CC BY
12Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 24 (63). № 2. 2011 г. С. 11-16.
УДК 343.126(091) (477)
ЗАПОБ1ЖН1 ЗАХОДИ ЗА СТАТУТОМ КРИМ1НАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
1864 Р.
Бурдт М. Ю.
Хартвський нацюнальний утверситет внутршшх справ, Харкв, Украгна E-mail: [email protected]
У статп наведено систему зап^жних заходш у кримшальному судочинстт, передбачених Статутом кримшального судочинства 1864 року, проаналiзовано практику 1х правозастосування та ефек-тивнiсть.
Kmuoei слова: кримшальне судочинство, Статут кримшального судочинства, запоб1жн1 заходи, слщч ди, взяття тд варту, домашнiй арешт, застава, поручительство, тдписка про неви1зд.
Реформування системи кримшально1 юстицп е одним з найбшьш важливших кроюв на шляху Украши до впровадження св1тових стандарт забезпечення прав людини. Разом з тим, на жаль, одною з найбшьш болючих проблем залишаеться пи-тання забезпечення прав учасниюв кримшального процесу на його р1зних стад1ях, адже закон у певних випадках передбачае 1х обмеження. Так, при застосуванш за-поб1жних заход1в неминучо постають питання щодо правильност 1х обрання, дощ-льност1, вщповщност тощо. У цих умовах актуальною е проблема визначення кола запоб1жних заход1в та умов 1х застосування. Вважаемо за доцшьне звернутися до в1тчизняного досвщу з ц1е1 проблематики, зокрема системи запоб1жних заход1в ви-значених Судовими статутами 1864 року та практики 1х правозастосування.
У дореволюцшний перюд ця тема висв1тлювалося у роботах Случевського В.К., Тальберга Д. Г., Познишева С. В., Фойницького I. Я., Чебишева-Дмитр1ева О. П. Серед радянських вчених дану тематику освгглювали Вшенський Б. В., Гер-нет М. М., Срошкш М. П., Чельцов-Бебутов М. О., Петрухш I. Л. Значний вклад внесли сучасш вчеш-юристи Рум'янцев В. О., Казанцев С. М., Мамонтов О. Г. Вод-ночас вказане питання розглянуто дещо фрагментарно та потребуе уточнень.
Метою статп е розгляд системи запоб1жних заход1в, передбачених Статутом кримшального судочинства 1864 року (СКС), та узагальнення практики 1х правоза-стосування.
Судов1 статути 1864 року встановили систему запоб1жних заход1в, характерну для буржуазного права XIX ст. [7]. Застосування запоб1жних заход1в було прерогативою судових слщчих. Полщ1я та прокуратура цих прав не отримали. Була значно звужена сфера застосування особистого затримання.
Учений-процесуалют Случевський В. К. подшяв запоб1жш заходи на три кате-горп. До першо! вш вщносив заходи, що позбавляли обвинуваченого ф1зично1 мож-ливосп ухилятися вщ слщства (взяття тд варту). Друга категор1я заход1в - «як утворюють обвинуваченому перешкоди для ухиляння» (позбавлення посвщки на проживання, полщейський нагляд тощо). Третю категор1ю становили заходи «як
Бурдт М. Ю.
викликають в обвинуваченого особливi спонукання не ухилятися вщ слщства» (поручительство та застава) [9, с. 366].
Ст. 416 СКС встановлювала перелш запобiжних заходiв за ступенем обмеження прав обвинуваченого. До них належали: 1) позбавлення посвщки на проживання або пщписка про невiдлучку з мiсця проживання; 2) особливий нагляд полщп; 3) поручительство; 4) застава; 5) домашнш арешт та 6) взяття пiд варту.
Закон установлював певш умови застосування запобiжних заходiв. На вшх об-винувачених та пщозрюваних осiб, незалежно вiд обраного запобiжного заходу, поширювалася заборона залишати на перюд провадження слiдства мiсто або тери-торiю слщчо! дiльницi (ст. 415 СКС).
Обрання та застосування запобiжного заходу ставилося судовому слщчому в обов'язок. Окремi науковцi вважали, що обов'язковiсть застосування цих заходiв «представляется ничем не оправданной и часто вполне бесцельной, она стесняет личность обвиняемого» [9, с. 366]. До обвинуваченого застосовувався лише один запобiжний захщ, який мiг бути замшений протягом слiдства. Лише в 1894 р. Ком> сiя з перегляду положень Судових статутiв визнала можливють в окремих випадках не застосовувати до обвинувачених запобiжних заходiв [6, с. 123].
Найнижчим запобiжним заходом вважалося вiдiбрання посвiдки на проживання. Значення цього заходу випливало iз сутностi паспортно! системи, вщповщно до яко! особа не мала права залишати постшне мюце проживання без посвiдки на проживання або паспорта. Таким чином, особа, позбавлена паспорта, позбавлялася юридично! можливосп залишити мiсце перебуваня, що, на думку розробниюв Статуту, давало гарантп вiд ухиляння обвинуваченого вщ слiдства та суду. Замють паспорта обвинуваченому видавався тимчасовий реверс - посвщчення про вилучення паспорта. Вилучений паспорт пiдшивався до справи, вщ чого на ньому залишалися слiди проколiв. У подальшому, в разi припинення справи або виправдання звинува-ченого, «проколотий» паспорт компрометував свого господаря при влаштуванш на роботу або при пошуку мюця проживання [6, с. 123]. За указом сенату вщ 1884 р. № 145 вилучеш паспорти мали зберiгатися у справi нетдшитими «для того, чтобы не носить на себе внешних признаков прикосновенности лица к уголовному делу» [9, с. 368].
На практищ зазначений захiд застосовувався не часто. Так, у звт Одеського окружного суду зазначалося, що «отобрание вида на жительство вовсе не практикуется, потому что мера эта на самом деле по условиям жизни представляется мерою чуть ли не более строгою, чем безусловное личное задержание. Будучи заключен под стражу, обвиняемый оказывается обеспеченным в отношении крова, пищи и тепла, по крайней мере, а лишенный вида на жительство принужден остаться и без этого. Реверс - это волчий билет» [7, с. 308]. На вщмшу вщ свщчень офщшних ор-гашв, що мотивувалися «турботою» про обвинувачених, Случевський В. К. наводив бшьш проза!чш причини незастосування даного заходу: «Практика показала, что закон ошибается, действующий Устав паспортный лишен прежнего ригоризма (щодо обмеження перемщень оаб без паспор^в - М. Б). Кроме того, при нынешних путях сообщения можно скрыться и без вида, возможно легко проживать по
ЗАПОБ1ЖН1 ЗАХОДИ ЗА СТАТУТОМ КРИМИНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА 1864 Р.
чужому или подложному виду на жительство; мера эта не имеет поэтому действительного значения» [9, с. 368].
Пщписка про неви!зд вважалася свщченням того, що у вщношенш особи була винесена постанова слщчого про заборону залишати мюце проживання на перiод слiдства, яка була доведена до вщома обвинуваченого. Порушення пiдписки не при-зводило до юридично! вiдповiдальностi особи, але вважалося достатньою пiдставою для застосування бiльш суворого запобiжного заходу. Таким чином, «тдписка ця мае не стшьки юридичне, скiльки моральне значення» [9, с. 369].
Особливий нагляд полщи як запобiжний захiд був найбшьш невизначеним у за-конодавствь Практичне значення цього заходу було фштивним, оскiльки, по-перше, була вщсутня правова регламентацiя здiйснення гласного полщейського нагляду, а по-друге «полiцiя мае дуже мало засобiв для його практичного здшснення» [9, с. 369]. У зв'язку з невизначешстю змюту поняття гласного полiцейського нагляду, ди полiцейських чиновникiв щодо осiб, що перебували пiд наглядом, суттево розр> знялися. Однi обмежувалися вiдмiткою в книзi про знаходження особи шд наглядом; другi вiдбирали тдписку про неви!зд, третi щоденно вщвщували особу, що знаходилася пiд наглядом, четверт примушували особу щоденно вiдмiчатися в по-лiцейському управлiннi, iншi примушували обвинуваченого постiйно ночувати в полщи. Але «жоден iз цих заходiв нiкому не завадив зникнути» [8, с. 309]. Сенатор-сью ревiзil показали, що цей вид нагляду фактично не виконувався навггь щодо осiб, звинувачених у пол^ичних злочинах. Судовi слiдчi зазвичай застосовували цей за-хiд у справах, що направлялися для припинення [9, с. 369].
Поручительство та внесення застави належали до заходiв не адмшютративного, а майнового примусу. Будь-яка заможна особа, товариство або управлшня могли взяти обвинуваченого на поруки. При цьому поручитель брав на себе зобов'язання внести визначену суму грошей у разi ухиляння обвинуваченого вщ слщства. Поручитель повинен був забезпечити явку обвинуваченого за першою вимогою слщчого. Особа, яка виступала в якост поручителя, була зобов'язана надати судовому слщ-чому рекомендаци мюцево! полщи, яю гарантували И благонадiйнiсть.
Застава полягала у внесенш певно! суми грошей або рухомого майна обвинува-ченим або стороншми особами з метою забезпечення явки обвинуваченого до слiдс-тва. Втеча або ухиляння вщ слщства були пiдставою для обернення застави на ко-ристь потерпiлого та до фоцщв утримання мiсць позбавлення воль
Розмiр застави та поручительства визначав слщчий з урахуванням обставин справи та кредитоспроможностi поручителя або заставодавця. Статут встановлював, що розмiр не повинен був бути меншим за розмiр цившьного позову в справь Вра-ховуючи той факт, що судовий слщчий щодо ощнки вимог цивiльних позивачiв дiяв самостшно, це обмеження не мало безумовного значення. У справах про порушення Статута казенних управлшь усi запобiжнi заходи, крiм утримання пiд вартою, замь нювалися внесенням застави або поручительством у розмiрi грошового стягнення, встановленого за порушення вказаних Статута. Таким чином, поручительство та внесення застави розглядалися не лише як запобiжнi заходи, але й як заходи щодо забезпечення вщшкодування збитюв потерпшого [6, с. 123].
Бурдн М. Ю.
Про призначення поручителя або внесення застави слiдчий виносив постанову, яка тдписувалася поручителем або заставодавцем. До внесення застави або поручительства обвинуваченого слщ було утримувати пiд вартою (ст. 428 СКС).
Наявтсть застави та поручительства як запобiжних заходiв викликала критику в юридичнш лiтературi. Лучинський Н. Ф. зазначав, що бiльшiсть обвинувачених не мали можливостi внести навт незначну заставу [3, с. 61-62].
Домашнш арешт вiдрiзнявся вiд утримання тд вартою лише тим, що мюцем ув'язнення була квартира обвинуваченого. Застосовувався цей запобiжний захiд ук-рай рiдко - щодо важких хворих, кормлячих матерiв та високопоставлених ошб. Наприклад, у 1899 р. домашнш арешт не застосовувався жодного разу [4, с. 372]. Умови домашнього арешту не регламентувалися. У одних випадках, в обвинувачених вщбирали шдписку про незалишення житла, у шших - бiля житла виставлялася охорона [2, с. 407].
Утримання обвинуваченого тд вартою (або попереднш арешт) мало подвiйну мету: по-перше, запобiгання втечi обвинуваченого; по-друге, обмеження впливу обвинуваченого в злочиш на приховування слiдiв та доказiв скоеного злочину та ско-ення нових злочинiв [1, с. 51]. Слщ зазначити, що законодавець установив утримання тд вартою як найсуворший вид запобiжних заходiв, який мiг бути застосованим у вщносно осiб, пiдозрюваних у скоенш важких кримiнальних злочинiв або щодо ошб без визначеного мiсця проживання та занять, або особа яких не була встановле-на (ст. 417-420 СКС). Закон не встановлював випадюв, коли утримання пiд вартою обиралося запобiжним заходом, залишаючи це на розсуд слщчого. При обранш за-побiжного заходу судовий слщчий, крiм характеру злочину, повинен був врахувати наявш докази, можливiсть приховування слщв злочину, стан здоров'я, стать, вш та соцiальний статус обвинуваченого (ст. 421 СКС).
Про обрання в якост запобiжного заходу утримання тд вартою слiдчий скла-дав постанову, яка мютила такi вщомостк ким та коли винесена постанова; звання, прiзвище, iм'я та побатьковi або прiзьвисько затриманого; злочин, в якому затрима-ний звинувачувався або тдозрювався, та пiдстави затримання. Постанова про взят-тя пiд варту пред'являлася обвинуваченому пiд час його конвоювання до мiсць поз-бавлення волi, або в будь-якому разi - не пiзнiше доби з моменту затримання (ст. 430-431 СКС).
Строки утримання тд вартою був досить тривалими: протягом одного року тд вартою утримувалися 39% обвинувачених, двох роюв - 11%, трьох роюв - 0,9%, бiльше трьох роюв - 0,4% [4, с. 558]. Закон не встановлював шяких обмежень у строках ув'язнення. Бшьше того, за СКС строк утримання тд вартою не враховува-вся при призначент покарання у виглядi позбавлення волi, що виправдовувалося законодавцем рiзницею в метi встановлення запобiжних заходiв та покарання [6, с. 124].
Закон передбачав застосування цього заходу до неповнолггтх вщ 10 до 17 ро-кiв, як ско!ли тяжкi злочини. Дiти та шдл^ки утримувалися в притулках, колотях для неповнолiтнiх злочинцiв та монастирях [5].
Норми СКС забороняли попереднш арешт ваптних жiнок та кормлячих мате-
рiв.
ЗАПОБ1ЖН1 ЗАХОДИ ЗА СТАТУТОМКРИМНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА 1864 Р.
Священнослужителi та ченщ шддавалися арешту лише за скоення «важливих злочитв» та за крайньо! необхiдностi. Вони утримувалися окремо вщ iнших в'язнiв (ст. 1021-1022 СКС). Таким чином уряд намагався зберегти престиж духiвництва.
Про арешт особи повщомлялося вщповщне духовне (ст. 1023 СКС), вшськове або цивiльне начальство обвинуваченого (ст. 1241 СКС) та навчальний заклад (ут-верситет) (пар.139 Ушверситетського статуту) [19]. Строкiв такого повщомлення законодавець не встановлював. На прохання обвинуваченого, слiдчий застосовував заходи щодо збереження майна затриманого та шклування про його малолiтнiх д> тей (ст. 4311 СКС).
Обвинувачений мав право оскаржити постанову судового слщчого про утри-мання тд вартою в окружному судь
Пiсля введення Судових статутiв взяття пiд варту стало застосовуватися на практищ нечасто. У 1898 р. тд вартою утримувалося 16,2% обвинувачених, хоча на початку ХХ ст. тд час загострення революцшно! боротьби цей показник зрю удвiчi-тричi [1, с. 52].
Поза загальною системою запобiжних заходiв перебували таю заходи, як передача неповнолггтх обвинувачених тд нагляд батькiв, ошкушв, iнших «благонадш-них ошб», а також передача вшськовослужбовщв пiд нагляд начальства [6, с. 125].
Для слщчого були обов'язковими до виконання вимоги прокурора щодо пом'якшення або скасування запобiжного заходу. Однак вш не був зобов'язаний виконувати вказiвки чиновникiв прокуратури щодо звiльнення або взяття тд варту обвинуваченого. У разi незгоди слiдчого з думкою прокурора, вш передавав справу до окружного суду, який виносив iз цього приводу остаточне ршення [6, с. 125].
Судовi статути 1864 року утворили достатньо прогресивну для свого часу систему запобiжних заходiв у кримiнальному судочинствi. Разом з тим з плином часу окремi заходи виявилися недостатньо ефективними, оскшьки не вщповщали сучас-ним реатям розвитку суспiльства.
Список л^ератури
1. Алексеев В. И. Подследственное заключение в дореволюционной России / В. И. Алексеев // Российский следователь. - 2006. - № 6. - С.51-53.
2. Духовский М. В. Русский уголовный процесс / М. В. Духовский. - М., 1910. - 448 с.
3. Лучинский Н. Ф. Основы тюремного дела / Н. Ф. Лучинский. - СПб. : Ред. журн. «Тюрем. вестн.», 1904. - 180 с.
4. Люблинский П. И. Свобода личности в уголовном процессе: меры, обеспечивающие неуклонение обвиняемого от правосудия / П. И. Люблинский. - СПб. : Сенат. тип. - 1906. - 711 с.
5. Об изменении форм и обрядов судопроизводства по делам о преступных деяниях малолетних и несовершеннолетних, а также законоположений о их наказуемости // Полное собрание законов Российской империи. - Собр. 3, Т.ХУП. - 1897. - № 14233.
6. Петрухин И. Л. Меры пресечения в дореволюционной России / И. Л. Петрухин // Советское государство и право. - 1988. - № 7. - С.119-125.
7. Российское законодательство Х-ХХ веков: в 9-ти т. / [под общ. ред. О. И. Чистякова]. - М. : Юрид. лит. - . -
Т. 8. Судебная реформа. - 1991. - 496 с.
8. Свод Законов Российской империи. Изд. 1892 г.
9. Случевский Вл. Учебник русского уголовного процесса. Судоустройство - судопроизводство / Вл. Случевский. - Спб. : Тип. М.М. Стасюлевича, 1913. - 670 с.
Бурдн М. Ю.
Бурдин М. Ю. Меры пресечения по Уставу уголовного судопроизводства 1864 г. / М. Ю. Бурдин // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. - 2011. - Т. 24 (63). № 2. 2011. - С. 11-16.
В статье приведена система мер пресечения в уголовном судопроизводстве Российской империи по Уставу уголовного судопроизводства 1864 года. Обобщена и проанализирована практика их правоприменения, охарактеризована эффективность.
Ключевые слова: уголовное судопроизводство, Устав уголовного судопроизводства, меры пресечения, следственные действия, взятие под стражу, домашний арест, залог, поручительство, подписка о невыезде.
Burdin M. Precautions for charter criminal trial in 1864 / М. Burdin // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2011. - Vol. 24 (63). № 2. 2011. - Р. 1116.
The article presents a system of precautions in criminal proceedings under the Statute of criminal justice in 1864, analyzed the practice of law enforcement and effectiveness.
Keywords: criminal justice, criminal procedure statute, precautions, investigation, custody, house arrest, pledge, bail, recognizance not to leave.
Поступила в редакцию 14.11.2011 г.
