Вячеслав Олексшович Рум'янцев,
д-р юрид. наук, професор На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, член-кореспондент НАПрН Украни, м. Харш
УДК 340.0(477)
1дея украУнського нацюнально-державного
в1дродження (к1нець xviii - початок xx стол1ття)
У статт1 дослгджено змгст та еволющю 1дег укранського нацюнально-державного в1дро-дження у поглядах пров1дних громадських дгячгв, юристгв, полтичних партш на украгнських землях наприктщ XVIII - початку ХХ ст.
Ключовi слова: украшське нацюнальнодержавне ввдродження, конституцiоналiзм, федера-лiзм, парламентаризм.
Украшське державотворення спираеться на багатовжову кторш. Право УкраТнського народу на самовизначення мае мщну теоретичну базу у вигляд1
© Рум'янцев В. О., 2015
103
ще! нащонально-державного вщродження, пiдвалини якого закладалися та розвивалися з кшця XVIII до початку XX ст. у працях укра!нських письменни-юв, громадських дiячiв, вчених юристiв та кториыв, програмних положеннях громадських оргашзацш i полiтичних партiй.
Лiквiдацiя автономп Укра!ни i подiл !"! земель мiж Росiйською та Австро-Угорською iмперiями унеможливили створення единого державного нащо-нального центру. Абсолютистськi держави вороже ставилися до будь-яких нащональних прагнень укра!нщв i придушували !х усiма силами свое! адмЬ шстрацп. Як протидiя цьому у 80-х рр. XVIII ст. виникае щея укра!нського нацiонально-державного вiдродження. Цей процес почався, зазначае Д. Дорошенко, «як антитеза до тяжкого полггичного й соцiально-економiчного становища та культурного занепаду, в яких опинився в той час укра!нський народ» [6, т. 2, с. 268]. Базою !! вщродження стала Гетьманщина, i це не випадково, бо саме цей регюн ще донедавна жив власним державним життям. Носiями ще! вiдродження укра!нсько! державностi були шляхта i козацька старшина. Саме вони на Грунт станових iнтересiв започаткували свiтогляд, який спи-рався на юторичш традицп, особливо козацького перюду, в намаганнi довести свое право на вщновлення автономп Гетьманщини [11, с. 259].
Серед найбшьш патрiотично налаштованих представникiв укра!нсько! гро-мадськостi того часу вирiзнялася постать В. Капшста.
Значний сплеск зусиль зi збирання, вiдтворення, а невдовзi - розвитку укра!нсько! нацiонально! культури пов'язаний з iсторико-етнографiчно-фоль-клористичними дослщженнями Д. Бантиш-Каменського, Й. Бодянського, Т. Калиновського, Я. Марковича, М. Максимовича, В. Полетики, В. Рубана, О. Шафонського. Помггним твором того перюду стала «Iсторiя Русiв».
Цей рух вщграв важливу роль у пробудженш нацiонально! свiдомостi укра!нцiв, бо вш широко розгортав поняття наци. До якого був включений увесь народ, а поняття «батьювщина» охопило собою всi земл^ заселенi цим народом.
Вщдаючи належне зазначеним дiячам, слiд погодитися з думкою I. Крип'яке-вича, що «це були тiльки винятки. Загал дворянства спирав сво! стремлшня на добрi вiдносини з Росiею, не тратячи надп, що сво!м лоялiзмом здобуде деякi успiхи» [11, с. 259].
1дея нацiонально-державного ввдродження продовжуе свiй розвиток у свЬ домостi лiвобережно! укра!нсько! iнтелiгенцi! у 20 - 30-т рр. XIX ст. завдяки гурткам дворян-автономюпв, об'еднаних у масонсью ложi. Найбiльш вщомими !х дiячами е I. Котляревський, С. Кочубей, В. Лукашевич, М. Репнш, В. Тарнав-ський. Масонсьы ложi приедналися до декабристiв. Проте в поглядах останшх не було едност щодо нацiонально-державних прав украшщв.
Програма Пiвнiчного братства не визнавала нащональних прав за окре-мими народами. Цеалом П. Пестеля була централiзована республiка i звiдси вш робив висновок, що «Малоросiя школи не була й бути не може само-стiйною. Вiдтак, вона повинна поступитися сво!м правом бути окремою державою» [12, с. 56].
Натом1сть Швденне товариство ставило соб1 за головну мету увшьнення вс1х слов'ян в1д абсолютистсько! влади, знищення нащонального автоном1зму пом1ж деякими слов'янськими народами й об'еднання !х ус1х в одному федеративному союзь Малося на уваз1 запровадити в ус1х народ1в демократичну парламентарну форму правлшня, скласти конгрес для управи дшами щлого союзу. Кожнш окремш держав1 мала бути надана повна свобода й незалежшсть у виршенш !! внутршшх справ [6, т. 2, с. 277].
Говорячи про украшське нащональне вщродження першо! чверт XIX ст., треба мати на уваз1, що нос1ем цього чисто дойного руху було дворянство. В народш маси цей рух не йшов з т1е! просто! причини, що вони перебували в кршацькш невол1 й стояли поза впливом школи та просвгги [6, т. 2, с. 274].
Велику роль у шднесенш нащонально! св1домост1 Укра!нського народу вщграли письменники-романтики. Центром тогочасного лггературного життя став Харюв, зокрема Харювський ушверситет, ректором якого впродовж три-валого часу був вщомий укра!нський поет П. Гулак-Артемовський. У лгге-ратурному житт того перюду активну участь брали Г. Квггка-Основ'яненко, М. Костомаров, А. Метлинський, I. Срезневський та ш. Вщдаючи належне письменникам-романтикам, М. Грушевський зазначав, що «украшсью пись-менники подають руку слов'янському ввдродженню. Але бшьш широко! постановки нащонально! укра!нсько! ще! тут ще нема» [5, с. 315].
У 30-х рр. XIX ст. в Укра!ш починае формуватися поняття наци, яке спираеться на сшльшсть мови та культури [17, с. 201]. Наслвдком поши-рення вде! нащонально! св1домост1 стае проблема укра!нського нащонально-державного ввдродження.
У 40-х рр. XIX ст. осередком пол1тичного життя в Укра!ш став Ки!в. У 1843 р. тут розпочала свою д1яльшсть Археолопчна ком1с1я, завдяки науковим дослщженням яко! з'явилося нове поколшня укра!нських д1яч1в (М. Костомаров, П. Кул1ш, Т. Шевченко), як1 на чшьне м1сце юторичних завдань поставили щею державно! незалежност Укра!ни як гаранта штерес1в наци.
Спробою перетворення цих вдей у практичну площину стала д1яльшсть Кирило-Мефодпвського товариства, яке об'еднало цвгг укра!нсько! думки, людей, яю мали величезний вплив на розвиток укра!нського нащонального в1д-родження. Оргашзаторами його були В. Бшозерський, М. Гулак, М. Костомаров. До братства належали Г. Андрузький, П. Кул1ш, О. Маркович, О. Навроцький, I. Посада, Д. Пчельшков, М. Савич, О. Тригуб, Т. Шевченко [9, с. 23-24].
Сощальний склад братства суттево в1др1знявся в1д складу масонських лож 1 пол1тичних гуртыв першо! чверт XIX ст. Члени братства походили з середшх або найбвдшших верств населення, серед них був нав1ть колишнш кршак. Саме щ верстви прийшли в Укра!ш на змшу родовитому панству у сфер1 вдейного провщництва.
Програмш положення Кирило-Мефодпвського братства були сформульо-ваш у пращ М. Костомарова «Закон Божий (Книги буття укра!нського народу)» та вщозвах Кирило-Мефодпвського товариства. Нащональне питання в них
розглядалося як складова частина майбутньо! слов'янсько! федерацп, в якш кожен народ мав створити свою республшу й управляти сво!ми справами неза-лежно вiд iнших. «Кожен народ мав свою мову, свою лггературу й свш власний устрiй. Федеральним органом мав бути сейм або Рада Слов'янська. У кожнш республщ був свш правитель, вибраний на кшька лгг, i над щлим Союзом був би правитель, вибраний на юлька лiт. Щоб у кожнш республщ була загальна рiвнiсть i свобода. Щоб депутатiв i урядовцiв вибирано не по роду, не по багат-ству, а по розуму й по освт» [6, т. 2, с. 281].
Федералютська концепщя, притаманна суспiльно-полiтичнiй думщ Укра-!ни в попереднi роки, кирило-мефодпвцями була пiднесена на яюсно новий рiвень зусиллям М. Костомарова, який вважаеться засновником «федералют-сько! школи» в iсторГí Росп.
Члени Кирило-Мефодпвського братства намагалися надати сво!м погля-дам конституцiйного оформлення. Так, Г. Андрузький розробив «Начерки Кон-ституцп Республiки». Погляди автора цього документа еволющонували вiд обмеження монархiчно! форми правлiння до замiни на республжанську.
Дiяльнiсть Кирило-Мефодпвського братства стала кульмшацшною вiхою укра!нського нацiонально-визвольного руху 40-х рр. XIX ст. [14, с. 26] ^ як вщзначав Д. Дорошенко, «його iде! й його програма надовго зазначили головш напрямш лiнГí укра!нського нацiонального вщродження» [6, т. 2, с. 281].
Новий укра!нський центр в особi першого укра!нського журналу «Основи» об'еднав проввдш сили Кирило-Мефодпвського братства, але подальшого розвитку його програмнi ще! в дiяльностi петербурзького гуртка не отри-мали. Напевно життевий досвщ охолодив юнацькi мрп, а суттево важливi для Укра!нського народу завдання змусили облишити далекосяжш мрп про устрш слов'янського свiту. Гурток «Основи» залишив осторонь широк полi-тичш плани. На перше мiсце постав захист самобутноси укра!нсько! нацiо-нальноси та лiтератури [11, с. 267]. Об'еднавши свiдомi нацiональнi елементи Укра!ни, вiн «зв'язав укра!нський рух з прогресивними i демократичними течiями великоруського сусшльства» [5, с. 318].
Росшський уряд вбачав у цiй дiяльностi небезпеку для iмперГí, а засобами протидп йому - масовi арешти i заслання укра!нських дiячiв (О. бфименко О. Кониського, В. Лободу, П. Чубинського). Завершував розправу в 1863 р. циркуляр мшстра внутршшх справ П. Валуева, який заборонив друкувати книжки укра!нською мовою з поясненням, що «не було, немае й не може бути шяко! укра!нсько! мови» [7, т. 1, с. 210].
Зведений до характеру л^ературно!, культурницько! течи, укра!нський рух 50-60-х рр. XIX ст. та!в у собi величезний потенщал, який незабаром виявився.
На початку 70-х рр. XIX ст. у Киевi зосередились значш укра!нсью iнте-лектуальнi сили, i вш став головним осередком укра!нського руху. Ки!вська громада об'еднала низку блискучих таланов: В. Антонович, X. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко, К. Михальчук, I. Нечуй-Левицький, О. Русов, М. Старицький, П. Чубинський, яы зумши сформулювати наново
украшську нащональну програму. Шляхи перебудови державного устрою Росп вони вбачали у федеративному устро1 з широкою автономieю для Украши.
Неспроможшсть стримати украшський нацiональний рух турбувала росш-ський уряд. У травш 1876 р. iмператор Олександр II шдписав указ, згiдно з яким було заборонено друкувати украшською мовою лiтературнi твори i навiть «друкування на нiй текстiв до музичних нот» [7, т. 1 с. 264].
Тяжы умови, в яких опинилася украшська пол^ична думка, не стали на завадi появи ново!" плеяди украшських дiячiв. 1деологом украшсько1 дер-жавницько1 iдеï став М. Драгоманов. Вш обгрунтував необхiднiсть переходу абсолютистсько1 Росп до конституцiйного ладу, висунув i своервдно вирiшив проблеми конституцiоналiзму i федералiзму, полiтичноï свободи, демократы, прав людини, мiсцевого самоврядування. «Як шхто iнший з його сучасниыв на Украïнi, вiн сприяв виведенню прогресивноТ iнтелiгенцiï з щейно1 безви-ходi та нiгiлiзму на шлях усввдомлено1 полiтичноï активностi у справi дер-жавно-правово1 iдеологiï» [15, с. 3].
М. Драгоманов виступав за республжансько-демократичну форму устрою держави. Найважлившим принципом, який закладався в ïï основу, був принцип конституцiоналiзму, що включав так компоненти, як пол^ична свобода суспiльства i громадянина, котрi реалiзовувались через народне представництво в центрi й широке самоврядування на мкцях, широкi права i свободи людини.
Республжанська форма правлiння пропонувалась М. Драгомановим на засадах парламентаризму. Формування представницького органу мало ввдбува-тися на основi загального i рiвного виборчого права.
Побудова державного мехашзму повинна виходити з визнання i застосу-вання теорп подiлу влади, яку М. Драгоманов розумiв не як розосередження влади, а лише як розподш пращ помiж органами влади, оскшьки носieм влади для нього був народ. А звщси М. Драгоманов виводив принцип первюност влади народу перед владою державою [15, с. 59-60].
Важливою для М. Драгоманова була проблема сшввщношення федера-лiзму i децентралiзацiï, якi не розглядались мислителем як протилежность Його щеалом була федеративна демократична республжа, побудована на прин-ципi децентралiзацiï. М. Драгоманов був прихильником федерацп як форми державного устрою i застосовував поняття «федералiзм» для рiзноманiтних форм сполучення мiж державою, а також мiж iншими громадськими й терито-рiальними органiзацiями, що не мали державного характеру [15, с. 82].
М. Грушевський, характеризуючи федералiзм М. Драгоманова, шдкрес-лював, що це було «перенесення кирило-мефодпвських вдей з Грунту слов'я-нофiльськоï (федерацп слов'янських народiв) на реальний Грунт сучасних вщносин» [4, с. 51].
Ц iдеï в 1880 р. М. Драгоманов разом з М. Павликом i С. Подолинським опублжував у «ГромадЬ» як програму, що моделювала майбутню украшську державшсть. IÏ ще'1 значною мiрою впливали на провщ украшського нащо-
нaльнoгo руху шд 4ac pевoлюцiйниx пoдiй 1917 - 1920 pp., визначали фopмy деpжaвнoгo ycтpoю Украши та ÏT вiднocин з Рociею, oкpеcлювaли змicт держа-вoтвopчoгo пpoцеcy в Укpaïнcькiй Нapoднiй Реcпyблiцi, oбyмoвлювaли йoгo ycпixи, але й гаричинили йoгo невдaчi.
Значним внеcкoм у poзвитoк нaцioнaльнo-деpжaвнoï iдеï в УкраШ на злaмi XIX-XX cт. стала твopчicть I. Франка. Анaлiзyючи пpoблеми, пoв'язaнi з фop-мoю деpжaвнoгo ycтpoю i фopмoю деpжaвнoгo правлшня, вш гocтpo крити-кував юнування мoнapxiï, де влада i загани rpyнтyвaлиcь на aбcoлютнiй вoлi мoнapxa. Пoлiтичним iдеaлoм I. Франка була демoкpaтичнa pеcпyблiкa з вищим представницьким opгaнoм, yтвopеним на ocнoвi загальних вибopiв.
Утвopенi в цей перюд пoлiтичнi партп Нaдднiпpянcькoï Украши зали-шaлacя на федеративних пoзицiяx аж дo 1917 p. i ix пеpеxiд дo пpoгpaми пoлiтичнoï caмocтiйнocтi вiдбyвaвcя лише в чacи pевoлюцiï пiд тиcкoм зoв-нiшнix oбcтaвин - у першу чергу вна^док зaгocтpення poc^^ra-y^a-ïнcькoгo кoнфлiктy, який yнемoжливлювaв pеaлiзaцiю aвтoнoмiï Украши у cклaдi Рociйcькoï paдянcькoï держави.
Значний вплив на пpoгpaмнi пoлoження пoлiтичниx пapтiй у цей чac отравили пoгляди M. Mixнoвcькoгo пpo Украшу як незалежну державу. Пеpшoю пpoгpaмoю Ревoлюцiйнoï yкpaïнcькoï партй' (РУП) була 6po-шура M. Mixнoвcькoгo «Сaмocтiйнa Украша», в якiй в icтopикo-пpaвoвoмy кoнтекcтi oбrpyнтoвyвaлacь iдея деpжaвнoï незaлежнocтi Украши. Вига-pиcтoвyючи метoд екcкypcy в icтopiю, aвтop дав бездoгaнний, з тoчки зopy мiжнapoднoгo права, aнaлiз yкpaïнo-pociйcькиx вiднocин за Перея^авотгаю yгoдoю 1б54 р. як ганфедеративних i пopyшениx пiзнiше Рociею. Виxoдячи з цьoгo, M. Mixнoвcький oбcтoювaв пpaвo Украши на пoвеpнення дo cтaтycy cyвеpеннoï держави [13, c. 78-83].
Пpoте paдикaлiзм aвтopa «Сaмocтiйнoï Украши», щo пoдекyди межував iз шoвiнiзмoм, пеpешкoджaв пoпyляpнocтi йoгo дyмoк. А заяви «Украша для украшщв, i дoки xoч oдин вopoг-чyжинець лишитьcя на нaшiй теpитopiï, ми не мaемo права пoклacти opyжжя» [18, т. 1, c. 71] , ввдштовхували вiд укра-ïнcькoï iдеï, в iнтеpпpетaцiï M. Mixнoвcькoгo, iншi нaцioнaльнocтi пoлiетнiч-нoгo на^лення Украши.
Ревoлюцiйнa yкpaïнcькa пapтiя пocтyпoвo пеpетвopилacя на пapтiю шщ-aл-демoкpaтичнoгo cпpямyвaння, щo вплинyлo на ïï cтaвлення дo украш^та! деpжaвницькoï ще'1. З 1903 р. РУП вiдмoвляетьcя вiд бpoшypи M. Mixнoв-^rara як пpoгpaмнoï. У «Нapиci пpoгpaми Ревoлюцiйнoï yкpaïнcькoï партй"» виcyвaлacя вимoгa пеpетвopення Pociï на федеративну регаублжу aвтoнoмниx нaцioнaльнo-icтopичниx oблacтей з пpaвoм на ïx пoвне державне вдокрем-лення шляxoм пpoведення референдуму. Вищим зaкoнoдaвчим i пoлiтичним пpедcтaвницьким opгaнoм aвтoнoмiï Украши мала cтaти Нapoднa Рада, яка б oбиpaлacь на пiдcтaвi зaгaльнoгo вибopчoгo права [3, c. 25].
У cвiдoмocтi людей, зopгaнiзoвaниx у РУП, пoеднyвaлиcя нацюнальш та coцiaлicтичнi iдеï, але пocтyпoвo мiж ïï членами пocилювaлocя poзмежy-
вання. Ввд партп ввдокремилась група нащоналктичного спрямування з гас-лом «Украша для украшщв» на чолi з М. Мiхновським, яка основною метою проголосила утворення самостшно1 украшсько1 держави. Бiльша частина члешв РУП у 1905 р. утворила Украшську сощал-демократичну робiтничу партiю, яка в пол^ичнш сферi обмежувалась гаслами нащонально-терито-рiальноï автономп Украши [8, с. 110].
Як вщзначае Д. Дорошенко, на зламi XIX-XX ст. у громадсько-пол^ичне життя вступае нове поколшня украïнцiв, «вихованих у поняттях i поглядах безкомпромюного украшського нацiоналiзму на широкiй европейськiй основi, людей, що вже не задовольнялися лише культурницькою дiяльнiстю, а хотiли здобути для украшського народу всю повноту нащональних i пол^ичних прав, щучи поруч iз всеросiйським визвольним рухом, але сво1м окремим шляхом, у рамках власних оргашзацш» [6, т. 2, с. 318].
З початком революцп 1905 р. нащональний рух в УкраШ активiзувався i став масовим. Цьому сприяло те, що на момент революцшного вибуху в укра-шському суспiльствi вже склався спектр полiтичних сил, якi репрезентували погляди значно1 частини iнтелiгенцiï. Вони прагнули втшення соцiалiстичних iдеалiв, украШзацп суспiльно-полiтичного життя, а найрадикальнiшi з них висували гасло здобуття Украшою державно!" незалежностi.
Вiддзеркаленням питомо1 ваги окремих полггичних сил в украшських губершях до iдеï нацiонально-державного ввдродження стали результати вибо-рiв до I Державно! Думи. 1з 102 депутаив, обраних вiд етнiчно украшських губернш, 45 об'еднались у фракщю пiд назвою «Украшська парламентська громада», що мала свш друкований орган «Украшський вюник». З щею фракщею активно спiвпрацювали вiдомi украшсью громадськi дiячi М. Грушевський,
0. Лотоцький, О. Русов, М. Туган-Барановський, I. Франко. Основу пол^ично1 платформи фракцп становила автономiя Украши.
Зусилля украшських дiячiв пiд час роботи I Державно! Думи, як вщзначае
1. Крип'якевич, не були марними [10, с. 467]. У II Державнш Думi було засно-вано парламентський клуб шд назвою «Украшська парламентська громада», який об'еднував 47 депута™ i видавав часопис «Рщна справа - вют з Думи».
Ввдстоюючи еднiсть Росiйськоï держави, депутати ввд украшських губернiй виходили з того, що вона буде мщна i непорушна лише тодi, «як народи, що складають Росiю, будуть зв'язаш мiж собою не вшськовою силою i централiзацiею урядування, а через справжню спiльнiсть штере-^в, котру всi будуть признавати» [18, т. 1, с. 161]. Засобами цього була нащональна i територiальна автономiя для нацiональних окраш Росшсько! iмперiï [18, т. 1, с.161]. Украшська парламентська громада внесла на роз-гляд Думи пропозицiю про запровадження навчання украшською мовою в школах i заснування кафедр украшознавства в ушверситетах. Зусиллями громади були шдготовлеш законопроекти про автономш Украши, про мк-цеве самоврядування, про украшську мову в суд^ школ^ церквi тощо. Але втiлити ix в життя не вдалося через розпуск II Державно! Думи.
1снування у складi I i II Державних Дум Укра!нсько! парламентсько! гро-мади, !"! боротьба за автономш Укра!ни мали велике полгтичне значення: перед yciM свiтом це був доказ того, що в Росшськш iмперi! iснуe укра!нський народ, i вiн домагаеться сво!х природних прав.
Укра!нське питання залишалось одним з головних у III та IV Державних Думах, хоча у зв'язку зi змшою виборчого закону укра!нсью депутати свое! фракцп не створювали.
Незважаючи на поразку революцп 1905 - 1907 рр. та ютотне зниження полiтично! активностi в наступш роки, !! наслiдком стало здобуття права на укра!нське друковане слово, нащонально-громадсьы органiзацi!, в тому числ й полiтичнi.
У роки мiж першою росiйською революцiею i Першою свiтовою вiйною iдею нацюнально-державного ввдродження пропагувало засноване у 1908 р. полггичне об'еднання Товариство Укра!нських Поступовщв (ТУП). На його чол^ як загальновизнаний лiдер укра!нства, стояв М. Грушевський. Упродовж майже десятирiччя ТУП вiдстоювало позицп конституцшного парламентаризму в Росп й автономiю Укра!ни [12, с. 73].
«Нове дихання» у своему розвитку укра!нська нацiонально-державна iдея отримала в роки Першо! свгтово! вшни, з початком яко! з'явилась надiя на роз-пад двох iмперiй — Росшсько! та Австро-Угорсько!, мГж якими була подшена Укра!на, i створення умов для практичного втшення iде! соборност в життя.
1 серпня 1914 р. у Львов! була створена Головна укра!нська рада. До !! складу увшшли представники трьох укра!нських полГтичних партiй: нащо-нал-демократично!, сощал-демократично! i радикально!. Платформи цих партш в царинi укра!нсько! державностi зводились до пол^ично! само-стшност Укра!ни. Проте Головна укра!нська рада у справi укра!нсько! дер-жавностi виявила непослвдовшсть, дотримуючись старо! й невиправдано! австрофiльско! орiентацi!.
Група полгтичних емпран^в з Надднiпрянсько! Укра!ни 4 серпня 1914 р. створила Союз визволення Укра!ни як безпартшну полгтичну оргашзащю для пропаганди iде! самостiйно! Укра!ни. У його програмi, складенiй Д. Донцовим, зазначалося: «Об'ективна iсторична конечшсть вимагае, щоби помГж Захвд-ною бвропою й Москвою постала самостшна Укра!нська держава». Формою !! правлшня мала бути «конституцшна монархiя з демократичним внутршшм устроем полгтичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими i релiгiйними свободами для всГх нащональностей i вiросповiдань, з самостiйною укра!нською церквою» [18, т. 1, с. 216-217].
Список л^ератури:
1. Багатопартшна укра!нська держава на початку XX ст.: програмш документи перших укра!нських пол1тичних партш. - К. : Наук. думка, 1992. - 720 с.
2. Баранчук В. Питання форми державного устрою в украшськш полиико-правовш думщ (друга половина XIX - початок XX ст.) / В. Баранчук // Вкник Академп правових наук Украши. - 1996. - № 6.
3. Укра!нсью полиичт партп юнця XIX - першо! половини XX столитя : монограф1я / В. I. Головченко, Г. Г. Демиденко, В. М. брмолаев, В. 6. Рубаник ; Юрид. акад. Укра!ни. - X., 1994. - 42 с.
4. Грушевский М. Освободжение России и украинский вопрос / М. Грушевский. - Спб, 1907. - 102 с.
5. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. Грушевский. - К. : Наук. думка, 1991. - 615 с.
6. Дорошенко Д. I. Нарис кторц Укра!ни : в 2 т. / Д. I. Дорошенко. - К. : Либвдь, 1992.
7. ¡стор1я держави 1 права Укра!ни : хрестомапя : у 2 т. / за ред. В. Д. Гончаренка. - К. : ¡н Юре. 1997.
8. Касьянов Г. Укра!нський сощал1зм: люди, партп, вде! (початок XX стор1ччя) / Г. Касьянов // Полгголопчт читання. - 1992. - № 2.
9. Копиленко О. Л. Пол1тико-иравов1 вде! Т. Шевченка та I. Франка в сучаснш вдеолопчнш боротьб1 / О. Л. Копиленко. - К. : Либвдь, 1990. - 216 с.
10. Крип'якевич I. Михайло Грушевський. Життя й д1яльшсть / I. Крип'якевич // Великий укра!нець: матер1али з життя та д1яльност1 М. С. Грушевського. - К. : Наук. думка, 1992. -516 с.
11. Крип'якевич I. П. !стор1я Укра!ни / I. П. Крип'якевич. - Льв1в : Сви, 1990. - 298 с.
12. !стор1я укра!нсько! державност : монограф1я / Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна. - Льв1в : Сви, 1994. - 296 с.
13. М1хновськпй М. Самостшна Укра!на / М. М1хновськпй // Виввд прав Укра!ни. - Льв1в : Сви, 1991. - 156 с.
14. Серпенко П. П. Соборна Укра!на: ввд вде! до життя / П. П. Серпенко. - К. : Либвдь, 1993. - 174 с.
15. Скакун О. Ф. М. П. Драгоманов как политический мислитель / О. Ф. Скакун. - X. : Основа, 1993. - 265 с.
16. Скрипнюк О. В. Теоретико-методолопчш засади формування та розвитку громадян-ського сустльства 1 правово! держави в Укра!ш / О. В. Скрипнюк. - К. : Либвдь, 1995. -246 с.
17. Субтельний О. Укра!на: 1стор1я / О. Субтельний. - К. : Либвдь, 1991. - 512 с.
18. Укра!нська суспшьно-полиична думка в 20 столий. Документи 1 матер1али : у 3 т. / упо-ряд. Т. Гунчак 1 Р. Сольчак. - Нью-Йорк, 1983.
Румянцев В. О. Идея украинского национально-государственного возрождения (конец XVIII - начало XX века).
В статье исследовано содержание и эволюция идеи украинского национально-государственного возрождения во взглядах ведущих общественных деятелей, юристов, политических партий на украинских землях в конце XVIII - начале ХХ в.
Ключевые слова: украинское национально-государственное возрождение, конституционализм, федерализм, парламентаризм.
Rumiantsev V. A. The idea of Ukrainian national-state revival (end of XVIII - beginning of XX century).
In the article examines the content and evolution of the idea of Ukrainian national-state revival in public opinion leading public figures, lawyers, political parties in the Ukrainian lands late XVIII - early XX century.
Key words: Ukrainian national revival of the state, constitutionalism, federalism, parliamentarism.
Надшшла до редколегп 16.02.2015 р. © Рум'янцев В. О., 2015 111