того, як повинна реалiзовуватися вимога iндивiдуального пiдходу до учшв. Без повно! щиростi i дружнього взаеморозумшня мiж учителем i учнем Лесi Укра!нка не мислила педагопчно! дiяльностi: «Щоб до душi душею промовляти, то треба щоб тi душi породнились» [10, 207].
Велико! уваги розвитку творчо! обдарованосп, збагаченню духовного свiту дитини надавав В. Стефаник (на це вказують у сво!х дослiдженнях В. Лесин, Г. Вервес, Н. Гуць) [11, 21-25]. Пдна подиву культурна, просвггницька, видавнича i педагопчна дiяльнiсть Б. Грiнченка. Про те, що питання розвитку дней хвилювало його, свщчать численнi статтi з педагогiки, зокрема: «Яко! нам треба школи?», «Народш вчителi i вкра!нська школа», «Яка тепер народна школа на Вкра!ш» тощо. Провiднi украïнськi педагоги вважали сво!м обов'язком забезпечити майбутню нацюнальну школу вiдповiдними пiдручниками. Не стояв осторонь i Б. Грiнченко, який написав буквар i читанку. Укладач писав, що поставив собi за мету «давати матерiал цiлком дням зрозумший, йдучи од легшого до важчого, i штересний за змютом». Знавець фольклору Б. Грiнченко широко використовував украшсью приказки, загадки. Ц малi форми усно! творчостi були важливим виховним засобом не тшьки вчили дней читати, а й сприяли формуванню моральних уявлень, розвитку творчих нахилiв, логiчного та образного мислення школярiв. Творчiсть Б. Гршченка е нацiональним джерелом, з якого черпаемо велику наснагу, тершння, вiру у нацiональне вiдродження [12, 126].
Один з визначних просвiтителiв М. Грушевський порушував питання про юторичне значення рiдноï школи i рщно! мови, без яких немислиме ш полiтичне, нi економiчне, анi духовне вiдродження Укра!ни i майбутнього !! дiтей. Успiшному вирiшеннi багатьох сучасних проблем значною мiрою може прислужитися iсторичний досвiд нашого народу, що вщбивався в рiзнопланових письменних джерелах, i насамперед у творчш спадщиш iсторика. Його величезна творча спадщина iстить у собi багату скарбницю думок i навчально-практичного досвiду. Фундаментальне значення мае те, що вш обгрунтував iсторичну самобутнiсть укра!нського народу та розкрив його мюце i роль у загально-юторичному розвитку людства. Bсiею своею науково-теоретичною i практичною дiяльнiстю М. Грушевський бiльше, шж будь-хто iнший, зробив для наукового розкриття закономiрностi шляху укра!нського народу до незалежностi.
Викликае повагу педагопчна дiяльнiсть С. Русово!. Сво! уявлення про основнi педагогiчнi засади шкшьного життя в майбутнiй дшсно народнiй школi вона виклала у пращ «Нова школа». Новою, справдi народною школою С. Русова вважала таку, в якш дитина могла би творчо розвиватися на нацюнальному груни, i де б враховувалися !! iндивiдуальнi особливостi. Софiя Федорiвна зазначала, що немае в клас однакових дiтей з тими ж самими почуттями, думками i здiбностями, як немае в садку двох однакових кущiв. Педагогiчнi погляди авторка висловлювала в багатьох статтях, головними темами яких були питання дошкiльного виховання, нацюнально! школи, ютори педагогiки, становлення особистосп дитини.
Я. Зеленкевич (Четгу) найбшьше хвилювали проблеми розбудови нацюнально! школи. Педагог виклав сво! вимоги до ново! укра!нсько! школи. Серед них:
• школа мае стати результатом колективно! творчосп всього укра!нського учительства;
• вона мае бути народною, вщображати його штереси;
• освна повинна бути нацiональною, вщповщати душi i розуму народу, спиратись на народну творчiсть та культуру;
• основа школи — це дитина, вшьний розвиток !! фiзичних i духовних сил, !! шдивщуальних рис i властивостей [12, 156].
Школа мала розвивати дитячу самодiяльнiсть, творчу iндивiдуальнiсть i бути спрямованою на саморозвиток особистостi.
У 1914 р. виходить перша монографiчна праця педагога «Самовиховання вчителя», де вш розмiрковуе про призначення вчителя в сустльства Автор вважав, що головною рисою, притаманною педагоговi, мае бути вдосконалення майстерностi, самовдосконалення. Учитель — це приклад для вшх, взiрець «загальнолюдських чеснот». Його призначення— впливати на
Учня сво1'м пpиклaдом, сприяти розвитку тaкиx рис особистостi, як пpaцeлюбнiсть, цiлeспpямовaнiсть, твоpчa aктивнiсть. Pозкpивaючи питaння розвитку творчо1' особистостi дитини в ютори розвитку пeдaгогiки Укpaïни, не можнa обминути Я. Чешги. Його пpaцi «Увaгa i розумовий розвиток дитини», «Розмови про виxовaння дгтей» вкaзyвaли чiткi шляxи розвитку дитини, яю полягaли в eдностi з оточенням, з ypaxyвaнням псиxологiчниx i гeнeтичниx особливостей дитини.
Пpоблeмa розвитку творчого потeнцiaлy yчнiв зaвжди xвилювaлa як yчeниx-дослiдникiв, тaк i пeдaгогiв-пpaктикiв, зокpeмa А. Maкapeнкa тa В. Cyxомлинського. Ц пepeдовi пeдaгоги ввaжaли, що пpaвильно оpгaнiзовaний нaвчaльно-виxовний процес у школi спpияe фоpмyвaнню в yчнiв творчого стaвлeння до нaвчaння, розвитку ïx пiзнaвaльного штересу. Зaвдaння школи вони вбaчaли у вшьному розвитку yчнiв, ïx сaмостiйностi, aктивностi, творчому стaвлeннi до зaстосyвaння знaнь. Вчитель може впливaти m процес фоpмyвaння мислення учня, цiлeспpямовaно aктивiзyвaти його твоpчiсть [13; 14].
В. Cyxомлинський писaв, що у новому сустльсга людинa буде тастшьки зaкоxaнa в свою спpaвy, що «присвятить ш всi сво1' твоpчi сили». Cвоeчaсно знaйти, виxовaти i розвити тростки здiбностeй у нaшиx виxовaнцiв, «своeчaсно pозпiзнaти у кожному його покликaння — ось, що зapaз головне в yчбово-виxовнiй роботЬ> [13, 130]. В. Cyxомлинський звepтaв yвaгy нa те, що у школi не повинно бути ш одного учня, в якого в^сут^ зaxоплeння, цiкaвiсть до будь-якого предмету. Bчитeлi мaють виxовyвaти учня тaк, щоб з пepшиx дшв пepeбyвaння у школi вiн чимось щтавився, «pозвивaв сво1' твоpчi здiбностi, щоб у нього сфоpмyвaлось певне житгеве зaxоплeння» [13, 130].
А. Maкapeнко обrpyнтyвaв доцiльнiсть пpогнозyвaння ризику у виxовнiй pоботi. Якщо пeдaгог не довipяe творчим силaм дитини, робить вжовний процес бeзконфлiктним, вш pизикye виxовaти людей бeзвiльниx i бeзвiдповiдaльниx. А. Maкapeнко зaявляe, що не можш зaгapтyвaти людину, якщо не сгавити перед ним вaжкиx зaдaч [14, 289].
Oтжe, пpоблeмa розвитку дyxовного потeнцiaлy дiтeй, фоpмyвaння ïx твоpчиx нaxилiв зaвжди цiкaвилa пeдaгогiв i псиxологiв, фiлософiв i лiтepaтоpiв. Tвоpчiсть — це здaтнiсть до виpобництвa нового, пошук новж, оpигiнaльниx вiдповiдeй нa постaвлeнi пш^ння. Cвiдчeння цього — зaлишeнi у спaдок твори кpaщиx письмeнникiв, пpосвiтитeлiв, нayковцiв Укpaïни, клaсичнi погляди якиx нa проблему розвитку твоpчиx здiбностeй aктyaльнi нaш чaс.
Caмe тому одним iз головниx пpiоpитeтiв тa оpгaнiчною склaдовою освiти сьогодення e нaцiонaльнe виxовaння, яке спpямовyeться m зaлyчeння гpомaдян до глибинниx плaстiв нaцiонaльноï культури, дyxовностi i творчост^ фоpмyвaння в сyчaсного поколiння нaцiонaльниx свiтоглядниx позицiй, iдeй, поглядiв i перекотань нa основi цiнностeй вiтчизняноï тa свiтовоï культури .
Тож основною метою нaцiонaльного виxовaння в Укpaïнi мae стaти створення нaлeжниx умов для фоpмyвaння повноцiнноï особистосп, a через нeï — фоpмyвaння повноцiнноï нaцiï. Це можливо не тшьки через пол^ичш тa eкономiчнi реформи, a й через вщновлення i модepнiзaцiю соцiокyльтypного сepeдовищa сyспiльствa. Тобто виникae нaгaльнa нeобxiднiсть фоpмyвaння цiлiсноï системи цiннiсниx оpieнтиpiв сyспiльствa, концeптyaльним ядром якоï мae CTara влaснa дepжaвнa нaцiонaльнa iдeя творчого xaparcrepy. По сyтi йдеться про вщповщну iдeологiю, зa допомогою я^' можнa було би фоpмyвaти новi структури свiдомостi, нову мeнтaльнiсть ^ци в ïï нaцiонaльно-кyльтypнiй eдностi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Волощук I. C. Hayково-пeдaгогiчнi основи фоpмyвaння творчо! особистостi. — К.: Пeдaгогiчнa
дyмкa, 1998. — 1б0 с.
2. Kонцeпцiя га^о^льного виxовaння II Piднa школa. — 1995. — № б. — C. 18-25.
3. Концепщя пeдaгогiчноï освгги: Iнфоpмaцiйний збipник Miнiстepствa освгги Укpaïни. — 1999, —
№ 8. — C. 9-25.
4. Зaконодaвчi тa ноpмaтивнi aкти про освиу в Укpaïнi. Випуск 12. — Ч. 2. — К., 1998.
5. Cлaбошпицький M. З голосу нaшоï Клю. — К.: Довipa, 1993. — 20б с.
6. Волошко I. M. Теоретичш методи пiзнaння i розвиток туки. — К., Згання, 1977. — 47 с.
7. Пeдaгогiчнi ще1 Cковоpоди, з6грник. — К.: Bищa школa, 1979. 1б7 с.
8. Костюк Г. C. Елементи дiaлeктики в псиxологiчниx поглядax Г. C. Cковоpоди. — К.: Bищa школa,
— 1972. — 12б с.
9. Маланюк I. Франко незнаний // Дивослово. — 1996. — № 7. — С. 19-24.
10. Укранка Леся. Твори у двох томах. Т. 2. — К.: Наукова думка, 1987. — 364 с.
11. Гуць М. В. З нових дослщжень про Василя Стефаника // Украна, мова 1 литература в школг — 1996. — № 5. — С. 25-36.
12. Приходченко К. I. Плекаймо творчу особиспсть. — Донецьк: Джерела, 1999. — 238 с.
13. Сухомлинський В. А. Вибраш твори в п'яти томах. Т. 5. — К. Радянська школа, 1979. — 460 с.
14. Макаренко А. С. Мои педагогические воззрения // Макаренко А. С. Починений. Т. 5. — М., 1958. — 326 с.
