CC BY
18
1. Л1СОВЕ ТА САДОВО-ПАРКОВЕ ГОСВОДАРСТВО
УДК330.15:630*907.13 Проф. М.М. Гром1, канд. с.-г. наук;
лкничий В.Ю. Кабаль2; пом. лкничого С.В. Шутко2
БЮЛОГГЧН1 ТА ЕКОЛОГ1ЧН1 ОСОБЛИВОСТ1 ВЕДМЕДЯ РУДОГО НА РАХ1ВЩИН1 В КАРПАТАХ
Пралiси Карпат населяють багато 3BipiB, якi е невiд'eмною частиною лiсового середовища. Дбайливе ставлення до збереження тваринного св^у, якому сьогодш загрожуе вимирання, вимагае постшно'1 уваги, особливо до найбшьшого хижака вед-медя рудого (Ursus arctos L.). На гербах Закарпатсько'1 областi, Рахова та Карпатсь-кого бюсферного заповiдника, як символiки цього чудового краю, красуеться ведмщь на фонi синiх гiр. Йому присвячено багато легенд, казок та приказок - символу сили i передбачливосп, господарю люу, до якого людина завжди ставилася з пова-гою i симпатiею. Вивчення систематики, бюлопчних та екологiчних аспектiв ведме-дя, щоб привернути увагу до збереження та вщтворення його популяцп, е метою цiеï роботи на основi багаторiчних власних спостережень авторiв у лiсах Рахiвщини.
Ключов1 слова: ведмщь рудий, великий хижак.
Рудий ведмщь (Ursus arctos L.) як вид належить до класу ссавщв (Mammalia), загону хижих (Carnivora), Ымейства ведмед1в (Ursidae Gray), роду i шдроду рудих ведмед1в (Ursus arctos L.). Це найбшьший наземний хижак. Фарбування хутра у нього вщ солом'яно-жовтого до типово-бурого i майже чорного, але зазвичай з бурими вщтшками на окремих частинах тша.
Ззовш зв1р виглядае трохи незграбним 1з горбатою, високо пщнятою гривою й округло-скошеною задньою частиною тша. Незграбшсть йому до-дае досить сильно розвинена передня частина тша: велика голова, могутня шия й товсл ноги. Однак кожному, хто мав змогу спостер1гати ведмедя у природ^ добре вщома незвичайна пластика його рух1в i дивно тонке умшня користуватися тд час добування ïrn лапами: вш так акуратно викопуе який-небудь корiнець, що в цьому мющ залишаеться вузька витончена канавка, зроблена тшьки двома виданими вперед югтями вказiвного i середнього пальщв передньоï' лапи. Спостерiгачу часто i невтямки, що це копав ведмщь з величезними широкими лапами. Водночас, можна бачити i цш пласти грубо задертого дерну - тут ведмщь полював на мишей, i величезш ями, викопаш ним на мющ ховраховоï' нори, i зруйноваш гнкш пт, переверненi каменi й колоди там, де звiр шукав чи комах чи дощових черв'яюв.
Викликае подив здатшсть ведмедя майже миттево ховатися вщ небез-пеки в люовш хащi. Водночас, вш здатний безшумно пересуватися по лiсi, скрадаючись за здобиччю.
Цей хижак добре озброений: п,ятипалi кiнцiвки мають мщш, стиснутi з бокiв серпоподiбнi пазурi, якi не втягуються в лапу, i на передшх ногах на-
1 НЛТУ Украши, м. Льв1в;
2 ДП "Рах1вське ЛМГ"
багато довшь Пазурi е на коротких пальцях, прикрiплених могутнiми зв'язка-ми до коротких i масивних кистей i стопи. Через сильно розвиненi м'язи кш-цiвок, особливо переднiх, звiр володiе дивною здатнiстю, що руйнуе: ударом передньо! лапи ведмiдь здатний перебити хребет, вирвати ребра чи зламати юсти черепа навггь таким великим звiрям, як олень або кабан. На нижнш частит лап у ведмедя е своерщт мозолистi утворення: плантарний мозоль на переднш лапi та пальмарний - на заднш. Цi мозолi залишають на землi слiди, несхожi на слщи iнших звiрiв. Лише повний вщбиток мозолi задньо! лапи трохи нагадуе вщбиток стопи людини.
Рудий ведмщь - стопоходяча тварина, однак за бшьш суворого визна-чення його доречно називати нашвстопоходящим. Справа у ^м, що "п'ятка" ведмедя - це проксимальний вiддiл середнього ряду плюсневих кiст, а щира п'ята - заплюсневий вiддiл юсп з п'ятковою кiсткою - знаходиться шд пос-тiйним кутом до поверхш землi та практично школи не вiдбиваеться в слiдi; п'ята покрита волоссям, а плантарний i пальмарний мозолi - своерiдною твердою шюрою, що мае особливу структуру поверхш: вона складаеться з тонких пелюстюв ороговшого багатошарового плоского ештелш, роздiлених глибо-кими щiлиноподiбними порожнинами. Пiд час ходьби, через зсув цих пелюстюв, вщбуваеться самоочищення мозолi вiд бруду. Шд цим шюряним утво-ренням лежить товстий шар щшьно! сполучно! тканини, шд ним - могутня жирова подушка, що виконуе роль теплоiзолятора й амортизатора при ходьбь
Рудий ведмщь певною мiрою iноходець, при ходьбi в якийсь момент тшо його спираеться на передню i задню лапи з одного боку, ^ щоб утримати рiвновагу, звiр змушений значно вiдхиляти тiло вбж. З цiею ж метою ведмщь ставить лапи не прямо, а всередину, тобто косолапить. Звiр, що зажирiв до осенi, косолапить сильшше, що дае змогу йому, спираючись на метакарпаль-ну i метатарзальну частини кистi й стопи, виносити точку опори ближче до ос тша. Зовнiшнi поверхнi нiг шд час тако! ходьби витримують бшьший тиск i мають велику площу опори мозолистих утворень, внаслiдок чого тиск на опорну поверхню розподшяеться бшьш рiвномiрно. За вiдбитком мозолiв не-важко визначити, якою ногою, правою чи лiвою, звiр спирався, тому що зов-нiшня сторона вщбитка завжди бiльш довга й опукла.
Алюр ведмедя не вiдрiзняються рiзноманiттям: ходьба, швидка ходьба, рись i дуже своерiдний галоп, на який звiр зриваеться вщразу з ходьби. Звiр, що тшае, здаеться особливо незграбним: пiдстрибуе то одним, то шшим боком, шсешгно перебирае ногами, i залишаеться тшьки дивуватися його швидкостi при цьому. Рух галопом - це нерiвномiрна ходьба з великим на-вантаженням на сильш переднi лапи. У люовш хащi з заломами i нерiвностя-ми грунту, чи в горах серед великоскельных осипiв i крутих стiнок, саме таке пересування ^ змiною ведучо! опори на рiзнi ноги) найбiльш вигiдне як для шдтримки рiвноваги, так i для досягнення найбшьшо! швидкостi.
Голова бурого ведмедя досить велика, важка, з випуклими вилицями, сплющеною i чггко окресленою, якби пiдрубаною з кра!в, розстральною час-тиною й округлими широко розставленими вухами. Маленьк очi малопомгг-нi та звичайно невиразш, але у момент атаки погляд цих очей iз червонувати-ми бiлками бувае твердим, колючим.
Зубна формула бурого ведмедя така: 3/3с 1/1р 4/4т 2/3 = 42. У дорос-лих 3BipiB iкла могутш, в альвеолярного паска (п=41) у середньому довжи-ною 23,5 i шириною 15,5 мм, а висотою вiд паска до вершини 33,5 мм (шах 38, min 30); рiзцi утворюють щiльний i трохи вигнутий ряд, iнодi другi, особливо в нижнш щелеш, бувають значно змiщенi назад через звуження лицьо-во! частини черепа. Першi три передкорiнних зуби в обох щелепах дуже дрiб-нi, i в старих особин часто !х нема, особливо другого i третього. Хижацькi зуби розвиненi слабко i мають овальнi горбки, коршш досить великi, згладженi, пристосованi для перетирання рослинно! 1ж1.
Волосяне покриття дуже неоднорщне по довжинi. 1стотна рiзниця в довжинi волосся спостершаеться залежно вiд вiку i стат звiра, а також вiд сезону року. Линяе рудий ведмщь раз у рощ. Випадання пухового волосся по-чинаеться iз середини травня, найiнтенсивнiше воно в першш декадi червня. З друго! половини липня починаеться рют нового волосся (визначалося слща-ми меланiну в дермi шкiри), iнтенсивний !хнш рют продовжуеться до першо! половини жовтня.
Линька починаеться з голови, лап, черева, по^м переходить на сере-динну частину тша i нарешт - на хребет i спину. Нове волосся вщростае по всш шкiрi досить рiвномiрно. Добутi на початку серпня особини мали штен-сивно пофарбованi цибулини волосся, що глибоко сидять у дерм^ по всш плошд шкiри, за винятком хребта i спини. У ведмедiв, добутих наприкiнцi серпня - першш половит вересня, слабо пофарбоваш цибулини волосся були на голов^ ши! i переднiх лапах, а штенсивно пофарбованi - на всш шшш площi шкiри.
Статевий диморфiзм у розмiрах ведмедiв е досить чггким. На основi чисельних вимiрiв вiдбиткiв плантарно! мозолi самиць, а також грунтуючись на вiзуальних спостереженнях i даних добування, можна вщзначити, що роз-мiри бiльшостi дорослих самець е дуже близью до середшх аналопчних по-казникiв особин фактично! вибiрки, лише деякi виходять за крайш межi се-реднього значення, але маса значно змшюеться залежно вiд сезону. Дорослi самщ досить сильно вiдрiзняються вiд самиць за розмiрами i ваговими показ-никами, але серединнi розмiри i маса самцiв бiльшi, нiж таких самиць. Найбшьшо! маси звiр досягае до кшця нажирувального перiоду, термши яко-го визначаються встановленням сшжного покриву, а найменшо! - до початку буйно! вегетацп трав.
У весняний перюд усi ведмедi, незалежно вiд наявностi для них кор-мiв, втрачають жировi запаси в перший-другий мюящ пiсля виходу з барлоги. При цьому маса !х може стабшзуватися i навiть зростати, особливо у моло-дих звiрiв, неодружених самиць i самиць з "тулуками". За даними добування звiрiв, жировi запаси можуть диференцiюватися до 30 % його маси. Рудi вед-медi з рiзних вшових груп вiдрiзняються розмiрами черепiв.
1нтенсивне зростання звiрiв продовжуеться до п,ятирiчного вiку, потiм у самиць припиняеться, а в самщв рiзко сповшьнюеться. Забарвлення хутра досить рiзноманiтне у звiрiв навiть однiе! популяц^. Статевого диморфiзму в забарвленнi немае, але вшовий достатньо добре виражений i полягае в освiт-леннi кшщв, направляючих i остьового волосся у багатьох ведмедiв у вiцi 1,5-3 роюв - це так зваш срiблястi ведмедi.
Забарвлення хутра е неоднорiдним. Просвiтлення окремих частин тша викликаеться рудим вiдтiнком волосся, але звичайно добре виражена зональ-нiсть у фарбуваннi через !х потемнiння ближче до пiдстави. У молодих вед-медiв часто можна спостер^ати в областi ши! рiзнi за площею бiлi плями: вщ широкого нашийника, що оперiзуе всю шию, до кiлькох пучкiв бшого волосся. В одному приплодi можуть бути ведмежата з рiзними по обрисах i площi бшими плямами. У вiцi старше 3 роюв бiлий колiр в област ши! мiняеться на свiтло-бурий, темно-ржавий, площа плями значно зменшуеться, а в окремих особин пляма зовЫм зникае.
Зiр у ведмедя поганий. Але далекозорють !м нi до чого, зорове спшку-вання у лiсi ускладнене - за деревами, чагарниками, високою травою далеко не побачиш. Зате вони добре чують i мають добрий нюх та вмдать лазити по деревах. Характерними рисами дереволазiв е загостреш загнув кiгтi, рухливi чiпкi пальцi, гнучкий хребет. Лiсовi дереволази втiкають на дерева вщ небез-пеки, знаходять у кронах дерев !жу (насшня, плоди, бруньки а також дикий мед). Вж, у якому звiрi стають статевозрiлими i можуть давати потомство, змшюеться в межах вщ кiлькох мiсяцiв до кiлькох роюв.
Статева зршсть у ведмедiв настае на 4-5 рж. Живуть ведмедi в моно-гами. Спарювання вщбуваеться у травнi-серпнi. Вагiтнiсть ведмедицi тривае 7-8 мiсяцiв, розвиток зародку тривае тшьки 8-10 тижшв. У перюд зимово! сплячки (грудень-лютий) у ведмедищ народжуеться 1-2, а рiдко 3 ведмежат, розмiром як бiлка i приблизною вагою 500 г, слабi й упродовж 4-7 тижнiв -слт, живляться молоком майже тв року. Ведмежата залишаються з ма^р'ю 1,5-2 роки, яка самовiддано захищае !х весь перiод. Голоднi ведмежата зазви-чай скулять. Коли необхщш для змужнiння мiсяцi або роки зб^ли, у певний сезон звiрi починають вiдчувати статеве занепокоення, активно розшукують шлюбного партнера. Самцi за право володгти самицею б'ються один з одним, гребуть землю, вурчать, ревуть, можуть нападати на людей, сприймаючи !х за суперниюв.
Перемогти суперника в единоборствi - це одна справа. Але спочатку треба розшукати самицю, яка готова ^зюлопчно, про це свщчать пахучi ре-човини, якi в цей перюд видшяються спецiальними залозами) вибрати найсильшшого i вступити з ним у шлюбний союз. Для звiрiв, що живуть по-одиноко, не так просто встановити контакт з особиною протилежно! стать Ведмедя, наприклад, вперше зустршута ведмедиця дратуе, рухи його стають рiзкими i нервовими. У подiбному станi перебувае i ведмедиця, !й бентежно i вона спочатку, зазвичай втiкае. Лише поступово вщносини налагоджуються.
Пiсля того як взаеморозумшня досягнуто, у звiрiв вiдбуваються так зват шлюбнi iгри. Багатолiтнiй моногамний зв'язок у ссавцiв - рщюсне яви-ще. У нашiй практищ був випадок, що бiля застрелено! хворо! самищ було вийнято трое ведмежат. Випадок цей спостережено у вольерi Буштинського люокомбшату в 1993 р. Ця самиця щорiчно народжувала у вольерi ведмежат, !х убивала i закопувала. За аналiзами хвороби було виявлено, що самиця хво-рша трихенельозом. Там же i з нею проживав ведмiдь, який у трьохрiчному вiцi був на зйомках у кiнофiльмi "Табор уходит в небо", у вольерi у 20^чно-му вiцi почав поводити себе агресивно до людей та обслуговуючого персона-
лу i також був застрелений у вiцi 22 роки. За аналiзами хвороби було виявле-но, що вш теж хворiв трихенельозом.
Ведмедi були заражеш у вольерi через споживання м'яса загиблих свшських тварин, яким 1х годували. Згаданi вище туш^ за винятком черепiв, були комiсiйно утилiзованi в котельнi лiсокомбiнату. Черепи ведмедiв зберь гаються (рис. 1, 2).
Рис. 1. Череп самця ведмедя Рис. 2. Череп самищ ведмедя
Кшьюсть звiрiв у лiсi, 1х розмiщення по територй' визначаеться багать-ма факторами, основними серед яких е запаси кормiв, наявшсть сховищ, теп-ловий i водяний режими пiд наметом лiсу, дiяльнiсть природних ворогiв. По-казники за названими факторами у люах рiзних типiв не однаковi, вони зале-жать вiд стану, наявностi в лiсi галявин, вирубок, захаращених дшянок. Отже, звiрiв у лiсi може бути або багато, або мало (не будемо розглядати ситуащю, коли 1х взагалi може не бути).
Безумовно, м^ацй здiйснюють тварини не зi свiдомих мiркувань, а виз-начаються, як i iншi форми поведшки, фiзiологiчними стимулами. Перемiщення по територй дають змогу в лггнш перiод використовувати мiсця з багатою рос-линнiстю, задовiльними кормовими умовами в перюд виведення потомства, а в зимовий перюд ведмщь залягае в барлогу i мiграцiя не вщбуваеться.
Розрiзняють три типи перемщень тварин: розселення потомства, ма-совi переселення, мшрацй. Перший тип розселення потомства характеризуемся тим, що молоде поколшня залишае батькiвську територш тому, що всi вони не можуть на нш прогодуватись i розходиться на всi боки. Багатьом з них так i не вдаеться розшукати придатного для постшного проживання мiсця i вони потрапляють у лапи хижакiв, або гинуть з шших причин.
Весною 2000 р. на територй Рахiвського люгоспу Устерiцького люниц-тва кв. 25 вид. 8 люова охорона знайшла на галявиш останки розiрваного вовками молодого ведмедя. На нашу думку, на нього напали вовки серед галявини шд час його переходу до люу, що не дало йому можливосп втекти на дерево.
Другий тип перемщень - масове переселення, яке спостершаеться то-д^ коли кiлькiсть звiрiв шсля низки сприятливих рокiв (вдосталь 1ш, хороша погода) неймовiрно зростае. А вщразу за цим вони стикаються з нестачею з найдрiб'язковiших приводiв виникають серйознi конфлiкти, створюють-ся стресовi ситуацil (масове переселення ведмедiв ми не спостерiгали).
Третш тип перемiщень звiрiв - мшрацй, якi мають перiодичний, сезон-ний характер у прських регiонах Карпат. Це найосновшший тип перемiщень звiрiв у гiрських Карпатах (з Румунй на Укра1ну i навпаки, дуже штенсивно спостерiгалося пiсля розпаду СРСР). Пояснюють це тим, що на державному
кордош з Румушею на сьогоднi немае засобiв сигналiзацi! та загороджуваль-но! Ытки (путанки). У тi часи дуже багато м^уючих ведмедiв потрапляли в "путанки" i часто гинули вiд рук прикордонникiв, або вiд удушення. Ця м^-рацiя пiдняла чисельшсть ведмедя на угiддях Рахiвського та Великобичювсь-кого лiсгоспiв.
У природних умовах звiрi живуть усамiтнено або в угрупованнях. У першому випадку кожна особина чи група особин мае шдивщуальну терито-рда розмiром вiд кiлькох десяткiв квадратних метрiв до десяткiв, навiть со-тень, квадратних кiлометрiв. Володiння ведмедя в Карпатах становлять вщ 500 до 1000 га. Розмiр володiнь кожного звiра визначаеться потребами у кор-мi. Запасiв корму повинно бути стшьки, скiльки треба його звiру для нормального життя. Власник територп у сво!х угiддях живе постшно, обходить !х не щодня, але добре знае всi стежки (ними i ходить), сховища, багат на корм мiсця, водопо!. Навгть втiкае не навмання, а там, де зручшше, легше втекти, де швидше можна позбутись переслщувача, сховатись.
Територш свою звiрi iнтенсивно захищають вiд особин свое! статi, на тварин шших видiв реагують спокшшше. Iндивiдуальнi територi! рiзних ви-дiв тварин, таким чином, можуть частково або повшстю збiгатися, а перебу-вання особин одного виду на спшьнш територi! - це боротьба, часом жорсто-ка, не на життя, а на смерть. Винятки робляться тшьки для шлюбних партне-рiв у перiод розмноження та для малят. Звiрi залишають на примггних деревах позначки (рис. 3). Ведмедi гострими кiгтями деруть кору дерев, намага-ючись зробити це якнайвище на стовбурах. Примггш об'екти звiрi обнюхують { одержують ]
Запахи загалом в житл звiрiв вiдiграють дуже важливу роль. Вони е своерщною мовою тварин, одшею з найдавнiших систем сигналiзацi!. Для звiрiв запахи дають найрiзноманiтнiшу iнформацiю. Вони можуть визначати хворого, переляканого, чи навпаки - агресивного звiра. Велик звiрi мають гострший нюх, вони бiльше вловлюють насичене запахами повггря. У густому лiсi тварини вловлюють запах прше. На територi! мисливських угiдь РРТМР "Говерла" Устерiцького лiсництва Рахiвського люгоспу в кв. 25 вид. 5 в мюцях перебування ведмедя рудого спостер^ають позначки ведмедя на примггних деревах. Мiчення територiй ведмедями спостер^аеться на всiй те-риторi! люництва у визначених ними мiсцях.
Рис. 3. Позначки ведмедя на прилипших деревах
Ведмiдь належить до типових мешканцiв, чие життя повнiстю пов'яза-не з люом. Хижаки живляться рiзноманiтними живими ютотами. Але е серед хижакiв всещш, навiть рослинощш види. У них гострi зуби i кiгтi. Зубiв -найповнiший набiр: спереду вщносно малi рiзцi, далi мiцнi довп iкла, потiм передкутнi й горбкуват кутнi зуби. Останнiй верхнiй передкутнш та перший нижнiй кутнiй особливо велию, !х називають хижi зуби. Пiвкулi головного мозку мають багато звивин i борозен, що зумовлено високим рiвнем нервово! дiяльностi й складною поведшкою. Серед хижакiв е моногами (живуть парами, самець i самиця спшьно виховують малят) i полiгами (самець спаро-вуеться з юлькома самицями, малят виховуе тшьки самиця).
Звiр, який не вмiе захищатися i нападати (за необхщшстю), у природ-них умовах гине. Саме для оборони i нападу ведмщь застосовуе зуби та югп. Молодi звiрi допитливi та довiрливi, а використовувати дану природою зброю вони навчаються в ^рах з однолггками, та у на^дуванш досвiду вiд дорослих особин. 1стотний засiб озброення звiрiв - зуби, зокрема ^а та кiгтi на лапах, якими тварина може завдавати ворогу (якщо ворог людина, то й людиш) глибою рани. Югп покривають кiнцевi фаланги пальщв. Вони е ут-воренням верхнього шару шюри i являють собою звичайно, опукш, роговi пластинки, що виступають над подушечкою пальця.
Сполоханий звiр переважно намагаеться втекти, заховатися, затаггися у кущах i хащах. Це пасивна форма самооборони i для багатьох тварин вона -найбшьш перевiрений i дiйовий засiб зберегти життя. Заховатися та затагшся у лiсi, менше потрапляти на очi багатьом звiрам допомагае плямисте забар-влення, а жителю лiсiв ведмедю бурому - бурий тшр.
Якщо звiровi не вдаеться врятуватись втечею, то вш переходить до активно! оборони - вщчайдушним стрибком кидаеться на ворога. Зазвичай, ш-чого доброго не варто чекати людиш вщ зустрiчi з ведмедем. Вш здатний наздогнати коня, одним ударом зламати хребет бику, коню, оленю, лосю i проволокти тушу на велику вщстань. Дорослого кабана може нести в пашд так, що юнщвки не дютаватимуть до землг Неймовiрна сила дае змогу ведмедю легко перевертати i вщсувати величезнi каменi й колоди, яю не пiд силу зрушити з мюця i п'ятьом людям. Ведмщь спритний, може нечутно шдкрада-тися до жертви, швидко й довго бшти, добрий плавець. Не можна вщмовити йому i у кмiтливостi.
З власного досвiду можна сказати, що нападаючи на мисливця, вед-мщь насамперед виривае у нього з рук рушницю, далеко И вщкидае, а то й переламуе та намагаеться залишити ворога зору. Такий випадок стався у 80-х роках у Богданському люнищш Рахiвського люокомбшату з лiсником Жиго-ра 1горем, внаслiдок чого вiн позбувся скальпу, одного ока та переламаною рушницею. Ведмщь майже не бопъся вогню, хоча i тримаеться вiд нього на певнш вiдстанi, доказом чого е його напади на вiвчарськi кошари на полони-нах, особливо в кшщ лiта. Дуже небезпечно наближатись до ведмедя, що си-дить бшя здобичi та самищ з ведмежатами. До реч^ поживу вш чуе за кiлька кiлометрiв та добре орiентуеться за гомоном звуку чорних ворошв.
Звичайно, ведмщь вiд людини втiкае, вважае за доцшьшше з нею не контактувати, але бувають випадки, передбачити яю важко, особливо тодi,
коли звiр голодний та якщо навiть i ситий, то може проявити до людини щка-вiсть, а чим це закшчиться - важко передбачити. Зазвичай ведмщь тушу вбитого чи знайденого ним звiра закопуе в землю, закидуе колодами, гшлям, щоб зберегти м'ясо для себе вщ iнших хижакiв, тому, що свiжого м'яса вiн з'!дае дуже мало. Кожного разу пiд час вщвщування тушi вiн розкопуе та закопуе !!. Так, тушу самищ оленя, забито! ведмедем, знайшов С. О. Шутко на полонинi Довгш у весняний перiод (рис. 4), яку наступного дня, шд час вщвь дування знайшли вже закопаною.
Рис. 4. Туша самищ оленя, забито'1 ведмедем (фото С. О. Шутко)
Провiвши огляд тушi самищ оленя, дшшли висновку, що самицю було забито за добу до нашо! знахщки (знайшов за воронами), вона була дуже вис-нажена зимою та високотшьна i мала в собi зародки двох телят. Ведмщь шд-караулив i наздогнав !! на вiдрiзку 50 м.
Таких випадюв спостерiгалося багато, особливо весною, коли копитш звiрi, визимувавши, е дуже виснаженими та е хворими, або пiдранками вiд браконьерiв. Нерщко трапляються такi випадки, коли в лiсi загиблу вiд тiе! чи шшо! хвороби тварину знаходить ведмщь, захоронюе, а потiм по!дае. У таких випадках можна ведмедя вважати саштаром люу. Потерпають вiд хижака та-кож свiйськi тварини при вигонах на лггнш випас у полонини. Варто вщзна-чити, що деякою мiрою ведмедiв провокують до хижацтва безпосередньо са-мi пастухи, викидаючи трупи загиблих свiйських тварин неподалж вiд кошар та мюць перебування лiтних кошар та спйшв. З'!вши цi загиблi тушi хижак намагаеться вдертися у кошару в шчний час, особливо шд ранок або у негоду, за здоровими тваринами.
Лгтература
1. Гром М.М. Впорядкування мисливських угiдь : навч. поабн. [для студ. ВНЗ] / М.М. Гром. - Львiв : Вид-во УкрДЛТУ, 2003. - 106 с.
2. Гунчак М. Бурий ведмщь у Карпатах / М. Гунчак // Люовий i мисливський журнал. -1999. - № 5. - С. 25.
3. Делеган 1.В. Бюлопя люових птаив i зв1р1в : навч. поабн. [для студ. ВНЗ] / 1.В. Деле-ган, I.I. Делеган, 1.1. Делеган. - Львiв : Вид-во "ПоллГ1, 2005. - 600 с.
4. Делеган 1.В. Обгрунтування необхiдностi занесення ведмедя бурого (Ursus arctos) до Червоно! книги Укра!ни / 1.В. Делеган, I.I. Делеган // Novitates Theriobogicae. - 2001. - Pars 4. -С. 53-56.
5. Делеган 1.В. Найкрупшший лiсовий хижак Свропи / 1.В. Делеган, 1.1. Делеган // Освь та лювнича. - 2002. - № 5, 6.
Гром Н.Н., Кабаль В.Ю., Шутко С.В. Биологические и экологические особенности медведя рыжего на Рахивщине в Карпатах
Пралеса Карпат населяют много зверей, которые являются неотъемлемой частью лесной среды. Заботливое отношение к сохранению животного мира, которому сегодня угрожает вымирание, требует постоянного внимания, особенно к самому большому хищнику медведю рыжему (Ursus arctos L.).
На гербах Закарпатской области, города Рахив и Карпатского биосферного заповедника, как символики этого замечательного края, красуется медведь на фоне синих гор. Ему посвящено много легенд, сказок и поговорок - символу силы и предусмотрительности, хозяину леса, к которому человек всегда относился с уважением и симпатией. Изучение систематики, биологических и экологических аспектов медведя с целью привлечь внимание к сохранению и воссозданию его популяции является целью этой работы на основе многолетних собственных наблюдений авторов в лесах Рахивщины.
Ключевые слова: медведь рыжий, большой хищник.
Grom M.M., Kabal' V. Yu., Shutko S.V. Biological and ecological features of bear red are on Rakhiv Region in Carpathians
In forest of Carpathians inhabit many animals, what were inalienable part of forest environment. Careful attitude toward keeping the animal peace which an extinction threatens today requires permanent attention, especially to the large predator of bear red (Ursus arctos L.).
On the coats of arms of the Zakarpattya Region, city Rakhiv and Carpathians Biosphere Reservat, as symbolisms of this remarkable edge, a bear shows off on a background dark blue mountains. A lot of legends, fairy-tales and saying are devoted him - to character of force and foresight, owner of the forest to which a man always belonged with kind regards liking. Study of systematization, biological and ecological aspects of bear with the purpose of to come into a notice to the maintainance and recreation of his population is the purpose of this work on the basis of long-term own supervisions of authors in the forests of Rakhiv region.
Keywords: red bear, large predator._
УДК 630*15; 630*907.13.7 Доц. I.B. Делеган, канд. с.-г. наук;
здобувач М.М. Лущак; асист I.I. Делеган - НЛТУ Украши, м. iïbeie
ДИНАМ1КА ЧИСЕЛЬНОСТ1 ПОПУЛЯЦП ВЕДМЕДЯ БУРОГО
В УКРАШСЬКИХ КАРПАТАХ
На OCHOBÏ мисливсько" статистики, матерiалiв польових досшджень i узагаль-нення л^ературних даних показано динамшу чисельносп популяцп ведмедя бурого (Ursus arctos) в адмЫстративних областях Карпатського репону з 1969 по 2009 рр., визначено роки екстремально", мшмально" i максимально" чисельносп, межi та три-валють перiодiв зменшення i збшьшення поголiв'я дослщжуваного виду. За аналiзо-ваний перюд переачна чисельшсть популяцп ведмедя становила 621 ос., наймен-ша (240 ос.) була в 2001 р., максимальна (1101 ос.) - в 1971 р. На 8 перiодiв зменшення припадае 9 перiодiв збшьшення чисельносп популяцп ведмедя.
Ключов1 слова: динамша чисельносп, ведмщь бурий (Ursus arctos), Карпати.
Вступ. Ведмщь бурий (Ursus arctos Linnaeus, 1758) - найбшьший на-земний хижак Свропи. В юторичш часи вш був звичайним звiром на всш ïï територй". Зараз ведмщь бурий на частит юторичного ареалу знищений, а в шших мюцях його чисельшсть ютотно зменшилася [1-9, 23, 25]. В Украшсь-ких Карпатах вид представлений схщно-карпатською субпопулящею [5, 21,
