CC BY
99
Михайло БОИЧЕНКО
Ц1ННОСТ1 ЯК КАТЕГОР1Я Ф1ЛОСОФМ ОСВ1ТИ (СОЦ1АЛЬНО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ ТА ФШОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОПЧНИЙ РАКУРСИ)
У стaттi проанал1зовано спецыфЫу розгляду цтностей у гумантарных та социальных науках, а також засады ро-зумтня цтностей як категори фыософи освiты.
Сучасна фшософм осв1ти звертаеться до категори цшностей як до одше! 3 засадничих як з1 свггогляднс>1, так 1 3 методолопчно! точки зору. Вт1м, таке звернення, як у в1тчизняних дослiдникiв, так i у класиюв фiлософськоi думки, саме мае дещо уперед-жене, цiннiсне навантаження, яке не завжди усвщомлюеться самими дослщниками. Це цшшсне навантаження пояснюеться ангажовашстю дослiдникiв певною гуманiстичною доктриною, яка щиро i вiдверто сприймаеться самими дослщниками як едино можлива адекватна вер^я гуманiзму. Ця версiя неминуче пов'язуе теорiю цiнностей з фiлософiею i полiтикою лiбералiзму, а у науковш царинi однозначно вiддае щнност у компетенцiю гуманiтарних наук.
У пш стати спробуемо напрацьоване «дпберальними гумашстами» розумiння цiнностей доповнити iншим варiантом розумiння цiнностей, яке спиратиметься полггично на бiльш консервативнi переконання, мето— дологiчно на бiльш функщоналютське налаштування i теоретично е орiентованим не стiльки на теорiю особистосп, скiльки на теорiю соцiальних систем. Все це дозволяе не лише уточнити специфжу сощаль— но-фiлософського та фоософсько-антрополопчного ракурсiв розгляду проблеми цшностей, але й створюе принципово новi перспективи роз— гортання наукових дослщжень у царинi фiлософii освiти.
Що стосуеться гуманiзму, то вiдразу вщсилаемо до класичних праць Мартша Гайдеггера — бшып популярно! стати «Лист про гумашзм» [7] та фундаментального двотомного дослщження «Нщше» [6, 27—224], у яких Гайдеггер не лише роз'яснив плюральшсть самого феномену гумашзму, але й обГрунтував альтернативне лiберальному консервативне розумiння
гуманiзму. У гайдеггерiвськiй версп гуманiзм полягае не стiльки в утверд— женнi певного iдеалу людини, скiльки у виявленнi реально! сутност лю— дини. Дшсно, нав'язування (як зовшшне, так 1 самонав1ювання) людиш певно1 iдеалiзованоi сутностi в теорп призводить до виходу за межi науко — вих дослiджень у царину утопш i моралiзаторства, а на практищ обер— таеться утвердженням тоталпарних режимiв та поширенням штампiв масово! культури (останне докладно проаналiзовано представниками Франкфуртсько! школи, зокрема у класичнш працi «^алектика просв1тництва» [8]). Справжнш гумашзм полягае у з'ясуванш реальних обставин набуття людиною свое! суп. 3 позицш сощально1 фшософи це означае, на наше переконання, вщмову вщ лiберально-гуманiстичноi «робшзонади» саморозгортання особистост i звернення до конкретних сощальних умов соцiалiзацii особистостi — вщ аналiзу соцiальних систем i сощальних шститупв до аналiзу соцiальних мереж i соцiальних практик.
Джерела утвердження однобiчноi, а тому хибно! практики утверд— ження лiберального гуманiзму у витлумаченщ цiнностей взагалi i у витлу— мачення цiнностей в освт зокрема слiд шукати, на наше переконання, на рiвнi претензiй шбито «антрополопчних» обГрунтувань соцiальноi теорii загалом i фiлософii освiти зокрема. Чи не вир^альне, парадиг-мальне значення для сучасноi нiмецькоi, а певною мiрою i для всiеi европейськоi i свiтовоi соцiальноi теорii мала праця Фердшанда Тьонiса «Спшьнота та суспшьство» [5], у якiй вш надав виразно антропологiчного витлумачення поясненню сутност соцiальних процесiв. Це витлумачення базувалося на штучному протиставленн спшьноти та суспiльства як кiнцевому продукт реалiзацii двох типiв соцiальноi воль Протиставлення спшьноти та суспшьства швидко набуло свого двiйника через протиставлення змштового i формального, цшей i засобiв, цiнностей i функцш, де роль цiннiсного змiстового наповнення, справжньоi кiнцевоi мети соцiального ^нування для особистостi поставала спiльнота, а формалiзо — ваним iнструментом досягнення цiеi мети, позбавленим цiннiсних характеристик засобом поставало суспшьство. Таке перенесення романтичного протиставлення гешя i натовпу (вщповщно — спiльноти i суспшьства) у сощологш дало не вщразу очевиднi, але масштабнi за впливом та наслщками результати. Причому з науковоi точки зору цi наслщки слiд оцiнювати, на наше переконання, переважно негативно.
Наприклад, у сучаснш фшософи освiти у Росп зустрiчаемо вар— варськi, з науковоi точки зору, спроби протиставити антропологш i сис— темний пiдхiд. Варварськi, адже системний пщхщ застосовуеться в ушх без винятку науках, i спроби вилучити його з антропологи виглядають свщченням неповнощнност отриманоi дослiдником освпи, його науко — вою нецивЪпзовашстю. Так, у стати пщ характерною назвою «К вопросу об антропологическом подходе в образовании» Нурiя Мансурiвна Муха-меджанова акцентуе увагу на шднесенш антропологii, яке знаходить свiй вираз у змш «системоцентризму» в освт «антропоцентризмом»: «сучасна
ситуащя В освт може бути охарактеризована В рамках дано! типологи як перехiд суспiльства i системи освии вiд системоцентристського до антро-поцентристського типу...» [З, 25].
На наш погляд, мова тут може йти хiба що про змшу певноi iдеологii у рамках освиньо! полiтики, яка торкаеться лише поверхневого шару суспшьного буття в цшому i зокрема освiтнього процесу. Однак авторка претендуе на те, що за «антропоцентризмом» 1 «системоцентризмом» стоять «полярш цшшсш школи», як мають тривалу традицiю розвитку: «Для антропоцентристськоi традицii характерна особистiсна орiентацiя, виз— нання неповторностi духовно! сутносп, автономностi, унiкальностi i са-моцшност кожно! людини. Для системоцентристсько! традици характерна орiентацiя на стабшьшсть вiдношень всерединi системи як на вищу цiннiсть, вiдтворення суспiльного життя у попередшх формах, що обу-мовлюе нерозвиненiсть i неприйняття шдивщуалштично! свiдомостi, ото-тожнення iнтересiв шдивща з iнтересами соцiального цiлого» [З, 24].
Доволi промовисто. Згадуваний нами «тберальний» гуманiзм про-тиставляеться вщкрито консервативному «антигуманiзму». Вище нами достатньо було сказано щодо шкiдливостi утошчного лiбералiзму, а тут варто зупинитися на викритт хибностi витлумачення «системоцентриз-му». По-перше, авторка «системоцентризм» редукуе до одше! версп системного пщходу у соцiальному пiзнаннi, а саме до теорп збереження на— явного стану, яка отримала чи не найпослщовшше опрацювання Толко-том Парсонсом [4] i ним же чи не найпослщовшше подолана, а сучасний системний пщхщ зосереджений на аналiзi динамiки соцiальних систем, яка дае вичерпне пояснення можливост гарантовано! динамiки соцiаль— них процес1в, у тому числ1 — саме за рахунок залучення оригшальних iндивiдуальних досягнень члешв суспiльства. Тому мова аж шяк не може йти про нерозвинешсть iндивiдуальноi свiдомостi. По-друге, як у самого Т.Парсонса, так i у його послiдовника Нiкласа Лумана особиспсть сама е системою, хоча й принципово вщмшною вiд систем сощальних — за спо— собом свого самовщтворення. Навряд чи хтось з антрополопв заперечить тезу про системн характеристики особистостi та й людини загалом. Тому зов^м недоречним видаеться прагнення авторки приписати системоцентризм суспшьству («сощоцентризм»), чому завгодно шшому, але тшьки не людиш: «У системоцентристськш модел1 людину розглядають як зас1б досягнення певних надособиспсних цiлей — цiлей системи. Така мета може мислитись поза людським свиом, в космосу природi чи Боговi, i тодi можна казати про космоцентризм, теоцентризм як про конкрет— но-шторичш форми того ж системоцентризму» [З, 2З].
Чому ж метою системи особистост не може бути сама особиспсть, i тод1 лопчно отримуемо ще й такий «системоцентризм»? I нарепт, по-трете, якщо авторка мае на увазi не iндивiдуальну свiдомiсть, а саме «шдивщуалштичну» свiдомiсть, тодi така свщомшть навряд чи може бути пщГрунтям будь-яко! соцiальноi стратеги — не лише системоцентрично!,
аде й антропоцентрично! чи будь-яко1 шшо1. Навряд чи хтось 3 науковщв погодиться з прир1внюванням антропоцентризму з розвитком <<1ндивщуа-лютично!» свiдомостi.
Як1 наслщки отримуемо ¿з застосування тако! «методологи» до сфери осв1ти? Як пише Н.М.Мухамеджанова, «двом полярним цшшсним школам вщповщають i двi моделi освiти:
1. Системоцентристська модель освии, метою якоi е формування людини, «колщатка» i «гвинтика» соцiальноi системи, засобу досягнення и цiлей. Головним призначенням освiти як iнституту культури е соцiалiзацiя i професiоналiзацiя особистостi з позицш максимальноi суспшьно1 корисност, а метою навчання школяра — оволодшня певними знаннями, вмшнями, навичками, тобто нормативами, заданими системою, як мають характер ушверсальних вимог.
2. Антропоцентристська модель осв1ти, коли метою осв1ти е розви-ток людини, формування особистост як суб'екта культури. Призначенням освтги як iнституту культури е прогресивний розвиток людського шдивща, особистост шляхом створення належних умов i конструктивного задоволення потреби людини у самоствердженш. Залучення ж до культури розумшть не лише як соцiалiзацiю, але i як iндивiдуалiзацiю особи— стостi в результат и вибiркового ставлення до щнностей культури» [З, 24 — 25].
Така позищя Н.Мухамеджаново! у фшософи осв1ти, як бачимо, ви— являеться наслщком спроби сполучити доволi суперечливий фшософсь— ко-антропологiчний пiдхiд з доволi поверхневою сощально-фшософсь— кою позицiею, яка межуе з полиичним популiзмом. Точнiше, Мухамед-жанова намагаеться пiдлаштувати фiлософську антрополопю пiд власну спрощену версiю сощально' фiлософii, де «друзЬ> культури — вшьш творчi позасистемнi особистостi i «вороги» культури — рiзнi системи. Фактично ж, шд системоцентризмом в освт авторка мае на увазi у кра— щому разi формування авторитарноi особистостi, схильно' до кон— формiзму. Хоча, навiть у и формулюваннi, системоцентристська модель освiти виглядае, на наш погляд, як ушверсальна вимога до будь-яких освишх шститупв.
Але ще бiльший подив викликае и формулювання основ антропо-центристсько1 модел1 осв1ти. У кращому раз1 вона нагадуе виховання у його умовному протиставленш навчанню (системоцентризму). Впм, авторка явно мае на увазi дещо iнше. Антропоцентристська модель постае в п уявi як певна елиарна освiта, яка мае риси революцшност i, можли— во, естетичного бунтарства. Ця позищя бшьше нагадуе ригоризм Мико-ли Бердяева у його протиставленш сощального буття як вiчноi спонтанно' i безосновно' творчостi культурi як складу мертвих продукпв цiеi творчостi [1]. На це припущення наштовхуе звернення авторки до пошуку аналогiв у юторп Росп: «традицшним росiйським культурним генотипом протягом усього шнування Росii був системоцентризм, коли
навiть князь вiдчував себе привiлейованим холопом в краiнi холопства загального. Впм, протилежна позицiя також шнувала в Росii, вона була представлена росшською iнтелiгенцiею (починаючи з декабриспв) i стала бiльш-менш поминою соцiальною величиною, починаючи з перших де— сятирiч XIX столiття» [3, 24].
Шдбиваючи пiдсумок критичного розгляду позици Н.Мухамеджа-ново!, зауважимо, що вона намагаеться захищати гщну мету непдними, а точнiше, неналежними засобами. Демокрапя краща за тоталiтаризм, а розвиток особистост е визнаною цшшстю для свiтовоi спiльноти. Однак приписувати лише антропологи захист особистост (а отже, i демократii) некоректно, а ототожнювати антропоцентризм з антрополопею ще бшьш некоректно. Ще бiльш некоректно давати доволi сумнiвне з теоретично! точки зору i надто полiтизоване i тенденцiйне з практично! точки зору визначення системоцентризму. Внаслщок некоректного розумшня систе-моцентризму i антропоцентризму авторка отримала докоршно хибне тео— ретично i вкрай шкiдливе практично протиставлення антропоцентризму i системоцентризму. З одного боку, демокрапя, за щею логiкою, не здатна забезпечити функщонування системних утворень, апелюючи лише до вшьно! особистостi. З iншого боку, будь-яка дiяльнiсть по практичному утвердженню системоцентризму веде до тоталиаризму i авторитаризму, а теоретична розробка системоцентризму постае тодi як апологiя цих анти— демократичних режимiв.
Помилка, яко! припускаеться ця авторка, на жаль повторюеться ба— гатьма дослщниками, хоча i не у настiльки явному вигляд^ i корiння цiеi помилки, на нашу думку, лежить в тому, що дослщники розглядають як взаемовиключш, а школи навiть як контроверсшш, розумiння цiнностей з позицш теори особистостi, з одного боку, i з позицiй теори сощальних систем, з iншого. Цiнностi, мiж тим, е тiею категорiею, без яко! немож— ливо уявити побудову теори як особистостi, так i соцiальних систем, хоча у кожнш з цих теорiй вони виконують прямо протилежну функцш. Чи йдеться щоразу про одш й п ж цiнностi, чи одним термшом послугову— ються для позначення рiзних соцiальних феноменiв? Розв'язання цiеi проблеми мае прямi наслiдки для фшософи освгги, яка мае дати методо— лопчш настанови щодо цiнностей у освиньому процесi — чи е вони «свя— щенною коровою», яку не можна зачшати, щоб не зашкодити — чи то розвитку особистосп, чи то правам певних спшьнот, а якщо цшносп е предметом дискусш i конструювання, тодi якою мае бути спрямованiсть цих дискусш?
У теори особистосп цшносп вiдiграють ключове значення щодо ви— значення природи мотиваци — пею мiрою, якою мотивацiя поведiнки людини розглядаеться як така, що за своею суттю визначаеться сощаль— ною природою людини. Якщо розглядати людину як суто бшлопчну юто— ту, тодi термш «мотивацiя» буде не зов^м коректно, на наш погляд, за— стосовуватися для позначення рефлек^в, що спрямовують поведшку
iндивiда — безумовних, в основi яких знаходяться iнстинкти, i умовних, якi спираються на звички (навички, вмшня тощо).
Якщо розглядати людину як таку, що мае трансцендентну сутшсть (класичний приклад — теолопя), тодi мотиви людини виявляться лише прихованою дiею трансцендентних щодо не' сил. Соцiальнi та гу— манiтарнi науки вбачають у людиш суттевою саме и вмотивованiсть цшностями, однак соцiальнi науки цiкавляться людиною не стшьки як самодостатньою особиспстю, скiльки як учасником надiндивiдуальних сощальних процесiв, передусiм системних та шституцшних. На наш по— гляд, саме гумаштарш науки концентрують увагу на цшшснш структурi особистостi загалом, а не лише на цшшснш природi мотиваци и по— ведiнки. Вщповщно, загальну позицiю гуманiтарних наук представляе фшософсько-антрополопчний ракурс розгляду проблеми цшностей, а загальну позицiю наук сощальних — сощально-фшософський ракурс.
Справа у им, що мотивацiя поведшки людини для соцiальних наук, з певно' точки зору, е вторинною: з позицш теорп соцiальних систем, на— приклад, неважливо, що саме змусило людину звернутися до певно' сощально' системи — головним е сам факт такого звернення. Неважливо, чому людина дiе економiчно — чи вона любить працювати, чи вона хоче мати бшьше грошей, чи це щдвищуе и самооцшку або оцiнку в очах ото— чуючих — головне, що вона приймае «правила гри» у сощальнш системi «господарство» i дiе зпдно з економiчною рацiональнiстю. Чи означае це, що для сощальних систем цшност1 вторинш, а то й байдуяа? I так, 1 ш. Дiйсно байдуж^ або в усякому разi вторинш, випадковi у сенсi контингентной усi цiнностi... окрiм цiнностей пе' системи, яку вiдтворюе своею поведшкою людина. Дiйсно, у нашому прикладi економiчнi «пра— вила гри», економiчна рацiональнiсть не е «нелюдськими» у будь-якому сени — природному, божественному чи якомусь шшому. Людина звер— таеться до системи економши свщомо i вмотивовано — вона розумiе, що таке економiчна вигода, без яко' неможливе iснування жодно' шституцп чи органiзацii економiчного характеру. Тим самим людина визнае цшшсну значущшть системи економiки. Майже аналогiчну позищю мож— на намагатися формулювати для системи освии — виявляючи для цього функщональш особливостi самовiдтворення системи освии: неважливо, чому людина вчиться — головне, щоб вона вчилася.
Розбiжнiсть у штерпретаци цiнностi, яка виявляеться базовою для певно' соцiальноi системи (наприклад, економiчноi), у теорГ' особистостi та теорп соцiальних систем визначаеться мiсцем ще' цiнностi у цiннiсних структурах, яи лежать в основi функцiонування особистосп та соцiальноi системи. Очевидно, що це завжди рiзнi структури.
Цшшсна структура певно' соцiальноi системи максимально проста — в принциш вона мае два основних iерархiчних рiвнi: вищий — рiвень базово', визначально' для цiеi системи цiнностi, яка постае як вища мета поведшки будь-яко' особистосп у той час, коли вона шдтримуе цю
соцiальну систему, i нижчий — рiвень, на який ця система опускае ум iншi цшносп, тобто у кращому разi на рiвень засобiв досягнення вищо! мети. Зв^но, цi засоби також можуть взаемно щдпорядковуватися — але також виходячи з единого критерш — реалiзацii кiнцевоi мети.
Цшшсна Структура особистосп завжди складна 1 навиъ багато^ вимiрна. Людина пiдтримуе нерщко гетерогеннi цiнностi, пiдпорядковую — чи !х одна iншiй згiдно зi сво!ми уявленнями, якi далеко не завжди визна— чаються ращональщстю соцiальних систем. Луман навпь стверджуе, що особиспсть е системою, яка е настшьки ж аутопоетичною, тобто самоор— гашзованою, як i соцiальнi системи, однак вщмшною вiд соцiальних сис— тем внутршшьою детермшащею [2, 345 — 365]. На наш погляд, у цш цшщснш структурi особистостi обов'язково присутнi наявш цiнностi, якi е базовими для вмх соцiальних систем. Обов'язково — адже це умова ви— никнення будь-яко! особистосп у тому суспшьств^ яке юнуе завдяки всiм наявним у ньому сощальним системам.
1нша справа, що базовi цiнностi сощальних систем займають зовсiм iнше мшце у цiннiснiй структурi особистостi — та це було би й неможли— вим, щоб декшька десятив цшностей (згiдно до кiлькостi сощальних сис— тем у конкретному суспшьств^ одночасно виявлялися на найвищому щнщсному рiвнi. Цiннiсть, яка е базовою (а отже, щнщсно найвищою) для певно! соцiальноi системи завжди, для особистосп стае щнщсно найвищою, а точщше пршритетною, тимчасово, або контекстуально.
Така розбiжнiсть у чаи i контекстi мiж соцiальною системою та осо— биспстю компенсуеться тим, що жодна сощальна система не е критично залежною вщ жодно! особистостi — особистостi для системи е абсолютно рiвнозначними тiею мiрою, якою вони можуть пiдтримувати и функцiонування, обираючи !! цiннiсть як базову. Така рiвнозначнiсть, а точщше функщональна еквiвалентнiсть особистостей як потенцшних учасникiв функцiонування соцiальних систем означае принципову замшщсть i взаемозамiннiсть (для конкретних сощальних систем) особи— стостей, як входять у одне суспшьство, тобто суспшьство зi спiльним для умх цих особистостей набором сощальних систем.
З шшого боку, особистшть не настiльки вiльна вiд сощальних сис— тем — вона без них не може шнувати, але у кожнш конкретнш ситуацii особистшть може вiдмовитись вiд участi у функщонуванш певно! сощально! системи — на користь шшо1 сощально! системи. Якщо ПЩ-лiтка не вчить школа, його навчить вулиця, або ж його навчить робота, на яку вш влаштуеться ращше сво!х однолпив, або ж вiн вщмовляеться вiд школи (певних урокiв) на користь церкви (секти). Наскшьки ж легко замшити одних учнiв у школi на iнших, навiть не варто згадувати.
Звшно, що множина умх цiнностей, якими послуговуеться осо— биспсть, не може бути редукована до цшностей, базових для сощальних систем. Якоюсь мiрою можна асощювати «несистемщ» з точки зору сощальних систем цшност з тiею чи шшою соцiальною системою. Однак
зробити це жорстко, а не умовно, а тим бшьше вичерпно, було би, на наше переконання, неможливо. Так, освгта особистост не редукуеться до пе' освии, яку вона отримуе у системi освiти, а тим бiльше у формальних закладах освии.
Пояснюеться це, передуем, тим, що цiнностi за своею природою е характеристикою певних спшьнот, а не особистостей чи сощальних сис— тем. Не сама особистють себе щншсно утворюе, i не соцiальнi системи виховують певш цiнностi (хоча вони й створюють доволi жорсткi умови функцiональноi усшшносп соцiальноi взаемодii). Виховують певнi цшносп саме спшьноти. А спшьнот набагато бшыне, ашж ¿снуе сощаль— них систем, хоча й набагато менше, шж особистостей. Звшно, не кожна спшьнота продукуе зовсiм несподiванi цiнностi, але кожна спшьнота про— понуе оригшальш стiйкi цiннiснi iерархii, у яких щнност набувають що— разу ново', завжди дещо шшо' значущостi — як внаслщок iншоi (вищо' чи нижчо') позицii у цiй iерархii, так i завдяки входженню у особливу нову щншсну композицiю, яка являе собою оргашчну цiлiснiсть. Це оз— начае, що одна й та сама (здавалося б) щншсть у рiзних спшьнотах може набувати вщмшно', iнколи прямо протилежно' значущость
Така ситуацiя спiльнотного цiннiсного розма'ття може бути осягнута з позицш полiтики мультикультуралiзму, яка спрямована на збереження цього щнщсного розма'ття щонайменше як розма'ття культурного. Саме тут варто докладати зусилля дослщникам культури, так само, як i дослщникам природи людини чи сутностi сощальних проце^в. Однак варто не забувати за цього, що повнощнно забезпечити сщвшнування рiзних цiннiсних систем може лише уся сукупщсть соцiальних систем, а не лише якась одна сощальна система, наприклад, система полиики або система освии. Адже кожна сощальна система е ущверсальною — шакше вона не була би у повному сени слова сощальною. Якщо система освии не може дати едино правильну вщповщь на питання узгодження щнно— стей рiзних спiльнот у цiннiсних структурах особистосп та соцiальних систем, то в усякому разi вона спроможна i зобов'язана давати власну вiдповiдь на це питання, яка хоча й школи не може бути остаточною, од— нак завжди може i повинна бути контекстуальною.
Л^ература:
1. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995. — 383с.
2. Луман Н. Социальные системы. Очерк общей теории /Пер с нем. И.Д.Газие-ва. — СПб: Наука, 2007. — 644 с.
3. Мухамеджанова Н.М. Антропологический подход как мировоззренческая установка современного образования // Режим доступу — штернет: http://bank.orenipk.ru/Text/tl3_259.htm
4. Парсонс Т. О структуре социального действия / Пер. с англ.; Под общей ред. В.Ф. Чесноковой и С.А. Белановского. — М.: Академический Проект, 2000. — 880 с.
5. Тьошс Ф. Спшьнота i суспшьство / Пер з шм. — К.: Дух i лиера, 2005. — 262 с.
6. Хайдеггер М. Ницше /Пер с нем. А.П. Шурбелева: В 2-х т. — Т.2. — М.: Изд-во «Владимир Даль», 2007. — 458 с.
7. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблема человека в западной философии. - М.: Прогресс, 1988. - С. 314-356.
8. Хоркхаймер М., Адорно Т.В. Диалектика просвещения: Философские фрагменты - М.-СПб.: Медиум. Ювента, 1997. - 311 с.
Михаил Бойченко. Ценности как категория философии образования (социально-философский и философско-антропологический ракурсы)
В статье проанализирована специфика рассмотрения ценностей В гуманитарных и социальных науках, а также принципы понимания ценностей как категории философии образования.
Mykhaylo Boychenko. Values as Category of Educational Philosophy (Social-Philosophical and Philosophical-Anthropological Aspects)
The specificity of values' consideration in humanities and social sciences is analyzed in the article. The principles of understanding of values as category of philosophy of education are examined.
