CC BY
27
виявляються в пiдвищеннi чутливосп, наданнi переваги конкретному перед чимось шшим; iнтереси та !х спрямовашсть, системнiсть процесiв, домiнування пiзнавальних процешв; допитливiсть, потяг до створення нового, нахили до пошуку розв'язання проблем; емоцшна забарвленiсть окремих процесiв, емоцшне ставлення, вплив почуттiв на оцшку, надання переваг; штуfтивiзм, тобто здiбнiсть до прояву неусвiдомлених швидких оцшок, прогнозiв, рiшень; здiбнiсть до вироблення власних стратегiй [2, 266].
У дослщженнях зв'язку вiдносин i здiбностей у тому числi здатностi до творчосп багато вiтчизняних авторiв звертали увагу на ставлення до дiяльностi, яка найбiльше виконуеться. В. Мясищев говорив про велику роль схильносп до чогось конкретного, що й вщображае позитивнiше вiдношення до певного. Схильшсть означае, що дiяльнiсть приваблюе, надае задоволення, зумовлюе радiсть. Однак школи мало лише радостi, задоволення, а потрiбна ще вiдсутнiсть перепон [3,64].
Г. Лшдсей виокремляе таю види перепон:
- комформiз — основний бар'ер для творчого мислення е в людей, в яких у дитинствi певш фантази не знайшли розумiння у дорослих. Як результат — закршлення в юност^ коли юнаки та дiвчата не хочуть вiдрiзнятися вiд iнших, що призводить до небажання висловлювати незвичайш ще! через боязнь показатися смшним;
- цензура (переважно внутрiшня) — люди, яю бояться сво!х щей, схильш для пасивного реагування на навколишш проблеми, деколи небажання думати приглушуеться в них у такш степенi, що вони перестають самоусвщомлюватися;
- ригiднiсть — бар'ер, що утворюеться в процесi шкiльного навчання. Шкшьш методи допомагають закрiпити знання, але не вчать ставити i вирiшувати новi проблеми [3, 84].
Творча особистють повинна поеднувати в собi протилежнi якостi: з одного боку — це генератор щей, а з шшого неращональне мислення. Однак при цьому вона мае бути пунктуальною при збиранш факпв i рацiональною при аналiзi подш. В. Вернадський твердить про подш креативносп на первинну i вторинну: первинна креативнiсть або етап натхненно! творчостi обов'язково повинна бути вщокремлена вiд вторинно! — процесу деталiзацil творчого продукту i надання йому креативно! предметно! форми. Ця стадiя включае в себе не стшьки творчiсть, як важку рутинну працю мозку [2,266].
Креативне мислення мае велике значення в процес дослщження чи будь-яко! iншо! творчо! пращ людини. Адже наскшьки людина мислить нестандартно, щкаво, настiльки буде високою, щкавою, потрiбною !! творча дiяльнiсть, тим бiльшу користь вона принесе суспiльству.
Л1ТЕРАТУРА
1. Волошко I. М. Теоретичш методи тзнання 1 розвиток науки.— К.: Знання, 1977. — 47 с.
2. Вернадський В.И. Письма о научном творчестве / Вестник Российской А. Н. — 1993. — № 3. —
С. 260-267.
3. Комаров М. С. Основи наукових исследований /Учеб. пособие для вузов. — М.— 1998. — 125 с.
4. Моляко В. О. Творчий потенщал людини як психолопчна проблема // Обдарована дитина. —
2005. — № 6 .— С. 2-9.
5. Цехм1стров Т. С. Основи наукових дослвджень: Навч. поабник. — К.:,Слово, 2004. — 240 с.
6. Дичшвська I. М. 1нновацшш педагопчш технологи. — К., 1999.—156с.
7. Коновець С. Креатиш освггш технологи у практищ сучасно!' школи // Рвдна школа. — 2005. —
№ 3. — С.16-22.
8. Дддун Г. I. Концепщя. Положення шновацшних технологш у навчально-освггаьому простор!
Укра!ни. — К, 2000.—164 с.
Юрш СИЧЕВСЬКИЙ В1ДПОВ1ДАЛЬН1СТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГ1ЧНА КАТЕГОР1Я
Стаття присвячена проблемI розвитку I формуванню в1дпов1дальност1 як якостг особистостг, и психолого-педагог1чн1й структури в теорИ та практицг, а також розгляду умов прояву в1дпов1дальност1 як особист1сно'1 якостг в сучасному суспшьствг. Об 'ективно необх1дт взаемовгдносини у суспшьствI
характеризують обов 'язок особистостi усвiдомлено виконувати суспiльнi вимоги вiдповiдно до етичних та сощальних норм i вiдповiдати за сво'1 дИ перед собою, iншими людьми, колективом i суспшьством.
Проблема розвитку i формування вщповщальност людини була актуальною для педагопв завжди, однак в сучасних умовах вона зазнае серйозних методологiчних трансформацiй i набувае нового св^оглядного статусу. Необхiднiсть створення психолого-педагогiчних умов розвитку, формування, прояву вщповщальносп як особистюно! якостi в нишшньому суспiльствi потребуе чiткого визначення сутi цього явища.
Питанню дослщження вiдповiдальностi як психолого-педагопчно! проблеми присвячено чимало теоретичних i експериментальних дослщжень як вiтчизняних, так i зарубiжних авторiв. Основи педагопчно! теорп вщповщальносп викладено в працях Л. Гордша, В. Коротова, А. Макаренка, В. Сухомлинського, А. Ореховського, К. Пахомова, В. Сперанського, А. Плахотного, Г. Фартухова, Л. Барановсько!, Л. Вшторова, Н. Промашкова, М. Рейнвальда,
A. Алферова, М. Аплетаева, З. Васильева, Л. Косолапова, М. Мшкша, М. Седова та ш.
Особливий штерес для Державно! прикордонно! служби Украши становлять роботи вiйськових педагогiв i психологiв, зокрема: А. Барабанщикова, В. Голубева, В. Давидова, Л. Железняка, Л. Кандибовича, М. Дьяченка, М. Косенка, О. Кочина, е. Осипенкова й шших, в яких вщповщальнють визначено як значущу професшно-особиспсну яюсть вiйськовослужбовцiв.
Метою статт1 е анатз стану проблеми розвитку i формування вiдповiдальностi, 11 психолого-педагопчно! структури в теори та практицi, а також умов прояву вщповщальносп як особистюно! якостi в сучасному суспшьсга.
"Великий тлумачний словник сучасно! укра!нсько! мови" вказуе, що вiдповiдальнiсть — це покладений на когось або взятий на себе обов'язок вщповщати за певну дшянку роботи, справу, за чи!сь ди, вчинки, слова. Це складний суспшьний феномен, який мае рiзнi компоненти. Оцiнюючи особистють з позици дiяльнiсного пiдходу, найчаспше про не! роблять висновки за результатами, порiвнюючи !х iз правилами поведшки, соцiальними нормами, якi вироблеш в суспiльствi. Розглядають насамперед окремi сторони ще! дiяльностi, тому й тлумачать вщповщальнють з рiзних точок зору. В науковш лiтературi вщповщальнють класифiкують на вiдносно самостiйнi види. Так, С. Анiсiмов, В. Баюров, е. Левченко,
0. Плахотний розглядають сощальну вiдповiдальнiсть; М. Самуйлик, Г. Фартухова — щейну;
B. Мiхеев, А. Свiнцицький, Л. Слободський — професшну; С. Братусь, О. Лейст, С. Тюрш — правову.
Така класифшащя пов'язана з об'ектом вщповщальносп. Бiльшiсть авторiв, незважаючи на рiзницю в пiдходах до класифшаци сутносп вiдповiдальностi, включають до И змюту разом з об'ектом i суб'ект. Суб'ектами вщповщальност можуть бути, як правило, окрема особа, група (тодi говорять про групову вiдповiдальнiсть) чи велию групи людей, якi становлять сощальш общини (клас, рiд, людство), тобто всi тi, чию дiяльнiсть треба оцiнити.
Соцiальну природу вщповщальносп та И взаемозв'язок iз внутршшм свiтом особистостi розглядали в сво!х працях К. Альбуханова-Славська, С. Анюмов, В. Бакiров, Д. Волкогонов, Г. Гаева, I. Кон, е. Левченко, О. Плахотний, В. Сафш, В. Слободчшов. С. Анюмов вважае, що вщповщальнють мае широкий соцiальний аспект аналiзу i И можна визначити як сукупнють об'ективних вимог, що висувае суспшьство до окремих сво!х членiв i колективiв у виглядi норм, якi вiдображають суспiльну необхщнють. Психологiчний змiст вiдповiдальностi вчений розглядае як стан свщомосп (у формi свiдомостi й почуття вiдповiдальностi, обов'язку, совют тощо). В. Бакiров характеризуе вiдповiдальнiсть як поняття, що вщображае мiру вiдповiдностi дiй соцiальних суб'екпв взаемним вимогам, а також юторичним соцiальним нормам i загальним штересам. Вiн подiляе вiдповiдальнiсть на вщносно самостiйнi види: юридичну, економiчну, пол^ичну, партiйну, професiйну, екологiчну, а за рiвнем сощально! оргашзаци — на суспшьну, державну, групову, колективну.
У вшськовш педагогiцi окремi аспекти проблеми вщповщальносп та И формування розглянуп в роботах О. Аксьоново!, О. Барабанщикова, М. Видиша, I. Гамули, С. Гречка,
1. Грязнова, В. Давидова, М. 1ванова, М. Козяра, В. Корнищука, Ю. Семенова, Г. Темка, Ю. Яременка, де, зокрема, було проаналiзовано: методи вдосконалення процеав навчання i виховання у вшськових ВНЗ; питання методологiчного аналiзу вщповщальносп щодо
специфiки сyб'eктa вiдповiдaльностi, сощально1' та морально!' вiдповiдaльностi вiйськовослyжбовця та прaвооxоронця; взаемозв'язок морaльноï та прaвовоï вiдповiдaльностi, а також свiдомостi, дисциплши та вiдповiдaльностi.
Biдповiдaльнiсть вiдобрaжae "об'ективний, iсторично конкретний xaрaктер взaeмовiдносин мiж особистiстю, колективом i сyспiльством з погляду свiдомого дотримання взaeмниx вимог, що висуваються до ниx" [7, 469]. Отже, вщповщальшсть розглядаеться як аспект бyдь-якиx вiдносин (етичниx, прaвовиx, полiтичниx, економiчниx, релiгiйниx) у суспшьствь Суб'ектом вiдповiдaльностi вважаеться той, чия дiяльнiсть пiдлягae оцiнцi — суспшьство, колектив або особа (у педaгогiчниx вiдносинax — педагог, студент, курсант). Залежно вiд суб'екта вiдповiдaльниx дш вцщляеться iндивiдyaльнa, колективна, групова вщповщальшсть. Визначено, що iндивiдyaльнa вiдповiдaльнiсть формуеться як результат зовнiшнix вимог, яю висувае сyспiльство, клас, певний колектив до певноï людини в зв'язку з ïï iндивiдyaльними особливостями. Об'ект вщповщальност — це те, за що суб'ект несе вщповщальшсть, що покладено на нього й прийнято ним для виконання.
У впчизнянш нayцi поняття про вiдповiдaльнiсть, яке активно розробляеться з 60-x роюв XX ст. у роботax Л. Грядуново^ H. Miнкiноï, К. Myздибaeвa, А. Oреxовського, А. Панова, А. Плaxотного, В. Сперанського, В. Шабалша й iншиx, грунтуеться на необxiдностi диференцiaцiï мiж вiдповiдaльнiстю як стороною об^тавн^ вiдносин i вiдповiдaльнiстю як властивютю особистостi, тобто суб'екта сощальнж дiй.
Визначаючи сyтнiсть вiдповiдaльностi, H. Промашкова зазначае: "Як якiсть вщображае стiйке взaeмовiдношення елементiв об'екта i концентруе в to6í те загальне, що xaрaктеризye весь клас однорiдниx об'eктiв, так i вiдповiдaльнiсть особистосп, яка пов'язана зi всiмa ïï якостями — моральними, вольовими, емоцшними, xaрaктеризye ïï цiлiснiсть i стшкють особи, оскiльки у вiдповiдaльностi, в особливостяx виконання людиною своïx обов'язюв перед сyспiльством завжди виявляються вс компоненти псиxологiчноï структури особистостi" [5, 4З].
Таким чином, розумшня вщповщальносп як особистоï якостi у псиxологiï грунтуеться на ïï вiдповiдностi сутност фiлософськоï кaтегорiï "якicmъ". Дiйсно, вщповщальшсть як сторона об'eктивниx соцiaльниx вщносин iснye незалежно вiд того, усвщомлюе ïx особистiсть чи нi, виявляеться у вiдносинax i не юнуе поза ними. Paзом з тим, вiддзеркaленням об'eктивниx вiдносин вiдповiдaльноï залежносп е свiдомiсть i вiдчyття вщповщальносп носiя циx вiдносин — особистосп. Остання реaлiзye ïx у свош поведiнцi й дiяльностi i цим виражае власну суть у будь-якому здiйснювaномy видi дiяльностi як свою якють. Це вiдобрaжae фшософський сенс кaтегорiï "якiсть", що визначена як "невщдшьна вiд буття об'екта його ютотна визнaченiсть, завдяки якш вiн е саме цим, а не шшим об'ектом" [7, 252].
Анaлiз фyнкцiй вiдповiдaльностi пов'язаний з вивченням цieï особистiсноï якостi з рiзниx позицiй:
— як елемент свщомост розглядае вiдповiдaльнiсть особистостi А. Плaxотний;
— важливою формою самосвщомост та сaморегyляцiï вважае вiдповiдaльнiсть G. Васильева [2];
— основною властивютю особистосп, що достатньо яскраво виражае особливосп саморегуляци й aктивностi особистосп, вважае вiдповiдaльнiсть К. Абyльxaновa-Слaвськa [1];
— як властивють особистостi, ïï системне утворення дослщжуе вiдповiдaльнiсть К. Myздибaeв [З], H. Pейнвaльд [6], А. Крупнов;
— розглядае вщповщальшсть особистосп як системну якiсть H. Промашкова [5].
Анaлiз циx пiдxодiв дозволяе розглядати вiдповiдaльнiсть як регулятор поведшки
особистостi на основi передбачення ïï наслщюв, що здiйснюються у рiзниx формax, над дiяльнiстю суб'екта щодо виконання ним прийнято норм i правил. Отже, робиться акцент на важливосп контролю за виконанням обов'язюв, що об'ективно накладаються на суб'екта у виглядi норм i правил. У зв'язку iз цим К. Абyльxaновa-Слaвськa визначае вiдповiдaльнiсть як форму "активност особистостi через привласнення нею зовнiшньоï необxiдностi та здшснення внyтрiшньоï необxiдностi" [1].
Pозрiзняють зовшшш форми контролю (кaрaнiсть, сaнкцiï, пщзвпшсть тощо) i внyтрiшнi форми саморегуляцш (почуття обов'язку, совiсть, вiдчyття вщповщальносп). Згiдно з теорieю локусу контролю (Дж. Pоттер), е два типи вщповщальносп. Biдповiдaльнiсть першого з нж
пов'язуеться з штернальним локусом контролю, коли людина приймае вщповщальнють за поди, що вщбуваються в И житп, на себе, пояснюючи !х своею поведiнкою, характером, здiбностями. При другому тиш вiдповiдальностi людина з екстернальним локусом контролю схильна приписувати вщповщальнють за все зовшшшм чинникам: шшим людям, долi, випадковостi, навколишньому середовищу.
Вщповщальнють особистост формуеться в процес спшьно! дiяльностi суб'ектiв у результат штерюризаци соцiальних цiнностей, норм i правил. Вона е такою характеристикою особистосп, що вiдрiзняе соцiально зршу особистiсть вiд соцiально незршо! [4, 247]. Зршють людини визначаеться не стшьки бiологiчним дозрiванням, скiльки тим, якою мiрою вона буде здатною приймати на себе вщповщальнють i контролювати власш вчинки.
Комплексними iндикативними ознаками вiдповiдальностi як регулятора поведшки особи е:
— iнтерiоризацiя особистютю вимог, що об'ективно накладаються, — обов'язюв;
— усвiдомлення сутi обов'язюв i передбачення наслiдкiв !х невиконання для себе й шших людей;
— оргашзащя виконання обов'язкiв iз зовнiшнiм i внутрiшнiм контролем процесу та результату;
— прояв емоцшного ставлення до виконання обов'язкiв.
Щодо психолого-педагопчно! структури вiдповiдальностi як якостi особистост^ то аналiз наукових джерел дае пщстави стверджувати, що в них немае едност поглядiв. Так, М. Левювський, О. Спiрiн вважають, що психолого-педагопчна структура вiдповiдальностi включае в себе мотивацшний, когнiтивний i практичний компоненти. О. Плахотний, В. Мухамедьяров зараховують до структурних компонентiв вщповщальносп емоцiйний, вольовий, iнтелектуальний та св^оглядний компоненти. М. 1ванов i В. Студентов вважають, що психолого-педагопчну структуру вщповщальносп становлять емоцiйний, вольовий та штелектуальний компоненти. А. Немчiнiнов пропонуе структуру вiдповiдальностi розглядати у взаемозв'язку мотивацшного, гностичного, вольового й емоцшного компонент, кожний з яких виконуе вiдповiдну функцiю.
Проведений аналiз дозволяе розглядати вщповщальнють як системну особистюну якють, що е результатом вщображення об'ективно необхiдних взаемовiдносин у суспшьствь Вони характеризують обов'язок особистостi усвщомлено виконувати суспiльнi вимоги вiдповiдно до етичних та соцiальних норм i вiдповiдати за сво! дi! перед собою, шшими людьми, колективом i суспiльством.
Висновки. Незважаючи на велику кшькють дослiджень з питань розвитку i формування вiдповiдальностi, !! психолого-педагопчно! структури як якосп особистостi, можна стверджувати, що едност поглядiв на цю проблему немае. Одшею з причин цього стану е нерозробленють у практищ виховання единого розумшня вихователями шляхiв й умов формування вщповщальносп, неузгодженють дiй при розв'язанш цього завдання. Це, насамперед, пов'язано з недостатньою теоретичною розробкою зазначено! проблеми.
Перспективами подальших розвiдок у цьому напрямку е дослiдження та обгрунтування критерi!в формування вiдповiдальностi як професшно-особистюно! якостi в майбутнiх офiцерiв-прикордонникiв, розроблення дiагностичного iнструментарiю для педагопчного монiторингу формування вiдповiдальностi в умовах навчального процесу вшськового ВНЗ.
Л1ТЕРАТУРА
1. Абульханова-Славская К. А. Жизненные перспективы личности // Психология личности и образ жизни. — М.: Наука, 1987. — 145 с.
2. Васильева З. И., Седова Н. В. Воспитание дисциплинированности и ответственности у школьников в учебном процессе: Учеб. пособие. — Л.: ЛГУ им. А. И. Герцена, 1983. — 75 с.
3. Муздыбаев К. Психология ответственности. — Л.: Наука, 1983. — 240 с.
4. Психология: Словарь / Под ред. А. В. Петровского и др. — М.: Политиздат, 1990. — 440 с.
5. Промашкова Н. А. Об ответственности как системном качестве личности студента // Студент на пороге XXI века. — М.: Изд-во УДН, 1990. — С. 41-53.
6. Рейнвальд Н. И. Психологические проблемы изучения и формирования личности студента как будущего специалиста // Студент на пороге XXI века. — М.: Изд-во УДН, 1990. — С. 16-31.
7. Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопе
