CC BY
51
Список використано1 л1тератури
1. 1ван Франко. Твори: у 20 т. Т.11 / 1ван Франко. - К. : Держлггвидав Украши,
1955.
2. Каспарук А. А. Украшська поема кiнця Х1Х - початку ХХ столбя / А. А. Каспарук. - К.: Наукова думка, 1973. - 248 с.
Стаття надшшла до редакцп 08.04.2014 L. I. Magas
IVAN FRANKO'S HISTORICAL POEMS OF EARLY PERIOD OF
CREATIVITY
Article is devoted to the Franko's historical poems of the poet's early period of creativity, analyzing his attitude to the historical past of the Ukrainian people, a reflection of reality of times past in all its complexity, in all typicality and versatility.
Franko has made the most significant contribution to the development of art historical themes concerning the ideological wealth, maturity and perfection of realistic images of skill in the construction of plots. This applies to his prose, drama, poetry, and particularly poems. Therefore, considering the Ukrainian historical poems of the late XIX - early XX century, it is primarily to be stated in Franko's poems.
The epic sweep of poems hyperbole turns primarily on the characters and their actions, just as it's done in ballads and folk songs.
The author trends not to displace epic and lyric poems in early history, which is also on people's designs. M. Rylsky once pointed out that the lyrical elements that ancient minstrels called «compassion» are strongly detected in Ukrainian thoughts. These traditional lyrical elements are borrowed from the historical poem (in the original interpretation).
Historical poems contain dramatic elements that come from dramatizm of his works, of dramatic conflicts that reflect reality.
It should be noted that the scope of the proposed work is not enough for a detailed consideration of Franko's poems on historical themes in all periods of his poetry and it requires further study.
Keywords: historical poem, collision, artistic expression, national consciousness, artistic skill.
УДК 821.161.2-92» 18'19»(045) I. В. Мельничук, М. М. Хорошков
ЕВОЛЮЦ1Я ДИСКУРСУ УКРАШСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ У ПУБЛЩИСТИЩ К1НЦЯ XIX - ПЕРШО1 ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛ1ТТЯ
Стаття присвячена осмисленню ¡сторюсофських та культуролог1чних погляд1в 1вана Нечуя-Левицького та Юр1я Липи, оприлюднених у публщистищ в1дпов1дно юнця Х1Х - першог половини ХХ ст. Основна увага зосереджена на еволюци уявлень про народ, народтсть, нацю, процес нащетворення та ¡стори державност1, особливост1 украгнськог культури, задекларованих обома письменниками у свогх працях. Попри приналежтсть митщв до, сказати б, р1зних культурно-1сторичних епох автори статт1 намагаються реконструювати тягл1сть украгнського нацюнального самоусв1домлення, яке пройшло Iсторичний шлях в1д формулювання тези про культурну окрем1шн1сть народу до деклараци полтичног та державног незалежностг. Публщистичт виступи I. Нечуя-Левицького та Юр1я Липи - яскрав1 репрезентанти
таког еволюци.
Ключов1 слова: лтература, культура, нащя, нащетворення, нацюнальна та культурна гдентичнгсть, антиколонгальний дискурс.
1ван Нечуй-Левицький i Юрш Липа увшшли в iсторiю украшсько! культури не лише як письменники, але й публщисти - автори л^ературно-критичних та юторюсофсько-культуролопчних статей. Предметом iнтелектуальних рефлексш обох авторiв виступали проблеми формування й функцiонування нацiонального письменства, його естетичш та етичнi iдеали («Сьогочасне лiтературне прямування» I. Нечуя-Левицького), взаемозв'язок культури i суспiльства, формування нацюнально! i культурно! iдентичностi украшщв («Украшство на лiтературних позвах з Московщиною» I. Нечуя-Левицького, «Призначення Украши» Ю. Липи), функцiонування культури в умовах бездержавносп («Розподiл Росп» Ю. Липи), колошальш умови постання культури, мюце украшсько! культури з-помiж iнших слов'янських («Украшство на лiтературних позвах з Московщиною» I. Нечуя-Левицького, «Бш за украшську лiтературу» Ю. Липи), означення нагальних питань розбудови держави тощо. Попри значш розбiжностi в свiтоглядi й приналежнiсть до рiзних культурно-iсторичних епох, обидва письменники шюструють iдею св^оглядно! еволюци поглядiв украшських iнтелектуалiв на проблему становлення культурного й поличного украшства, мовно! i л^ературно! полiтики, функцiонування в^чизняно! культури (мови, л^ератури) в системi координат «метрополiя - колонiя». Осмислення св^оглядно! парадигми I. Нечуя-Левицького та Юрiя Липи, отже, суттево доповнюе уявлення про проблемно-тематичш та iдеологiчнi вимiри украшсько! публiцистики, дозволяе чiтко щентифшувати мiсце i роль публiцистiв в юторп украшсько! культури.
Порушена авторами проблема вимагае осмислення в межах антиколошального дискурсу сучасно! л^ературно! критики. Вщтак, теоретико-методологiчною базою дослiдження стали вщповщш студи Оксани Забужко («Психологична Америка» i азiатський ренесанс, або знову про Карфаген», «Мова i влада», «Фiлософiя i культурна притомшсть нацп», «Прощання з iмперiею: кшька штрихiв до одного портрета»), М. Рябчука «Вщ Малоросп до Украши: парадокси запiзнiлого нацiетворення», Ев Томпсон («Трубадури iмперп: росiйська лiтература i колонiалiзм»), М. Шкандрiя («В обшмах iмперГi. Росiйська й украшська л^ератури нов^ньо! доби») та iн.
Якщо користуватися популярною в наш час теорiею еволюци уявлень про нащональну i культурну iдентичностi народу вщ зацiкавлення власною iсторiею, збирання й систематизаци фольклору (в ютори украшсько! культури, як i iнших слов'янських, цей етап припадае на добу романтизму) через активну культурно-просв^ницьку практику (етап народництва) до остаточного оформлення пол^ичних вимог (Д. Донцов, В. Липинський, дiячi мiжвоенноi i повоенно! ем^аци), то свiтоглядна публщистика I. Нечуя-Левицького презентуе другий етап, тодьяк iсторiософськi працi Юрiя Липи - третш.
Написана частково як полемша з О. Пипiним (зокрема, як вщповщь на його статтю «Особая русская литература»), та як рецензiя на «Iсторiю русько! (малорусько!, украшсько!) лiтератури» О. Огоновського стаття I. Нечуя-Левицького «Украшство на л^ературних позвах з Московщиною» являе собою, по суп, комплексну студiю з питань украшсько-росшських культурних взаемин, розвитку л^ератури в умовах колонiалiзму, i навiть становлення нацюнально! iдентичностi в умовах бездержавного юнування суспiльства. О^м того, Украшське нацiонально-культурне вiдродження письменник порiвнюе з аналогiчними процесами в шших слов'янських (i не лише слов'янських) народiв Свропи, шукаючи тим самим точки дотику до
загальноюторичних тенденцiй формування нацiй (ясна рiч, у сучасному розумiннi цього поняття; мiж тим сам автор послуговуеться поняттями «народ», «народнiсть», «раса»). Мимоволi порiвнюючи «культурницькi рухи» в 1спанп (Каталонiя), Францп (Прованс, Бретань), Имеччиш й Австрп (етнiчнi чехи i поляки в цих державах) та реакщю на них iз боку пашвно'х (державоутворюючох') наци письменник доходить невтшного висновку: в «Роси така сама система приневiльного винародовлшня крутиться мов навiжена». Йдеться в даному випадку про пол^ику примусово'1' русифшацп народiв, що входили до складу Росшсько! iмперii: «В Росп «обрусiння» йде не днями, а немов годинами, неначе в ньому спасшня не тшьки Росп, але усього св^у вiд яко'юь напасти, - неначе люди вхопились обiруч i з усiею силою енергл, щоб чинити якесь дуже добре та спасенне дшо. Автономп провшцш i народiв ламають, нацiональности гнуть i скручують в обiд. С^зь нищать народнi мови, нацiональнi лггератури, скрiзь бачимо нацiональний великоруський натиск, котрий постановив соб^ неначе яке велике культурне завдання, знищити до останку ус нацiональности в Росп i повеликорусити 1х. Найважчий притиск вщ аа системи випав на долю Украши, Польщi та молдавсько'1 Басарабп» [4, с. 131]. Цитоване доволi промовисте спостереження Нечуя-Левицького, по суп, розкривае сутнiсть колошально'].' пол^ики iмперii з 11 особливим типом нацiоналiзму.
Характеризуючи росiйський iмперський нацiоналiзм, I. Нечуй-Левицький пробуе означити його зовшшш прояви як «ворожiсть», «неповага», «нехтування» культурою iнших народiв. Фактично письменник дiагностував те, що сучасною мовою в добу постколонiалiзму називають «неприйняттям iншого», яке породжуе вщповщну реакцiю. Звiдси - дискримiнацiя метрополiею «тубшьськох» мови i культури, а згодом -невизнання нащональних прав на саме юнування, що оформлюеться вже в правовому полi (сумнозвюш Емський указ, Валуевський циркуляр), адмшютративно-управлiнському (керiвнi посади посiдають винятково роаяни) та навiть на рiвнi зникнення з ужитку етнонiма, назви тдкорено! краши (як приклад, автор наводить замшу назв «Украша», «Малороая» на «Юго-Западный край», «Южная Россия», «Новороссия»).
Крiм того, I. Нечуй-Левицький зачшае (нехай i побiжно) такий феномен, як проекщя, уявлення сформоване лггературою про державу. Так «штературна» Росiя (маеться на увазi образ краши, представлений у лiтературi), на думку автора, i на позiр немае нiчого спiльного з реальнютю. Письменник констатуе, що художнi твори кращих представникiв росiйського письменства - М. Лермонтова, О. Пушкша, Л. Толстого, I. Тургенева та ш. - репрезентують лише «мф», уявлення про крашу (передовым в культурному аспект^, якою вона мае бути, а не яка е насправдь Звщси i неадекватне сприйняття пол^ики iмперii з-помiж европейських i слов'янських народiв.
За вiдсутностi умов поличного самовираження, невиробленiсть i, щонайголовнiше, цшковита заборона на практики суспiльного обговорення важливих проблем украшсью iнтелектуали в Росшськш iмперii змушенi були обмежуватися сферою культури ^ в основному, л^ератури. I. Нечуй-Левицький тут не був винятком, зосереджуючись на проблемах самобутносп i самостiйностi вiтчизняного письменства. Так, обстоюючи щею самостiйного розвитку украшсько! лiтератури, вiн вказуе на передумови цього: наявшсть розвинутого комплексу фольклору, що ставав невичерпним джерелом мотивiв i образiв, а також виступав своерщним взiрцем мови (тут письменник повторюе думку О. Огоновського). Автор акцентуе на оргашчних взаемозв'язках л^ератури та народно! творчосп: «Лтературш таланти творить сама натура, себто, можна сказати, народ та нащональний генш, себто нацiонально-психiчна сила, що криеться в масах звюного плем'я. На грунт народу i народнох поезп сама
натура часом породить велетня-гешя, як часом, бувае мiж верболозом та лозами в лузi над ршою натура вижене такого високого явора, листом широкого, гшлям високого, що вiн стае красою лугу й гордо й високо тдносить свш верх. Великi твори, як «Гшяда», «Одiссея», «Едда», великi гени, як Шекстр, Мiцкевич, Шиллер, Гете, Шевченко, Пушкш зросли й викохались на грунт народно! поези. Украина не мае свое! держави, але зате мае народ, нацюнальшсть, дуже багату нацюнальну поез^, а се й е грунт поези та книжно! л^ератури дужчий й багатiший для поетично! лiтератури. Маемо сей грунт, - маемо й будемо мати свою л^ературу i без свое! державности» [4, с. 139]. Останне твердження тут доволi показове: за вщсутносп реального державобудування, варто сконцентруватися на розбудовi ще! держави хоча б в л^ературь Власне, народницька щеолопчна концепцiя.
Натомiсть Юрiй Липа питання украшського державотворення розглядае ^зь призму проблем, закцентованих у працях юторюсофського змiсту. Чiльне мiсце у його творчому доробку посщае державотворча щея, а в основi св^обачення лежить аспект украшотворення, тобто формування украшського «Я». У центрi авторсько! концепци сто!ть поняття «раса» (нащя). Окреслюючи й суть, письменник наголошуе, що це е «власний терен, власна мiсiя i почування нехт до чужих» [3, с. 19]. Виств «власний терен» тут на диво подiбний до вживаного Нечуем-Левицьким поняття «нацiональний грунт»; йдеться, по сут^ про спробу проартикулювати явище нацюнально! iдентичностi, закорiнене у ментальшсть, iсторiю, фольклор. Тому, невипадково, що аналопчш мiркування знаходимо в статп «Украшство на лiтературних позвах з Московщиною», в якiй автор попри заакцентовашсть на лiтературних i культурних аспектах, зрештою доходить висновку про юторичну («расову») осiбнiсть украшщв вщ решти народiв iмперп.
Автоiнтертекстуальний «шформацшний простiр» художньо! творчостi Юрiя Липи вибудовуе юторюсофський дискурс трактату «Призначення Украши» та iнших фiлософських праць митця. Звертаючись на !хшх сторшках до праць К. Юнга, Р. Кшлшга, Р. Смаль-Стоцького та ш, автор намагався охарактеризувати геополiтичнi проблеми Украши, пов'язати долю укра^нського народу з долею всього людства (як i Нечуй-Левицький з iсторiю слов'янства). Головним завданням програми Юрiя Липи е виведення украшсько! раси на европейський рiвень. Розглядаючи укра^нське минуле у зв'язках iз всесвiтньою iсторiею, митець намагався поеднати захiдноевропейськi культурш традицii iз староки^^ськими. Авторська св^оглядна концепцiя вибудовуеться навколо державницько-культурних традицш доби Княжого Киева та епохи Середньовiччя. Письменник розумiе, що сила украшщв - у збереженнi культурних звичшв i в дотриманнi «вiчних» законiв, що виросли з «великокшвсько! «Русько! Правди» [2, с. 180] i з козацьких часiв.
Усвщомлюючи епохальне значения украiнськоi козаччини, Юрш Липа неодноразово звертаеться до тематики Запорозько! Сiчi. Саме з iм'ям Богдана Хмельницького iсторiософ пов'язуе виникнення украшського нацiоналiзму. На сторiнках його творiв постають образи славних героев, лицарство i вiдвага яких мають служити прикладом звитяжно! боротьби проти ворожих для Укра^ни iдей та щеологш. Так, характеризуючи у фшософському трактатi «Призначення Укра^ни» сутнiсть украшського та московського етноав, Юрiй Липа стверджуе, що мiж ними лежить «цшковита прiрва» [2, с. 39]. Дане твердження стае основою автоштертекстуально! взаемоди внутрiшньотекстового художнього дискурсу роману «Козаки в Московii». У ромаш письменник чiтко окреслив разючi вщмшносп мiж ментальнiстю укра^нського та московського народiв, доводячи вищий культурний та щейний рiвень украiнцiв порiвняно з твшчними сусiдами. Створюючи нову парадигму духовносп, автор
ставить украХнську расу в один ряд з европейськими, а геопол^ичну доктрину Б. Хмельницького осмислюе в контекст захщного розвитку. Показовим у зв'язку з цим е i спроба Нечуя-Левицького простежити iсторiю украХнсько! державностi вiд часiв Кшвсько! Рус i до Гетьманщини, виявляючи п характернi ознаки: виборнiсть посад, «народоправство», самобутнiсть iсторичного культурного типу i под.
Дослiджуючи розвиток двох культур у трактат «Призначення Украши», Юрш Липа iде набагато далi за Нечуя-Левицького i наголошуе на тому, що мiж праiсторiею Украши i Московп лежить цiлковита прiрва (Нечуй-Левицький обмежуеться лише натяком на рiзний етногенез украшщв i роЫян), що i е психологiчною шдставою для неприйняття украХнцями ворожого 1м свiтогляду. Обговорюючи комплекс проблем Украши за часiв перебування у складi Росшсько! iмперii, Ю. Липа схиляеться до висновку, що «есть закономiрнiсть потужна i велична, що змушуе Пiвнiч i Пiвдень пiти власними дорогами...» [4, с. 9]. Автор наголошуе, що «Московiя це Швшч, Украши - це Швдень» [4, с. 70] i розмежування цих краХн просто необхiдне для подальшого успiшного 1х розвитку, адже «найприродшшою вiссю експансп Украши е твдень, а Росп - пiвнiч». Росшська iмперiя завжди охочiше просувалася на Швшч i тому отримала азшське культурне наповнення, «просування ж на Швдень прийшло пiзнiше. Коли в половиш XVII столiття гетьман Украши запропонував уншну сполуку...» [3, с. 84]. УкраХна i Росiя «ворожi собi духовно i економiчно» i тому «взаемовiдштовхуються». УкраХна мае пiти «своХм шляхом, який провадить й над береги Чорного моря» [3, с. 82].
У книгах «Розподiл Росп» та «Призначення Украши» Ю. Липа доводить тезу про те, що «найважшшою» справою Росшсько! iмперii е територiальне поширення, оскшьки московська «карма ... волша тiльки воювати i невiлювати» [3, с. 29]. Ус росiйськi царi висловлювали «одну щею пiдбиття», тому уже вщ «початку ^торп Москви величезнi мюта, столицi розквiтлих держав, як Новгород Великий, В'ятка, були стерт! ордами москвичiв, а 1хне населення вимордоване» [2, с. 41]. Прагнучи постшного розширення меж iмперii, Московiя колошзувала все новi й новi земль Данi тези про загарбницьку пол^ику реалiзованi i в метатекстуальному просторi ^<Козак1в у Московii». Геро! роману, потрапивши з УкраХни до Московп, нараз споглядали спустошенi землi тдкорених племен, чорнi спаленi чи виголоднш села та частi шибеницi. «Од велико! держави Комiв, - зауважуе автор, - не зосталося й слщу. Витят! в пень миролюбивi племена цi не висилали бшьше багатих караванiв» [1, с. 59]. Зв'язуючи мiж собою якнайбiльше «супротилежностей», Московiя несла на завойованi землi лише ту «...величезну пустку, яка була в нш самiй» [3, с. 26].
Традицшними методами, яю використовувала московська «керма» (Ю. Липа) для закршлювання й утримування «колошальних володiнь» було переселювання й винищування тдкорених. Пол^ика iмперii спрямовувалася на постшну боротьбу з «природними прикметами народiв i 1х краХв» [3, с. 31]. Як зауважуе Ю. Липа, для цього депортувалися цш села у «цшком несподiваних напрямах» [3, с. 40]. Висновки Юрiя Липи тут iдентичнi уже цитованим тезам I. Нечуя-Левицького про нищення нацюнальних мов i лiтератур, автономш як цiлеспрямовану полiтику царсько! Росп.
Юрiя Липу (як i Нечуя-Левицького) Московiя цiкавить не виключно сама по соб^ а у взаеминах з УкраХною. Адже метою уах московських загарбань було нищення неприйнятного для москвишв способу життя украшщв, чужо! ментальностi (i, продовжимо, л^ератури: «росiйська державнiсть пригнобляе украХнську лггературу», -зауважуе з цього приводу Нечуй-Левицький). У трактатi «Призначення Украши» Юрш Липа наголошуе: «Найважливша боротьба заламати. Спочатку заламати активш сили, а тзшш викорчувати й саму тдсвщому традицiю життя (побуту, родини, права)» [1,
с. 20]. Багато стшть поспшь Московiя впроваджувала у життя свою колошальну стратегiю, завданням яко! було суцшьне помосковщення i нищення Украши.
Зовсiм по-iншому бачаться Юрiю Лит основш риси украшського народу, його ментальносп, в центрi яко! перебувають висока духовшсть i працелюбнiсть. Любов до рщно! землi заклала в основу характеру украшця почуття нацюнально! свiдомостi, патрiотизму, риси волелюбностi, поваги до свободи особистосп, до приватно! власносп. Украшський хлiборобський народ глибоко побожний. Церква в Укрш'ш постшно була пов'язана з життям вiруючих i прищеплювала украшцям риси побожност та високо! моральностi.
Головну хибу украшського державницького руху Юрiй Липа вбачав у неспроможносп окремих рушшних сил об'еднатись у единий фронт, спрямувати боротьбу в едине русло. За Юрiем Липою, основною рушшною силою украшського державотворення е селянство, оскшьки це не тiльки фiзична, а й духовна основа украшсько! раси. Вустами Рубана, головного героя однойменно! повiстi, Юрiй Липа проголошуе: «Тепер.ми (селяни. - I. М., М. Х.) - влада справжня, ми - земля!» [1, с. 212]. Але попереду украшське селянство чекала важка боротьба iз страшним пщступним ворогом - бшьшовиками, яких, за влучним висловом одного з чеюспв («Рубан»), « так цший свiт за людовдв уважае» [1, с. 187].
На противагу цш страшнш силi виступають справжнi украшсью вояки. Самi бiльшовики говорять про них: «То, бра', страшний народ. Його розворуши - так не остановиш. Не слухаються - пружина така в шм якась, не наша» [1, с. 186]. Метою визвольно! боротьби письменник вважав об'еднання селянських багатств для селян, але сили, яю спрямовувались на п досягнення, залишались розпорошеними.
Доля украшського селянина-бунтаря у часи украшсько! революци талановито зображена в оповщанш «Коваль Супрун». Головний герой твору - уродженець Херсонщини, древнього степового краю. Саме сини ще! землi становили расу «добру, надморську, найпоставшшу з цшо! Украши» [1, с. 273]. Автор шби милуеться людиною пращ, сшьським трудiвником. Коваль - «чоловш способний,.. .бравий, сам машину спорудив» [1, с. 272]. У пошуках правди вш звертаеться до «Кобзаря», що його написав наш «великий селянин» - Тарас Шевченко. Перед Супруном постало питання, який же шлях боротьби обрати: «лушню» чи «науку»? Його бунтарська душа прихилялась до «лушш», але й прислухалась до думок студента-аптатора, котрий вважав, що сила лише в наущ, i стверджував, що «треба багато вчитись» [1, с. 274].
Ь приходом 1917 року розпочалося нове життя. «Наказували, але не т, що досi говорили. Заговорили, але не т, що доа говорили» [1, с. 283]. У листопадi того ж року замайорши жовто-блакитнi прапори Украiнськоi Народно! Республши. «Прийшов час села», яке доа «тiльки палило копи та де-не-де чинило витопти хлiба». Коваль Супрун зробив свш вибiр - «забув i про свою кузню i про направу сiялок» [1, с. 286]. Зiбравши навколо себе однодумщв, Супрун грабував i нищив пансью маетки й економii. Душа його знаходила спокш лише тод^ коли «байдужi вози селян пере!здили через двори з поваленою огорожею» [1, с. 286]. До тако! боротьби схилився його розум, таким вш вбачав шлях до побудови нового «блаженого св^у» [1, с. 293].
Юрш Липа розумiв, що Украша в боротьбi з жорстокими експериментами бшьшовизму може розраховувати лише на власш сили. Тому на сторшках «Нотатникiв» постають такi образи мужшх борцiв, як отаман Рубан («Рубан»), бунчужний Безкровний («Закон»), вщчайдушний гайдамака Валентин Недайхата («Кшнотник») та багато шших. У протистояннi зовшшньому вороговi, переконаний письменник, найбiльшу силу мае почуття «рщносп», «традицii», оскшьки це тепер -«протимосковський рушшний важiль» [1, с. 21]. За Юрiем Липою, боротьба
укршнсько1 раси у часи визвольних змагань ХХ столiття носить родинний характер, навГть термiнологiя цих вiдносин - «батько, хлопцi, брате» [1, с. 160], - це термшолопя родини.
Селянин Рубан - не просто образ козацького отамана. У «Призначенш Украши» читаемо: «Найвищий висшв влади - це отаман, коли ж вш е й господарем душ, - це батько» [1, с. 150]. Пщлегш для Рубана були «як дГти» [1, с. 194], котрi звертались до нього як до батька, а селяни твердо знали, що вш - «1хня кров» [1, с. 202].
Справжнього украшця з його найкращими рисами характеру оспiвуе в сво1х творах Юрiй Липа. Шевченювське «сiм'я вечеря коло хати» письменник вважав основою не тшьки народного побуту, а й споконвГчно1 украшсько'! моралi, яка завжди була основою «сустльно! збiрностi» [1, с. 191]. Дотримання цих норм - умова збереження украшщв як нацп. Невипадковою у зв'язку з цим е i увага I. Нечуя-Левицького до проблеми розпаду/збереження ам'1 як основи нацюнального суспiльства (повiстi «Кайдашева сiм'я», «Хмари», «Над Чорним морем», «СтаросвГтсью батюшки та матушки»).
Крiм украшських селян письменник колоритно зобразив у «Нотатниках» i украшську штелГгенщю. Вiн образно назвав 11 «дрiжджами» [1, с. 449] нацп. Представники украшсько'! iнтелiгенцГi гостро розумiли, що «животшня пiд гнiтом Мертво! Доктрини», «перебування серед мертводухих людей-убивць» [1, с. 28] знищить всю велич народу, i тому теж чинили отр 6ГльшовицькГй навалi. Зображення ще'1 боротьби й стало темою новели «зустргч лiтераторiв» та оповiдання «Кам'янець Столичний».
У свош пу6лгцистицг I. Нечуй-Левицький i Ю. Липа окреслюють провщш ще1 формування укра1нсько1 державницько! щеологп та змгст гсторичного призначення Украши, обгрунтовують 11 право на 6удгвництво незалежно! держави (принаймнi в формг лГтературно1 i культурно'1 автономп, як у Нечуя-Левицького), вимальовують власне бачення краши у загальносвiтовому (загальнослов'янському) контекст^ наголошують на необхiдностi поглиблення культурних зв'язюв гз Заходом, обговорюють напрямки розвитку державницько'1 полГтики, вщповщно до цього визначають суспГльнГ завдання украшсько'1 лГтератури, культури, нацп, характеризують основш аспекти формування 11 психологичного типу. Акцентуючи увагу на даних проблемах, автори утверджують Гдею визволення Украши з-тд росшського Гмперського режиму, який не одне столГття гальмував процеси державотворення на завойованих територГях. Протистояти поневолювачам можна лише визначивши 1х вади i вщнайшовши протидГю. Укршш за будь-яку цшу потрГбно звГльнитися вГд впливГв Московщини.
Список використано1 л1тератури
1. Липа Ю. Козаки в Московп: 1сторичний роман. Новели / Ю. Липа. - ЛьвГв, 1995. - 455 с.
2. Липа Ю. Призначення Украши / Ю. Липа. - ЛьвГв, 1992.- 270 с.
3. Липа Ю. РозподГл Росп / Ю. Липа; упоряд. О. Гришв. - ЛьвГв: 1н-т народознавства НАН Украши, 1995. - 148 с.
4. Нечуй-Левицький I. Украшство на лГтературних позвах з Московщиною. Культуролопчш трактати. / Упорядкування М. Чорнописького / I. Нечуй-Левицький. -ЛьвГв: Каменяр, 1998. - С. 127-241.
Стаття надшшла до редакцп 30.03. 2014
I. V. Melnychuk, M. M. Khoroshkov THE EVOLUTION OF UKRAINIAN STATE-FORMATION DISCOURSE IN THE PUBLICISTIC WORKS OF XIX-th - EARLY XX-th CENTURY
The main subject of the article is historiosophical and culturological conceptions of well-known Ukrainian writers Ivan Nechuy-Levytsky and Yuriy Lypa. Their publicistic works, as well as prose ones (novels, stories and short stories) represent the evolution of different historical, cultural and philosophical conceptions («people», «folk», «nation», «nation building», «state history»), Ukrainian culture and literature specific features in colonial conditions. The authors pay attention to «Ukrainians in literature controversy with Muscovy» by I. Nechuy-Levytsky and «The Mission of Ukraine», «The Partition of Russia» and «Fight for Literature» by Y. Lypa as important works for understanding the Ukrainian national self-consciousness and the process of its formation from cultural (and literary) separatism to Ukrainian political and state independence. I. Nechuy-Levytsky («Ukrainians in literature controversy with Muscovy» and «Contemporary literary movement») represents the idea of Ukrainian cultural and literary separatism from Russia (Russian Empire). The writer underlines the main problems of Ukrainian language and literature - their development in colonial dependence, prohibition and repression, the linguistic discrimination etc. Y. Lypa goes further: Ukrainian cultural (and language) independence for him expresses national identity of Ukrainians and their political and state ambitions. So, in his articles «The Mission of Ukraine», «The Partition of Russia» and «Fight for Literature» Y. Lypa promotes the idea of Ukrainian sovereign state, based on national identity, history, language and literature and Ukrainian-Russia mental incompatibility. Thereby, I. Nechuy-Levytsky and Y. Lypa's conceptions must be understood as a part of Ukrainian anti-colonial discourse.
Keywords: literature, culture, nation, nation formation, national and cultural identity, anti-colonial discourse.
УДК 821.10211-31(043)
Назаренко Н. И., Рыба И. И.
КОНЦЕПТ «СЕМЬЯ»В ТВОРЧЕСТВЕ ДЖЕЙН ОСТЕН (на примере романа «Мэнсфилд-парк»)
Данная статья представляет интерпретацию авторского видения концепта «Семья» на примере романа «Мэнсфилд-парк» Джейн Остен. На основе выявления системы ценностей, отраженной в творчестве Д. Остен, в статье анализируется одно из ключевых в художественной картине мира писательницы понятие «семья» в плане его художественной реализации и творческой эволюции.В структуре данного концепта рассматриваются три микроконцепта - «Дети», «Родители» и «Отношения между поколениями».
Ключевые слова: концепт, микроконцепт, стереотип, образ семьи, художественная картина мира, культурный код, национальная ментальность.
Романы Джейн Остен (Jane Austen, 1775 - 1817) и в наше время востребованы читателем, так как посвящены не теряющим актуальности общечеловеческим ценностям, выявляют эволюцию концепции личности женщины в историко-литературном развитии. Интерес профессиональных исследователей основан на мнении, что Джейн Остен успешно разработала новые темы, мотивы и приемы, которые обогатили английскую реалистическую прозу XIX - ХХ вв. При этом интерпретация художественного наследия этого автора на протяжении почти двух веков закономерно меняется в сторону выявления нравственно-философского
