CC BY
33
ЛШГВОДИДАКТИКА
Св^лана РОМАНЧУК
1НДИВ1ДУАЛЬНО-АВТОРСЬКА ПАРАДИГМА П1СЕННО1 ПРАКТИКИ Д. ЛУЦЕНКА
У статтi розглянуто особливостi формування iндивiдуально-авторськоi парадигми пiсенноi творчостi Д. Луценка. Вiдзначено, що структуру iндивiдуально-авторськоi лексико-стилктично'1' парадигми пкенно'1' поезп Д. Луценка становлять антонiмiчнi та синонiмiчнi вiдношення, репрезентоваш у мiкропарадигмах наскргзних мотивiв, почуттiв, пейзажних картин. Звернено увагу на анализ фольклоризмiв, як е основою мовотворчостi поета.
Сучасш дослщження художшх тексив позначеш штегратившстю опису. Особистють автора, його св^огляд, фшософська концепщя свiту проектуються на мову, стиль поета, на вщнайдення системоутворювальних засобiв, характерних для його iндивiдуального стилю (С. П. Бибик, Л. Ю. Бурювська, Н.С.Дужик, М.В.Кравченко, Н.Г.Сидяченко, Н. М. Сологуб, Л. О. Ставицька, О. М. Тищенко, Л. Л. Шевченко та ш.).
Комплексне вивчення шдивщуального стилю поета висувае проблеми не тшьки суто лiнгвiстичного характеру (поетична семантика, типолопя тропiв, словотвiр, стилiстика та iн.), а й проблеми естетики, психологи творчосп. Основним об'ектом у стилютищ iндивiдуальноl лтературно-художньо! мови е «мова як мистецтво» (Г.О.Винокур), всебiчне наукове опрацювання якого передбачае щонайменше три аспекти. Один з них — необхвдшсть встановлення особливостей поетики майстра: системи константних стилетвiрних рис його почерку, характерш способи словотворення, закономiрностi структурно! оргашзаци художнього тексту тощо. Другий вимагае уваги до питання про характер сшввщношення шдивщуального стилю майстра з загальними мовними нормами.
Вiдношення щюстилю до кодифiкованих норм лтературно! мови визначаеться кiлькома моментами, а саме: лтературна мова надае поетовi необмежеш можливостi творчого вiдбору мовних засобiв, !х поеднання; естетична вага елемента авторського стилю усвщомлюеться лише на тлi узвичаених семантичних зв'язкiв; iндивiдуально-поетична мова е одним iз важливих джерел шзнання загальних закономiрностей i провiдних тенденцiй розвитку лтературно! мови. Третш аспект найтiснiше пов'язаний з лтературно-художньою творчiстю поета, невiддiльною вщ постiйних мовних пошукiв. Розвиток мови, як явища творчого за своею природою, стимулюеться естетикою мови видатних поетiв [1, 169].
Особливостi естетичного ставлення поета до мови детермшуються, насамперед, його власною iндивiдуальною поетикою, адже «функцiональний стиль у вшх його експресивних рiзновидах збагачують лише т письменники, якi володiють свош, iндивiдуальним стилем» [2, 13]. Категорiя iндивiдуального створюеться функцiею повторюваностi й закономiрностi, що формуе естетичне оргашзуюче ядро кожного iдiостилю. Як зауважуе Л. О. Ставицька, «ця функщя нерозривно пов'язана iз значущiстю певно! художньо! ще1, мотиву або «шматка дшсносп» у структурi авторсько! моделi об'ективно! дiйсностi» [3, 62].
Художнш текст не простiший, нiж дшсшсть, яку вiн вiдтворюе, а складшший за не!, оскiльки в художньому творi поди не вiдображаються, а перетворюються, коли проходять через свщомють автора. Парадигматика твору вiдображае у сукупносп мовних засобiв авторську штенщю, задум, тему, естетичнi властивостi лтературного твору.
Iндивiдуально-авторська лексико-стилiстична парадигма (ЛСП) постае як система тематичних та лексико-семантичних груп iз певним стилютичним навантаженням (мiкропарадигми конкретно-чуттевих образiв, картинно-образних позначень) i повторюваних
авторських мовно-естетичних моделей вiдтворення об'ективно1 дiйсностi (мiкропарадигми наскрiзних мотивiв).
Ту чи шшу iндивiдуально-авторську ЛСП треба розглядати, на нашу думку, як внутршню динамiчну систему мовних засобiв, що грунтуеться на традицiйнiй фольклорнш поетицi.
Не випадково дослiдники мови поезп 60—80-х рокiв ХХ ст. вважали, що система мовних засобiв художньо1 лiтератури обов'язково мiстить фольклорш елементи. Як зазначае С. Я. Ермоленко, «входження типових слiв-образiв у новi образнi контексти свiдчить про едшсть традицiйного i новаторського начал у мовi художньо! лiтератури, про творення нових мовно-виражальних засобiв укра1нсько1 л^ературно1 мови, забарвлених колоритом фольклорносп» [4, 9]. Явище взаемоди семантично! структури народнопiсенного слова в мовi сучасно! укра1нсько1 поезп Н.О. Данилюк характеризуе як «функцiю тдсилення 11 емоцiйно-експресивних якостей, створення особливо! штимносп, лiризму, фольклорного колориту, тдкреслено1 стилiзацii пiд уснопоетичну мову» [5, 16].
1ндивщуальнють поета, його св^осприйняття стають домiнантними в наукових працях. Так, Н. М. Сологуб тдкреслюе, що «мова художнього стилю постае не як сукупшсть мовних засобiв окремих рiвнiв i не як атомарний набiр тропiв, а як художня цiлiснiсть, як текст, яким «диригуе» особистiсть автора, його св^огляд» [6, 36]. У стилiстичнiй семантищ мовотворчiсть поетiв-пiснярiв малорозроблена. Вiдомi тшьки спроби визначити iндивiдуально-авторськi трансформацii фольклорно-тсенних асоцiацiй у поезiях А. Малишка та Д. Павличка (С. Я. Ермоленко, Л. О. Пустов^). Запропонована стаття дае змогу дослiдити мовш iнновацii у творчостi найбiльш вщомого поета-пiсняра 60-80-х рокiв ХХ ст. Д. Луценка.
Мета статт — визначити нас^зш стилетвiрнi риси, типи мшропарадигм пiсенноi творчостi Д. Луценка.
Для виконання цiеi мети передбачено випршення наступних завдань: визначити корпус трошв (метафор, епiтетiв, порiвнянь), що формують мiкропарадигми iндивiдуально-авторськоi лексико-стилiстичноi парадигми мовотворчостi поета-пiсняра; проаналiзувати мовнi засоби динамiчноi асоцiативноi системи, яка часто будуеться на опозицшних або синонiмiчних складових.
Мова пiсенноi поезii Д. Луценка е багатомiрним комплексом взаемопов'язаних елеменпв, якому потреби, мотиви, настанови, намiри автора органiзованi сукупнiстю стiйких зв'язюв у едину динамiчну асоцiативну систему — iндивiдуально-авторську ЛСП. Мовну шдивщуальшсть його поезii визначають способи трансформаци фольклорних та традицiйно поетичних моделей образотворення, схиляння до опоетизовування тих чи шших станiв людини, природи, лiричного «Я», концептуалiзацiя тих чи шших мотивiв, настанов.
Опозицii та синошмша можуть iснувати мiж елементами одного рiвня i рiзних рiвнiв. Але всi вони перебувають у складних iерархiчних вiдношеннях.
Система антонiмiчних форм у пiсеннiй творчостi Д. Луценка е динамiчною. «Антонiмiзацiя» тексту, показана зокрема,у мiкропарадигмi епiтетiв — кольоративiв, що представляють простi (бглий — чорний, чорнявий) та складш прикметники (быокрилий -чорнобривий) народношсенно1 та поетично1 етимологii, за допомогою яких поет створюе образи: а) ютот — «Разом з тобою лягли спочивати Чайки на стомлеш хвиль Будуть до ранку поюрно мовчати Сестри тво1 бтокрилт [7, 234]; «I не вертають знов iз морiв 11 чорнявг стомленi лелеки» [7, 186]; «Коло броду дотлiвали жовтi вiти яворiв, А над ними пролiтали бШ лебедг вгорi» [7, 39]; б) пейзажних картин — «Я жду тебе, а роки, наче дим, Пливуть, пливуть за обрш быих зим» [7, 225].
Емоцшно-метафоричш означення iз прикметниками сишй, сивий, рожевий, червоний вщображають сполучуванiсть назв кольорiв з рiзними поняттями, вiдбивають закономiрне використання традицiйних образiв, якi стали певною мiрою символами: «Сутiнки ховають в сишй тиш1 хмари» [7, 104]; «У сив1 дал1 щу в печал^ а з яблунь пада рожевий дим» [7, 212]; «Ще й дос пам'ятаються меш i зустрiч, i вечори червом» [7, 195].
В iндивiдуально-авторськiй ЛСП тсенно1 поезii Д. Луценка, на нашу думку, можна виокремити мшропарадигми наскрiзних мотивiв, а саме: ргдног землг, чекання, почуттгв, пейзажм.
Мшропарадигму наскрiзного мотиву рщно! землi формують iменники Украгна, Батьювщина, Днтро, Кшв, земля, що сполучаються з прикметниками з експрешею iнтимностi, семою е 'близький/ рiдний'. Напр.: «У журбi не раз згадую хвилину, Коли залишав рiдну Украшу» [7, 89]; «Грае море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Днтра» [7, 12]; «Милий наш Кшв на кручах Ми будем повш любить» (7, 92].
У громадянських шсенних поезiях Д. Луценка цей мшрообраз не втрачае лiрично-штимного наповнення завдяки актуалiзацil загальномовних перифраз, а саме: «Моя Батьювщино! Вкрагно, любов моя!» [7, 25]; «Серце промовляе: Мати в нас одна — Украгнська земля» [7, 89].
Елегшшстю позначена мшропарадигма нас^зного мотиву чекання, який створюють дiеслова вщповщно! семантики - ждати, приходити, зустрiчати: «Там за село проводжала Долю мою молоду. Часто мене зустрiчала мамина вишня в саду» [7, 160]; «Може, десь розлука жде мене безжальна, I любов зiв'яне, як трава печальна» [7, 193]; «Не чекае мати дон й зятя — В мозок цвяхом вбилося прокляття» [7, 215].
Для лiрично-пiсенноl мовно! практики Д. Луценка характерна розбудова мшропарадигми нас^зного мотиву почутпв, який представлений рядами синонiмiчних iменникiв любов, кохання та дiеслiв любити, кохати: «Акащя нагадуе менi Пахучий подих першого кохання» [7, 195]; «Над прозорою криницею 1з студеною водицею Ми з тобою зус^чалися, Вперше вiрно покохалися» [7, 77].
У стилютищ поетичного мовомислення витримано мотив почутпв, який грунтуеться на метонiмiчному виокремленнi слiв-образiв серце (серденько), руки, вуста. Зауважимо, що у цш мшропарадшм автор продукуе опозицшну образну модель, яка найчастiше презентуеться у слововживаннях iз корелятивною семантикою: «Не ховала хвилювання, Як прощались — обняла. Теплi руки на прощання Подала» [7, 39]; «Часто за морем в ночi тривожш Плакало в болях серце сумне» [7, 254]; «А серце щоночi Тривожно зтхае. Як воно очi Навiк покохае?» [7, 46]; «Як я люблю тебе! Хай розкажуть тобi повн спраги вуста» [7, 176]; «В молоде i чисте, як озерце, Смерть осколком влучила у серце» [7, 25]; «Яке в тебе серце! В тривогах i болях Ласкаве й чутливе, мов тжне дитя» [7, 116]; «Голуба весняночко, йди до нас, Цвггом закосичена в раннш час. Серце розтривожене, повне мрш, Приголуб i радютю об^рш» [7, 95].
У мiкропарадигмi нас^зних пейзажних мотивiв Луценково! поезп — мотив хвилi. Динамiзм, високий ступiнь позитивно! оцшки, експресивнiсть образу хвилi зумовленi явищем семантичного взаемопроникнення мовних одиниць на означення станiв людини, що породжуе рiзноманiтнi поетичнi асоцiацi!, наприклад: «Вечiр на хвилях днтрових Барвiнком пала, розсипае вогш» [7, 62]; «Разом з тобою лягли спочивати Чайки на стомлен хвилг» [7, 234]; <Хвилi хлюпочуть грайливi, Б'ються в круп береги» [7, 91].
Мшропарадигму нас^зних пейзажних мотивiв створюють i семантичш темпоральш опозицi! зима — весна, ранок — вечiр — тч. Зi станами природи сшввщносш емоцiйно-психiчнi стани лiричного героя, те чи шше явище природи, поставлене в аксюлопчш межi. Напр.: «Я приносив тобi Синю весну в гарячих долонях» [7, 119]; «Ой ви, теплi ночi, зорi над рiчкою, Через вас немае серденьку спокою» [7, 193]; «До зорi ранковог Не чекай коханого» [7, 23]; «Може, стежка заросла травою, Що любов обходить стороною? Я ж впл^ала в сво! коси Свiтлi зорi й син роси» [7, 15]; «У ранковт роа, В яблуневш красi — Це для тебе й для мене приходить весна» [7, 132].
Динамiчний образ втру представлений у синонiмiчнiй та антонiмiчнiй парадигмах, що сприяе його художньо-образнш конкретизации Так, атропоморфiзованi ештети моложавий i шустрий, ласкавий увиразнюють позитивно марковану семантику: «Втер такий моложавий i шустрий В™ вербичок обнiжено гне» [7, 76]; «Хай гiлля ласкавий втерець Пщслуха розмову двох сердець» [7, 43]. Вiдтворена семантична корелящя (порiвняно з вищезазначеними фраземами) у рядках «Та хай осеш кош Розiрвали припони, Буйношалим втрам Я тебе не вщдам, Не вщдам» [7, 119] дае пiдставу стверджувати, що Д. Луценко формуе шдивщуальне сприйняття слова-образу втер через едшсть протилежностей.
У мiкропарадигмi наскрiзних пейзажних мотивiв помiтне функцiональне навантаження лексеми даль. Порiвняймо позитивну експресивнiсть, динамiзм мовообразiв, якi створюють метафоричнi (ештетш, дiеслiвнi) вживання: «I степи, i долини, i червонi калини, i рясними
хлiбами заблакичена даль» [7, 155]; «Мила у далi чудовг свила юнiсть нас зове» [7, 32]; «МолодЮть дшпровсью далi — I добрiша тривожний свп» [7, 202]; «Далi Ha3ycTpi4 безкра! До нас з вiтерцем бiжать» [7, 92].
Слово-образ туман — компонент мшропарадигми наскрiзних пейзажних motobîb лiричних пiсенних тексив. Характерно, що автор-шсняр олюднюе цей образ, тим самим вводячи його в едину смислову парадигму зi словом-домiнантою: «Ой, за вшном легкий туман поплив, Розшшлися подружки парами» [7, 37]; «Туман узпр'я обтма, А в œ6i зорi, як в затош» [7, 183]; «А роки, як розсщлаш конi, В тумани червош Летять, летять, летять» [7, 31].
Пейзажна конкретика Д. Луценка наповнюеться iндивiдyальним психологiчним змiстом. Це виявляеться в сполyчyваностi слiв дорога, гай, стежка, нива зi словами на позначення психологiчного стану людини. У тсенних рядках «Чогось мое серце Тривожно зтхае. Може, кличе в дорогу безкраю, Сам не знаю» [7, 46]; «Я ждав тебе, як ждуть гаг вербовi Прозоро! вогнисто! роси» [7, 99], наприклад, розвиток семантики ^в на позначення простору визначаеться виразшстю семантичного мовно-поетичного мислення автора й акумулюе психолопчний стан лiричного героя.
У словнику Луценкових пiсенних поезiй фiксyемо й народношсенш мiкрообрази тченька, весняночка як стильотвiрнi модифiкатори лiтератyрноï пiсенностi: «Ой ти, тченько, зоре ранняя, Ждала милого до свпання « [7, 240]; «Голуба весняночко, йди до нас, Цвпом закосичена в раннш час» [7, 94]; «Завпай, весняночко, до дiбров, Солов'ями шжними клич любов» [7, 95].
Залучаеться й модель народношсенного паралелiзмy, як-от: «Закувала зозуленька в луз^ краеться мое серденько в тузЬ» [7, 57]; «Солов 'ï в дiбровах тьох та тьох, а у мене серденько ох та ох!» [7, 95].
Особливоï експресп досягае поет у побyдовi антропоморфiзованих синестетичних метафоричних комплексiв, де епiтет передае двопланову ознаку «колiр + властивiсть зовшшносп iстоти», а саме: «Ти до мене прийди У вiкнах чорнобривоХ ночт [7, 207]; «Ти влилась в мое серце синьооким Дшпром» [7, 155]; «П'янко i принадно пахне вечiр карий» [7, 104].
Поет-тсняр послуговуеться не лише так званими традицшними епiтетами, а й переходить до вираження тiеï чи iншоï ознаки в оригiнальних, ситуативно мотивованих епiтетних зв'язках: «Плаче тепер бшим цвiтом Мамина вишня в саду» [7, 160]; «Зорi в небi цвыи Бшими сережками. Ми з тобою шли Луговими стежками» [7, 80]; «Меш здаеться, шби yгорi Не зорi — а вогнистi янтарi. Твоïх очей промшчики незгасш, такi ласкавi i таю прекрасш» [7, 225].
Народнопiсеннi компоненти образотворення Д. Луценко використовуе творчо: наприклад, порiвняння-фольклоризм «як лебщь» трансформуеться в епiтетнy ознаку як бшьш узагальнену, як-от: «Срiбний мiсяць проплива, як лебiдь, Н1ч навколо зорями ия» [7, 219]; «Нч пливе лебедина, Тихо музика лине» [7, 247].
Продуктивною у поезiях Д. Луценка е мшропарадигма фiтонiмiв: «Вдома посадила жоржини я, Щоб десь не ходила любов моя» [7, 217]; «Край вшна любисток Пророста весною» [7, 242]; «Вже дотлiваe сон-трава, Вже осшь листя з в^ зрива» [7, 176]; «П'янив акацiевий цвiт, Закохано дивилась в очi рута» [7, 195]. Як бачимо, для ще1' мшропарадигми показовий мотив коло хати, бшя вжна, що мае народнотсенну основу.
Дендрошми - фольклорш рослинш символи верба, калина — привертають увагу поета-пiсняра як елементи картинно-образних позначень, мовно-естетичш знаки нацiональноï етнокультури [порiвняно: 8, 72, 269]: «Верби схилились журлив^ Гiллям кличуть явори» [7, 77]; «Бшя хати росла кучеряварозлога калина» [7, 126].
Смерека, явiр, тополя, вишня — такий ряд рослинних реалш — поетичних символiв вибудовуеться iз просторово-пейзажного, штимно^ричного мотивiв мовотворчостi Д. Луценка. Так, апелящя до слова-образу «тополя», як правило, пов'язана зi створенням семантики вислову («рщний дiм», «щось дороге, близьке»), iз переведенням конкретного у сферу чуттево1' образностi: «Коло саду, Де тополi колихались, Я зустрша чорнобривця перший раз» [7, 106]. Оновлення поетично1' сполyчyваностi спостерiгаеться у вживанш слова-поняття вишня, порiвняймо звуков^ зовнiшньо-предметнi асоцiацiï у метафоричних сполуках: «Щедро
меш щебетала Мамина вишня в саду» [7, 160]; «Вишня вдяглася в намисто, мати щаслива й сумна» [7, 160].
Поеднання дендронiмiв у сполуки з дieсловами звуково! семантики увиразнюе, збагачуе естетику поетичних образiв: «<Шумлять смереки, звихрено шумлять, Неначе кличуть гори i долини» [7, 223]; «Тихо шумыи в гаю явори, Низько схилили гшля. Втратив назавжди з тiеï пори Спокш я» [7, 102].
Характерною рисою мовотворчостi Д. Луценка е також експлшащя семи «запах», а отже, й посилення конкретних асощативних зв'язкiв у пiсенних рядках: «Я ждав тебе, як ждуть медових Keimie сшгами запорошенi луги» [7, 99]; «Кожна квтка пахуча свплу мить пам'ята» [7, 179].
1з вищезазначеного випливае, що структуру iндивiдуально-авторськоï ЛСП пiсенноï поезiï Д. Луценка становлять антонiмiчнi та синонiмiчнi вщношення, репрезентованi у рiзних мiкропарадигмах. Ядром мовотворчосп поета е широке використання фольклоризмiв, якi зазнають мовно-естетичноï модифшаци. Творчiсть поета-пiсняра зорiентована на розвиток елегшно-мшорного струменя народнопiсенностi. Мiкропарадигми нас^зних мотивiв, почуттiв, пейзажних картин подають iнформацiю про усталену картину св^у автора, дозволяють простежити, як мовш засоби виражають його свiдомiсть i мовленневу особистють.
Л1ТЕРАТУРА
1. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. — М.: Высшая школа, 1959. — 367 с.
2. Русашвський В. М. Естетика художнього слова // Культура слова. — 1985. — Вип. 28. — С. 27-33.
3. Ставицька Л. О. 1ндив1дуальний стиль М. П. Бажанав сучаснш лиературшй мов1 // Жанри i стил1 в ютори украшсько! лттературно1 мови. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 199-215.
4. Ермоленко С.Я. Фольклор i лиературна мова. — К.: Наук. думка, 1987. — 202 с.
5. Данилюк Н.О. Розвиток семантично! структури народнотсенного слова у мов1 украшсько1 поези друго1 половини ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. фшол. наук. — К., 1984. — 20 с.
6. Сологуб Н.М. Поняття «андивщуальний стиль письменника» в контексп сучасно1 лшгв1стики // Зб. наук. праць Чершвецького нацюнального ушверситету: Чершвщ: Рута, 2001. — С. 36-41.
7. Луценко Д. А я люблю, люблю: Шст. — Льв1в: Укранський письменник, 1995. — 259 с.
8. Жайворонок В.В. Знаки украшсько1 етнокультури: Словник-довщник. — К.: Дов1ра, 2007. — 704 с.
1нна ШИЛ1НСЬКА
ЛЕКСИКОН ЯК СТРУКТУРНИЙ КОМПОНЕНТ КУЛЬТУРИ ПРОФЕС1ЙНОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТН1Х ФАХ1ВЦ1В У ГАЛУЗ1 КОМП'ЮТЕРНИХ 1НФОРМАЦ1ЙНИХ ТЕХНОЛОГ1Й
У нашш omümmi розглядаетъся значення i роль лексикону особисmосmi як структурного компонента кулътури професшного мовлення майбутнъого фахiвця у галузi комп 'ютерних тформацшних технологш. Обтрунтована необхiднiсmъ виходу за межi техтки мови до паралелъного вивчення кулътури народу, мова якого вивчаетъся.
Сьогодш розширення мiжнародних зв'язюв, розвиток науково-техшчного прогресу, штернетизащя знань забезпечують доступ до рiзноманiтноï шформаци шоземними мовами, зокрема англшською. Вщповщно зростае потреба в умшш користуватися шоземною мовою з комушкативною метою. Розвиток комп'ютерних технологiй, шформацшно-комушкативних систем не лише змiнюе умови життедiяльностi людини, а й створюе новий культурний прос^р, у якому формуеться особистiсть. Змiни в економiчнiй, полiтичнiй, соцiальнiй, сферах, розвиток та удосконалення комп'ютерних технологiй призводять до виникнення нових понять i термшв. У цiй соцiокультурнiй ситуацiï центральне мюце в гуманiтарнiй науцi займае лексикон як «фундаментальне динамiчне наукове дослщження» (з високою концентрацiею актуально1' iнформацiï) проблем, пов'язаних з понятшним полем певно1' галузi знань [8, 7]. Сьогодш освоення форм лексиконо-анал^ичного мислення е необхiдним для кожного фах1вця у галузi комп'ютерних шформацшних технологiй. В енергетичному полi лексикону ниш формуються i актуалiзуються уш комп'ютерно-вiртуальнi проекти i профетично освоюються юберпростори всесвiтньоï мереж1.
