CC BY
26
УДК: 291.4
Крупник Я.Г., доцент ® Лье1еський нацюнальний ушеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З.Гжицького
ВИХОВАННЯ ДОБРОГО ХАРАКТЕРУ ЗА АПОСТОЛОМ ПЕТРОМ
У статт1 розглядаються осноеш аспекти еихоеання доброго характеру на основI соборних послань апостола Петра.
Ключовi слова: Бог, 1сус Христос, Сеятий Дух, апостол Петро, людина, е1ра, добро.
Бог усе створив «добрим» [пор.: Бут. 1, 31]. За свщченням Святого Письма, зло з'являеться шзшше - через вщкинення добра. Зло не виникае як нова дшсшсть, «не кнуе зла за природою i шхто не е злим вщ природи, оскшьки Бог не е творцем зла» [3]. Воно е обмеженням i спотворенням уже юнуючого (...). Внаслщок ^хопадшня у свгг входить зло, яке Бог допускае задля покаяння i навернення людини (...) [2, п. 141].
Створена доброю, людина мала поступово досягати досконалост^ Ось чому святий 1риней порiвнюе райський стан першого Адама з невиншстю дитини (...). Зростати до другого Адама - Христа - це приймати благодать Святого Духа аж до постшного перебування в нш (...) [2, п. 126].
Таке зростання людини вщ образу до подоби Божо! е особовим зростанням, яке вщбуваеться у вшьному спшкуванш людини з Богом (...) [2, п. 125]. Зрозумшо, це досягаеться через Свангелш [пор.: 2, п. 40] - «вона бо -сила Божа на спасшня кожному, хто вiруе [Рим. 1, 16]» - у Церкв^ що е мкцем зростання людини у святости дарованш благодаттю Святого Духа. Адже, Христос Господь, перед вознесшням на небо, доручив апостолам, щоб £вангелiе, яке Вiн сповнив та власними устами сповктив, вони проповщували усiм як джерело вЫе! спасенно! правди i всякого морального правила: «1д^ь, отже, i зробiть учнями вс народи: хрестячи !х в iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа; навчаючи !х (...) [Мт. 28, 19]; (...) проповщуйте Свангелш (...) [Мк. 16, 15], (...) покаяння на вщпущення грiхiв (...) [Лк. 24, 47; пор.: Йо. 20, 23], (...) i будете мо!ми свщками (...) аж до краю землi [Дi. 1, 8]».
Будiвничий Церкви - Христос - дав «ключi Небесного Царства» Петрову заявивши йому - «(...) що ти на землi зв'яжеш, те буде зв'язане на небц i те, що на землi розв'яжеш, то буде розв'язане й на небЬ> [Мт. 16, 19]. Прийнявши цю духовну настанову, верховний апостол Петро, тсля зiслання Святого Духа, започатковуе першу громадку християн - ерусалимську Церкву. Згодом вш передав И пiд провiд апостола Якова, а сам подався в Антюхш, звщтшь, через Малу Азш, дiстався до Риму.
З Риму апостол Петро, тд час Неронового переслщування, написав два коротенькi послання до Церков Мало! Ази, яю зазнали були жорстоких
® Крупник Я.Г., 2011
переслщувань. Щоб тдбадьорити й заохотити вiрних до витривалости, апостол нагадуе 1м про Страстi 1суса Христа i повчае, що переслiдування - це кпит вiри, конечна проба, щоб виявилося, хто достойний великого дару вiри, а хто ш [1].
Початок вчення верховного апостола Петра ми знаходимо у Дiяннях апостолiв, вже у першому роздш, де зазначенi тi поди, коли тсля Вознесiння Христового молода християнська спiльнота в Gрусалимi у горнищ пильно й однодушно перебувала на молитву й вже за тих дшв «Убралось !х разом яких 120» [пор.: ДМ, 14-15]. Й уже невдовзi апостол Петро, сповнений Святим Духом, серед велико! юрби побожних людей пщшмае свш голос про 1суса Назарянина, якого було вбито «руками беззаконних», i якого «Бог воскресив, порвавши пута смерти» [пор.: Д^2, 23-24]. I на цю жагучу й безстрашну промову вщбуваеться, буквально, чудо. «Т ж, що прийняли його слово, охристились, i того дня до них пристало яких три тисячi душ» [Д1 2, 41]. Безперечно, це стаеться тд дiею Святого Духа, але й також через свщчення самого Петра, його знання Святого Письма [пор.: Д1 1: 16, 20; 2: 16-21, 25-31, 34-35], а також силу слова патрiярха Давида, яю й стали словами промови апостола Петра.
Сила ^в Петра - це продовження вчення 1суса, який заявив апостолам: «Коли ви перебуватимете в мо!м слов^ ви дшсно будете учнями моши i стзнаете правду, i правда визволить вас» [Йо. 8, 31-32]. «Я - двер1 Хто ввшде крiзь мене - спасеться» [Йо. 10, 9].
Ще у тих часах Симон Петро промовляв до 1суса: «Господи, а до кого ж ^и нам? Це ж у тебе - слова життя вiчного! Ми й увiрували й стзнали, що ти -Божий Святий» [Йо. 6, 68-69]. Й апостол Тома запитував: «Господи, не знаемо, куди ти йдеш. I як нам знати тую путь?» [Йо. 14, 5]. А 1сус до нього: «Я - путь, ютина i життя! Шхто не приходить до Отця, як тшьки через мене» [Йо. 14, 6].
I не тшьки через покликання, але й великий життевий досвщ, у першу чергу страждань й глибоких душевних переживань, можна так заявити про Господа: «Ти дав меш дороги життя знати; сповниш мене радощами перед тво!м видом» [Д1 2, 28]. А ще перед цим промовляе Петро словами Давида: «Я бачив Господа передо мною завжди, бо вш у мене по правищ, щоб я не захитався. Ось чому звеселилось мое серце i зрадiв мш язик. До того й тшо мое вщпочине в надп. Бо ти не зоставиш душi мое! в адi i не даси твоему святому бачити згглшня» [Дi. 2, 25-27].
Саме у цих словах [Д1 2, 25-28] концентруються Божi чесноти, яю стають справжнiми християнськими чеснотами, а саме - вiра, надiя, любов, що служать, можна сказати, серцевиною людського характеру, охарактеризувати який можна як добрий характер. Цей добрий характер насправдi робить людину доброю, милосердною, люблячою. У цьому ми переконуемося iз вчення апостола Петра, висловленого у його посланнях.
Насамперед, слiд звернути увагу на те, як Петро, апостол 1суса Христа, прославляе Отця Небесного. Найперше, вш благословляе Бога i Отця Господа нашого 1суса Христа за велике милосердя, виявлене у вщродженш нас до живо! нади через воскресiння 1суса Христа з мертвих, до спадщини, збережено! для
нас на небi [пор.: I Пт. 1, 3-4]. Називае Бога довготерпеливим, який не хоче, щоб хтось загинув, лишень щоб ус прийшли до покаяння та спаслися [пор.: I Пт. 3, 20; II Пт.: 3, 9; 3, 15]. Говорить про справедливкть Божу, що виявляеться через Спаса куса Христа та вiру [пор.: II Пт. 1, 1], бо Господь знае, як визволяти побожних вщ спокуси, а неправедних тримати на день суду [пор.: II Пт. 2, 9], коли День Господнш прийде неочжувано [пор.: II Пт. 3, 10] i настане нове небо i нова земля [пор.: II Пт. 3, 13].
«Бо настав час починати суд вщ Божого дому (...)» [I Пт. 4, 17], а т^ «яю страждають з Божого зiзволення, нехай у доброчинност довiряють вiрному Творцевi сво! душЬ> [I Пт. 4, 19]. «А Бог усяко! благодат (...) удосконалить, утвердить, змщнить, утривалить. Йому слава i сила по вжи вiчнi! Амшь» [I Пт. 5, 10-11].
Прославляючи Творця, верховний апостол Петро ставить особливий наголос на доброчинност i заявляе, що така бо воля Божа, щоб ми творили добро [пор.: I Пт.: 2, 15; 3, 11], «бо очi Господш на праведних, i Його вуха звернеш до 1хньо1 молитви (...) [I Пт. 3, 12]. I сам закликае нас добро чинити [пор.: I Пт.: 2, 12; 2, 20; 3, 11; 4, 19] й добро обер^ати [пор.: I Пт. 3, 13]. Водночас заявляе, що доброчинщ, дшсно, заслуговують на похвалу [пор.: I Пт. 2, 14], а хто служить один одному, тих називае добрими домоуправителями рiзноманiтноl Божо! благодат [пор.: I Пт. 4, 10]. Визнае, що i пани можуть бути добрими та лагщними, а не тшьки прикрими [пор.: I Пт. 2, 18].
Таким чином, у повчаннях верховного апостола Петра ставиться особливий акцент на добро, тобто добровшьне обрання Бога й перебування з Ним. Адже, у змаганш мiж добром i злом остаточно переможе добро, уособлене в потомствi жшки. Запорука ще! перемоги випливае не з людських зусиль, а з Божого Слова, даного в Об^нищ [2, п. 160]. Тому й зауважуе апостол Петро, ототожнюючи добро iз справедливою: «Та й хто вам заподiе лихо, коли ви стали ревнителями добра? Бо коли i страждаете за справедливкть - ви щаслив^» [пор.: I Пт. 3, 13-14].
Вш закликае не боятися погроз i не тривожитися, а Господа Христа святити у сво!х серцях, i завжди бути готовим дати вщповщь кожному, хто цього вимагае, «однак iз скромшстю та острахом, маючи добру совкть, щоб, власне, тод^ коли вас обмовляють, були осоромлеш т^ яю вчиняють наклепи на вашу добру в Христ поведшку» [пор.: I Пт. 3, 14-16]. «Лшше бо, - коли така вже воля Божа, - страждати, робивши добро, шж зло творивши» [I Пт. 3, 17].
Ось де вершина повчань верховного апостола Петра. Тут, мов у дзеркал^ вщбиваеться утверджена вiра Петра, блаженна надiя на Господа, й любов щирого серця апостола - доброго пастиря до сво!х вiрних. Нагадуючи !м про Страст Iсуса Христа, й запевняючи спасшня через хрищення, верховний апостол для вiрних просить доброго сумлшня у Бога через воскресшня Iсуса Христа [пор.: I Пт. 3, 21], «щоб решту часу жити, в тш, не за людськими похотями, а за волею Божою» [I Пт. 4, 2]. «Будьте мудрi й тверез^ здатш до молитов. Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу грiхiв покривае! Будьте гостинш (...). Служггь один одному (...). Говорггь лише у
глуздi Божих ^в, служт лише у дус тк! сили, яку дае Бог через 1суса Христа, якому слава й сила по вiчнi вжи! Амiнь» [I Пт. 4, 7-11].
Наголошуючи на вихованш доброти, а, рiвночасно, й добрих рис (характеру), треба зазначити, що апостол Петро не забувае, а навт тдкреслюе особливу роль добро! науки - пророчого слова. Однак, категорично заявляе, що «нiяке в Письмi пророцтво не припускае особистого тлумачення, бо (...) промовляли свят люди вщ Бога» [II Пт. 1, 19-21]. Разом з тим, остеркае вщ лжевчителiв, якi ведуть погубш ересi й спокушають людей ^и «слiдом за !хньою розбещенiстю, i через них дорога правди буде зневажатися (...), оманними словами торгуватимуть вони вами» [пор. II Пт. 2, 1-3].
Бажаючи вiрним збшьшення благодат i миру через стзнання Бога й Iсуса, Господа нашого, апостол Петро закликае докладати уЫх старань i зрощувати у вiрi чесноту, а в чеснотi - тзнання, у пiзнаннi - стриматсть, у стриманостi - терпеливiсть, у терпеливост - побожнiсть, у побожност -братолюбство, в братолюбствi - загальну любов. «Бо якщо це буде у вас, i буде у вас його багато, то воно не залишить вас без дша й без плоду для глибшого тзнання Господа нашого куса Христа» - робить таке заключення апостол [пор.: II Пт. 1, 1-8]. Ось де еволющя духовност людини iз добрим характером!
Отже, iз послань верховного апостола Петра, яю були написаш для вiрних у час важких випробувань, ми й сьогодш можемо почерпнути живу науку, у всш И повнои, що потрiбна нам для духовного зростання. Ця наука представлена у духовному, науковому й практичному аспектах.
Духовний аспект виховання доброго характеру акцентуе на Божш волi у творiннi добра. Науковий аспект наголошуе на добрш науцi - дорозi правди, яка веде до спасшня. Практичний аспект вказуе на виховання доброго характеру людини, який необхщний для виконання добрих дш, що, незважаючи на випробування, потрiбно робити постiйно.
Л1тература
1. Святе Письмо Старого та Нового Завггу /Пер. о. !ван Хоменко, 3-го ЧСВВ. - В-во Отщв Василiян: «Мiсiонер», 2007.
2. Катехизм Укра!нсько! Греко-Католицько! Церкви: Христос - наша Пасха /Синод УГКЦ. -Львк.: «Свiчадо», 2011. -336 с.
3. Василш Великий. Про те, що Бог не е винуватцем зла. У кн.: Гомши /Пер. з давньогрецьк. Л.Звонсько!. -Л^в: Свiчадо, 2006. -312 с.
4. Лозниця В.С. Психолопя i педагогiка: основнi положення. -К.: «ЕксОб», 2003. -304 с.
5. Психолопя /Ю.Л.Трофiмов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ш.; За ред. Ю.Л.Трофiмова. -К.: «Либщь», 2003. -560 с.
Hayxoeuu eicnuK flHYBMET iMeni C.3. f^uцbкого
TOM 13 № 3(49), 2011
Summary Krupnyk Ya.G.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj UPBRINGING OF GOOD CHARACTER BY APOSTLE PETER'S
DOCTRINE
The article deals with the main aspects of good human character upbringing based on the Apostle Peter's doctrine.
Key words: God, Jesus Christ, Spirit Saint, Apostle Peter, human, good.
