Научная статья на тему 'Значение категорий «Сущность», «Содержание» и «Форма» в формулировании понятия права'

Значение категорий «Сущность», «Содержание» и «Форма» в формулировании понятия права Текст научной статьи по специальности «Право»

CC BY
524
211
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Область наук
Ключевые слова
ЗМіСТ / ПРАВОВА СИСТЕМА / ПРАВОРОЗУМіННЯ / ПРАВОУТВОРЕННЯ / СУТНіСТЬ / ФОРМА

Аннотация научной статьи по праву, автор научной работы — Авраменко Л. В.

Статья посвящена анализу соотношения понятий «сущность», «содержание» и «форма» права. Рассматриваются различные направления правопонимания, раскрывается их значение правильного определения права как социального явления. Дается понятие права с позиций интегративного подхода.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

This article analyzes the relationship between the «concepts nature», «content» and «form» of law. Various areas of law, reveal their meaning correct definition of law as a social phenomenon. The concept of rights from the standpoint of an integrative approach.

Текст научной работы на тему «Значение категорий «Сущность», «Содержание» и «Форма» в формулировании понятия права»

УДК 340.1 Людмила Вжтор1вна Авраменко,

канд. юрид. наук, доцент Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв

ЗНАЧЕННЯ КАТЕГОР1Й «СУТН1СТЬ», «ЗМ1СТ» ТА «ФОРМА» ПРИ ФОРМУЛЮВАНН1 ПОНЯТТЯ ПРАВА

Стаття присвячена аналiзу спiввiдношення понять «сутшсть», «змют», «форма» права. Розглядаються pi3Hi пiдходи до праворозумшня, розкриваеться ix значення для правильного визначення права. Даеться визначення права вщповщно до iнтегративного тдходу.

Ключовг слова: змiст, правова система, праворозумшня, правоутворення, сутшсть,

форма.

Питання сутносп, змiстy i форми права дослщжували рiзнi вченi i в рiзнi часи, як-то Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон,Тома Аквiнський, Юстинiан, Гуго Гроцш, Джон Локк, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Ш. Монтеск'е, Т. Джефферсон, Леон Дюги, Л. Й. Петражицький, I. Кант, К. Жоффре-Спiноза, А. Меркель, Д. Остш, Р. Шершеневiч, Р. Кельзен, Й. О. Покровський, I. В. Михайловський, Е. Ерлix, Р. Паунд, Д. Френк, Г. Гегель, К. Маркс, Г. Харт, Г. Дж. Берман, Л. Фуллер, Ф. А. Хайек, Р. З. Лiвшиць, О. Е. Лейст, В. С. Нерсесянц, П. М. Рабшович, М. В. Цвш, С. I. Максимов, В. Я. Тацш та шшь Але за майже два тисячол^я одностайносп тут так i не досягнуто. I це зрозумшо, оскшьки кожен з учених намагаеться з власно'1' позицп пристосувати поняття права до умов життя конкретного суспшьства, характеризуючи право через сощальну норму як найвищу справедливiсть i регулятор сyспiльниx вiдносин. Тому й сформувались у правовш наyцi рiзнi пiдxоди до визначення права та напрямки праворозумшня.

Назва роботи вимагае вщповвд на питання, як саме стввщносяться поняття сутносп, змiстy i форми. Зрозyмiло, що починати аналiз поставлених питань, слiд з розмежування категорш «сутшсть» i «змют» права, «змют» та «форма» права.

Звернемося до розгляду термшв «сyтнiсть» i «змiст». Сyтнiсть - це внутршнш стан предмета, виражений в едност всix його багатоманiтниx властивостей i вiдносин [11, c. 1286].«Сyтнiсть» - це сенс юнування явища, його яюсна характеристика. «Змiст» -сукупшсть частин (елементiв) предмета, його структурно-функщональна характеристика.

Пiд сyтнiстю права зазвичай визнаеться його цшшсть i значення для упорядкування суспшьних вiдносин. У радянськш наyковiй лiтератyрi право розумшося як зведена в закон воля пануючого класу, змiст яко'1' визначався матерiальними умовами життя цього класу. У вах визначеннях права тдкреслювався його класово-вольовий характер, що мав принципове методолопчне значення для розумшня (сyтнiсть права для експлуататорського права - це втшення iнтересiв i волi пануючого класу, а для сощалютичного права - це вираження iнтересiв i волi трудящих на чолi з робiтничим класом). Взяте з «Машфесту Комyнiстичноi партй» К. Маркса i Ф. Енгельса визначення буржуазного права стало традицшним для радянських учених внаслiдок канонiзацii марксизму i було пристосоване до сощалютичного права. При цьому класовi трактування держави i права тiсно переплгталися.

На пiдставi викладеного можливо погодитися з думкою Лейст О. Е., що при класовому дослщженш права йдеться не стшьки про сутшсть, скiльки про причини виникнення права i його змiст. Сyтнiсть категорп повинна включати такi якiснi риси, без яких взагалi немае предмета, про сутшсть якого йдеться мова [7, с. 8-10]. До сутшсних якостей права бшьшють теоретиюв вщносили його нормативнiсть, представницько-

зобов'язальний характер правових норм, ïx зв'язок з державою.

Враховуючи, що право адресоване вшьнш волi учасникiв суспшьних вiдносин, немае пiдстав вiдмовлятися вщ визначення сутностi права через «волю». «Право не тшьки засiб шформацп, але й спосiб регулювання поведшки, як вираз належного, воно покликане за своею природою впливати на вольову поведшку учасниюв суспiльниx вщносин за допомогою вiдповiдниx стимулiв» [7, с. 10]. Тому право можна визначати як «зведену в закон державну волю» певних сил, що перебувають при владц як систему норм i принципiв, визнаних, встановлених (санкщонованих) державою, що виражають волю (штерес) домшуючо'1' частини соцiально неоднорщного [4, с. 44 ] суспшьства.

Не слiд вiдривати один вщ одного класовий i соцiальний бш сутностi права. Вони е аспектами едино:!, хоча i внутрiшньо суперечливо'1', сутностi права як регулятора суспшьних вщносин, яка розкриваеться через його функцп. У той же час на рiзниx етапах розвитку суспшьства один з аспектсв може бути домшуючим, таким що впливае на загальний фон i загальну спрямовашсть юридичного регулювання, i тодi шший аспект вщступае на другий план, проявляеться в трансформованому, стертому виглядi [1, с. 75].

У будь-якому суспшьсга, яким би воно не було (класовим, сощально неоднорiдним, демократичним) сутшсть права залишаеться незмiнною. Воно було, е i буде нормативним регулятором суспшьних вщносин. Проте не варто вщмовляти праву у змш сутносп визнавати за якосп сутносп статичшсть i незмiннiсть на вщмшу вiд динамiзму змiсту i форми [15, с. 17; 12, с. 258; 2, с. 37-39; 6, с. 9].

Слщ зазначити, що бшьшють учених не заперечують дiалектичного розвитку сутносп права, вбачаючи ïï у змiнi спiввiдношення мiж класовими задачами i загальними справами, що виршуються правом [3, с. 21; 1, с. 145; 18, с. 22]. Етимолопя сшв «розвиток» i «змша» дозволяе розглядати ïx в тюному зв'язку. Очевидно, що правовi норми, якi носять гуманiстичну спрямовашсть у рiзниx правових системах, «працюють» на едину сутнiсть; як приклад можна навести змшу вектора розвитку права в Новий i Нов^нш час у напрямку визнання прюритету прав особи. Сутшсть права найкращим чином розкриваеться через його принципи, яю розвивалися i збагачувалися впродовж сторiч.

Разом з тим слщ визнати, що сутшсть права менш схильна до змш, шж змют i форма. Змiни, що вщбуваються в соцiальному середовищi суспiльства, тягнуть за собою змiни у змсп права, оскiльки змiст у найзагальшшому виглядi е «розвинена у конкретну цшсшсть сутнiсть об'екта» [4, с. 13].

Категорiя змiсту права багатогранна. Вона складаеться з окремих елемешив, частин. Первинними елементами, «клiтинками» змюту права е юридичнi норми. Разом з тим змютом права вчеш вважають не тiльки юридичнi норми, але й структуру права (розмежування норм права на регулятивш i охоронш), нормативнi приписи розглядаються одним з виражень його структури). До змюту права вщносять також змши елементiв права i його структури пщ впливом зовнiшнix чинникiв (сощальних явищ) що знаходять втiлення у процесах правоутворення (де розкриваються генетичш зв'язки) i правового регулювання (функщональш зв'язки).

Зрозумшо, до змiсту права в широкому значенш слiд включати суспшьш вiдносини, що на певному етат ïx розвитку стають правовими (правовщносини); комплекс прав i обов'язюв учасникiв цих вiдносин (змiст правових вщносин); праворозумшня; правосвiдомiсть, правову культуру; здатшсть i готовнiсть суспiльства сприйняти щ вiдносини (надати 1'м певш форми).

Пiдкреслюючи залежнiсть змiсту права вщ праворозумiння, вiд того, що вкладають в поняття права в даному конкретному суспшьсга на даному певному вiдрiзку часу, зазначимо, що серед безлiчi пiдxодiв до праворозумшня, яю мають мiсце в юторп людства, найтиповiшими е три: аксеолопчний (iдеологiчний); нормативний; соцiологiчний. Вони визначають право вщповщно як правовi ще'1' (правова свiдомiсть);правовi норми; суспiльнi вщносини, що породжують виникнення правових норм i стаючи правовими виправдовують д^ цих норм у суспшьному житп.

Перший пщхщ - аксеолопчний - характерний для природно-правово' теорп, що виникае в XVII - XVIII ст.ст., (Гуго Гроцiй, Джон Локк, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Ш. Монтеск'е, Т. Джефферсон, I. Кант i ш.), солщаристсько' (Леон Дюги), психолоriчноi (Л. Петражицький) та iнших теорш. Незважаючи, що iдейна основа у кожно' теорп своя (у теорп природного права - невiд'емнi природш права людини, у теори солщаризму -солiдарнiсть, суспiльна згода, у психолопчнш теорп - емоцп, переживання), вс вони визнають iдейне джерело права - уявлення людей про право - як найважливший елемент правово' матери.

1нший пiдхiд - нормативютський - заснований на визнанш прiоритету норми права як його засаду i е основою позитивютсько' (А. Меркель, Д. Остiн, Р. Шершеневич) i нормативютсько' (Р. Кельзен) теорш права. По^зному пояснюючи природу правових норм, щ теори сходяться в одному: наданш прiоритетного значення нормам права.

Сощолопчний пiдхiд до права полягае в акцентуванш уваги не на щеях i нормах, а на реальнш дiйсностi - правових вщносинах. Такий пiдхiд типовий для сощолопчно' та реалютично' теорш права (Е. Ерлiх, Р. Паунд, Д. Френк). Зрозумшо, оцiнка реально' дiйсностi у прихильникiв цих теорш рiзна, однак, типовим для них е пошук права в суспшьсга, у конкретному вiдношеннi, в судовому та адмшютративному рiшеннi, тобто у функщонуванш права, в реально юнуючому порядку.

Кожний з цих пiдходiв мае рацiональне зерно, що слщ враховувати сучасним правознавцям. Не можна забувати, що основною ознакою права як нового сощального регулятора, який виникае на певному етат розвитку суспiльства, е визнання i забезпечення саме державою. Проте останшм часом окремi правники спрямовують розвиток юридично' науки в русло теорп природного права, забуваючи про те, що саме позитивне право завжди було i е регулятором суспiльних вщносин. Закрiплення приписiв природного права в позитивному правi е розумним поеднанням щннюних положень юридичного позитивiзму (нормативного пщходу) i природно-правово' теорп (аксеолопчного пiдходу).

Таке поеднання особливо важливе для виршення питання про взаемод^ держави i особи. Так, у конститущях США, Франци, Ггалп, 1спанп втiлено природно-правову концепцiю прав людини, в конститущях Австрп, ФРН - позитивютську. Але усi вони орiентованi на захист i охорону прав людини. Сьогодш змiнилися акценти у вказаних двох пiдходах до взаемодп людини i держави у напрямку пом'якшення 'х протистояння i навт визнання прiоритетностi прав людини. I це зрозумшо. Належшсть людинi п прав вiд народження передбачае захист i забезпечення 'х державою, вимагае нормативного формулювання цих прав у певних формах. Отже, обмеження повноважень держави правами людини вимагае i визнання й ролi у забезпеченш цих прав. Права людини, не закршлеш в законодавсга, перешкоджають здшсненню державою функцii 'х гарантування й захисту. Видаеться хибним намагання розглядати право як сощальний регулятор, спрямований на забезпечення свободи [13, с. 43]. Не слщ забувати, що людина е ютотою сощальною, i тшьки в суспшьсга вона може реалiзувати сво' права. Тому свобода кожно' людини закiнчуеться саме там, де вона може порушити права шшо'1 людини. Тiльки за таких умов може юнувати суспiльство. В шшому разi воно буде приречене на самознищення, оскiльки постiйно юнуватимуть конфлiкти iнтересiв. Саме право i виступае мiрою свободи особи, що обмежуеться рiзноманiтними суспiльними факторами i упорядковуе суспiльне життя.

Лiвшиць Р. З., вiддаючи данину всiм трьом пщходам до розумiння права, вщзначае, що всi уявлення про право спираються на загальну основу: право для вах людей виступало як певний порядок у сустльств1 [8, с. 17; 9, с. 11-12], який вш i визначае як змют права. З цим неможливо не погодитися. Саме для упорядкування суспшьних вщносин у державно-оргашзованому суспшьсга виникае право як новий сощальний регулятор для ефективного функщонування держави.

Вщомо, що будь-яка система, у тому чист й правова, не може юнувати у виглядi неоформленого змюту. Знаходячись в оргашчному зв'язку, змют i форма е протилежними сторонами единого цшого. Слщ вважати, що змютом права е певна група конкретного виду

суспшьних вщносин, утiлених в елементи його системи: норми, шститути,пщгалуз^ галузi права. Саме вони формують внутрiшню будову права, яка е найабстрактнiшим вираженням його змюту, правового регулювання взагаль Тому вона найбiльш тiсно пов'язана з нормативним змютом права i в певному значеннi зливаеться з ним, оскшьки саме вона е внутршньою структурою права, правових норм та шше. Внутрiшня структура права мае об'ективний характер, оскшьки вщображае реально юнуючу систему суспiльних вщносин, характеризуеться стiйкiстю правових положень i в той же час не може бути позбавлена динамiзму, який проявляеться в змш, доповненнi системи права новими нормами, правовими шститутами, галузями права. Певною мiрою динамiзм права забезпечуеться наступнiстю у змсп (особливо по горизонталi).

Зовнiшня форма права - це система законодавства, основним елементом яко'1 е галузь. Вона мютить норми, що регулюють певну сферу суспiльних вiдносин. Первинним елементом системи законодавства е стаття нормативно-правового акта як форма вираження, споаб викладання правово'' норми. Норма права - це лопчно завершене правило поведiнки, а стаття закону - це форма його викладу.

Внутршня будова (система з власною структурою) права, особливо п елементарш частини, е бiльш стiйкою, шж зовнiшня форма, яка значно залежна вщ суб'ективних чинникiв (намiрiв i цiлей законодавця, рiвня законодавчо'' техшки). Призначення зовшшньо'' форми права - упорядкувати змют права, надати йому властивостей державно-владного характеру. Розмежування форми права на внутршню (система права) i зовнiшню (система законодавства) мае практичне значення. Внутршня форма може iнодi знаходити адекватне зовшшне вираження, або одна i та ж форма внутршшх зв'язкiв елемешив змiсту права може оформлюватися i формулюватися зовнi рiзними способами. Так, галузеве законодавство мютить норми одше'' галузi права, предметом регулювання яко'' е певна сфера (рiд) суспшьних вщносин, що вимагае юридично однорщних прийомiв дп; спецiальне (внутрiгалузеве) мютить норми пiдгалузi або iнституту права, предметом регулювання яких е група (вигляд) або сукупнють груп (видiв) суспшьних вщносин, що також вимагае юридично однорщних прийомiв дп; комплексне законодавство мютить норми декiлькох галузей права, що регулюють рiзнi види суспшьних вщносин, яю складають вщносно самостiйну сферу суспiльного життя, що вимагае юридично рiзнорiдних способiв ди, якi складаються в комплексний цшсний метод. Зовнiшня форма права це не просто щось зовнiшне по вщношенню до змiсту, а сама його оргашзащя, яка набувае об'ективацп та iснуе лише у встановлених формах.

Право об'ективуеться зовш за допомогою нормативно-правових акпв держави, шших, визнаних державою, форм права, i мае власний змiст у виглядi конкретних правил поведiнки - правових норм. В юридичнш лiтературi справедливо пщкреслюеться неприпустимiсть ототожнення правових форм з сутшстю суспiльних вiдносин, що закршлюються ними як правовi, з 'х змiстом [5, с. 133; 16, с. 13-14; 17, с. 13].

Змют елемешив правово'' системи суспшьства в рiзнi епохи змшюеться, поступаеться мiсцем частково або повшстю iншому, нерiдко з протилежним змютом при збереженнi форми. Проте наступний зв'язок мiж ними не зникае. Укра'на успадкувала величезний нормативний i доктринальний матерiал, що накопичувався протягом столiть. При цьому попереднi правовi форми iснують в ''' правi не в «оригiналi», а в ютотно змiненому виглядi. З ускладненням юридичного буття роль успадкованого розширюеться i потреба в його законодавчому закршленш посилюеться Це досягаеться рiзними способами, одним з основних е законотворчють.

Змiна умов життя суспшьства передбачае i змiну його потреб, штереав, а потiм свiдомостi, волi (iнтересу) i цiлей людей. Вщбуваеться розрив форми i змiсту, оскшьки змшюеться змют права в цшому. Використовуючи стару форму права, держава в особi законодавця не використовуе думки, свщомють, ще'' попереднього перюду розвитку суспiльства, а наповнюе юнуючу форму новим змiстом (власними щеями, думками, своею свiдомiстю), якi знаходять зовшшне втшення в iнших нормативно-правових актах.

В сучасних умовах, коли вщбуваеться активна законотворча дiяльнiсть, при розробщ й ухваленш законодавчих актiв сприймаються прогресивш елементи (принципи, норми, iнститути, форми) запозичуються у iнших правових систем. Формулювання !х вiдповiдно до нащональних умов розвитку забезпечуе захист як нових суспшьних iнтересiв, так i захист iнтересiв всiх суб'eктiв права.

Успадкування елементсв старо! правово! системи, перш за все норм i принцитв права, якi об'ективуються в нормативно-правових актах, вщбуваеться i шляхом !х ново! офщшно! штерпретацп. Елементи знання зберiгаються й переходять iз минулого в сучасне та майбутне як у процес пiзнання сутносп держави i права, так i через iнтерпретацiю результатiв пiзнання. У процес штерпретацп вiдбуваеться оновлення змюту, а не тiльки його вщтворення, логiчна реконструкцiя, йде подальше тзнання.

Таким чином, наповнення новим змютом старих форм права вiдбуваються рiзними способами, пов'язаними мiж собою: 1. За допомогою нормотворчих актiв ново! влади стара форма iмплементуеться в цшсну систему нового права, пщкорюючись новим основоположним принципам, поеднуючись з новими формами права структурно i функщонально. Так, у нормативно-правових актах Укра!ни закрiплюеться економiчна свобода, встановлюються умови розвитку права приватно! власносп, затверджуеться рiвноправнiсть форм власностi, захищаеться бiзнес вiд надмiрноi регуляторно! пол^ики держави та iн. Проте бшьш розвиненi за сво!м змiстом виробничi вiдносини, «вщлитЬ» в новi правовi форми, не можуть з'явитися рашше, нiж будуть пiдготовленi необхiднi матерiальнi передумови. 2. За допомогою тлумачення норм права в процес використання старих форм iз новим змютом, у зв'язку з iншими правовими формами й шститутами. Вiдомi випадки, коли державш органи негативно реагували на спроби тлумачити, роз'яснювати нормативно-правовi акти. Наприклад, Наполеон вважав, що Цивiльний кодекс Францп 1804 року написаний ясно i зрозумiло, при бажанш його статтi може зрозумгги будь-яка зацiкавлена особа. Коли вш дiзнався про видання коментаря Цившьного кодексу, з гiркотою промовив: «Пропав мш кодекс».

Тлумачення нормативно-правового акта дозволяе з'ясувати змют, що вкладаеться законодавцем у його статп. Тому заборони спещальними актами тлумачити закони, що мали мюце в Пруссп, Австрп та iнших кра!нах в XVIII столiттi, були спростованi практикою.

У даний час спроб обмежувати тлумачення закошв не робиться, лише кожна держава визначае офщшного штерпретатора рiзних видiв нормативно-правових актiв. Наприклад, право тлумачення норм Конституци в Укра!ш надано тiльки Конституцiйному суду.

Особливе значення в побудовi ново! правово! системи держави мае суб'ективний чинник. Адже визнання ^е! або шшо! форми права (як зовнiшньоi, так i внутрiшньоi) залежить вiд правотворчо! дiяльностi осiб, якi займаються безпосередньо щею дiяльнiстю.

Прикладом може бути законотворчють Укра!нсько! Народно! Республiки (перюд Центрально! Ради) i Укра!нсько! держави (Гетьманат П. Скоропадського) 1917-1918 рр. стосовно питань законодавчо! процедури. На цьому прикладi простежуеться наступнiсть у формi права, ступiнь яко! обумовлений не тшьки об'ективними, але й суб'ективним чинниками. Ухвалення 25.11.1917 року Закону про порядок видання нових закошв (право видавати закони для УНР належить Центральнш Рад^ а право видавати розпорядження в сферi управлшня на основi законiв належить Генеральним Секретарям УНР) не припиняло д^ «вах законiв i ухвал», якi мали силу на територп УНР до 27.10.1917 р., тобто акпв Росiйськоi iмперii.

Наведене тдтверджуе, що при формуваннi ново! правово! системи використовуеться, як правило, не право держави, яка юнувала рашше, а тшьки форми права, але з новим змютом.

Можливе i тимчасове збереження старо! форми i змiсту, але тiльки за умов, якщо вони не суперечать змюту нових законiв держави.

Так, в Укрш'ш пiсля проголошення !! суверештету i незалежностi Верховною Радою

12 вересня 1991 р. прийнято Закон про порядок тимчасово'1' дп на територп окремих акпв законодавства Союзу РСР, якщо вiдповiднi питання не врегульоваш законодавством Украши, за умови, що цi загальносоюзнi акти не суперечать конституци i законам Украши. В iнших крашах СНД також протягом деякого часу використовувалися закони неюнуючо!' держави. I це закономiрно. В Укрш'ш, як i в шших крашах СНД, не склалися самостшш нацiональнi правовi системи, не було системи власного законодавства, однак статус самостшно'1, незалежно'1, суверенно'1 держави став лептимним i легальним (Декларащя про державний суверенiтет 16 липня 1990 г., Акт незалежносп Украши вщ 24 серпня 1991 р., схвалений народом Украши 1 грудня 1991 р.) Неможливють швидкого ухвалення, доповнення вщсутшх законiв, необхiднiсть збереження правопорядку i законносп, недопущення хаосу i вседозволеносп об'ективно вимагали збереження i перенесення в новi пол^ичш умови (незалежно'1 Украши) старого законодавства (СРСР).

Сутшсть наступностi конституцiйного розвитку Украши виражасться не тiльки в збереженш ïï як основного закону суспшьства i держави, але й у тому, що на сучасному етат ютотно збагатились традицiйнi конституцшш iнститути, якi наповнюються новим демократичним змютом. Це стосуеться насамперед шституту народовладдя, основ правового статусу особи, громадянства, системи i структури державних оргашв. Позитивний юторичний досвiд дае можливють з позицiй сьогодення оцшювати ефективнiсть конституцiйних норм, створювати бшьш придатнi конституцiйно-правовi моделi нормативно'1' регламентацп суспiльних вiдносин [14, с. 33].

Таким чином, використовуючи iнтегративний тдхщ, можна визначити право як систему норм (правил поведтки) i принцитв, що сформувалися в сустльств1 як м1ра свободи i рiвностi, заснованих на принцип справедливостi, прийнятих (або визнаних) державою регуляторами сустльних вiдносин i забезпечених уЫма засобами легальной державног дИ' аж до примусу.

Список лггератури: 1. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. - М.: Юрид. лит., 1981. - Т. 1. - 360 с. 2. Байтин М. И. О социальной основе и классовой сущности советского общенародного государства / М. И. Байтин //Конституция СССР и дальнейшее развитие государствоведения и теории права. -М.: изд-во ИГиП АН СССР,

1979. -С. 37-39. 3. Государство и право развитого социализма в СССР. - Л. : изд-во ЛГУ, 1977. - С. 472. 4. Захаров Ю. Р. Содержание и форма в системе / Ю. Р. Захаров. - автореф. дис. ... канд. филос. наук. - М., 1978. - 21 с. 5. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, Л. С. Голесник, М. Д. Шаргородский. - М.: Госюриздат, 1961. - 380 с. 6. Королёв А. И. Вопросы теории социалистического государства / А. И. Королев // Известия вузов. Правоведение. - 1976. - № 4. - С. 9-14. 7. Лейст О. Э. Сущность и исторические типы права / О. Э. Лейст // Вестн. Моск. ун-та. Сер. II. Право.-1992. - № 1. -С. 8-10. 8. Лившиц Р. З. Государство и право в современном обществе / Р. З. Лившиц // Теория права : Новые идеи. - Вып. 1. -М. : изд-во ИГПАН, 1991. - С. 4-28. 9. Лившиц Р. З. Теория права : учебник / Р. З. Лившиц. - М. : БЕК, 1994. - 208 с. 10. Рабшович П. М. Загальна теорiя права та держави. Тексти лекцш / П. М. Рабшович. - Л.: вид-во Львiв. унту, 1993. - 102 с. 11. Советский энциклопедический словар / гл. ред. А. М. Прохоров. - 3-е изд. - М. : Сов. Энцик. -1985. - 1600 с. 12. Теория государства и права / Под ред.

A. И. Денисова. - М. : изд-во МГУ, 1972. - 531 с. 13. Теорiя держави i права : поабник для пщготовки до державних юпшив / уклад. : Д. В. Лук'янов, С. П. Погребняк,

B. С. Смородинський, Г. О. Христова ; за заг. ред. О. В. Петришина. - 2-ге вид., доповн. i змш. - Х.: Право, 2013. - 208 с. 14. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины. Основа стабильности конституционного строя и реформирования общества / Ю. Н. Тодыка, Е. В. Супрунюк. - Симферополь : Таврия, 1997. - 312 с. 15. Ушаков А. А. XXIV съезд КПСС и совершенствование советского права / А. А. Ушаков, С. А. Щербаков // Теоретические вопросы государства и права развитого социализма. - Пермь: изд-во Пермского гос. ун-та,

1980. - 151 с. 16. Шебанов А. Ф. О содержании и формах права / А. Ф. Шебанов //

Правоведение. -1964. - № 2. - С. 11-22. 17. Шебанов А. Ф. Форма советского права / А. Ф. Шебанов. - М. : изд-во Юрид. лит.,1968. - С. 312. 18. Явич Л. С. К разработке концепции права развитого социализма / Л. С. Явич // Известия вузов. Правоведение. -1981. -№ 6. -С. 18-27.

ЗНАЧЕНИЕ КАТЕГОРИЙ «СУЩНОСТЬ», «СОДЕРЖАНИЕ» И «ФОРМА» В ФОРМУЛИРОВАНИИ ПОНЯТИЯ ПРАВА Авраменко Л. В.

Статья посвящена анализу соотношения понятий «сущность», «содержание» и «форма» права. Рассматриваются различные направления правопонимания, раскрывается их значение правильного определения права как социального явления. Дается понятие права с позиций интегративного подхода.

Ключевые слова: содержание, правовая система, правопонимание, правообразование, сущность, форма.

SUMMARY CATEGORY «VALUE», «CONTENT» AND «FORM» IN THE FORMULATION OF THE CONCEPT OF LAW Avramenko L. V.

This article analyzes the relationship between the «concepts nature», «content» and «form» of law. Various areas of law, reveal their meaning correct definition of law as a social phenomenon. The concept of rights from the standpoint of an integrative approach.

Key words: content, the legal system, legal thinking, law-making, the essence of form.

Надтшла доредакцИ 18.02.2014р.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.