CC BY
11
Осуществлен философско-правовой анализ правового воспитания в процессе правовой социализации. Доказано, что правовое воспитание является существенной и неотъемлемой частью процесса правовой социализации индивида, особенно на начальных этапах его вступления в активную жизнь общества. Проанализирована социальная среда как основной фактор правовой социализации. Уточнен вопрос об эффективности правового воспитания как средства правовой социализации и целеустремленной государственной деятельности.
Ключевые слова: воспитание, социализация, девиации, социальная среда, правовые установки.
Legal education and legal socialization: dialectics of intercommunication
Dzeban A. P.
In the article the philosophical-legal analysis of legal education is carried out in the process of legal socialization. It is proved, that legal education is inalienable part of process of legal socialization of individual substantial and, especially on the initial stages of entry of him in active life of society. A social environment is analyzed as the basic factor of legal socialization. A question is specified about efficiency of legal education as facilities of legal socialization and purposeful government activity.
Key words: education, socialization, deviations, social environment, legal options.
УДК 340. 12
С. В. Шефель, доктор фтософських наук, професор
ЕКОСОФ1Я ЯК МЕТОДОЛОГ1ЧНЕ П1ДГРУНТЯ ТРАНСФОРМАЦП
ПРАВОВО1 КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО УКРАШСЬКОГО СОЦ1УМУ
Уперше в фшософськш лiтературi проаналiзовано значения екософп як методолопчного тдгрунтя трансформацп правово! культури сучасного украшського сощуму та тд цим кутом зору визначено перешкоди, що !х треба усунути на цьому шляху, й чинники, що сприятимуть цш справь
Ключовi слова: екософiя, екофобiя, культура, право, пост(мета)некласичшсть.
Актуальмсть теми. Проблема трансформацп правово! культури, адекватно! конституцшно визначеному ор1ентиру розбудови правово! держави в Укра!'ш [1], залишаючись понад десять роюв стрижнем суспшьствознавчого дискурсу [2-7], з уЫею гостротою вимагае визначення щодо його переб1гу не тшьки з боку фах1вщв правово! справи, а й вщгуку
усього укра!нського загалу, але насамперед представниюв виконавчо! гiлки влади. Це обумовлюеться, з одше! сторони, невiдповiднiстю сучасно! правово! культури як широких юл населення кра!ни, так й адмшютративно! бюрократы, iмперативам соцiоприродного гомеостазу, а, з шшого, — домiнуванням шших парадигм правового мислення як в правовш думцi, так i у свiтоглядi переважно! частини законодавцiв, представниюв судово! гiлки влади та правоохоронних оргашв.
Такий стан правово! культури цшком вiдповiдае свiтогляднiй невизначеностi у цариш правово! полiтики, одночасно зумовлюючи !!. З метою подолання тако! свiтоглядно! обмеженостi, у данiй статт пропонуеться обгрунтування необхiдностi переходу на новий рiвень методологiчного забезпечення розвитку правово! культури, який би вщповщав завданням усталення соцiоприродного гомеостазу у нашому суспiльствi. Розв'язання такого завдання, на нашу думку, прискорило б орiентацiю укра!нського соцiуму на освоення кращого свiтового досвiду розбудови правово!, демократично!, екосощально! державностi шляхом досягнення координацп свiтоглядних засад функцiонування уЫх соцiальних iнститутiв у правовiй сферь
Так позначена проблема цiе! розвщки вiдповiдае й метi !! дослщження, що вимагае з'ясування методологiчного значення екософи як засобу забезпечення надежно! трансформаци правово! культури нашого сощуму.
Аналiз проблеми в контекстi вiдстеження парадигмальних змт у фтософсько-правовт рефлекси. Саме така специфша розгляду проблеми зумовлюе необхщшсть зазирнути у шдвалини рушiйних сил фшософсько-правового дискурсу, що вщкривае можливiсть зрозумiти екософсько-правову парадигму як форму пост(мета)некласично! фшософсько-правово! рефлексi!.
Становлення пост(мета)некласично! екософi! права на початку ХХ1 ст. обумовлене, з нашо! точки зору, суттевою концептуальною диференцiацiею в межах некласично! парадигми фiлософi! права протягом ХХ ст. Унаслщок фiлософсько-правового дискурсу, що шдсилювався багатовимiрною рефлексiею соцiетадьного виродження шдус^ально! моделi капiтадiстичного суспiльства та його правово! системи в транснацюнально-корпоративний iмперiалiстичний соцiум, протягом 30-60-х рр. ХХ ст. кристалiзувався на теренах чшагсько! школи соцiадьно! фшософи правовий iнвайронментадiзм та знайшли свш екософсько-правовий акцент ще! представникiв франкфуртсько! школи соцiадьно! фiлософi!. Наступним етапом формування методолопчних засад екософi! права, на наш погляд, слщ рахувати появу протягом 70-90-х рр. ХХ ст. концепцш С. I. Григорьева, Ф. — Е. Шварцкопфа, О. I. Субетто та К. I. Шилша. Кожна з цих концепцш чггко, але по-своему специфiчно, рефлексувала проблеми загрози глобально! мiлiтаризацi! та еколопчно! катастрофи, екологiзацi! свiдомостi та iмператив постiндустрiадьно! соцiадьно! гармонi!, в якому чшьне мiсце вiдводилося регулюючому статусу феномена права [8-10].
Обгрунтовуючи принципову потребу у змiнi парадигми мислення, вище згадуванi концепцi! вимiрювали рух до постiндустрiадьного суспiльства
майбутнього критер1ем тако! його шдстави як свщомо керована соцюприродна коеволющя. Це дозволило визначити у якост !! сутшсного чинника шформацюлопчшсть [11]. Тому, з технолопчно! точки зору, саме вона забезпечувала можливють саморегуляци уЫх сощальних процеЫв майбутньо! глобально! постшдустр1ально!, шформацшно! цившзаци.
Екософ1я права, грунтуючись на критичному синтез! вище згаданих концепцш, законом1рно успадкувала !х методолопчне гасло суцшьно! еколопзаци сощума. Окресливши у якост !! стрижневого елемента право, вона значно посилила !х положення й висновки.
Можна з впевнешстю довести, що екософ1я права, як новгтнш швар1ант некласично! фшософи права, мае шби дв1 основш площини чи лопки становлення. По-перше, це, умовно кажучи, зовшшня площина чи лопка !! становлення (за ставленням { до фшософи права, { до суспшьних наук в цшому), пов'язана з сощальним замовленням на новий синтез суспшьствознавства й правознавства, а також внутршня, та, що визначаеться лопкою розвитку фшософи права у форм1 !! багатовим1рно! концептуал1заци, що вщбулася протягом ХХ ст.
Зовшшня площина ще! генези пов'язана з еволющею самого сощального замовлення на трансформацш фшософсько-правового знання у пост(мета)некласичну його форму шд впливом глобально! "хвил1" переходу свгтово! науки й сощально! практики на рейки пост(мета)некласичност1 як форми реал1заци тих духовних штенцш, що визначилися домшантними наприкшщ ХХ ст. у процес суцшьно! л1берал1заци суспшьного життя й, особливо, у вигляд1 становлення громадянського суспшьства та реально! правово!, екосощально! й демократично! державност в кра!нах Скандинави.
Категор1я некласичност з виходом !! у вим1р пост(мета)некласичност1, що особливо шдсилюеться розвитком синергетики, системогенетики та укоршенням у науковш парадигмальност космолопчно-антропних принцишв, як на нас, все бшьше набувае змюту революци у засадах людського, суспшьного буття з акцентуванням уваги до фундаментального його р1вня буття ще! права.
Центральним ланцюгом в систем! пост(мета)некласичност1, про що саме, на наш погляд, св1дчить екософ1я права, виявляеться новий антропоцентризм. Вш дае початок новому етапу в правовому житл сучасного сощуму, що репрезентуеться посиленням вщповщальност людини за сво! вчинки й передуЫм за забезпечення соцюприродно! гармони, що змушуе !! перебирати на себе вщповщальшсть за керування цим процесом. «Керування» як правовий 1мператив, а фактично «керовашсть» соцюприродного гомеостазу, постае провщною характеристикою пост(мета) некласичност1, що е противагою стихи суспшьного безладу та концепщям !! щейних адепив [12; 13].
Некласична ж фшософ1я права та особливо екософ1я права для подолання такого свгторозумшня й тако! сощально! практики, пропонують концептуальне обгрунтування системи противаг, граничних шдстав усунення уЫх попередшх мехашзм1в стихшного цившзацшного розвитку, заснованих
на домшаци принцишв екофобi!, егоцентричного iндивiдуадiзму, соцiадьного панування одних над шшими тощо.
Логiка екофобно! «енергетично!», технократично-техногенно! цивiлiзацi! ХХ ст. у контекст дi! стихiйних регулятивiв iсторичного розвитку виявляе !! як ще бшьшу соцiадьну утопiю, анiж марксистська доктрина економiчного детермiнiзму, яка ще не мютила усвiдомлення екологiчних меж стихшно! iсторi! та фундаментального розумiння лопки соцюприродно! еволюцi!. Обидва цi тдходи, долаються екософiею права, яка виступае методолопчним стрижнем екоправово! культури завдяки обгрунтуванню значущостi екологiзацi! усiх сфер сучасного суспшьства як чинника збереження й розвитку життя на основi укоршення у концепцiю розбудови правово! державност на тлi забезпечення усталеного соцiоприродного гомеостазу iде! використання, як скеровуючих цей процес, факторiв рефлексп неюридичних пiдстав права. Саме таким чином, на нашу думку, можуть бути забезпечеш заходи щодо формування системи реальних екоправових противаг полггищ створення умов для суцiльних шформацшно!, духовно!, соцiадьно! та екологiчно! катастроф.
Склалася ситуацiя, коли фiлософсько-правовий дискурс шдшшов до межi з'ясування екоправових шдмурюв онтологi! глобально! екосощально! кризи. У цьому сенс на !! переднiй план вийшов фактор збереження бюсфери, який виявилася неспроможною врахувати адекватно потребам забезпечення соцюприродного гомеостазу аш наука, анi соцiадьна практика ХХ ст. На жаль, ще! В. I. Вернадського [14], Е. Леруа, П. Тейяра де Шардена [15], А. Л. Чижевського [16], знайшовши вщгук у провщно! частини науковщв (зокрема, у представниюв Римського клубу [17; 18]) лише тсля трагеди друго! свiтово! вiйни та загрози атомного апокалшсиса, й надалi оминаються увагою можновладцiв. Кiотський протокол та позищя конференцi! ООН з оточуючого середовища та усталеного розвитку у Рю-де-Жанейро (1992 р.) — це лише перша !х поступка у цш царинi, хоча й достатньо обмежена за сво!м впливом на переб^ !х все тако! ж технократично! практики.
I все ж ниш поступово ситуащя починае змшюватися на краще. У цьому сенш, цiлком погоджуючись з думкою Р. С. Каршнсько!, I. К. Люеева та А. П. Огурцова щодо наявност взаемопереходу антрополопчно! «людинорозмiрностi» у «людинорозмiрну» методологiю та навпаки [19, с. 97], слщ зазначити, що новий некласичний антропоцентризм буття постае як така «людинорозмiрна» онтологiя, у якiй реадiзуеться керована соцюприродна еволюцiя, значною мiрою завдяки становленню екософп права. Саме вона е методолопчним знаряддям для парадигмально! змши змiсту сучасно! правово! культури у екоправову тому, що сприяе набуттю наукою, особливо правознавством, статусу свое! керiвно! сили, яка не може бшьше функцюнувати, не розгортаючи свое! фундаментальнос^ як складника глобально! пост(мета)некласичнос^ людського спiвтовариства.
Для того, щоб упевнитися в цьому, треба, як на нас, осмислити лопку формування сощального замовлення на екософш права з боку сощально!
онтологи та сустльно! практики. I передуЫм слiд з'ясувати логiку цивiлiзацiйного розвитку в дiалектицi ïï зовнiшнiх та внутршшх бокiв.
У зв'язку з цим, маемо зазначити, що саме екоправовий його чинник вимагае перегляду усього св^оглядного грунту категорiального апарату сучасноï науки з метою утвердження нового типу лопки цивiлiзацiйного розвитку. Парадигмально така логiка постае ниш як дiалектика взаемодiï, як оргашчний синтез двох онтологiчних типiв лопк: внутрiшньоï логiки соцiального розвитку та лопки сощоприродно1" еволюцiï. Перша лопка мае за мету подолання виродженост або соцiетальностi сучасного суспiльства, а друга пов'язана з нею змшою екофобно1', технократично-техногенно1' парадигми взаемин з бюсферою на екофiльну, життестверджуючу. Обидвi вони пiдпорядкованi метi позбавлення людства покорi законам соцiетального соцiуму, що вщдзеркалюють насамперед деформацiю цiлей й щнностей, природно притаманних людству, у процес ïx матерiалiзацiï в юторичному та соцiальному вимiрi його буття.
На цiй основi може бути подолана лопка того сощально-юторичного розвитку, який засвiдчував, що внутрiшня упорядковашсть соцiуму, соцiальнi норми споживання людини як соцiальноï iстоти у процес еволюци прогресували у бiк збшьшення за рахунок руйнацiï бiосфери. Ця традищя, до речi, грунтувалася на парадигм^ що керувалася думкою про безперервшсть стиxiйного самовiдновлення й саморегуляци бiосфери.
Однак, як з'ясувалося, виробництво бюсферою антиентропи знаходилося у баланс з наслiдками вичерпування ïï ресурЫв лише певний час — приблизно до середини XIX ст., доки остаточно не завершився перехщ у глобальних масштабах вiд аграрного типу господарювання до iндустрiального. Iнтенсифiкацiя iндустрiалiзацiï з цього часу вийшла за межу граничних можливостей адекватного вщновлення бiосферниx ресурсiв i поклала край юнуючому балансу взаемодiï соцiоприродниx сил. Зрозумшо, цьому сприяло передусiм екофобне викривлення законодавства провщних iндустрiальниx краш, пiдсилене iдеею ix правлячих кш про iмперiалiстичну колонiзацiю свiту. За такого втручання можновладщв у процес сощоприродного гомеостазу скiнчилася епоха ди закону квантитативно-компенсувальноï функцiï бюсфери, коли людство цiлком прийнятно почувало себе у межах природноï екологiчноï нiшi [16; 17].
Приблизно починаючи з другоï половинi XIX ст. вщбуваеться становлення iндустрiальноï, «енергетичноЬ» цившзацп, коли, внаслiдок теxнократично-теxногенноï полiтики й практики правлячих кш економiчно розвинутих краш, бюсфера втратила статус гармошзатора рушiйниx сил соцiоприродноï еволюцiï. Енергетика бюсфери, що е основою виробництва бюлопчного рiзнобарв'я та меxанiзмом уташзацп енергiï Космосу, включаючи Сонце й нашу планету, за нових умов господарювання людства вступила у добу кризи. Порушення енерго-шформацшного обмшу у природi й соцiумi найбiльш яскраво виявило соцюприродне протирiччя сучасного сощального розвитку, на загрозу якого вже на початку XX ст. вказував О. О. Богданов. Вш вiрив у те, що такий стан буде знято саме завдяки
перевтшенню людини у icTOTy не просто бюсощальну, що шдкорюеться д^' якихось потужних сил соцюприродного гомеостазу, а здатну оволодгти його законами й спрямовувати його в руст ïx гармоншного балансу [20, с. 46].
Ця думка е цiлком слушною, бо людина приречена за cвоïм cоцiоприродним потенцiалом зреалiзyвати свою сутшсть гармонiзатора cоцiоприродноï еволюцiï. Реально це можливо тому, що вона принципово здатна з позицш екоcофiï права шдняти себе й свое суспшьство на рiвень цивiлiзацiï екоправово!" культури.
Ось чому у ХХ ст. з'явилася модель розвитку тако!' культури, що грунтувалася на щеях правовоï cоцiальноï демократи, правового cоцiального партнерства (правова щеолопя мiжнародноï cоцiал-демократiï), яка й висувае у якост примату в cиcтемi принципiв розбудови екосощально", демократично:, правовоï державноcтi принцип верховенства права, правового закону [21-24]. На вщмшу вщ попереднix типiв правовоï культури, чи ïï аcпектiв, цей тип культури е найбшьш перспективним в сенс шляxiв подальшоï трансформацп правовоï культури не тiльки окремих краш, а й глобальноï правовоï культури cвiтового cоцiyмy. Вiн е гумашстичним й демократичним виявом cамоï природи права як способу буття людини та ïï суспшьства. Такою цю модель правовоï культури бачать представники провщних шкiл cyчаcноï фшософи права, зокрема Ю. Габермас [25], О. Гьофе [26], екософи О. I. Субетто [8], Ф. — Е. Шварцкопф [9], К. I. Шилш [10].
Висновок. Долаючи вади уЫх типiв cоцiетального викривлення правовоï культури, нашi cпiввiтчизники можуть стати творцями екофшьно-гyманicтичноï правовоï культури як шдмурка й результату cвiдомоï розбудови правовоï державноcтi й громадянського суспшьства на rai здшснення концептуального проекту еколопзаци правосвщомость Саме у сенс вимог цього процесу, взагалi як реального способу буття нашого cоцiyмy, й виявляються фyнкцiï такоï моделi правовоï культури, cyтнicним призначенням якоï е забезпечення гармонiйного соцюприродного гомеостазу.
Украшський cоцiyм знаходиться тшьки на початку цiеï транcформацiï, головною умовою щодо практичноï реалiзацiï якоï е визнання екоcофiï права як ïï методологи, оргашчною часткою суспшьного штелекту, котрий розyмiетьcя як сукупшсть iнтелектyальниx можливостей cycпiльcтва, що впливають на управлшня дiйcнicтю та майбутшм з точки зору забезпечення екоcоцiальноï гармонiï. У зв'язку з цим вш вiдтворюе свою цiлicнicть як оргашчне поеднання ycix сфер культури, включаючи (правову) науку й (правову) освгту, cycпiльнy (екоправову) cвiдомicть та знання, що забезпечуе яюсну реалiзацiю фyнкцiй прогнозування, проектування, планування, унормування, програмування, правотворчосп, формування вiдповiдниx щеалу усталеного cоцiоприродного гомеостазу cycпiльниx (правових) цшностей та iдеалiв. У цьому контекс^ екоcофiя права по-новому ставить питання про парадигмальний змicт штелекту особистост^ ïï творчоcтi й культури сощуму.
Л I Т Е Р А Т У Р А
1. Конститущя Украши: прийнята п'ятою сеаею Верховно'1 Ради Украши 28 червня 1996 р. — К.: Юршком, 1996.
2. Береза, С. В. Правова культура: поняття та загальна характеристика / С. В. Береза // Держава i право: юрид. i полгг. науки. — 2005. — Вип. 28. — С. 89-94.
3. Бургарт, Т. I. Екософiя права як методолопчне знаряддя формування екоправово'1 культури в Укрш'ш / Т. I. Бургарт // Пробл. законности респ. мiжвiдом. наук. зб. / вщп. ред. В. Я. Тацш. — 2008. — Вип. 93. — С. 209-214.
4. Данильян, О. Г. Деяю причини, що впливають на формування правово'1 культури в перехщному суспшьсга / О. Г. Данильян // Пробл. законности респ. мiжвiдом. наук. зб. / вщп. ред. В. Я. Тащй. — 2004. — Вип. 68. — С. 145-153.
5. Данильян О. Г. Деяю проблеми формування правово'1 культури в перехщному суспшьст / О. Г. Данильян // Держ. буд-во та мюц. самоврядування: зб. наук. пр. АПрНУ. — 2004. — Вип. 7. — С. 14—25.
6. Кшмова, Г. П. Поняття i структура правово'1 культури: матер. наук. конф. [«Економiчне, пол^ико-правове i духовне життя в Укрш'ш та розвиток особистосп»], (Харюв, 12-13 квт 2001 р.) / Нац. юрид. акад. Украши iм. Ярослава Мудрого. — Х.: Нац. юрид. акад. Украши iм. Ярослава Мудрого, 2003. — С. 48—50.
7. Тодыка, Ю. Н. Конституционные основы формирования правовой культуры / Тодыка Ю. Н. — Х.: Райдер, 2001.
8. Субетто, А. И. Экокультура как форма неклассического социоприродного гомеостаза на базе общественного интеллекта: матер. IX междунар. конгресса [«Экологическая культура в научных, философских и богословских интерпретациях»], (С. -Петербург, 17-19. 10. 1996 г.). — СПб.: Издат. фирма «Наука», 1996. — С. 112—116.
9. Шварцкопф, Ф. — Э. Метаморфоза данного: На пути к созданию экологии сознания / Шварцкопф Ф. — Э.; пер. с англ. Н. Леняшин. — М.: Идея-Пресс, 2000.
10. Шилин, К. И. Экософские начала социологии будущего / К. И. Шилин. — М.: Социум, 2000 (Первая энциклопедия третьего тысячелетия; т. 1).
11. Юзвишин И. И. Информациология / И. И. Юзвишин. — М.: Радио и связь, 1996 (3-е изд., испр. и доп.).
12. Гегель, Г. В. Ф. Лекции по философии истории / Г. В. Ф. Гегель. — СПб.: Наука, 1993.
13. Тойнби, А. Дж. Постижение истории / А. Дж. Тойнби; пер. с англ. — М.: Прогресс, 1991.
14. Вернадский, В. И. Философские мысли натуралиста / В. И. Вернадский. — М.: Наука, 1988.
15. Шарден, Тейяр де П. Феномен человека / Тейяр де Шарден П. — М.: Наука,
1987.
16. Чижевский, А. Л. Земное эхо космических бурь / А. Л. Чижевский. — М.: Мысль, 1976.
17. Пределы роста: доклад по проекту Римского клуба [«Сложные положения человечества»] / Д. Х. Медоуз, Д. Л. Медоуз, Й. Рандерс, В. В. Беренс; пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ, 1991.
18. Печчеи, А. Человеческие качества / А. Печчеи; пер. с англ. — М.: Прогресс,
1985.
19. Карпинская, Р. С. Философия природы: коэволюционная стратегия / Р. С. Карпинская, И. К. Лисеев, А. П. Огурцов. — М.: Фирма «Интерпракс», 1995.
20. Богданов, А. А. Собирание человека / А. А. Богданов. — М.: Политиздат, 1990. — С. 28—46 (Вопросы социализма: работы разных лет).
21. Legal Positivism: reference collection / [edited by Mario Jori; University of Cagliari]. — NY: New York University press, 1992.
22. Natural Law: reference collection / edited by John Finnis; University of Oxford. — NY: New York University press, 1991. — Vol. I.
23. Natural Law: reference collection / ed. by John Finnis; University of Oxford. — NY: New York University press, 1991. — Vol. II.
24. Postmodernism and Law / ed. by Dennis Patterson; the State University of New Jersey. — Dartmouth: Publishing Company Limited, 1994.
25. Хабермас, Ю. Демократия. Разум. Нравственность / Ю. Хабермас. — М.: Наука,
1992.
26. Гьофе, О. Розум i право. Складовi штеркультурного правового дискурсу / О. Гьофе; пер. з шм. Л. А. Ситниченко, М. Д. Култаeвa. — К.: Альтерпрес, 2003.
Экософия как методологическое основание трансформации правовой культуры современного украинского общества.
Шефель С. В.
Впервые в философской литературе обосновано значение экософии как методологического основания трансформации правовой культуры современного украинского общества.
Ключевые слова: экософия, экофобия, культура, право, пост(мета)неклассичность.
Ecosophy as a methodological basis for transformation of legal culture of the modern Ukrainian society.
Shefel S. V.
The importance of ecosophy as a methodological basis for transformation of legal culture of the modern Ukrainian society has been considered.
Key words: ecosophy, ecophobia, culture, law, post(meta)nonclassicalness.
УДК 340. 12+1:316. 3
1.1. Коваленко, кандидат фтософських наук, доцент СОЦЮКУЛЬТУРНИЙ П1ДХ1Д ЯК МЕТОДОЛОГ1ЧНА ЗАСАДА ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ
Присвячено розгляду правового виховання з позицш соцюкультурного тдходу. Показано, що правове виховання е складним феноменом правово! культури, який мае власну специфшу, а також залежить вщ наявних соцюкультурних чинниюв i тенденцш.
Ключовi слова: правове виховання, правова культура, соцюкультурна трансформащя
