CC BY
43
УДК 340.11 «652» I. В. Гетьман,
канд. юрид. наук, зав!дувачка лабораторп европейського права та пор'!вняльного правознавства 1нститут державного буд '1вництва та мюцевого самоврядування НАПрН Украши,
м. Харю в
ГЕРМЕНЕВТИЧНА МОДЕЛЬ АРИСТОТЕЛЯ: ЮРИДИЧНЕ МИСЛЕНННЯ Й ТЕОР1Я ПРО СУДЖЕННЯ
Статтю присвячено системному аналЬу однпеТ з актуальних методолопй праворозумш-ня - герменевтики. Здшснено гносеолопчне дослщження знань про герменевтичну проблематику уншерсального фтософа доби античное^ - Аристотеля, зокрема, придтено увагу його думкам щодо побудови окремоТ теори про судження, передумовам \ процесу формуван-ня фтософського та юридичного мислення як складовоТ частини першого.
Ключов! слова: герменевтична методолопя, розумЫня, пЬнання, мислення, пояснения, судження, мисленнева дтльнють, юридичне мислення, античнють, Аристотель.
Епоха транзици, в умовах якоТ розгортаеться ¡снування не лише украшського, а й европейського соц1уму, «визначае» трансформаци в соц1альый, еко-ном1чый, юридичнм \ культурнм сферах життед1ялы-юс"п людей. Законом1рно, що при змУ сус-птьно-пол1тичного ладу, глобальному трансформуваны економ1чних засад господарю-вання, прийнягп кардинально нових Конституций закоыв, пщ-законних нормативно-правових ак"пв екзистенцмно оновлю-еться весь арсенал теоретич-них знань, що регулюе вщпо-вщж взаемини в сусптьствк У межах ц1еТ прац1 ми ведемо мову про «методолопчне пере-озброення» теоретичного шару знань юридичноТ науки, а саме:
1) появу нових методолопчних пщход1в до розумЫня права;
2) зм1щення прюритет1в вщ дер-жави на сторону особи; 3) змен-шення рол1 державного примусу при регулюваны правовщносин;
4) акцентування значущост1 людини, м життя, чесп, гщност1;
5) надання ¡стотноТ рол1 прими-рювальним та погоджувальним важелям права при виникнены конфлктноТ ситуаци правового епткування ¡ндивщ1в.
Вивчаючи одну з актуальних методолопй праворозумЫня - герменевтичну, хоттося б зупинитись на юторичних засадах виникнення перших щей з ц1еТ проблеми. Неодноразово звертаючись раыше до генезису ¡сторико-хронолопчного розвитку знань про загальну
теорю розумЫня - герменевтику, в даному дослщжены буде проанал1зовано герменевтичы знания за допомогою системного вивчення творчого доробку велетня античноТ фтософськоТ думки - Аристотеля. Вважаемо, що повнютю виправданим е вио-кремлення погляд1в Аристотеля з плеяди щей античних мисли-тел1в, осктьки в\и у системати-зованому вигляд1 представив уа надбання софют1в, Сократа, Платона; пщдав Тх конструктивны критиц1 й зробив спробу побудувати власну теорю про судження (аналог сучасноТ кон-цепцм мисленневоТ д1яльност1, що розробляеться автором) та концепцю тлумачення. Не можна оминути факт можпи-вост1 евристичноТ д1яльност1 у запропонованм проблематиц1 завдяки науковим пошукам С. С. Алексеева, М. I. Козюбри, С. I. Максимова, I. П. Малино-воТ, О. В. Петришина, А. В. Полякова, П. М. РабЫовича, I. Л. Чест-нова та ¡н. [1; 5-10; 12]. На знак пщтвердження подальшоТ акту-ал1заци взятого курсу досл1д-ження хочеться навести слова широко вщомого в наукових колах П. М. РабЫовича про те, що сучаа-п ¡нтерпретацмы про-блеми правового регулювання не можуть бути виршеы за допомогою накопичених рашше знань у межах теори правотлу-мачення, а потребують викорис-
тання досягнень загальноТ теори розумЫня (¡нтерпретацм) - так званоТ герменевтики з м складо-вими частинами й пщроздтами (сем1отикою, лопчною семантикою, л1нгв1стичною соц1опсихо-лопею i т. п.) [10, с. 62].
Аристотель (384-322 p.p. до н. е.), видатний мислитель античного св1ту, навчався у школ! Платона, був виховате-лем А. Македонського. Енци-клопедичний розум l|ie'i людини дозволив систематизувати й узагальнити знания майже Bcix наук природничого циклу, зали-шивши по co6i не ттьки BaroMi науков1 npaqi, але дмшовши до нащадюв у своТй вщом1й цитат1: «...Платон - мм друг, але б1ль-ший друг - ¡стина. 1стину шукати легко i важко, бо зрозум1ло, що Hixro не може м цтком осягти, не може м повнютю зам1тити, але кожен додае потрохи до нашого тзнання природи, та ¡з сукупност1 цих факт1в скла-даеться велична картина...» [2, с. 39, 40] (тут i дал1 - переклад наш. - /. Г.), викарбуванм на буд1вл1 Нац1ональноТ акаде-мм наук у Вашингтон! (США). У «Метаф1зиф> (творах, що cni-дують за ф1зикою, зпдно з тлу-мачувальною традиц1ею голови аристотел1вськоТ школи Андро-н1ка Родоського) Аристотель, розвиваючи вчення про щеТ Платона, розробив власну теорю п1знання - вчення про судження.
Звернення до судження було не випадковим, осктьки в т\ часи почала зароджуватися давньо-грецька судова система, фор-мувалося юридичне мислення, головною стад1ею судового про-цесу були дебати з розм1ркову-ваннями, судженнями кожноТ ¡з сторН закладалися перим паростки адвокатури: «платы вчител1 мудростЬ>, софюти, на оплатим основ1 надавали послуги з вщстоювання пози-цм протидючих на суд1 сто-р1н. Законом1рно, що питания з матери теори про судження було поставлене безпосередньо судовою практикою того часу, адже за гроим софюти, добре володючи практикою побудови суджень, могли довести все що завгодно на користь зацкавле-ноТ сторони, чиТ ¡нтереси вони б представляли. Тому Аристотель доклав власних зусиль, щоб унормувати галузь судо-чинства. Розпочав в\и у своТй прац1 «Метаф1зика» з аз1в побудови теори про судження - п1з-навальноТ д1яльност1 людини. «...Уа люди вщ природи праг-нуть до тзнання <...> тварини, на вщмЫу вщ людей користу-ються образами уяви та пам'ят1, а досвщ використовують мало; людський рщ звертаеться до мистецтва досвщу...» [2, с. 19]. Отже, можна вщзначити, що, по-перше, митець видтив одну з ознак мисленневоТ д1яльност1
у ход1 тзнання - мистецтво досв/ду. «...Осктьки досвщ створив мистецтво, а недосвщ-ченють - випадок...» [2, с. 14]. Досвщ при мисленневм д1яль-ност1 окреслюе об'ект тзнання, формуе ¡ншими словами знания про незнания (об'ект тзнання), яке в конструкци мисленневого процесу первинне розум'шня (знания про незнания) - п1з-нання - розум'шня (знания про знания) - тлумачення (пояснения) - правозастосування чи адаптац1я з подальшим засто-суванням норм права [Див.: 4] займае початкову стадю. Надал1 Аристотель замислю-еться з приводу того, завдяки чому можна стверджувати, що мае м1сце саме процес тзнання, а не якась ¡нша начебто гносе-олопчна д1яльнють: «...знания \ розумЫня мають власною пере-думовою причину...» [2, с. 21], осктьки повне знания вм1щуе в соб1 знания про причину (яка, наприклад, обумовлюе те чи ¡нше явище). «...Бо навчать ттьки т\ люди, як\ вказують причини для кожноТ речк..» [Там само]. Отже, як передумова знания про знания е знания причини. Мудрець вперто працюе над власним вченням про причини [Див.: с. 79-92] та зупиня-еться на класифкаци вид1в причин: «...нам вочевидь належить досягти знания про перв1а-п причини - ми тод1 приписуемо
co6i знания кожноТ peni, коли, на нашу думку, ми розум1емо першу причину...» [Там само]. Про причини автор «Мета-ф1зики» говорить у чотирьох значениях: 1) сутност1 та cyTi буття (¡ншими словами, чому ¡снуе об'ект, явище); 2) мате-р1я i субстрат, що знаходиться в и основ! (з чого складаеться об'ект, явище); 3) те, звщки роз-починаеться рух; 4) причина, яка протилежна ттьки-но назвашй, а саме «те, заради чого» ¡снуе об'ект, явище, благо. Тому, як благо е мета виникнення i руху [2, с. 23]. Просуваючись у влас-них пошуках, фтософ працюе над проблемою складности ni3-нання, a BTiM i розумшня, причина останнього прихована у людсьюй природ! й не залежить вщ суб'ективних характеристик того, хто п1знае: «...причина зумовлена не природою об'екта тзнання, а слабкютю людськоТ думки: як 04i кажашв не мають сили перед денним свппом, так i наш розум - перед тими речами, KOTpi за своею природою найяс-Himi пом1ж ycix. I справедливо бути вдячними не ттьки тим, чиТ думки ми роздтяемо, але й по вщношенню до тих, хто висло-вився бтьш поверхнево: адже вони привнесли щось, пщготу-вавши нашу здатнють до ni3-нання...» [Тамсамо, с. 39]. Таким чином, можемо зробити пром1ж-ний висновок про необхщнють
мистецтва досв/'ду /' знания про причини для безперешкодного руху конструкци мисленневоТ д1яльност1, наведеноТ ран1ше. На стад1ях передрозум1ння та розум1ння екзистенц1йно важ-ливим уявляеться з'ясування обставин, що стае можпивим, якщо винайдено вщповщь на схематичне запитання: «в чому суть» (людини, вогню, норми права, певного претендента). «...Найбтьш повне знания про р1ч ми приписуемо соб1 в тому раз1, коли будемо знати, в чому суть, - бтьшою м1рою, ан1ж якщо ми узнаемо ктькють або яюсть останньоТ...» [2, с. 114]. У своТх попередн1х роботах ми вже намагалися побудувати акту-альну конструкц1ю мисленневоТ д1яльност1 в ход1 п1знання задля ¡люстраци того, яку стад1ю в нм займае тлумачувальна д1яль-нють, що нерозривно пов'язана ¡з загальною теор1ею розум1ння - герменевтикою [Див.: 4]. Тепер хоттося б довести право на життя вищевказаноТ мисленневоТ конструкци з юторичного аспекту, а саме, використавши з ц1ею метою положения книги сьомоТ' «Метаф1зики» Аристотеля: «...розпочинаючи п1зна-вальну д1яльнють пщ час розу-м1ння явища, необхщно в першу чергу перейти до сфери того, що найбтьш за все знайоме. Адже тзнання в уах людей проходить у такий споаб - кр1зь те, що
бтьш осягнуте у своТй суп, до того, що менш осягнуте. ... все-таки слщ взяти за точку вщправ-лення те, що зрозумто, хоча й погано, про р1ч по сут'1, а пот1м у такий споаб намагатися п1з-нати те, що може бути зрозумн лим взагал'1, рухаючись, як було зазначено, послщовно кр1зь ц1 стад и...» [2, с. 115-116] (курсив наш - /. Г.). Сутнють викладе-ного дае пщстави стверджувати про формування Аристотелем власноТ теори судження, яку в1н називав наукою. Довщ остан-ньоТ про те, що здатнють до судження в процеа розумЫня е характеристикою дуим людини, при чому м розм1рковуючоТ час-тини, складно не пщтримати й зараз, вказавши ттьки-но, що досягнення медичноТ науки й науки лопки ставлять дещо пщ сумыв таку зд1бнють людськоТ дуим, переводячи вс\ ц1 процеси у лоно ф1зюлопчних властивос-тей мозку людини.
Практичы моменти д1яль-ност1 з тлумачення розкрито нами у стагп, повнютю при-свяченм анал1тичному анал1зу трактату Аристотеля «Щодо тлумачення» [Див.: 3]. «Мета-ф1зика» додае до цих практич-них порад (не застосовувати при тлумаченш багатозначних сл1в; не використовувати сл1в у непрямому значены; табу на маловживаш слова при тлума-чены) нар'икну ¡дею, яка повинна
«червоною ниткою» проходити кр1зь мисленневу д1яльнють тлумача про розумЫня завдяки тзнанню, а пот1м вже й при тлу-мачены й адаптацм (наприклад, до права Свросоюзу). Отже, «... при осягнены сут1 визначаемого (те, що п1знаеться - уточнения наше. - /. Г.) може бути щось в пром1жку м1ж ними ... тому про-м1жы визначення повины фор-муватися з протилежних. Тому що вс\ пром1жы визначення належать до того ж самого роду, як \ т1, у пром1жку м1жякими вони надаються ... Дмсно, пром1ж-ними [станами] називаються т\, в як\ р1ч, що змЫюеться, повинна попередньо перейти (серед звуюв - це перехщ вщ найви-щих до крайых низьких у музич-ному ряд1 кр1зь пром1жы м1ж ними звуки, а серед кольор1в - рухаючись вщ бтого кольору до чорного, обов'язково кр1зь пром1жш пурпуровий \ арий...» [2, с. 175]. Неперевершене значения «Метаф1зики» вщносно проблематики герменевтики права полягае у вдалих спробах надати авторське визначення семантики багатьох категорм, як\ в тепершнм час належать до термЫологи юриспруденцм й застосовуються в багатьох галузях украТнського законо-давства. Аристотель «полегшив життя» сучасним вченим-тео-ретикам права, надавши визначення таким нар1жним термЫам
юриспруденции як: а) володЫня; б) користування; в) розпоря-дження pi44K), що складають ниы три непохиты правом1ччя права власност1; г) цта pi4 та ï'ï частки; д) подтьна pi4 та неподтьна. Yci ц\ й багато ¡нших категорм з упевненютю використовуються, зокрема, у цивтьному та ¡нших галузях вп"чизняного законодав-ства.
Отже, пщсумуючи bcî над-бання античного мудреця, необхщно вщзначити, що bîh, по-перше, видтив сферу мис-лення i суджень, сформувавши власну теорю, з метою не ттьки загального метаф1зичного розу-м1ння, але й розумЫня закоыв, осктьки фтософ обстоював позицю щодо HeoôxiflHOCTi не
числом, а якютю тлумачення та ¡нтерпретацп «заставляти закони працювати» [11, с. 132133]. По-друге, сформулювавши власну теорю, Аристотель приступив до описування \ норму-вання останньоТ, пщмшовши в такий споаб дуже близько до визначення права, завдяки добутку саме герменевтичного пщходу до праворозумЫня, як сказали б ми зараз. По-трете, нормуючи хщ мисленневоТ д1яль-носп пщ час судочинства в добу античносп, саме Аристотель роз-повсюдив на цю галузь загаль-ний пщхщ, що прописував слщу-вання правилам загальноТ лопки. I, нарешп, ми спод1ваемося на дискуаю серед науковц1в ¡з запропонованоТ проблематики.
Списокnimepamypu: 1. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития - надежда и драма современной эпохи : моногр. / С. С. Алексеев. - М. : Статут, 2000. - 256 с. 2. Аристотель. Метафизика / Аристотель ; пер. и прим. А. В. Кубицкого. - М.-Л. : Гос. соц-эконом. иэд-во, 1934. - 348 с. 3. Гетьман I. В. Практичж моменти ¡нструментально!' герменевтики права на приклад1 ¡сторичних аналопй / I. В. Гетьман // Держ. буд-во та мюц. самоврядування : зб. наук. пр. / вщп. ред. Ю. П. Битяк.
- X. : Право, 2010. - Вип. 20. - С. 67-75. 4. Гэтьман I. В. Мисленнева дтльнють у правовм герменевтиц1 як шнтесенцт процесу адаптацм законодавства Украши в умовах зближення з европейським правом /1. В. Гетьман // Проблеми законное^ : акад. зб. наук. пр. / вщп. ред. В. Я. Тацш. - X. : Нац. юрид. акад. Украши, 2012. - Вип. 121. 5. Козюбра M. PiBHi праворозу-мЫня: антрополопчний аспект / М. Козюбра // Щорнникукр. права : зб. наук. пр. / вщп. за вип. О. В. Петришин. - X. : Право, 2010. - № 2. - С. 5-15. 6. Максимов С. И. Право и политика: в поисках баланса / С. И. Максимов. - Проблемы философии права. - 2003. - Т. 1. - С. ISO-ISS. 7. Малинова И. П. Эпистемология права / И. П. Малинова // Рос. юрид. журн. - 1999. -№ 3. - С. 153-159. 8. Петришин О. В. Проблеми соц1ал1зацм правово'1' науки / О. В. Петришин // Право Украши. - 2010. - № 4. - С. 133-141. 9. Поляков А. В. Петербургская школа философии права и задачи современного правоведения / А. В. Поляков // Правоведение. - 2000.
- № 2. - С. 4-23. 10. Рабшович П. М. Герменевтика i правове регулювання / П. М. Рабшович // BicH. Акад. правових наук Украши. - 1999. - № 2. - С. 61-71. 11. Розин В. М. Генезис права: методологический и культурологический анализ / В. М. Розин. - M. : NOTA BENE Медиа Трейд комп., 2003. - 336 с. 12. Честное И. П. Диалогическая онтология права в ситуации постмодерна / И. Л. Честное // Правоведение. - 2001. - № 3. - С. 45-52.
ГЕРМЕНЕВТИЧЕСКАЯ МОДЕЛЬ АРИСТОТЕЛЯ: ЮРИДИЧЕСКОЕ МЫШЛЕНИЕ И ТЕОРИЯ О СУЖДЕНИИ Гетьман И. В.
Статья посвящена системному анализу одной из актуальных методологий правопони-мания - герменевтике. Проведено гносеологическое исследование знаний о герменевтической проблематике универсального философа эпохи античности - Аристотеля, в частности, уделено внимание его идеям, касающихся построения отдельной теории о суждении, предпосылкам и процессу формирования философского и юридического мышления, как составной части первого.
Ключевые слова: герменевтическая методология, понимание, познание, мышление, объяснение, суждение, мыслительная деятельность, юридическое мышление, античность, Аристотель.
ARISTOTLE'S HERMENEUTIC MODEL: THE LEGAL THINKING AND THE THEORY ABOUT JUDGEMENT Getman I. V.
Article is devoted the system analysis of one of actual methodology - to hermeneutics. Research begins with a historical context in which the first knowledge about the general theory of understanding - hermeneutics arose. In article gnoseological research of knowledge of a hermeneutic problematics of the universal philosopher of an epoch of antiquity - Aristotle is made, the attention in particular is paid to its ideas concerning construction of the separate theory about judgement, to preconditions and process of formation of philosophical and legal thinking, as component of the first.
Key words: hermeneutic methodology, understanding, knowledge, thinking, an explanation, judgement, cogitative activity, legal thinking, antiquity, Aristotle.
Had id шла до редакци 18.02.2013 p.
