CC BY
19
Б1ОЕТИКА: ТРАНСДИСЦИПЛ1НАРНИЙ ПРОЕКТ
DOI: https://doi.org/10.31874/2309-1606-2018-23-2-234-244 УДК: 009:168
Томас Сьорен ГОФФМАН Thomas Sören HOFFMANN
(University of Hagen, Germany) thomas.hoffmann@fernuni-hagen.de
ВИТОКИ ТА ВИХ1ДН1 ПОЛОЖЕНИЯ ЩОДО СТАНОВЛЕНИЯ НОВО1 Б1ОЕТИКИ ТА ПРОГРАМИ «1НТЕГРАТИВНО1 Б1ОЕТИКИ». Ч.21
Вiд перекладача
Професор Томас Сьорен Гоффман е Членом дослiдницькоi групи «М1жкультурна бюетика» у Бохум1 при Рурському унiверситетi, ств-iнiдiатором «П1вденно-сх1дноевропейського форуму з бюетики» (Ло-шинь / Хорватiя), доцентом кафедри ф1лософп в Боннському ун1верси-TeTi, з 2006 року сп1в-редактором журналу «Synthesis philosophica» (Загреб). У 2007 р. в1н отримав прeм1ю Карла Ясперса Ун1верситету Оль-денбурга. Нараз1 входить до професорсько-виклададького складу Ферн-ун1вeрситeту мiста Хаген (Hagen).
Знайомство перекладача Губенко Ганни (к.ф1лос.н., дод.) з про-фесором в1д6улося на Лггнш школ1 «Бiоeтика як науково-соцiальний проект: 1дея 1нтeгративноi бюетики» при Академп полiтичноi освгги у м1ст1 Тутд1нг у Шмечит 19-26 червня 2016 року. Л1тня школа в1дбулася у рамках проекту «1нтегративна бюетика». Проект виник у сп1впрад1 з чотирма ушверситетами Пiвдeнно-Сх1дноi бвропи, до яких на той час приедналися Академ1я полiтичноi освгги (Tutzing), Католидький ун1вер-ситет Айхштетт (Eichstatt) i Католидький приватний ун1верситет в Л1н-д1 (Linz). Бюетичт питання б1льше не можуть бути зведет до проблем у рамках прикладноi етики. Швидше, вони вимагають мeтодологiчноi прив'язки до завдань нeобх1дноi координади р1зних наукових, напри-клад, правових, етичних, сод1ально-культурних, полггичних, сод1аль-но-психолоичних, релшйних перспектив. Терм1н «1нтегративна бюети-ка» стосуеться як методолоичних, так i прикладних фундаментальних питань бiоeтичноi теорп та практики, як1 повинт вир1шуватися в свпш
1 © Переклад з шмедькш Ганни Губенко
нередукцiонiстських, орieнтованих на дiалог, зазначених перспектив. У рамках проекту щорiчно проводиться м1жнародна Лiтня школа, тематика яко1 щоразу присвячена актуальним проблемам медицини та бю-етики. У журналi ми представляемо матерiал, який обговорювався про-фесором Гоффманом на Лггнш школi у 2016 рощ.
АнотацЫ
Устаттi порiвнюються р1зт моделi бюетики. Домтуюча модель бюетики анал1зуеться як нова галузь прикладног етики, що зосереджена на П походжен-ш, особливим чином на питанияхмедичног етики, висхiдних вiдрепродуктивно'г' медицини. В рамках щег концепци формальне застосування етичних принцитв в медичтй практищ зазвичайрозумiеться як стратегiя збереження автономи особистостi. 1нша модель, «холктична», пов'язана з iменами Ван Ренсслера Поттера й Ханса Йонаса й акцентуеться на етичних питаннях, що обгово-рюються в ширшому контекстi «загальног медитацП» життя в цыому, при-роди та людських життевих свМв. «Холктична» бюетика фокусуеться на iдеí цiлiсностi, а також допускае внутршнш «живий» плюрал1зм перспектив, що вiдповiдае самодифференщаци життя у безлт життевих свМв. Третя модель - ттегративна бюетика, яка не тыьки намагаеться поеднати, з одного боку, перспективи автономи, а з тшого - життя та природу в цыому, але також показуе, що бюетика заснована на власних джерелах норматив-ностi (наприклад, на iдеí щодо життя). З цих джерел також постае завдання «ттегрувати» перспективи рiзних наукових дисциплiн про життя в цыому. У статтiрозглянута концепщя «ттегративно'г бюетики» з наступними характеристиками: ттегративна бюетика розглядае вЫ види взаемоди мiж людьми, живими ктотами та природою у цыому; вона трансдисциплтарна i тому заснована на дiалозi наук, у яких е бюетична об1знанкть щодо визначених проблем; вона вiдкрита також для ненаукових проявiв iндивiдуальноíта суспыьно'г свiдомостi, й тому тд час обговорення життя в нормативному сенЫ все ж залишаеться у контактi з дшсними життевими свтами реальних людей. У ктщ статтi обговорюеться ттегративна бюетика як приклад сенсу щодо iдеí «природно'г' волЬ.
К^^^о^^ слова: бюетика, прикладна етика, нормативтсть життя, тран-сдисциплтартсть, «природна воля».
ЧАСТИНА2
1нтегративна бюетика трактуеться «плюршерспективно». У цьому визначенш можна було б додати деяю доповнюючi юторичш факти:
а) у проце^ виокремлення поняття «ттегративна бюетика» в Шв-денно-Схщнш Еврот в тяжких умовах вшни / громадянсько1 вшни, а також шших складних протирiччях, вдалося створити специфiчне коло питань та дискусш;
б) завдяки ряду конференц1й та «лпшх шк1л», починаючи з 2004 року, у Дубровнику й до ниш (1), були створент умови для того, щоб запровадити академ1чну б1оетику в П1вденно-Сх1дн1й бврот. Нараз1 ic-нують справжт науковi напрямки з «штегративноï бюетики» в Хорвата, Боснп та Болгари. Науковi установи за межами Балкан також беруть участь у проект1 «1нтегративна бiоетика», наприклад, Центр бюетики в ун1верситет1 мicта Рет1мно на оcтровi Крит. В Загребi завдяки критськ1й ф1лософськ1й сп1льнот1 у 2006 рощ було створено «Експертний центр з бюетики в П1вденно-Сх1дн1й бврот», який у 2014 рощ замшив «Науко-вий зразковий центр 1нтегративноï бiоетики»;
в) також кнуе м1жнародне поширення п1вденно-cх1дноï европей-^^ï 1нтегративноï бюетики, яка, окр1м того, зустр1чаеться в самоопис1 «Нащонального центру бюетики досл1джень та охорони здоров'я» уш-верситету Таск1дж1 в Алабам1 - надзвичайно бюетично пам'ятному м1с-щ «Мейнстрим бюетики фокусуеться на бю/медичних технолог1ях, а саме - на прав1 досл1джуваних суб'ект1в, в1дносинах л1каря-пац1ента, на тому, як зм1ни в систем1 охорони здоров'я впливають на них, загалом, на медичну етику. Етика громадського здоров'я фокусуеться на 1нтересах та здоров'ï груп, на соцальнш справедливой щодо розпод1лу соцальних ресурс1в, а також позитивних або сошальних/людських правах 1ндив1ду-альностЬ» (Bayer and Beauchamp, 2007). «1нтегративна бюетика - це га-лузь досл1дження та практики, що об'еднуе й охоплюе сощальну, куль-турну, економ1чну, релшйну, ф1лософську, полпичну, правову, наукову та техтчт сфери знань задля впливу щодо прийняття етичних р1шень у житл (Sodeke, 2012; Rincic and Muzur, 2011)» .
II. 2. На шляху до синтезу вимог щодо свободи та холктичноУ
перспективи
Повернемося ще раз до систематичного запитання, як може розкри-тися характерний для бюетики 1нтегративний потенщал методолоично, щоб прийти не просто до вилснення «л1берального» самовизначеного п1дходу, а розглянути обидв1 нормативт вимоги - в1льноï самосв1домос-т1 та сукупност1 ïï 1нтегративних 1нстанц1й. Згадаемо ще раз, що «сферою предмета» бюетики, яка не пригтчуе живий свгт (Bios), е сфера феноме-н1в життя i живих творшь, водночас, це не предмет серед 1нших, а, мож-на сказати, надпредметна предметн1сть, предметн1сть, яка не перебувае «ззовш» на р1вт досл1джуваного, а навпаки, зад1яна сама як спостерь гач. Ф1лософ1я - особливо фундаментально, ще до появи спецальних бюетичних запитань - стверджуе, що життя можна т1льки рефлексивно надолужити та обговорити. Звичайно, життя можна сприймати т1льки
як «об'ективну р1ч» i наочно розглядати його т1льки через один науко-вий п1дх1д, але безперечним е й те, що ми знаемо про сенс життя т1льки виконавчо, тобто як жив1 1стоти, як1 беруть участь у житп. В кторп ф1-лософп, не т1льки у так званих «життевих ф1лософ1ях», розум1ли життя i кожне життеве звершення як рефлексивне еднання форми та змкту, як згладжування суб'ект-об'ектних протиставлень. Виникнення таких протиставлень не завжди належить до прояв1в життя, хоча мало було б. Шзнше бюетиш вдалось продемонструвати це рефлексивне еднання; вона поставила вс1 релевантн1 репрезентативн1 екземпляри в р1знома-штш життев1 ситуацп i, таким чином, змогла виявити в об'ект1 сл1ди живого суб'екта i одночасно в суб'ект1 його об'ективну контекстуаль-шсть. Бюетика зд1йснила зм1ну парадигми i стала на сторону прикладноï етики. Зв1дси для 1нтегративноï бюетики можна вивести в методолоич-ному сенс1 1мператив методу, - тобто брати до уваги кожне бюетичне за-питання, життесвтт включно. Бюетика не може бути завжди i усюди швидко напохват1, але чого в1д неï хот1лось би, - це швидкого i техтчно-го недоторканного р1шення. Це значить, що бюетика зможе повернути дискусшним запитанням ïх повний об'ем, якщо вона зробить наочним взаемозв'язок м1ж запитуючим та запитуваним. Все ж йдеться не лише про те, щоб запитання, котр1 стосуються життя, просто контекстуал1зу-вати як життесвпш, - так, начебто динам1ка життевого свпу абсолютно сл1па i не може сама мислити ращонально та св1домо. «1нтегративна бю-етика» як етика залишаеться загалом ор1ентованою на самовизначення свободи в ïï формах 1снування та виявлення. В бюетищ йдеться також про людське самов1дношення в дп, а не про так званий зоолоичний опис зовн1шнього вигляду людини; також бюетика пов'язана з лоичтстю, не просто 1з життездатн1стю наших д1й. Бюетика, точн1ше у цьому сенс1 «штегративна бюетика», знаходить свш Телос (Telos) у синтетичному термгш пережита свобода. Етика у сшввщношенш з витром живого свпу (Bios) бере до уваги одночасно форми самоочевидноï та прихованоï свободи. Основним «видом д1яльностЬ> 1нтегративноï бюетики взагал1 та завжди можна вважати життя у його взаемодп з1 свободою. Завершуючи, ми б хот1ли спробувати навести короткий та яскравий приклад.
Ill. Приклад «природного волевиявлення» та iнтегративно-бiоетичний розгляд
Приклад, який ми обрали, це пояснения вим1ру бюетичних проблем, якими ïх бачить штегративна бюетика, це т1 «природн волевиявлення», для яких, як стверджуе автор, який довго займався цим питанням, не мае чпкого визначення. Автор, який це стверджуе, Ральф Джокс, одно-
часно констатуе, що орieнтацiя на природне волевиявлення належить до найб1льш важливих факторiв в р1шеннях щодо методiв лжування, особливо серед член1в сiм'i - тож визначення мае практичну значимiсть (.Тох, 2006). Окр1м чiткого визначення, Мон1ка Бобберт стверджуе, що у «природних волевиявленнях» йдеться про феномен людей, яю в прямому сенс! не можуть приймати р1шень, але все ж здатш показати своi преференцii за допомогою «вербальних прояв1в у конкретн1й ситуацп чи м1м1кою або жестами виразити своi вподобання чи незадоволення» (БоЬЬей, 2011). Запитання, яким займаеться медицина, а особливо се-стринська етика, - якоi нормативноi значимостi мае набути вираження або феномен такого зрозум1лого «природного волевиявлення», в якому випадку випадкове «природне» волевиявлення означае «автономне», тобто вважаеться повтстю д1ючим волевиявленням. Значишсть, це зо-крема, точка, в як1й виникають конфл1кти 1 думки етик1в розходяться. Цей пункт стосуеться згткнення «природного волевиявлення» з 1ншими так званими зам1нниками волевиявлення. П1д «зам1нником волевиявлення» розум1ють загалом замшн структури для актуального д1ючого волевиявлення, в такому сенс1, «природне волевиявлення» також часто вважаеться «замшником волевиявлення»; найголовшш приклади 1нших зам1нник1в е, перш за все, передбачуване та завчасне волевиявлення, хоча можуть бути 1 1нш1 в1дмшност1, особливо стосовно закону. Конфлжтш зам1ни, про як1 дал1 п1де мова, в1дпов1дно стосуються лише конкуренцп м1ж «передбачуваними» та природними, а також м1ж «за-вчасними» та природними волевиявленнями; конкуренц1я завжди ви-никае тод1, коли ор1ентащя одного замшника повинна привести до 1н-ших ршень у л1куванн1 або догляд1, ан1ж у випадку з 1ншим. Приклади таких конфл1кт1в кнують як в лгтератур^ так 1 в реальному житл; ми по-силаемося на приклад з Марго Роналда Дворк1нса: пащентка, що страж-дала на деменц1ю (синдром ст1йкого порушення когнпивних функц1й у результата орган1чного ураження мозку), будучи у здоровому глузд1, в1дмовилась в1д ус1х життезберпаючих заход1в у раз1 захворювання на деменщю, але тим не менш, як хвора, вона проявляла очевидну радкть не т1льки в1д гор1хового масла, але в1д життя загалом; у зв'язку з цим, Дворк1н виявив р1зницю м1ж «критичними штересами» та «експеримен-тальними 1нтересами» хвороi людини, в1н стверджував, що у сумн1вних випадках перш1 повинш перевершити других (2) (Dworkin, 1993).
Завдяки прикладам стае швидко зрозум1ло, що просте повернення до принципу самовизначення з позицп лiберальноi бiоетичноi тради-цн не мае позитивного результату, саме тому не мае йтися про два замшника для дшсного та актуального самовизначення, з яких одне не е актуальним, а 1нше не виражае дшсного самовизначення. Так само не
допомагае звернення до «життя» чи безпосередня необхщна увага до ньо-го. Бо, звичайно, попередн1й порядок завжди можна розум1ти як вира-ження прожитого життя, життя, яке стало зрозум1лим для себе, так само як 1мпульси i прояви «природного волевиявлення» можуть бути зрозумЫ т1льки як реальнiсть життя. Дискуй, що тут ведеться, на м1й погляд, слу-гуе для того, щоб показати додаткову ц1нн1сть 1нтегративного бюетичного мислення для збереження вим1ру проблем та в1дпов1дей. Моя теза по-лягае у тому, що «природне волевиявлення» саме тому представляе собою особливу проблему для бюетики, що воно одночасно е шстанщею сво-боди та життя, у той же час представляючи обидв1 сторони в специф1чн1й крихкост1. Тут ми повинш обмежитись деякими вказ1вками:
1. Ми пам'ятаемо, наше початкове запитання - це проблема зустрь ч1 двох д1аметрально протилежних прояв1в вол1, з яких один виступае у форм1 р1шення пащента в1дмовитися в1д подовження життя через харчування, в той час як 1нше природне волевиявлення проявляеться в конкретних жестах та д1ях та каже: я хочу жити, п1дтримай мене у цьому! Бюетицисти, як1 заперечують важливкть «природного волевиявлення», говорять сьогодт про те, що, наприклад, «природна воля», так само як 1 «не компетентшстна воля», не можуть змагатися 1з передбачуваним во-левиявленням. Проблема все ж набагато ширша, н1ж у випадку з Марго, постае не просто запитання - який вияв вол1, передбачуваний чи при-родний, необх1дно розглядати як «б1льш автономний», а який конкрет-ний зам1нник волевиявлення повинен бути здатним зд1йснювати мою вир1шальну автоном1ю тут 1 зараз. Т1льки у випадку, якщо б повна ав-тоном1я була б зобов'язана т1льки повн1й автономп, питання, що природне не може бути m в якому раз1 автономним волевиявленням, було б вир1шене; в 1ншому випадку, якщо б автоном1я була б пов'язана з 1н-шими причинами, це виглядало б по-1ншому; можливо це було б ви-важенням причин. Насправд1 ж, д1е лише те, за Кантом (батьком нового визначення автономп), що автоном1я m в якому раз1 не реагуе лише на автоном1ю. На думку Канта, автоном1я жодним чином не виключае в1дношення до 1нших предмет1в або навгть !х залежност1. Найчгткше це розкриваеться у контекст1 вчення щодо «обов'язку милосердя», яке роз-глядаеться в §§ 29/31 учениями про чесноти (Kant, 1971). Кант зазначае, що в1дпов1дний обов'язок «не сам впадае в око» й замгсть свого «основного принципу ...природност1 буття» здаеться: «кожен сам для себе, бог (доля) - для нас ус1х». Цей основний принцип егойму сам себе знищуе; в1н нац1лений на 1ндив1дуальне самозбереження, робить одночасно його неможливим, оскшьки не пом1чае потреби людини у змшах, котра за Кантом «за своею природою» «за м1сце проживання».. об'еднана взае-модопомогою з шшими розумними створшнями. Обов'язок милосердя
вказуе на те, що не icHye автономп одного без активно! п1дтримки автономп 1ншого. Зг1дно Канту, icHye 1мператив турботи, завдяки якому стае зрозум1лим, що ращональне волевиявлення не вважае волевиявлення 1ншо1 ращонально1 ктоти чимось зовн1шн1м, а навпаки, поглинае його в себе. Пом1щати чужу волю в свою не означае гетероном1ю, а мае на уваз1 сприяти умовам чужш автономп «за можливостЬ». Очевидно, що в1дпов1дна 1нтеграц1я автономп та турботи, особливо для медично! ети-ки, мае центральне значення 1 стосуеться також теми «природного волевиявлення». Мета вс1х медичних втручань - зробити можливим авто-номне 1снування за допомогою п1клування про умови такого 1снування. Оскшьки природна воля у будь-якому раз1 е вираженням фактично! са-мореал1зацп - в аристотел1вських термшах «прагнення» (orexis) можна перекладати також як «воля» - 1, отже, самоствердження розглянутого 1ндив1да - у ньому стверджують конкретш умови автономп. «Природну волю» можна розглядати як проявлену «волю до самостЬ», а тому ii можна засв1дчити нормативно. Зобов'язання через це волевиявлення, навпъ якщо воно саме по соб1 не е самостшною волею щодо самост1, не може бути одразу ж (a limine) виключеним.
2. Але як щодо суперечност1, яка може кнувати м1ж кнуючою пе-редбачуваною та кнуючою природно! волею? Ми вже говорили про те, що буде розглянуто конфл1кт м1ж двома волезам1нниками, та все ж м1ж ними кнують ктотш в1дм1нност1. Одна 1з цих в1дм1нностей, стосуеться того, що передбачуване волевиявлення належить до минулого, в той час, як «природне» е завжди актуальним 1 тепер1шн1м живим волевияв-ленням. Прихильники позицп Дворкша наполягають на тому, що авто-номш ршення знаходяться як би «поза часом», 1 тому р1зниця в час1 м1ж проявом вол1 1 волевиявленням незначна. Проти цього аргумента з р1з-них причин повинш бути заявлен роздуми. Таким чином, можна ствер-джувати, що насправд1 волевиявлення, яке нав1ть з формальною авто-ном1ею, тобто в значенш законно! свободи свав1лля, приймае умовш р1-шення, не просто виходить за рамки часу, а потрапляе в них саме - 1, до реч1, воно також м1нливе, навгть якщо думати над можливктю в1дм1ни-ти попередне р1шення пащента. 1нтегративна бюетика, яка не розглядае визначення особистост1 н з точки зору абстрактного суб'ектив1зму, н з позиц1й чисто! ф1зики, а навпаки, в гх процесуальн1й зм1ш св1домост1, 1 надал1 розвивае думку про актуальну справжню природну волю як про можливу рев1з1йну 1нстанц1ю щодо передбачуваноГ вол1.
3. На основ1 кторп поняття волевиявлення можна показати, що ве-лике джерело непорозум1нь може полягати в дуже короткому замкнутому гшостазуванш «волевиявлення», яке для уявлення постае як щось окреме поряд 1з «бажанням». «Воля» це, якщо подивитися кр1зь омани,
не е другою особистiстю в нас, ще менше вона е транссуб'ективною величиною, якою 11 вважала вольова метафiзика Шопенгауера та Н1цше. Ми нагадуемо про це тому, що знеособлення природно1 волi через в1д-пов1дно, наприклад, вп-алктичну метафiзику вiдiбрало б у природно! волi 11 нормативнiсть. Природна воля, в як1й пануе т1льки «воно», метою яко! не е самгсть i умови и автономii, не мае нормативно вищо! цiнностi н1ж воля, розчинена в натуралiстичному детермiнiзмi в сенсi сучасно1 механiстичноi природи. Важливий пункт, для того, що я б назвав герменевтикою природно1 вол1, лежить в компетенцп розрiзняти самоумови iснування, а саме юнування на умовах власно1 вол1, з явно ненавмисних прояв1в. В цьому сенсi 1нтегративна бiоетика мае сво1м завданням про-сунути теор1ю диференцiац1i явищ, яка тим точн1ша, чим б1льше вона в1докремилася в1д ран1ше об'ективованого погляду на живий 1ндив1ду-ум i чим б1льше надала простору чутливост1 для резонанс1в особистого життя. Тому вона ш в якому раз1 не зобов'язуе мехашстичний рефлекс переосмислювати. Але вона мае право знаходити в кроках особистост1 (vestigia personalitatis) об'еднаний св1т живих ктот.
4. Якщо припустити, як це робимо ми, що «природна воля» належить до зам1нник1в волевиявлення, то можемо помпити к1лька в1дм1ннос-тей м1ж цими замшниками, деяю з яких вже згадаш. Одну 1з головних в1дм1нностей можна знайти у тому, що природна воля не е передбачу-вана, гшотетична чи можлива воля, т1льки одним «конструктом волЬ>, об'ективна чи пасивна воля, а краще сказати, це феномен бажання. Ви-ршальний насл1док полягае у тому, що якщо йти в обх1д феномену при-родно1 вол1, то завжди повинен руйнуватися живий ф1зичний супротив, тож маемо справу з1 справжн1м протир1ччям, що не е тим самим, як i при переход! об'ективованого, але не феноменного бажання. Тим не менш важливим е 1нше, природне волевиявлення як феномен бажання взагал1 е комушкуючим волевиявленням, волевиявленням, яке викликае запе-речення чи схвалення, приймае р1шення, намагаеться мати вплив, а та-кож в1дображае прожите життя. Жодне з них не може бути замшником замшника волевиявлення, н1де б1льше не 1снуе комун1кативного вишру. Це також важливо тод1, коли «природна воля» збер1гае творчу сторону, момент незавершеност1, який вона саме под1ляе 1з актуальним волевиявленням. В медичних та сестринських практиках п1дшмають питання, основна тема якого - збереження умов автономп.
5. Не буде неспод1ванкою, якщо ми скажемо, що 1нтегративна етика може виступати лише за те, щоб визначення «природного волевиявлення» розум1ли не як протилежтсть (oppositum) автономно1 вол1, а як до-сить змктовний концепт у ставленш до нашого особисткного самов1д-несення. В той час, коли концепц1я бюетики, яка ор1ентуеться на сво-
боду суб'екта, ставить запитання, наск1льки Я в свош (природн1й) вол1 е «я особисто», - схильне «холктичне» спостереження переосмислити природну волю до природного факту в контекста 1нших природних фак-т1в, 1нтегративна б1оетика тут мае багатоосяжне ф1лософське завдання - мислити Я у його життездатноста, а життездатшсть, за його нормативности у схожост1 до розуму. Те, що «природна воля» у пор1внянш з автономною волею не волод1е такою самою б1олог1чною сутн1стю, не перешкоджае тому, щоб розглядати !х однаково як 1нтегральний момент нашо! духовно-т1лесно! самореал1зацп. «Природна воля» - це в будь-якому випадку не величина, яку ми зустр1чаемо у виключних ситуац1ях або в крайнощах. «Природна воля» - це набагато б1льше, н1ж ми зараз можемо стверджувати чи довести, н1ж кожен ф1зичний прояв життя, на-в1ть тод1, коли вона [воля] в1дноситься до високих р1вн1в волевиявлення, на яких наша свобода формуеться адекватно. Гегель, який у свош фь лософп права посилаеться на концепт природно! вол1, говорить про те, що у здшсненш природно! вол1 людина в1льна «сама по собЬ>. Таким чином, нагадаемо, що наше «бути в1льним» i «змогти бути в1льним» завжди мае величину, яка передуе для-нас-1снуюч1й сфер1 св1домо виконувано! вол1, i не е протилежнстю свободи та рацюнального самовизначення. Так само як i т1лесне кнування не е «протилежнктю» суб'ективност1, а навпаки, мислиться як безпосередня присутнкть, так само i бюети-ка не пов'язана з визначенням д1й суб'ективностi як таких, що отри-мують свободу, а навпаки, включае у себе пробудження св1домоста для взаемодп, яка вже кнуе м1ж рацюнальним вибором та самонастановами у контекста життя. Справжня свобода не мислиться без сшвзвучноста «бути в1льним» i «змогти бути в1льним». Я б розглядав це, у в1дпов1дному сенс1, взагал1 як одне 1з систематичних головних завдань штегративно! бюетики, як справжню ф1лософську дисциплшу, що розкривае в жит-тевих контекстах др1маюч1 потенцали свободи. Нарешта бюетика може бути чимось на кшталт мистецтва життя - завдяки чому вона стояла б дуже близько до ф1лософського центру.
Примтгка
Л1тн1 школи «Бюетика в контекст1», котр1 проводиться з 2012 року за участ1 Хаген-
ського заочного утверситету, належать до цього контексту. Джокс насправд1 не займаеться досить складною 1стор1ею концепту «природна воля» („voluntas naturalis"), особливо в передсучасному контекст1, а також у кла-сичному природному прав1.
References
Sodeke St. Ol. (2012) Tuskegee University Experience Challenges Conventional Wisdom: Is Integrative Bioethics Practice the New Ethics for the Public's Health? Journal Of Healthcare fort the Poor and Underserved, 23/4, 15-33.
Rincic I., Muzur A. (2011) Fritz Jahr: The invention of bioethics and beyond. Perspectives In Biology andMedicine, 54(4), 550-556.
Jox R. (2006) Der, naturliche Wille' als Entscheidungskriterium: rechtliche, handlungstheoretische und ethische Aspekte. Entscheidungen am Lebensende in der modernen Medizin: Ethik, Recht, Oekonomie und Klinik. Berlin, 69- 86.
Bobbert M. (2011) Die Pflege nicht entscheidungsfahiger Patienten. Autonomie und Stellvertretung in der Medizin. Entscheidungsfindung bei nichteinwilligungsfdhigen Patienten. Stuttgart, 141f.
Dworkin R. (1993) Life's Dominion: An Argument About Abortion, Euthanasia, and
Individual Freedom, New York, bes. 226ff. Kant I. (1971) Metaphysik der Sitten. Tugendlehre, §§ 29-31, Akademie-Ausgabe 6, 452ff.
Томас Сёрен Хоффман. Истоки и подходы становления новой биоэтики и программы «Интегративная биоэтика» (перевод с немецкого Анны Губенко)
В статье сравниваются различные модели биоэтики. Доминирующая модель биоэтики анализируется как новая область прикладной этики. Особое внимание уделено ее происхождению, особенно вопросам медицинской этики, восходящим от репродуктивной медицины. В рамках этой концепции формальное применение этических принципов в медицинской практике обычно понимается как стратегия сохранения частной автономии личности. Другая модель, «холистическая», связана с именами Ван Ренсслера Поттера и Ганса Йонаса и акцентируется на этических вопросах, обсуждаемых в более широком контексте «общей медитации» жизни в целом, природы и человеческих жизненных миров. «Холистическая» биоэтика фокусируется на идее целостности, а также допускает внутренний «живой» плюрализм перспектив, что соответствует самодифференцированию жизни во множестве жизненных миров. Третья модель - интегративная биоэтика, которая не только пытается совместить, с одной стороны, перспективы автономии и, с другой, жизни и природы в целом, но также показывает, что биоэтика основана на собственных источниках нормативности (например, в идее жизни). Ставится задача на основе этих источников «интегрировать» перспективы различных научных дисциплин по вопросам жизни в целом. В статье рассмотрена концепция «интегративной биоэтики» со следующими характеристиками: интегративная биоэтика рассматривает все виды взаимодействия между людьми, живыми существами и природой в целом; она трансдисциплинарна и поэтому основана на диалоге наук, у которых может возникать биоэтическая осведомленность о проблеме; она открыта также для ненаучных проявлений индивидуального и общественного сознания и поэтому при обсуждении жизни в нормативном смысле все же остается в контакте с действительными жизненными мирами реальных людей. В конце статьи обсуждается интегративная биоэтика в отношении смысла идеи «естественной воли».
Ключевые слова: биоэтика, прикладная этика, нормативность жизни, трансдисциплинарность, «естественная воля».
Thomas Soeren Hoffmann. The origins and approaches of the emergence of a new bioethics and the program «Integrative Bioethics» (translated from German by Hubenko Hanna)
The article compares different models of bioethics. The dominant model considers bioethics as just a new area of applied ethics focusing in its origin mainly on questions of medical ethics like those rising from reproductive medicine. Within the framework of this concept, the formal application of ethical principles on medical practices is normally understood as a strategy for the preservation of personal autonomy of the individual. Another model linked e.g. to the names of Van Rensselaer Potter or Hans Jonas can be called a «holistic» one and refers to ethical issues discussed within the greater context of «general meditation» of life in general, nature and human life-worlds. Holistic bioethics focuses on the idea of integrity, and it also allows an internal «living» pluralism of perspectives, which corresponds to the self-differentiation of life in a plurality of life-worlds. The third model is an integrative bioethics which not only tries to combine the perspectives of autonomy on the one hand, life and nature as a whole on the other, but also shows that bioethics is founded on its own sources of normativity (e.g. in the idea of life). From these sources also rises its task of "integrating" the perspectives of different scientific disciplines on issues oflife in general. The concept of «integrative bioethics» is promoted in the article because of the following characteristics: integrative bioethics considers all kinds of interaction between autonomous persons, living beings and nature in general; it is transdisciplinary and therefore based on a dialogue of all sciences in which bioethical awareness of the problem may arise; it is open also to non-scientific manifestations of individual and social consciousness and therefore in discussing live in a normative sense nevertheless stays in contact with the real life-worlds of real people. At the end of the article integrative bioethics is discussed with regard to the example of the meaning of the idea of a "natural will".
Key words: bioethics, applied ethics, normativity oflife, transdisciplinarity, natural
Томас Сьорен Гофман, професор факультету мистецтв та сощальних наук / Фшософський факультет Ферн-ушверситету мкта Хаген (Hagen) E-mail: thomas.hoffmann@fernuni-hagen.de
Thomas Sören Hoffmann, Dr., Prof., Distance teaching University of Hagen at Faculty of Art and Social Sciences / Department of Philosophy. E-mail: thomas.hoffmann@fernuni-hagen.de
