CC BY
51Впровадження ідей здоров’язберегаючої педагогіки у навчально-виховний процес ВНЗ
Семченко Н. О.
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Анотації:
Висвітлено основні ідеї здоров'язберегаючої педагогіки та шляхи їх впровадження у вищому навчальному закладі. Розкрито суть поняття «здоров'язберегаючі педагогічні технології». З'ясовано передумови їх виникнення. Схарактеризовано комплекс виховних заходів, які сприяють успішній реалізації процесу оздоровлення студентів у вищому навчальному закладі. Виокремлено основні питання щодо сприяння охороні та зміцненню здоров'я у вищих навчальних закладах. Визначено напрями у виховній роботі, що забезпечують вплив на формування здорового способу життя.
Ключові слова:
здоров’язберегаюча технологія, здоров’язберегаюча педагогіка, студенти, здоров’я.
Семченко Н.О. Внедрение идей здоровьесберегающей педагогики в учебновоспитательный процесс ВУЗов. Рассматриваются вопросы здоровьесберегающей педагогики в высшем учебном заведении. В публикации определена суть «здоровьесберегающей педагогической технологии», выяснены условия возникновения «здоровьесберегающих технологий», раскрыты теоретические условия возникновения «здоровьесберегаюЩей педагогики». Охарактеризован комплекс воспитательных мероприятий, которые способствуют успешной реализации процесса оздоровления в высшем учебном заведении. Рассмотрены основные вопросы относительно содействия охране и укреплению здоровья в высших учебных заведениях, а также основные направления в воспитательной работе, обеспечивающие влияние на формирование здорового образа жизни.
здоровьесберегающая технология, здоровьесберегающая педагогика, студенты, здоровье.
Semchenko N.O. Introduction of ideas of healthcare pedagogy in teaching and educational process of higher Institutes. The article deals with issues of healthcare pedagogy in the higher educational establishment. The work reveals the essence of term “healthcare pedagogical technology”. The conditions of “healthcare technologies” have been outlined. The theoretical conditions of “healthcare pedagogy” have been revealed. The complex of educational activities which further successful implementation of healthcare educational process in higher educational establishments have been characterised. Basic questions are considered in relation to an assistance a guard and strengthening of health in higher educational establishments, and also basic directions in an educate work, providing influence on forming of healthy way of life.
healthcare technology, healthcare pedagogy, students, health.
Вступ.
Використання здоров'язберегаючих технологій у навчально-виховному процесі є сьогодні одним із основних стратегічних напрямків розвитку вищого навчального закладу. Адже в умовах постійного погіршення здоров’я молоді через екологічні негаразди, відчуття студентами постійного стресу, гіподинамії та інших фізичних, психологічних та соціальних проблем боротьба за здоров'я стає важливою передумовою не тільки його зміцнення в кожної окремої людини, але й виживання людства загалом. У світлі цього впровадження у практику ВНЗ ідей здоров'язберегаючої педагогіки, використання різноманітних здоров’язберігаючих технологій, що зокрема включає проведення серед молоді продуманої пропаганди здорового харчування, організацію продуктивної навчально-пізнавальної та практичної діяльності студентів відповідно до правил наукової організації праці, формування в них культури здорового способу життя тощо, забезпечують створення оптимальних умов для відчуття людиною фізичного, психічного, соціального й духовного комфорту, що, у свою чергу, дозволяє їй вносити свій вагомий внесок у подальший економічний, духовний, культурний і науковий рівень розвитку суспільства.
Деякі аспекти використання здоров'язберегаючих технологій у навчально-виховній роботі з молоддю висвітлювали у своїх працях О. Балакірєва, О. Вакуленко, Н. Смирнов, В. Лозинский, В. Ковалько, Л. Ти-хомірова, О. Яременко та інші. Значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили також М. Болотова, М. Гончаренко, В. Горащук, М. Гриньова та інші.
Однак, як свідчить вивчення наукової літератури, досі відсутній комплексний підхід до вирішення пи© Семченко Н. О.,2 010
тань збереження і зміцнення здоров'я студентів, системно не проаналізовано ресурси самої педагогіки як здоров'язберегаючої науки, у цьому плані комплексно не проаналізовано умови, які сприяють повноцінному використанню її можливостей, недостатньо розроблені механізми взаємодії фахівців всіх рівнів, що відповідають за здоров'я дітей і молоді [2, 4]. Про важливість залучення молоді до здорового способу життя, формування в неї відповідального ставлення до здоров’я наголошується у Законі «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) та інших провідних державних документах.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою статті є розкриття теоретичних та практичних передумов широкого впровадження ідей здоров’язберігаючої педагогіки в навчально-виховний процес ВНЗ.
Результати дослідження.
Формування здорового способу життя є за своєю сутністю системоутворюючою моделлю, яка спрямована на діагностику, корекцію функціонального, психофізіологічного та духовно-морального стану людини. Системність полягає у взаємоузгоджених знаннях, уміннях та навичках особистості, які забезпечують необхідний рівень її працездатності, моральності й духовності. Зокрема, для цього їй необхідно засвоїти основні положення фізіології, психології людини, соціології та інших суміжних дисциплін, сформувати свідоме ставлення до власного здоров'я, що передусім проявляється в позитивних з позиції здоров’язберігаючих ідей вчинках і діях.
З метою залучення молоді до здорового способу життя фахівці рекомендують широко використовувати у ВНЗ різноманітні здоров'язберегаючі, здоров'язміцнюючі, здоров'яформуючі технології. Це вимагає чіткого визначення самого поняття «педагогічної технології».
Так, за визначенням В. Безпалька, педагогічна технологія зводиться до техніки реалізації освітнього процесу. В. Ченців визначає педагогічну технологію як модель педагогічної діяльності по проектуванню, організації та проведенню освітнього процесу із забезпеченням комфортних умов для його учасників. ЮНЕСКО трактує її як системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти при взаємодії технічних і людських ресурсів.
Г Селевко вважає, що під час визначення поняття «педагогічні технології» слід враховувати її тлумачення різними авторами [3]. На підставі цього він пропонує сприймати педагогічну технологію як:
• науку, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання;
• систему способів і принципів, що використовуються в навчанні;
• реальний процес навчання.
У класифікації педагогічних технологій виділяють такі групи: технології управлінської діяльності, технології організації навчального процесу, технології організації пізнавальної діяльності учнів, технології виховної роботи, суттєво-предметні технології, коригувальні технології для дітей з тимчасовими утрудненнями в навчанні і поведінці, коректувальні технології для дітей з проблемами в розумовому і фізичному розвитку тощо. Однак серед визначених груп технологій, як видно, відсутня група, в якій об’єднуються технології під терміном «здоров'язберегаючі технології».
Зрозуміло, що здоров'язберегаюча педагогіка не може виражатися якоюсь однією конкретною педагогічною технологією. Це поняття об'єднує в собі всі напрями діяльності педагогів з формування, збереження і зміцнення здоров'я учасників освітнього процесу.
Як відомо, одним із важливих завдань сучасної вищої школи є підготовка майбутніх фахівців до самостійного життя. У світлі кожен студент повинен засвоїти за час навчання знання, які будуть затребувані ним в подальшому житті.
Виконання цього завдання у вищому навчальному закладі може бути пов’язане із технологіями здоров'язберегаючої педагогіки, які розглядаються як сукупність форм, прийомів і методів організації навчально-виховного процесу щодо створення психологічно комфортного, успішного навчального середовища з урахуванням сильних сторін навчального стилю кожного студента без збитку для його здоров'я студентів. Це система заходів, що включає взаємозв'язок і взаємодію всіх чинників освітнього середовища, направлена на збереження і зміцнення здоров'я студента на всіх етапах його навчання і розвитку. У такому
випадку педагог, володіючи сучасними педагогічними знаннями, в тісній взаємодії зі студентами, медичними працівниками, колегами планує свою роботу з урахуванням пріоритетів збереження і зміцнення здоров'я всіх учасників педагогічного процесу.
Як вже вказувалося, в умовах модернізації освіти турбота про здоров'я студентів є одним з головних завдань, але практика демонструє погіршення здоров'я молоді. Так, за результатами досліджень лише 10% випускників можуть вважатися здоровими, 40% мають хронічну патологію. У кожного другого виявлено поєднання декількох хронічних захворювань.
Важливо відзначити, що, з одного боку, ВНЗ може забезпечити суттєвий вплив на спосіб життя студента, сприяти його оздоровленню у процесі навчання. З іншого боку - необхідно спонукати самих студентів до різних видів оздоровлення. Так, багато із них вважають, що турбота про здоров'я входить у компетенцію медиків. Але діюча система охорони здоров'я сконцентрована на хворобах, а не на здоров'ї. У педагогіці ж, не дивлячись на зростання числа хворої молоді до критичних величин, продовжує існувати допущення, що педагогічна наука розглядає навчання і виховання здорових молодих людей здоровим вчителем.
У світлі цього загострюється суперечність між формальною освітою і доцільністю її орієнтації на вікові, особистісні особливості студентів, їх індивідуальні можливості, здатності і схильності. Тож необхідно так організувати навчальний процес, щоб кожний викладач на кожному занятті і не тільки сприяв збереженню здоров'я студентів, але й формував це здоров'я. А для цього він повинен максимально розкрити свої педагогічні можливості в аспекті здоров’язбереження, знати теоретичні основи здоров’язберегаючої педагогіки і вміти впроваджувати її ідеї на практиці.
Важливо нагадати, що перші відомості про необхідність турботи щодо о збереження та зміцнення здоров'я молоді у процесі навчання зустрічаються ще у працях філософів Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. Так, Платон у праці «Держава» писав про необхідність приділяти увагу різносторонньому фізичному вихованню дітей. Аристотель відзначав, що одне ціле складають три сторони виховання: етична, розумова й фізична.
В епоху Відродження педагоги-гуманісти ставили завданням виховати здорових, життєрадісних людей, що мають різнобічні інтереси. Наприклад, Томазо Кампанелла вважав, що суспільне виховання треба починати з 2-річного віку, а фізичне одразу ж за ним - з 2,5-3 років.
Ян Амос Коменський проголошував людину частиною природи і стверджував, що все у природі підпорядковано єдиним законам. Як природа виставляє свої сили чергуючи, так само й батьки мають слідувати у вихованні порядку розвитку їх дітей: за розумовим розвитком повинно слідувати фізичне.
У Стародавній Русі елементарні правила гігієни, сприяючі збереженню здоров'я, зустрічаються вже у
стародавніх рукописах X - XI ст. Так, «Домострой» включає різні гігієнічні вимоги і повчання щодо організації навчання й виховання в сім'ї. «Повчання Володимира Мономаха дітям» являє собою трактат, в якому відзначено необхідність гартування і денного сну дитини. У 1800 р. видається перший навчальний посібник «Як живе наше тіло», в якому визначено орієнтири на вивчення власного організму, дані практичні поради і правила, як зберегти здоров'я дітей, які відвідують школу.
У 1823 р. виходить у світ законодавчий акт «Духовний регламент» - вказівка на необхідність обов'язкового чергування праці і відпочинку в школі. У XIX ст. Грум-Гржімало розробив режим дня школяра. Це було першою практичною допомогою для педагогів і батьків щодо профілактичних заходів перевтоми дітей у процесі навчання. П. Лесгафт першим розробив науково обґрунтовану систему фізичного виховання дітей, в основу якої заклав їх анатомічні особливості й усвідомлене виконання життєво необхідних рухів.
У XX ст. підноситься роль школи у формуванні здорового способу життя. К. Ушинський висунув ідею про те, що в основі педагогіки лежить фізіологія і психологія. Найважливішим чинником виховання він вважав сукупність фізичного й етичного вдосконалення людини.
У 40-х роках XX ст. знов порушуються питання про необхідність створення в освітніх установах оздоровчої атмосфери (В. Волков, А. Гжанський).
У 70-х роках XX ст. активізувалася робота щодо охорони здоров'я дітей. У цей час активно видаються педагогічні й методичні посібники, які орієнтують вчителів на розуміння природи захворювань, попередження неврозів (М. Амосов, В. Коган, В. Давидов). 80-і роки XX ст. відзначені введенням в навчальні плани нового предмету «Етика і психологія сімейного життя» (І. Гребенников). Розроблені і викладаються в доступній формі наукові знання про сім'ю з точки зору медико-психологічних, соціальних, економічних і юридичних проблем.
Перспективним напрямом розвитку вищої освіти на даний час є забезпечення її оздоровчої спрямованості. Слід підкреслити, що здоров'язберегаюча технологія не є альтернативою іншим домінуючим сьогодні педагогічним технологіям (особистісно-орієнтованій, гуманістичній тощо). Головне, чим вона відрізняється, - це пріоритет реалізації функції збереження здоров'я всіх учасників освітнього процесу. Зокрема, одним з її чинників є забезпечення обліку психофізичних особливостей кожної людини [6]. Але на практиці це відбувається далеко не завжди. Більш того, часто виникає суперечність між досягненнями студентів в області навчання і їх втратами у стані власного здоров'я. Причому для більшості молоді навчальна праця є недостатньо мотивованою, а тому -примусовою, втомливою, що ще більше провокує погіршення їх здоров'я.
Однією з основних причин інформаційного перевантаження і перевтоми молодих людей залишається неусвідомлена педагогами порочність принципу «кінцевої освіти», яка гальмує саморозвиток і самовдосконалення особистості. Ще Ян Амос Коменський підкреслював необхідність врахування вікових і індивідуальних особливостей кожної особи, здатності кожного вчитися з опорою на свої можливості й інтереси. «Немає нічого більш порожнього, ніж знати і вивчати багато що. Мудрий не той, хто знає багато що, а той, хто знає корисне», - писав видатний педагог.
Ці ідеї продовжує сучасний дослідник В. Кумарін, який вважає, що єдиним шляхом для «порятунку» людини від проблем сучасної освіти є впровадження ідей природодоцільної, здоров’язберігаючої педагогіки. Тільки тоді заклади з каторги для молоді перетворяться на «будинки радості». Учений підкреслював, що педагог має прагнути не дати учням чи студентам готові знання, а навчити їх брати ці знання й вибірково засвоювати [5]. Тому не треба боятися відхилитися від стандартів, від базисного навчального плану. Треба боятися, що біля 90 % молодих людей закінчують освітні заклади хронічно хворими людьми. Отже, вищою й вічною турботи будь-якої школи має бути здоров'я учасників педагогічного процесу.
Як свідчать результати сучасних досліджень, в останні роки все більше зростаюча інтенсифікація учбового процесу, використання нових форм і технологій навчання призводять до зростання числа студентів, не здатних без особливої напруги та сторонньої допомоги адаптуватися до освітніх навчальних навантажень і відповідних вимог та правил у вищому навчальному закладі [1]. Це зумовлює необхідність вирішення у вищих освітніх закладах, окрім навчальних завдань, відповідних питань щодо сприяння охороні і зміцненню здоров'я, зокрема:
• співвідносити навчальне навантаження й методи викладання з віковими та індивідуальними особливостями студентів;
• проводити роботу щодо попередження патологічних порушень, безпосередньо пов'язаних з навчальним процесом;
• знижувати навчальні перевантаження, які призводять до стану перевтоми, до «навчальних стресів»;
• організовувати фізичну активність молоді;
• проводити заходи щодо попередження розповсюдження шкідливих звичок та залежностей.
Визначаючи комплекс педагогічних заходів, які зможуть забезпечити ефективне «оздоровлення» виховного процесу у ВНЗ, слід відзначити, що кожний навчальний заклад має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати. Тому в різних навчальних закладах такі комплекси можуть суттєво відрізнятися між собою. Однак у будь-якому випадку такий комплекс має являти собою цілісну систему, які охоплює три основні напрями у виховній роботі, що забезпечують вплив на формування:
1) свідомості студентів;
2) їх емоційно-чуттєвої сфери;
3) корисних звичок, накопиченням учнями досвіду здоров’язберегаючої поведінки.
Так, реалізацію першого з цих напрямів може забезпечити за допомогою проведення бесід, лекцій, диспутів та інших форм роботи, в яких студентам пояснюється значущість охорони і збереження здоров’я, висвітлюються правила здорового способу життя, визначається раціональний режим дня і норми раціонального харчування тощо. Другий напрям організується за допомогою тих форм роботи (виховних годин, КВН, конкурсів тощо), які сприяють розвитку позитивного ставлення до здоров’язберегаючої роботи, сприйняття здоров’я як персональної цінності. Третій напрям реалізується через організацію щоденних «фізичних хвилинок», спортивних естафет, процедур закалювання, контролю студентів за дотриманням санітарно-гігієнічних норм в аудиторіях тощо.
Висновки.
Таким чином, можна підсумувати, що основні ідеї здоров’язберегаючої педагогіки спрямовують вищий навчальний заклад на збереження здоров'я студентів у процесі їх навчання і виховання, формування в них умінь і навичок здорового способу життя, культури здоров'я, забезпечення кожному випускникові такого рівня здоров'я, який дозволить йому реалізувати свої життєві плани, задовольнити потреби й запити. Необхідність упровадження цих ідей у практику ВНЗ вимагає підключення до цієї роботи та узгодження зусиль педагогів, лікарів, психологів, валеологів, батьків та представників громади, які відповідають за здоров’я студентської молоді. Тільки в такому випадку можна забезпечити її ефективність.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення здоров’язберігаючої педагогіки в процесі навчання студентів у ВНЗ.
Література:
1. Ковалько В.И. Здоровьесберегающие технологии в начальной школе / В.И. Ковалько. - М.: «ВАКО», 2004. - 120 с.
2. Омельченко С.О. Взаємодія соціальних інституті суспільства у формування здорового способу життя дітей та підлітків: монограф. / С.О. Омельченко. - Луганськ: Альма-матер, 2007. - 352 с.
3. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии / Г.К. Селевко. - М.: «Народное образование», 1998. - 100 с.
4. Смирнов Н.К. Руководство по здоровьесберегающей педагогике. Технологии здоровьесберегающего образования / Н.К. Смирнов. - М.: «АРКТИ», 2008. - 160 с.
5. Советова Е.В. Оздоровительные технологии в школе / Е.В. Со-ветова. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2006. - 168 с.
6. Тихомирова Л.Ф. Теоретико-методические основы здоровьесберегающей педагогики / Л.Ф. Тихомирова. - Ярославль, 2004. - 200 с.
Надійшла до редакції 03.11.2010р.
Семченко Надежда Александровна semadya@rambler.ru
