CC BY
9
УДК 340. 12
Т. I. Бургарт, здобувачка при кафедрi фтософи Нацюналъно1 юридичног академи Украгни iменi Ярослава Мудрого Д1АЛЕКТИКА АНТРОПОГЕННОГО I СОЦ1АЛЬНОГО У ВИМ1Р1 ЕКОСОФП ПРАВА
Проблема дiалектики антропогенного i сощального з час1в античностi завжди хвилювала европейську фiлософську думку, вийшовши врештi-решт на рiвень розумiння й як критер1ю можливостей коеволюцiйного процесу, здiйснення якого у формi соцiоприродного гомеостазу е останньою надiею людства щодо його виживання. Цю проблематику вперше екстрапольовано у площиш фшософсько-правово'1 рефлексп з обгрунтуванням надзвичайного значення права як ефективного регулятора цього процесу.
Ключовi слова: антропогенне, сощальне, сощетальшсть, екософiя, право, творчiсть.
Актуальтсть теми. Серед проблем, що ниш хвилюють украшську громаду (хоча, напевно, й свггову громадсьюсть також), е таю, що вже тривалий час залишаються предметом фiлософсько-правовоi рефлексii: це, передуЫм проблеми попередження та розв'язання правових конфлж^в, котрi у рiзноманiтних виявах репрезентоваш як життям сучасного украшського соцiуму, так i практикою мiждержавних та мiжнародних вiдносин. За наявност достатньо розвинутого свiтового правового поля, що виступае штеграцшним чинником сучасного глобашзацшного процесу, виявляеться нагальною проблема координацп дiй усiх суб'ектiв мiжнародного права та нацiонального правопорядку з метою досягнення стану усталеного гармоншного iх спiвiснування.
Виникае питання: чому зусилля координацшних iнституцiй свiтового ствтовариства, спрямованi на вдосконалення узгодженостi дш усiх суб'ектiв права, протягом тривалого часу не дають очiкуваного результату?
Очевидно, вщповщ на це запитання можуть бути рiзними, але чи задовольнять вони нас?
Серед можливих iх варiантiв мусимо звернути увагу на той, який, на нашу думку, е надзвичайно вагомим з точки зору адекватност вщповад питанню. Маемо на увазi наявшсть певного зразка розв'язання ще" проблеми.
Так, з нашо!" точки зору, на земнш кулi вже е регюн, що цiлком вщповщае критерiю такого зразка: це — Скандинавiя. Принаймнi, вже пiвстолiття на теренах кожно!" з кра1'н регюну здiйснено реформи у напрямку розбудови правового, демократичного, екосощального суспiльства. Як на мiждержавному рiвнi, так i в межах кожно" кра1'ни регюну створеш умови для iснування режиму гармоншних стосункiв соцiального партнерства. Фактично йдеться про перший за сучасних умов досвщ забезпечення суспшьством усталеного соцюприродного гомеостазу.
Цей досвiд, на жаль, не став прикладом для вщповщних перетворень у шших крашах свiту, що особливо прикро й в Укра1'ш, iсторично щiльно
пов'язаною з культурою цього регюну як через наявшсть вiдповiдного етнiчного коршня в правлячiй династи Кшвсько! Рус^ так i достатньо тривалих дипломатичних зв'язюв керманичiв гетьмансько! Украши з правлячою динас^ею Швецп. У цьому сенс заклики керiвництва краши до штеграци у европейську спiльноту виглядають дещо декларативними, бо остання чекае на його реальш кроки у напрямку адаптаци саме цього кращого досвiду розбудови громадянського суспiльства та правово! державностi в УкраАт.
Отже, що повчального маемо взяти з цього досвiду для здiйснення фшософсько-правово! рефлекси у формi 11 найсучасшшого вияву, яким е екософiя права [1], що, на наш погляд, як раз i дае шдстави для пошуку адекватно! вiдповiдi на вище визначене питання? Як вважаемо, це пов'язано з усвщомленням методолопчного значення дiалектики антропогенного (природного) й сощального у спiввiднесеннi образа права образу людини.
Тому, зважаючи на певну вщмштсть нашого пiдходу до вивчення цього питання у межах тривалого фшософсько-правового дискурсу [1-11] та його методолопчну значущiсть у справi розв'язання завдань правово! практики, ставимо на метi висв^лити у цш статтi власне бачення його розв'язання.
Аналiз попереднього досвiду науковоЧрозробки проблеми в контекстi екософсько-правовог парадигми. Не ставлячи перед собою завдання всебiчного аналiзу всеосяжно! емшрично! бази ще! проблеми, виходимо з реальних можливостей рефлекси найбiльш значущих И компоненпв у виглядi провiдних концепцш европейських та пiвнiчно-американських дослiдникiв [2; 4; 6; 7; 8-11].
У цьому сенЫ можна послатися насамперед на мiркування античних натурфiлософiв, для яких метою було отримання достовiрного знання про "космос" як дiм людини ("мiкрокосм"), у алгоритмi гармони з розвитком якого вона повинна була юнувати, розбудовуючи свiй сощум у формi полiса. Саме з тих чаЫв однiею iз значущих властивостей свггобудови вважалося й право [1, с. 18]. Для Платона, зокрема, воно уявлялося деякою одвiчною щеальною сутнiстю буття, яку пригадуе людина, користуючись здатнiстю свое! невмирущо! душi.
Тому в цiлому можна погодитися з К. I. Шилшим, що Сократ та його послщовники створили "не просто Людину в (маленькш) людськiй iстотi, що породжена Природою, а Людську Особистють, тобто те в людиш, що пов'язуе И з шшими людьми у загальнолюдське спiвтовариство, поеднуючи !х вже не тшьки як створiння Природи, але й на вiдмiну вщ Не!, у !х специфiцi, без протиставлення !й" [12, с. 177].
Екософiя права, як фiлософiя гармошзацп алгоритмiв буття макро- й мiрко-"космосу" шляхом оптимального використання права людиною, формуеться на пiдставi цих стародавшх мiркувань як засiб забезпечення сталого соцiоприродного гомеостазу. I хоча вони грунтувалися на мiфологiчному типi свгтогляду, !х гностичний потенцiал не втратив за
тривалий час юнування людського суспiльства свого свггоглядно-методологiчного значення [1, с. 18].
На жаль, традищя розробки ще1 екософсько-правово" проблеми античною думкою у наступну добу середньовiччя свщомо звужуються застосуванням теоцентрично" парадигми мислення. Хоча, безперечно, доктрина розбудови "Града Божого", була запропонована Августином Блаженним саме через надш привернути увагу можновладщв до проблеми соцюприродного гомеостазу на пiдставi 11 теологiчного обгрунтування. Продовжуючи цю справу, Фома Аквшський, на нашу думку, довершив розробку доктрини соцюприродного гомеостазу у сво1х концептуальних працях, що склали юстяк екософсько-правового аспекту томiзму.
Але особливе значення у цьому сенЫ, на наш погляд, мали гiмни Франциска Ассизського, що оствували християнина, як людину, релшйна свiдомiсть яко1 потужно зв'язана з 11 природним потенщалом, що i е умовою 11 самозбереження через розумшня принципово" неподшьносп й органiчного еднання 11 з Природою у процес божественного творшня, який е 1х спiльним онтолопчним корiнням [12, с. 122-123; 13, с. 95].
Однак, такий погляд, як визначальну характеристику християнства, не подшяють деякi сучасш його критики. Зокрема, дискусiйною у цьому сенс виглядае думка екософа Л. Уайт, що здшняла чимало галасу серед науковцiв. Вiдповiдно до не1, "...християнство не тiльки утвердило дуалiзм людини й природи, але й наполягае на тому, що воля Божа е саме такою, яка вимагае вщ людини експлуатувати природу заради сво1х цшей" [14, с. 197]. Таким чином, шби шдкреслюеться iдейна екофобiя християнства: "наша еколопчна криза — це результат становлення... демократично" культури" [14, с. 188]. Така характеристика щейних засад захщно! культури, що квалiфiкуються самовбивчими, певною мiрою нагадуе критику засад европейсько" цившзаци та 11 правопорядка О. Шпенглером [15].
Розумiемо, позищя, що розглядаеться як альтернативна нашш, фактично змушуе визнати iснування принципово" дихотомii мiж людиною як просто бюютотою та людиною як ютотою соцiальною, чим фактично руйнуеться жива дiалектична "тканина" реального життя. Ця позищя малюе, як на нас, спекулятивно посилаючись на критику християнства, людину як виключно екофобного щеолога, що творить культуру свое" цившзаци як принципово екофобну, покладаючись на шби "дане 1й вiд Бога" право панувати над свггом, над Природою: "Людина дала iмена вЫм тваринам, встановивши у такий споЫб над ними свое панування. Бог передбачив й спланував все це виключно для корис^ людини iз тим, щоб вш керував свггом; будь-яка природна ютота не мае шякого iншого призначення, крiм того, щоб слугувати цшям людини" [14, с. 196].
Принциповий вирок Л. Уайт однозначно викривае екофобшсть захщно! цившзаци та 11 репрезентанта, як генетично вироджено" ютоти, що рашше ".була частиною природи, а тепер... стала 11 експлуататором" [14, с. 195]. Може, цим самим вона намагалася протиставити екофобшсть християнського Заходу е^ф^^ьнос^ цившзацш Сходу? Але, як би там не
було, прийняти таку характеристику християнства як основи культури захщно! цившзацп ми не можемо. Скорше треба дивитися на цю проблему ^зь площину питання використання християнства можновладцями як прикриття свое! екофобно! полiтики й сощально! практики. Тим паче, дивно те, що Л. Уайт не сшвставляе двi протилежностi в культурi Заходу: екофiльну, гуманiстичну традицiю античност^ середньовiччя та Нового часу, яка, без сумшву, грунтуеться й на християнському свгтогляд^ та iншу, екофобну лшш в iдеологii, полiтицi й сощальнш практицi можновладцiв Заходу (церковних у тому числ^ тих юторичних епох, якi репрезентованi утвердженням ними сощетально! моделi соцiуму, що перевтшюе право у форму соцiетального державного закону, для якого не юнують iмперативи позакласово! справедливостi, демократii й сощального партнерства.
Виходячи з подальшого аналiзу дискурсу навколо проблем дiалектики антропного й соцiального початкiв у природi права, можна погодитися з думкою К. I. Шилша, який зауважив, що: "Обговорення проблем екологи звичайно спiввiдноситься з проблемами антропологи. Але власне це стввщнесення не доводиться до лопчного завершення ^ тому, розумiеться спрощено. ...Для того, щоб вщповюти на питання про те, що таке еколопя, треба вже знати вщповщь на питання, що таке людина... За такого шдходу до розумiння екологii виявляеться проблемним питання щодо генези та джерел еколопчно! катастрофи. I якщо факт неприродно! появи людини вже сам по собi може бути штерпретований як прецедент першого глобального конфлжту, то вся наступна iсторiя постае iсторiею, як доводив би Гегель, еколопчного духу цього трансцендентального конфлжту. Трансценденталiзм у цьому випадку дозволяе перший конфлжт вiднести не до низки наступних за ним конфлж^в, а як до умови, до того, без чого !х просто не було б" [12, с. 120].
Таким чином, бачимо, що перша вщповщь на питання мютиться у ньому самому. В пошуках джерела еколопчно! катастрофи ми у його якост знаходимо людину, яка шби фактом свое! появи порушила природш зв'язки у свгтобудовь А якщо його породжуе надприродний початок усього, яким за християнством е Бог, то чи не можна тепер перекласти вщповщальшсть за еколопчну кризу на нього? I чи не у цьому припущеш знаходимо виправдання екофоби можновладщв Заходу, що знайшла свш вияв у свавшьному використанш адмшстративно! сили шд гаслом незаперечностi статусу "позитивного" (державного) закону як ефективного менеджерiального знаряддя, що мае оперативно обмежувати будь-яю прояви свободи правового волевиявлення громадян, яка не узгоджуеться з полгтикою правлячого iстеблiшменту?
Щоб позбавитися абсурднос^ тако! логiки пошуку вщповщ на питання про те, хто нестиме вщповщальшсть за протирiчливi наслiдки розвитку захiдноi цивiлiзацii, як раз й вдамося до застосування екософсько-правово! парадигми мислення.
Можна стверджувати, що вона, насправд^ лише починае вщлж шляху свого освоення науковцями. Як слушно зауважив С. В. Шефель: "Серед
першорядних ii завдань... проблема реашзаци нею функци методологiчного знаряддя для творення сучасно! правово! культури, просякнуто! екологiчним змютом та сенсом... " [1, с. 18].
Розв'язання ще! проблеми пов'язане з урахуванням комплексу чинниюв, через якi виявляеться дiалектика антропогенного й загальносоцiального, притаманна протирiчливому правопорядку нашого соцiуму транзитивного типу. У цьому ми щлком, згодш з С. В. Шефелем, який зазначае, що це, по-перше пов'язане з вщсутшстю пол^ично! та духовно! його едност^ iнерцiею вiдтворення юридичного нiгiлiзму; подруге, — з принциповою змiною економiчних засад кра!ни, зростаючою прiрвою мiж iнтересами представниюв рiзних верств населення, законодавче врегулювання вiдносин мiж якими за принципом справедливост блокуеться певними силами у парламент^ виходячи з !хньо! корпоративно! лопки боротьби за контроль над владними важелями управлшня державою; потрете, — iз зростаючою недовiрою громадян до системи владних шституцш, неузгодженiсть дiй яких продукуеться шноруванням !хнiми представниками концептуальних положень Конституци, погрожуючи суттевому викривленню правових почутлв громадян та суспiльно значущо! правово! психологi! [1, с. 18-19].
Дшсно, за таких обставин не можливо переведення закладених у Основному Закош [16] держави духовних екзистенцiалiв й нормативних щнностей на рiвень дп соцiальних атракторiв шляхом консолiдацi! !х у площинi системно! правово! щеологи як основи державно! стратегi!, яка б мала за мету досягнення екосощально-правово! гармони в нашш кра!ш, або розвинено! форми соцiального партнерства.
В сенс нашо! розвiдки плщними виявилися як iде! деяких правознавщв [4; 17-18], так i судження, що визначають сутнiсть фiлософсько! рефлекси цього феномену. Маемо на увазi думки О. О. Бандури [3], О. Г. Данильяна [20-22], О. П. Дзьобаня [23], Р. О. Кабальського [24], Ю. Ю. Калиновського [25], Г. П. Клiмово! [26], С. I. Максимова [6], В. А. Трофименка [7], що аналiзували прояви цього феномену у надпозитивютському сенс, розглядаючи складне сшввщношення певних рiвнiв правово! реальностi, зокрема сшвставляючи сутнiсне значення категорiй правово! культури й правосвщомост з феноменом правово! державност на пiдставi фiлософського осмислення !хньо! дiалектики у перспективi розбудови громадянського суспiльства. Тому осмислення ще! проблеми ми грунтуемо на ^rn^i як !хнiх здобуткiв, так i доробку екософiв (А. Гора [27], Г. Йонаса [28], К. М. Маера-Абха [29], О. I. Субетто [30], Чжоу Хун [31], Ф. -Е. Шварцкопфа [32], К. I. Шилша [12; 33], Р. Г. Яновського [34]).
Грунтуючись на таких теоретичних тдмурках, авторка ще! пращ у свою чергу екстраполювала свою увагу на сферу дослщження дiалектики антропогенного (людиноприродного) й соцiального у природi права, фундуючи категорiально-понятiйний апарат власно! концепцi! екософи права, тд якою, уточнюючи усi попереднi запропоноваш визначення [1, с. 18, 22; 35, с. 45-46], розумiеться пост(мета)некласична парадигма фiлософi!
угармонювання стосунюв мiж людьми у co^yMi та з Природою через еколопзащю правocвiдoмocтi.
Основоположне значення при цьому выводиться поняттю цiннicнoгo змюту норми закону, вже як категорп екософсько-правово! акcioлoгiï, з яким пов'язуеться змша парадигмальнoï oрiентащï правocвiдoмocтi передyciм представниюв пoлiтичнoгo icтеблiшментy й менеджменту, закoнoдавчoï гiлки влади Украïни як суб'екив правотворчого процесу. В цьому сенс вбачаеться мoжливicть набуття ними здатност фундувати реальний iнcтрyментарiй перспективних сощальних перетворень в краïнi через принципову змшу 1'хнього типу мислення в цшому та правового мислення особливо. Це означае прийняття ними у якост основи сво1'х правових переконань, що програмуватимуть 1'хт реальнi кроки у правотворчост та cycпiльнo значущш пoведiнцi, принципiв верховенства права, справедливости взаемоповаги й рiвнoцiннoгo взаемовизнання уЫх cyб'ектiв права. Коли, виходячи з цих основоположних правових принцишв, завдяки 1'хшм зусиллям, як cвiдoмих учасниюв правотворчого процесу, змicт кожно!" норми втизняного законодавства буде узгоджений не тшьки з вимогами чинно1' Конституци Украши [16], а й парадигмально оновленим, можна буде казати, що вщбулася саме екoлoгiзацiя 1'хньо1' правосвщомость Тим самим, буде закладено шдгрунтя для поширення цього процесу на вс верстви населення краши, тобто створеш умови для подолання застаршо1' хвороби продукування cycпiльcтвoм i перш за все представниками державницьких шституцш правового тгшзму.
У цьому сенс звертаемося по допомогу у розв'язанш проблеми дихoтoмiï антропогенного та сощального, що залишаеться icтoтнoю, як з точки зору теори, так i практики регулювання правoвiднocин, до нетривiальнoï думки I. Канта. Для досягнення ще1' мети вiн вважав необхщним формувати той стан cycпiльcтва (status civilis), коли стосунки мiж людьми грунтуються виключно на таких умовах, за яких кожний може користуватися (teilhafting warden) сво1'м правом, а формальний принцип можливост icнyвання такого стану, що розглядаеться з точки зору ще1' вол^ яка встановлюе загальнi закони, е не чим шшим, як cycпiльнoю cправедливicтю, котра у вщношенш мoжливocтi, чи дшсност^ чи неoбхiднocтi вoлoдiння предметом... у вщповщност до закону може бути подшена на охоронну, взаемопридбану й розподтьчу (вщсутшсть останньо1' е ознакою не правового стану — status naturalis) [5, c. 224-225].
В черговий раз переосмислюючи цю думку, шдкреслимо, що новизна постановки дослщжувано1' проблеми (включаючи й сучасне розумшня того, чим е правове суспшьство) мicтитьcя у визначеннi методолопчно1' cпецифiки екософсько-правово1' парадигми. Виходячи з ïï пiдcтав, рoзyмiемo, що ключовим чинником бажано1' евoлюцiï coцiyмy мае стати правова людина як еколопчно-цшсна особистють й творча iндивiдyальнicть. Формування ïï не може бути не пов'язано з еколопзащею правосвщомост громадян, духовним ix оновленням на засадах набуття знань про гармoнiзацiю сощальних стосунюв в цiлoмy й правовщносин зокрема, де вирiшальна роль выводиться
чиннику визнання людиною свое! в1дпов1дальност1 щодо ycix проявiв життя. У цьому сенс людина, що виховуеться як еколопчно-правова особистiсть та творча шдивщуальшсть, як раз i здатна перебрати на себе вщповщальшсть i за свое життя, i за майбутне сощуму та Природи, тобто здатна свщомо скеровувати сощоприродний гомеостаз у гармоншне русло. Наслiдком так парадигмально орiентованого духовно-творчого пiднесення людини та ïï соцiуму мае стати оптимiзацiя використання природних ресурсiв, i в першу чергу людських, що витрачаються на боротьбу людей мiж собою i з Природою, а також — переключення цих сил на ïхню сшвтворчють, що е умовою виведення кожноï свiдомоï людини, як i взагалi людства на рiвень свiдомих суб'ектiв гармонiзацiï соцiоприродного гомеостазу.
Висновки. Прогноз, що маемо обгрунтувати в контекст такого шдходу до розв'язання дихотоми антропогенного й загальносощального у людськiй практицi, соцiальнiй творчост взагалi й правотворчостi зокрема, не може здшснитися сам по собь Щоб це сталося треба, аби втшенш у природi людини еколопчно-гумашстичш ознаки з образу ïï сощально-правового iдеалу перетворилися на ïï особист переконання, цiннiснi настанови i, тим самим, набули статусу структуроутворюючих чинниюв системи засобiв утвердження життя, щоб стати ще до^вними й позавербальними почуттями людей, змiнивши у цш ролi всi негативнi емоцiйнi схеми ix психiки. На нашу думку, людство вже цiлком дозрiло до розумшня того, що не мае шшого вибору, нiж брати на озброення щею розбудови екологiчно чистого, гумашстично-правового суспiльства заради утвердження гармони усх складникiв соцiоприродного гомеостазу.
Сучасну глобальну екологiчну ситуацiю у цьому зв'язку ми не можемо розглядати у якост усього лише наслщку помилок, котрих припустилося людство. Еколопчш проблеми — це не тшьки помилки людства, а ще й дещо бiльш фундаментальне, що пов'язане iз самим способом буття людини.
Екософiя права як раз повинна стати умовою подолання пiдтримуваноï сощетальною цивiлiзацiею дихотоми антропогенного й сощального, сприяючи свiдомим зусиллям людства щодо ïï подолання та забезпечення оргашчного взаемодоповнення цих складниюв людського буття. Це можливо, якщо: по-перше, буде змшено характер (право) творчостi, ïï парадигма, що передбачае змiну зв'язки: життя => (право) творчють на яюсно нову: (право)творчiсть => життя, сшввщношення яких обумовлено розумiнням його як полiвимiрноï тотожностi; по-друге, буде знятий екофобний замiр утилiтарно-прагматичноï форми (право)творчост, що заперечуе коеволюцiю Природи, людини, сощуму, та ïï гармошзащю у форму цшсного модуля (еколопчно-правово].') творчостi О життя.
Л1ТЕРАТУРА
1. Шефель, С. В. Екософ1я права / С. В. Шефель // Наук. зап. Харкав. ун-ту Пов1тр. Сил. Сощальна фшософ1я, психология. — 2008. — Вип. 1 (30). — С. 18-24.
2. Апель, К. -О. Дискурсивна етика: пол1тика i право / К. -О. Апель. — К.: Укр. фшос. фонд, 1999.
3. Бандура, О. О. Сдтсть цшностей та ютини у npaBi: монография / О. О. Бандура. — К.: НАВСУ, 2000.
4. Давид, Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. — М.: Междунар. отношения, 2003.
5. Кант, И. Метафизика нравов / И. Кант. — М.: Мысль, 1965 (Сочинения: в 6 т. / И. Кант; т. 4. — ч. 2). — С. 107—304.
6. Максимов, С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: монография / С. И. Максимов. — Х.: Право, 2002. — 328 с.
7. Трофименко, В. А. Розум i воля як антрополопчт основи права: Монографiя / В. А. Трофименко. — Х.: ФО-П ЛЛС, 2006.
8. Legal Positivism: reference collection / [edited by Mario Jori; University of Cagliari]. — N. Y.: University Press, 1992.
9. Natural Law: reference collection / [edited by John Finnis; University of Oxford]. — N. Y.: University Press, 1991. — Vol. I.
10. Natural Law: reference collection / [edited by John Finnis; University of Oxford]. — N. Y.: University Press, 1991. — Vol. II.
11. Роstmodernism and Law / [edited by Dennis Patterson; the State University of New Jersey]. — Dartmouth: Publishing Company Limited, 1994.
12. Шилин, К. И.: Буддизм — глобальная экософия будущего: краткая энциклопедия: в 3 т. / К. И. Шилин. — М.: Очаг, 1998. — Т. 3: Гении будущего. — 1998.
13. Мережковский, Д. Пушкин // Пушкин в русской философской критике: (сборник; сост. Р. А. Гальцева): статьи / Д. Мережковский. — М.: Книга, 1990. — С. 92— 160.
14. Уайт, Л., мл. Исторические корни нашего экологического кризиса // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности: (сборник; пер. с англ. и франц.; сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаева): статьи / Л. Уайт-мл. — М.: Прогресс, 1990. — С. 188-202.
15. Шпенглер, О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории / О. Шпенглер; пер. с нем. — М.: Мысль, 1998. — (в 2 т.).
16. Конститущя Украши: прийнята п'ятою сеаею Верховно! Ради Украши 28 червня 1996 р. — К.: Юршком, 1996.
17. Андрейцев, В. I. Право еколопчно! безпеки / В. I. Андрейцев. — К.: Знання-Прес, 2002.
18. Кириченко, С. О. Стввщношення сощально! правово! державносп i громадянського сустльства в умовах сучасно! Укра!ни: дис. ...канд. юрид. наук / С. О. Кириченко. — К., 2001.
19. Тодыка, Ю. Н. Конституционные основы формирования правовой культуры: монография / Ю. Н. Тодыка. — Х.: РАЙДЕР, 2001.
20. Данильян, О. Г. Деяю причини, що впливають на формування правово! культури в перехщному суспшьсга / О. Г. Данильян // Пробл. законности респ. мiжвiдом. наук. зб. / вщп. ред. В. Я. Тацш. — 2004. — Вип. 68. — С. 145—153.
21. Данильян, О. Г. Деяю проблеми формування правово! культури в перехщному суспшьст / О. Г. Данильян // Держ. буд-во та мюц. самоврядування: зб. наук. праць АПрНУ. — 2004. — Вип. 7. — С. 14—25.
22. Данильян, О. Г. Специфша формування правово! культури в транзитивному суспшьст / О. Г. Данильян // Наук. зап. Харюв. ун-ту Повггр. Сил. Сощальна фiлософiя, психолопя. — 2006. — Вип. 2 (26). — С. 3—15.
23. Дзьобань, О. П. До питання про осмислення сутносп правово! держави / О. П. Дзьобань // Бюл. М-ва юстицп Укра!ни. — 2005. — № 9. — С. 23—30.
24. Кабальський Р. О. Нормативнють права як предмет фшософського аналiзу: дис. .канд. юрид. наук / Р. О. Кабальський. — Х., 2008.
25. Калиновський, Ю. Ю. Правосвщомють укра!нського сустльства: генеза та сучастсть: монографiя / Ю. Ю. Калиновський. — Х.: Право, 2008.
26. Кшмова, Г. П. Поняття 1 структура правово" культури: матер1али наук. конф. [«Економ1чне, полiтико-правове 1 духовне життя в Укрш'ш та розвиток особистосп»], (Харк1в, 12—13 кв1т. 2001 р.) / Нац. юрид. акад. Укра1ни 1м. Ярослава Мудрого. — Х.: Нац. юрид. акад. Укра1ни 1м. Ярослава Мудрого, 2003. — С. 48—50.
27. Гор, А. Земля у р1вноваз1: Эколопя 1 людський дух / А. Гор; пер. с англ. — К.: 1нтелсфера, 2001.
28. Йонас, Г. Принцип вщповщальносп. У пошуках етики для технолопчно! цивгшзацп / Г. Йонас; пер. з шм. — К.: Л1бра, 2001.
29. Маер-Аб1х, К. М. Повстання на захист природи. В1д довкшля до спшьно св1ту / К. М. Маер-Аб1х; пер. з шм. А. Ермоленко. — К.: Л1бра, 2004.
30. Субетто, А. И. Экокультура как форма неклассического социоприродного гомеостаза на базе общественного интеллекта: матер. IX междунар. конгресса ["Экологическая культура в научных, философских и богословских интерпретациях"] (С. —Петербург, 17—19. 10. 1996 г.). — СПб.: Издат. фирма "Наука", 1996. — С. 112—116.
31. Лапина, З. Г. Экологическое воспитание — творческая индивидуальность будущого / З. Г. Лапина, Хун Чжоу, К. И. Шилин. — М.: ГУП Изд-во «Нефть и газ» РГУ нефти и газа им. И. М. Губкина, 2002.
32. Шварцкопф, Ф. -Э. Метаморфоза данного: На пути к созданию экологии сознания / Ф. -Э. Шварцкопф; пер. с англ. Н. Леняшин. — М.: Идея—Пресс, 2000.
33. Шилин, К. И. Экософские начала социологии будущего / К. И. Шилин. — М.: Социум, 2000 (Первая энциклопедия третьего тысячелетия; т. 1).
34. Яновский, Р. Г. Экологичная парадигма обществоведения: матер. IV Кондратьевских чтений [«Краеугольные камни новой парадигмы обществоведения. Традиции и перспективы российской научной мысли»], (Москва, 10. 05. 1996 г.). — М.: Междунар. фонд Н. Д. Кондратьева, 1996. — С. 28—31.
35. Шефель, С. В. Екософ1я права як методология формування екоправово" культури / С. В. Шефель, Т. I. Бургарт // Правова культура 1 громадянське суспшьство в Укра1ш: стан 1 перспективи розвитку: (матер. м1жнар. наук. конф., 12 жовт. 2007 р.). — Х., 2007. — С. 45—47.
Диалектика антропогенного и социального в экософско-правовом измерении.
Бургарт Т. I.
Проблема диалектики антропогенного и социального с античных времен всегда оставалась востребованной в европейской философской мысли, в конце концов выйдя на уровень ее понимания как критерия возможностей коэволюционного процесса, осуществление которого в форме социоприродного гомеостаза составляет исключительную цель выживания человечества. Эта проблематика впервые экстраполируется в плоскости философско-правовой рефлексии, обосновывая чрезвычайное значение права как эффективного регулятора этого процесса.
Ключевые слова: антропогенное, социальное, социетальность, экософия, право, творчество.
Anthropogenic and social dialectics in legal ecosophic dimension.
Burgart T. I.
Since antiquity anthropogenic and social dialectics problem has been a problem in demand in the European philosophical thought, reaching finally the level of its understanding as a possibility criterian of co-evolutional process, the realization of which in the form of socially natural homeostasis presents an exceptional aim of humanity survival. This range of problems is extrapolarized for the first time in-plane of legal philosophical consideration, substantiating the extreme importance of law as an effective regulator of this process.
Key words: Basic terms: anthropogenic, social, societhality, ecosophy, law, creation.
