CC BY
19
СЕКТАНТСТВО КАК ФОРМА МИРОВОЗЗРЕНИЯ: ОПРЕДЕЛЕНИЕ, СУЩНОСТЬ, ПРИЗНАКИ
Пилипко Е. В.
Посвящено вопросам выявления сущности сектантства как формы мировоззрения, определению признаков мировоззрения сектанта. Предложены определение сектантства как явления, присущего некоторым организациям, а также методы обнаружения признаков сектантского мировоззрения для выявления тенденций развития организаций.
Ключевые слова: секта, сектантство, сектантское мировоззрение.
SECTARIANISM AS FORM WORLDVIEW: DEFINITION, EXISTENCE, SIGNS
Pilipko E. V.
Article is devoted to identifying the entity sectarianism as form worldview definition sextant's worldview. This article is an attempt to define the phenomenon inherent in some of sectarianism. Proposes to identify signs of sectarian ideology to identify trends in organizations.
Key words: sect, sectarianism, sextant's worldview.
УДК 130.3
О. М. Кузь, кандидат соцюлопчних наук, доцент АНТРОПОЛОГ1Я СОЦ1АЛЬНО1 СУБ'£КТНОСТ1
Розглянуто проблеми сощального суб'екта та суб'eктностi в сучасному фто-софському дискура кр1зь призму антропологiчноi проблематики. Наголошено на пере-осмисленн концепту суб'екта поза традицшною суб'ект-об'ектною онтогносеоло-гiчною опозищею, його уведенш в iншi контексти та дискурси. Показано, що сучасну критику суб'екта подано двома нарiжними редукщотстськими стратегiями: об'eктивiстським редукцiонiзмом (французький постструктуралiзм) та суб'ективктським редукцютзмом (феноменологiя). При цьому розглянуто фтософ-ськ ттерпретаци суб'eктностi об'eктивiстського штибу — психоаналтичн по-будови та постструктуралктську топологЮ суб 'eктностi.
Ключовi слова, суб'ект, суб'екттсть, суб'ект-об'ектна опозищя, топологiя суб 'eктностi, порядок символiчного, методологiчний редукцютзм.
© Кузь О. М., 2011
61
Актуальшсть проблеми. У середиш XX столптя фiлософiя згткнулася з абсолютно новим колом проблем: до сфери фшософського мiркування уво-дяться таю феномени, як мова, несвщоме, техшка, влада. У новому висвгт-ленш постають категорп класично! фшософп — серед яких насамперед кате-горiя суб'екта та його спiввiдношення з об'ективними параметрами реальнос-тi. Проблема суб'екта — теоретичне ядро фшософсько! антропологи, й и нез'ясованiсть е однiею з причин кризи сучасних гумашзму i культури.
Якщо ранше суб'ект посщав фiксоване мiсце у структурi буття, то сучасна думка стикаеться з особливими труднощами в обгрунтуванш його iснування, яке поставлене тд сумнiв. Обговорюеться питання про те, чи необхщна ця категор1я, чи не втратила вона свого значения. Висуваються вимоги до и радикально! реконструкци, точаться суперечки, як роздiлили фiлософiв на тих, хто хотiв би утримати суб'екта, нехай навгть цiною його радикального переосмис-лення, i на тих, хто готовий вщмовитися вщ нього зовмм. За цих умов значно поширюються новi штерпретаци дано! категорп. Виникае тенденщя до зняття жорстко! опозици об'ективного i суб'ективного, виявлення в самому суб'ектi об'ективного вимiру. Подiбного роду спроби осмислити суб'екта не зсередини, а з боку означуваного, стають все бiльш впливовими. Вони замiнюють класич-нi уявлення про суб'екта, який спочатку визначався через самого себе як причина i мета будь-яко1 активности Однак наслвдки об'ективаци суб'екта залиша-ються поки що прихованими, потенцшно амбiвалентними. Не маючи аналогiв у фшософськш традицп, такi уявлення про суб'екта вимагають особливо1 уваги. Подальший розвиток фшософсько1 антропологи може бути плщним тiльки у разi прояснення того, як мислиться зараз суб'ект.
Мета статп — критичний аналiз сучасних фiлософських уявлень про суб'екта та !х оцiнювання в антрополопчнш перспективi. Вщповщно об'ектом досл^ження е (пост)сучасш фiлософськi розвiдки, предметом — сучасш способи осмислити категорию суб'екта у наявному фiлософському дискурсi.
Стутнь розробленостi проблеми. Оскшьки окреслення штелектуального поля, в якому вибудовуеться дискурс суб'екта, е завданням даного дослвдження, то ступiнь розробленостi проблеми становить його суттеву частину. Нараз1 можна вщзначити класичний дискурс суб'екта в картезiанському сенсi та пост-класичну критику суб'екта, що веде свш родовщ вiд Ф. Нiцше й ниш подана двома нар1жними редукцюшстськими стратегiями: об'ективiстським редукщ-онiзмом (французький постструктуралзм) та суб'ективiстським редукцiонiзмом (феноменолопя). Окремо слщ наголосити на тому, що в класичнш фшософп суб'ект витлумачуеться здебiльшого монологiчно, його рефлекс1я вщбуваеться переважно в онтологiчнiй та гносеолопчнш площинах. У посткласичному дис-курсi, фундованому парадигмою полтсуб'екта, суб'ект артикулюеться як сощ-альний суб'ект, що й виступае дискурсивним полем цього дослвдження.
Отже, у багатьох сучасних мислителiв у тому чи шшому виглядi можна вщзначити тенденцию до критичного осмислення такого фундаментального 62
для новоевропейського мислення поняття, як суб'екг. Перш за все це стосу-еться праць тих фiлософiв, чи! iмена, як правило, об'еднуються в рамках течи постструктуралiзму. Незважаючи на певну умовнiсть такого об'еднання, можна виявити деяк спiльнi лейтмотиви, до числа яких, безумовно, належить i критика класично! штерпретацп суб'екта. Як слушно зазначае I. 1ль!н, «осно-вний пафос постструктуралiстських вистутв було спрямовано проти тради-цшного розумiння суб'екта як суверенно! ютоти, яка свiдомо, незалежно i активно визначае свою дiяльнiсть i свою життеву позицию, "вгпъно! у думках i справах"» [1, с. 32]. Дана проблематика, однак, не е постструктуралiстською новащею, оскшьки тема «кризи суб'ективiзму» стала розроблятися ще в рамках структуралiстських теорiй, а саму можливiсть постановления суб'екта шд питання було позначено ще ранше (у Д. Юма, Ф. Нщше та iн.).
Спочатку фiлософський термш «суб'ект» не мав безпосереднього стосун-ку до осмислення i розумшня такого виду сущого, як людина. Проте в резуль-татi остаточно! кристалiзацil теоретичних постулатiв фшософп Нового Часу саме до людини переважно починае застосовуватися це поняття, саме людина стае «винятковим» суб'ектом. Видаеться, що саме цей зсув у розумшш суб'екта, саме ця змша фундаментально1 фшософсько! настанови стали ви-током затвердження, зокрема у сощальнш фшософп, специфiчного суб'ективiзма. Некласична фiлософiя поставила питання про проблематизащю поняття «суб'ект» у тому вигляд^ в якому вiн сформувався у класичних доктринах, оскшьки цей образ суб'екта-людини вже не вiдповiдав нагальним потребам аналiзу i не шг використовуватися для описування багатьох сощ-альних феноменiв, що виникли на межi Х1Х-ХХ столiть. Як гшотезу тут можна висунути таку тезу: з того моменту, коли суб'ект став розглядатися як певна проблема, розпочинаються змша найбшьш загальних фшософських пiдходiв та затвердження ново1 парадигми сощально-фшософських досл^ джень, зокрема зсув вщ макрооптики дослвдження до мжрооптики, що активно залучае фшософсько-антрополопчну методологiю.
Природно, перебуваючи наразi усередиш даного процесу парадигмаль-ного зсуву, ми не можемо вийти за його меж1, проте можемо спостер^ати, що вщбуваеться, i спробувати виявити в них основш, iстотнi лшп трансформаций. Тема антисуб'ективiстського щдходу в сучасних фшософських дослщженнях е досить актуальною i перспективною, оскiльки йдеться про осмислення принципово1 зумовленостi людини соцiальними чинниками, що мають над-особистiсний i примусовий характер, ^ крiм того, про дезавуювання цшюнос-тi та самототожностi суб'екта.
Теза про «смерть суб'екта» (як синошм iнодi використовують вислiв «смерть людини») стала домiнуючою у соцiально-фiлософськiй думщ 1960-х рокiв i, як видаеться, аж дотепер не втратила свое1 актуальност та аналгтич-но! цшносп. Критичний аналiз категорп «суб'ект» пов'язаний з комплексом праць тих фiлософiв, чи! дослщження визначили магiстральний розвиток
постструктуратстсько1 i постмодершстсьвш думки в останнш чверт XX ст. Тут слщ, у першу чергу згадати М. Фуко, Ж. Деррща, Ж. Дельоза i Ф. Гват-тар^ Р. Барта, Ю. Кристеву, Р. Брайдотп, Дж. Батлер та ш. Крiм цього, треба вщзначити, що саму проблему суб'екта було поставлено набагато ранiше — ще в епоху панування структуралiзму, i важливу роль у цьому постановленш суб'екта тд питання зiграли К. Лев^Стросс та Ж. Лакан.
У класичнш новоевропейсько1 фшософп покладаеться якесь вщносно самостiйне утворення (суб'ект, або самосвщоме «Я»), що е джерелом спонтанное' шзнавально1 активностi, творчою шстанщею, суверенним актором в найширшому сени слова. У працях французьких структуралiстiв i пост-структуралiстiв це традицшне осмислення людини як суб'екта було тддане критичному анал1зу. Згадана теза про «смерть суб'екта» набула популярност з виходом у свгт вщомо1 працi Мiшеля Фуко «Слова i речЬ» Людина, на його думку, е вщносно «недавшм винаходом» (що юнуе близько двох столiть), ь можливо, незабаром вона зникне [2]. Фуко вказував: це означае, що сощальна фiлософiя в принципi може помислити й iншi модел сощально1 реальности — такi, в яких людина не була б центром, не виступала би, за словами М. Гай-деггера, «тим сущим, на яке спираеться все суще» [3]. У такш передбачу-ванш моделi, що виходить iз «антисуб'ективютсько1 настанови», людина виступала б всього-на-всього як функщя, але не як И тдгрунтя. Таким чином, теза про «смерть суб'екта» являе собою заперечення тлумачення людини як вихщного моменту штерпретацп сощально1 реалъностi. Остання, звичайно ж, виникае у перебиу людсько1 взаемоди, однак з цього не випливае, що людина виступае вщносно не1 як Автор, скорше, навпаки.
Працями М. Фуко («Наглядати i карати. Народження в'язницi», «Воля до знання» та iн.) фундуеться тенденция розглядати у тiсному взаемозв'язку проб-леми влади та суб'ективносп. Фуко продемонстрував, що сам суб'ект у тому вигляд^ в якому це поняття е загальновживаним, е корелятом певно1 конфпу-раци владних вщносин. Саме влада конструюе суб'екта, який завжди виступае як ефект субординацп. Надалi цi ще1 одержали розвиток у працях Джудп-Батлер,Терези де Лауретiс та iн. Прагнення птддяти критицi категорию суб'екта, яке властиве й шшим мислителям постструктуралютсько1 орiентацil, стае тотальним. Так, Ж. Дельоз i Ф. Гваттарi в «Анти-Едш» (перший том пращ «Капiталiзм i шизофренiя») запропонували принципово асуб'ектну модель спекулятивного описування сощально1 реальность Розроблений Дельозом пщхщ справив iстотний вплив на багатьох авторiв, серед яких слщ насамперед вщзначити Розi Брайдоттi з И концепцiею «номадично1 суб'ективностi» («Но-мадичнi суб'екти: Тшо й сексуальна вiдмiннiсть в сучаснш фемшютсько1 теорп»).
Незважаючи на певну вiдокремленiсть психоаналiтичного дискурсу суб'екта, слщ вщзначити його евристичнiсть i вплив за межами власне пси-хоаналiзу. Так, особливий iнтерес становить критика суб'ектност Ю. Крис-
тево! в межах и концепцп огидного, що вибудовуегься на перетиш психоана-лiзу, антропологи, юторп релтй га лiгерагурознавсгва [4]. Вилучаючи огид-не з рiзноманiггя приватного, вона зводить його в ушверсальний принцип. Огидне для Ю. Кристево! — у прямому сени слова мапр умх речей. Його можна розумгти як нижчу межу людського, що передуе кожному досвщу на-шого буття у свiгi. Це досвщ розриву, завдяки якому людська iстота приходить у свiг, — розриву iз самим собою, зi своею, якщо завгодно, «природою», при-родним середовищем, материнським гiлом. Досвщ украй хворобливий i трав-матичний, який вщтворюе себе безперервно у процедурах означення: осно-вний i конститутивний досвщ суб'екта, який, розрiзняючи i називаючи речi, щоразу заклинае безформне i потворне начало, яке е ганебним, мерзенним фундаментом будь-яких культурних сенсiв. Реакци вщрази i жаху е первин-ними вщносно будь-яко! рацiоналiзацil, вони завжди виникають ще до того, як ми встигнемо !х усвщомити.
Таким чином, огидне — 1нший, який передуе i безроздiльно володiе суб'ектом i якого вщштовхуе, «вибльовуе» цей суб'ект, аби юнувати як такий. «Вибльовуе» буквально — як молоко, першу !жу, яку мати нав'язуе дитинi. Це вщторгнення — перше конвульсивне «т», з яким маленька людина заявляе про свою появу. Розрив з мапр'ю, за Ю. Кристевою, е основоположним: по-дальший розподiл свиу на суб'екта та об'екти — його закономiрний ефект. Огидне — «abject» передуе виникненню суб'ектiв та об'екпв, не будучи ще m тим, нi iншим. Саме через свою радикальну невизначенiсть й гетерогеншсть воно i виявляеться огидним i вселяе жах: перше, з чим ми стикаемося, — цей жахливий не-об'ект, з якого ми, як би нам цього не хотшося, походимо. По цей бж кордошв суб'екта, що промовляе, утворюеться поле символiчного, яке забезпечуе його щентичносп безпеку i комфорт, що дае змогу розрiзняти об'екти, називати речi сво!ми iменами. Однак цi кордони залишаються не-стiйкими, над ними постшно нависае смертельна загроза хаосу, розчинення. Вщраза захищае людину вщ занурення в нiрвану безглуздо! та iррацiональноl стихil щоразу, коли 11 iдентичнiсть наражаеться на смертельну небезпеку.
На думку Ю. Кристево1, iз глибоко1 давнини огидне було пов'язано з ж1-ночим началом: у кожнш культурi, на свiй лад, жшка вважалася привiлейова-ним номем нечистого, скверни, грiха, прокляття тощо. Вона характеризуе огиду як «нарцисичну кризу на пiдступах до жшочого» [4, с. 245], першу реакщю жаху, який в1дчувае суб'ект перед гетерогенною матерiею, «тiлесним низом», загроза якого походить вщ зустрiчi з жшкою, з матiр'ю. Зв1дси — страх i заборона на шцест, камiнь спотикання психоанал!зу та антропологи. Звщси — рiзнi типи сублiмацil, катарсису, очищення вiд скверни i грiха в релiгiях та мистещга. Перетин психоаналiзу та антропологil невипадковий: Ю. Кристева наполягае на безпосередньому взаемозв'язку категорiй суб'ективного i сощ-ального. I те, й шше е символгчними системами. Кожнiй сощальнш символ!ч-нiй системi вiдповiдае своя суб'ективно-символiчна система. Особливостi
структурування суб'екта, що говорить, змiнюються залежно вщ того чи шшо-го типу спiльноти, культури.
Якщо об'ектом антропологи е насамперед типи сощальносп, то психо-аналiз звертаеться до iндивiдуально! юторп суб'екта. На рiвнi соцiалъного на виклик материнського, природно невпорядкованого вщповщае заборона, в межах яко! i встановлюеться сощальна символiчна система. На рiвнi суб'ективного аналопчну роль вiдiграе симптом. Ю. Кристева послiдовно описуе статус огидного в психоаналiзi (фоби, неврози, психози), а попм у рiз-них релтйних системах (язичницькiй, iудейськiй, християнськш). Якщо суб'ект витiсняе його у несвщоме (огидне — об'ект першовипснення), то заборона виводить за меж соцiалъностi. Отже, огидне, нечисте, погане — не якють того чи шшого об'екта, а його виключене становище вщносно яко!сь меж1, яка визначаеться структурою (сощуму, суб'екта). Вщраза — зворотний бiк ретгц, моралi та щеологп. Загроза огидного пов'язана зi слабюстю сим-волiчноl системи, слабюстю заборони, слабюстю суб'екта, який завжди ри-зикуе провалитися в шч безумства. Огидне — це те, що змушуе нас говорити. Мова слугуе щитом, що обер^ае вiд небезпеки з боку шшого, який не мае iменi, не поданий символiчно. Символiчне ж — це свгт запоб1жних iлюзiй, гарант сощально! iерархi! i узаконених вщмшностей, який тримае нас у страху i пiдпорядкуваннi, а сам тримаеться на виключент iншого.
Однак проблема не зникае — кордон виключення пролягае в нас самих, у кожному залишаючи неприемний виворiт: ми самi — власна гидота й вщ-раза, навiть в досвад любовi й нiжностi. Ми самi — своя власна смерть. Що дшсно жахливо для Ю. Кристево!, так це примусовi механiзми виключення — релiгiйнi, моральнi, iдеологiчнi, об'ектом яких е передушм жiнка. Упм, заручником символiчноl системи е не тшьки вона, а й будь-яка людина — «розщеплений суб'ект», по суп — сирота, бездомний. «1стота, яка говорить, живе у мовi як вигнанець. Вигнанство е його одвiчна доля». «Мова е бездо-мнiсть буття», — так означае позицию Ю. Кристево! у передмовi до «Сил жаху: Есе про вщразу» М. Нiколчiна [4, с. 7].
Слад зазначити, що антисуб'ективiстська настанова у фiлософi! розгляда-еться як вщмшна риса низки теорш, що утворюють спiльне проблемне поле, у зв'язку з чим виникае необхiднiсть звернення до праць не тшьки сучасних авторiв, а й таких «класиюв некласично! думки», як Ф. Нщше, К. Маркс, З. Фрейд. Зазначеш мислителi — кожен по своему — розкривали «неоднорщ-нiсть» i «дискретнiсть» у понятп суб'екта, що до них поставав цшюним i гомогенним. Тож можемо констатувати, що достатньо цшюне поле «дискурсу про суб'екта» виникло завдяки зусиллям Ф. Нщше, Ж. Батая, М. Фуко, Ж. Лакана, Ж. Дельоза, Дж. Батлер та ш., достатньо рознесених по рiзним епохам авторiв. Отже, методолопчною основою сучасного дискурсу суб'екта е комплекс пiдходiв, вироблених постструктуралiстською думкою для поглиб-леного анал1зу рiзних сощальних феноменiв, в яких розкриваеться фжтивний 66
характер ххньо! щтсносп та експлжуються !х неоднорiднiсть, багатоскладо-вiсть, сконструйовашсть. Перш за все необхiдно зазначити методолоочш настанови М. Фуко, який орiентував у соцiально-фiлософських дослщженнях на принципи дискретносп i розсiювання, на вщмову вщ принципу спшьнос-тг «В iм'я методолопчно! суворостi ми повинш усвiдомити, що можемо мати справу тшьки зi спiльнiстю роз^них подiй» [5]. Додержання принципу пере-ривчастостi не дозволяе розглядати будь-як соцiальнi об'екти як певну цМс-нiсть, аналогiчну поняттю «твори» або «книги». 1нше важливе методологiчне положення пов'язане з розумшням соцiального актора (Автора-Суб'екта у широкому сени, тобто виробника сощальних «текспв») не як автономно! творчо! одиницi, а як функцП, що виникае з порядку дискурсу. За М. Фуко можна спробувати уявити (змоделювати) таку культуру, де дискурси мали б звернення без функцп, що iменуеться «суб'ект» [5]. Слiд також вказати на щею децентраци Ж. Деррща i концепцию «розходження поза протилежнiстю» Ж. Дельоза [6; 7]. Обидва щдходи акцентують думку на одночаснiй присут-ностi у будь-якiй цiлiсностi (в першу чергу — в тш, яку ми називаемо «суб'ектом») суперечливих тенденцш, мотивiв, значень тощо. Дана методо-логiчна настанова уводить у проблематику суб'екта уявлення про панування i придушення. Не менш значущою з точки зору критичного анал!зу сощально-фiлософського поняття «суб'ект» е щея формування суб'ективностi владою, висунена М. Фуко в 1970-т роки.
Повертаючись до бшолярно! будови дискурсивного поля критики суб'екта, позначимо концептуальш побудови, що склалися у французькш гумаштарнш науцi останнiх десятилiть в опозицп до феноменологiчних iнтерпретацiй суб'екта, як «тополопю суб'ектностi». Щоправда, тут юнуе певна проблема вiдiбрання матерiалу для такого досл1дження, адже спроби тополопчно! iнтер-претацil суб'екта здшснювалися паралельно у двох фiлософських течiях. З одного боку, шлях до топологи суб'ектносп проходить через етстемолопю i структуралiзм, маючи за точку вщлжу !х редукцгю об'ективiстського спря-мування, що у пiдсумку долаеться в тополоочному моделюваннi суб'екта. З другого боку, до топологи суб'ектносп рухаються М. Гайдеггер [3], М. Мерло-Понп [8] та iншi феноменологи, тшьки з протилежного боку, вщ суб'ективiстськоl феноменологil Е. Гуссерля. Вщмовившись в1д iнтерiорнос-тi та штенцюнальносп, М. Гайдеггер виходить за меж1 суб'ект-об'ектних в1дносин i розглядае суб'ект через буття. Тому тема топологи суб'екта може спиратися на ту чи шшу традицию.
Найбiльш радикальним чином ^де! топологil суб'ектностi сформульовано в концепцiях, що виникли на французькому грунтi, на базi об'ективiзму семi-отичного аналiзу суб'екта як категорп культури. До подiбних теорш суб'екта можуть бути вiднесенi концепцп Ж. Дельоза, А. Бадью, М. Фуко та Ж. Дер-рща [2; 5-7; 9; 10]. Спшьним моментом зазначених концепцiй е рефлекмя «конструювання» суб'екта, його топологiчнi штерпретаци (топологiя Р. Тома,
теорiя «життевого простору» в психологи К. Левша, концепщя суб'екта як «жазма» буття у феноменологи М. Мерло-Понп [8]).
Тополопчт концепцi! суб'ективност являють собою особливе вщгалу-ження фшософсько! антропологi!, яке складаеться у другш половит XX ст. у Францп i позначае становлення нового типу мислення. Не вщмов-ляючись вщ нар1жно! для класично! фшософп категорп суб'екта, сформував-ши концепт суб'ективносп, Ж. Дельоз, А. Бадью, М. Фуко, Ж. Деррща радикально переосмислили це поняття, штерпретуючи його за допомогою топо-лопчного «концепту», означивши його як «складка», «страль», «кишеню», дискурсивну атопiю. Суб'ект витлумачуеться як тимчасове утворення, як результат внутршньо! динамiки об'ективного, що юнуе настiльки, наскшьки дозволяе об'ективне. Одержана форма юнування суб'ективного е досить далекою вщ класичного суб'екта. Суб'ективне починае iснувати у сво!й депер-сонiфiкованiй i безособовш формi, що може бути позначено термшом «суб'ектнiсть». На вiдмiну вщ суб'екта i суб'ективного суб'ектнiсть не проти-ставляеться об' ективному.
Висновки. Незважаючи на певну шерцшшсть сощально-гумаштарно! думки та «звичку» розглядати фiлософську проблематику крiзь призму суб'ект-об'ектно! опозици, сьогоднi фiлософська категорiя суб'екта пщдаеть-ся серйознiй критицi та вiдповiдно потребуе радикального переосмислення. Зокрема, широко обговорюеться можливють створення асуб'ектних моделей сощуму. В сучасному iнтелектуальному просторi iснують рiзнi стратеги де-конструкцi! суб'екта, якi можна умовно позначити як «стратегiю Мови» i «стратегiю Тiла». Фiлософський дискурс критики суб'екта веде сво! витоки в1д некласично! фiлософi!, зокрема щей Ф. Нщше. Нинi цей дискурс подано двома рiзновидами редукцiонiзму — об'ективiстським штибом (репрезенто-ваний у постструктуралютських побудовах) та суб'ективiстським штибом (феноменолопчш iнтерпретацi! суб'екта). Опрадювання, аналитика феномену суб'ектностi е необхiдною умовою розумшня ставлення сучасно! людини до само! себе, умовою пошуку шляхiв виходу з антропологiчно! кризи, осмис-лення перспектив людини в iсторil суспiльства i культури.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ильин, И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм [Текст] / И. П. Ильин. — М. : Интрада, 1996. — 253 с.
2. Фуко, М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук [Текст] / М. Фуко; пер. с франц. В. П. Визгина и Н. С. Автономовой. — СПб. : А-са^ 1994. — 408 с.
3. Хайдеггер М. Бытие и время [Текст] / М. Хайдеггер; пер. с нем. В. В. Бибихина. — М. : Акад. проект, 2010. — 451 с.
4. Кристева, Ю. Силы ужаса: эссе об отвращении [Текст] / Ю Кристева; пер. с франц. А. Костиковой. — Х. : Ф-Пресс, ХЦГИ; СПб. : Алетейя, 2003. — 256 с. -(Гендерные исследования).
5. Фуко, М. Герменевтика субъекта. Курс лекций, прочитанных в Колледже де Франс в 1981—1982 гг. [Текст] / М. Фуко ; пер. с франц. — СПб. : Наука, 2007. — 677 с.
6. Деррида, Ж. Письмо и различие [Текст] / Ж. Деррида ; пер. с франц. Д. Кралечки-на. — М. : Акад. проект, 2007. — 495 с.
7. Делез, Ж. Складка. Лейбниц и барокко [Текст] / Ж. Делез ; общ. ред. и послесл. В. А. Подороги ; пер. с франц. Б. М. Скуратова. — М. : Логос, 1997. — 264 с.
8. Мерло-Понти, М. Видимое и невидимое [Текст] / М. Мерло-Понти ; пер. с франц. Шпаги О. Н. — Минск. : Логвинов, 2006. — 400 с.
9. Badiou Alain. Theorie du sujet. [Text] — P. : Seuil, 1982. — 132 p.
10. Бадью, А. Манифест философии [Текст] / А. Бадью ; пер. с франц. — СПб. : Аксиома, 2003. — 184 с.
АНТРОПОЛОГИЯ СОЦИАЛЬНОЙ СУБЪЕКТНОСТИ
Кузь О. Н.
Рассмотрены проблемы социального субъекта и субъектности в современном философском дискурсе сквозь призму антропологической проблематики. Пересмотрены концепт субъкта внетрадиционной субъект-объектной онтогносеологической оппозиции, его введение в иные контексты и дискурсы. Показано, что современная критика субъекта представлена двумя основополагающими редукционистскими стратегиями: объективистским редукционизмом (французский постструктурализм) и субъективистским редукционизмом (феноменология). При этом рассмотрены философские интерпретации субъектности объективистского толка — психоаналитические конструкции и постструктуралистская топология субъектности.
Ключевые слова: субъект, субъектность, субъект-объектная оппозиция, топология субъектности, порядок символического, методологический редукционизм.
ANTHROPOLOGY OF SOCIAL SUBJECTIVENESS
Kuz O. M.
The article considers the problem of the social subject and subjectiveness in contemporary philosophical discourse through the prism of an anthropological perspective. It is stressed that the concept of the subject is reconsidered beyond the traditional subject-object opposition, immanent for ontology and gnoseology, and is introduced into other contexts and discourses. It is shown that the modern critique of the subject is represented by two fundamental reductionist strategies: objective reductionism (French post-structuralism) and subjective reductionism (phenomenology). The philosophical interpretation of subjectiveness represented in psychoanalytic conceptions (J. Kristeva) and poststructuralist topology of subjectiveness (A. Badiou, J. Deleuze, M. Foucault, J. Derrida) are considered in the research.
Key words: subject, subjectiveness, the subject-object opposition, the topology of subjectiveness, the symbolic order, methodological reductionism.
