CC BY
17
DEVELOPMENT OF IDEAS OF SYNERGY AS NEW PARADIGM IN NATURAL-SCIENTIFIC AND SOCIAL COGNITION
Dzeban O. P.
It is shown that social synergy arises up and develops on the joint of different disciplines and scientific schools. It is grounded, that the process of forming of synergy paradigm is not completed, there is the problem field, requiring mastering is synergy analysis of social development. Methodological advantages of social synergy are analyzed comparatively with other theories of development.
Keywords: synergy, non-linearity, self-organization, society, system, evolution, development, determinism.
УДК 340. 12:164. 2
О. М. Юркевич, доктор фшософських наук, професор
ГЕРМЕНЕВТИЧНА ЛОГ1КА: МЕРЮЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ СТРУКТУРУВАННЯ
До^джено логгку розумтня та ттерпретацп в аспектi мерiологiчного струк-турування логiчних об'eктiв. Пропонуеться переощнка деяких логiчних форм та аналтичних nрийомiв, необхiдних у герменевтичному процез позицш мерiологn.
Ключовi слова: мер^ог1я, цте та частина, мер^ог1чна множина, мерiологiчний подт, часткове поняття, холiстичне поняття, мерiологiчний стрибок.
Проблематика та и наукове розроблення. Герменевтична лопка, або лопка розумшня та штерпретацп, постае як методолопчний шструментарш фшософсько! герменевтики, на mдставi якого формуються штерпретацшт техшки конкретно-наукових герменевтик. Будучи самостшним предметом, ця галузь знання поряд з традицшною лопкою постае як особлива лопка гуманитарного тзнання.
У захщноевропейськш фшософп герменевтична лопка вперше знайшла узагальнене обгрунтування у 20-30-т роки XX ст. у Шмеччит в роботах Г. Мша, Г. Лшса, О. Ф. Больнова, Ф. Род^ Г. Ноля, Дж. Кьошга та ш. [8; 9]. У росшськш фшософп герменевтичну лопку було продовжено у дослщженнях Г. Шпета, де iсторiя герменевтики описана як iсторiя герменевтично! логiки та теорп знаюв. На думку Г. Шпета, створення особливо! герменевтично! лопки повинно було розв'язати проблему виразу та значения, а також поста-ти як специфiчна лопка гумаштарних наук [5].
16 © Юркевич О. М., 2011
Можна провести аналопю мiж лопкою розумiння та так званою природ-ною логiкою. Природна логiка е логiкою практичного повсякденного мислен-ня. 1снують щоменше два пiдходи до природно! логiки. Згщно з першим - п!д природною логiкою розумгють не рефлексивно проведенi логiчнi операцп, як! в процесi життевого досвiду мають стихiйний характер унаслiдок позакри-тично! позицп мислення. Вiдомо, що неусвiдомленiсть логiчних критерпв оцiнювання ютинносп значно збiльшуе iмовiрнiсть похибки у лопчних опе-рацiях та часто-густо приводить до помилкових результапв шзнання. Природна логiка дозволяе випадково отримувати результат, який може бути при-йнятий як вiрогiдний пльки шту!тивно. У найкращому разi стутнь в!рог!д-ностi визначатиметься життевим досвщом, у найгiршому - логiчне значения шдмшятимуть випадковi чинники, наприклад, емоцп.
Крiм ототожнення природно! логiки з процесами повсякденного мислення, що не оперуе лопчним знанням, и включають до практичного професш-ного мислення. У професiйнiй практицi мислення е орiентацiею на здоровий глузд, е також знання лопчно! теори, але це знання не актуалiзуеться у кри-тицi, практицi ощнювання. Наприклад, практика мислення юриста поеднуе логiку здорового глузду (природну лопку) i науковi логiчнi знання, як! опо-середковано корегують процеси мислення та ощнювання. Таке мислення на практищ демонструе дотримання лоочних норм, не звертаючись у явнш формi до науково! лопчно! термшологп.
Лопка розумiння аналогiчним чином ототожнюеться з природною формою, що виникае у життевому досвiдi. Цю форму розумшня можна позначити як «культуру розумшня», в яку включено етапи передрозумшня, настанови, оч!-кування та ш. Характер розумiння органiзуеться у стихи життевого досвщу за шту!тивними критер1ями правильностi, як! у свою чергу приймаються конвен-цiйним чином, часто-густо за умовчанням. «Правильне розумшня» означае завершення оцшювально! процедури узгодження сенсу. Однак лопка розумшня як природний процес осмислення становить нерефлексуючу св!дом!сть, в як!й критерi! правильносп не усвщомлюються. Парадокс осмислення при розумшш полягае у неосмисленост! шдстав та критерпв осмислення.
Анал1з проблеми. Лопка штерпретаци можлива щонайменше у двох аспектах: 1) якщо тд !нтерпретац!ею розум!еться мовний вираз зрозумшого; 2) як прийоми та критери оброблення вихщного тексту. У першому випадку лог!ка !нтерпретац!! оформлюеться з урахуванням онтолог!чних п!дстав, у другому - як гносеолого-технолопчна процедурна система.
У теоретичному значенш герменевтична лопка являе собою: а) спомб оргашзацп герменевтичного знання; б) самостшну г!лку лопчно! теори прак-тичних м!ркувань. 1стор!я цього предмета, як вважаеться, бере початок вщ пращ Арютотеля «Про тлумачення» (або «Герменевтика») [1], що увшшла у комплекс його лопчних праць щд назвою «Органон» поряд з «Категор!ями», «Першою аналтгикою», «Другою аналггикою», «Тоткою» ! трактатом «Про
софютичш спростування». Розглядаючи розумшня та тлумачення як лопко-граматичну проблему, Арютотель з позицiй традицшно! лооки утверджуе основоположний принцип, згiдно з яким розумiти можна тiльки те, що гра-матично правильно сформульовано та е логiчно iстинним. I навпаки, непра-вильнi граматичнi форми та хибш висловлювання не сприяють розумiнню. Особливе значения для розумшня мае модальшсть, яка опосередковуе лопч-ний зв'язок м1ж поняттями у висловлюванш та вщсилае до вщповщних йому смислових структур.
Для сучасного логiко-герменевтичного аналiзу висловлювань особливе значення мае штенсюнальна характеристика, яка у свою чергу: 1) залежить вщ контексту та 2) впливае на екстенсiональнi параметри, що змiнюються та набувають сво!х особливостей порiвняно з тим, як вони подаш у традицiйнiй та класичнш логiках. Крiм того, ця лоока насичена iдеями дiалектики, зав-дяки якiй формуються iнтерпретацiйнi моделi розумiння. Розумiння як пiзнавальний акт другого порядку мiстить елементи оцшювання з урахуванням часу та оперуе апаратом некласично! логiки (зокрема, лоокою оцiнювання та логiкою часу). Це тдтверджуеться й некласичним характером герменевтично! онтологп (див. працi М. Гейдеггера). Лопко-герменевтичш системи моделю-ються за допомогою апарату семiотики, а можливiсть встановлення лопчно-го значення забезпечуеться за рахунок залучення логiки можливих свiтiв, яка координуе значення тексту i контекспв, тексту i гшертексту та iн.
Специфiка розумiння мовних виразiв полягае у подоланнi дистанци мiж значенням та уявленням.
Визначальним унiверсальним логiчним параметром вимiру висловлювань е обсяг, який у герменевтичнiй логiцi представлений не суто математичною, а подiбною до емшрично! множиною. Вiдповiдно цi множини аналiзуються рiзними засобами та на рiзних ступенях символiзацil i конкретизаци. На цьо-му, зокрема, будуеться iсторична iндукцiя (див. працi I. Хладешуса та В. Д^льтея), в якш логiчний висновок здiйснюеться не вщ виду до роду, а вщ частини до цiлого.
Стввщношення частини i цiлого розглядалось у фшософп з часiв Арiс-тотеля («Категори»), в подальшому - в працях Канта i Гегеля та ш. Арiстотель розрiзняв вiсiм модумв у спiввiдношеннi частини i цшого, один з яких збiгся з повсякденним уявленням про те, що частина «знаходиться у цiлому». Роз-ширення уявлення про це сшввщношення привело до нового визначення i помщення понять «частина» i «цше» у розряд категорiй з усвщомленням 1'х вiдносностi. Кант створив оргашчну та механiстичну аналогй спiввiдношен-ня частини i цшого, видшив телеолопчний принцип органiзмiчного подiлу. Гегель представив це стввщношення у дiалектичнiй едносп.
Поступово на основi антиномiй цшюносп в iсторil фiлософil виникли двi альтернативнi позиц^': 1) меризм (вщ грец. meros - частина), в якому цiле зводиться до його частин, та 2) холiзм (вщ грец. holos - цiлий), в якому за-
перечуеться можливють звести цше до частин ! утверджуються нов! властивост! цшого пор!вняно з його частинами, наприклад, для меризму - зграя птах!в, що складаеться з окремих птах1в, а для хол!зму - детал! автомоб!ля, що окремо одна вщ одно! не мають загальних характеристик автомоб!ля. Меризм був скорше за все, адекватний мехашстичним об'ектам, а хол!зм -оргашчним та духовним.
У подальшому щ позицп було продовжет у мерюлогп та теорп хол!зму. Суперечносп мгж ними багато в чому були пояснен! представником варшав-сько! лопчно! школи С. Лесневським, який встановив вщмшносп лог!чного та онтолог!чного стосовно загальних об'екпв. Кр!м ориг!нально! онтологи, в!д створив лог!чне вчення про сшввщношення частини ! ц!лого. Це вчення отримало спец!альну назву «мерюлог1я» (в!д грец. мерос - частина).
Доведення неможливосп загальних об'ект!в у С. Лесневського спираеть-ся на вщмштстъ онтолог!чного ! лог!чного принцитв. Згщно з онтолог!чним принципом, для кожно! властивост! е в!рним, що будь-який об'ект або волод!е, або не волод!е !м (онтолог!чний принцип виключеного третього). Лог!чний принцип виключеного третього визначае !стиншсть одного з двох суперечних суджень, у котрих стверджуеться або заперечуеться яка-небудь ознака. С. Лесневський в!дм!чав: не можна зводити властивост! до ознак, що свщчить про в!дм!нн!сть у походжент онтолог!чного предмета та предмета думки (генези та морфолог!!).
З точки зору мерюлогп неможлив!сть загальних об'екпв означае онтоло-г!чне заперечення абстраговано! загальност!, тому вона зам!нюеться на по-няття колективно! ц!л!сност!. Куайн назвав так! цшюност! «конкретною купою». Вщмшшсть таких об'ект!в вщ ф!зичних полягае у тому: якщо в д!й-сност! така кшьюсть об'ект!в повинна бути сум!сною, то як предмет думки колективна цшюшсть може бути подана несумюними, але однотипними ш-див!дами. Наприклад, представники одн!е! нац!ональност! можуть проживати на р!зних територ!ях, але мислитись як колективна цМсшсть.
Отже, мер!олог!я базуеться на обсягах конкретних сукупностей. У тради-ц!йн!й та класичн!й лопках ц!лий предмет та його частина розглядаються як несп!вв!дносн! поняття (наприклад, автомобшь ! мотор), оск!льки не мають ш загальних елемент!в обсягу, н! родових ознак. На думку С. Лесневського, куля е тотожною класу половинок ! класу чвертей. При цьому мер!олог1я може бути застосована як до матер!альних, так ! до нематер!альних об'ект!в.
Множина з огляду на мер!олог!чний подш не мае у межах свого класу ушфжованого !ндив!да, який би пщлягав узагальненню. Така ознака виявляе специф!ку гуман!тарного предмета, в якому об'екти не ун!ф!куються, а збер!-гають деяк! !ндив!дуальн! характеристики, тобто, так би мовити, бшьшу стутнь життевост! при анал!з!.
Мер!олог!чний подш як перехщ в!д ц!лого до частин за типом ф!зичного розтину не викликае особливих лог!чних проблем, доки йдеться про анал!з
конкретних предмепв. Перехщ в!д цшого до частин пояснюе склад предмета, уточнюе ! конкретизуе кшьюсть та якють елемент!в. Однак зворотний (по сут! !ндуктивний) переход - вщ частин до ц!лого - часто-густо виявляе неможли-в!сть вщновлення первюно! ц!л!сност! предмета, незадов!льн!сть первинних припущень щодо смислового значення. При цьому необхщшсть зд!йснення переходу в!д частин до цшого приймаеться безумовно. У процес такого переходу (назвемо його регенеращею) вщбуваеться зм!на пщстав пор!вняно з по-передн!м анал!зом, що з лог!чно! точки зору потребуе особливого уточнення. Утворення в думках мерюлоочних множин зд!йснюеться за допомогою встановлення уявних зв'язюв мгж окремими !ндив!дами, як! розташовують елементи тако! множини у певн!й залежност! один в!д одного у процес фор-мування особливого «простору тексту».
Таким чином, сл!д розр!зняти власне емп!ричну множину, що формуеть-ся об'ективним досв!дним чином та описуеться в онтологп, ! уявну емтрич-ну множину (назвемо !! «мер!олог!чна множина»). У семантичному аспект! в цьому раз! можна вщмггити перех!д в!д предметного до смислового значення.
У герменевтичнш лопщ д!алектика частини ! ц!лого, яка слугуе теоретичною п!дставою для поняття герменевтичного кола, базуеться на фундамен-тальн!й г!потез! ц!лого, яка проектуеться стосовно окремих об'екпв (як правило, текст!в). Можлив!сть такого проектування спираеться на метаф!зич-ну гшотезу про ун!версальну цМсшсть св!ту, що у свою чергу сшввщносить-ся з принциповою структуровашстю св!ту ! сенсу. Коло - досконала геоме-трична ф!гура, асоц!йована щодо цшюност!, та у герменевтико-фшософсько-му аспект! вона набувае рис абстрактно-символ!чного предмета, що мае у герменевтищ р!зноматтш теоретичн! функцп.
Г!потези ц!лого, що зм!няють одна одну, в своему сшввщношенш ство-рюють складну символ!чну структуру, що позначаеться !м'ям (тексту, предмета, вщносно яких формуеться розум!ння). Обгрунтування особливостей герменевтичного предмета ! герменевтичного ставлення до нього багато в чому залежить в!д тлумачення одиничного обсягу як елементарного компонента гшотетико-герменевтично! предметно! форми, що мае (або отримуе) сенс.
Гейдеггер на вщмшу в!д Ар!стотеля по-новому розв'язуе проблему одиничного, коли помщае у центр фундаментально! онтологп одиничне людське !снування - Ба-8ет. У нього Ба-8ет становить актуал!зоване !снування, що по сут! е внутршшм передмисленневим станом свщомосп, утворюе онтоло-г!чний фундамент мислення, який волод!е функц!ею смислового та понятш-ного утворення. Фундаментальна онтолог!я, що виростае з онтологп Ва-8ет та структуруеться зв'язками рег!ональних онтолог!й (як! залежать в!д актив-ност! та дшсност! Ва-8ет), з одного боку, утримуе зазначену перспективу смислово! цшюност! як буттево! можливост!, а з другого - бачить цю перспективу в певнш залежност! в!д Ба-8ет.
У зв'язку з новою онтолопею одиничного змiнюеться й логiка. На вщ-мiну вщ родо-видово! структури мерiологiчний обсяг не тiльки не передбачае збереження цiлiсностi предмета, а й стимулюе утворення ново! цшюносп, чи цiлiсностi на новiй пiдставi при регенерацп. Спiввiдношення частини i цшо-го в операцiональному аспекп можна позначити як асиметрiю дегенерацп та регенерацп. При цьому асиметричшсть цих процедур залежить вщ мшливос-тi онтологiчних контекстiв.
Залежнiсть вщ контекстiв можна показати на такому приклада Якщо видове поняття, скажiмо, «кримшальне право», зберiгае вс основнi ознаки «права» як родового поняття, то поняття, наприклад, «око потертлого 1вано-ва» не забезпечуе обов'язкове збереження основних суттевих родових ознак поняття «потерпший 1ванов». Оскшьки, по-перше, невiдомо, чи було око ушкоджено або це характеристика, що береться поза фактом правопорушення (як фiзiологiчна особливiсть потерпiлого). Якщо око було ушкоджено, то це становить суттеву характеристику потерпiлого. А якщо ушкоджене око харак-теризуе особливу прикмету, то це не обов'язково буде належати до комплексу ознак поняття «бути потершлим». По-друге, око (внаслщок невизначеносп ставлення частини до цшого) не може у подальшому бути логiчним гарантом у висновку. Тобто, на основi властивостей ока потертлого 1ванова неможли-во прийти до переконливого умовиводу юридичного значення. Перехiд вiд частини до цшого породжуе логiчну невизначенiсть та потребуе уточнення контекстуальних сенсiв. При цьому невизначешсть при логiчному переходi означае залежнiсть iстинностi вiд штенсюнально! характеристики предмета.
Отже, логiчним елементом висловлювань у герменевтицi можна прийня-ти часткове поняття (чи поняття про частину предмета). У традицшнш логiцi такi поняття могли б бути квалiфiкованi як одиничнi («око потертлого 1вано-ва») чи загальт («арештованi членi бандитського угруповання» - маеться на уваз^ що упшмали не всiх). У першому випадку часткове поняття вiдповiдае окремому органу единого оргатзму, а у другому - деяк (не всi) члени бандитського угруповання. У свою чергу другий тип понять позначимо як холю-тичне поняття - це поняття про цше, котрому в традицшнш лопщ вiдповiдае як одиничне поняття («потерпiлий 1ванов»), так i загальне поняття («потерпший»). Та чи iнша логiчна квалiфiкацiя поняття залежитиме вiд типу лопч-ного аналiзу (вибору систем традицшно! чи герменевтично! логiки та ш.).
В iсторичнiй iндукцil I. Хладенуса [3] переход вiд часткового до цшого здшснюеться шляхом видiлення надзвичайних Исторично значущих) учинк1в з одночасним ^норуванням множини iндивiдуальних обставин. У такий спо-сiб формуеться типовий об'ект.
У зв'язку з цим встановлюеться й особливе значення поняття, що вщпо-вiдае об'екту юторичного пiзнання. Iсторiя, наприклад, розповiдае про ви-датних особистостей, значення яких не дорiвнюе значенню всiх шших людей загалом, що жили одночасно з пею видатною особистiстю, або може йтися
про яю-небудь видатт юторичт поди, що видiляються своею особливою значущютю у людськш гстори порiвняно з так званими звичайними подiями. Так одиничнi поняття Хладенiус називав взiрцем (exempla, Exempel, Muster, Proben, Beyspiele). Вони представляють iндивiдiв як елементи множини, котрi ми сприймаемо з найбшьшою яснiстю. Звичайно цi iндивiди зберiгають свое особисте iм'я, яке постае як юторично репрезентативне для щло! епохи.
Другий вид понять - безiменна множина - вщповщае масi iндивiдiв, яку ми сприймаемо неясно. Якщо iндивiд не присутнш безпосередньо, ми його вщновлюемо за допомогою уявлення.
Отже, неоднорiднiсть мерюлопчно! множини полягае також у тому, що одт елементи (взiрцi) представлен особистими iменами (наприклад, Наполеон), а iншi - загальними iменами, як! представляють невизначену множину (наприклад, народ). У лопщ !сторичного шзнання вз!рщ е представниками невизначено! множини, але водночас вони не включаються в нього на загаль-нш пiдставi. У захщноевропейському та американському правi прецедент мае аналогiчнi характеристики. З одного боку, прецедент означае одиничний ви-падок правозастосування, а з другого - виступае символ!чним представником класу аналогiчних випадюв.
Формування мерюлоочно! множини на основ! вз!рщв здiйснюеться не шляхом ототожнення суттевих ознак з подальшою унiфiкацiею !ндивщ!в (як у математичним чином сформованих класах), а методом аналоги, при якому шдивщи частково зберiгають вщмшносп та встановлюють iмплiкативний зв'язок !з взiрцем.
Юридична герменевтика у питаниях тлумачення при правозастосуваннi поряд з дедуктивним методом використовуе апарат герменевтично! лопки, под!6ний юторичнш шдукцп, причому шдукцп як об'ективно!, так i суб'ективно! юторп у р!зних аспектах i на р!зних етапах смислоутворення. Систематизащя юридично значущих об'екпв уждабнюеться лопщ об'ективно! гстори, а процедура ухвалення судових рiшень передбачае використання лопки суб'ективно! юторп. У зв'язку з останнiм йдеться про вчення В. Дшьтея, в якому особливе мiсце посiдае концепцiя лопчних форм, заснована на фшо-софи життя.
Суб'ективнi переживання не можуть оцiнюватися за допомогою формаль-но-лопчних значень ютинносп та хибносп, але вони мають значення прав-дивост та неправдивостi. Логiка розумшня шдивщуального життя також являе собою особливу шдукщю, засновану на тлумаченнi окремих переживань як фактiв суб'ективного досвщу, що стввщносяться за аналогiею i е основою для переходу до цМсного розумшня внутршнього свггу людини. Як i у Хла-дешуса, дiльтеевська шдукщя заснована на сшввщношент частини i щлого, а не роду i виду. При переходi вщ частини до щлого вщбуваеться так званий мерiологiчний стрибок, який являе собою нелiнiйний перехiд вщ засновюв до висновку, зумовлений неврахованим iррацiональним характером несвщо-
мого, котрий був визначений Дшьтеем як «людський залишок», що впливае на весь nepe6ir юторп духу. Iмовiрнiсний характер висновку зумовлений суб'ективною достовiрнiстю iндивiдуального досвщу.
Висновки. Отже, герменевтична логiка пiдлягае телеологiчнiй ще! цiлого, яка в практичних мiркуваннях становить загальнозначущi цiннiснi судження. У сучаснш теоретичнiй моделi логiки практичного висновку герменевтична лоока знаходить подальше призначення при поеднаннi логiки абсолютних оцiнок та логiки причинностi [4].
Лопчт форми, в яких нам даний юторичний предмет як факт, таким же чином, як i в традицшнш логiцi, можуть мати загальне значения. Однак особ-ливютю iсторико-логiчних форм е те, що «загальне значения» буде не абстрактно всезагальним, а емшрично загальним, тобто «вони можуть бути приписан "вмм S" i "будь-якому S", але не "S взагалГ'; не будь-якому ще-ально можливому, а будь-якому, що зустрiчаеться у дшсностЬ> [5, 10], (пер. О. Юркевич). Значення такого роду е умовним, а висновки - iмовiрними.
Людський оргашзм живе згiдно з шшою логiкою, нiж логiка людського мислення. Тому те, що в штелектуальних процесах е несумюним, в онто-логiчному планi може мати мюце. У герменевтичнiй логiцi, зокрема в l! мерiологiчному аспектi структурування, зберiгаеться аналогiя з формами i характеристиками об'екпв гуманiтарного пiзнания та вщповщно поширю-еться сфера логiчних об'екпв, аналiтичних процедур та прийомiв лопчного аналiзу.
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристотель. Об истолковании / Аристотель // Аристотель. Соч.: в 4 т. - М. : Мысль,
1978. - Т. 2. - С. 91-116.
2. Ивин А. А. Основы теории аргументации : учебник / А. А. Ивин. - М., 1997.
3. Кузнецов В. Г. Герменевтика и гуманитарное познание / В. Г. Кузнецов. - М. : Изд-
во МГУ, 1991. - 192 с.
4. Роди, Ф. Герменевтическая логика в феноменологической перспективе : <.. .> Густав
Шпет / Ф. Роди // Логос. Филос. -лит. журн. - 1996. - № 7. - С. 41-46.
5. Шпет Г. История как проблема логики. Критические и методологические исследо-
вания. Ч. I. Материалы / Г. Шпет - М. : Тип. А. И. Мамонтова, 1916. - 473 с.
6. Шпет Г. Г. Язык и смысл / Г. Г. Шпет // Логос. Филос.-лит. журн. - 1996. - № 7. -
С. 81-122.
7. Юркевич Е. Н. Герменевтическая логика: от философского обоснования к само-
стоятельной дисциплине / Е. Н. Юркевич // Фшософсью перипетп. Вюн. ХНУ iм. В. Н. Каразша. - 2001. - № 531 - Сер. : Фiлософiя. - Х., 2001. - С. 163-169.
8. Bollnow O. F. Studien zur Hermeneutik. Band 2: Zur hermeneutischen Logik von Georg
Misch und Hans Lipps. - Verlag Karl Alber, Freiburg / München, 1983.
9. Lipps H. Formale und hermeneutische Logik / H. Lipps // Seminar: Philosophische
Hermeneutik. Herausgegeben von Hans-Georg Gadamer und Gottfried Boehm. - Fr. Am Main: Suhrkamp Taschenbuch Verlag, 1976. - S. 286-315.
ГЕРМЕНЕВТИЧЕСКАЯ ЛОГИКА: МЕРИОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ СТРУКТУРИРОВАНИЯ
Юркевич Е. Н.
Рассматрена логика понимания и интерпретации в аспекте мериологического структурирования логических объемов. Предложена переоценка некоторых логических форм и аналитических приемов, необходимых в герменевтическом процессе, с позиций мериологии.
Ключевые слова: мериология, целое и часть, мериологическое множество, мерио-логическое деление, частное понятие, холистическое понятие, мериологический скачёк.
HERMENEUTIC LOGIK: MERIOILOGY ASPECT OF STRUCTURING
Yurkevych O. M.
The article discusses the logic of understanding and interpreting the aspect meriological structuring of logical volumes. It is proposed revaluation of certain forms of logical and analytical techniques required in the hermeneutic process, from the standpoint meriologic.
Keywords: meriologic, whole and part, meriological set, meriological division, the concept of part, holistic concept, meriological race.
УДК 371.13.37
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор
МОРАЛЬНО-ЕТИЧНА ВЩПОВЩАЛЬШСТЬ СУБ'£КТ1В Д1ЯЛЬНОСТ1
Розглянуто суттсть та структуру морально-етичног вiдповiдальностi суб 'eктiв дiяльностi. Доведено, що морально-етична вiдповiдальнiсть на вiдмiну вiд юридичног та професШног являе собою внутршню складову вiдповiдальностi, котра характе-ризуе людину як «приватну» iстоту поза гг сощальног ролi.
Ключовi слова: мораль, етика, вiдповiдальнiсть, дiяльнiсть, професшна дiяль-тсть, особист^ть, суспыьство,
Актуальтсть проблеми. Вже в античноеп було чгтко сформульоване поняття про те, якою м!рою людина свщомо ! добровшьно е творцем сво!х учинк!в ! якою м!рою вона за них вщповщае.
24 © Мануйлов е. М., 2011
