CC BY
12Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 25 (64). № 4, ч. 2. 2012 г. С. 9-14.
УДК 811.161.2'(367+37)
В1ДНОШЕННЯ ЩЕНТИФ1КАЦП В СКЛАДНОП1ДРЯДНИХ ОЗНАЧАЛЬНИХ РЕЧЕННЯХ
Андрейко Я. В.
Хар^вська медична академiя пслядипломно/ освти, м. Харшв
У статп проанатзовано складношдрядш означальш речення референщально! тотожностi; з'ясовано, що речення з вiдношенням щентифшаци близькi до речень з вщношенням тотожностi: обидва компоненти належать до конкретного об'екта. Доведено, що на вщношення щентифшаци в значнiй частит випадюв вказуе лекси-чне наповнення тдрядного: звернення до минулого; вживання дieслiв, що сигнат-зують про ситуащю впiзнавання; наявнiсть обмежувальних речень в шслятексть
Ключов1 слова: вщношення щентифшаци, актуальне членування, ситуащя впi-знання, контекст.
Постановка проблеми. У сучаснш лiнгвiстицi центральне мiсце посiдаe проблема вивчення мови у динамщ И реального функцюнування. Це спричиняе iнтерес до конкретних виявiв мовно! дiяльностi. Проблема взаемозв'язку слiв, вщповщних 1м концептiв i знань об'ективного св^у е складовою частиною проблеми стввщно-шення мови, мислення i об'ективно! дiйсностi - найважлившо! проблеми лшгвюти-ки, що вивчалася на протязi десятилiть усiма лiнгвiстичними школами i напрямка-ми.
Семантичнi аспекти формування, лiнгвiстичнi показники психологiчних моти-вацiй, когнiтивнi фактори функцiонування мовленневого потоку безпосередньо чи опосередковано розглядають як украшсью (Ф. С. Бацевич, Т. Ра^евська, О. Селiванова), так i зарубiжнi лiнгвiсти (В. Г. Адмош, Л. Азнабаева, Т. Винокур, В. Г. Гак, Г. Солганик, I. Труфанова, Т. Шмельова).
Найбшьш широке розповсюдження серед лiнгвiстiв отримала денотативна (референтна) концепцiя значення речення, мета яко! полягае у визначенш вiдношень мiж висловленням i екстралiнгвiстичною ситуацiею (подiею), що позначаеться цим висловленням [2, с. 6]. За денотативною концепщею вивчаються речення тотожнос-тi (у широкому сми^ цього значення) на зразок: Он ¡де назустр1ч та ж1нка, що вони [Марийка 7 Дмитрик] наймають у нег хату, вона, мабуть, знае... (М. Коцю-бинський) i Не свариться м з ким, як от1 наш1 пенаонерки, що часом гх 7 розборо-няти доводиться (О. Т. Гончар).
У цих реченнях обидва компонента належать до конкретного об' екта. Вони ре-ферентш, будуються за схемою Х е У. Однак, модель Х е У може виражатися по-рiзному: як тотожшсть, якщо метою висловлень е вказiвка на те, що щ iменнi показники стосуються одного й того ж об'екта (Х е У; Х=У (а не Ф)), або як щентифшащя, тобто видшення певного об'екта з ряду подiбних (Х е У (а не X)).
Дослщжуваш речення привертали увагу багатьох дослiдникiв (К. Берка, I. Беллерта, Н. Д. Арутюново1, А. М. Пешковського, С. В. Ломакович, I. Б. Шатуновського, Д. Вайса, М. Олексдак та шших), однак працi з синтаксису складного речення, класифшацшш описи ще1 одинищ в лiтературi свiдчать про те, що не iснуe !х однозначного визначення: термiни «тотожшсть», «щентифшащя», «ототожнення» нерiдко вживаються як синонiми, взаемозамшюються.
Вiдношення щентифшацп розглядаються, головним чином, убшомшативних i бь iнфiнитивних реченнях, але вони вiдмiченi i серед означальних речень - конструкци «аз займенниковим показником тотожностi той самий: Це той самийX, який... », хоча i з обмовкою про те, що вони вiдхиляються у бiк щентифшацп вiд зразка власне тото-жнiсть. Завдання статп i полягае в аналiзi особливостей змiсту цих конструкцiй.
Речення iз займенниковим показником тотожностi той самий на зразок Фон Шварц остовтв. Прямо в серце йому впилися слова напису, що палахкотыи золотом трохи вище в1д В1чного вогню:
«МИКОЛА ГОРЕНКО Солдат-композитор 1941
В1чна слава героям!»
«Це вш! Це той самий солдат, що ствав йому зловюну тсню про вогонь. Той самий, iсторiя якого разом з життеписом дтей та !хнього вчителя, ввшшла до книжки «Вогонь не спопелiе правди» (О. П. Бердник) знаходяться на перифери вщно-шень власне тотожносп й щентифшаци. Терми, що заповнюють валентностi показ-ника тотожносп у цiй моделi (Х - той самий У), не рiвноправнi в комушкативному вiдношеннi. Перший компонент виражае концепт, актуалiзований у попередньому реченш, другий компонент актуалiзуеться в самому реченш тотожностi й складае разом iз показником тотожностi рему. У той же час терми рiвноправнi з точки зору семантики та ступеня референтносп. Бiльш того: вони навт частково тотожнi в концептуальному та номшативному вiдношеннi, а саме: вони мають одну й ту ж «вершинну», «родову» частину в дескрипцiях, що !х описують. Так, у прикладi на зразок: Колись, як виросте, може, вш [Баглай] цш Шпачисi хоч чарку шднесе. За те, що бабувала. Що пуп зав'язала серед такого страхуя!.. Так з'явився на св^ ще один Баглай, нащадок металурпв. Оцей самий, що тепер на багла1вському родинно-му лiжку не вмщаеться (О. Т. Гончар) мова йде про тотожшсть або рiзницю осiб чоловiчоl статi, що мають одне й те ж саме прiзвище - Баглай (Баглай1 - нащадок металурпв = Баглай2, що тепер на багла1вському родинному лiжку не вмщаеться).
Хоча той самий i другий компонент разом належать до реми, в комушкативному вщношенш вони все ж таки нерiвноправнi, бо в абсолютнш ко-мушкативнш вершиш, в фокусi речення - тотожшсть. У реченнях iз вщношенням iдентифiкацil iдентифiкуючий концепт вибираеться iз ряду альтернативних (будь-яка шформащя передбачае можливiсть iншого, тобто альтернативи). Однак, Баглай, що тепер на багла1вському родинному лiжку не вмщаеться, не протиставляеться нiякому iншому Баглаю. Те, що альтернативою у реченнях цього типу е «тотожний» / «не тотожний», можна показати при запереченш: Невiрно, що це той самий Баглай, що... = Це не той самий Баглай, що... = Це шший Баглай. При цьому заперечення
10
В1ДНОШЕННЯ ЩЕНТИФ1КАЦП В СКЛАДНОП1ДРЯДНИХ ОЗНАЧАЛЬНИХ РЕЧЕННЯХ
тотожносп е фшальним комушкативним актом, стверджувально1 щентифшаци (який саме iз Багла1в) не потрiбно. Проте речення з той самий не можуть бути вико-ристанi як вщповщь на запитання щентифшаци: Хто це? Хто iз них Баглай? Вони можуть бути лише вщповщдю на запитання типу Це той самий Баглай, що... чи не той самий? (тобто запитання тотожносп, що будуеться за схемою Х=У чи Х^У). Для запитань вщношення щентифшаци е характерним те, що поряд iз питальним словом може використовуватися дейктичний займенник, а також визначення, що експлiкують ознаки об'екта.
На вщношення щентифшацп значною мiрою вказуе лексичне наповнення шд-рядного: вказiвка на минулий час (бувало, колись), посилання на досвщ особи, що встановлюе вiдношення щентифшаци, на джерело його обiзнаностi про особу або предмет, що щентифшуеться, як от: Яка була рiчка! Яка була рiчка! Прекраснiша мiж усiма рiчками! Та сама, що перебродили И, бувало, в косовицю в селi дiвчата з граблями, вилами, з бшими сорочками в руках над головами, з чарiвними тснями й смiхом... (О. Довженко), А коли втихнуть там оплески, вщлунають слова напучень та поздоровлень, коли вщмшниця Алла Ратушна вже схлипне, вщ iменi всiх однок-ласникiв прощаючись з рiдною школою та вчителями, а директор радгоспу Пахом Хрисантович скрипучим голосом пообiцяе випускникам, на вщзнаку 1хньо1 активное' участi у виробництвi, дати грузовик для екскурси, - пiсля цього вс учасники вечора висипають на подвiр'я i Гриня Мамайчук, вщповщальний за радiолу, вмикае для сюрпризу винуватцям торжества ту саму мелодда, якою проводжала Земля Гагарiна в пол^ (О. Гончар), Народ ахнув i завмер: широким проходом помiж солдат в старому шмецькому мундирi i картузi з орлом дибала на задшх ногах вiвчарка, трима-ючи в переднiх лапах той самий хлiб, якого подарували «хлiбороби-собственники»(Г. М. Тютюнник), Його [Миколу] привели до клубу. До того самого клубу, де вш минуло1 ночi грав (О. П. Бердник).
Використання в контекстi або самому шдрядному дiеслiв, що сигналiзують си-туацiю впiзнання, е ознакою вщношення щентифшаци, напр.: Станiшевський тзнав у ньому того самого парубка, який кинув йому межи очi цукерки, i оскаженiло потяг його канчуком раз i вдруге... (П. Й. Панч), Нарешт пригадав: це той посполитий, що торш утш з Полтавщини (Ю. М. Мушкетик), Гшвом запаленi хлопцi хотiли вби-ти його, але Микола не дозволив. Тому, що вважав неможливим убити беззбройно-го, а ще, може, й тому, що вшзнав у ньому поплiчника того самого фон Шварта, який звелiв розстршяти Миколу. Саме цей офщер давав наказ солдатам до виконан-ня вироку (О. П. Бердник).
Найбшьш виразно вщносини щентифшаци виражаються тодi, коли речення да-ного типу вводяться в текст за допомогою типового предиката щентифшацп i е [6, с. 87], займенника це, яке ставить той самий в позищю присудка: Вш i слова не мовив, а Гальперш уже був переконаний, що це i е саме той пан, про якого писав йому м> сяць тому Ротшильд, якого чекали у Верхiвнi i яким цiкавились у кляшторi Босих кармелтв (Н. Рибак).
Аналiз текстових фрагментiв, що мiстять данi конструкци, показуе:
1. 1снують контексти, в яких вщносини iдентифiкацil встановлюються персонажем твору з його позици, iз його точки зору, в його свт: Маленькi дорогi фшурки
11
тих самих шхотинщв, тих самих десантниюв, яких стшьки разiв возив на бронi, з якими жив тюним сiмейством, де навпш усе - харчi, махорка, небезпека, смерть (Ю. М. Мушкетик).
2. Конструкци щентифшаци використовуються в дiалозi для того, щоб у сшврозмовника склалася правильна референтна сшввщнесешсть знака, нерiдко це е темою дiалогу:
- Вона вигхала, а в1н за нею. Молодий, знаете... любов.
- Це та, що втекла з техникуму? - спитав ШаблШ. - Галина Гайворон, сестра
Платона? (М. Я. Зарудний).
3. 1снують контексти, де вщносини щентифшацп встановлюе автор твору на користь читача, для того, щоб нагадати йому про вже згадану особу або предмет: Першим в1дкривае його [Володчин] вчитель, той самий, що не хот1в його прийняти (У.О.Самчук), 1ван уперся правою рукою врозвору, л1вим плечем у паку - ту саму, яку хот1в в1дтягти Курт, натис (Ю. М. Мушкетик).
Для речень з вщношенням щентифшаци характерна наявшсть обмежувальних речень в шслятексп, що повщомляють про т вщмшносп, яю виявилися в результат зютавлення вщомих рашше ознак особи або предмету з тепершшми, напр.: Водно-раз З1гфрид одбивав пальцями такт об полудрабок воза. Той самий З1гфрид, який уноч1 так ласкаво розмовляв з мамою вв1 см. Це вже був не в1н, а зовам гнший З1гф-рид. Умформований солдат, якому вклали в руки зброю й сказали, що з нею ти ви-щий од уах тших (Ю. М. Мушкетик), Для супроводу посла пригхав той самий дум-ний дяк, який приймав в1д Мужиловського в1рч1 грамоти, але зараз в1н уже низько кланявся й посм1хався улесливо (П. Й. Панч), Никифор пам 'ятав Василькового друга 1вана ще з партизанських дтв.б1довий 7 км1тливий був хлопець. Присадкуватий, прудкий, з чорними, як вуглики, очима, смоляною кучмою волосся, вгн завжди посм¡-хався. А тепер ось стогть перед ним той самий 1ван Лобода, 7 не той. Зовт майже не зм1нився, та усм1шка пригасла. Печаль нав1ки поставила печатку на молодому, замурзаному зараз чол1. У погляд1, в стриманих руках Никифор одразу в1дчув дорос-лого чолов 'ягу (М. А. Чернявський).
Той самий сигналiзуе про те, що даний предмет був вже згаданий. Нагадування в ситуаци вшзнавання дозволяе штерпретувати вщносини в даних конструкщях як вщносини щентифшацп: Той самий челядник, що впускав Пал1я й 1скру, виштовху-вав якогось чолов1ка (Ю. М. Мушкетик).
Ще ближчими до речень iз вщношенням щентифшацп е конструкци на зразок Х 1 е У, напр.: Пом1тивши зац^кавлення присутнього, Лобода пояснив йому, що чолов1к цгег ось В1ри Пилитвни 7 е той в1домий сталевар 1ван Баглай, що зараз у Бхыаг плавки дае (О.Гончар); Це той В1ктор, з яким вони [Наталка] дружили з восьмого кла-су; Це той, що шептав на станцИНаташ1: «Тут ус беруть хабар1...»; Пишва з министерства, - обернувся Фед1р Власович 7 остовтв: так, це той, що колись вдерся до нього на квартиру... (М. Зарудний); Х1ба не знаете: це ж той Грицько, що його замкнули в тюрму, бо в1н, аючи, наання в картуз7 сховав (В.Барка); Хмельницький був у бтй сорочцг з низеньким комгрцем, зав 'язаним зеленим шнурком, в широких шароварах 7 в запорошених юхтових чоботях, на халявах яких позначились сл1ди в1д стремен. Кривотс подумав про себе: «Оце той 7 е один, по якому журиться Украг-
12
ВЩНОШЕННЯ ЩЕНТИФ1КАЦ11 В СКЛАЩНОПЩРЯЩНИХ ОЗНАЧАЛЬНИХ РЕЧЕННЯХ
на» (П. Панч). 1з вщношенням тотожносп 1х спорiднюе те, що в комушкативному фокусi знаходиться показник тотожносп е i вiдсутня можливють вибору iз ряду по-тенцшно iдентифiкуючих альтернатив. Разом iз тим щ речення мають ознаки, як зближують 1х з вiдношенням щентифшаци. Хоча обидва об'екта актуалiзованi в тек-стi, актуалiзацiя 1'х стосуеться рiзних моментiв ^му^^товно'' «юторп». Об'ект, по-значений 2-м компонентом (У + щентифшуюча дескрипцiя) введено у текст рашше, а об'ект, позначений 1-м компонентом (Х), актуалiзовано щойно. Наприклад, у ре-ченнi на зразок Я був св1дком уах тих под1й, - в1дпов1в Юрт 1ванович. - Я 7 е той хлопчина, котрий захоплено слухав вогна-тсняра (О. П. Бердник) вщсутнють альте-рнативи компенсуе 2-ий компонент (той хлопчик, котрий захоплено слухав вогна-тсняра), який дозволяе Юрiя 1вановича ототожнити з хлопчиком. На вщмшу вщ речень iз показником тотожносп «е», комунiкативним завданням усього тексту, що його включае, е щентифшащя об'екта, вщомого за описом. Цей текст вщноситься до ситуаци «затримано!» або «вщкладено!» щентифшаци. Вибiр iдентифiкуючого об'екта в «iдентифiкуючих текстах» вщбуваеться у два етапи: спочатку вщбуваеться актуалiзацiя об'екту, а вже по^м його ототожнення.
На перифери також знаходиться номiнативна тотожнiсть, яка у класичнш формi вiдбуваеться мiж власними назвами, а також може включати як сво! термiни загаль-нi назви iдентифiкуючого типу. Перша назва одночасно виступае i як щентифшатор предмета мови, i як його назва, тобто е бiфункцiональною. Це речення на зразок Коло Гафтки сид1в Олекса Безик, якого на сел1 звали Швтора Лиха. В1н мав д1тей, як маку, г анг клаптика поля... В1н тгльки й жив з того, що на клишоногШ кобилг возив жид1в на вокзал (М. Коцюбинський); Декарт 7 е Картез1ус; Семасюлог1я - те саме, що семантика ^ словника). Вони будуються за моделлю Х - це (одне 7 те ж, що) У. Вщношення речень цього типу визначаеться лише за контекстом: якщо у них по-вщомляеться, що особа, предмет або клас предме^в мае бшьше одше! назви (Зевс -це Юттер), то мова йде про вщношення тотожносп, якщо ж особа, предмет або клас предме^в вибираеться з ряду подiбних, то це вщношення щентифшаци (Зевс -це Юттер, а не Нептун).
Висновки. Вщносини щентифшаци - це контекстна семантика, обумовлена потребами розвитку тексту, необхщшстю однозначно! референци вживаних назв, не-обхщшстю скршлення фрагменпв тексту, об'еднаних участю одних i тих же ошб або предме^в. Вiдносини ототожнення - це переважно семантика, для усвщомлення яко1' достатньо конструкцп, так як 11 вираження пов'язане з особливостями будови конструкцп.
Список л^ератури
1. Арутюнова Н. Д. К проблеме функциональных типов лексического значения / Н. Д. Арутюнова // Аспекты семантических исследований. - М. : Наука, 1980. - С. 156-249.
2. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы : [монография] / Нина Давидовна Арутюнова. - М. : Наука, 1976. - 383 с.
3. Горголюк Н. Г. Речення тотожност в сучаснш украшськш мов1 : дис. на здобуття наукового ступеня кандидата фшол. наук : спещальшсть 10.02.01 «украшська мова» / Н. Г. Горголюк. - К., 2005. - 187 с.
4. Стросон П. Ф. Идентифицирующая референция и истинное значение / П. Ф. Стросон // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 13. - М. : Прогресс, 1982. - С. 109-133.
13
5. Сьорл Дж. Р. Референция как речевой акт / Дж. Р. Сьорл // Новое в зарубежной лингвистике. -Вып. 13. - М. : Прогресс, 1982. - С. 179-202.
6. Шатуновский И. Б. Семантика предложения и нереферентные слова (значение, коммуникативная перспектива, прагматика) : [монография] / Илья Борисович Шатуновский. - М. : Школа «Языки русской культуры», 1996. - 400 с.
Андрейко Я. В. Отношения идентификации в сложноподчиненных определительных предложениях / Я. В. Андрейко // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2012. - Т. 25 (64), № 4, ч. 2. - С. 9-14.
В статье проанализированы сложноподчиненные определительные предложения референциально-го тождества; выяснено, что предложения с отношением идентификации близки к предложениям с отношением тождества: оба компонента принадлежат к конкретному объекту. Доказано, что на отношения идентификации в значительной части случаев указывает лексическое наполнение придаточного: обращение к прошлому; употребление глаголов, сигнализирующих о ситуации узнавания; наличие ограничительных предложений в послетексте.
Ключевые слова: отношение идентификации, актуальное членение, ситуация узнавания, контекст.
Andreiko Y.V. The connection of identity in the compound modifier sentences / Y.V. Andreiko // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2012. - Vol. 25 (64), No 4, part 2. - P. 9-14.
The article examines the complex sentences of referential identity; it is found out that sentences with the relation of identification similar to the sentences with the relation of identity: both components belong to the concrete object. It is proved that the lexical content of the subordinate clause specifies on the relation of identification: reference to the past, the use of verbs which give signals of situation of recognition, the presence of restrictive clause in the after text.
Key words: relation of identification, actual articulation, situation of recognition, context.
Поступила в редакцию 26.10.2012 г.
14
