Научная статья на тему 'До реконструкції історичного матеріалізму'

До реконструкції історичного матеріалізму Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

CC BY
83
12
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Область наук
Ключевые слова
Габермас / реконструкція історичного матеріалізму / соціальна теорія / легітимація / криза / пізній капіталізм / Habermas / reconsrtuction of historical materialism / legitimation / social theory / crisis / late capitalism

Аннотация научной статьи по экономике и бизнесу, автор научной работы — Юрген Габермас

Робота всесвітньо відомого німецького філософа Юргена Габермаса присвячена аналізу марксистської соціальної теорії та загалом потенціалу еволюціоністської концепції суспільства. Охоплено широкий спектр сюжетів: від ролі філософії у марксизмі та раціональних й етичних підвалин ідентичності до компаративістики соціальних теорій та проблеми легітимації. Ю. Габермас не лише критично переосмислює марксистську концепцію, а й вибудовує послідовну теоретичну альтернативу їй. Сила книги полягає також у тому, що ключові проблеми соціальної теорії розглядаються не в абстрактній площині, а в контексті сучасних, гостро актуальних соціально-політичних викликів. Як-от природа нинішніх суспільних криз, колізії легітимації сучасної держави, моральність влади, ефект інновацій тощо. Дана робота стала не лише одним із класичних зразків аналізу марксизму, а й визнаним вагомим внеском у сучасну соціальну теорію.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Towards a Reconsrtuction of Historical Materialism

The book of world-known German philosopher Jurgen Habermas is devoted to the Marxist social theory and in general to potential of the evolutionary concept of society. A wide range of topics is comprised: from the role of philosophy in Marxism and rational and ethical foundations of social identity to comparative theories and problem of legitimacy. J.Habermas does not only critically rethink Marxist concept, but builds a coherent theoretical alternative to it. The power of the book is that the key problems of social theory are considered not only in the abstract plane, but in the context of contemporary, keen, topical socio-political challenges. Namely the nature of current social crises, conflicts of legitimation of the contemporary state, the morality of power, the effect of innovations etc. The book has become not only one of the classical samples of Marxism analysis, but it was recognized significant contribution to contemporary social theory.

Текст научной работы на тему «До реконструкції історичного матеріалізму»

СОЦ1АЛЬНИЙ КОНТЕКСТ ОСВ1ТН1Х ДОСЛ1ДЖЕНЬ

УДК: 130.3:165.74 Юрген ГАБЕРМАС

ДО РЕКОНСТРУКЦП 1СТОРИЧНОГО МАТЕР1АЛ1ЗМУ1

Робота всесвтньо вiдомого тмецького фыо-софа Юргена Габермаса присвячена анализу марк-систськог сощально'г' теори та загалом потенща-лу еволюцюнктсько'г' концепци сустльства. Охо-плено широкий спектр сюжетiв: вiдролi фыософи у марксизмi та ращональних й етичних тдвалин '¡дентичноат до компаративктики сощалъних теорй та проблеми легтимаци. Ю. Габермас

не лише критично переосмислюе марксистську концепцт, а й вибудовуе по-^довну теоретичну альтернативу гй. Сила книги полягае також у тому, що ключовi проблеми сощально'г' теори розглядаються не в абстрактнш площит, а в контекстi сучасних, гостро актуальних сощально-полтичних виклишв. Як-от природа нинштх сустльних криз, колЬи легтимаци сучасног держави, моральтсть влади, ефект мновацш тощо. Дана робота стала не лише одним 1з класичних зразшв анализу марксизму, а й визнаним вагомим внеском у сучасну сощальну теорт.

Ключовiслова: Габермас, реконструкщя кторичного матерiалiзму, сощаль-на теор1я, легтимаця, криза, шзнт каттал1зм.

IV

ЛЕГ1ТИМАЦ1Я2 10. Що означав сьогодш «криза»? Проблеми лептимацм в шзньому катталГзм1

Ця donoeidb зроблена на запрошення 1нституту iM. Гете в PuMi й Mic-тить тези, що були докладнше представлен у видашй мною в 1973 р. книжц з однойменною назвою (уперше опублжоват в журналi Merkur, вип. 17, травень1973р.).

Той, хто застосовуе ви^в «шзнш катт^зм», iMm^nrao висувае тезу, що й у державно врегульованому KamTani3Mi суспшьний розвиток

1 © В. М. Куплш, переклад з шмецько! мови, 2014; © Украшський фшософський фонд.

2 Початок i продовження публжацп див. Фiлософiя jcBrra. Philosophy of Education. 2014. №2 (15); 2015. №1 (16); 2015. №2 (17); 2016. №1 (18).

також вiдбуваeться «суперечливо» або кризово. Тому я хот1в би поясни-ти спочатку поняття «криза».

Донауково поняття кризи добре знайоме нам 1з медично! сфери. При цьому ми маемо на уваз1 певну фазу процесу хвороби, у як1й виршуеть-ся, чи достатньо власних сил мае органзм для одужання. Критичний процес, хвороба, здаеться тут чимось об'ективним. 1нфекц1йне захво-рювання, наприклад, спричинене зовнiшнiми впливами на оргатзм; 1 вiдхилення хворого орган1зму вiд його належного стану, нормального стану здорового, може спостер1гатися 1, у крайньому раз1, вим1рювати-ся за допомогою iндикаторiв. При цьому свщомють пац1ента не вiдiграе Щяко! ролi; як пащент почувае себе i як вiн переживае свою хворобу, е, у будь-якому раз1, симптомом розвитку поди, на який сам в1н навряд чи може впливати. Проте в раз1, якщо йдеться про медичний факт життя або смерт1, ми не говорили б про кризу, якби пащент не був би втягну-тий у цей процес з ус1ею його суб'ективн1стю. Кризу не можна подолати внутр1шн1м спостереженням того, що 11 спричиняе: пац1ент дов1дуеть-ся про свое безсилля лише на тл1 об'ективност1 хвороби, коли в1н стае приреченим на пасивнкть суб'ектом, якого, шод1 за повного володшня власними силами, позбавляють можливост1 бути суб'ектом.

З кризами ми пов'язуемо уявлення про об'ективну силу, яка позбав-ляе суб'екта деяко! частки автономп, яку в1н зазвичай мае. Якщо ми ро-зушемо певний процес як кризу, ми надаемо йому нормативного п1д-тексту: подолання кризи приносить суб'екту, що зазнав и, визволення.

Це стане зрозум1л1шим, якщо ми перейдемо в1д медичного до драма-туричного поняття кризи. У класичнш естетиц в1д Ар1стотеля до Гегеля криза передбачае поворотний пункт у доленосному процес1, який, за вс1е1 його об'ективносл, не з'являеться просто зовт. Суперечнють, яка вияв-ляеться в катастроф1чному загостренн1 конфл1кту м1ж вчинками, закла-дена в структур1 системи д11 й у системах особистост1 самих геро1в. Доля збуваеться у знятт1 запони 1з суперечливих норм, об як1 розбиваеться 1дентичн1сть учасник1в, якщо сам1 вони не спроможн мобЫзувати сили повернути соб1 свободу; адже щ норми руйнують м1ф1чну силу дол1.

Розроблене в класичн1й трагеди поняття кризи мае вщповщнкть у поняти кторичного одужання людства в1д кризи через спокутний подвиг Христа. Через ф1лософ1ю кторп XVIII столгття ця розумова ф1гура проникае в еволюцюшстсью теорп сусп1льства XIX столпгя. Так, наприклад, Маркс був першим, хто розробив сошально-наукове поняття системно! кризи. На цьому тл1 ми говоримо сьогодш про соцальш або економ1чн1 кризи. Якщо йдеться, наприклад, про Велику економ1чну кризу початку тридцятих роюв [ХХ столпгя], Марксов1 конотацп не за-лишаються не почутими.

Оск1льки капп-алютичт сусп1льства здатн1 в1дносно стаб1льно роз-вивати техн1чн1 продуктивн1 сили, економ1чною кризою Маркс називае приклад кризового процесу економгчного зростання. Накопичення кат-талу пов'язане з присвоенням додатково! вартост1; це означае, що еко-ном1чне зростання регулюеться певним мехатзмом, який водночас як засновуе владт в1дношення, так i приховуе !х. Тому зразок п1двищення комплексност1 суперечливий у тому розум1нн1, що економ1чна система на кожному новому щабл1 розв'язання проблеми породжуе нов1 й дедал1 б1льш1 проблеми. Накопичення сукупного кап1талу зд1йснюеться шляхом перюдичного знец1нення(девальвацп) складових частин кап1талу: щею формою руху е економ1чний цикл або Krisenzyklus1, який Маркс м1г спостер1гати свого часу. Через теор1ю вартост1 в1н намагався поясни-ти класичний тип кризи за допомогою закону тенденц1йного зниження норми прибутку. На цьому я хот1в би зупинитися, оск1льки маю таке за-питання: чи сл1дуе й тзнш каппапзм тому ж самому або под1бному до нього, наст1льки ж самодеструктивному зразку розвитку, як 1 класичний, конкурентний капиаизм? Або ж принцип оргашзацп п1знього кашта-л1зму наст1льки зм1нився, що процес накопичення б1льше не породжуе загрозлив1 проблеми такого типу?

В1дпов1даючи на це запитання, я спиратимусь на модель найважли-в1ших структурних ознак шзньокашталктичних сусп1льств (1). Пот1м я нагадаю про три кризов1 тенденц1!, як1 активно обговорюються сьогод-ш, хоч 1 е неспециф1чними для системи (2). I, нарешт1, я зупинюся на аргументах, як1 мають обГрунтовувати кризов1 тенденци п1знього кат-тал1зму (3).

I

Висл1в «оргатзований або державно врегульований каппанзм» пов'язаний 1з двома класами феномен1в, обидва з яких можна пояснити прогресивним станом процесу накопичення: з одного боку, 1з процесом концентраций п1дприемств (виникненням нащональних 1 разом 1з цим також багатонац1ональних корпорац1й) 1 орган1зац1ею ринк1в товар1в, ринк1в кап1талу й ринк1в робочо! сили; з другого боку, з тим, що 1нтер-венц1он1стська держава проникае в поширюван1 функц1ональн1 зазори ринку. Щоправда, розширення ол1гопол1стичних ринкових структур означае к1нець конкурентного кап1тал1зму; але, як завжди, п1дприем-ства розширюють свою часову перспективу й подовжують контроль над довкшлям, оскшьки ринковий мехатзм управлшня не втрачатиме

1 ¡деться про Марксове розумшня цикл1чност1 кризового процесу як часового перюду в1д одно! кризи надвиробництва до друго!. - Прим. перекл.

свое1 сили доти, доки 1нвестиц1йш вир1шення в1дпов1дають критер1ями виробничо-економ1чно1 рентабельности Так само й доповнення й част-кова зам1на ринкового мехашзму державними 1нтервенц1ями означае кшець л1берального кап1тал1зму; але незалежно в1д того, у якому обсяз1 ставатиме при цьому адмшктративно обмеженою сфера приватно-автономного сп1лкування власникв товар1в, полггичне планування роз-под1лу обмежених ресурс1в не набувае чинност1 доти, доки природним шляхом, а саме як поб1чш насл1дки приватних п1дприемницьких стра-тег1й, не сформуються стосовн1 до всього сусшльства пр1оритети. У про-гресивних кап1тал1стичних сусп1льствах економ1чну, адмшктративну й лег1тимац1йну системи можна, наприклад, охарактеризувати таким чином (1): EKomMiHrn система. Протягом шютдесятих рокв р1зш ав-тори розробили на американському приклад1 трьохсекторну модель, яка Грунтуеться на розр1зненн1 м1ж приватним i сусп1льним секторами. Приватно-економ1чне виробництво ор1ентоване на ринок, причому цей сектор, як i ран1ше, регулюеться конкуренщею, тод1 як 1нший сектор визначаеться ринковими стратегиями ол1гополп, що гх мусить терпляче витримувати конкурентоспроможне коло малих п1дприемств-покуп-ц1в - competitive fringe. На противагу цьому в сусп1льному сектор1, на-самперед унасл1док виробництва озброення й розвитку космонавтики, виникли велию п1дприемства, як1 можуть д1яти у свогх швестицшних вир1шеннях незалежно в1д ринку: чи йдеться про безпосередньо контр-ольоване державою п1дприемство, чи про приватш ф1рми, як1 викону-ють державн1 замовлення. У монопол1стичному та сусп1льному сектор1 переважають кап1талом1стк1, у конкурентному сектор1 - трудом1стк1 1н-дустрп. У монополктичному й сусп1льному сектор1 п1дприемствам про-тистоять сильн1 профсп1лки. У монопол1стичному сектор1 ми спостер1-гаемо в1дносно швидкий прогрес виробництва. У сусп1льному сектор1 п1дприемствам немае потреби ставати рац1онал1зованими такою самою м1рою, у конкурентному сектор1 вони не можуть це зробити. Звичайно, цю модель не сл1д одразу переносити на европейсью в1дносини.

Адмтктративна система. З одного боку, державний апарат регулюе загальноеконом1чну циркуляц1ю засобами глобального планування, з другого - пол1пшуе умови застосування кап1талу.

Глобальне планування оцшюють негативно в межах приватно-автономного розпорядження засобами виробництва (1нвестиц1йну свободу приватних п1дприемц1в не може бути обмежено) 1 позитивно в запоб1-ганш нестаб1льност1. Щодо цього як заходи податково-грошово1 пол1-тики, так 1 окрем1 заходи, що регулюють циркуляц1ю, також мають ре-гулювати:

а) 1нвестиц1! й загальний попит (надання кредиту, ц1нов1 гаранта, субсид1!, позики, вторинний перерозпод1л доходу, кон'юнктурно-пол1тично керован1 державн1 замовлення, непряму пол1тику ринку прац й т. д.);

б) реактивний характер стратег1й запоб1гання - в рамках ц1льово! сис-теми, яка визначена через суто формально затребуване вр1вноважен-ня конкурентних 1мператив1в безперервного посилення стаб1льност1 грошово! вартост1, повно! зайнятост1 й ур1вноваженого балансу зо-вн1шньо! торг1вл1.

Тод1 як глобальне планування ман1пулюе рамковими умовами при-ватних шдприемницьких р1шень, щоб з огляду на дисфункцюнальш по-б1чн1 насл1дки корегувати ринковий механзм, держава .замтяе ринко-вий мехашзм усюди там, де вона створюе й пол1пшуе умови застосуван-ня надлишково накопиченого капталу:

- через «зм1цнення нацюнально! конкурентоспроможностЬ>, через ор-ган1зац1ю м1жнародних економ1чних блок1в, через 1мпер1ал1стичне забезпечення м1жнародного нашарування й т. д.;

- через непродуктивне державне споживання (озброення й 1ндустр1ю косм1чних польот1в);

- через структурно-полпичне управл1ння капталу в секторах, якими нехтують на автономних ринках;

- через пол1пшення матер1ально! 1нфраструктури (системи комун1кац1й, шкл та охорони здоров'я, центр1в релаксац1!, планування забудови м1ста й регюнального планування, житлового буд1вництва й т. д.);

- через полшшення нематер1ально! 1нфраструктури (всезагальне спри-яння наущ, швестицп в досл1дження й розвиток, сприяння патентн1й справ1 тощо);

- через п1двищення продуктивно! сили людсько! прац (ус1е! загалом системи виховання, системи професшного навчання, освпшх про-грам 1 програм переквал1ф1кац1! й т. д.);

- через в1дд1лення соцальних 1 матер1альних додаткових витрат приватного виробництва (допомога у зв'язку з безробгттям, витрати на сп1льне добро; еколоичш збитки).

Легтимацшна система. Через функцюнальм слабкостi ринку й дисфункцюнальш поб1чш насл1дки ринкового механзму ламаеться й базова буржуазна щеолопя справедливого обмшу. З другого боку, виникае по-силена потреба леитимацп: державний апарат, який тепер вже не лише гарантуе передумови стаб1льност1 процесу виробництва, а й шщативно в них включений, мусить леитим1зуватися в поширюваних сферах державно! 1нтервенц1!, не маючи можливост1 звернутися до п1дточених 1 ви-

снажених конкурентним капiталiзмом ресурсiв традицп. Кр1м того, за-вдяки ун1версал1стськ1й системi ц1нностей буржуазно1 iдеологii здобули всезагальнсть права громадянства, а отже, i право участ1 в полпичних виборах. Тому забезпечення легiтимностi може лише за надзвичайних обставин i лише на короткий час зд1йснюватися незалежно в1д механз-му загальних ви6ор1в. Проблема, що разом з цим виникае, вир1шуеться за допомогою формальноi демократа. покр1й формально-демократич-них установ 1 процедур враховуе необхщтсть того, щоб адм1н1стративн1 вир1шення могли значною м1рою подобатися незалежно в1д конкретних ц1лей 1 мотив1в громадян. Широка участь громадян у полггичних про-цесах волеутворення, отже, матер1альна демократ1я, мала б викривати суперечтсть м1ж адмшктративно усусп1льненим виробництвом 1 приватною, як 1 ран1ше, формою присвоення виробленоi вартост1. Щоб уникнути громадського обговорення цiеi суперечност1, адмшктратив-на система мае бути достатньо автономною щодо впливу леитимуваль-ного волеутворення. Це досягаеться завдяки процесу леитимацп, який формуе лояльнсть мас, але сама система уникае безпосередньоi участ1 в прийнятл адмшктративних вир1шень. Усередин полггичного сусп1ль-ства як такого громадяни держави користуються статусом пасивних громадян 1з правом в1дмови в1д акламацп. Приватно-автономне прийняття ршення стосовно 1нвестицш знаходить доповнення в громадянському приватизм1 населення.

Класова структура. Структуры тзнього каттал1зму можна розушти як певний спос1б формування реакцп. Для захисту в1д системноi кризи п1зньокап1тал1стичн1 сусп1льства спрямовують ус1 сощально-1нтегра-тивн сили в м1сце структурно най1мов1рн1шого конфл1кту, аби зупи-нити його якомога ефективнше й приховано. У зв'язку з цим важливу роль в1д1грае квазьполггична структура зарплати, яка залежить в1д пере-говор1в м1ж п1дприемницькими й профсшлковими орган1зац1ями. «Си-лове цшоутворення», яке на ол1гопол1стичних ринках замшяе щнову конкуренц1ю, знаходить св1й пандан на ринку робочоi сили: так само як велик1 концерни квазьадмшктративно контролюють щнов1 коливан-ня на своiх ринках збуту, так само, з другого боку, шляхом переговор1в з питань оплати пращ вони досягають квазьполггичних компром1с1в з1 своiми профсп1лковими контрагентами. У головних для економ1чного розвитку галузях промисловост1 монополктичного й сусп1льного секто-р1в товар «робоча сила» отримуе «полпичну» цшу.

«Партнери колективного договору» знаходять широку компромкну зону, оск1льки варткть товар1в, що зросла в1дпов1дно до фактор1в виробництва, може перекладатися на щни, й вимоги обох стор1н до держа-

bh nocTynoBO 36nuxaroTtca. ^ iMyrn3auia nepBicHoi KOH^mKTHOi 30HH Moxe MaTH 3a neBHHX o6cTaBHH pi3Hi HacnigxH:

a) TpHBany iH^nauiro 3 BignoBigHHM aacoBHM nepepo3noginoM goxogiB Ha xopucTt HeopraHi3OBaHHX npauiBHHxiB Ta rnrnux MapriHantHHx rpyn;

6) 3aTaxHy KpH3y gepxaBHux ^rnaHciB i cycnintHy 6igHicTt, to6to nayne-proauiro cycnintHoi cucTeMH кoмyнiкaцií, mxintHoi cucTeMH, cucTeMH xurnoBoro 6ygiBHHUTBa, cucTeMH oxopoHH 3gopoB'a; i

b) HegocTaTHe 36anaHcyBaHHa gucnponopuiHHoro exoHoMMHoro po3BHTKy Mix cexTopantHHM (cintctxe rocnogapcTBo) i perioHantHHM (nepu^e-pii) rocnogapcTBaMH.

ynpogoBx gecaraniTt nicna ^pyroi cBiToBoi BiHHH Haft6intrn po3BHHy-thm KaniTanicTHHHHM xpamaM Bganoca Hapemri

a) 3ynHHHTH naTeHTHHH xnacoBHH KoH^nixT y Horo xnroaoBHx c^epax;

6) nogoBXHTH b aaci KoH'roHKTypHHH uuxn i nepeTBopHTH nepioguam no-rnTOBXH geBantBauii xaniTany Ha rn^nauiftHy 3aTaxHy xproy 3 6intrn no-BintHHMH xoH'roHKTypHHMH KonHBaHHaMu;

b) Hapemri, peTentHo Big^intTpoByBaTH gнc$yнкцioнantm no6iarn Ha-cnigKH 3ynHHeHoi exoHoMMHoi xpu3H h nepexnacTH ix Ha KBa3i-rpynu (Taxi, Hanpuxnag, ax rpynu cnoxmaaiB, yarnB i ix 6aTtxiB, yaacHHxiB BynHHHoro pyxy, xBopux, cTapux i t. g.) a6o Ha gнcкpнмiнaцiннi rpynu (Teilgruppen) 3 HH3txuM piBHeM opram3auii. yHacnigox цtoro couiant-Ha igeHTHHHicTt xnaciB cTae po3HHHeHoro, a xnacoBa caMocBigoMicTt-^parMeHToBaHoro. nornupeHHH y cTpyxTypi ni3Htoro xaniTani3My xna-cobhh xoMnpoMic po6HTt (MaHxe) Bcix cniByaacHuxaMH h зaцiкaвneнн-mh b goni iHrnoi oco6u; 3a oaeBHgHoi gegani 6intrnoi HepiBHocTi b po3no-gini MaHHoBHx uiHHocTeH i Bnagu noTpi6Ho, 3BHaaHHo, go6pe Bigpi3HHTH thx, xto HanexHTt nepeBaxHo go ogHHx a6o nepeBaxHo go gpyrux.

II

EypxnHBi npoцecн exoHoMMHoro 3pocTaHHa ni3HtoxaniTanicTHaHHx cycnintcTB 3irnToBxyBanu cucTeMy cBiToBoro cycnintcTBa 3 npo6neMaMH, axi He MoxHa po3rnagaTH ax cnewfiinm daa cucmeMU xprooBi aBH^a, HaBiTt ax^o MoxnHBocTi o6po6xu xpu3oBoro gocBigy o6MexeHi cneuu^ixoro cucTeMH. npu utoMy a 3BepTaro yBary Ha nopymeHHa exonori^Hoi piBHoBaru, Ha pyHHauiro cucTeMH oco6ucTocTi (BigayxeHHa) h Ha Bu6yxoHe6e3neaHe HaBaHTaxeHHa MixHapogHux BigHocHH.

ЕкоAогiцmu SaaaHc. Mx^o a6cTpaxTHe exoHoMMHe 3pocTaHHa MoxHa noacHHTH TexmaHo rpaMoTHHM 3acTocyBaHHaM Benuxoi xintxocTi eHep-rii gna nigBH^eHHa npogyxTHBHocTi nrogctxoi npaui, to xamTanicTHHHa cycnintHa ^opMauia Bigpi3HaeTtca thm, no BoHa nepexoHnuBo Bupimuna

проблему економ1чного зростання. Звичайно, з накопиченням капгга-лу природно ставало 1нстигущал1зованим економ1чне зростання, так що для самосв1домого управл1ння цим процесом не кнуе можливост1 вибору. Тим часом дотримуваш каппаизмом 1мперативи зростання до-сягають, насамперед через системну конкуренщю й всеохопну, в масштабах планети, дифуз1ю (незважаючи на стагнащю або зовс1м зворотн тенденци в деяких краiнах третього свпу), глобального значення.

Виявлен механзми зростання спонукають до зростання чисельнос-т1 населення й п1двищення виробництва у свгговому масштаб! Еконо-м1чн1й потреб1 населення планети, чисельнкть якого продовжуе зрос-тати, й дедал1 бiльшоi продуктивноi експлуатацп природи протистоять, у значенш матер1альних, граничн величини: з одного боку, скшченш ресурси (тобто придатна для обробляння й для життя площа краiни, а також пр1сна вода й харчов1 продукти; кр1м того, види сировини, що не п1длягають регенерацп - мшерали, пальне й т. д.); з другого боку, не-зам1нн1 еколоичш системи, що поглинають шк1длив1 речовини, так1 як радюактивн1 в1дходи, вуглекислий газ або в1дпрацьоване тепло. Звичайно, зроблеш Форрестером та 1ншими оц1нки меж експоненц1йного зростання кшькосп населення, промислового виробництва, експлуатацп природних ресурс1в 1 забруднення навколишнього середовища мають допоки слабку емпричну основу. Механзми приросту населення в1дом1 так само мало, як 1 максимальш меж1 здатност1 земл1 до абсорбцп, за ви-нятком, х1ба що, лише найважлив1ших шк1дливих речовин. Кр1м того, ми не можемо достатн1м чином прогнозувати технолоичний розвиток, щоб знати, як1 види сировини будуть технчно замшен або знову пере-роблятимуться в майбутньому.

Однак навггь за оптишстичних припущень можна вказати на певну абсолютну межу зростання (навггь якщо спочатку ще не можна визна-чити ii точно), а саме межу термального забруднення навколишнього середовища, залежного в1д споживання енергп. Якщо економ1чний розвиток з необх1дн1стю поеднуеться з дедал1 б1льшим споживанням енергп та якщо вся природна енерг1я, перетворена на економ1чно корисну енер-г1ю, вив1льняеться, зрештою, як тепло, тод1 дедал1 б1льше споживання енергп мае, у тривалш перспектив^ спричинити глобальне потепл1ння. Й хоч з'ясування критичних пром1жк1в часу не е простою емпричною справою, щ м1ркування все ж показують, що експонентне зростання населення й виробництва, а отже, поширення контролю над зовн1шньою природою, мае одного дня натрапити на меж1 бiологiчноi тсткоста до-вк1лля.

Це те, що вважають неспециф1чним для вс1х комплексних сусп1льних систем. Спецыфiчнымы для системи е можливост1 запобкати еколог1чним

погрозам. Без в1дмови в1д власного оргашзацшного принципу тзньока-тталктичт сусп1льства могли б лише з великим зусиллям сл1дувати за 1мперативами дедал1 б1льших обмежень, оск1льки перех1д в1д природного каппатстичного зростання до яюсного зростання вимагае плануван-ня виробництва, ор1ентованого на споживацьку варткть.

Антропологiчний баланс. Тод1 як порушення еколопчно! р1внова-ги св1дчить про експлуатащю природних ресурс1в, для виявлення меж здатност1 систем особистоси не кнуе однозначних даних. Я сумн1ваюсь, що взагал1 можна виявити таку р1ч, як психолоичш константи людсько! природи, що обмежують процес усусп1льнення через внутршш факто-ри. Звичайно, я вбачаю обмеження в способ1 соц1ал1зац1!, завдяки яко-му сусп1льн1 системи створювали дотепер мотиви д1!. Наша поведшка ор1ентуеться на норми, що потребують виправдання, 1 на системи тлу-мачення, що гарантують щентичнкть. Ця комун1кативна повед1нкова орган1зац1я може бути перешкодою для комплексних сусп1льств. У цих оргашзацях здатнкть управлшня зростае саме м1рою унезалежнення 1нстанц1й прийняття р1шення в1д мотивац1! !! член1в. Виб1р 1 зд1йснення оргашзацшних ц1лей у системах з високою власною комплекснктю ма-ють здшснюватися незалежно в1д надходження вузько обмежених сти-мул1в: цьому слугуе досягнення генерал1зовано! готовност1 до згоди (яка в полгтичних системах мае форму леитимацп).

Але доки ми маемо справу з формою соц1ал1зац1!, яка вкладае вну-тр1шню природу в оргашзащю комун1кативно! повед1нки, неможлива будь-яка леитимашя норм повед1нки, що забезпечувала б немотиво-ван1 прийняття вир1шень. На в1дм1ну в1д зм1стовно не визначених ви-р1шень, п1дставою згоди до конформност1 е переконання в тому, що в !х основ1 лежить лег1тимна норма д1!. Т1льки в тому раз1, якщо мотиви дн набували б чинност1 не через норми, що потребують виправдання, 1 якщо структури особистост1 б1льше не мали б в1дшукувати свою едн1сть у системах тлумачення, що гарантують 1дентичн1сть, т1льки тод1 немоти-воване прийняття вир1шень щодо речей могло б створити бездоганний порядок, отже, могла б створюватися згода щодо конформност1 в будь-якому обсяз1.

Мiжнародний баланс. На 1ншому р1вн1 перебувають загрози само-руйнац1! св1тово! системи через застосування термоядерно! збро!. На-копичений потенц1ал знищення е результатом високого р1вня розви-тку продуктивних сил, яю внасл1док сво!х техн1чно нейтральних основ можуть також набути (1 внасл1док природност1 м1жнародного руху вже набули) форми деструктивних сил. Сьогодш небезпечне для життя псу-вання природного субстрату св1тового сусп1льства зрушилось у площину реально зд1йснимо! загрози виживання. З цього часу м1жнародне сп1л-

кування перебувае п1д вторично новим 1мперативом самообмеження. Тим не менш це вважаеться неспециф1чним для вс1х м1л1таризованих сусп1льних систем, оск1льки можливост1 опрацьовувати цю проблему е обмеженими специф1чно для кожно1 системи. Щоправда, реальне роз-зброення, якщо взяти до уваги руш1йш сили кашталктичних 1 постка-ппалктичних класових сусп1льств, не е ймов1рним; проте регулювання гонки озброень не ставатиме вже аИште1 несутсним з1 структурою тз-ньокаппалктичних сусп1льств, якщо через п1двищення споживацько1 вартост1 капталу вдалося б згладити сумарний ефект державного попи-ту на непродуктивш предмети споживання.

III

Я не хот1в би торкатися тут цих трьох всеохопних проблем, що по-стають як насл1док п1зньокап1тал1стичного розвитку, 1 буду надал1 до-сл1джувати специф1чно системш порушення. Я почну з поширено1 серед марксист1в тези, що базов1 капп'алктичш структури продовжують 1сну-вати незмшно й породжують економ1чш кризи в змшених формах !х ви-яву. У пзньому каппал1зм1 держава проводить полпику капталу 1нши-ми засобами. Ця теза трапляеться в двох верс1ях.

Зг1дно з ортодоксальною теор1ею держави, д1яльшсть 1нтервенцюшст-сько1 держави п1дкоряеться економ1чним законам, що д1ють стих1йно, не менше, н1ж процесам обм1ну в л1беральному каппал1зм1. Зм1неш форми вияву (криза державних ф1нанс1в 1 тривала 1нфляц1я, дедал1 б1ль-ш1 диспаритети м1ж сусп1льною б1дшстю й особистим багатством 1 т. д.) пояснюються тими обставинами, що саморегулювання процесу само-зростання вартост1 в1дбуваеться швидше через мед1ум керування влади, н1ж через обм1н.

Та оск1льки кризова тенденц1я визначена, як 1 ран1ше, законом вар-тост1 1 це означае - структурно вимушеною асиметр1ею в обм1ш м1ж найманою працею й капталом, тенденц1ю до падшня норми прибутку державна д1яльшсть не може компенсувати на тривалий терм1н, а швид-ше виступае посередником у цьому обм1ш, тобто здшснюе це ж саме по-л1тичними засобами. Зам1на ринкових функц1й державними функц1ями не зм1нюе несв1домий характер загальноеконом1чного процесу. Це ви-казуе себе у вузьких межах державно1 свободи маншулятивних д1й. Держава не може ан1 1стотно втрутитися в майнову структуру, не викликав-ши 1нвестиц1йний страйк, аш уникнути на тривалий терм1н цикпчних плин1в процесу накопичення, тобто ендогенно створених тенденцш до стагнацп.

1 З порогу; з самого початку(лат.). - Прим. перекл.

Ревгзюшстськуредакцю марксистська теор1я держави отримуе у про-в1дних eKOHOMiCTiB НДР. Зггдно з цкю другою верскю державний апарат не кориться природн1й логгщ закону вартост1, а усв1домлено сприймае 1нтереси об'еднаних монопол1стичних кап1тал1ст1в. Ця пристосована до тзнього кап1тал1зму теор1я органзацп-посередника розглядае державу не як сл1пий орган процесу самозростання вартост1, а як працездатного узагальненого каптталкта, який робить накопичення кап1талу зм1стом свого пол1тичного планування. Високий р1вень усусп1льнення вироб-ництва несе з собою конвергенщю м1ж приватними штересами великих корпорац1й та 1нтересом до збереження стану системи, i це стае помиш-шим тод1, коли через сили, що трансцендують систему, внутр1шн1й стан системи опиняеться п1д загрозою. Так утворюеться сукупний капгта-л1стичний 1нтерес, який об'еднан1 монополп усв1домлено намагаються зд1йснити за допомогою державного апарату.

Я вважаю обидва формулювання економ1чно! теори кризи недостат-н1ми. Одна верс1я дов1ряе держав1 надто мало, 1нша бере на себе надто багато, виказуючи ш повну дов1ру.

1. Щодо ортодоксально'! тези виникають сумн1ви, чи не збираеться державна оргатзащя науково-техтчного прогресу й система тарифно узго-джених зарплат (яка приводить, насамперед у секторах капталу й еко-ном1ки, що 1нтенсивно зростае, до класового компром1су) модиф1кувати спос1б виробництва. Держава, що залучена у процес в1дтворення, мае зм1нити детерм1нанти самого процесу самозростання вартост1. На основ1 часткового класового компром1су адм1н1стративна система отримуе об-межену здатн1сть планування, яку в межах формально-демократичного набуття леитимацп можна використовувати для ц1лей уникання виклика-них реакц1ею криз. Розпод1лений у час1 й пом'якшений у сво!х соц1альних наслщках економ1чний цикл замшяе 1нфляц1ю й затяжну кризу сусп1ль-но! системи грошових вщносин. Те, чи св1дчать ц1 феномени замши про усшшне приборкання економ1чно! кризи або ж лише про к тимчасове зм1щення в пол1тичну систему, це вже емпричне питання. Усшшшсть ще! справи залежить, зрештою, в1д того, чи досягаеться в наукових розв1дках, структурних зм1нах i створенш непрямо продуктивно помщеного кап1талу зростання продуктивност1 пращ, пщвищення норми додатково! вартост1 й здешевлення ф1ксованих складникв капталу, як1 е достатн1ми, аби щд-тримувати в активному стан процес накопичення.

2. Щодо рев1зюмстсько1 тези виникають наведет нижче сумн1ви. З одного боку, емп1рично не можна п1дтвердити припущення про те, що державний апарат, який завжди зац1кавлений в ефективному плану-ванш, може проектувати й зд1йснювати головну економ1чну стратег1ю. Теор1я державно-монополктичного каппатзму не визнае в пзньому

капгтал1зм1 (на тих само п1дставах, що й зах1дн1 теорп технократп) меж адмшстративного планування. Формою руху планувально1 бюрократа е реактивне запобиання кризам. Р1зн1 шари бюрократа координуються не повнктю, 1 через брак здатност1 до самосприйняття та планування вони залежать в1д впливу свогх кл1ент1в. I саме брак рацюнальносп в державному управл1нн1 гарантуе вт1лення в життя органзованих часткових 1нтерес1в. Так само навряд чи можна емпрично п1дтримати 1нше при-пущення, що держава д1е як агент об'еднаних монопол1ст1в. Теор1я дер-жавно-монопол1стичного капгтал1зму переоц1нюе (под1бно до того, як 1 захщш теорп елгт) значення особистих контакт1в 1 безпосередшх норму-вань дп. Досл1дження призов1в в арм1ю, складу й взаемодп р1зних пан1в-них елгт не можуть переконливо пояснити функцюнальш взаемозв'язки м1ж економ1чною й адмшктративною системами.

Я вважаю, що режим функцюнування тзньокапгталктично1 держави не можна розглядати аш за моделлю несв1домо д1ючого виконавчого органа стихшно д1ючих економ1чних закон1в, ан1 за моделлю планом1рно д1ючого агента об'еднаних монопольних капгталктгв. Натом1сть я хо-т1в би разом 1з Клаусом Гьоффе захищати тезу про те, що п1зньокап1та-лктичш сусп1льства з1штовхуються з двома труднощами, кожна з яких спричинена т1ею обставиною, що держава мусить швидко заповнювати дедал1 б1льш1 функц1ональн1 зазори ринку. Ми можемо розглядати державу як систему, що застосовуе леитимну силу. Ii продуктившсть (output) полягае у суверенно проведених адмтстративних р1шеннях; для цього 1й потр1бен ресурс (input) [для витрат на забезпечення] лояльност1 най-непомтнших верств населення. В обох напрямах можна д1йти кризових розлад1в. Кризи продуктивной (Output-Krisen) мають вигляд кризи рацюнальносп: адмшктративнш систем1 не вдаеться зд1йснити 1мпера-тиви управл1ння, яю вона отримала в1д економ1чно! системи. Це спри-чиняе дезорганзащю сфер життя. Кризи ресурсу (Input-Krisen) мають вигляд кризи леитимацп: легтимно затвердженш систем1 не вдаеться п1дтримати необх1дний р1вень лояльност1 мас. Поясню це на приклад1 гостро в1дчутних труднощ1в у сфер1 сусп1льних ф1нанс1в, що 1х мають до-лати сьогодн вс1 п1зньокап1тал1стичн1 сусп1льства.

Державна скарбниця, як було згадано, поповнюеться завдяки сп1ль-ним витратам постшно поширюваного усусп1льненого виробництва: вона несе витрати на м1жнародну конкуренц1ю й витрати на попит на непродуктивш товари широкого вжитку (озброення й космонавтика); витрати на безпосередньо стосовш до виробництва шфраструктурт по-слуги (транспортт системи, науково-техтчний прогрес, профес1йне навчання); витрати на опосередковано стосовне до виробництва сощ-альне споживання (житлове буд1вництво, система комун1кац1й, охорона

здоров'я, в1льний час, освгта, соцальне страхування); витрати на сощ-альне постачання безробгтних; 1, нареши, зовн1шн1 в1дшкодування на створюване приватним виробництвом забруднення довк1лля. Зрештою ц витрати мають фшансуватися через податки. Тому державний апарат постае водночас перед двома завданнями: з одного боку, в1н мусить мати в наявност1 необх1дну масу податк1в через зняття наднормативно! суми з прибутк1в 1 доход1в 1 використовувати !х наст1льки рацюнально, щоб мож-на було уникнути кризових порушень росту; з другого боку, виб1рковий зб1р податк1в, визнаний зразок прюритет1в у !х застосуванн1 й самих адм1-н1стративних послуг мають бути такими, щоб задовольнити потребу легi-тимацП, що виникае. З огляду на це, якщо держава вщмовляеться в1д вико-нання такого завдання, виникае деф1цит адмШстративно! рацюнальнос-т1; якщо вона в1дмовляеться в1д нього, пояснюючи це першочерговктю виконання 1ншого завдання, виникае деф1цит лептимацп.

До теореми кризи легтимацп. Я хот1в би обмежитися проблемою леитимацп. У виникненш це! проблеми немае нчого таемничого: для ад-мтстративного планування потр1бно мати леитимну владу. Додан державному апарату в тзньому кап1тал1зм1 функцп й розширення д1апазону адмтстративно оброблювано! сусп1льно! матери зб1льшують потребу в лег1тимац1!. За нин1шн1х обставин л1беральний кап1тал1зм конститую-еться у формах буржуазно! демократ, що можна пояснити посилання-ми на вщповщш контексти буржуазних революц1й. Тому дедал1 б1льшу потребу леитимацп сл1д задовольняти сьогодн1 (на п1дстав1 всезагально-го права вибору) засобами полгтично! демократа. Однак формально де-мократичш засоби дорого коштують. Адже державний апарат розглядае себе в рол1 сукупного кащталкта не лише стосовно суперечливих 1нтер-ес1в р1зних фракц1й каппатстш; швидше, п1д приводом конфл1ктно-не-безпечного позбавлення лептимацц в1н мусить, аби не знижувати р1вень лояльност1 мас, ураховувати також, т1ею м1рою, якою це необх1дно, й здатш до узагальнення штереси населення.

Держава мае досл1дити меж1 цих трьох к1л 1нтерес1в (окремих кап1та-л1ст1в, сукупного капгталкта й здатних до узагальнення 1нтерес1в), щоб через конкурентш домагання прокласти соб1 компромкний шлях. Теорема кризи мае обГрунтувати, чому державний апарат змушений стика-тися не лише з1 складнощами, а й 1з нерозв'язними у тривалш перспек-тив1 проблемами.

Почну 1з заперечення. Держава може уникати проблем леитимацп т1ею м1рою, якою адмтстративну систему вдаеться зробити незалеж-ною в1д леитимацшного волеутворення. Цьому слугуе, наприклад, в1д-окремлення експресивних символ1в, яю 1нщ1юють всезагальну згоду ще до визнання насл1дку 1нструментальних функц1й управл1ння. В1домими

стратег1ями цього типу е персонал1зац1я д1лових питань, символ1чне використання в1дпрацьованих процедур з1 слухання адмтктративних справ, експертш судження, юридичн присягання тощо, а також 1 за-позичеш з олпополктично! конкуренц1! рекламн техн1ки, яю виправ-довують 1 використовують наявн структури упереджень 1 яю водночас закликами до почутт1в, через передбачувану привабливкть п1дсв1домих мотив1в тощо, затверджують як позитивн одн зм1сти й знец1нюють 1нш1. Ефективно, з погляду леитимацп, сформована громадсьюсть мае виконувати, насамперед, функщю структурування уваги щодо певних тематичних галузей 1 таким чином применшувати значення незручних тем, проблем 1 аргумент1в. Кажучи словами Н1класа Луманна, полпична система бере на себе завдання планування iдеологii.

При цьому, однак, 1гровий простгр ман1пуляц1й стае вузько обме-женим, оск1льки культурна система виказуе щодо адмшктративного контролю своер1дний спротив: не кнуе якогось адм1шстративного виробництва зм1сту - так само, як i 1деолоичного зношування культурно! цшноси. Набуття леитимацп стае самодеструктивним, як т1льки роз-гадуеться модус цього «набуття». Отже, систематична межа спроб ком-пенсування дефщит1в леитимацп шляхом ц1леспрямовано! ман1пуляц1! полягае в структурнш несхожоси м1ж сферами адмшктративних дш та !х культурного переказу (Uberlieferung).

Звичайно, аргумент кризи можна сконструювати 1з цього лише в сполученш з б1льш широким поглядом, наприклад тим, що експанс1я державно! д1яльност1 мае сво!м поб1чним насл1дком непропорц1йно ви-соке зростання потреби леитимацп. Це непропорц1йне високе зростан-ня я вважаю ймов1рним з огляду на те, що культурн1 самоочевидност1, як1 дотепер становили граничн умови полпично! системи, залучаються до адмшктративно! сфери планування. В1дпов1дно до цього починають предметно обговорюватися традицп, яю доти не було залучено до про-грамування сусп1льства, не кажучи вже про !х практичн дискурси. Прикладом безпосередньо адмшктративно! обробки культурно! традицп е, скаж1мо, освгтне планування, зокрема планування навчально! програ-ми. Тодi як управлшня школою потребувало дотепер лише кодиф1кац1! канону, що вже природно сформувався, в основ1 планування навчально! програми лежить те припущення, що, в сенс1 зразково! могла б бути також й тша традиц1я: адм1шстративне планування створюе ун1версальну необх1дшсть виправдання, на в1дмшу в1д сфери, що вид1лилася саме за-вдяки прагненням до самолеитимацп.

Щодо непрямого руйнування культурно! самоочевидност1 наводять-ся приклади регюнального й мкького планування (приватно! власност1 на землю й воду), планування системи охорони здоров'я («безкласово!

л1карт»), нареши, заход1в 1з регулювання народжуваност1 й шлюбного права (як1 п1дривають сексуальш табу та знижують пороги емансипацп). Зрештою, контингентна св1дом1сть слугуе джерелом не лише зм1ст1в традицп, але й техн1к ïï переказу, тобто соталгзацп. Формальна шкшь-на освгга починаеться вже в дошкшьному вщ1 у супернищш з с1мейним вихованням. Проблематизац1ю досв1ду виховання можна побачити як у в1дмов1 в1д наpoднoï педагог1ки, яка в1дчуваеться в школах, наприклад, через 1нститути батькгвських прав, так i в спетальнш педагоично-пси-холоичнш науков1й публщистищ

На вс1х цих р1внях адм1тстративне планування мае свoïм результатом занепокоення й оприлюднення, як1 послабляють потенцал виправдання традицш, в1докремлених в1д ïх природноси. Якщо ïх безсум-н1вн1сть уже зруйновано, стабтзац1я домагань значущост1 може бути усп1шною лише шляхом дискурсу. Тому руйнац1я культуpнoï самооче-видност1 сприяе пoлiтизац1ï тих сфер життя, як1 доти було приречено на закоркован1сть у приватн1й сфер1. Однак це несе з собою загрозу для громадянського приватизму, неформально гарантованого структурами громадськост! Ознаки цього я бачу i в сп1льних прагненнях громадян, i в альтернативних моделях, як1 розробляють сьогодн1 насамперед у школах та 1нститутах, ЗМ1, церкв1, театрах, видавництвах i т. д.

Наведет аргумента п1дкр1плюють твердження, що шэньокаппатс-тичн сусп1льства опиняються перед необх1дн1стю лeгiтимац1ï. Однак чи спроможш вони обГрунтувати нерозв'язнкть проблем леитимацп, що означае тут: передбачення кризи леитимацп? Навпъ якщо державному апарату вдаеться наст1льки зб1льшити продуктивн1сть пращ i так розпо-д1лити прибуток в1д п1двищення продуктивноси, що було б гарантоване хай не припинення порушень, але вже в1льне в1д криз зростання еконо-м1ки, це зростання в1дбувалося б в1дпов1дно до прюритеив, як1 форму-ються незалежно в1д здатних до узагальнення 1нтерес1в населення. Зраз-ки прюритет1в, як1 проаналгзував Гелбрейт з погляду «privater Reichtum vs. Öffentliche Armut»1 випливають 1з - як завжди латентно п1дтриму-ванoï - класoвoï структури: саме вона, в останн1й шстанцц, е причиною браку лeгiтимацiï.

Отже, ми побачили, що держава не може просто включити в себе систему культури, що експанс1я сфер державного планування швидше проблематизуе культурну самоочевидн1сть. «Сенс» - це короткий i по-ст1йно скорочуваний ресурс. Тому серед громадян зростае кшьюсть тих, хто ор1ентований на споживацью щнноси - на варткть, отже, на оч1ку-вання, що падконтрольт устху. Дедал1 б1льший р1вень вимог належить

1 Особисте багатство проти державно'1 б1дност1(англ.). - Прим. перекл.

до дедал1 б1льшоi вимоги леитимацп пропорцшно: фккально вичерпа-ний ресурс «варт1сть» мае зам1нити обмежений ресурс «сенс». Брак леитимацп мае бути компенсовано системно узгодженими в1дшкодуван-нями. Криза леитимацп виникае одразу, як т1льки вимоги до системно узгоджених в1дшкодувань зростають швидше, ан1ж в1льна варткна маса, або якщо виникають оч1кування, як1 не можна задовольнити системно узгодженими в1дшкодуваннями.

Ут1м чому саме р1вн1 вимог не можуть триматися в межах функцю-нально прийнятних кордон1в? Адже доки в1дпов1дне до «держави загаль-ного благоденства» програмування, яке в сполученш з поширюваною технократичною вульгарною свщомктю - котра покладае в1дпов1даль-шсть за негаразди в економ1ц1 на системш примуси, що не п1длягають впливу ззовш- сприяе збереженню достатнього р1вня громадянського приватизму, потреба в леитимацп не мае загострюватися до кризово-го стану. Звичайно, якщо формально-демократична форма леитимацп змушуватиме конкурента партп до того, щоб вони намагалися програм-но перевершити одна одну й п1двищити завдяки цьому ц1ну оч1кувань населення держави, вона може спричинити витрати, як1 не можна буде покрити. Встановлено, що цей аргумент можна п1дтвердити щлком ем-прично, однак треба було б пояснити ще таке: чому взагал1 в пзньока-пп'алктичних сусп1льствах збер1гаеться формальна демократ1я. П можна було б, якщо йдеться лише про адмтстративну систему, так само добре замшити або на вар1ант консервативно-авторигарноi держави загально-го благоденства, яка зводить полпичну участь громадян до безпечних для неi заход1в, або на вар1ант фашистсько-авторитарноi держави, яка утримуе населення на в1дносно високому р1вн1 тривалоi моб1л1зац11. Очевидно, що обидва вар1анти менш прийнятш на тривалий у час1 тер-м1н, н1ж конституц1я державно-парт1йноi широкоi демократ1!, позаяк соц1о-культурна система породжуе вимоги, як1 не можна задовольнити в авторитарно утворених системах.

Це м1ркування приводить мене до тези, що т1льки нерухлива соц1о-культурна система, яка не може бути як завгодно функцюнал1зована для потреб адмiнiстративноi системи, могла б пояснити загострення потреби в леитимацп до кризи леитимацп. В основi Пмае полягати криза мо-тивацП, тобто розб1жн1сть м1ж потребою в мотивах, про як1 заявляють держава та система зайнятост1, 1 набором мотивацш, пропонованим з боку соцiокультурноi системи.

Теореми кризи мотивацП. Найважливший мотивацшний внесок, який робить соцюкультурна система в п1зньокап1тал1стичних суспшьствах, полягае в синдромах громадянського й с1мейно-профес1йного приватизму. Громадянський приватизм - це здатна до структурних зм1н зац1-

кавленсть адм1нiстpативнoï системи в управл1нських i постачальниць-ких послугах за нeзначнoï участ1 в процес1 волеутворення: ор1ентац1я на високу продуктивмсть за незначних витрат на забезпечення належного ресурсу (hohe

Output - vs. geringe /nput-Orientierung). Отже, громадянський прива-тизм в1дпов1дае структурам дeпoлiтизoванoï громадськост1. С1мейно-профес1йний приватизм перебувае у комплементарному в1дношенн1 до громадянського приватизму: в1н полягае у с1мейн1й opiентац1ï на профе-с1йну п1дготовку для роботи у сфер1 споживання й opганiзац1ï дозв1лля, з одного боку, i вщповщнш конкурентному статусу кар'ернш opiентац1ï, з другого боку. Отже, цей приватизм в1дпов1дае структурам послуг, уре-гульованих завдяки конкуренцп в системах пpoфeсiйнo-тeхнiчнoï освпи та зайнятост1.

Обидва зразки мoтивац1ï е незм1нно важливими для пoлiтичнoï й еко-нoмiчнoï систем. Однак тепер п1д впливом соцальних змш безпосеред-ньо релевантш для приватистських ор1ентац1й складники буржуазних 1деолог1й втрачають свш базис. Щодо цього додам лише кшька зауваг.

1деолог1я послуг. Зг1дно з буржуазними уявленнями, що залишилися не-змшними в1д початк1в модерного природного права до сучасних передви-борчих розмов, соц1альн1 в1дшкодування сл1д розпод1ляти в1дпов1дно до 1ндив1дуальних досягнень: розпод1л гратиф1кац1й мае 1зоморфно в1добра-жати зразок дифepeнцiац1ï досягнень ус1х 1ндив1д1в. Умовою е однаковкть шанс1в на участь у змагант, врегульованому таким чином, що зовн1шн1 впливи може бути нейтрал1зовано. Таким механ1змом розпод1лу кошт1в був ринок. З того часу навпъ у широких верствах населення визнано, що соц1альна влада зд1йснюеться у формах м1нoвoï торг1вл1, однак ринок як адекватний механ1зм розпод1лу системно узгоджених шанс1в на вижи-вання втрачае свою ймов1рн1сть. У нов1тн1х верс1ях 1дeoлoг1ï послуг м1сце ринкового усп1ху заступае профес1йний усп1х, якому сприяе формальна шкльна осв1та. Однак ця верс1я може, з1 свого боку, претендувати на ймо-в1рн1сть лише в тому раз1, якщо виконано так1 умови:

- збалансований доступ до середшх шк1л;

- недискрим1нац1йн1 стандарти оц1нки шк1льних усп1х1в;

- синхронне вдосконалення oсвiтньoï системи й системи зайнятост1;

- процеси прац1, матер1альна структура яких дозволяе оц1нку, що в1д-

пов1дае усп1хам, зарахованим 1ндив1дом на св1й карб.

Тод1 як 1з час1в Дpугoï свiтoвoï в1йни в ус1х сусп1льствах, що рухають-ся кап1тал1стичним шляхом, «шк1льна справедлив1сть» могла зростати в терм1нах «шанав на доступ» i «стандарт1в оц1нки», в обох 1нших ви-м1рах доводиться спостерпати протилежну тенденц1ю: експанс1я систе-

ми освiти починае посилюватися незалежно в1д зм1н у системi зайня-тост1, так що в довгостроковому планi взаемозв'язок м1ж формальною шк1льною освгтою та профес1йним усп1хом починае слабшати; водночас зб1льшуеться к1льк1сть галузей, у яких структури виробництва й вироб-нич1 процеси роблять дедал1 складн1шою можливкть оц1нювання 1нди-в1дуального усп1ху, яке узгоджувалося б 1з власною оц1нкою 1ндив1дом свого усшху, а натомкть дедал1 важлив1шими для нормативного визна-чення профес1йного статусу стають екстрафункц1ональн1 складники профес1йних ролей. Ут1м фрагментоват й монотонт процеси пращ продовжують проникати й у сектори, у яких 1дентичшсть особи

могла дотепер формуватися завдяки можливост1 навчання профес1й-нш рол1. «Керована зсередини» [тобто, наприклад, прагненням до уст-ху] мотивац1я повед1нки в залежних в1д ринку сферах пращ починае де-дал1 менше спиратися на структуру процес1в пращ; шструменталктська установка на працю поширюеться також на традиц1йно громадянсью професп (службовщ середнього й вищого розряду, професюнали). Од-нак п1дштовхувану ззовт мотиващю повед1нки дох1д в1д зарплати може достатньою м1рою стимулювати лише тод1,

- якщо резервна арм1я на ринку робочо! сили чинить гостро в1дчутний конкурентний тиск;

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

- якщо 1снуе достатня р1зниця прибутку м1ж заробгтною платою ниж-н1х тарифних розряд1в 1 профес1йно безд1яльним населениям.

Сьогодт щ обидв1 умови вже не виконуються. Кр1м того, у катта-лктичних крагнах 1з хротчним безробтям (таких, як США) розпод1л ринку робочо! сили на дв1 частини (на оргатзований 1 конкурентний сектори) призупиняе конкурентний мехатзм. На другому бощ разом 1з дедал1 б1льшою (як визнано державою «всезагального благоденства») межею б1дност1 (poverty line) зр1внюються м1ж собою за розм1рами дохо-д1в р1вт життя в нижчих пролетарських прошарках населення 1 в групах, що час в1д часу опиняються зв1льненими в1д трудового процесу.

Власницький iндивiдуалiзм. Громадянське суспшьство розглядають як 1нструментальну групу, яка накопичуе суспшьне багатство лише завдяки приватному багатству, тобто економ1чне зростання й всезагаль-на користь забезпечет конкуренщею м1ж приватними особами, що д1-ють стратепчно. За цих обставин колективт цЫ можуть зд1йснюватися лише через ор1ентац1ю на 1ндив1дуальну користь. Ця система преферен-ц1й передбачае, звичайно,

- що приватт господарч1 суб'екти здатт з'ясовувати та приймати в розрахунок незмшш протягом тривалого часу потреби;

- що цi потреби можуть бути задоволено завдяки системно узгоджено-му за правилами грошових в1дшкодувань 1ндив1дуальному попиту на товари.

Зрозум1ло, що природним шляхом цi обидвi умови в розвинених ка-пiталiстичних сусп1льствах б1льше не виконуються. Тут досягнуто того р1вня сусп1льного багатства, на якому вже не йдеться про захист в1д дея-ких менш фундаментальних життевих ризик1в

i про задоволення basic needs1; тому система шдивщуалютичних пре-ференц1й е нечiткою. Безперервна 1нтерпретац1я й переiнтерпретацiя потреб стае предметом колективного волеутворення, причому в1льна комун1кац1я може бути ц1лком замшена на грубу ман1пуляц1ю, тобто на дуже непряме керування.

Що бшьше ступешв свободи мае система споживацьких преферен-ц1й, то актуальншою стае для провайдер1в проблема маркетингу - у всякому раз1 тод1, коли мае збер1гатися видишсть того, що споживач1 можуть приймати р1шення приватно-автономно. Опортушстичне при-стосування споживач1в до ринково1 стратеги е 1ротчною формою т1е1 автономп споживача, що мае залишитися збереженою як фасад влас-ницького шдив1дуал1зму. Улм разом 1з дедал1 б1льшим усусп1льненням виробництва зростае частина товар1в колективного широкого вжитку загалом. М1ськ1 умови життя в комплексних сусп1льствах стають все б1льшою м1рою залежними в1д 1нфраструктури (транспорт, в1льний в1д роботи час, здоров'я, освгта тощо), яка дедал1 сильн1ше уникае форм ди-ференц1йованого попиту й приватного привласнення.

OpieHma^M на мтову варткть. Тут потр1бно згадати тенденцп, яю послабляють ефекти сощал1зацп ринку: з одного боку, це, насамперед, зростання частин населення, яю в1дтворюють свое життя не завдяки заробпку (учт та студенти, одержувач1 доброчинно1 допомоги, пенсь онери, хвор1, злочинт елементи, солдати тощо); а з другого боку, по-ширення сфер д1яльност1, у яких, як, наприклад, у сощальн1й служб1 або у вчительських профес1ях, абстрактна праця пос1дае м1сце конкретно1. Кр1м того, важливкть, яку - пор1вняно з професшною тематикою -отримуе у зв'язку з1 зменшеним робочим часом (1 зб1льшеним реальним доходом) в1льний час, не перетворюеться одразу на прив1ле1 з погляду грошового задоволення потреб.

Ероз1я громадянського традиц1йного стану дае змогу виходити вперед нормативним структурам, яю непридатш для в1дтворення громадянського й с1мейно-профес1йного приватизму. Пашвт сьогодт складники культурно1 традици кристал1зуються навколо в1ри в науку, навколо

1 Основш потреби (англ.). - Прим перекл.

«постауратичного» мистецтва й ун1версал1стських моральних уявлень. У кожн1й 1з цих сфер в1дбувся незворотний розвиток. Через це виникли культурн бар'ери, як1 можна було зруйнувати лише ц1ною психолоич-них регрес1й, тобто надзвичайних мотивац1йних навантажень. Фашизм у Ншеччиш був прикладом надто дорого! спроби колективно оргатзо-вано! регрес1! св1домост1 нижче р1вня сц1ентистських основних пере-конань, модерного мистецтва й ун1версал1стських морально-право вих погляд1в.

Сщентизм. Полтичт на^дки авторитету, якого досягла наукова система в розвинених сусп1льствах, суперечлив1. З одного боку, традицю-налктсью рел1г1йн1 настанови не можуть устояти перед заснованими розвитком сучасно! науки домаганнями дискурсивного виправдання; з другого боку, недовгов1чш популярн синтези поодиноких ведомостей, що заступають м1сце глобальних пояснень, забезпечують авторитет науки лише абстрактно. Отже, 1нстанц1я «наука» може покрити 1 те, й 1нше: як функцюнально-д1еву критику будь-яких структур упередження, так 1 нову езотерику розум1ння «суп справи» та суджень експерт1в. Само-ствердження наук може сприяти позитивктськш буденн1й св1домост1, нос1ем яко! е деполгтизована громадсьюсть. З другого боку, сщентизм встановлюе масштаби, за якими вш сам може зазнавати критики й ви-критим за залишковий догматизм. Теорп технократц та теорп елгт, яю затверджують необх1дн1сть 1нституц1ал1зованого громадянського прива-тизму, через те, що вони мають виступати з домаганнями статусу теорш, не 1мун1зован1 в1д заперечень.

Постауратичне мистецтво. Дещо менш суперечливими е насл1дки модерного мистецтва. Модерн радикал1зував автоном1ю буржуазного мистецтва щодо зовн1шшх мистецтву контекст1в застосування; з ним, власне, вперше позначаеться контркультура, що виникае зсередини буржуазного сусп1льства й спрямована проти власницьки-1ндив1дуал1с-тичного, ор1ентованого на усп1х 1 користь буржуазного способу життя. Богема, яка з'являеться спочатку в Париж як головн1й европейськ1й столиц Х1Х столптя, вт1люе критичне домагання, яке спочатку непо-лем1чно виказуе себе в аур1 громадянського мистецького твору: як alter ego власника товар1в «людина», яку буржуа м1г колись зустргти в !! уса-мгтненому спогляданн1 художнього твору, одразу в1дд1лилася в1д нього й виступила проти нього у форм1 художнього авангарду як ворожа або, у найкращому раз1, як зваблива сила. Шсля того як у крас1 мистецтва бур-жуаз1я спромоглася нарешл побачити власн 1деали й випробувати на соб1 !хню як завжди ф1ктивну - у повсякденш лише до часу призупине-ну - об1цянку щастя, вона одразу мусила розп1знати в радикал1зованому мистещта швидше заперечення суспшьно! практики, н1ж !! доповнення.

Модерне мистецтво е завкою, за якою трансформац1я буржуазного мистецтва готувалася до контркультури. Навпъ б1льше, сюрреал1зм за-св1дчуе 1сторичний момент, коли модерне мистецтво ц1лком в1дпов1дно до програми в1дкривае завку видимост1 оч1куваного прекрасного, щоб десубл1мовано, отже, позбавившись одухотвореност1, перейти в життя. За допомогою нових техн1к в1дтворення мас i самосприйняття мас т-велювання щабл1в реальност1 м1ж мистецтвом i життям не лише спри-чинюеться, як передбачав Вальтер Беньямш, але й набирае швидкост! Уже модерне мистецтво скинуло ауру класично буржуазного, коли зро-било прозорим мехашзм процесу виробництва й презентувало себе як виготовлене [а не як створене]; але в ансамбль споживацьких ц1нностей мистецтво проникае лише на стадп в1дмови в1д свого автономного статусу. Звичайно, цей процес також е суперечливим. В1н може означати з таким само усп1хом як деградац1ю мистецтва до пропагандистського масового мистецтва або кoмepщалiзoванoï масoвoï культури, так i пере-творення його на п1дривну контркультуру.

Утверсалктська мораль. Блокувальний ефект, який створюють для розвитку пoлiтичнoï й eкoнoмiчнoï системи позбавлен свoïх функцю-нальних складникв буржуазн 1дeoлoг1ï, стае в систем1 морал1 ще в1д-чутшшим, н1ж у вплив1 науки й самоусуненш модерного мистецтва. Як т1льки традиц1йн1 сусп1льства вступають у процес мoдepнiзац1ï, 1з дедал1 бiльшoï комплексной системи випливають проблеми управлшня, як1 вимагають прискорення зм1ни сошальних норм. Притаманний само-бутн1й культурнш тpадид1ï ритм мае пришвидшуватися. Так виникае громадянське формальне право, яке дае змогу зв1льнити зм1ст норм в1д догматики голого переказу й визначати ïх в1дпов1дно до ц1лей. З одного боку, правов1 норми в1д'еднуються в1д корпусу приватизованих (дена-ц1онал1зованих) моральних норм, з другого - потребують д1ловодства (i виправдання) за принципами. Доки абстрактне право чинне лише для сфери, вiльнoï в1д дepжавнoï влади, висока мораль громадянських приватних ос1б неспроможна, навгть на р1вн1 всезагальних принцип1в, ставити будь-як1 перешкоди тривалому в час1 природному стану м1ж державами. Оскшьки мораль принцип1в санкц1онована т1льки суто вну-тр1шньою 1нстанц1ею сов1ст1, у ïï домаганн1 ун1версальност1 закладено конфл1кт 1з усе ще прив'язаною до конкретного державного суб'екта сусп1льною мораллю: конфл1кт м1ж космопол1тизмом «людини» i лояль-н1стю громадянина.

Усунення цього конфл1кту, якщо дотримуватися лог1ки розвитку сто-сoвнoï до всього сусп1льства системи норм (i тут я не беру до уваги сферу кторичних приклад1в), можна помислити т1льки таким чином, що зни-кае дихотом1я м1ж внутр1шньою й зовн1шньою мораллю, протилежн1сть

м1ж морально й правово врегульованими сферами релятивуеться й зна-чущсть ус1х норм стае пов'язаною з дискурсивним волеутворенням по-тенц1йно вс1х зац1кавлених ос1б.

Конкурентний каппал1зм уперше надав ун1версал1стським системам цшностей суворо зобов'язувальну силу, оск1льки сам1 в1дношення об-м1ну мають регулюватися ун1версал1стськи й оск1льки, кр1м того, екв1-валентний обм1н надавав буржуазп д1еву базову 1деолог1ю. Нин в орга-шзованому каппал1зм1 руйнуеться п1дГрунтя ц1е! леитимацшно! модел1 й натомкть створюються нов1 й п1двищен1 вимоги до леитимацп. Проте так само як система науки не може умисно опинитися нижче досягну-того стану накопиченого знання, так само й систему морал1 не можна примусити в1дкинути колективно досягнутий стан морально! свщомоси - якщо одного разу вже було допущено практичш дискурси.

Насамк1нець я хот1в би висловити таке м1ркування. Якщо м1ж нор-мативними структурами, як1 ще мають сьогодш певну силу, 1 полгтично-економ1чною системою не кнуе жодно! достатньо! в1дпов1дност1, криз мотивац1! все ще можна було б уникнути завдяки в1дд1ленню культурно! системи - культура стала б тод1 або заняттям на дозв1лл1, яке н1 до чого не зобов'язуе, або предметом профес1йного знання. Саме цей вих1д було б заблоковано, якби основш переконання комун1кативно! етики й комплекси досв1ду контркультур, у яких утлюеться постауратичне мис-тецтво, досягли визначально! для типових процес1в соц1ал1зац1!, а отже, мотивоутворювально! сили. Адже на користь цього припущення св1д-чать деяк1 повед1нков1 синдроми, що поширюються серед молод1: або в1дступ як реакц1я на надм1рну вимогу до ресурс1в особистоси, або протест як насл1док автономно! орган1зац1! Я, яка за даних умов не може стаб1л1зуватися безконфл1ктно. На активктському боц1 перебувають: студентський рух, учн1вськ1 бунти: (учн1в у школ1 й учн1в на виробни-цтв1), пациф1сти, громадський рух «ж1ноча б1блютека»; ретреатистський б1к представляють х1п1, «люди 1суса», «суб-культура наркотик1в», фено-мени п1дсв1домих мотивац1й у школах 1 т. д. Нашу гшотезу про те, що п1зньокап1тал1стичн1 сусп1льства перебувають п1д загрозою руйнування лег1тимац1!, сл1д перев1рити насамперед щодо цих сфер.

Примтгки

1. Докладн1ше про це див. у: J. O'Connor, Die Finanzkrise des Staates, Frankfurt/ Main

1973. C. Offe, Struktur-Probleme des kapitalistischen Staates, Frankfurt/Main 1972.

Юрген Хабермас. К реконструкции исторического материализма. IV Легитимация. 10. Что означает сегодня «кризис»?

Работа всемирно известного немецкого философа Юргена Хабермаса посвящена анализу марксистской социальной теории и в целом потенциала

эволюционистской концепции общества. Охвачено широкий спектр сюжетов: от роли философии в марксизме и рациональных и этических устоев идентичности в компаративистике социальных теорий и проблемы легитимации. Ю. Хабермас не только критически переосмысливает марксистскую концепцию, но и выстраивает последовательную теоретическую альтернативу ей. Сила книги заключается также в том, что ключевые проблемы социальной теории рассматриваются не в абстрактной плоскости, а в контексте современных, остро актуальных социально-политических вызовов, таких как природа нынешних общественных кризисов, коллизии легитимации современного государства, нравственность власти, эффект инноваций и тому подобное. Данная работа стала не только одним из классических образцов анализа марксизма, но и признанным весомым вкладом в современную социальную теорию.

Ключевые слова: Хабермас, реконструкция исторического материализма, социальная теория, легитимация, кризис, поздний капитализм.

Jurgen Habermas. Towards a Reconsrtuction of Historical Materialism. IV. Legitimation

10. What does the "crisis" mean today?

The book of world-known German philosopher Jurgen Habermas is devoted to the Marxist social theory and in general to potential of the evolutionary concept of society. A wide range of topics is comprised: from the role of philosophy in Marxism and rational and ethical foundations of social identity to comparative theories and problem of legitimacy. J.Habermas does not only critically rethink Marxist concept, but builds a coherent theoretical alternative to it. The power of the book is that the key problems of social theory are considered not only in the abstract plane, but in the context of contemporary, keen, topical socio-political challenges. Namely the nature of current social crises, conflicts of legitimation of the contemporary state, the morality of power, the effect of innovations etc. The book has become not only one of the classical samples of Marxism analysis, but it was recognized significant contribution to contemporary social theory.

Keywords: Habermas, reconsrtuction of historical materialism, legitimation, social theory, crisis, late capitalism.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.