CC BY
133
Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВО
УДК 821.161.2-1.09
Т. А. Винник
В1ДМ1ННОСТ1 ТРАНСФОРМАЦП Л1РИЧНОГО СЮЖЕТУ У В1РШ1-ПЕЙЗАЖ1 ТА В1РШ1-Д1АЛОЗ1
У статт1 досл1джено законом1рност1 трансформацп л1ричного сюжету в в1рш1-пейзаж1 та вгршг-дгалозг на матер1алах поезп М. Рильського, Л. Талалая та В. Герасим'юка. У робот1 проанал1зовано суттсть, законом1рност1 та основт риси трансформацтних процеав у жанрах в1рш1-пейзаж1 та в1рш1-д1алоз1. Особлива увага придшена типу адресата та адресанта, основним мотивам, структур1 л1ричного сюжету, 1ндив1дуально-авторському стилю та авторськй ¡нтенци в поезп ХХ столття.
Клю^о^^ слова: в1рш-пейзаж, вгрш-дгалог, трансформащя л1ричного сюжету.
Одними з найпродуктившших пiдходiв до дослщження лiрики е вивчення дiалоriчноi природи поетичних творiв та аналiз пейзажно'1' лiрики в контекст картини св^у поетв, що об'ективуеться пейзажним дискурсом. Пейзажна та дiалоriчна складова лiричних творiв дозволяе визначити структуровану схему, в якш взаемод^ть таю визначальш складовi лiрики, як лiричний суб'ект, просторово-часова оргашзащя лiричного тексту, художньо-образна парадигма та лiричний сюжет. У лiтературi ХХ столiття вiршi-дiалоги та вiршi-пейзажi переважно належать до сакральних, архшчних або мiфопоетичних текстiв культури, оскшьки в зазначених жанрах поети, як правило, звертаються до природних, абсолютных та божественних вищих сил зi сповiддю або з проханням про допомогу. Особливiсть вiршiв-дiалогiв та вiршiв-пейзажiв полягае в поеднаннi сакрального (усталено-архшчного) аспекту текстотворення з шдивщуально-авторським. У зв'язку з цим постае необхщшсть окремо розглянути побудову лiричного сюжету i фабули та трансформацшш процеси у зазначених жанрах, визначити стввщношення архшчних (мiфопоетичних) складових з шдивщуально-авторським осмисленням навколишньох дiйсностi.
Актуальн1сть статтi обумовлена необхщшстю комплексного аналiзу трансформацп лiричного сюжету й фабули у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi та на матерiалi поезш М. Рильського, Л. Талалая й В. Герасим'юка.
Поглиблене теоретичне обгрунтування лiричного сюжету та фабули вщнайшло свое вiдображення в працях зарубiжних i вiтчизняних вчених, зокрема в роботах М. Ю. Лотмана [13, с. 15], Б. В. Томашевського [20], Ю. Н. Тинянова [21], Т. I. Сшьман [16], Н. I. Копилово'1' [10] та ш. Вказанi дослiдники акцентували свою увагу на дослщженш структури та особливостей сюжету в лiтературi загалом або в певному й родi (епоа, лiрицi чи драмi), проте не зверталися до вивчення своерщносп лiричного сюжету та вiдмiнностей трансформацп у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi. Науковi доробки з загально'1' теорп пейзажно'1' лiрики та вiрша-дiалогу знайшли свое вщображення в працях М. М. Бахтша [1], М. Н. Епштейна [23], С. Н. Бройтмана [3], М. Л. Гаспарова [4], I. В. Остапенко [14], К. Г. Богемсько! [2], Н. Д. 1ваново! [9] та ш.
Мета статт полягае у дослщженш особливостей трансформацп лiричного сюжету та фабули у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi на матерiалi поезш М. Рильського,
Л. Талалая та В. Герасим'юка.
Пейзаж та дiалог в л^ературознавст як двi визначнi складовi художнього твору, з одного боку, вважаються досить вивченими аспектами лiричного твору, що не вимагають окремих детальних дослщжень, а з iншого боку, зазначеш феномени дослiдники аналiзують найчаспше в якостi другорядних елементiв, що виконують допомiжну функцiю в текст! Варто зазначити, що дослiдження пейзажу та дiалогу в лiтературi мали переважно типолопчний характер, проте концептуального осмислення вказанi поняття поки ще не отримали. Проте жанри вiрш-пейзаж та вiрш-дiалог потребують ретельного наукового i естетичного осмислення в сучасному л^ературознавста в силу рiзних сощокультурних, етнiчних, ментальних та свiтоглядних трансформацш сучасно'1 людини.
У лiтературознавчих джерелах детально вивчасться об'ект опису i зображення в пейзажнiй лiрицi, зокрема В. Б. Халiзeв вiдзначаe поетичне вщображення «широких просторiв» [22, с. 156], Н. Д. Тамарченко акцентуе увагу на «певнш частинi простору» [18, с. 192], а А. О. Ткаченко зосереджуеться на дослщженш «вiзуалiзащi» «будь-якого незамкнутого простору» [19, с. 152]. М. Н. Епштейн вважае, що «поезiя нового часу виконуе частково ту функщю, яку в давнину виконувала мiфологiя, а саме презентуе св^, створений людиною, в його гармони з природою» [23, с. 4]. Категорiя дiалогiчностi постае визначальним елементом лiричного твору, оскшьки передбачае обмiн iнформацiею у кшькох напрямках: дiалог мiж лiричним суб'ектом та його об'ектом спшкування (Бог, кохана людина, сили природи та ш.); дiалог мiж лiричним суб'ектом та читачем; дiалог мiж культурами або св^оглядними системами.
У сучасному л^ературознавсга вiрш-пейзаж визначаеться як умовна назва лiричного жанру, в якому йдеться про художш переживання природи, олюднено'1' та одухотворено'1' [11, с. 86], а вiрш-дiалог трактуеться як поетичний жанр, у якому зображено спшкування двох оаб, на вщмшу вщ полiлогу чи монологу. Вiрш-дiалог вживаеться не лише з метою зютавити рiзнi, подеколи полярнi погляди чи розкрити порозумшня мiж ними, а й задля пошуку ютини [11, с. 88].
У зв'язку з цим вдаеться доцшьним системно розглянути особливосп функцiонування лiричного сюжету та фабули у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi, враховуючи наступнi аспекти:
1. Визначення та дослщження типiв адресата та адресанта у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi, що дозволить виявити основш образи та особливостi художньо'1' оргашзацп поетичних текстiв.
2. Дослiдити закономiрностi трансформацп фабульно'1' та сюжетно-композицшно'1' структури у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi, що допоможе бiльш глибоко визначити основш мотиви, теми та змютовш характеристики зазначених жанрiв.
3. Проаналiзувати iндивiдуально-авторську iнтенцiю у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi, що надасть можливiсть детально визначити особливосп жанротворення, використання художшх засобiв та онтологiчну мету авторського звернення до адресанта у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi, визначити фiлософський пласт поетичного твору.
Запропонована модель аналiзу у вiршi-пейзажi та вiршi-дiалозi на прикладi творчостi украшських поетiв ХХ стшття дозволить цiлiсно вивчити закономiрностi реалiзацii трансформацiйних процесiв лiричного сюжету та фабули в зазначених текстах, враховуючи 1'х жанрово-стильову специфшу, дiалогiчну концепщю лiричного дискурсу (за теорiею М. М. Бахтша [1, с. 149-150]), генезу та зв'язок з сакральними творами.
Проблема людини та природи займала визначальне мюце в творчих та наукових
доробках Максима Рильського. Зокрема, в працях «Природа i лiтература», «Про людину, для людини» поет вщзначав надважливий вплив природньо'1' гармони на формування самодостатньо'1 особистостi. Саме ця щея постае наскрiзною в пейзажнш лiрицi поета. Аналiзуючи сюжетну структуру в системi вiршiв-пейзажiв та вiршiв-дiалогiв в творчостi М. Рильського, можна зробити наступш висновки:
1. Лiричний суб'ект пейзажно'1 лiрики та вiршiв-дiалогiв в творчостi Максима Рильського постае справжшм сином природи, який мае на мет збагнути таемнищ всесвiту через природне середовище. Поет велично проголошуе: «Люби природу не як символ //Душ1 своег, // Люби природу не для себе, //Люби для нег», а далi продовжуе: «Вона - це мати. Будь же сином, // А не естетом. //1 станеш ти не патряним - // Живим поетом!» [15, с. 45]. Тобто Максим Рильський визначае прюритети, як для кожно'1 людини, так i для поета: без усвщомлення закошв природи неможливо осягнути закони буття та св^обудови («Люблю похмурi дш, коли ^зь сизi хмари...» [15, с. 24], «Запахла осшь в'ялим тютюном...» [15, с. 42], «Збирають свп\ш, золот меди.» [15, с. 42], «Димом котиться весна.» [15, с. 102], «У повг^ грають ворони.» [15, с. 113] та ш.).
2. Трансформування класично'1 пейзажно'1 лiрики в вiршi-пейзажi з посиленим мiфопоетичним змютом. Автор активно залучае систему архшчних та мiфологiчних знань та уявлень до пейзажно! лiрики, зображае силу природних стихш, використовуе у творчосп систему сакральних знань («Дощ» [15, с. 41], «Запахла осшь в'ялим тютюном.» [15, с. 42], «Збирають свгтш, золот меди.» [15, с. 42], «Димом котиться весна.» [15, с. 102], «У повг^ грають ворони.» [15, с. 113] та ш.).
3. Широке використання прийому психологичного паралелiзму, направленого на вщображення внутршнього стану лiричного суб'екта через вщображення природи. Максим Рильський також активно застосовуе прийом персошфшаци, зокрема надшяе пори року людськими властивостями («Димом котиться весна.» [15, с. 102], «У повг^ грають ворони.» [15, с. 113]), «На березЬ» [15, с. 89], «Люблю похмурi дш, коли ^зь сизi хмари.» [15, с. 24], «Запахла осшь в'ялим тютюном.» [15, с. 42] та ш.).
4. Система вiршiв-дiалогiв у поетичнш спадщиш поета характеризуеться посиленою лiричнiстю та чуттевiстю. Зазначений жанр поет переважно використовуе задля висловлення сво'х романтичних почуттiв до коханох, вiдображуе силу свого кохання, або осмислюе св^оглядш та фшософсью питання людського буття («Осiнь ходить, яблука золотить.» [15, с. 32-33], «Епоху, де б душею вщпочить...» [15, с. 50] «Зимовi записи» [15, с. 266-267] та ш.).
У вiршi-пейзажi «Дощ» М. Рильський вщображае дощ, який оживлюе i заплiднюе землю: «Дощ остудить, // Оживить I запл1днить,— // I пшеницею, й ячменем //Буйним пов1вом зеленим // Б1л1 села звеселить» [15, с. 41]. Автор звертаеться до архшчного концепту земл^ який сприймався в якосп первинного жшочого начала, що навесш внаслщок ци^чного св^осприйняття заплiднюеться дощем. В творi поет застосовуе багату пал^ру художнiх засобiв: епiтети («Благодатний, довгожданий ... г1сть», «бш села»), епiтети та метафори («золотий веч1рн1й г1сть», «зголоднЫ1 передм1стя») та ш.
У вiршi-дiалозi «Осшь ходить, яблука золотить...» [15, с. 32--33] поет вщображае дiалог лiричного суб'екта з чужоземною незнайомкою, яка полонила його своею вродою. Лiричний герой смшиво погоджуеться випити любовне зшля, оскшьки знае, що тшьки кохання може подарувати щастя та спокш людинi: «Я дивлюся в вгчг — г скорботи //Листя опада на дно душ1. // Щастя ходить, I серця золотить, //1 в знемоз1 клонить комишг» [15, с. 32-33].
Особливе мюце в системi пейзажноi лiрики Максима Рильського займае хронотоп
саду. Зокрема, в вiршi-пейзажi «Коли дзвенять черешш» лiричний герой перебувае в саду черешень, який постае щеальним простором. Концепт саду в поетичних творах поета визначаеться як праобраз раю, що перебувае в системi координат позачасовосп та вiчностi: «Коли дзвенять черешш //В медовому цвту, // Узори нетутешш // 1з цвту я плету...» [15, с. 47-48].
У вiршi-пейзажi «Одужання» [15, с. 49] автор художньо осмислюе прихщ весни як одужання природи та людини вщ захворювання. Весна та зима змагаються в сил^ ведуть запеклу боротьбу: «Весна й зима на терезах // Або на гойдалц примхливт.. // То Ырим стгом критий дах, // То в дощовому перелив1...» [15, с. 49]. Лiричний герой перебувае вдома i спостер^ае за переб^ом змагання, яке зрештою закшчуеться впевненою перемогою весни, яка вщроджуе природу та даруе людям силу та енерпю.
Категорй природи та пейзажного вщображення дшсносп постають домшантними складовими в поетичному надбанш Максима Рильського, який вважав природне середовище джерелом натхнення та життевох енергл.
Поетичний св^ Леонiда Талалая вирiзняеться багатством художнiх засобiв та витончених мистецьких образiв. Асоцiативнiсть - одна iз найхарактернiших ознак поетичноi манери поета, в зв'язку з чим вщтворення природного середовища органiчно впштаеться в художнiй свiт поета. Аналiзуючи особливостi трансформацiйних процесiв лiричного сюжету в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах Леонща Талалая, можна виокремити наступнi особливосп:
1. Особлива хронотопiчна органiзацiя лiричного сюжету в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах. Поетичнi твори набувають ознак позачасовосп та вiчностi, а простiр зображуеться в динамщ (наприклад, перемiщення в потязi в поетичному доробку «Це вже наша осiнь золота.» [17, с. 83]).
2. Природа постае взiрцем етико-естетичного буття людини, джерелом творчого та життевого натхнення. Автор виражае поетичний св^огляд через дiалог з природою та силами стихш («Усе, як i повинно.» [17, с. 78], «За спогадом сунеться туга.» [17, с. 79], «Бшя пщшжжя терикона...» [17, с. 85], «Сшг вiд зорi палахкотить...» [17, с. 93] та ш.)
3. Використання архетитчних образiв та символiв украшського народу та закарпатськоi природи (гори, степ, лю, сад, рщна домiвка та iн.). Леонiд Талалай пропонуе власну авторську штерпретащю фольклорних елеменпв, створюе особливу iндивiдуальну художню модель осягнення краси навколишньоi природи («Усе, як i повинно.» [17, с. 78], «За спогадом сунеться туга.» [17, с. 79], «Бшя пщшжжя терикона.» [17, с. 85], «Сшг вщ зорi палахкотить.» [17, с. 93] та ш.).
4. 1рошчне вiдображення об'ективноi дiйсностi в вiршах-дiалогах. Наприклад, в поезii «Ходшня пустелею» автор iронiчно вiдображае шлях Украши та украiнцiв, якi рухаються наступним чином: «Мангвцями навмання // ми йдемо пустелею, //р1к I два, I двадцять два... // 1демо пустелею. // Перед нами - м1раж1, // м1раж1 - за нами...» [17, с. 92]. Особливою iронiею характеризуеться дiалог мiж лiричним суб'ектом та шукачами щастя: «- А куди ж ви, куди // кр1зь пгски й негоди? // - Нас Мойсег ведуть // на Потьомк1нськ1 сходи. // - А скажть, на ф1га // вам Потьомк1нськ1 сходи? // - Там зручтше чекати // з моря погоди.» [17, с. 92]. Автор нещадно критикуе украшську схильшсть до бездiяльностi та постшним слщуванням за псевдопророками.
У поезп «Усе, як i повинно.» [17, с. 78] автор вщображае прихщ осшньо'! пори року та завершення л^а: «Усе, як I повинно... // Оголюються крони, //1 глибоко у сто // ховае скрипку коник...» [17, с. 78]. Природа оргашчно корелюе з внутршшм станом лiричного суб'екта, вщображае сум за минулим: «I хоч над1я тл1е, // тепла уже немае.
// Як сумно вечорге... // Як холодно свтае...» [17, с. 78]. Лiричний герой сповнений смутком за втраченим часом, що цшком вщповщае настрою навколишнього середовища, яке подшяе його меланхолшне свiтосприйняття.
Вiрш-пейзаж «За спогадом сунеться туга.» [17, с. 79] презентуе сум лiричного героя, який очшуе свого друга для того, аби роздшити спшьну бiль вiд непорозумiння оточуючого св^у: «Ховаеться сонце за пругом, //дорога прнае в птьму. //I я, не чекаючи друга, // наповнюю чарку йому.» [17, с. 79]. Оточуючий пейзаж вщображаеться за принципом контрасту: «Бтють над р1чкою схили, // на схилах чортють сади, // I дивиться свт чорно-б1лий // з холодного плину води...» [17, с. 79]. Леонщ Талалай поеднуе антонiмiчнi почуття смутку та гармони в поези, застосовуе прийом кольоропису, вказуе на рiзнобарв'я об'ективноi та художньо'1 дшсностей.
«Це вже наша осшь золота.» [17, с. 83] - поетичний твiр, що презентуе змшу пейзажних ландшафтв в динамщ. Лiричний герой мрiе про про'здку на пiвдень: «Уявляеш: будем гхать, гхать... // кр1зь стги грудневог пори, // задр1маем вухами до в1холи, // проснемось очима в кипарис!» [17, с. 83]. Автор надае змшу оточуючого пейзажу, демонструе зажурешсть лiричного суб'екта в оточуючому середовищь
Пейзажна лiрика Леонща Талалая характеризуеться почуттям гли6око'1 самотносп та осмислешстю екзистенцiйних питань людського буття. Автор гармонiйно поеднуе традицшш фольклорнi образи з оригшальним авторським стилем.
Лiрика Василя Герасим'юка вирiзняеться фiлософiчнiстю та алегоричнiстю. Для поета зв'язок людини з природою е нерозривним, а тому його поетичш доробки оствують красу прських Карпат, вщображають взаемозв'язок людського життя з природним середовищем. Збiрки «Була така земля» та «Поет у пов^р!> присвяченi закономiрностям буття людини i природи, автор дослiджуе внутршш переживання лiричного суб'екта на фош опису мальовничих пейзаж1в, якi безпосередньо вщображають кожен порух душi лiричного героя. Особливостi лiричного сюжету в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах В. Герасим'юка мають наступш характеристики:
1. Лiричний суб'ект постае емоцiйною особистiстю, мета яко'1 глибоко пiзнати себе та навколишнш свiт. В зв'язку з цим вiршi-пейзажi та вiршi-дiалоги включають ряд онтолопчних риторичних питань, вщповвд на якi визначають мету та напрямок подальшого життевого руху («Старовинний пейзаж» [5, с. 61], «Вже треба ^и. Не тому, що пора полуднева.» [5, с. 89], «Прийшли вночi.» [5, с. 95], «Вод! як вогню, не вiдомi ш час, нi чин.» [6, с. 38] та ш.).
2. Природний проспр (лiс, поле, степ та ш.) мае особливий амбiвалентний характер: з одного боку Василь Герасим'юк зображуе проспр природи як щеальне середовище для людського розвитку та самовдосконалення, з шшого боку природа постае непереможною силою, що здатна знищити людину в будь-який час («Прийшли вноч!..» [5, с. 95], «Не чую зоймв i вщлунь зловщих... » [5, с. 108], «Водi, як вогню, не вiдомi нi час, нi чин.» [6, с. 38], «I нав^ь мисливцi ховаються по кущах.» [6, с. 39], «Ми вдихали сшо цього св^у навiть.» [5, с. 271], «Спасителем чи сином необнятим» [6, с. 117] та ш.).
3. Залучення та активне використання стародавшх мiфопоетичних уявлень та мютичних символiв, якi покликанi викликати у читача почуття загадковосп та таемничосп. Осмислення природи та навколишнього св^у в парадигмi мiфопоетичного мислення пщкреслюе нерозривний зв'язок людини з навколишшм свiтом та необхiднiсть збер^ати гармонiю та цiлiснiсть з оточуючим середовищем («Прийшли вноч!..» [5, с. 95], «Вод! як вогню, не вiдомi ш час, нi чин.» [6, с. 38], «I нав^ь мисливцi ховаються по кущах.» [6, с. 39], «Ми вдихали сшо цього св^у нав^ь...» [5, с. 271] та ш.).
У вiршi-пейзажi «Старовинний пейзаж» [5, с. 61] В. Герасим'юк вщображае вiчний фрагмент свiтового буття: неусвщомлений рух людей на фонi природи. Лiричний суб'ект ставить глибоке питання «Якого ще треба тертння, навгщо г доки? //Яка ще потргбна душа I яка голова?» [5, с. 61]. Постае вiчне питання сенсу руху i сенсу буття, на яке можна вщповюти, звернувшись до витокiв природного св^у, яке сповнене гармони та краси.
Поезiя «Вже треба ^и. Не тому, що пора полуднева.» [5, с. 89] включае ознаки вiрша-пейзажу, покликаного художньо зобразити внутр^ш переживання лiричного суб'екта на фош нiчного пейзажу. Автор концентруе емоцшшсть лiричного героя в запитаннях, ям вiн ставить собi, коханiй людиш та Всесвiту: «Все правильно... Все зрозумто... А що зрозумто?! // Кому зрозумто? Мен1 чи тоб1? Може, ним //заштореним втнам? Бо спершу за ними св1тл1ло...» [5, с. 89]. Зображений миротворний спокш вечiрнього пейзажу контрастуе з бурхливою внутр^ньо! напружешстю лiричного героя, що надае поетичному твору гли6око'1 фiлософiчностi та завершеносп.
Вiрш-дiалог «Прийшли вночi.» [5, с. 95] вирiзняеться посиленою драматичнiстю описуваних подш. Твiр побудований за принципами процесуальносл та подiевостi. Дiалог вщбуваеться мiж незнайомцями, що завiтали до батька з трапчною новиною про смерть його сина. Батько не виказуе вголос свого нестерпного горя, проте його дп створюють ефект особливого напруження та внутршнього надриву: «Самг стелились, покотом лягли // на лавицг, на лгжку, на дол1вц1... // Старий зггнувся при незримт св1чц1, // покликав сина з темног скали...» [5, с. 95]. Шсля повщомлення жахливоi новини дiалог мiж батьком та його гостями стосуеться здебшьшого нейтральних речей, що по-особливому тдкреслюе горе та вщчай батька.
Поезiя «Не чую зоймв i вiдлунь зловщих...» [5, с. 108] належить до комплексу вiршiв-пейзажiв, що презентують амбiвалентнi характеристики природного простору в творчосп Василя Герасим'юка. Простiр потяга порiвнюеться з ворожим лiсом, в якому перебувае смерть: «Не чую зойтв г вгдлунь зловщих //у л1с1, що неначе пада ниць. // Немовби вже лежить. Немов неб1жчик, // восковге.» [5, с. 108]. У поезп мютична складова перепштаеться з реальшстю та утворюе напружену картину внутршшх переживань лiричного героя. Вiрш -пейзаж включае парадигму художшх засобiв та тропiв: порiвняння («немов небгжчик, восков1е», «з верх1в, як 1з полиць», «у купол1, як жовтий л1с, тремтять»), метафори («Дм твог - песиголовщ»), персошфшацп та порiвняння («Дн/ <.> пихато в1двертаються, як знать», «Л1си летять восков1, жовтовод1»), епiтети («полиц небесш») та iн.
Вiршi-пейзажi та вiршi-дiалоги у творчостi Василя Герасим'юка вирiзняються самобутнiм iндивiдуально-авторським стилем, широким використанням тротв та художньо-образних засобiв, поеднанням мiфологiчних уявлень з власним баченням св^у.
Таким чином, трансформацiйнi процеси в лiричному сюжетi у вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах мають ускладнену природу. М. Рильський, Л. Талалай та В. Герасим'юк у сво'х поетичних доробках активно застосовували традицшш жанри вiршiв-пейзажiв та вiршiв-дiалогiв, переосмислювали 1х та iнтегрували у власний шдивщуально-авторський стиль. Проаналiзувавши парадигму творiв зазначених поетв, можна зробити наступнi висновки стосовно особливостей трансформацп лiричного сюжету в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах:
1. Зображення пейзажу в лiрицi ХХ стшття мае полiфункцiональний
характер. Поети ХХ столбя в вiршах-пейзажах активно використовують принцип психолопчного паралелiзму та психолопзацп пейзажу (М. Рильський, В. Герасим'юк), надшяють природу людськими властивостями, вiдображають природу як досконалу категорш свiтобудови (В. Герасим'юк).
2. Тип лiричного адресата та адресанта в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах мае амбiвалентний характер: з одного боку це оптимютично налаштоваш суб'екти лiрики (М. Рильський), а з шшого - це сильш особистостi, якi втратили над^ на краще життя, проте школи не поступаються сво'ми принципами та переконаннями (Л. Талалай, В. Герасим'юк).
3. У структурi лiричного сюжету в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах активно використовуються та переосмислюються в шдивщуально-авторськш манерi традицiйнi украшсью фольклорнi архетитчш образи та символи (В. Герасим'юк, Л. Талалай).
4. Авторська штенщя в вiршах-пейзажах та вiршах-дiалогах мае багатогранне спрямування: вiдобразити красу навколишньо'' природи або застосування естетично'' функцп, показати силу незламного людського духу або реалiзацiю виховно'' функцп, осмислити основи свггобудови та усвiдомити сенс буття або застосування онтолопчно'' функцп.
Запропонований аналiз вiршiв-пейзажiв та вiршiв-дiалогiв не е вичерпним та потребуе подальшого наукового розгляду. Зокрема, в перспективi необхiдно детально розглянути особливосп лiричного сюжету в вiршах-монологах та дослщити особливостi взаемозв'язку вiршiв-пейзажiв з монолопчним, дiалогiчним та полiлогiчним способами художньо'' репрезентацп дiйсностi.
Список використано1 л1тератури
1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. - М., 1979. -
423 с.
2. Богемская К. Г. Пейзаж: страницы истории / К. Г. Богемская. - М.: Галарт, 1992. - 336 с.
3. Бройтман С. Н. Историческая поэтика. Учебное пособие / С. Н. Бройтман.- М., 2001. - 420 с.
4. Гаспаров М. Л. Композиция пейзажа у Тютчева / С. Н. Гаспаров // Тютчевский сборник. - Таллинн, 1990. - С. 4-31.
5. Герасим'юк В. Була така земля: поезп, поеми / В. Герасим'юк. - К., 2003. -
392 с.
6. Герасим'юк В. Поет у повггрг вiршi та поеми / В. Герасим'юк. - К., 2002. -
143 с.
7. Гурбанська А. Микола Вшграновський: дiалог письменника й кшематографюта / А. Гурбанська // Науковi записки / М-во осв^и i науки, молодi та спорту Укра'ни, Юровоградський держ. пед. ун-т iм. Володимира Винниченка. - Юровоград : РВВ КДПУ iм. В. Винниченка. - Вип. 110. - 2012. - С. 46-56.
8. Даниленко I. I. Молитва як л^ературний жанр: генеза та еволющя: Монографiя / I. I. Даниленко. - Миколш'в, 2008. - 304 с.
9. Иванова Н. Д. Содержание и принципы филологического изучения пейзажа / Н. Д. Иванова // Филологические науки. - 1994. - № 56. - С.76-83.
10. Копилова Н. И. О многозначности термина «сюжет» в современных работах о лирике (к историографии вопроса) // Сюжет и композиция литературных и фольклорных произведений. — Воронеж, 1982. - С. 108-116.
11. Лггературознавчий словник-довщник за редакщею Р. Т. Гром'яка, Ю. I. Ковалiва, В. I. Теремка. - К., 2007. - 752 с.
12. Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста // Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии: Анализ поэт. текста / Ю. М. Лотман; М. Л.Гаспаров. - СПб.: Искусство - СПб, 1996. - 846 с.
13. Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Ю. М. Лотман. - М., 1970. - 285 с.
14. Остапенко И. В. Лирический сюжет в парадигме картины мира / И. В. Остапенко // Ученые записки Таврического национального университета им.
B. И. Вернадского. - Серия «Филология. Социальные коммуникации». - Том 25 (64). -№1. - Часть №2. - С. 435-444.
15. Рильський М. Вибраш твори: лiрика i поеми / М. Рильський. - К., 1974. -
351 с.
16. Сильман Т. И. Заметки о лирике / Т. И. Сильман. - Л., 1977. - 223 с.
17. Талалай Л. Безпритульна течiя / Л. Талалай. - Чершвщ, 2011. - 312 с.
18. Теория литературы: Учеб. пособие для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений: В 2 т. / Под ред. Н. Д. Тамарченко. - Т. 1: Н. Д. Тамарченко, В. И. Тюпа,
C. Н. Бройтман. Теория художественного дискурса. Теоретическая поэтика. - М., 2004.
19. Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до л^ературознавства / А. О. Ткаченко. - К., 2003. - 448 с.
20. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика / Б. В. Томашевский. - М., 1996. - 334 с.
21. Тынянов Ю. Н. Литературная эволюция. Избранные труды / Ю. Н. Тынянов -М., 2002. - 496 с.
22. Хализев В. Б. Теория литературы: Учебник / В. Б . Хализев. - 3-е изд., испр. и доп. - М., 2002. - 203 с.
23. Эпштейн М. Н. «Природа, мир, тайник вселенной.» Система пейзажных образов в русской поэзии / М. Н. Эпштейн. - М., 1990. - 304 с.
Стаття надшшла до редакцп 8.04.2014 T. А. Vynnyk
DIFFERENCES IN TRANSFORMATION OF LYRICAL PLOT IN POEMLANDSCAPE AND POEM-DIALOGUE
This article investigates the patterns of transformation of lyrical plot in poem-landscape and poem-dialogue on the materials of poetry by M. Rylsky, L. Talalay and V. Herasymyuk. Besides, the nature, patterns and main features of the transformation processes in the genres of poem-landscape and poem-dialogue are analyzed. Particular attention is paid to the type of recipient and sender, the main motives, the structure of lyrical plot, author's individual style and author's intention in the poetry of the twentieth century. Thus, the transformation processes in the lyrical plot of poem-landscape and poem-dialogue have complicated nature. The poets have actively used the traditional genres ofpoem-landscape and poem-dialogue in their poetry, have rethought and integrated them in their own author's individual style. The image of the landscape has multifunctional character, poets actively use the principle of psychological parallelism and psychologization of landscape, they endow the nature with human qualities and reflect the nature as a perfect category of the universe. The type of the lyrical recipient and sender in poem-landscape and poem-dialogue is ambivalent: on the one hand, they are optimistic subjects of the lyrics (M.Rylsky), and on the the other hand they are strong personalities who have lost their hope for a better life, but never renounce their principles and beliefs (L. Talalay, V. Herasymyuk). The traditional Ukrainian folk archetypal images and symbols are widely used and reinterpreted according to the author's individual style in the structure of the lyrical plot of these genres. The author's intention in poemlandscape and poem-dialogue has multifaceted aim: to reflect the beauty of the natural
environment or the use of aesthetic function; to show the invincible power of the human spirit or the realization of educational function; to understand the foundations of the universe and to understand the meaning of life or the use of ontological function.
Keywords: poem-landscape, poem-dialogue, transformation of lyric subject.
УДК 821.161.2 Зер (045)
Т. М. Грачова
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НОВГГНЬО1 УКРА1НСЬКО1 Л1ТЕРАТУРИ (на матер1ал1 критичних статей М. Зерова)
М. Зеров - знакова постать втчизняного лтературного дискурсу початку ХХ столття, активний учасник лтературног дискуси 1925-28 рр., що наочно декларуе свог естетичш переконання та громадянську позицт у концептуальнт полем1чнт статт1 «Свразтський ренесанс i пошехонськ сосни». Серед програмових концепт1в М. Зерова - декларащя векторiв розвитку новтнього втчизняного письменства, пошук ефективних шляхiв тдвищення рiвня профестно'г майстерностi письменниюв-початювщв.
Клю^о^^ слова: полемта, памфлет, лтературш угруповання, естетичш категорп, неокласицизм.
Активна «штературна боротьба», розпочата М. Хвильовим на сторшках перюдики 20-х рр. ХХ ст., захопила у полемiчний полон значну кшькють митщв, серед яких М. Зеров, чий внесок у лШературний дискурс доби важко переощнити. З цього приводу В. 1вашко слушно зауважив: «М. Зеров - одна з центральних постатей дискуси, як i великою мiрою тогочасного лШературного процесу. Дослщжувати численш його пращ цього перюду - означав проникати в саме осердя складних та заплутаних колiзiй тогочасного лШературного життя. Маймо до того ж на уваз^ що Зеров сам був схильний не роз'еднувати сво'1, сказати б, академiчнi студп i пращ критичш, бо все написане в щ роки скорялося единш мет - сприяти розвою украшсько'1 лШератури, майбутне яко'1 виршувалось у дискусп» [1, с. 70]. Отже, активiзацiя питання впливу видатного поета i лiтературознавця М. Зерова на поточний лШературний процес та подальший розвиток вШчизняно'1' культури загалом i лiтератури зокрема е актуальною.
Починаючи з 90-х роюв ХХ ст., iнтерес до постат М. Зерова з боку лггературознавщв суттево пiдвищився, що обумовлено рядом об'ективних причин. Зеров «почуваеться оргашчним членом ново'1' хвилi, поколiння, яке прийшло у 20-х роках...» [5, с. 198].
Сучасна наука мае у своему арсеналi поважну кшьюсть наукових розвщок авторитетних вчених, що безпосередньо щкавилися постаттю М. Зерова у контекст доби, його лШературознавчою дiяльнiстю та творчiстю (В. Агеева, Б. Башмашвський, О. Баган, С. Бшокшь, Л. Бойко, В. Брюховецький, О. Гальчук, В. Дончик, М. Зубрицька, Ю. Ковалiв, А. Кравченко, В. Мельник, Л. Темченко тощо).
Метою дано'1' науково'1' розвiдки е критичне опанування лШературознавчо'1' спадщини М. Зерова, зокрема його статп «Свразшський ренесанс i пошехонськi сосни», з метою виявлення впливу митця на тогочасний лШературний процес та подальший розвиток новШньо'1' вШчизняно'1' лiтератури.
Завдання роботи - виявити концептуальш позицп М. Зерова з питань перспектив
