CC BY
117ВНЕСОК СТАРОДАВН1Х Ф1ЛОСОФ1В У ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГ1ЧНИХ
ПОНЯТЬ
Бойчук Ю.Д., 3i0MeHK0 С.К.
Харшвський нацiональний педагогiчний унiверситет iMeHi Г.С. Сковороди
Анотацiя. У статп проаналiзованi еколого-валеологiчнi погляди фiлософiв античносл та середньовiччя на проблему здоров'я людини. Мислителi Середньовiччя зробили спробу на основi аналiзу основних поглядiв на здоров'я людини перiоду античносп дати бiльш повне i глибоке його тлумачення. Розвивалося вчення про градаци стану здоров'я. Було також вказано на необхвднють збереження здоров'я, а не тшьки лiкування хворих. Провiдною концепцieю було визначення здоров'я як шеального функцiонування органiв. Ключовi слова: фiлософ, людина, здоров'я.
Аннотация. Бойчук Ю.Д., Зиоменко С.К. Вклад древних философов в формирование эколого-валеологических понятий. В статье проанализированы эколого-валеологические взгляды философов античности и средневековья на проблему здоровья человека. Мыслители Средневековья сделали попытку на основе анализа основных взглядов на здоровье человека периода античности дать более полное и глубокое его толкования. Развивалось учение о градациях состояния здоровья. Было также указано на необходимость сохранения здоровья, а не только лечение больных. Ведущей концепцией было определение здоровья как идеального функционирования органов. Ключевые слова: философ, человек, здоровье.
Annotation. Boychuk Yu.D., Ziomenko S.K The contribution of ancient philosophers into the creating of ecological and valeological notions. The ecological and valeological points of view of antique and medieval philosophers have been analyzed in this article. Thinkers of the Middle Ages have made attempt on the basis of the analysis of basic sights at health of the person of the period of antiquity to give more full and deep his interpretation. The doctrine about gradation of a state of health developed. Also it has been specified on necessity of preservation of health and not just treatment of patients. The conducting concept was definition of health as ideal functioning of bodies. Key words: philosopher, person, health.
Вступ.
Дiалектика сощального i природного буття людини в едносл з бюсферою розкривае залежтсть И здоров'я вш еколопчних факторiв. У сучасних умовах одним з найважливших еколопчних факторiв, яш визначають можливий рiвень здоров'я i пов'язаш з його господарською дiяльнiстю, стае забруднення середовища. Це поняття вживаеться не тiльки в прямому сми^ як внесення чужорiдних елементiв, а трактуеться ширше як будь-яка небажана змша навколишнього середовища, його фiзичних, хiмiчних i бiологiчних параметрiв. Глибош змiни навколишнього середовища можуть стати не тшьки несприятливими для людини, але навiть згубними для не!.
Нишшнш кризовий екологiчний стан навколишнього середовища i здоров'я людини вимагае перш за все формування нового мислення, ново! стратегii поведiнки людини в бюсфер^ переосмислення духовних цшностей. Важливим аспектом сучасно! культури е еколого-валеолопчна культура особистостi, яка включае вiдношення людини до збереження свого здоров'я та культуру ввдношення людини до природи [1; 3].
Формування еколого-валеолопчно! культури е нагальною проблемою сучасно! освгги. Педагогiчне обгрунтування еколого-валеолопчно! культури особистостi як культурологiчного феномена вимагае дослщження формування еколого-валеологiчних поглядiв на людину та ii здоров'я в юторичному аспектi.
Дослiдження виконано зпдно плану науково-дослiдноi роботи Харшвського нацiонального педагогiчного унiверситету iм. Г.С. Сковороди.
Формулювання ц1лей роботи.
Метою роботи е аналiз еколого-валеологiчних поглядiв фiлософiв античностi та середньовiччя на проблему людини та ii здоров'я.
Результати дослвдження.
Розумiння природи людини було актуальним завжди. Важлива роль тут належала фшософп -однш з найстарiших наук, яка визначила розвиток шших наук. Сьогоднi фiлософiя знову привертае увагу до проблем взаемодп людини з природою у зв'язку iз загостренням глобально! еколопчно! кризи i пошуками шляхiв збереження здоров'я та виживання людсько! цившзацп. Перед фiлософiею знову висуваються постановочно-штегративш, критико-методологiчнi та цiннiсно-регулятивнi завдання в шзнанш людини i свiту, в якому вона живе [8].
Фшософське пiзнання людини та формування зачатшв еколого-валеологiчних понять про людину та мехашзми и здоров'я почалося ще в стародавнi часи на основi рiзних мiфологiчних, релiгiйних i натурфшософських учень.
Найбiльш вагомий внесок у розумшня навколишнього свiту i сутносп само! людини було зроблено iз появою класично! фiлософii та фiлософiв, що визначили !! подальший розвиток. У широкому
сми^ тд класичною фiлософieю розумieться фiлософiя античностi 1-1У ст. до н.е. i зах1дноевропейська фiлософiя Нового часу [9].
Античною фiлософieю називають вчення, як1 виникли в Стародавнiй Грецп i Стародавньому Римi. Саме фшософам цього перiоду належить важливий внесок у природничо-наукове розумiння навколишнього свиу та сутностi само! людини.
Алкмеон Кротонський (У1-У ст. до н.е.) був першим лшарем-федософом, який ведомий ютори. Вiн творив так звану «пневматичну систему медицини», згiдно з якою людський органiзм, як i вся природа, складаеться з повпря. Повiтря е першоматерieю. Згущаючись, воно стае вологим, перетворюеться на туман, хмару, дощ; згущаючись далi - утворюе холодний сшг, твердий лед; розрiджуючись - робиться сухим, теплим ^ нарештi, спалахуе вогнем. Людський оргашзм, як i вся природа, е поеднанням протилежних сил - вологого i сухого, холодного i теплого, гiркого i солодкого та ш. Так, у на!внш форм^ в нього виражався дiалектичний педхвд до вивчення природи людини.
Алкмеон першим з натурфiлософiв пед поняттям «гармошя» розумiв «здоров'я», яке можливе за умови збалансовано! рiвноваги протилежностей i цю вимогу вважав основою профшактики захворювань людини. Алкмеон назвав мозок органом психiки i встановив його зв'язок з органами чуття.
Демокрит (460-370 рр. до н.е.) був представником грецько! матерiалiстично! школи i першоматерiею вважав неподiльнi рухомi частинки - атоми. У ведомому афоризмi Демокрита: «Нщо не може виникнути з нiчого, i жодна рiч не може перетворитися в нщо» - вперше чiтко висловлена едея вiчностi матери, яка лежить в основi матерiалiстичного розумiння природи. Фшософ вважав, що душа також складаеться з атомiв, як1 розташоваш в тiлi. Ведчуття i мислення називае особливими формами руху атомiв. Душу i тiло називав тотожними, душевне здоров'я вбачав у здоров'! мозку.
Натурфiлософськi погляди Демокрита вплинули на формування свiтогляду представника Косько! фшософсько! школи Гiппократа (459-377 рр. до н.е.) - найбтш ведомого федософа, представника антично! медицини. Пппократ вважав, що людське тiло мютить у собi чотири основнi соки: кров, слиз, чорну i жовту жовч. Перевага в органiзмi одного з них визначае темперамент людини. Ведповедно до цього Пппократ розрiзняв чотири темпераменти: сангвшчний (переважае кров), флегматичний (флегма - слиз), холеричний (жовта жовч), меланхолiчний (чорна жовч). Сприятливе для здоров'я змiшання сошв називав ейкразiею, а несприятливе - дискразiею. Хвороба виникае тодi, коли одного з цих начал обмаль чи надмiр або коли воно, ведокремлюючись, не сполучаеться, як належало б, з шшими. Причини цих порушень мають природний характер [2].
Учения про темпераменти стало основою розумшня екологiчно! фiзiологi! i патологi! людини, основою лiкування i профiлактики хвороб
Гiппократ е основоположником принципу шдиведуального пiдходу до оздоровлення людини, вш вважав, що необхедно <шкувати не хворобу, а хворого». Принцип iндивiдуалiзацi! проходить через уявлення Гiппократа про природу людини, яш базувалися на вченнi Демокрита, Гераклита та iнших фiлософiв про залежшсть людини вiд природи, вед природного i суспiльного середовища, а також на натурфшософських поглядах на космiчнi елементи живого тiла.
Згiдно поглядiв на природу людини Гiппократ визначив роль факторiв, як1 впливають на стан здоров'я та виникнення хвороб. До зовшшшх факторiв вiн ведносив вплив сезону року, мiсцевий ктмат, як1сть грунту, води, особливостi харчування; до внутрiшнiх - вiк, стать, темперамент, спадковють, спосiб життя, нестачу або надлишок фiзичних вправ тощо. Гiппократ велику роль придiляв захисним силам оргашзму («природа лiкуе, а лжар спостерiгае») i вважав, що швидшсть одужання людини вiд хвороб залежить вед захисних сил оргашзму.
Пппократ одним з перших зрозумiв, що еколого-географiчне середовище i в першу чергу клiмат впливае на здоров'я, звича!, поведiнку людини, !! тiлеснi (конституцiя) i психiчнi (темперамент) властивосп та навiть деяк1 сусшльно-юторичш процеси. Гiппократ дiалектично поеднував двi можливостi погiршения стану здоров'я людини - внутршню причину та вплив зовшшнього середовища i способу життя [9].
Таким чином, Пппократ розробив учення про формування людини зовшшшм середовищем, про матерiальне походження псих1чного складу людей, про еднiсть природи людини, дав фшософське обгрунтуваиия здоров'ю людини та видiлив медицину з натурфшософп i дав змогу !й розвиватися як самостiйнiй науцi. Пппократ був прибiчником валеологiчного напряму в медицин i вважав, що хворобу легше попередити, шж усунути страждання хворо! людини [8].
Еколого-валеологiчну систему Платона (427-347 рр. до н.е.) складають так положення. Людиною керуе <жчний розум» засобами трьох душ: розумно!, яка вмiщуеться в мозку, тваринно!, що мешкае в кров^ i рослинно!, що знаходиться в печшщ. Вони керують опосередковано за допомогою трьох сил - розумово!, рушшно! i живлячо!, i керують чотирма елементами (вогонь, вода, повиря i земля), що iснують в органiзмi у виглядi щiльних частин i рiдин (кровi, слизу, жовч^. Якщо вони п^дчиняються душi, то оргашзм здоровий, в протилежному випадку виникае хвороба.
Платон для збереження здоров'я придiляв велике значення фiзичним вправам i в його педагопчних програмах гармонiйного виховання особистостi, фiзична культура пос1дае особливе мiсце [7].
Для фшософських праць Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) були характерними докази первинносп MaTepiï i душi, що юнують вiчно. Душа, за Аристотелем, породжена рухом матерiï, хоча е немaтерiaльним поняттям. Вiн стверджував, що душа та тшо складають живу ютоту i душа е неввдд№ною вiд тiлa. Аристотель вважав, що людина одночасно мае рослинну, тваринну i розумну душу. Кожна душа потребуе свого виховання: рослинна - фiзичного, тваринна - морального, а розумна -розумового. Ця концепщя стала основою теорiï педaгогiки ХУП-ХУШ стол1ть про доцiльнiсть виховання природних даних людини. Аристотель висунув багато методичних порад щодо виховання, зокрема духовного i фiзичного.
Аристотель вважав, що здоров'я людини визначаеться способом життя i завданням лiкaрiв е сприяння та навчання здоров'ю здорових i хворих людей. Ним було вперше помiчено, що вплив алкоголю може негативно позначатися на здоровЧ нащадшв [9].
У Стародавньому Римi еколого-валеолопчш погляди отримали можливостi для широкого розвитку. Захворювання розглядалися не як кара бопв та вселення злих духiв, а як насл1док мaтерiaльних причин, серед яких - вплив фaкторiв навколишнього середовища. Для тдтримання здоров'я радили простоту i помiрковaнiсть у ïжi i взагал1 в житп. Визнавалася цiннiсть сирих овочiв, особливо капусти. «Закон дванадцяти таблиць» мiстить постанови про дотримання саштарно-ппешчних зaходiв на державному рiвнi [2].
Асклетад (128-56 рр. до н.е.) навчав про те, що тшо людини складаеться з aтомiв, мiж якими е пори, канали. Крiзь цi пори вiдбувaеться обмiн оргашзму з навколишшм середовищем. Атоми утворюються з повiтря в легенях та з ïm у шлунку. Зaсмiчення канал1в i пор порушуе рух i взаемоввдношення aтомiв, що стае причиною виникнення хвороб. Тому Асклетад для тдтримання здоров'я рекомендував водш i повiтрянi процедури, правильне харчування, фiзичнi вправи.
Авл Корнелiй Цельс (30 р. до н.е. - 54 р. н.е.) у сво1х працях для збереження здоров'я рекомендуе загартовування холодною водою, дотримування особисто1 гiгiени i рaцiонaльного харчування.
Клaвдiй Гален (131 - 201 н.е.), як i Аристотель вважав, що все у природi розумне i все мае свое призначення. Як i Пппократ, вш виходив з учення про примат сошв тша i змiшувaння космiчних елементiв, з яких складаеться тшо, тобто був прихильником гуморaльноï теорiï i вчення про пневму -частку всесвiтньоï душ^ яка керуе життевими процесами. Визнавав юнування чотирьох сок1в: кровi, слизу, жовто1 i чорно1 жовчi.
Хворобу розглядав як особливий стан, при якому ввдбуваеться порушення правильного змшування елементiв i рiдин оргaнiзму.
Гален вважав, що здоров'я залежить вш середовища iснувaння людини i для його тдтримання звертав увагу на дiету, гiмнaстику, ванни, масаж.
Гален дотримувався принципу: для пiдтримaння здоров'я користуватися подiбним до подiбного.
Уперше Гален сформулював поняття «третього стану» - переходного мiж здоров'ям i хворобою, вивчення мехaнiзмiв якого е основним завданням сучасно1 вaлеологiï.
У епоху aнтичностi свiт вважався пронизаним божественним началом i тому юнувало розумiння непрагматично1 взaемодiï людини з свиом природи: для aнтичноï людини природа - це не тшьки мaтерiaльнa, але й духовна цшнють [4]. Природа була для людини шеалом гaрмонiï i во на намагалася насл1дувати цi якостi в своему повсякденному життi. Здоров'я у зв'язку з цим у ri часи розглядалося як гaрмонiя, вдеал красоти i висо^ морaльностi.
В епоху Середньовiччя на iсторичнiй aренi з'являються арабсьш народи, як1 в наукових працях зберегли i розвинули здобутки античних греков i римлян. Видатний мислитель Сходу Абу Ал1 1бн-Сша (Авiценнa) (980-1037 рр.) прiоритет ввдновлення i збереження здоров'я вбачав у знаннях природи людини. Вiн розрiзняв три стани оргaнiзму: «Здоров'я - ва функцiï протiкaють здраво», хворобу i третш промiжний стан - не здоров'я i не хвороба, як бувае з тшом стариков i дней, що одужують». Найбшьшою заслугою 1бн Сiни було те, що причинами хвороб вш вважав вплив фaкторiв зовнiшнього середовища: шкiдливi фактори мiсцевостi, клiмaту, сезону року; шкiдливi фактори умов побуту, перш за все -неправильне харчування; шкiдливi фактори прaцi - виснажлива праця; схильнiсть до хвороб, залежно ввд конституцiï тiлa; душевнi потрясшня. Для ввдновлення i збереження здоров'я 1бн Сiнa акцентуе увагу на дiететицi, гiмнaстицi, гiгiенiчних заходах та шших природних оздоровчих методах [5].
1бн Сiнa нaвiв поради щодо забезпечення екологiчноï оптимaльностi житла, одягу, харчування окремо для дiтей, дорослих i людей похилого вiку. Особливого значения у збереженш здоров'я вш надавав фiзичним вправам, правильному режимовi харчування i сну. У своему вченш про мiзaджу -шдивщуальну природу кожноï людини (схiднa штерпретащя античних теорiй про темпераменти) 1бн Сiнa пiдносив нерозривну еднiсть фiзичноï, морaльноï й естетичноï сторiн [6].
Мислителя тзнього середньовiччя - епохи Вiдродження Миколу Кузанського (1401-1464) щкавив взаемозв'язок мiкрокосму та макрокосму i вш пов'язуе мiкрокосм з божественною сутшстю. У поняття про людину вiн уводить поняття «малого свиу», тобто свiту сaмоï людини, «великого свиу» як ушверсуму i «максимального свиу» - божественного абсолюту. За Кузанським, малий свгт - подiбнiсть великого, а великий - подiбнiсть максимального. Дане ствердження дае змогу зробити висновок, що малий свгт, людина не тiльки вiдтворюе, але е й подiбнiстю свiту максимального - Бога. Обожнюючи
людину, Кузанський висловлюе думку про творчу cyTHicTb людини. Якщо Бог як Абсолют е TBop4icTb, то людина, подiбно Богу, також е абсолютом, являе собою творче начало, тобто мае свободу волi [8].
Культура Середньовiччя в центр уваги ставила людину. Цей перюд е початком зародження антропоцентризму - центральною проблемою осмислення стае не Бог, а людина. Бог визнаеться началом уах речей, але людина е центром усього свиу.
Для сввдомосп людей того перюду iдеологiчним стрижнем було християнство, iерархiзирована картина свiтy, вся поставлена тд знак Бога. Якщо античшсть, зробивши природу об'ектом наукового вивчення, залишала всьому природному «право» на душу, то християнство заперечуе це. Разом з нею природт об'екти втрачають i свою самоцшшсть: вони мають iнтерес тiльки пею мiрою, в як1й можуть бути корисними для людини. Закршивши абсолютно об'ектне сприйняття природи, епоха Середньовiччя була як1сно новим етапом у формуванш ставлення людини до природи. Християнство перевело характер взаемоввдношень людини з природою у площину прагматизму. Воно звонило людину вiд обов'язку обожнювати природу i дало ш необмежене право використовувати ïï як «сировину», що не мае шякого священного смислу. Цей перiод можна охарактеризувати як перiод початку формування сучасного споживацького вiдношення до природи i передумовою формування сучасного кризового стану навколишнього середовища та здоров'я людини [4].
Головна ввдмша людини, яка створена за подiбнiстю до божого, ввд усього природного -наявшсть у œï нематерiальноï божественноï дyшi Висновки.
Таким чином, у перюд античносп натyрфiлософiя через свш науковий змiст була единою фшософською i природничо-науковою основою уявлень про природу людини та творчого розвитку перших еколого-валеолопчних понять. У античний перiод була вперше поставлена проблема детермшанпв здоров'я i найголовнiша роль з них була выведена еколопчним факторам.
Мислителi Середньовiччя зробили спробу на основi аналiзy основних поглядiв на здоров'я людини перiодy античносп дати бiльш повне i глибоке його тлумачення. Розвивалося вчення про градаци стану здоров'я. Було також вказано на необхвдшсть збереження здоров'я, а не пльки лiкyвання хворих. Проввдною концепцiею було визначення здоров'я як идеального фyнкцiонyвання органiв.
Подальшi дослiдження передбачаеться продовжити у напрямку бiльш глибокого вивчення спадщини окремих фiлософiв, що зробили вагомий внесок у формування уявлень про людину та мехашзми збереження ïï здоров'я.
Лпература
1. Бойчук Ю.Д., Зюменко С.К. Теоретико-методологiчнi основи формування еколого-валеологiчноï культури майбутнього вчителя // Зб. наук. пр. «Педагопка, психологiя та медико-бюлопчш проблеми фiзичного виховання i спорту» / За ред. проф. С.С. Ермакова. - Харшв: ХДАДМ (ХХП1). -2004. - № 6. - С. 3-8.
2. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Iсторiя медицини. - 2-ге вид. - К.Вища школа, 1991. - 431 с.
3. Гончаренко М.С. Бойчук Ю.Д. Формування еколого-валеолопчно].' культури студенпв вищих педагопчних навчальних закладiв як сощальна i педагогiчна проблема // Матер. II м1жнар. наук.-практ. конф. «Валеолопя: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку». - Харшв: ХНУ, 2004. - С. 43-48.
4. Дерябо С.Д. Экологическое сознание // Гуманитарный экологический журнал. - 2004. - Т. 6. - Вып. 2. - С. 1-9.
5. Джибладзе Г.Н. Системы Авиценны. - Тбилиси: Мецниерба, 1986. - 198 с.
6. Исхаков В.И. Этюды о здоровье: Ибн Сина и его античные предшественники. - Ташкент: Медицина, 1987. - 133 с.
7. Петров Б.Д. От Гиппократа до Семашко: преемственность идей (очерки и портреты). - М.: Медицина, 1990. - 165 с.
8. Философия медицины / Шевченко Ю.Л., Андреев С.И., Ардашев В.Н. и др. / Под ред. Ю.Л. Шевченко. - М.: ГЭОТАР-МЕД, 2004. - 480 с.
9. Чикин С.Я. Врачи - философы. - М.: Медицина, 1990. - 384 с.
Надшшла до редакци 04.11.2006р.
