CC BY
58
• формування у школярiв уявлення про pÎ3HOMaHÎTHÎCTb культур у свт та в нашiй краш, розумiння i внутрiшнього прийняття р1вноправносп народiв i рiвноцiнностi Ïx культур, виховання позитивного ставлення до культурних вiдмiнностей людей;
• органiзацiя громадянського виховання на основi полiцентричноï моделi нацiональноï культури, яка забезпечуе об'еднання нацiональниx та етнокультурних iнтересiв особистостц
• виховання представник1в усix нацюнальностей в дусi взаeморозумiння, довiри та толерантности готовностi до позитивного мiжетнiчного i мiжкультурного дiалогу;
• формування та розвиток умшь i навичок взаeмодiï з носiями iншиx культур. Результат аналiзу визначення сутностi та розкриття особливостей полiкультурноï освiти
дае можливiсть нам сформулювати його узагальнююче розумiння. Полiкультурна освiта - це вид цiлеспрямованоï соцiалiзацiï, що забезпечуе засвоення зразк1в i цiнностей свггово1 культури, культурно-iсторичного та соцiального досвiду рiзниx краïн i народiв; формування сощально1, цiннiсно-орiентованоï сxильностi до мiжкультурноï комунiкацiï, виховання мiжетнiчноï толерантностi та культури поведшки i спiлкування з представниками рiзниx народiв, культур i сощальних груп. Визначення найважливiшиx факторш, напрямiв i органiзацiйно-педагогiчниx умов забезпечують успiшний розвиток полiкультурноï освiти та ефективне функцюнування його систем у сучасному сусшльствг
Л1ТЕРАТУРА
1. Хайруддинов М. А. Поликультурное образование: состояние и перспективы / М. А. Хайруддинов // Педагогическая жизнь Крыма. - 2006. - № 1-2. - С. 31-35.
2. Пермяков А. А. Краткий словарь педагогических терминов / А. А. Пермяков, В. В. Морозов, Э. Р. Зарединова. - Кривой Рог; Симферополь: Вид. дш, 2010. - 144 с.
3. Воробьев Н. Е. К проблеме поликультурного образования в современном обществе / Н. Е. Воробьев, И. С. Бессарабова // Alma mater (Вестник школы). - 2008. - № 6. - С. 38-43.
4. Кузьменко В. В. Формування полiкультурноï компетентност вчителiв загальноосвiтньоï школи: навчальний поибник / В. В. Кузьменко, Л. А. Гончаренко. - Херсон: Р1ПО, 2006. - 92 с.
5. Полжультурна освгга в Украш: до сутност поняття // Дидактические материалы интеркультурного образования. - 2003. - № 4-5. - С. 10-16.
6. Васютенкова И. В. Современные проблемы поликультурного образовании / И. В. Васютенкова // Образование в эпоху перемен: сборник науч. трудов. Вып. 2 / отв. ред. А. А. Макареня, Н. Н. Суртаева, С. В. Кривых. - СПб.: ГНУИОВ РАО, 2006. - 143 с.
7. Джуринский А. Н. История зарубежной педагогики: учеб. пособие для вузов / А. Н. Джуринский. -М. : ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998. - 272 с.
8. Моргун В. А. Суспшьно-полггачш проблеми розбудови громадянського суспшьства в незалежнш Украш: кторичний аспект / В. А. Моргун. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http ://masters.donntu.edu.ua
9. Прiешкiна О. В. До питання духовних та нацюнально-культурних аспекпв основ конституцшного ладу Украши / О. В. Прiешкiна // Держава i право. - 2009. - № 29. - С. 182-188.
10. Макаев В. В. Поликультурное образование - актуальная проблема современной школы / В. В. Макаев, З. А. Малькова, Л. Л. Супрункова // Педагогика. - 1999. - № 3. - С. 3-10.
УДК 37.01:502.2+130.2
Г. П. ПУСТОВ1Т
Ф1ЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНИЙ КОНТЕКСТ ПРОБЛЕМИ ВЗАеМОДИ ЛЮДИНИ I ПРИРОДИ У ЗМ1СТ1 Cy4ACHOÏ ЕКОЛОГIЧНОÏ
ОСВ1ТИ
Систематизовано й np0aHani30eaH0 сучасне розумтня cymHocmi проблем взаемодп людини i природи. Здшснено iсторико-генетичний aHmi3, виокремлення й характеристику npoeidHia фiлософсько-культурологiчних та природничо-гуматтарних концеп^й гармотзацИ взаемодп в системi «природа—людина—суспыьство», розкрито ïx суттст ознаки, тенденцп й зaкономiрностi екстраполяцп в сучасний цившзацшний поступ. Уретроспективi охарактеризовано тформа^йне поле, у межах якого доцыьно проводити ефективний aнaлiз подш та явищ, що забезпечуе умови для быьш реалктичних ïx оцток.
Ключовi слова: фiлocoфcькo-кульmурoлoгiчнi й природничо-гуматтарш концепци, взаeмодiя людини i природи, екологiчна oceima, зростаюча oco6ucmicmb, icmopuKO-генетичний аналiз.
Г. П. ПУСТОВ1Т
ФИЛОСОФСКО-КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКИЙ КОНТЕКСТ ПРОБЛЕМЫ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ЧЕЛОВЕКА И ПРИРОДЫ В СОДЕРЖАНИИ ЕКОЛОГИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ
Систематизировано и проанализировано современное понимание сущности проблем взаемодействия человека и природы. Осуществлено историко-генетический анализ, характеристику ведущих философско-культурологических и гуманитарных концепций гармонизации взаемодействия в системе "природа-человек-общество", раскрыто их существенные особенности, тенденции и закономерности экстраполяции в современный процесс развития цивилизации. В ретроспективе дана характеристика того информационного поля, в пределах которого есть возможность эффективно проводить анализ событий та явлений, что в итоге обеспечивает условия для более реалистических их оценок.
Ключевые слова: философско-культурологические и гуманитарные концепции, взаемодействие человека и природы, экологическое образование, личность, историко-генетический анализ.
G. P. PUSTOVIT
THE PHILOSOPHICAL AND CULTURAL CONTEXT OF THE PROBLEM OF INTERACTION BETWEEN A HUMAN AND NATURE IN THE CONTENT OF MODERN ENVIRONMETAL EDUCATION
The modern understanding of the essence of the problems of interaction between a human and nature has been systemized and analyzed in this research. There have also been made a historical and genetic analysis, detection and characterization of major philosophical, cultural, natural and humanitarian concepts of interaction harmonization in the «nature-a human being-society» system. Their essential features, trends and patterns of extrapolation to modern civilization progress have been revealed. In retrospective the article presents the characteristics of the information field, which outlines expediency for an effective analysis of events and phenomena to be carried out, which, in its turn, provides the conditions for their more realistic evaluation.
Keywords: philosophical, cultural, natural and humanitarian concept, the interaction between a human and nature, environmental education, a growing personality, historical and genetic analysis.
Актуальшсть розгляду означено! проблеми детермiнуeтъся тенденщями загальнопланетарних цившзацшних процеив сучасносп, всезростаючим практично неконтрольованим впливом людини на навколишне середовище. Це е домшантою в усввдомленш людством необхвдносп докоршних змш не лише у полиичних, технолопчних, соцiалъно-економiчних сферах власно! життедiяльностi, а й прискорюе процеси пошуку ефективних шляхiв формування ново! цшшсно! сфери особистосл стосовно людини, а отже, i довшлля, яке !! оточуе, нових методолопчних основ взаемодп людини i природи у системi «природа- людина-сустльство».
Значна частина дослвднишв сходяться на думщ, що еколопчна криза сучасносп мае фшософсько-культуролопчний, свггоглядний характер (С. М. Глазачов, В. Г. Кремень, М. М. Кисельов, В. С. Крисаченко, В. А. Лось, М. М. Мойсеев, Г. Г. Фшпчук, М. I. Хшько, Г. I. Швебс та ш.). Практично вс вони ввдзначають наявшсть нины жорсткого прагматизму у ставленш людини до природи, зумовленого домiнуванням впродовж шлькох столггь стшко! антропоцентрично! сввдомосп сустльства, яка фактично допускала вседозволешсть людсько! дiяльностi в природ^ а на сучасному етат виявляе серйозну загрозу подальшому юнуванню й розвитку бюсфери i людини як !! частини.
Саме загострення протирiч у взаемодii' людини i природи в резулътатi антропогенного впливу на довк1лля, а отже, i нагальна необхiднiстъ !х подолання зумовленi тим, що съогоднi необхвдно зберегти природу не тiлъки як умову юнування цивiлiзацii', а i як основу функцюнування бiосфери, у межах яко! мае вiдбуватися взаемно обумовлений процес гармонiйного розвитку людини i природи. Усввдомлення людством цих проблем, на думку
B. О. Лекторського, «пов'язано з глибинними трансформацiями цивiлiзацiï, з питаниям виживання або загибелi caMOÏ людини, i3 своeрiдним антропологiчним вибором» [1, с. 28]. Тому цю проблему ми розглядаемо i як важливу педагогiчну проблему, вирiшения я^' мае забезпечити умови ефективно'' шдготовки пiдростаючого поколiння до життя у майбутньому на принципах екологiчноï доцшьносп 'хньо'' дiяльностi у довкiллi.
У контекст вирiшения проблеми пошуку ефективних екологiчно доцiльних шляхiв взаемодiï людини з навколишшм середовищем принципове значення мае методологiчний принцип, що розкривае практичну дiяльнiсть особистостi у довкiллi як головну у взаемостосунках людини i природи на рiзних етапах свого юторичного розвитку. На пiдставi цього можемо виокремити й охарактеризувати сутшсть трьох основних концепцiй становлення i розвитку процесiв взаемодiï людини i навколишнього середовища в системi «природа-людина-суспшьство».
Перша з них розкривае та характеризуе сутшсть тако" взаемодп, як пряму залежнiсть людини ввд природи на основi незаперечного визнання ïï могутностi. Це ввдповвдно спричинило свiдоме обожнення людиною як окремих елеменпв (об'ектiв), так i природи загалом, а отже, пошук шляхiв власноï поведiнки i дiяльностi, яка би не порушувала гармошю у довкiллi i не вступала у протирiччя зi сформованими пол^еютичними уявленнями про довкшля i мюце людини в ньому.
Друга концепщя розкривае зовсiм iнший за своею сутшстю тип дiяльностi людини у довили, який характеризувався колосальним втручанням у природу з метою ïï тдкорення, а результатом - задоволення прагматичних потреб як окремоï особистосп, так i цивiлiзацiï у процеа ïï соцiально-економiчного розвитку. Для цiеï концепцiï на початковому етапi характерним був значний вплив релiгiй на розумшня сутностi процесiв взаемодiï людини i природи (насамперед на Захвдному шляху розвитку цившзацп), тодi як шзшше, з розвитком капiталiзму, прюритетною стае iдея розвитку науки як рушшного чинника у досягненнi «перемоги над природою». Ця вдея, склавши основу антропоцентричного шляху розвитку цившзацп, залишалась провiдною до середини ХХ ст. i навт нинi мае значний вплив на процеси взаемодп людини i довшлля.
Водночас, iз середини 20-х рошв ХХ ст., завдяки працям В. I. Вернадського ця вдея зазнае трансформацiï i, розвиваючись паралельно з попередньою, стае одшею з методологiчних основ нового типу взаемодп людини i природи. Iï сутшсть полягае у пошуку й обгрунтуванш процеив гармонiйного та взаемопов'язаного розвитку цившзацп i природи, що в результат^ на думку вченого, мало забезпечити ефективне функцюнування ноосфери, як сфери розуму [2, с. 16-17]. За обмежених природних багатств планети, для забезпечення поступального розвитку людство мае будувати свою дiяльнiсть на науково обгрунтованих принципах обмежено-рацюнального споживання природних ресурсiв. Як ввдзначають, О. К. Драйер i В. О. Лось, «саме вдея поеднання динамiки економiчного зростання зi збереженням структури бiосфери, чiтко сформульована у щ роки, дала змогу визначитись з основними контурами можливих шляхiв гуманiзацiï взаемодiï людини i природи у ноосферЬ [3, с. 36].
Лопчним продовженням розвитку цих вдей е третя концепцiя, яка за своею внутршньою побудовою е дуже складною i навiть суперечливою. Це пов'язано з тим, що ниш методолопчну основу взаемодiï людини з навколишшм середовищем у системi «природа-людина-суспiльство» становлять певнi концептуальш iдеï, зокрема iдея «коеволюцiï» (М. М. Мойсеев,
C. М. Родш, Р. Флейвел та iн.). Ця вдея, на нашу думку, грунтуючись на поеднаннi природничого i соцюгумаштарного знання про довшлля, дае змогу створити найбiльш ушверсальну модель майбутнього соцюприродного середовища (навколишнього середовища), у межах якого еволюцшш процеси розвитку цившзацп i природи псно взаемопов'язаш, де суспiльство i штучно створений людиною св^ розглядаеться таким же витвором природи, як i вс iншi атрибути довшлля [4, с.72-74].
На пiдставi зазначеного вище вдея «коеволюцiï» мае розглядатися методологiчною основою побудови змюту екологiчноï освiти зростаючоï особистостi. В поеднаннi з вдеями природовiдповiдностi, логiчного взаемозв'язку i взаемообумовленост педагопчних процесiв та ïх наслщюв, i з врахуванням сутностi розвитку сввдомосп особистостi, що обгрунтовано А. Дютервегом, Я. А. Коменським, А. С. Макаренком, В. О. Сухомлинським, К. Д. Ушинським в
iсторико-педагогiчному контекст^ вона становить основоположш фундаментальнi конструкти сучасно! еколопчно! освiти особистостi.
Однак цiлiсний ан^з проблем взаемодп людини i природи у змiстi еколопчно! освiти мае здшснюватись з врахуванням iнших вдей та фiлософсько-культурологiчних i природничо-гумаштарних концепцiй. Так, близькою до попередньо! е iдея «бюцентризму» (Р. Неш, Р. Аллен та iн.). II прибiчники розглядають всiх живих ютот, усi природно-територiальнi комплекси планети як таш, що визначально мають незаперечну цiннiсть незалежно вiд людських потреб чи !хшх прагматичних iнтересiв. Тому навколишне середовище у взаемозв'язку i взаемозалежност всiх його компонентiв, на !хню думку, недоречно розглядати у виглядi класично! жорстко! бюлопчно! трамвди, а необхiдно уявляти його цшсним кiльцем цих взаемопов'язаних i водночас конкуруючих мiж собою компонента. Наступною провiдною iдеею ще! концепцп, на думку М. М. Кисельова, В. Л. Деркача та шших науковщв, е те, що «моральш i полiтичнi iдеали не можуть обмежуватись iнтересами людства, воно мусить, нарешп, усвiдомити проблему свое! вiдповiдальностi перед живими свiтом планети» [5, с. 40].
На пiдставi зазначеного вище необхiдним е обгрунтування ще одного важливого висновку, який пояснюе часткову утотчшсть вде! бiоцентризму. Насамперед це думка Р. Неша про неможливють досягнення такого стану духовностi людства, коли б воно ставило штереси живих ютот, недоторканiсть 1хнього життевого простору вище власних прагматичних штереив, поступу в економiчному розвитку або ж поступилось власним життевим простором заради будь-яко1 живо! iстоти.
Шдтвердженням цього висновку е сучасний еколопчний стан довк1лля в нашiй держав^ зокрема примiських лiсiв, як1 без будь-якого контролю вирубаються пiд приватш забудiвлi, що е наслiдком нерозумшня важливостi збереження довкiлля для майбутшх поколiнь, невмiння переважно! бiльшостi людей поводитись у природ^ а головне, всезростаючий до катастрофiчних для довшлля меж прагматизм укра!нського суспiльства, що за нашим висновком, е основним негативним чинником, який перешкоджае впровадженню iдей «бюцентризму» та «коеволюцп».
Своервдним продовженням iдей «коеволюцп» i «бюцентризму» е iдея «екоцентризму» (О. Леопольд, Дж. Лавлок) та бшьш радикально! за сво!ми пiдходами у виршенш екологiчних проблем «глибинно! екологи» (А. Наесс й ш.) та руху «зелених». Так представники «екоцентризму» розглядають людину як один з бюлопчних видiв, який визначально е складовою бiосфери, а його дiяльнiсть у довкiллi за своею сутнiстю е надзвичайно складним i багатомiрним процесом, що мае органiчно вплiтатись у загальну канву функцiонування бiосфери. Саме останне, на думку О.Леопольда i Дж. Лавлока, е найбiльш проблематичним, оск1льки неоднорiднiсть полiтичних, економiчних, сощальних та культуролопчних засад розвитку держав свиу, а отже, об'ективнiсть прагматизму людства у задоволент сво!х потреб наншець зводить намагання екоцентрист1в досягти гармони у взаемоди людини i природи [6, с. 79-81].
Саме останне, тобто неможливють нинi чи у найближчому майбутньому реалiзувати на практищ iдеl «екоцентризму», викликало появу досить радикально! за сво!ми тдходами у вирiшеннi екологiчних проблем довшлля «глибинно! екологи» (А. Наесс, С. Джоанна, Ф. Пет i ш.). Прибiчники цiе! концепцi! вiдкидають м'яку тональнiсть просвiтницько! екологiчно спрямовано! дiяльностi в соцiумi, надаючи перевагу необхвдносп проведения докорiнних змiн системи цшностей, а отже, i свiдомостi громадян. Насамперед, на !хню думку, людство мае побачити i навiть пережити реально чи вiртуально катастрофiчнi для природи наслвдки свое! дiяльностi i на цiй основi усвiдомити особисту причетшсть кожного до вирiшения еколопчних проблем довк1лля. Тим самим поступальний i тривалий процес еволюцi! цившзаци i природи вони вважають мало перспективним, i загалом згубним для навколишнього середовища, обгрунтовуючи радикальнi, навт революцiйнi пiдходи до «трансформацi! сввдомосп i ставлення людей до природи» [7, с. 12], а також актуалiзуючи тезу про те, що необхвдним е змша не лише звичок людини, а насамперед !! переконань. Тобто прибiчники «глибинно! екологи» визначають шлях радикальних змш всього устрою цившзаци як найбшьш ефективний у збереженнi життя на планеп.
Близьким за iдейною спрямованiстю до «екоцентризму» е рух «зелених», з його розма!ттям напрямiв, форм i методiв боротьби за врятування життя на планета Так
«яскравозеленi» прихильники «глибинноï екологп» уявляють Землю як живу ютоту, бiосферу -як единий ютинний суб'ект права, а людину розглядають лише як негативний чинник сучасного розвитку. Тому i прюритетами у цш природничiй i соцiогуманiтарнiй конструкци е насамперед: бiосфера, все живе взагалi, а на останньому мющ - людина. Вiдповiдно «соцiальнi еколопсти» вiдрiзияються намаганням перейти до «новоï' моделi розвитку» цивiлiзацiï, що сприймаеться як вiдмова вiд збiльшения споживання або, простiше кажучи, вiдмова ввд зростання задоволення потреб людини.
Окремий напрям руху «зелених» складають «ирЬ>, шльшсть яких особливо зростае тд час передвиборчих кампанiй, спекулюючи на мюцевих iнтересах у вирiшеннi еколопчних проблем; ïхнi групи використовують еколопчну проблематику задля збiльшения свого потенцшного електорату.
Найбiльш радикальним напрямом цього руху е «коричнево» (екофашисти, «зелеш» кхмери), як захищають своï' штереси «особливими» методами, включаючи екстремiстськi. До них належать окремi групи руху «Гршшс», як стоять на позищях радикалiзму: досягнення успiху в охорош природи за умови знищення окремих виробництв, заборони атомноï енергетики тощо.
Ще один напрям руху «зелених» становлять «романтики» («салатш»). Головною доктриною ïх дiяльностi щодо охорони довшлля е максимальне збшьшення добробуту i зменшення страждань на планетi. Ввдповвдно, на ïхию думку, будь-яку живу ютоту треба захищати незалежно ввд iнтересiв людини (переважно це товариства захисту хатнiх тварин та iншi аналогiчнi об'еднання).
Iдеï прибiчникiв радикальних змш ставлення до природи як окремих громадян, так i суспшьства загалом, е пiдгрунтям ще однiеï сучасноï концепцiï - «антиантропоцентризму». Так, на думку Б. Каллшота, единим шляхом виходу цивiлiзацiï з екологiчноï кризи е надання всiм без винятку об'ектам природи та самш природi прав i вiдповiдного правового захисту на рiвнi, не нижчому, як i людинi. Розвиваючи цю iдею, прихильники «антиантропоцентризму» надають прюритет дикш природi порiвияно з людиною. Вони вважають, що захищати необхвдно насамперед права диких тварин, а не свшських, осшльки останнi, як i людина, е потужними деструктивними факторами довшлля, тому не заслуговують на охорону. Ще далi у розвитку вказаноï iдеï пiшов М. Росел, який, визнаючи людину та ïï дiяльнiсть як основний чинник загибелi життя на планетi, обгрунтовуе необхiднiсть вiйни проти людства як единий заиб врятування планети [8, с. 138].
У контексп останнього показовою е загальна вдейна спрямовашсть позицiï' прибiчникiв концепцiï' «антиантропоцентризму», яка проявляеться у непримиренному ставленнi не стшьки до людини, сшльки до ïï дiяльностi у довкiллi. Так Дж. Мюiр, американський фiлософ i активний дiяч мiжнародного екологiчного руху, висловлюючись стосовно цього, зазначае, що «за вшни мiж людиною i ведмедями вiн був би на бощ ведмедiв» [9, с. 81].
Однак помилковим було би вважати, що ва iдеï «антиантропоцентризму» е настшьки радикальними i навiть войовничими стосовно людини i ïï дiяльностi у довкiллi. Нинi помiркованi ïх варiанти простежуються у теоретичних концепщях глобалiстiв. I насамперед щодо налагодження д1евого контролю за демографiчними процесами, розвитком атомноï енергетики, врятуванням тротчних лiсiв на планетi, що мае значно зменшити антропогенне навантаження на екосистеми, а отже, створити умови для ïх самовiдновлення.
Окреме i помине мюце серед охарактеризованих вище концепцш належить iдеям «iивайронменталiзму» (У. Бек, М. Белл), яш ввдзначаються помiркованiстю позицiй щодо подолання еколопчних кризових ситуацш, акцентують увагу на едносп i логiчнiй завершеностi пiдходiв у вирiшеннi полiтичних, технiчних, наукових, економiчних i соцiальних проблем на локальному, репональному та глобальному рiвнях. Особливе мiсце у цiй фшософсько-культурологiчнiй конструкцiï належить вирiшению значного кола педагопчних проблем, насамперед формування наукового свиогляду, цiннiсноï сфери, переконань особистосп та навичок дiяльнiсно-практичного спрямування з ïх реалiзацiï у навчальнш та конкретнiй природоохороннiй роботi.
Бшьшють з цих концепцiй так чи шакше детермiи^вали розвиток i появу напришнщ 90-х рок^в ХХ ст. концепцп сталого розвитку (Рiо-де Жанейро, 1992), яка, на думку одних
(В. С. Голубев, К. С. Лосев, А. Д. Урсул)? е панацеею у вирiшеннi значного кола проблем людства i насамперед еколопчних, на думку шших (М. М. Мойсеев, I. Т. Фролов, Г. I. Швебс) -переважна бщьшють щей, яю становлять методолопчну основу цiеï концепцiï, е визначально утошчними. Пiдтвердженням останнього, вважае М. М. Моюеев е те, що «в результат! людськоï дiяльностi докоршно порушено рiвновагу протiкання природних процеив у бiосферi, як1 вiдновити за допомогою вщомих нам сьогоднi методiв i технологiй практично неможливо. У людства е два шляхи вщновлення рiвноваги - перейти до повноï автотрофностi (поселити людину у штучно створену техносферу) або зменшити антропогенний плив на природу в десятки разiв [11, с. 22].
Однак, зваживши всi «за» i «проти», прибiчники цiеï концепцiï, i ri, хто ïï заперечуе, визнають, що концепцiя сталого розвитку е провщною i такою, яка буде визначати у XXI ст. подальший розвиток цившзаци на планет! Доповнюючи та удосконалюючи ïï, людство зможе побудувати у майбутньому новi фiлософсько-культурологiчнi, морально-етичш, полiтичнi та економiко-соцiальнi конструкти, як мають допомогти йому вийти з екологiчноï кризи. За висновком Г. I. Швебса, це буде можливим лише за умов «формування гумашстично спрямованих стосункiв людини з природою, як методологiчноï основи взаемодiï у системi «природа-людина-суспiльство» [10, с. 37-39].
На пiдставi зазначеного вище можемо зробити висновок, що стратепя розвитку людства у XXI ст. (маемо на увазi стратепю сталого розвитку як стратепю перехiдного перiоду у певному цiлiсному сенсi) мае складатись, щонайменше, з двох основних складових: науково-технологiчноï i морально-соцiальноï. Якщо найближча перспектива науково-технологiчного розвитку цившзаци ще бшьш-менш зрозумiла - створення енергозберiгаючих i ресурсозберiгаючих безвiдходних технологш, нових матерiалiв i, вiдповiдно, ефективних технологiй 1'х застосування тощо, то перебудова духовного св^ людини, його моральних устоïв насамперед, у ставленш до природи, вимагае кардинальноï перебудови сутносп сучасноï людськоï культури. Вона, на нашу думку, мае проявлятись у готовност! окремоï особистостi та сустльства загалом пiдпорядкувати свою сьогодшшню поведiнку i дiяльнiсть у довкiллi необхiдностi забезпечення умов для ефективноï' життедiяльностi майбутнiх поколiнь. Останне, як тдтверджуе аналiз сучасного стану довкшля та результатiв дiяльностi людини в ньому, е надзвичайно складною проблемою, виршення якоï неможливо здiйснити за короткий промiжок часу i тим бшьше адекватно вирiшенню науково-технологiчних проблем. Отже, неможливють одночасно вирiшити ниш зазначеш проблеми, а головне вщсутшсть, на думку М. М. Моюеева, часу на 1'х вирiшення ставить людство перед фактом, що воно зможе вижити лише за умови коршних змш основ сучасноï цившзаци, i передуем за умови жорстокого самообмеження й колективноï дисциплiни [12, с. 64-66].
Аналiз можливих шляхiв вирiшення цих проблем мае грунтуватись на усвiдомленнi й урахуваннi фшософських, культурологiчних, гуманiтарних й соцiально-економiчних пiдходiв та поглядiв обгрунтованих представниками наукових шил минулого. Так, iсторико-генетичний аналiз фiлософських поглядiв i науки нового часу дае змогу констатувати про поступове утвердження, а з часом - домiнування диференцiйованого пiдходу у шзнанш навколишньоï дiйсностi, де складовi природи як такоï розглядаються на основi переважання механiстичного погляду на процеси, що вiдбуваються у довшлл! Однак абсолютизацiя такого пiдходу у шзнанш закономiрностей навколишнього середовища призвела до посилення тенденцiй протиставлення людини природ! Характерними щодо цього е пращ Р. Декарта, де вш прямо чи опосередковано закликае людину стати «господарем» природи.
Вплив натурфщософи яскраво проявляеться у поглядах Я. А. Коменського на природу i сутшсть людини. Останню вiн трактуе як мiкрокосм у макрокосмi, тобто людина, за його переконанням, е частиною природи i шдпорядкована законам природи. Людину як фiзичну ютоту Я. А. Коменський розглядае не з позици матерiалiстичного сенсуалiзму, а з точки зору сощальних вщносин i духовного розвитку, або ж шдходить до не! з чисто щеалютичних i навиь теологiчних позицш [14].
У класичнiй нiмецькiй фщософи матерiальний свiт трансформуеться в абстрактно-логiчну всеосяжнiсть духу. На думку I. Канта, людина е, з одного боку, частиною матерiального свггу, що шдпорядковуеться причинним закономiрностям, а з шшого - носiем
духовного начала, вищих моральних цшностей. Одночасно людську етику i мораль вш вважав Божим провидшням, в iсиуваннi якого вбачав незаперечний доказ буття найвищоï сили, але традицiйно трактував ïï стосовно лише регулювання вiдносин мiж людьми. Це дае змогу зробити висновок про однобiчmсть розумшня мислителем мiсця i ролi людини у довкiллi, недооцшку i навiть iгнорувания ним очевидних впливш людини на природу i зворотного впливу ïï на людину.
Згiдно з висновками, як зробив Й. В. Гегель, у людиш вiдбуваеться вiдчуджения природного буття, а природа постае як реальне ввдтворення «абсолютноï iдеï», а не результат рацюнального конструювання. Схожу iдею, однак з матерiалiстичних позицiй, обгрунтував Л. Фейербах, який спiввiдношения «людина - природа» розглядав у контекст антрополопчного принципу, тобто в категорiях родовоï сутностi людини, абсолютизуючи ïï статус у природi за умови збереження гармонiï останньоï.
Потреби промислового виробництва у другiй половинi XVIII та XIX ст. призвели до появи реального протистояння людини навколишнiй дшсносп i насамперед природi. Це ввдповвдно зумовило численнi спроби природознавцiв та натурфiлософiв доби французького Просвiтиицтва ввднайти шляхи пояснення цього протистояння. З точки зору одних, природа (зовшшне середовище) трактувалось як комплекс природних процесш (П. Гольбах), сукупнiсть сощально-пол^ичних факторш (К. Гельвецiй), сукупнiсть ввдчутпв, завдяки яким людина отримуе враження (Ж. Руссо), чи у виглядi iнтелектуального середовища (Ж. Ламетрi). Загальним для вах цих фiлософських позицш було визнання природи як визначального фактора впливу на людину та ïï дiяльнiсть. Аналiз праць перелiчених вище матерiалiстiв та атурфiлософiв дозволяе зробити висновок, що ïх проввдною iдеею була еднiсть людини i природи, в основi якоï лежить «одмчна дана» гармонiя мiж ними. Та тд впливом сощально-економiчних змiн, стрiмкого розвитку капiталiстичних ввдносин у суспiльствi, передусiм -зростання промисловостi i все бiльшого втручання людини в природу, починають зароджуватись iдеï' про необхiднiсть формування «наукового знання». Останне, на думку Ф. Капра, мало забезпечити вирiшения бшьшосп соцiально-економiчних i навiть полiтичних проблем «за рахунок знання здобути перемогу над природою, щоб взяти ввд неï все, що необхiдно» [13].
Л1ТЕРАТУРА
1. Лекторський В. А. Идеалы и реальность гуманизма / В. Лекторський // Вопросы философии. -1994. - № 6. - С. 28-32
2. Вернадский В. И. Размышления натуралиста Кн. 2. Научная мысль как планетарное явление / В. И. Вернадский. - М.: Наука, 1975. - 191 с.
3. Дрейер О. К. Экология и устойчивое развитие / О. К. Дрейер, В. А. Лось - М.: УРАО, 1997. - 222 с.
4. Моисеев М. М. Человек и ноосфера / М. М. Моисеев - М.: Молодая гвардия, 1990. - 352 с.
5. Кисельов М. М. Концептуальш вишри екологiчноï сввдомост / М. М. Кисильов, В. Л. Деркач, А. В. Толстоухов. - К.: Парапан, 2003. - 312 с.
6. Lee M. First: Environmental Apocalypse /М. Lee - Syracuse Univ. Press, 1995. - 208 p.
7. Сид Джон. На пути к Совету всех Существ / Сид Джон, Мейси Джоанна, Флеминг Пет, Наесс Арне. - М.: Golubka, 1994. - 125 c.
8. Гор А. Земля у рiвновазi: еколопя i людський дух / А. Гор. - К.: 1нтелсфера, 2001. - 404 с.
9. Поттер В. Р. Биоэтика: мост в будущее / В. Р. Поттер - К.: Наукова думка, 2002. - 215 с.
10. Швебс Г. И. Идея ноосферы и социальная экология / Г. И. Швебс // Вопросы философии. - 1991. -№ 7. - С. 36-45.
11. Моисеев Н. Н. Современный антропогенез и цивилизационные разломы. Эколого-политический анализ / Н. Н. Моисеев // Вопросы философии. - 1995. - № 1. - С. 3-31.
12. Моисеев Н. Н. Судьбы цивилизации: пути Разума / Н. Н. Моисеев. - М.: Изд-во МИЭПУ, 1998. -398 с.
13. Капра Ф. Дао Физики - Изд. второе, сокр. / Ф. Капра. Иркутск: ЭКО-Центр 1998. - 86 с.
14. Коменский Я. М. Избранные педагогические сочинения. / Т. 2; под ред. А. А.Красновского Я. М. Коменский - М.: Учпедгиз, 1939. - 224 с.
